Рішення № 63875467, 23.11.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого: Невідомої Т.О.

суддів: Гаращенка Д.Р., Пікуль А.А.

секретар: Ільченко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 01 червня 2016 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

№ апеляційного провадження: №22-ц/796/12925/2016 Головуючий у суді першої інстанції: Даниленко В.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Невідома Т.О. в с т а н о в и л а :

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 01 червня 2016 року задоволено позов Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі по тексту - ПАТ «УкрСиббанк») до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Стягнуто на користь ПАТ «УкрСиббанк» з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 солідарно суму боргу, процентів, нарахованих за користування кредитом за договором про надання споживчого кредиту № 11268763000 від 14 грудня 2007 року в розмірі 104 537,80 доларів США та пеню за несвоєчасне погашення кредиту та процентів в розмірі 18 278,69 грн.

Стягнуто на користь ПАТ «УкрСиббанк» з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 солідарно судові витрати в розмірі 30 217,12 грн.

Не погодившись із таким рішенням суду ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Зазначає, що заборгованість ОСОБА_3 перед ПАТ ПАТ «УкрСиббанк» виникла з 14 березня 2014 року, а тому звернення останнього до ОСОБА_2, як поручителя, з вимогою від 04 листопада 2015 року здійснено після спливу шестимісячного строку для пред'явлення вимоги, що вказує на припинення поруки відповідно до положень ст. 599 ЦК України. Також зазначає, що умови кредитного договору є несправедливими, оскільки банком було покладено на позичальника усі валютні ризики та поставлено останнього в зв'язку з цим у завідомо нерівне становище. Звертає увагу на те, що заборгованість за відсотками по кредиту виникла у ОСОБА_3 лише з 15 січня 2015 року. Розмір пені є також не обґрунтованим та не відповідає законодавству та умовам кредитного договору.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити з наведених в ній підстав.

РешетнікЮ.І. в інтересах ПАТ «УкрСиббанк» проти задоволення апеляційної скарги заперечував, вважав, що спір вирішений судом правильно.

В судове засідання ОСОБА_3 не з'явився, про час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить зворотнє повідомлення вручення поштового відправлення, а тому, колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 305 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за його відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в суд апеляційної інстанції, з'ясувавши обставини справи та оговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 14 грудня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №11268763000, за умовами якого останньому було надано грошові кошти у розмірі 150 700,00 доларів США, зі сплатою процентів за користування кредитними коштами у розмірі 11,9 % річних та кінцевим терміном погашення кредиту до 14 грудня 2037 року (а.с.4-9).

Відповідно до п.1.2.2. позичальник зобов'язався повернути кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту згідно додатку №1 до Договору(якщо сторонами визначено такий графік погашення та укладено Додаток №1 до договору), але в будь-якому випадку не пізніше 14 грудня 2037 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту відповідно до умов цього Договору та/або згідно умов відповідної угоди сторін.

Відповідно до п.3.4.2 позичальник зобов'язався дострокове повернути банку в повному обсязі всю суму кредиту та повністю сплатити плату за кредит у разі застосування банком права вимоги дострокового повернення кредиту в порядку, визначеному розділом 6 договору.

Розділом 6 укладеного сторонами кредитного договору визначено порядок дострокового повернення кредиту за вимогою банку.

Банк має право визнати термін повернення кредиту таким, що настав згідно п.1.2.2. цього договору, та вимагати від позичальника дострокового повернення всієї суми кредиту та повної сплати плати за кредит, змінивши при цьому терміни повернення кредиту та плати за кредит в сторону зменшення (п.6.1.2.)

В разі застосування банком права, передбаченого пунктом 6.1.2. договору, порядок дострокового повернення всієї суми кредиту та дострокової спалити плати за кредит є наступним, а саме:

банк повідомляє позичальника про встановлення нового(дострокового) терміну повернення всієї наданої суми кредиту та сплати плати за користування таким кредитом за договором шляхом направлення відповідної письмової вимоги поштою (цінним листом з описом та повідомленням про вручення) за адресою позичальника;

терміни дострокового повернення кредиту та сплати плати за кредит вважаються такими, що настали, а кредит і плата за кредит - обов'язковим до повернення і сплати в повному обсязі з 32 календарного дня, рахуючи з дати одержання позичальником повідомлення (вимоги) банку про дострокове повернення кредиту за умови, що:

банк направив за адресою позичальника повідомлення(вимогу) про порушення зобов'язання позичальника за договором про дострокове повернення кредиту і плати за кредит , а

позичальник не усуну зазначених банком порушень зобов'язань позичальника за договором протягом 31 календарного дня з дати одержання позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) банку (п.6.2).

Також, 14 грудня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №165517, відповідно до якого ОСОБА_2 зобов'язалась відповідати перед банком за виконання ОСОБА_3 усіх своїх зобов'язань за договором кредиту №11268763000 від 14 грудня 2007 року (а.с.18-19).

ОСОБА_3 належним чином не виконував свої зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 27 серпня 2015 року становить 104 537,80 доларів США, з яких: 97 691,77 доларів США - заборгованість за кредитом, 6 846,03 доларів США - заборгованість по процентам, в тому числі прострочена заборгованість з лютого 2015 року в розмірі 5 844,96 доларів США; та заборгованість по сплаті пені за несвоєчасне погашення процентів у розмірі 18 278,69 грн. (а.с.26-34).

31 липня 2015 відповідачам направлені вимоги про дострокове повернення суми кредиту в повному обсязі і суми нарахованих процентів (а.с.20-21,22-23), які отримані ОСОБА_3 07 серпня 2015 року та ОСОБА_2 17 серпня 2015 року відповідно (а.с.24).

05 листопада 2015 року ПАТ «УкрСиббанк» порушило перед судом питання про стягнення солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором, в якому просило стягнути з останніх суму боргу, процентів, нарахованих за користування кредитом у розмірі 104 537,80 доларів США грн. та пеню за несвоєчасне погашення кредиту та процентів у розмірі 18 278,69 грн. (а.с.95-96).

Суд першої інстанції дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк».

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно до вимог ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Згідно з ч. 1 ст. 553 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч. 1 ст. 554 ЦК України).

Таким чином, установивши, що ОСОБА_3 неналежним чином виконував свої зобов'язання за кредитним договором №11268763000 від 14 грудня 2007 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_2 суми заборгованості відповідно до наданого позивачем розрахунку.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що порука ОСОБА_2 припинилася в зв'язку з не пред'явленням вимог до останньої протягом шести місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання (черговий щомісячний платіж) виходячи з наступного.

Частиною 4 статті 559 ЦК України визначено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, наданого ПАТ «УкрСиббанк», заборгованість ОСОБА_3 перед банком виникла з 27 лютого 2015 року (а.с.32).

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем ОСОБА_3 своїх зобов'язань за укладеним договором, банк скористався належним правом щодо достроково повернення всієї суми кредиту.

ПАТ «УкрСиббанк» пред'явило вимогу позичальнику та поручителю про стягнення заборгованості за кредитним договором (а.с.20-21, 22-23).

Вказану вимогу ОСОБА_3 отримав 07 серпня 2015 року, а ОСОБА_2 отримала 17 серпня 2015 року, про що свідчать зворотні повідомлення про вручення поштових відправлень (а.с.24).

Таким чином, позивач переніс строк виконання зобов'язання, який є таким що настав 08 жовтня 2015 року.

З позовом ПАТ «УкрСиббанк» звернулось 05 листопада 2015 року, тобто в межах строків, передбачених ч. 4 ст. 559 ЦК України.

З огляду на викладене доводи ОСОБА_2 щодо припинення поруки є безпідставними.

Так, відповідно до положень ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Аналізуючи норму ст. 18 цього Закону, можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Разом з тим, саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти стосується обох сторін договору, й позичальник при належній завбачливості міг виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.

Враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги як необґрунтовані про те, що умови договору щодо надання кредиту в іноземній валюті та покладення на позичальника всіх валютних ризиків не є справедливими та такими, що суперечать положенням ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Також є безпідставними доводи апеляційної скарги про зміну істотних обставин в зв'язку із зростанням курсу іноземної валюти, оскільки укладаючи кредитний договір в іноземній валюті ОСОБА_3 не мав будь-яких законних підстав уважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане.

Колегія суддів не приймає до уваги, наведений ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 в апеляційній скарзі розрахунок заборгованості, оскільки він не відповідає положенням кредитного договору щодо порядку зарахування сплачених сум.

Так, апелянт помилково зараховує суму фактично сплачених коштів у розмірі 128 559,14 доларів США до розміру тіла кредиту, оскільки згідно п. 1.6 кредитного договору погашення заборгованості здійснюється в такій черговості: 1. прострочені комісії (якщо буде мати місце прострочення), 2. строкові комісії, 3. прострочені проценти (якщо буде мати місце прострочення), 4. строкові проценти, 5. прострочена сума основного боргу, 6. строкова суму основного бору, 7. штрафні санкції за договором.

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що судом першої інстанції дана належна оцінка доводам сторін у сукупності з наданими сторонами доказами, висновки суду відповідають обставинам справи, доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують їх, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.

Проте, колегія суддів не може погодитися з висновком суду в частині розподілу судових витрат.

Так, стягуючи з відповідачів судовий збір, суд зазначив про солідарне стягнення.

Разом з тим, чинним законодавством не передбачено солідарного відшкодування судових витрат. Відповідно до положень ст. 88 ЦПК України судові витрати підлягають відшкодуванню на користь позивача пропорційно до задоволених вимог за рахунок відповідачів в рівних частинах.

Враховуючи викладене, зі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» підлягають стягненню судові витрати в розмірі 30 217,12 грн. в рівних частинах, тобто по 15 108,56 грн. з кожного.

Таким чином, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 01 червня 2016 року в частині розподілу судових витрат підлягає зміні відповідно до вимог ст.88 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 01 червня 2016 року в частині розподілу судових витрат змінити.

В зв'язку з цим абзац третій резолютивної частини рішення викласти в наступній редакції.

Стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» судові витрати в розмірі 30 217,12 грн. в рівних частинах, тобто по 15 108,56 грн. з кожного.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили, шляхом подання касаційної скарги до цього суду.

Головуючий: Т.О. Невідома

Судді: Д.Р. Гаращенко

А.А. Пікуль