Ухвала суду № 63875255, 21.12.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого: Поливач Л.Д.

суддів: Вербової І.М., Шахової О.В.

при секретарі: Горак Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Український страховій стандарт» до ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди, -

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25 травня 2016 року

в с т а н о в и л а:

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 25 травня 2016 року позовні вимоги ПрАТ «Український страховій стандарт» до ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Український страховій стандарт» витрати, пов'язані зі сплатою страхового відшкодування, в розмірі 7 778,51 грн. та 1218 грн. судового збору.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, неправильну оцінку доказів, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Справа № 756/13299/15-ц № апеляційного провадження:22-ц/796/9703/2016Головуючий у суді першої інстанції: М.Ю.ТітовДоповідач у суді апеляційної інстанції: Л.Д.ПоливачВ обґрунтування скарги зазначив, що суд першої інстанції, в ході розгляду справи, не врахував положення ст. 21 Закону України «Про страхування» та ст. 989 ЦК України, якими встановлено, що виплата страхового відшкодування відбувається за обов'язкового подання письмової заяви про настання страхового випадку, за встановленою страховиком формою. Вважає, що, оскільки, копія відповідної заяви потерпілої особи - ОСОБА_4 про настання страхової події в матеріалах справи відсутня, позивач повинен був відмовити у виплаті страхового відшкодування. Зазначив, що суд безпідставно не взяв до уваги доводи відповідача про те, що розмір збитків, заподіяних внаслідок дорожньо - транспортної пригоди, повинен визначатися за результатами проведення автотоварознавчої експертизи чи огляду транспортного засобу уповноваженою особою страховика (аварійним комісаром), як це встановлено в п. 24.8 Договору добровільного страхування, а не на підставі рахунку - фактури, наданого підприємством «АІС Автодром столиця». Поза увагою суду залишилося те, що, за змістом п. 24.7.5., 24.7 Договору добровільного страхування, до витрат на відновлювальний ремонт не включається вартість замінених складових транспортного засобу при можливості їх ремонту, а тому, вартість кришки багажника постраждалого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіля, яка підлягала ремонту, а не заміні, не повинна включатися до суми витрат на відновлювальний ремонт. Суд не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи документам із адміністративної справи № 752/12901/14-п, з яких вбачається, що відповідач не допустив порушень Правил дорожнього руху, а тому, за змістом ч. 2 ст. 1166 ЦК України, ОСОБА_1 не повинен відповідати за завдану майнову шкоду.

Сторони (їх представники), які беруть участь у справі в судове засідання не з'явилися, про час і місце судового розгляду повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення. Так, відповідач надіслав до суду клопотання про зупинення розгляду справи на час перебування його на військовій службі (а.с.138), але колегія суддів відмовила у задоволенні даного клопотання, оскільки підстав для зупинення апеляційного провадження у справі не вбачала. Так, в суді першої інстанції брав участь представник відповідача, відповідач не був позбавлений можливості уповноважити будь - яку особу на представництво його інтересів і в суді апеляційної інстанції знаючи, що він тривалий час буде перебувати на військовій службі, але він цього не зробив, а тому колегія суддів вважала за можливе проводити розгляд справи за відсутності як представника позивача так і відповідача та розглянула справу у відповідності до вимог ч. 2 ст. 197 ЦПК України. Неявка зазначених осіб в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Так, згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, задовольняючи позовні вимоги та стягуючи з ОСОБА_1 у відшкодування витрат по виплаті страхового відшкодування 7 778,51 грн., суд першої інстанції виходив з їх доведеності, обґрунтованості, та ухвалював рішення на підставі ст. ст. 993, 1166 ЦК України.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на вимогах закону, виходячи з наступного.

Так, відповідно до ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідної за завдані збитки.

За змістом частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч.4 ст.61 ЦПК України, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення що набрала законної сили є обов'язковою для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої винесено постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 22.07.2014 року о 11:40 год. в місті Києві по вул. Горького, 14-а відбулася дорожньо - транспортна пригода за участю ОСОБА_1, який, будучи пішоходом, рухався на роликах та вдарився об автомобіль НОМЕР_1, що призвело до механічного пошкодження транспортного засобу та отримання тілесних ушкоджень ОСОБА_1

Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 15.08.2014 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, в саме в порушенні вимог п. 4.14 (д) ПДР України, та призначено йому адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн.. ОСОБА_4, який під час ДТП керував автомобілем НОМЕР_1 до адміністративної відповідальності не притягувався, доказів того, що ОСОБА_4 порушив правила дорожнього руху відповідач суду першої інстанції не надав, не надав таких доказів він і суду апеляційної інстанції, а тому його доводи апеляційної скарги щодо вини ОСОБА_4 в порушенні правил дорожнього руху є недоведеними та не заслуговують на увагу суду.

Автомобіль «Geely», д.н.з. НОМЕР_1, був застрахований Приватним акціонерним товариством «Український страховій стандарт», згідно Договору добровільного страхування транспортного засобу, що є предметом застави №0111-0106-0161 від 20.11.2013 року.

Як вбачається зі звіту про оцінку автомобіля №319 від 20.08.2014 року, що була проведена на замовлення Приватного акціонерного товариства «Український страховій стандарт», матеріальний збиток, завданий власникові автомобіля НОМЕР_1, в результаті його пошкодження при ДТП, за розцінками сервісного центру ІП «АІС Автодром столиця», без врахування товарної вартості, складає - 6290,46 грн., а з урахуванням втрати товарної вартості - 13382,07 грн.

Згідно рахунку-фактури ІП «АІС Автодром столиця» №J8400004848 від 23.07.2014 року, вартість ремонту автомобіля НОМЕР_1 складає 8347,51 грн.

На підставі звіту про оцінку автомобіля №319 від 20.08.2014 року та рахунку-фактури ІП «АІС Автодром столиця» №J8400004848 від 23.07.2014 року, Приватним акціонерним товариством «Український страховій стандарт» було складено страховий акт №3792 від 07.10.2014 року та виконано розрахунок суми страхового відшкодування від 29.08.2014 року, згідно яких розмір належного до виплати страхового відшкодування становить 7778,51 грн.

Як вбачається з Платіжного доручення №18279 від 13.10.2014 року, ПрАТ «Український страховій стандарт» було перераховано страхове відшкодування у розмірі 7778,51 грн. на рахунок ІП «Автодром столиця», який здійснив ремонт застрахованого автомобіля.

Таким чином, фактичні витрати страхової компанії, пов'язані з настанням страхового випадку, складають 7778,51 грн..

Враховуючи, що наявною в матеріалах справи постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 15.08.2014 року підтверджується вина відповідача в порушенні Правил дорожнього руху, внаслідок чого було завдано механічних пошкоджень автомобілю НОМЕР_1, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що обов'язок по відшкодуванню понесених страховиком витрат, пов'язаних із здійсненням страхової виплати, покладається саме на ОСОБА_1, як на особу, що винна в пошкодженні застрахованого транспортного засобу.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано взяв до уваги при визначенні розміру фактичних витрат, понесених страховиком ПрАТ «Український страховій стандарт», Звіт про оцінку автомобіля №319 від 20.08.2014 року та вчинений на його підставі Розрахунок суми страхового відшкодування від 29.08.2014 року, оскільки вказана оцінка була проведена на замовлення страховика сертифікованим суб'єктом оцінювальної діяльності, у відповідності та на підставі положень Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092, одночасно відповідачем ОСОБА_1 переконливих та достатніх доказів на спростування висновків оцінювача та визначеного ним розміру збитку суду не було надано.

Доводи апеляційної скарги про те, що ПрАТ«Український страховій стандарт» не мало правових підстав для виплати страхового відшкодування, так як страхувальником не було подано письмову заяву про настання страхової події, колегія суддів відхиляє, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.

Так, на аркушах справи 13 - 14 наявне повідомлення про настання випадку, що має ознаки страхового, датоване 23 липня 2014 року та заповнене на офіційному бланку ПрАТ «Український страховій стандарт».

Як вбачається з вказаного повідомлення, водієм застрахованого транспортного засобу ОСОБА_4, у відповідності до вимог ст. 21 Закону України «Про страхування», пункту 19.1.4 Договору добровільного страхування №0111-0106-0161 від 20.11.2013 року, в межах встановленого договором 24-х годинного строку, було належним чином повідомлено страховика про настання страхового випадку, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.

Твердження апеляційної скарги про те, що розмір збитків, заподіяних внаслідок дорожньо - транспортної пригоди, повинен визначатися за результатами проведення автотоварознавчої експертизи чи огляду транспортного засобу уповноваженою особою страховика (аварійним комісаром), а не на підставі рахунку - фактури, наданої суб'єктом оціночної діяльності, колегія суддів не приймає до уваги, з огляду на наступне.

Згідно пункту 21.2.9 Договору добровільного страхування №0111-0106-0161 від 20.11.2013 року, страхувальник має право, у разі настання страхової події, рекомендувати страхувальнику станцію технічного обслуговування для усунення пошкоджень, завданих транспортному засобу, та складати розрахунок страхового відшкодування на підставі даних цієї СТО.

Пунктом 24.1. Договору №0111-0106-0161 було визначено, що розмір завданих збитків визначаться страховиком на підставі, зокрема, документів, що містить розрахунок розміру витрат на відновлювальний ремонт, таких як кошторис, калькуляція СТО, автотоварознавча експертиза.

Таким чином, складання страховиком Розрахунку суми страхового відшкодування від 07 жовтня 2014 року і Страхового акту від 29 серпня 2014 року на підставі Звіту про оцінку автомобіля №319 від 20.08.2014 року, ремонтної калькуляції та рахунку - фактури № J8400004848 від 23.07.2014 року, не суперечить умовам Договору добровільного страхування №0111-0106-0161 від 20.11.2013 року та положенням законодавства.

При цьому колегія суддів також враховує, що відповідач ОСОБА_1, розпорядившись своїми процесуальними правами на власний розсуд, за весь час перебування справи в провадженні суду клопотань про призначенні і проведення судової автотоварознавчої експертизи, з метою визначення дійсного розміру заподіяного збитку, не заявляв. Істотних та переконливих доказів на підтвердження того, що дійсний розмір заподіяних транспортному засобу матеріальних збитків є меншим, ніж визначено оцінювачем, суду не надав.

За таких обставини, правові підстави не приймати до уваги відомості, викладені оцінювачем у Звіті про оцінку автомобіля №319 від 20.08.2014 року, відсутні.

Не ґрунтуються на положеннях закону і матеріалах справи також і доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не дослідив належним чином документи зі справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП, з яких вбачається, що вина відповідача в заподіянні технічних пошкоджень автомобілю НОМЕР_1 відсутня.

Так, за змістом ст. 61 ЦПК України, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, що набрала законної сили, обов'язкова для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

В матеріалах справи наявна постанова Голосіївського районного суду м. Києва від 15.08.2014 року про визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та притягнення його до адміністративної відповідальності.

Вказана постанова набрала законної сили та є чинною. Відомостей щодо того, що вона оскаржувалося відповідачем та була скасована повністю або в частині, матеріали справи не містять.

З огляду на викладене, за правилом ч. 4 ст. 61 ЦПК України, у суду відсутні підстави надавати повторну оцінку діям особи, стосовно якої вже неявне рішення про визнання її винною у вчиненні адміністративного правопорушення, а тому, доводи ОСОБА_1 в цій частині є безпідставними.

Отже, твердження ОСОБА_1 про незаконність, необґрунтованість ухваленого судом першої інстанції рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, на думку колегії суддів, є необґрунтованими, а обставини, на які він посилається - недоведеними та не підтверджені належними та допустимими доказами по справі, оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Справу було розглянуто судом першої інстанції на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних доказів.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить.

Зважаючи на викладене, колегія суддів відхиляє апеляційну скаргу, рішення суду першої інстанції залишає без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст.307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий:

Судді: