Ухвала суду № 63851383, 28.12.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/21366/13-ц Провадження № 22-ц/772/3567/2016Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1Категорія 48Доповідач Нікушин В. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючого Нікушина В.П.,

суддів Медвецького С.К., Оніщука В.В.,

за участю секретаря Ліннік Я.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 жовтня 2016 року, ухвалене у даній справі,

ВСТАНОВИЛА:

З позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя звернувся в суд ОСОБА_2 в вересні 2013 року.

Мотивуючи позовні вимоги, він посилався на те, що з відповідачкою перебував у зареєстрованому шлюбі з 21.08.1993 року по 14.05.2013 року.

За час спільного сімейного життя ними було придбане рухоме і нерухоме майно, яке було спільною власністю подружжя. Рішенням суду від 15 травня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_2 були задоволені. Проте рішення в частині про визнання права власності на торгівельний контейнер та стягнення грошової компенсації ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 січня 2015 року скасоване і справа в цій частині повернута на розгляд до суду першої інстанції.

Свої вимоги в частині розподілу торгівельного контейнера ОСОБА_2 обґрунтовував тим, що у 2007 році він спільно з відповідачкою придбав торговельний контейнер сплативши за нього суму еквівалентну 4800 доларів США і використовували його для торгівлі на ринку «Урожай» у м. Вінниці. На його придбання були використанні кошти отримані ОСОБА_2 за кредитним договором.

Після розлучення контейнер залишився у користуванні ОСОБА_3, в звязку з цим позивач просив виділити контейнер у власність відповідачки, стягнувши з неї на його користь ? частину його вартості, яка становила 18702,50 грн.

Рішенням суду позовні вимоги були задоволенні, але з ним не погодилась ОСОБА_3, і її представником подано апеляційну скаргу в якій ставиться питання про скасування рішення і ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Вимоги апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням вимог ст. 213 ЦПК України про законність та обґрунтованість рішення.

На підтвердження доводів апеляційної скарги наведені обставини про те, що оскільки ОСОБА_3 використовувала торгівельний контейнер для підприємницької діяльності, тому він не є обєктом спільної сумісної власності подружжя, окрім цього, за попереднім рішенням з ОСОБА_3 було вже стягнуто ? частину кредитних коштів і ухваливши оскаржуване рішення, суд піддав її подвійному стягненню за один і той же предмет спору.

Рішення поставлено під сумнів з посиланням на те, що суд, визнавши за ОСОБА_3 право власності на контейнер, допустив порушення ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Колегія суддів, заслухавши доповідача, позивача, його представника, представника відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, дійшла наступного висновку.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на субєктивній оцінці обставин по справі, помилковому тлумаченні норм матеріального права.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив із того, що спірне майно є спільним майном подружжя, встановивши, що сторони по справі, перебуваючи в шлюбі, за спільні кошти в сумі, еквівалентній 4800 доларів США, придбали торгівельний контейнер, розмістивши його на території ринку «Урожай» м. Вінниці, з адміністрацією якого ОСОБА_3 укладала договір про надання торгового місця, дія якого тривала до жовтня 2014 року. Після розірвання шлюбу в травні 2013 року торгівельний контейнер залишався в користуванні ОСОБА_3

З огляду на наведені обставини, які знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1-ї статті 60 СК України майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної власності. Необхідною передумовою визнання майна спільним є не лише перебування сторін у шлюбі, а й також їхня обопільна участь у набутті спірного майна.

За правилами ч. 1-ї ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини і чоловіка є рівними. Можливість виділення одному із подружжя грошової компенсації за його частку у неподільному майні, передбачена статтею 71 СК України.

Факт придбання торгового контейнера сторонами по справі за спільні кошти був встановлений рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 15.05.2014 року, яке є нескасованим в цій частині. За приписами частини 3-ї статті 61 ЦПК України встановлені у такий спосіб обставини і за участі цих же сторін не підлягають доказуванню.

Не оспорювались ці обставини відповідачкою та її представником, як в ході розгляду справи судом першої інстанції, так і під час розгляду апеляційної скарги. Представник відповідачки, заперечуючи розподіл контейнера у запропонований ОСОБА_2 спосіб, посилався в суді першої інстанції на відсутність у ОСОБА_3 коштів, та на те, що даний контейнер використовувався ОСОБА_3 для підприємницької діяльності.

Законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення поставлена під сумнів з посиланням на те, що суд першої інстанції при повторному розгляді справи, в порушення вимог ст. 338 ЦПК України, залишив поза увагою висновки і мотиви, з яких було скасоване рішення судом касаційної інстанції. Посилання на вказану обставину носить узагальнюючий характер без конкретизації які ж висновки і мотиви не були враховані при ухваленні оскаржуваного рішення.

Хибними є доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції, стягнувши з ОСОБА_3 ? частку торгівельного контейнера здійснив з неї подвійне стягнення, оскільки рішенням, яке залишено в законній силі вже було стягнуто з неї на користь позивача ? коштів сплачених для погашення кредитної заборгованості. Проте, як встановлено по справі ОСОБА_4 отримав за кредитним договором від 26.07.2007 року кредит в розмірі 8160 доларів США із яких 4800 доларів США було використано на придбання спірного контейнера. Судом першої інстанції було стягнуто з відповідачки лише ? частину кредитних коштів в розмірі 3328,88 доларів США, які були використані сторонами по справі до розірвання шлюбу і які були погашені позивачем самостійно після розірвання шлюбу.

Доводи апеляційної скарги про те, що оскільки торгівельний контейнер використовувався для здійснення підприємницької діяльності і є майном приватного підприємця і не є обєктом спільної сумісної власності подружжя, ґрунтуються на субєктивній оцінці положень статей 57, 61 СК України та статті 52 ЦК України.

Відповідно до положень частини 2-ї статті 52 СК України фізична особа підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобовязаннями, що виникають із підприємницької діяльності усім своїм майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яке належатиме їй при поділі цього майна. Отже, положення цієї норми не відмежовують майно, яке використовується фізичною особою-підприємцем від майна, що перебуває у спільній власності подружжя. Визначальним щодо приналежності такого майна є зясування питання чи набувалось за участі та спільні кошти подружжя. Передача майна, що є спільною власністю подружжя, у власність підприємства, трансформується у зобовязальне право. Позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідачки половини вартості спірного торгового контейнера.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що при вирішенні спору були порушені положення статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» взагалі є безпідставним. Доводи про те, що право власності не може виникнути на торгівельний контейнер, оскільки права на нього не підлягали реєстрації суперечать положенням частини 2-ї статті 16 ЦК України, яка передбачає одним із способів захисту майнового права є визнання права.

За приписами частини 2-ї статті 325 ЦК України фізичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.

Щодо положень Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» то ним визначається обєкти нерухомого майна, які підлягають державній реєстрації і його положення не поширюються на правовідносини, повязані з набуттям права власності на споруди, які можуть вільно бути переміщені без втрати їх функціонального призначення і таким майном є торгівельний контейнер.

За встановлених обставин, оскаржуване рішення не може бути скасоване з підстав наведених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника в інтересах ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25.10.2016 року, ухвалене по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий-суддя: /підпис/

Судді: /підписи/

Згідно з оригіналом: