Рішення № 63851196, 26.12.2016, Вінницький міський суд Вінницької області

Cправа № 127/21260/16-ц

Провадження № 2/127/6414/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 грудня 2016 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючої судді Іщук Т.П.,

при секретарі Пєскову Є.Д.,

за участі представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Вінниці в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки її виплати,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до відповідача ДП «Центр державного земельного кадастру» про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки її виплати та з урахуванням збільшених позовних вимог просила стягнути на її користь нараховану, але не виплачену заробітну плату з травня 2013 року по червень 2013 року в сумі 1807,72 грн., а також середній заробіток за період розрахунку з 18.06.2013 року в розмірі 166174,77 грн. Свої вимоги мотивувала тим, що вона працювала на посаді заступника директора - начальника виробничо-видавничого відділу ДП «Державна картографічна фабрика», яке на підставі наказу Державного агентства земельних ресурсів України від 09.01.2013 року №05 реорганізоване шляхом приєднання його до ДП «Центру державного земельного кадастру» та на його базі створено Виробничу філію «Вінницька картографічна фабрика». 23.10.2015 року вона була звільнена з посади на підставі ст.38 КЗпП України. На час її звільнення у ДП «Державна картографічна фабрика» існувала заборгованість по заробітній платі за період травня-червня 2013 року в сумі 1807,72 грн., яка не була виплачена. Вказане і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

В судовому засіданні представник позивачазбільшені позовні вимоги підтримала та просила суд задовольнити з підстав, зазначених у позові. При цьому зауважила, що ДП «Державна картографічна фабрика» фактично було ліквідоване та позивачка на час припинення трудових відносин з ДП «Державна картографічна фабрика» мала заборгованість по заробітній платі. 17.06.2013 року позивачка була переведена з одного підприємства на інше, цей день є днем припинення трудового договору на підставі п.5 ч.1 ст.36 КЗпП України, за період з 18.06.2013 року по день ухвалення рішення, як-то визначено п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13, слід стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Посилання представника відповідача на застосування строків позовної давності з огляду на положення ст.233 КЗпП України вважає безпідставними.

Представник відповідача позовні вимоги не визнала та просила в задоволенні останніх відмовити, вказуючи на пропуск позивачем строку звернення до суду. При цьому звернула увагу, що відбулася реорганізація підприємства та ОСОБА_3 лише 23.10.2015 року була звільнена з роботи, а тому позивачка невірно визначила період та кількість днів за які може нараховуватися середній заробіток, а також невірно розрахована середньоденна заробітна плата.

Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Судом встановлені наступні фактичні обставини справи, яким відповідають правовідносини, врегульовані нормами трудового законодавства в частині виплати заробітної плати та наслідків затримки виплат при звільненні працівника.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 працювала заступником директора з виробництва - начальником видавничого відділу ДП «Державна картографічна фабрика».

На підставі наказу Державного агентства земельних ресурсів України від 09.01.2013 №05 року ДП «Державна картографічна фабрика» реорганізоване шляхом приєднання до ДП «Центру державного земельного кадастру» та створення на його базі структурного відокремленого підрозділу Вінницький виробничий підрозділ. Центр ДЗК є правонаступником всіх прав та обовязків ДП «Державна картографічна фабрика».

17.06.2013 року ОСОБА_3 була переведена на посаду заступника директора з виробництва та маркетингу Виробничої філії «Державна картографічна фабрика» Центру державного земельного кадастру.

В ході здійснення реорганізації було затверджено передавальний акт балансових рахунків, матеріальних цінностей, активів та зобовязань, який містив також заборгованість з оплати праці (наказ Держземагенства України від 14.10.2014 року №318).

Як слідує з матеріалів справи, відповідач здійснював погашення заборгованості по заробітній платі за травень-червнень 2013 року, зокрема ОСОБА_3 в серпні 2015 році була виплачена заборгованість по заробітній платі за цей період лише в розмірі 800,00 грн.

23.10.2015 року ОСОБА_3 звільнилась з робота за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України у звязку з невиконанням філією законодавства про працю (невиплата заробітної плати).

Згідно довідки Виробничої філії «Вінницька картографічна фабрика» ДП «Центр державного земельного кадастру» від 23.12.2015 року №635 заборгованість відповідача перед позивачем ОСОБА_3 становить 1807,72 грн. (а.с.13), що також підтверджується розрахунком заборгованості по заробітній платі станом на 12.04.2016 року (а.с.66). Дана сума заборгованості не виплачена ні в день звільнення позивача, ні на день ухвалення рішення. Представником відповідача доказів про її виплату суду не надано.

Відповідно до ч.1ст.47 КЗпП Українивласник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені вст.116 цього Кодексу.

Згідно ч.1ст.116 КЗпП Українипри звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Як встановлено в день звільнення позивачу не виплачена заборгованість по заробітній платі в розмірі 1807,72 грн., не виплачена вона і на день ухвалення рішення, а тому вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, а позов в цій частині підлягає задоволенню.

Відповідно дост.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

З огляду на вказану норму позивач має право на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, так як відповідач має заборгованість перед позивачем з виплати заробітної плати і вона не виплачена в день звільнення.

Щодо визначення періоду затримки розрахунку при звільненні, то суд враховує, що позивач припинила трудові відносини 23.10.2015 року, а не 17.06.2013 року, як то визначає позивач. Суд зазначає, що ДП «Вінницька картографічна фабрика» було реорганізоване шляхом приєдання до ДП «Центру державного земельного кадастру», що підтверджується матеріалами справи, а не ліквідоване, як вважає позивач. ДП «Центр державного земельного кадастру» є правонаступником ДП «Вінницька картографічна фабрика».

Відповідно до ст.104 ЦК України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації ( злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обовязки переходять до правонаступника.

Відповідно до ч.4 ст.36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише в разі скорочення чисельності або штату працівників.

Як встановлено судом під час реорганізації ДП «Вінницька картографічна фабрика» трудовий договір з ОСОБА_3 не був припинений, а в його межах особа переведена на іншу посаду, що підтверджується, зокрема записом в трудовій книжці позивача (п.15). Посилання представника позивача, що 17.06.2013 року ОСОБА_3 була звільнена на підставі п.5 ч.1 ст.36 КзпП України та особа була переведена на інше підприємство є безпідставним, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи та є власним тлумаченням позивачем норм законодавства. Наявність попередження особи про можливе звільнення від 25.04.2013 року №66 та відповідна пропозиція вакантної посади на яку погодилася позивач, подавши відповідну заяву від 14.06.2013 року, є підтвердженням продовження трудових відносин, а не звільненням особи.

Таким чином період затримки виплати при звільненні слід відраховувати від дати звільнення працівника, якою є 23.10.2015 року.

Щодо визначення середнього заробітку, то відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати.

Відповідно до п.2 цього Порядку у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до п. 3 цього Порядку, при обчисленні середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад тощо). Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Згідно п.п. 5, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством на число календарних днів за цей період.

Позивач, звертаючись до суду та визначаючись із розміром середньої заробітної плати, керувався довідкою Виробничої філії «Вінницька картографічна фабрика» ДП «Центр державного земельного кадастру» від 05.08.2016 року вих.№254 про середню заробітну плату, відповідно до якої середньоденна зарплата визначенна виходячи з виплат за 2 календарні місяці, а саме за квітень та травень 2013 року, та становить 195,27 грн. (а.с.18). Разом з тим, суд не погоджується з даним та враховуючи, що позивач ОСОБА_3 була звільнена 23.10.2015 року вважає обґрунтованою позицію представника відповідача, що при визначенні середньої заробітної плати, керуючись Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, слід враховувати заробітну плату за 2 останні місяці перед звільненням (серпень, вересень 2015 року). Як слідує з довідки Виробничої філії «Вінницька картографічна фабрика» ДП «Центр державного земельного кадастру» від 08.11.2016 року №368 заробітна плата позивача за ці два місяці склала відповідно 3522,34 грн. та 3977,66 грн., при відпрацьованих робочих днях відповідно 15 та 18 , а тому середньоденна заробітна плата становить 227,27 грн.

Таким чином, середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день ухвалення рішення становить 67271,92 грн. (227,27 грн. х 296 робочих днів (кількість робочих днів з 26.10.2015 року по 26.12.2016 року). Вказана сума визначена без урахування податків та інших обовязкових платежів, зважаючи, що справляння і сплата податку з доходів громадян є обовязком роботодавця та працівника, а тому суд визначає вказану сум без урахування цих платежів.

Вказана сума підлягає стягненню з відповідача, а позов в цій частині підлягає частковому задовленню.

Відповідно до пунктів 20, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. Задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Суд звертає увагу позивача, що норми ст.117 КЗпП України не поширюються на правовідносини щодо несвоєчасної виплати заробітної плати під час дії трудових відносин. Захист прав працівників в таких випадках врегульовано нормами законодавства щодо індексації та компенсації заробітної плати. Суд зауважує, що виплата сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у звязку з порушенням строків її виплати є трудовим спором, повязаним з недотриманням законодавства про оплату праці та в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у звязку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Що ж стосується посилань представника відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду як на підставу про відмову в задоволенні позову, то суд зазначає наступне.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Разом з тим, згідно ч.2ст.233 КЗпП Україниу разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутись до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Врішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 року у справі №8-рп/2013 за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень частини другоїстатті 233 Кодексу законів про працю України, статей1,12 Закону України «Про оплату праці»вказано, що положення частини другоїстатті 233 Кодексу законів про працю Україниу системному зв'язку з положеннями статей1,12 Закону України «Про оплату праці» від 24.03. 1995 року №108/95-ВРзі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Щодо пропуску строку зі зверненням до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то суд зауважує наступне.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 року в справі №4-рп/2012 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень ст.233 Кодексу законів про працю у взаємозв'яку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Згідно з частиною першою статті 233 Кодексу працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. З огляду на наведене Конституційний Суд України дійшов висновку, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Зважаючи, що відповідач не розрахувався з позивачем по справі, не виплатив належну позивачу суму 1807,72 грн., у суду відсутні підстави стверджувати про пропуск позивачем строку звернення до суду. Щодо твердження відповідача про виплату позивачу в серпні 2015 року заборгованості по заробітній платі в сумі 800,00 грн, то суд звертає увагу, що на момент такої виплати працівник не був звільнений та перебував з відповідачем у трудових відносинах, а тому положення ст.117 КЗпП України, як вказувалося судом вище, на дані правовідносини не поширюються. Виплата частини заборгованості під час дії трудових відносин не може бути початком відліку перебігу строку звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Питання судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати; якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено; якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної частини вимог. Оскільки позов задоволено судом частково, то з відповідача слід стягнути на користь держави 690,79 грн. судового збору.

Щодо відшкодування витрат на правову допомогу суд зазначає наступне.

Згідно ст. 84 ЦПК України витрати, повязані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги; граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Визначаючись з розміром витрат на правову допомогу суд враховує, що позивач скористалася допомогою адвоката, про що свідчить договір від 03.08.2016 року (а. с. 21) та сплатила за його послуги 2500,00 грн., що підтверджується квитанцією від 26.12.2016 року та актом від 26.12.2016 року, а тому з урахуванням положень Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», вчинення особою процесуальних дій (підготовка позовної заяви, участь у судових засіданнях), а також часу судових засіданнях, суд вважає обґрунтованим та реальним понесений позивачем розмір витрат на правову допомогу. Зважаючи на часткове задоволення позову з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на правову допомогу в розмірі пропорційно задовленим вимогам, тобто 1028,07 грн.

Відповідно до ст.367 ЦПК України, рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць підлягає допуску до негайного виконання.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 47,116,117,233 КЗпП України, постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», ст.ст.10,60,79,88,212-215,218, 367 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» (м.Київ, вул. Народного Ополчення, 3, код ЄДРПОУ 21616582) на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрованої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, заборгованість із заробітної плати в розмірі 1807,72 грн. (одна тисяча вісімсот сім гривень 72 коп.) та середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в розмірі 67271, 92 грн. (шістдесят сім тисяч двісті сімдесят одну гривню 92 коп.) (без визначення податків та інших обовязкових платежів).

В решті вимог - відмовити.

Стягнути з Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» на користь держави 690,80 грн. судового збору, а також на користь ОСОБА_3 1028,07 грн. у відшкодування витрат на правову допомогу.

Відповідно до ч.1ст.367 ЦПК Українирішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць, що становить 951,21 грн., допустити до негайного виконання

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: