Рішення № 63844073, 28.12.2016, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 203/1329/14-ц

2/0203/28/2016

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2016 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді Казака С.Ю.,

при секретарі Булеці А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» відділення «Воскресенське» про визнання кредитного договору неукладеним в частині, визнання кредитного договору удаваним правочином, внесення змін до кредитного договору, визнання залишку заборгованості та стягнення збитків, за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

27 лютого 2014 року до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська звернулась позивач ОСОБА_1 із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого послалась на те, що між нею та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», було укладено кредитний договір №ML-301/458/2007 від 30 липня 2007 року, виконання обовязків позичальника за яким забезпечено договором іпотеки №PCL-301/252/2007 від 30 липня 2007 року та договором поруки №SR-301/248/2007 від 30 липня 2007 року. До 2013 року позивач виконувала свої договірні зобовязання, оскільки не мала спеціальних знань та можливості перевірити правильність банківських нарахувань, а потім усвідомила недобросовісність дій щодо себе з боку банку, в звязку із чим звернулася до експертної установи, де отримала висновок експертного дослідження №115/36 від 20 січня 2014 року, згідно якого наявний істотний дисбаланс правового становища банку та позичальника, внаслідок чого позивач здійснює суттєві необґрунтовані переплати. Послалась позивач і на те, що валюта кредиту (швейцарські франки) не відповідає валюті, що фактично була видана позичальнику (долари США). Позивач бажала отримати кредит саме в доларах США, але працівники банку навязали їй іншу валюту. Погашала кредит позивач, надаючи банку національну валюту, а їй банком надавались довідки щодо курсу гривні до долару США за кожен платіж, при цьому банк поклав на позичальника і ризик щодо співвідношення вартості валют долар США швейцарський франк. За таких обставин позивач просила суд визнати укладений між сторонами позову кредитний договір удаваним правочином в частині п.2 щодо розміру та валюти кредитування у швейцарських франках у розмірі 97100 швейцарських франків, а також визнати фактичні правовідносини сторонами щодо кредитування у доларах США в розмірі 80181 долар США шляхом внесення частково змін до п.2 вказаного кредитного договору, виклавши його у такій редакції: «Розмір кредиту. Валюта кредиту. 80181, валюта: долар США». Вважаючи дійсною валютою кредиту долар США, спираючись на висновок експертного дослідження №115/36 від 20 січня 2014 року, яким перераховано за новою валютою платежі та визначено залишок боргу, позивач просила суд визнати залишок заборгованості за спірним кредитним договором в розмірі 7090,22 доларів США. Також позивач в обґрунтування свого позову послалась і на невизначеність відсоткової ставки за спірним кредитним договором, оскільки згідно висновку експертного дослідження №115/36 від 20 січня 2014 року розрахунок суми процентів за користування кредитом, визначений у Додатку №1 до спірного кредитного договору здійснений з урахуванням процентної ставки 8,49%, що не відповідає умовами договору (п.3), в якому розмір ставки FIDR не визначений, залежить від низки чинників, які неможливо передбачити та врахувати на період дії кредитного договору. Збільшення в односторонньому порядку відсоткової ставки за кредитним договором після 10 січня 2009 року у звязку із введенням в дію ст.1056-1 ЦК України є нікчемною, а позивач жодного разу не погоджувала збільшення відсоткової ставки. З цієї підстави позивач просила суд визнати кредитний договір №ML-301/458/2007 від 30 липня 2007 року неукладеним в частині п.3 щодо ставки FIDR. Крім того, позивач вказала на те, що база нарахування процентів за користування кредитом складає 360 днів на рік замість 365/366 днів, що спричиняє переплату з боку позичальника (введення позичальника в оману шляхом штучного збільшення відсотків) на суму 1029,88 швейцарських франків за весь період кредитування. На підставі таких тверджень позивач просила суд визнати спірний кредитний договір недійсним на підставі ст.230 ЦК України в частині п.2 щодо річної бази нарахування процентів 360 календарних днів у році. Окрім того, свої позовні вимоги щодо визнання недійсним спірного кредитного договору позивач мотивувала, посилаючись на згаданий вище висновок експертного дослідження, і не проведенням розрахунків сукупної вартості кредиту, реальної відсоткової ставки та абсолютного подорожчання кредиту, наявністю неправомірного подорожчання кредиту. Останньою позовною вимогою позивач просила суд стягнути з банку збитки в розмірі 49381,36 гривень, які складаються зі сплачених нею банку комісій, а також сплачених страхових внесків на користь страхових компаній, помножених позивачем на 2 із посиланням на норму ст.509 ч.2 ЦК України. (Т.1 а.с.1-10, Т.2 а.с.77-79)

В ході розгляду справи представником відповідача подано заперечення проти позову, в яких він просив відмовити в позові в повному обсязі, мотивуючи свої заперечення наявністю у банку ліценції та дозволу на надання кредиту в іноземній валюті, обранням валюти кредиту самим позичальником у вигляді швейцарських франків, ознайомлення банком позивача зі всіма пропонованими банком умовами кредитування та орієнтованою сукупною вартістю кредиту письмово. Вказав представник відповідача і на безпідставність висновків позивача про видачу кредиту в доларах США та фактичне існування кредитного зобовязання у доларах США, оскільки банком було перераховано кредит позичальнику в належній валюті, а видано кредитні кошти позичальнику з її поточного рахунку, що не є тотожним наданню кредиту, у валюті долари США за заявою самого позичальника. Крім того, заперечуючи проти позову, представник відповідача послався на належне визначення відсоткової ставки за кредитом, яку сторони погодили у формі плаваючої, а її зміна не суперечить вимогам ст.1056-1 ЦК України. Заперечував представник відповідача і проти вимоги позивача про стягнення збитків у вигляді сплачених комісій та страхових внесків, вказавши, що обовязок сплатити банку комісії передбачено умовами кредитного договору, на які позивач погодилась, хоча мала право відмовитись від укладення договору, і цим правом позивач не скористалась. (Т.2 а.с.43-48)

Також 11 липня 2014 року представником ПАТ «ОТП Банк» було подано зустрічний позов, прийнятий судом до спільного розгляду з первісним, в якому банк просив стягнути солідарно із зустрічних відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором №ML-301/458/2007 від 30 липня 2007 року в загальному розмірі 753652,7 гривень, а також покласти на останніх судові витрати по справі. В обґрунтування своїх зустрічних позовних вимог банк послався на укладення з ОСОБА_1 вищевказаного кредитного договору, за умовами якого остання отримала кредит в розмірі 97100 швейцарських франків, зобовязавшись його повернути згідно графіку повернення кредиту не пізніше 30 липня 2024 року, сплативши відсотки за користування кредитом та інші обовязкові платежі. Виконання ОСОБА_1 своїх кредитних зобовязань забезпечено в повному обсязі порукою ОСОБА_2, оформленою договором поруки №SR-301/248/2007 від 30 липня 2007 року. Посилаючись на невиконання позичальником та поручителем своїх договірних зобовязань, позивач за зустрічним позовом просив задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі. (Т.2 а.с.1-3)

В останнє судове засідання сторони не зявились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. В ході розгляду справи кожна із сторін по справі свої позовні вимоги підтримала в повному обсязі, на їх задоволенні наполягала, проти задоволення позовних вимог протилежної сторони заперечувала, вказуючи на їх безпідставність та необґрунтованість. За таких обставин та враховуючи надходження до суду від сторін заяв про розгляд справи за їх відсутності, суд приходить до висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін та без фіксування судового процесу технічними засобами у відповідності до ст.197 ч.2 ЦПК України.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку з таких підстав.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

В судовому засіданні встановлено, що 30 червня 2007 року працівниками ЗАТ «ОТП Банк» було ознайомлено первісного позивача під розпис із умовами кредитування по програмі «Житло в кредит». Підписавши текст таких умов, позивач одночасно підтвердила і надання їй інформації щодо орієнтовної сукупної вартості кредиту, форм кредитування та відмінностей між ними, у тому числі між зобовязаннями споживача, переваг та недоліків пропонованих схем кредитування. (Т.2 а.с.54-55, 87-88)

19 липня 2007 року первісним позивачем було подано до ЗАТ «ОТП Банк» анкету-заяву фізичної особи на отримання іпотечного кредиту в розмірі 97100 швейцарських франків на строк 20 років, відсотковою ставкою 8,99% річних за користування кредитом. (Т.2 а.с.56-57)

30 липня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», як кредитодавцем, правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1, як позичальником, було укладено кредитний договір №ML-301/458/2007 від 30 липня 2007 року, за умовами якого позичальник отримала кредит в розмірі 97100 швейцарських франків (п.2 частини №1 договору), зобовязавшись повернути кредит до 30 липня 2024 року щомісячними платежами, сплативши відсотки за користування кредитом, а також інші обовязкові платежі. У пункті 3 частини №1 спірного кредитного договору його сторонами погоджено розмір процентів за користування кредитом, який визначено за плаваючою ставкою фіксована ставка в розмірі 3,99% річних + FIDR (процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені у банку на строк 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору. Ставка FIDR за спірним кредитним договором визначається самостійно банком, інформація щодо цієї ставки розміщується в приміщенні банку (як в головній конторі, так і в філіях/відділеннях/представництвах банку) на інформаційних стендах). Пунктом 2 частини №1 спірного договору визначено, що річна база нарахування процентів 360 календарних днів у році. (Т.2 а.с.6-22, 31-39)

Також 30 липня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», як кредитодавцем, правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1, як позичальником, було укладено додатковий договір №ML-301/458/2007/CHF до кредитного договору №ML-301/458/2007 від 30 липня 2007 року. Пунктом 2 якого викладено в новій редакції п.1.7.2 кредитного договору, а саме визначено, що видача кредиту здійснюється згідно з кредитною заявкою позичальника в безготівковій формі, шляхом перерахування всієї суми кредиту чи траншу, зменшену на утриману комісію банку у розмірі, визначеному тарифами, на поточний рахунок. Для подальшого отримання кредиту готівкою, а також у випадку перерахування кредиту на поточний рахунок продавця, позичальнику необхідно конвертувати отриману суму кредиту в іншу валюту 1-ї групи класифікатора (долари США чи Євро) чи продати кредит, отриманий в іноземній валюті в національну валюту на Міжбанківському валютному ринку України. (Т.2 а.с.14)

30 липня 2007 року кредитодавцем на підставі заяви позичальника від 30 липня 2007 року було здійснено видачу кредиту в повному обсязі із конвертацією валюти кредиту у долари США в сумі 80181 доларів США, що є еквівалентом 405073,33 гривень. (Т.2 а.с.85, 86, 154-158)

25 березня 2009 року між ЗАТ «ОТП Банк», як кредитодавцем, правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1, як позичальником, було укладено додатковий договір №1 до кредитного договору №ML-301/458/2007 від 30 липня 2007 року, яким доповнено кредитний договір графіком платежів. (Т.2 а.с.15-17, 20-22)

Правовідносини, які виникли між сторонами, окрім умов зазначених вище договорів, врегульовані нормами ЦК України, Законом України «Про банки і банківську діяльність», Правилами бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України, затвердженими постановою Правління НБУ від 18 червня 2003 року №255, Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженими постановою Правління НБУ від 10 травня 2007 року №168, в редакції, чинній на час укладення кредитного договору, пункти якого позивач просить суд визнати недійсними.

Так, відповідно до норм ст.ст.3, 6, 11, 525, 627, 629 ЦК України підставами для виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договір, який є обовязковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (предмет договору, умови, визначені законом як істотні, а також ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди). Різновидом договору є кредитний договір, який обовязково укладається в письмові формі (ст.ст.1054, 1055 ЦК України), а також договір поруки (ст.553 ЦК України).

Нормою ст.1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Положеннями ст.524 ЦК України встановлено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобовязання в іноземній валюті.

Згідно п.3.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ від 10 травня 2007 року №168, банки мають право змінювати процентну ставку за кредитом лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін (зміни кредитної політики банку).

Пунктом 1.18 Глави 1 Розділу ІІІ Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України, затверджених постановою Правління НБУ від 18 червня 2003 року №255, передбачено, що для обрахування процентних доходів і витрат застосовуються такі методи визначення кількості днів: метод «факт/факт» передбачає, що для розрахунку використовується фактична кількість днів у місяці та році; метод «факт/360» передбачає, що для розрахунку використовується фактична кількість днів у місяці, але умовно в році 360 днів; метод «30/360» передбачає, що для розрахунку використовується умовна кількість днів у році 360, у місяці 30.

За змістом п.3.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ від 10 травня 2007 року №168, банки зобовязані зазначити в кредитному договорі окрім іншого перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов'язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення тощо

Пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ від 10 травня 2007 року №168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою визнання недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною 1-3, 5 ст.203 ЦК, а саме: зміст правочину не може суперечити вимогам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати внутрішній волі, а також правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені.

Положеннями ст.230 ЦК України визначено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст.229 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Нормою ст.235 ЦК України передбачено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Аналізуючи встановлені судом фактичні обставини в контексті наведених вище норм законодавства, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні первісного позову в повному обсязі, виходячи з наступного.

Так, враховуючи викладені фактичні обставини укладення спірного кредитного договору та його зміст з урахуванням на норми чинного законодавства, суд вважає, що у відповідності до вимог ст.ст.203, 1054, 1055 ЦК України при укладанні спірного кредитного договору між його сторонами були дотримані всі передбачені діючим законодавством істотні умови даного виду договорів, які обумовлені їх згодою, як узгоджені сторонами, так і ними прийняті, а також дотримані вимоги щодо форми кредитного договору. Окрім того, на момент укладення спірного кредитного договору обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення відповідало їхній внутрішній волі, було вільним, що підтверджується власноручними підписами учасників правочину та печаткою фінансової установи. Таким чином, викладене виключає можливість визнання спірного кредитного договору недійсним як правочину повністю чи частково, зокрема і на підставі ст.230 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про визнання спірного кредитного договору неукладеним в частині п.3 частини №1 договору щодо ставки FIDR, суд виходив з безпідставності та необґрунтованості цієї вимоги. Свою правову позицію з цього приводу суд мотивує тим, що за змістом ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Однією з обовязкових умов кредитного договору є узгодження сторонами розміру плати за користування кредитом, яку позичальник зобовязується сплачувати банку. Як вбачається зі змісту спірного кредитного договору, а саме п.3 частини №1 та п.1.4 частини №2 цього договору, сторони в повній мірі дійшли згоди щодо розміру процентів за користування кредитом, визначивши її у формі плаваючої процентної ставки у вигляді фіксованого відсотку + FIDR. Особливості і порядок розрахунку FIDR, а також джерело ознайомлення із його розміром сторони чітко визначили в самому кредитному договорі. Додатковим способом ознайомлення із розміром FIDR є веб-сайт банку. Відтак, підстав вважати відсутньою домовленість сторін з приводу даної умови кредитного договору в суду немає, як і підстав вважати спірний кредитний договір неукладеним в цій частині. Крім того, первісний позивач мотивувала дану позовну вимогу посиланням на висновок експертного дослідження №115/36 від 20 січня 2014 року, в якому експерт, не спромігшись встановити розмір FIDR та звернутись з цього приводу до кредитодавця, передчасно зробив висновок про невизначеність відсоткової ставки в означеній частині, здійснивши її розрахунок лише за фіксованою частиною та ще й у валюті, яка не відповідає валюті кредиту.

Враховуючи, що плаваючий характер процентної ставки за спірним кредитним договором погоджено сторонами договору, а отже позичальником фактично було надано згоду на можливість зміни банком в подальшому розміру процентної ставки, що цілком відповідає положенням ст.1056-1 ч.1 ЦК України, хибним є посилання сторони первісного позивача на наявність у банку права в односторонньому порядку в порушення вимог ст.1056-1 ЦК України змінювати розмір процентної ставки.

Суд вважає за необхідне відмовити і у задоволенні позовної вимоги про визнання п.2 частини №1 спірного кредитного договору удаваним правочином щодо розміру та валюти кредиту 97100 швейцарських франків. Дану вимогу первісний позивач ґрунтує на тому, що кредитні кошти в кінцевому рахунку вона отримала у валюті долар США в сумі 80181 долар США, а не 97100 швейцарських франків. Відмовляючи у задоволенні первісних позовних вимог в цій частині суд ґрунтує своє рішення на тому, що сторони в п.2 частини №1 спірного кредитного договору прямо передбачили валюту та розмір кредиту у вигляді 97100 швейцарських франків. Отримання же позичальником кредиту в кінцевому результаті у валюті долар США та у розмірі, еквівалентному 97100 швейцарських франків, зумовлено домовленістю сторін, викладеною у п.2 додаткового договору №ML-301/458/2007/CHF від 30 липня 2007 року до кредитного договору №ML-301/458/2007 від 30 липня 2007 року, яка визначає узгоджений порядок видати кредиту, за яким грошові кошти у валюті кредиту при остаточній видачі позичальнику (після перерахування на її поточний рахунок) підлягають конвертації зі швейцарських франків на іншу валюту долари США або Євро. Виконуючи даний пункт договору, позичальник власноручно підписала кредитну заявку від 30 липня 2007 року на видачу їй кредитних коштів у валюті долар США в розмірі 80181,67 доларів США, що є еквівалентом 97100 швейцарських франків. Крім того, укладення сторонами спірного кредитного договору у валюті швейцарських франків вплинуло і на розмір процентної ставки за користування кредитним коштами, який є відмінним від розміру процентної ставки за кредитами у валюті долар США, а відтак додатково свідчить про намір сторін укласти кредитний договір саме на тих умовах, у тій валюті, які фактично відображені у положеннях спірного кредитного договору. За таких обставин в суду відсутні будь-які підстави вважати спірний кредитний договір удаваним правочином в частині валюти та розміру кредиту. Такий правовий висновок та результат вирішення позовної вимоги про визнання спірного кредитного договору в частині п.2 частини №1 удаваним правочином зумовлює необхідність відмови і у задоволенні позовної вимоги про визнання правовідносин сторін за первісним позовом щодо кредитування у доларах США та внесення відповідних змін до п.2 частини №1 спірного договору, оскільки така позовна вимога є похідною та ґрунтується виключно на задоволенні вимоги про визнання кредитного договору в частині удаваним правочином, у задоволенні якої судом відмовлено.

Не підлягає задоволенню позовна вимога первісного позивача про визнання недійсним п.2 частини №1 спірного кредитного договору щодо застосування річної бази нарахування процентів за користування кредитом 360 календарних днів у році. Дану позовну вимогу первісний позивач мотивує введенням її кредитодавцем в оману щодо порядку здійснення розрахунку суми плати за користування кредитом, оскільки календарний рік складається з 365 або 366 (високосний рік) днів, в той час як позивач використовує 360 днів у формулі, що штучно збільшує розмір процентів за користування кредитом, фактично призводячи до переплати позичальником процентів за користування кредитом на суму 1029,88 швейцарських франків за весь період кредитування. Однак, така правова позиція сторони первісного позивача є хибною, і суд не може погодитись із нею, оскільки відповідно до п.1.18 Глави 1 Розділу ІІІ Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України, затверджених постановою Правління НБУ від 18 червня 2003 року №255, здійснення кредитодавцем розрахунку процентів річних за користування кредитом, виходячи з 360 днів у році, є одним із передбачених законодавством методів. Не може оцінюватись і як обман позивача в розумінні ст.230 ЦК України застосування кредитодавцем такого методу розрахунку процентів річних за користування кредитом (факт/360), оскільки формула розрахунку, застосована в методі, наведена безпосередньо в тексті оспорюваних позивачем п.2 та п.3 частини №1 кредитного договору чітко та однозначно.

Відсутні підстави і для задоволення первісної позовної вимоги про визнання залишку заборгованості первісного позивача за спірним кредитним договором в розмірі 7090,22 доларів США на підставі висновку експертного дослідження, оскільки така вимога є похідною і ґрунтується виключно на задоволенні інших позовних вимог про визнання спірного кредитного договору неукладеним в частині п.3 частини №1 цього договору щодо ставки FIDR, визнання спірного кредитного договору удаваним в частині п.2 частини №1 договору щодо валюти кредиту та на позовній вимозі про визнання фактичних правовідносин між сторонами щодо кредитування у доларах США, у задоволенні яких судом відмовлено.

Безпідставною, а отже і такою, що не підлягає задоволенню, є позовна вимога первісного позивача про стягнення з первісного відповідача збитків (сплачених позичальником комісій за обслуговування кредиту), зокрема, у подвійному розмірі на підставі ст.230 ч.2 ЦК України, оскільки, як вказувалось вище, у правовідносинах сторін з укладення спірного кредитного договору будь-якого обману щодо його змісту, правових/фінансових наслідків для позичальника вчинено не було. Зокрема, сторони дійшли згоди при укладенні спірного кредитного договору (п.1.3.1.1) про обовязок позичальника сплатити банку після укладення спірного кредитного договору низки комісій у встановленому банком розмірі, що, в свою чергу, повністю узгоджується із положеннями п.3.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ від 10 травня 2007 року №168, а відтак не може оцінюватись як обман з боку кредитора. Д того ж, до спірних правовідносин сторін не може бути застосована правова позиція Верховного Суду України, викладена у постанові від 12 вересня 2012 року у справі №6-80цс12, на яку послалась первісний позивач, оскільки така правова позиція стосується оцінки правомірності зміни у будь-яких витратах позичальника за кредитним договором (крім відсоткової ставки), а не правомірності покладення на позичальника обовязку сплачувати такі витрати, зокрема комісії.

Твердження первісного позивача в частині несправедливості положень оспорюваного нею кредитного договору внаслідок істотного дисбалансу прав сторін договору суд оцінює критично, оскільки немає підстав вважати, що зазначені положення договору насправді є несправедливими або нерозумними, а оцінка, надана ним позивачем є суто субєктивною та випливає з її особистої зацікавленості, як сторони договору, у мінімізації своїх грошових зобовязань. Крім того, оспорюваний договір був укладений позивачем саме на викладених в кредитному договорі умовах, які її влаштували і заперечень не викликали, про що свідчить підпис позивача у цьому договорі та виконання нею своїх договірних зобовязань протягом декількох років поспіль.

Не підлягають задоволенню і первісні позовні вимоги про визнання недійним спірного кредитного договору, які обґрунтовуються посиланнями первісного позивача на не ознайомлення її перед укладенням такого договору з інформацією щодо умов кредитування та сукупної вартості кредиту, передбаченою ст.11 п.2 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки такі посилання повністю спростовуються копією Умов кредитування по програмі «Житло в кредит», яка містить підпис позивача під текстом таких умов кредитування, а також під положенням про те, що первісного позивача перед укладення спірного кредитного договору було ознайомлено в письмовій формі із всією необхідною інформацію, передбаченою вказаними положеннями Закону України «Про захист прав споживачів».

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні первісного позову в повному обсязі з підстав його недоведеності та необґрунтованості.

Вирішуючи зустрічні позовні вимоги, суд, окрім викладеного вище, керувався також і наступними встановленими в ході розгляду справи фактичними обставинами, а також нормами законодавства.

Так, як вказувалось вище, між ЗАТ «ОТП Банк», як кредитодавцем, правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1, як позичальником, було укладено кредитний договір №ML-301/458/2007 від 30 липня 2007 року, свої зобовязання за яким банк виконав, надавши позичальнику кредит в повному розмірі та у належній валюті. Кредит позичальник забовкалась повернути щомісячними платежами, сплативши проценти за користування кредитом в розмірі 3,99% річних + FIDR (фактично нараховувались банком згідно графіку погашення кредиту в загальному розмірі 8,49% річних) та інші обовязкові платежі. Крім того, кредитним договором передбачено відповідне право кредитора вимагати від позичальника, а останнього здійснити на таку вимогу дострокове повернення кредиту, зокрема, у випадку невиконання чи прострочення виконання позичальником своїх грошових зобовязань за цим договором. За порушення прийнятих на себе зобовязань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитом позичальник зобовязався сплатити банку пеню в розмірі 1% від суми несвоєчасно виконаних боргових зобовязань за кожен день прострочки. (Т.2 а.с.6-22, 31-39, 85, 86, 154-158)

З метою забезпечення виконання ОСОБА_1 взятих на себе договірних кредитних зобовязань між ЗАТ «ОТП Банк», як кредитодавцем, правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та відповідачем ОСОБА_2, 30 липня 2007 року укладено договір поруки №SR-301/248/2007. За умовами такого договору ОСОБА_2, як поручитель, зобовязався перед кредитодавцем відповідати солідарно та в повному обсязі із позичальником ОСОБА_1 за невиконання останньою взятих на себе договірних зобовязань за кредитним договором №ML-301/458/2007 від 30 липня 2007 року (Т.2 а.с.23-24).

Із матеріалів справи також встановлено, що позичальник з березня 2014 року перестала виконувати взяті на себе грошові зобовязання, внаслідок чого в неї перед позивачем утворилась заборгованість, розмір якої станом на 16 квітня 2014 року становить 56835,56 швейцарських франків (за курсом НБУ становить 753652,7 гривень), з яких: 56167,66 швейцарських франків (за курсом НБУ становить 74470,54 гривень) заборгованість за тілом кредиту, 667,9 швейцарських франків (за курсом НБУ становить 8855,42 гривень) заборгованість за процентами за користування кредитом, а також 92,74 гривень пеня. Дану заборгованість позивач за зустрічним позовом, скориставшись своїм правом, передбаченим кредитним договором і законом вимагати дострокове повернення кредиту, просить стягнути в судовому порядку солідарно з позичальника та поручителя. (Т.2 а.с.5)

Відповідно до норми ст.1050 ЦК України, в контексті положення ст.1054 ч.2 ЦК України, якщо кредитним договором встановлений обовязок позичальника повернути кредит частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитор має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилась зі сплатою процентів.

Згідно до ст.526 ЦК України зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Частиною 1 ст.530 ЦК України передбачено, що якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За нормою ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.610, 611 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання). У разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, різновидом якої є пеня (ст.549 ЦК України).

За змістом ст.ст.546, 547 ЦК України виконання зобовязання може забезпечуватись порукою. Правочин щодо забезпечення виконання зобовязання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватись виконання зобовязання частково або в повному обсязі. Поручителем може бути одна або кілька осіб.

Згідно ст.554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Нормою ст.625 ч.1 ЦК України передбачено, що боржник не звільняться від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Згідно ст.16 ЦК України однією із форм судового захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обовязку в натурі.

Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає їх належними, допустимими та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Вирішуючи питання щодо зустрічних позовних вимог ПАТ «ОТП Банк» за кредитним договором №ML-301/458/2007 від 30 липня 2007 року та договором поруки №SR-301/248/2007 від 30 липня 2007 року, приймаючи до уваги, що в судовому засіданні знайшов підтвердження факт укладення між ЗАТ «ОТП Банк» та відповідачами ОСОБА_1, ОСОБА_2 даних договорів із дотриманням вимог законодавства щодо їх змісту та форми, а також встановлено, що правонаступником кредитодавця за даними зобовязаннями є позивач, та підтверджено невиконання відповідачами, на відміну від кредитодавця, своїх зобовязань за даними договорами, що зумовило виникнення кредитної заборгованості у вказаному зустрічним позивачем розмірі та права у цього позивача вимагати дострокове повернення кредиту, суд приходить до висновку, що зустрічні позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати за первісним позовом, заявлені первісним позивачем до стягнення (Т.1 а.с.74-75), враховуючи положення ст.88 ЦПК України, результат вирішення первісних позовних вимог, предмет та характер позовних вимог, відшкодуванню не підлягають.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат за зустрічним позовом, суд на підставі ст.88 ЦПК України, враховуючи результат вирішення зустрічних позовних вимог, вважає за необхідне стягнути з відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 в рівних частках на користь позивача понесені останнім при зверненні до суду із даним позовом судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 3654 гривень, тобто по 1827 гривень з кожного.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 203, 215, 229, 230, 235, 524, 525, 526, 530, 546, 547, 549, 553, 554, 610-612, 625, 627, 629, 638, 1050, 1054, 1055 ЦК України, ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», п.п.3.1, 3.5, 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ від 10 травня 2007 року №168, п.1.18 Глави 1 Розділу ІІІ Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України, затверджених постановою Правління НБУ від 18 червня 2003 року №255, ст.ст.10, 11, 57-59, 208, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 у задоволенні її позовних вимог до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» відділення «Воскресенське» про визнання кредитного договору неукладеним в частині, визнання кредитного договору удаваним правочином, внесення змін до кредитного договору, визнання залишку заборгованості та стягнення збитків відмовити.

Зустрічні позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1), ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_2) на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» (ЄДРПОУ 21685166) заборгованість за кредитним договором №ML-301/458/2007 від 30 липня 2007 року в розмірі 753652,7 гривень, з яких: 74470,54 гривень заборгованість за тілом кредиту, 8855,42 гривень заборгованість за процентами за користування кредитом, 92,74 гривень пеня.

У рахунок відшкодування судових витрат по справі за зустрічним позовом стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1), ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_2) на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» (ЄДРПОУ 21685166) судовий збір по 1827 гривень з кожного.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.223 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Кіровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя С.Ю. Казак