Рішення № 63842508, 08.09.2016, Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська

№ 207/4516/15-ц

№ 2/207/342/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2016 року м. Камянське

Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Юрченко І.М.,

при секретарі: Сівачук А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», третя особа: Національний банк України про захист прав споживачів та визнання договору про надання споживчого кредиту недійсним та за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С ТА Н О В И В :

Звертаючись до суду, позивач в обґрунтування предявлених позовних вимог зазначив, що 21 травня 2008 року між нею ОСОБА_1 (позичальником) та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк » (найменування змінено на Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк ») було укладено Договір про надання споживчого кредиту № 11348871000 (при застосуванні ануїтетної схеми погашення), відповідно до умов якого Банк надав у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 22500,00 Доларів США ( вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 113 625грн. 00 коп. за курсом НБУ на день укладення цього Договору), строком з 21.05.2008 року до 22.05.2023 року з відсотковою ставкою в розмірі 13.50 % річних.

Як ціль кредитування визначено придбання 2-х кімнатної квартири, загальною площею 42,4 м.кв., що знаходиться за адресою: м.Дніпродзержинськ, вул.Матросова, 72-42.

Згідно п. 1.1. Кредитного договору Банк зобовязується надати Позичальнику однією сумою, а Позичальник зобовязується прийняти, належним чином використовувати і повернути Банку кредит в іноземній валюті в сумі 22 500, 00 доларів США 00 цнт. та сплатити проценти за його користування шляхом внесення ануїтетних платежів в порядку і на умовах, визначених цим Договором.

Позивачу було рекомендовано заключити договір в іноземній валюті працівниками відповідача через те, що за їх словами кредитні ресурси в доларах США коштують дешевше, аніж кредитні ресурси в українській гривні.

Позивачка зазначає, що даний договір суперечить законодавству України з наступних підстав.

Відповідно до ч. 12. ст. 10 Закону «Про захист прав споживачів», якщо після укладення договору стане очевидним, що послуги, зважаючи на їх ціну (вартість) та характеристики або інші обставини, явно не задовольнятимуть інтересам або вимогам споживача, виконавець зобов'язаний негайно повідомити про це споживача.

Виконавець зобов'язаний таким же чином повідомити споживача, якщо вартість робіт (послуг) може істотно зрости, ніж можна було очікувати під час укладення договору.

Цього Відповідачем зроблено не було.

Не надано банком позичальнику перед укладанням кредитного договору інформації для здійснення свідомого вибору, яка передбачена нормами п. 2 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» та п. 2 Постанови Правління НБУ №168 від 10.05.2007 р. «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Згідно з ч. 2 п. 2. ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Згідно з п. 1. ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

У п. 9 ст. 15 ЗУ «Про захист прав споживачів» передбачено, що під час розгляду вимог споживача про відшкодування збитків, завданих недостовірною або неповною інформацією про продукцію, необхідно виходити з припущення, що у споживача немає спеціальних знань про властивості та характеристики продукції, яку він придбаває.

У даному випадку продукцією банку є кредитна послуга, інформацію про яку він зобовязаний надати у письмовому вигляді відповідно до вимог п. 2 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Таким чином, всупереч вимогам п.п. «д» п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та п.п. «в» п. 2.1, п.3.8. Постанови НБУ №168 банк при укладенні кредитного договору не надав позичальнику в письмовій формі інформації про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування, вартості всіх супутніх послуг.

Відповідно до ст. 15 Закону «Про захист прав споживачів», у разі коли надання недоступної, недостовірної, неповної або несвоєчасної інформації про продукцію та про виробника (виконавця, продавця) спричинило придбання продукції, яка не має потрібних споживачеві властивостей, - споживач має право визнати договір недійсним і вимагати відшкодування завданих йому збитків.

Позивачу з боку Банку не надано жодної інформації про можливість різкого і значного подорожчання кредиту через зміну курсу долара США до гривні, не надано інформацію про вірогідність і наслідки такого подорожчання, що спричинило придбання Позивачем продукції (кредиту), яка не має потрібних властивостей, а саме стійкої вартості оплати за кредит.

Відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Окрім цього в кредитному договорі містяться умови, які регулюють внесення змін (доповнень) та розірвання Договору, лише в односторонньому порядку, і лише в інтересах та з боку Банку, так як Договір взагалі не містить порядку зміни Договору, який враховував би інтереси споживача (Позичальника), взагалі не містить умови про порядок припинення Договору, а це є суттєвими умовами (ст. 628 ЦКУ), то Договір в цілому суперечить п. 8 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг ».

Все, що написано в Розділі 10 даного договору можна трактувати досить широко і не на користь Позичальника, особливо він не дає вибору відстояти свої інтереси у разі не згоди з підняттям відсоткової ставки. Там передбачено, або Позивач згідний на запропоновані Банком умови або має повернути достроково весь кредит, що саме по собі є дискримінацією, тобто таким, що всупереч принципу добросовісності, має наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Фактично, ще в момент підписання Договору Позивача поставлено в невигідне та таке, що порушує його права становище.

Пункт 4.8. кредитного договору зобовязує позичальника застрахувати заставне майно в рекомендованій банком страховій компанії. Таким чином, в договорі встановлене монопольне право визначеної Банком страхової компанії страхувати майно Позивача.

Окрім цього позивачка вважала, що кредитний договір суперечить законодавству України щодо використання іноземної валюти як засобу платежу на території України, бо єдиним законним платіжним засобом в Україні є гривня. Законодавством встановлений обовязок щодо вираження договірного зобовязання у гривні. Іноземна валюта в Україні з точки зору права не є «грошовими коштами» і її використання може відбуватися лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Жодним законом чи іншим актом законодавства не передбачена можливість надання банком-резидентом кредитів у іноземній валюті іншому резиденту для розрахунків на території України. Використання іноземної валюти у якості засобу платежу можливе лише за наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Наявність у спірному кредитному договорі положень щодо розрахунків за грошовими зобовязаннями між позивачем та відповідачем в доларах США за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу та використання позивачем долару США як засобу платежу за кредитним договором, суперечить приписам ст.99 Конституції України, ст.524 Цивільного кодексу України, ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст.35 Закону України «Про Національний банк України». При здійсненні операцій за кредитним договором, іноземна валюта всупереч законодавству використовувалася сторонами у якості засобу платежу.

На підставі зазначеного позивач просив суд визнати Договір про надання споживчого кредиту № 11348871000 (при застосуванні ануїтетної схеми погашення) від 21 травня 2008 року недійсним.

Відповідач позов не визнав та предявив зустрічний позов, в якому зазначив, що 21.05.2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк»), і Відповідачем-1, ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11348871000 (далі за текстом Кредитний договір), відповідно до якого Банк надав Відповідачу-1 кредит у сумі 22 500,00 доларів США в порядку та на умовах, визначених кредитним договором.

За умовами кредитного договору Позичальник зобовязався оплачувати банку відсотки за користування кредитними ресурсами з розрахунку 13,5% річних, та повернути кредитні кошти відповідно до Додатку № 1 до кредитного договору (графік погашення кредиту), але в будь-якому випадку не пізніше 22.05.2023 року.

Відповідно до п.п. 1.1., 1.3 Кредитного договору Позичальник зобовязався належним чином прийняти, використовувати і повернути Банку отримані кошти, а також здійснювати плату за кредит (встановлені проценти та комісії) у терміни, встановлені Кредитним договором.

Разом з кредитним договором між сторонами було укладено графік сукупної вартості кредиту (Додаток № 2).

В якості забезпечення виконання умов Позичальника за кредитним договором було укладено договір застави нерухомості (2-х кімнатної квартири, загальною площею 42,4 м.кв., розташованої за адресою, м. Дніпродзержинськ, вул. Матросова, 72-42, та є власністю ОСОБА_1) однак звернення стягнення на предмет застави не відбувалось.

Крім того, у забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором № 11348871000 від 21.05.2008 року, між банком та Відповідачем-2 ОСОБА_2, було укладено договір поруки № 11348871000/2 від 21.05.2008 року.

Відповідно до умов договору поруки Поручитель відповідає перед Кредитором у тому ж обсязі що і Боржник, за всіма зобовязаннями останнього за ОСОБА_3 договором включаючи повернення основної суми боргу (в т.ч. суми кредиту, регресу) сплату процентів, комісій, відшкодування можливих збитків, сплату пені та інших штрафних санкцій, передбачених умовами ОСОБА_3 договору.

За умовами п.1.4 договору поруки відповідальність Поручителя і Боржника є солідарною.

За умовами п.8.1. кредитного договору за порушення Позичальником термінів погашення своїх грошових зобовязань передбачених договором, зокрема, термінів повернення кредиту (всієї суми або його частини) та/або термінів сплати процентів та/або комісій Банк має право вимагати від Позичальника додатково сплатити Банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу.

З 25.12.2014 року Позичальник не сплачує відсотки за користування кредитним коштами та не вносить обовязкове часткове повернення кредитних коштів, чим суттєво порушує умови кредитного договору.

Згідно з умовами кредитного договору сторони передбачили Порядок дострокового повернення кредиту за вимогою банку, відтак за наявності підстав, передбачених ст. ст. 525,611 ЦК України, Банк має визнати термін повернення кредиту таким що настав та вимагати від Позичальника дострокового повернення всієї суми кредиту та повної сплати плати за кредит, змінивши при цьому терміни повернення кредиту та плати за кредит.

Відповідно до зазначеного, Банк, шляхом направлення письмової вимоги, повідомляє Позичальника про встановлення нового (дострокового) терміну повернення всієї наданої суми кредиту та сплати плати за користування кредитними коштами.

При цьому терміни дострокового повернення кредиту та сплати процентів вважаються такими що настали з 32-го календарного дня з дати одержання Позичальником повідомлення про дострокове повернення кредиту.

Терміни дострокового повернення кредиту та сплати плати за кредит вважаються такими, що настали а кредит і плата за кредит обовязковими до повернення і сплата в новому обсязі з 41 календарного дня, рахуючи з дати відправлення Позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту та плати за кредит, у випадку неотримання Позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) Банку внаслідок зміни Позичальником адреси (без попереднього про це повідомлення банку), або з інших підстав протягом 40 календарних днів, рахуючи з дати направлення Позичальнику повідомлення (вимоги) Банку.

За умовами розділу 12 кредитного договору листування між сторонами за цим договором здійснюється шляхом направлення або надання однією стороною повідомлень іншій стороні на її адресу, що визначена як адреса для листування у розділі «Адреса, банківські реквізити та підписи сторін»

У звязку з невиконанням зобовязань за кредитним договором Банк 08.07.2015 року направив Відповідачам повідомлення-вимоги про погашення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 11348871000 від 21.05.2008 року (доказом вручення зазначених вимог є копії рекомендованих повідомлень про вручення, повернуті на адресу Банку)

З огляду на зазначене ПАТ «УкрСиббанк» виконав належним чином всі необхідні умови передбачені договором щодо повідомлення Боржників про дострокове стягнення заборгованості, що надає право на звернення до суду за захистом порушеного права кредитору. Таким чином, строк добровільного виконання зобовязань за вимогою банку про дострокове повернення кредиту сплив 08.08.2015 року, отже ПАТ «УкрСиббанк» має право на звернення до суду з зазначеним позовом.

Станом на 27.11.2015 року заборгованість за кредитним договором № 11348871000 від 21.05.2008 року по поверненню кредитних сум та процентів за їх користування складає 19 830,90 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ на зазначену дату становить 467 955,74 грн. та 17 398,78 грн. пеня за несвоєчасне виконання зобовязань за кредитним договором, у т.ч.:

-заборгованість по поверненню кредитних сум (тіло кредиту) в сумі 17 598,74 доларів США, що в еквіваленті становить 415 282,78 грн.;

-заборгованість по процентам за користування кредитними коштами в сумі 2 232,16 доларів США, що в еквіваленті становить 52 672,95 грн.;

-пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за користування кредитом в сумі 17 398,78 грн.

Враховуючи, що кредитні зобовязання були забезпечені порукою Відповідача-2, за умовами договору поруки у випадку невиконання зобовязань по кредитному договору та договору поруки Боржник та Поручителі відповідають перед кредитором як солідарні відповідачі.

На підставі зазначеного ПАТ «УкрСиббанк» просили стягнути солідарно з ОСОБА_1 та з ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором № 11348871000 від 21.05.2008 року в сумі 19 830,90 доларів США (у т.ч. заборгованість по поверненню кредиту в сумі 17 598,74 доларів США та заборгованість по процентам в сумі 2 232,16 доларів США) та пені в сумі 17 398,78 грн.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не зявилися, надали суду заяви про розгляд справи за їх відсутності та за участі їх представника ОСОБА_4

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 за первісним позовом та відповідно відповідачів за зустрічним позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ОСОБА_4 позовні вимоги ОСОБА_1 підтримав у повному обсязі і надав суду пояснення, які повністю співпадають з доводами, викладеними в позовній заяві.

Зустрічні позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» не визнав у повному обсязі. Суду пояснив, що, на його думку, договір було укладено з порушенням ст. ст. 11,18 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо заборони включення до договору споживчого кредитування несправедливих умов, ознакою та наслідком яких став істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Згідно п. 1.2.2. Договору про надання споживчого кредиту № 11348871000 - сума щомісячних ануїтетних платежів становить 293,00 доларів США.

Відповідно до ст. 11,18 Закону України «Про захист прав споживачів», умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживача.

Зазначений дисбаланс було внесено відповідачем до умов договору при його укладенні, втім під час його виконання, починаючи з січня 2014 року через девальвацію гривні та підвищення у декілька разів курсу долара, починаючи з курсу 8,05грн. у 2008 році та визначенням його курсу станом на 01.12.2015, в сумі 24,00 грн. за один долар США, витрати за вказаним кредитом зросли до непомірних розмірів.

Сімя відповідачів отримує дохід у гривнях, їм дуже важко вносити щомісячні фіксовані платежі в розмірі 293 доларів США щомісячно та в звязку з сьогоднішнім курсом долара США, який складає майже 24 грн. за 1 долар США.

На протязі дії договору, відповідач виконував свої зобовязання належним чином, навіть після девальвації гривні, що підтверджується оплатою по договору.

Відповідно до ч. 8 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів», відповідач ОСОБА_1 звернулася до банку з проханням здійснити відповідне коригування суми кредитних зобовязань у бік їх зменшення, але їй було відмовлено.

Відповідно до ст. 12 ЗУ «Про захист прав споживачів», кредитодавець має право проводити за погодженням із споживачем реструктуризацію заборгованості за договором про надання споживчого кредиту.

Реструктуризація здійснюється шляхом поділу існуючого кредитного зобовязання в іноземній валюті за договором про надання споживчого кредиту на розмір залишку кредиту на момент реструктуризації, виражено в гривнях за курсом, що діяв на момент отримання кредиту.

Відповідно до принципу верховенства права, через призму ст. З Конституції України, людина та її права визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. За визначенням Конституційного Суду України у постановлених ним рішеннях, верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема, у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності, тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується законодавством як однією з його форм, включаючи інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традиції, звичаї, які легітимовані суспільством та відповідають ідеології справедливості.

На підставі зазначеного просив задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 та відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимогах ПАТ «УкрСиббанк».

В останнє судове засідання не зявився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутністю з урахуванням раніше наданих пояснень та заперечень.

Представник ПАТ «УкрСиббанк» у судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 не визнала у повному обсязі. Суду пояснила, що позивач самостійно звернулася до банку з заявою про її кредитування, надала кредитору перелік документів необхідних для кредитування та підтвердила згоду на укладення договору своїм підписом в заяві (оферті). Вона мала можливість про кредитуватися в інших банках, але обрала найбільш сприятливі умови кредитування для себе.

Відповідно до ч. 2 ст. 1056 ЦК України Позичальник має право відмовитись від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитора до встановленого договором строку його надання. Також, відповідно до п. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» №3161 споживач має право протягом 14 календарних днів відкликати свою згоду на укладання договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Однак Позичальник у встановленому порядку не відмовлялася від виконання умов кредитних договорів та не інформувала банк про неможливість виконання своїх зобов'язань за кредитним договором. Протягом шести років виконувала зобовязання за кредитним договором належним чином. (факт повернення кредитних коштів за тілом кредиту до 21.10.2014 року та остання оплата процентів за користування кредитними коштами 16.04.2015 року підтверджується розрахунком заборгованості по кредиту).

13.05.2008 року перед укладенням кредитного договору Позичальник отримала від банківської установи Інформаційний лист щодо кредитування, Графік платежів визначеної сукупної вартості та Тарифи банку.

Таким чином, позивач отримала усю необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про кредит, вартість всіх супутніх послуг, що забезпечило можливість його свідомого і правильного вибору.

Відповідно до п. 9.2. Кредитного договору, Позичальник своїм підписом засвідчив, що всі умови даного Договору йому цілком зрозумілі і він вважає їх справедливими по відношенню до нього; перед підписанням даного Договору Позичальником отримано інформаційний лист відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема, п. 2 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Твердження позивача стосовно того, що Позичальнику не було надано інформації стосовно умов кредитування перед укладенням Кредитного договору, а також не було отримано розрахунок сукупної вартості кредиту, спростовуються наступним:

1)Перед укладенням Кредитного договору Банком, в порядку ЗУ «Про захист прав споживачів» надано Позичальнику інформаційний лист, що підтверджується підписанням Позичальника Кредитного договору (п.10.13).

2)В день укладення Кредитного Договору Позичальником отримано Додаток №2 до Кредитного договору «Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту», що є невідємною частиною Договору про надання споживчого кредиту №11348871000 від 21.05.2008 року, що підтвердив власним підписом.

Відповідно до позовних вимог стосовно несправедливих умов кредитного договору, відповідно до яких банк не повідомив позичальника що валютні ризики під час виконання умов кредитного договору несе споживач, зазначив, що ОСОБА_1В власним підписом на кредитному договорі засвідчила, та надала згоду за всіма умовами кредитного договору, погодилася з тим що всі умови їх є зрозумілими і вона вважає їх справедливими по відношенню до себе. ( п.10.13, а також розділ. 9)

Щодо позовних вимог невідповідності валюти договору та відсутності повноважень банку на здійснення валютних операцій пояснила, що 24 грудня 2001 р. Національним банком України видано АКІБ «УкрСиббанк» банківську ліцензію №75 на право здійснювати банківські операції, в тому числі щодо розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, та письмовій Дозвіл № 75-2 від 19 листопада 2002 р. на право здійснювати операції з валютними цінностями.

Статті 47 та 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», визначають операції банків із розміщення, залучення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

За приписами статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банківський кредит - це будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. При цьому ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» установлено, що кошти це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Відповідно до п.«в» ч.4, ст. 5 Декрету КМУ індивідуальні ліцензії видаються на операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак, на сьогодні законодавством України не встановлено терміни і суми кредитів в іноземній валюті як критерій їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування.

Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету КМУ. Національним банком України прийнято Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, яке затверджено постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 р. № 275 (далі-Положення).

Відповідно до п. 5.3 Положення, письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Відповідно до п. 2.3 зазначеного Положення за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями по залученню та розміщенню іноземної валюти на валютному ринку України.

Таким чином, Банк має право на постійній основі здійснювати діяльність з надання кредитів в іноземній валюті на підставі отриманої від Національного банку України банківської ліцензії та генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій без отримання індивідуальної ліцензії.

Банк отримав від НБУ банківську ліцензію №75 на право здійснювати банківські операції, в тому числі щодо розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, та письмовій Дозвіл № 75-2 від 19 листопада 2002р. на право здійснювати операції з валютними цінностями, що є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», тому використання Банком і Позичальником іноземної валюти як засобу платежу за Кредитним договором відповідає вимогам чинного законодавства.

Тривалий час Позичальник виконувала обовязки за кредитним договором, сплачувала відсотки за кредитом та повертала банку обовязкові платежі по кредитному договору (відповідно до розрахунку заборгованості по кредиту остання дата платежу Позичальником по кредитному договору припадає на 21.10.2014 року), однак звернулася до суду за захистом «порушеного права» лише 19.10.2015 року (дата позову). Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність це строк в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (Ст.257 ЦК України). Відповідно до ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналась або могла дізнатися про порушення свого права. Оскільки Позивач з 21.05.2008 року з дати укладення кредитного договору виконувала його умови, ПАТ «УкрСиббанк» вважає що їй було достеменно відомо про наявність договору та його умов, і власними діями визнала умови договору, здійснювала погашення. Таким чином вважали, що встановлений законодавством три річний строк, в межах якого особа може звернутися за захистом порушеного права сплив 22.05.2011 року. Відповідно до ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

На підставі зазначеного у задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» просила відмовити, а зустрічний позов Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, просила задовольнити у повному обсязі.

Представник третьої особи - Національного банку України у судове засідання не зявився, просив справу розглянути за їх відсутністю, надав суду письмові пояснення відповідно до яких зазначено, що уповноважені банки мають право здійснювати операції з надання резидентам-позичальникам кредитів в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення відповідних операцій з валютними цінностями.

Відповідно до пункту 5.3 глави 5 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.07.2001 №275 (далі - Положення №275), письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет).

Згідно зі статтею 192 Цивільного кодексу України, (далі - ЦК України) до грошових коштів, які використовуються на території України, окрім грошової одиниці України - гривні, віднесено також іноземну валюту. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Отже, у кредит можуть бути надані згідно вимог ЦК України грошові кошти як в національній одиниці України - гривні, так і в іноземній валюті, що виступатиме предметом зобовязання.

Згідно з пунктом 4 статті 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Диспозиція норми підпункту «в» пункту 4 статті 5 Декрету передбачає спеціальну умову, за якої валютна операція вимагатиме отримання індивідуальної ліцензії, а саме якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Відповідно до чинного законодавства України межі таких термінів та сум не встановлені. Тому у випадку, коли в період дії режиму валютного регулювання діючим законодавством буде встановлено межі за термінами й сумами таких кредитів, лише після набрання чинності відповідним нормативно-правовим актом вказані операції вимагатимуть індивідуальної ліцензії.

Відповідно до статті 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Отже, здійснення банком операції з надання кредитів в іноземній валюті у будь-яких сумах та на будь-який строк відповідно до підпункту «в» пункту 4 статті 5 Декрету не вимагають отримання індивідуальної ліцензії Національного банку.

Отже, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує одержання індивідуальної ліцензії.

Операція з надання банками кредитів в іноземній валюті резидентам-позичальникам здійснюється виключно на підставі вказаних вище банківської ліцензії і письмового дозволу.

Що стосується використання іноземної валюти як засобу платежу, зазначили, що погашення клієнтом банку кредитного зобовязання в іноземній валюті не вимагає отримання ним чи іншим учасником операції індивідуальної ліцензії Національного банку з огляду на те, що така операція не є тією операцією, що передбачає використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. У даному випадку відбувається погашення саме грошового зобовязання, предметом якого є валютні цінності, надані в кредит. Відсутність у пункті 4 статті 5 Декрету вимог щодо ліцензування Національним банком операцій з погашення зобовязань, предметом яких є валютні цінності, виключає підстави вимагати індивідуальної ліцензії Національного банку для погашення кредиту, виданого в іноземній валюті.

Відповідно до статті 2 Закону України від 07.12.2000 №2121-111 «Про банки і банківську діяльність» (далі - ОСОБА_3 про банки) банк - це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку здійснювати у сукупності, зокрема, такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів (незалежно від виду валюти, яка використовується) від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Також, згідно даної статті банківська ліцензія - це документ, який видається Національним банком в порядку і на умовах, визначених у Законі про банки, на підставі якого банки мають право здійснювати банківську діяльність. При цьому, відповідно до цієї ж статті Закону про банки банківський кредит - це, зокрема, зобовязання банку надати певну суму грошей, яке надано в обмін на зобовязання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобовязання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Виходячи зі змісту статей 1046 та 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит (таку ж суму грошових коштів) та сплатити проценти.

Таким чином, правовідносини, які виникають у звязку з погашенням позичальником основної суми кредиту та сплати процентів за користування кредитом, не можна розглядати ізольовано від надання кредиту позичальнику.

Враховуючи викладене, єдиною правовою підставою для виконання усіх без винятку зобовязань за кредитним договором в іноземній валюті (зокрема, щодо надання банком кредиту в іноземній валюті та повернення позичальником сум кредиту в іноземній валюті та відсотків за користування кредитом) є наявність в банку банківської ліцензії та відповідного письмового дозволу, отриманих у встановленому порядку. Щодо зміни курсу долара США зазначили наступне.

Діючим законодавством не передбачений стабільний курс долара США до національної

валюти України - гривні. Відповідно до статті 36 Закону України «Про Національний банк

України», офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним банком.

Згідно частини 1 статті 8 Декрету, валютні курси встановлюються Національним банком України

за погодженням з Кабінетом Міністрів України. Положенням про встановлення офіційного курсу

гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого постановою Правління

Національного банку України №496 від 12.11.2003 визначено, що офіційний курс гривні до

іноземних валют, зокрема до долара США встановлюється щоденно. Для розрахунку курсу

гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за

станом на останню дату.

З наведеного можливо зробити висновок, що стабільність курсу гривні до іноземних валют

законодавчо не закріплена і при укладанні кредитного договору в іноземній валюті (доларах

США) та беручи на себе певні обовязки щодо повернення цього кредиту саме в доларах США,

Позивач повинен був усвідомлювати, що курс національної валюти України до долара США

не є незмінним і що зміна цього курсу можливо настане, а тому повинен був передбачити та

врахувати підвищення валютного ризику за цим договором.

Враховуючи вищенаведене у звязку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, справа підлягає розгляду в порядку ч.2 ст.197 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, перевіривши матеріали справи та дослідивши надані сторонами докази, оцінивши кожний доказ окремо, а також докази в їх сукупності, приходить до наступних висновків:

Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Згідно із ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Судом досліджені всі докази надані сторонами, клопотань про витребування та дослідження інших доказів до суду не надходило.

У судовому засіданні встановлено наступне.

У судовому засіданні встановлено, що 21 травня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання споживчого кредиту №11348871000 (ар.15-18).

Згідно з вимогами Закону України «Про акціонерні товариства» № 514-VI від 17.09.2008 р. були внесені зміни у Статут АКІБ «УкрСиббанк», відповідно до яких нове повне найменування Банку стало: Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк». Згідно з положеннями Цивільного кодексу України та Закону України «Про акціонерні товариства» дані зміни не є реорганізацією або ліквідацією юридичної особи АКІБ «УкрСиббанк».

Відповідно до п. 1.1 договору про надання споживчого кредиту від 21 травня 2008р., який був укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1, банк зобов'язується надати позичальнику, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути Банку кредит (грошові кошти) в іноземні валюті в сумі 22500 доларів США та сплатити проценти за його користування шляхом внесення ануїтетних платежів в порядку і на умовах, визначених цим договором, з терміном повернення не пізніше 22.05.2023 року (п.1.2.2).

Відповідно до п.1.2.2 Договору погашення кредиту відбувається шляхом сплати ануїтетних платежів в розмірі 293,00 доларів США (двісті девяносто три долари США 00 центів) в день сплати ануїтетних платежів.

Укладаючи договір, сторони за ним погодили також порядок нарахування та сплати процентів (п.1.3.1-1.3.3), мету надання кредиту (п. 1.4), черговість погашення грошових зобов'язань (п. 1.6) тощо.

Відповідно до пункту 1.2.2. договору позичальник зобов'язується повернути суму кредиту та сплатити проценти, штрафи та інші платежі згідно умов договору на рахунок №3739511348871 відкритий в АКІБ «УкрСиббанк».Відповідно до пункту 1.2.3. договору Кредит вважається повернутим в разі зарахування грошових коштів, спрямованих на погашення кредиту, нарахованих за користування кредитом процентів, можливих штрафних санкцій, що визначені цим договором, в повному обсязі на рахунок банку, визначений у пункті 1.2.2. цього договору.

21.05.2008 року між Банком та ОСОБА_2 було укладено Договір поруки №11348871000/2 від 21 травня 2008 року (ар.с.24).

Відповідно до умов Договору поруки, ОСОБА_2 зобовязався відповідати у повному обсязі за виконання ОСОБА_5 усіх зобовязань, що виникли з Кредитного договору. Відповідальність поручителя і боржника є солідарною.

Банк виконав взяті на себе зобовязання в повному обсязі. Відповідно до п. 1.5 Кредитного договору Банк надав Позичальнику кредит шляхом зарахування кредитних коштів на поточний рахунок Позичальника № 26201183522300, що підтверджується заявою на видачу готівки (ар.с.66).

Також у судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_1В особисто 13.05.2008 року звернулася до ПАТ «УкрСиббанк» з заявою про кредитування для придбання нерухомості, надала кредитору перелік документів необхідних для кредитування та підтвердила згоду на укладення договору своїм підписом в заяві. При цьому в заяві позичальника на отримання кредиту, ОСОБА_1 зазначила, що бажає отримати кредит в іностранній валюті, а саме в сумі 22500 доларів США (ар.с.62-63).

Твердження позивача стосовно того, що їй не було надано інформації стосовно умов кредитування перед укладенням Кредитного договору, а також не було отримано розрахунок сукупної вартості кредиту не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.

У судовому засіданні було встановлено, що перед укладенням Кредитного договору Банком, а саме 13.05.2008 року відповідно до вимог ЗУ «Про захист прав споживачів» надано Позичальнику інформаційний лист (ар.с.64-65), що підтверджується підписанням Позичальником Кредитного договору, в якому у тому числі роз'яснюється про умови кредитування, наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними .

У вищезазначеному інформаційному листі також зазначено, що (ар.с65), що у випадку обрання кредитування в іноземній валюті, позичальник попереджається про те, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за договором покладаються на позичальника.

Пунктом 3.2 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту затверджені постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 р. № 168 передбачено, що кредитний договір має містити графік платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до цих Правил. У графіку платежів має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом.

В день укладення Кредитного Договору Позичальником отримано Додаток №2 до Кредитного договору «Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту», що є невідємною частиною Договору про надання споживчого кредиту №11348871000 від 21.05.2008 року, що підтвердив власним підписом (ар.с.58-61).

З огляду на вище викладене, суд доходить висновку, що позивач був належним чином ознайомлений з інформацією про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту. Відтак, банком дотриманні вимогист. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»та положення Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту в момент вчинення оспорюваного правочину. Графік підписаний сторонами договору також відповідає вищенаведеним вимогам Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту.

У відповідності до п.п.9.2 Кредитного договору - підписуючи цей Договір, Позичальник підтверджує свою здатність виконувати умови даного Договору, а також те, що він повністю розуміє всі умови цього Договору, свої права та обовязки за ним і погоджується з ними, а також те, що він не обмежений в дієздатності та укладання цього договору не потребує узгодження з третіми особами.

Відповідно до п. 10.13 Кредитного договору, Позичальник своїм підписом засвідчив, що всі умови даного Договору йому цілком зрозумілі і він вважає їх справедливими по відношенню до нього; перед підписанням даного Договору Позичальником отримано інформаційний лист відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема, п. 2 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Таким чином суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1В щодо ненадання банком всієї необхідної інформації про умови кредитування, наявні форми кредитування, про сукупну вартість кредиту, інформаційного листа тощо є неправдивими, такими що не відповідають дійсності.

Відповідач ПАТ «УкрСиббанк» виконав свої зобов'язання за кредитним договором в повному обсязі, видавши кредитні кошти Позичальнику через касу Банку. За рахунок кредитних коштів Позичальником було придбано нерухомість, яку остання передала банку в іпотеку.

Як було встановлено судом, вимоги закону були банком в повному обсязі виконані; підписуючи договір, який є актом волевиявлення сторін, сторони за ним підтвердили їх згоду виконувати умови, які вони для себе передбачили, та позивач здійснював повернення кредиту та сплату відсотків за його користування на виконання умов договору протягом шести років, виконувала зобовязання за кредитним договором належним чином (факт повернення кредитних коштів за тілом кредиту до 21.10.2014 року та остання оплата процентів за користування кредитними коштами 16.04.2015 року підтверджується розрахунком заборгованості по кредиту) (ар.с.67-76).

При укладенні кредитного договору банком були дотримані вимогиЦК України,Закону України «Про захист прав споживачів», при цьому, позивач ОСОБА_1 не скористався правом та на виконання ч. 6ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»протягом 14 днів не відкликав свою згоду на укладення договору про надання кредиту, враховуючи передбачену законом можливість не пояснювати причини такого відкликання.

На даний час між сторонами виникли правовідносини, які регулюютьсяЦивільним Кодексом Українита договором, адже кредит отримано, отримані кредитні кошти стали засобом для задоволення позивачем ОСОБА_1 своїх власних майнових потреб, а боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ст. 625 ЦК).

Водночас, виходячи із змісту ст.ст.1046,1054 ЦК України, відповідальність за валютні ризики лежать саме на позичальнику; відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, як це передбачено статтею 617 ЦК України.

Статтею 6 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України). Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Дослідивши обставини справи суд дійшов висновку, що сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, договір укладено у письмовій формі, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. На момент укладення оспорюваного кредитного договору ОСОБА_1В не заявляла додаткових умов, щодо яких повинно бути досягнуто згоди.

Таким чином, істотними умовами даного договору відповідно до чинного законодавства являються лише ті, які сторони визначили за взаємною згодою укладаючи договір. Крім того, банком було видано кредит у повному обсязі у строки, зазначені в договорі, тобто свої обов'язки банк виконав належним чином.

Факт підписання ОСОБА_1В кредитного договору та подальше його виконання також свідчить про згоду останньої з його умовами.

Відповідно до умов Кредитного договору, Позивач надав ОСОБА_1 кредит (грошові кошти) в іноземній валюті у розмірі 22500,00 доларів США, а позивач зобовязався повернути наданий кредит у повному обсязі не пізніше 22.05.2023 року та сплачувати протягом 30 (тридцяти) календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, проценти за користування кредитом у розмірі 13,50% річних. По закінченню цього строку та кожного наступного місяця кредитування, процентна ставка підлягає перегляду відповідно до умов Кредитного договору. У випадку, якщо Банк не повідомив Позичальника про зміну розміру процентної ставки на наступний місяць строку кредитування в порядку передбаченому Кредитним договором, застосовується розмір процентної ставки, діючий за цим Договором в попередньому місяці. Також, сторони домовились, що за умовами Кредитного договору може бути встановлений новий розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання будь - якої з обставин, передбачених Договором.

За користування кредитним коштами понад встановлений термін, банк автоматично нараховує проценти на прострочену суму основного боргу за процентною ставкою в розмірі збільшеному вдвічі від ставки встановленої умовами договору (п.1.3.1).

Відповідно до п.28 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року N 5, при вирішенні спорів щодо правомірності підвищення процентної ставки згідно зі статтею 1056-1ЦКу зв'язку з прийняттямЗакону України від 12 грудня 2008 року № 661-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку", яким передбачено, що встановлений кредитним договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, а також, що умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною, суди мають виходити з того, що цей закон набрав чинності з 10 січня 2009 року.

Виходячи із закріпленогоКонституцією Українипринципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58), всі рішення банку в будь-якій формі (постанова, рішення, інформаційний лист) щодо підвищення процентної ставки в односторонньому порядку є неправомірними лише з 10 січня 2009 року (Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).

Окрім цього відповідно до правової позиції Верховного суду України №6-89 цс12 від 26 вересня 2012 року зазначено, що якщо умовами кредитного договору, щодо яких сторони дійшли згоди під час його укладення, передбачено право банку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання певних умов з додержанням встановленої кредитним договором процедури повідомлення позичальника, то збільшення банком розміру процентної ставки за цим кредитним договором в односторонньому порядку є правомірним, за умови, що рішення банку про таку зміну розміру процентної ставки було прийнято до набрання чинності Законом України від 12 грудня 2008 року № 661 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку».

З огляду на що суд доходить висновку про безпідставність посилання позивача про неправомірність передбачення в кредитному договорі можливості підвищенням банком процентної ставки. До того ж банк її позивачу і не підвищував.

Суд також доходить висновку про безпідставність посилання позивачки на те, що оскільки ПАТ «Укрсиббанк» не були проведені розрахунки сукупної вартості кредиту, то такий договір є недійсним, оскільки представником відповідача ПАТ «Укрсиббанк» було надано документи, які передували укладанню кредитного договору між сторонами, в тому числі і що стосується сукупної вартості кредиту.

Згідно з п. 6 ч. 1ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»договір про надання фінансових послуг (яким відповідно дост. 4 цього Законує договір про надання споживчого кредиту) повинен містити розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків.

За положеннями ч. 5 ст.11, ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів»до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цьогоЗаконупро несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: установлюються обов'язкові для споживача умови, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надаються продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Крім того,ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»передбачає різні взаємовиключні підстави визнання угод недійсними.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено вч. 2ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», тобто умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Таким чином, для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст.3, ч. 3 ст.509 ЦК України); умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; умови договору завдають шкоди споживачеві.

Відповідно до п. 1.2 Постанови правління НБУ № 168від 10 травня 2007 року «Про затвердження Правил про надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту»встановлено, що ці правила регулюють порядок надання банками споживачу повної необхідної, доступної достовірної та своєчасної інформації про сукупну вартість споживчого кредиту, з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту.

Позивачка посилається на те, що банком не надано позичальнику повну інформацію щодо умов укладення кредитного договору.

Суд вважає, що вказані посилання є безпідставними, оскільки в матеріалах справи містяться додаток до кредитного договору №1 "Інформаційний лист" та № 2 «Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту», в яких зазначена повна інформація стосовно умов кредитування, з якими позивачка ознайомилась та прийняла умови кредитування підписавши вказані додатки до та під час укладення кредитного договору.

Крім того, позивачка в своєму позові посилається на те, що банк ввів її в оману, проте з таким, доводом позивача погодитися не можна, оскільки відповідно дост. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина першастатті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

З роз'яснень, викладених у пункті 20постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9(далі - постанова) вбачається, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Відповідно до п. 3.1Постанови правління НБУ № 168 від 10 травня 2007 року «Про затвердження Правил про надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту»Банки зобов'язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх сукупних послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем дотримано вищезазначені Правила, що підтверджується змістом кредитного договору, додатку № 1 та додатку № 2, з якими позивачка була ознайомлена.

За таких обставин доводи позивачки про те, що кредитний договір підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1ст. 230 ЦК Українитаст.ст.11,18 Закону України «Про захист прав споживачів», як такий, що укладений внаслідок введення в оману позичальника з боку банку, необґрунтований, оскільки, виходячи з положень ч. 1 ст.11, ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів»таст. 230 ЦК України, є самостійними підставами визнання договорів недійсними.

Матеріалами справи не встановлено та позивачкою не доведено категоричного висновку щодо введення її в оману під час укладання договору, оскільки перед його підписанням вона мала можливість ознайомитися із текстом та умовами кредитного договору та власноручно його підписала.

Таким чином суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання спірного договору недійсними відповідно до положень частини першої статті 230 ЦК України як укладених унаслідок введення в оману позичальника з боку банку та положень статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки ці норми є самостійними підставами визнання договорів недійсними; позивачка не навела доказів щодо введення її в оману під час укладення договору споживчого кредиту, оскільки перед його підписанням вона мала можливість ознайомитися з текстом та умовами договору та власноручно його підписала.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

У справі, яка розглядається, судом встановлено, що спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивачка на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконувала його умови; відповідач надав позивачці документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, умов кредитування та їх відмінностей, повідомив про валютні ризики і т.п. У додатках до договору споживчого кредиту №1 "Інформаційний лист" та № 2 «Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту», які підписані позивачкою, міститься повна інформація стосовно умов кредитування.

Щодо позовних вимог невідповідності валюти договору та відсутності повноважень банку здійснення валютних операцій суд зазначає наступне.

Законодавчими актами, що встановлюють право банку здійснювати операції в іноземній валюті, є: ОСОБА_3 України «Про банки і банківську діяльність», Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ОСОБА_3 України «Про Національний банк України». Зазначені нормативні акти визначають, що банк має право здійснювати свою діяльність на підставі виданої НБУ ліцензії.

ОСОБА_3 (ст.99 Конституції України) не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Вказана стаття Конституції України визначає правовий статус грошової одиниці України, але не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства України гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України. Іноземна валюта може використовуватись у випадках і в порядку, встановленому законом.

Статті 47 та 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», визначають операції банків із розміщення, залучення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

За приписами статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківський кредит - це будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. При цьому ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» установлено, що кошти це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Відповідно до п.«в» ч.4, ст. 5 Декрету КМУ індивідуальні ліцензії видаються на операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак, на сьогодні законодавством України не встановлено терміни і суми кредитів в іноземній валюті як критерій їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування

Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету КМУ. Національним банком України прийнято Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, яке затверджено постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 р. № 275 (далі-Положення).

Відповідно до п. 5.3 Положення, письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Відповідно до п. 2.3 зазначеного Положення за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями по залученню та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

Таким чином, Банк має право на постійній основі здійснювати діяльність з надання кредитів в іноземній валюті на підставі отриманої від Національного банку України банківської ліцензії та генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій без отримання індивідуальної ліцензії.

24 грудня 2001 р. Банк отримав від НБУ банківську ліцензію №75 на право здійснювати банківські операції, в тому числі щодо розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, та письмовій Дозвіл № 75-2 від 19 листопада 2002р. на право здійснювати операції з валютними цінностями, що є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», тому використання Банком і Позичальником іноземної валюти як засобу платежу за Кредитним договором відповідає вимогам чинного законодавства (ар.с.128-132).

Крім того, у відповідності до пункту 11 Постанови Пленуму ВССУ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин» - у разі виникнення спору щодо отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, суд має виходити з того, що НБУ на виконання Декрету КМУ «Про валютне регулювання» в межах повноважень прийнято Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Згідно з п.1.5. Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями.

Отже на час укладання кредитного договору АКІБ «УкрСиббанк»(правонаступник ПАТ «УкрСиббанк») мав необхідні документи для можливості кредитування в іноземній валюті.

Також суд вважає недоречним посилання позивача на те, що пункт 4.8. кредитного договору зобовязує позичальника застрахувати заставне майно в рекомендованій банком страховій компанії, адже відповідно до ч.5 ст.13 закону України «Про захист прав споживачів» зазначено, що до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача. У даному випадку в Додатку № 2 «Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту», зазначена повна інформація стосовно умов кредитування та визначені платежі за надані супутні послуги, які включають в себе у тому числі і послуги на користь третіх осіб, повязані із страхуванням, послугами нотаріусів, іншими послугами, з якими позивачка ознайомилась та прийняла умови кредитування підписавши вказані додатки під час укладення кредитного договору (ар.с.58-61).

Таким чином вивчивши всі обставини та дослідивши надані сторонами докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 задоволенню не підлягають у повному обсязі.

Окрім цього, враховуючи, що відповідачем зроблено заяву про застосування позовної давності, передбаченоїст.257 ЦК України, слід також зазначити, що відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність це строк в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно з ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналась або могла дізнатися про порушення свого права. Оскільки позивачка з 21.05.2008 року з дати укладення кредитного договору виконувала його умови, суд вважає що їй було достеменно відомо про наявність договору та його умов, і власними діями вона визнала умови договору, здійснювала погашення, анеобізнаність позивача з правових питань не є поважною причиною пропущення позовної давності. А отже, суд приходить до висновку, що підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, окрім всіх вищеперелічених, є також сплив позовної давності.

Вирішуючи позовні вимоги ПАТ «Укрсиббанк» суд виходив з наступного.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог- відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У статті 1048 ЦК України вказано, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ст.1049 ЦК України позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно із ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст.546 ЦК України виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з ст.547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобовязання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до ст.553ЦК України у разі порушення боржником зобовязання, забезпеченого порукою, поручителі відповідають перед кредитором за порушення зобовязання боржником.

Відповідно до ст.554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у том ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобовязання, забезпеченого порукою, божник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Відповідно до п.5.6 Постанови Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254 Про затвердження Положення про організацію операційної діяльності в банках України, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних операцій. Всупереч умов Кредитного договору Відповідач-1 не здійснює платежів для погашення кредиту з травня 2015 року, чим порушує взяті на себе договірні зобовязання.

08.07 2015 року Відповідачам направлені вимоги про погашення заборгованості (ар.с.123-127), однак станом на час подання зустрічного позову, вимоги банку залишені без задоволення.

Згідно розрахунку (ар.с.90-99) станом на 27.11.2015 року заборгованість Відповідача-1 по поверненню кредитних коштів, сплаті процентів за користування кредитом, становить 19 830,90 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ на зазначену дату становить 467 955,74 грн., з яких:

-заборгованість по поверненню кредитних сум (тіло кредиту) в сумі 17 598,74 доларів США, що в еквіваленті становить 415 282,78 грн.;

-заборгованість по процентам за користування кредитними коштами в сумі 2 232,16 доларів США, що в еквіваленті становить 52 672,95 грн.

Згідно з п.8.1 Кредитного договору, за порушення термінів повернення кредиту, та/або процентів за кредит, та/ або комісій, Відповідач сплачує Позивачу додатково до встановленої процентної ставки за кредит пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу, сума якого (еквіваленту) розраховується за офіційним обмінним курсом НБУ гривні до валюти заборгованості станом на дату нарахування такої пені.

Заборгованість Відповідача-1 по сплаті пені за несвоєчасне погашення кредиту та процентів станом на 27.11.2015 року складає 17 398,78 грн.

-7142,91 грн. - пеня за прострочення сплати кредиту;

-10255,87 грн. - пеня за прострочення сплати процентів.

Вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд виходив з наступного.

Відповідно до п.12 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року N 5, у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533ЦК України.

Згідно розяснень, викладених в п.14постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення в цивільній справі»суд має правоухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій , у випадках і порядку, встановлених законом (частина 2ст.192 ЦК, ч.3ст.533ЦК, Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Просистему валютного регулювання і валютного контролю».

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалент; у статтях 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці кредитні операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Законним платіжним засобом, обовязковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 192 ЦК України).

Відповідно до статті 533 ЦК України грошове зобовязання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобовязанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобовязаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Такий порядок встановлено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93, статтею 5 якого визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.

У звязку з наведеним вище слід дійти висновку про те, що не суперечить чинному законодавству України стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті, якщо саме вона надавалась за договором і позивач просить стягнути суму у валюті. Разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти за кредитним договором в іноземній валюті, оскільки такий процент є не фінансовою санкцією, а платою за користування грошима.

Зокрема така правова позиція висловлена в постановах Верховного суду України №6-190цс15 від 16.09.2015року та № 6-145 цс 14 від 24 вересня 2014 року

На підставі вищезазначеного суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», третя особа: Національний банк України про захист прав споживачів та визнання договору про надання споживчого кредиту недійсним не підлягає задоволенню у повному обсязі, а зустрічний позов Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 3, 4 10,11,31,60, 61, 209, 212-215, 218, 292,294 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», третя особа: Національний банк України про визнання договору про надання споживчого кредиту № 11348871000 від 21.05.2008 року недійсним відмовити у повному обсязі.

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1) та з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_2 ІПН НОМЕР_2) на користь ПАТ «УкрСиббанк» код ЄДРПОУ 09807750 заборгованість за кредитним договором № 11348871000 від 21.05.2008 року в сумі 19 830,90 доларів США (у т.ч. заборгованість по поверненню кредиту в сумі 17 598,74 доларів США та заборгованість по процентам в сумі 2 232,16 доларів США) та пені в сумі 17 398,78 грн.

Судові витрати стягнути з відповідачів ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1) та з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_2 ІПН НОМЕР_2) на користь ПАТ «УкрСиббанк» по 3 640,16 грн. з кожного.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області через Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя І.М. Юрченко