Рішення № 63837951, 21.12.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2016 року Апеляційний суд м. Києва

у складі:

головуючого Вербової І.М.

суддів Поливач Л.Д.

ШаховоїО.В.

при секретарі Горак Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Анохіна Вікторія Михайлівна, про визнання недійсним договору іпотеки та договору купівлі-продажу квартири, та зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у праві користування та розпорядження майном, за апеляційною скаргою ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_2 та за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 вересня 2016 року, -

у с т а н о в и в :

У листопаді 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом (у подальшому з уточненням позовних вимог) до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа - приватний нотаріус КМНО АнохінаВ.М., про визнання недійсним договору іпотеки та договору купівлі-продажу квартири (том І, а. с. 2-7, 220-226).

У травні 2016 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у праві користування та розпорядження майном (том ІІ, а. с. 9-11).

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 26 вересня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_2 та зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов ОСОБА_2

Представник позивача, зокрема, посилається на ті обставини, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позову ОСОБА_2, оскільки не врахував, що в порушення Закону України «Про іпотеку» нотаріус посвідчив

_____________

Справа № 755/20541/15-ц

№ апеляційного провадження 22-ц/796/14096/2016

Головуючий у суді першої інстанції: Чех Н.А.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Вербова І.М.

договір іпотеки, не вказавши щодо наслідків виконання основного зобов'язання та моменту оцінки майна, реалізації предмета іпотеки з прилюдних торгів. Судом не надано оцінки тому, що іпотеко держатель та його представники не мали права на продаж квартири, що є предметом договору іпотеки. В порушення положень договору іпотеки іпотеко держатель не направив письмового повідомлення ОСОБА_2 про звільнення предмета іпотеки, не уклав окремого договору про передачу предмету іпотеки, не направив протягом 30 календарних днів письмово не повідомив про укладення купівлі-продажу квартири. У порушення ст. ст. 18, 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель не повідомив власника ОСОБА_2 та не провів опис предмета іпотеки, хоча в даній квартирі проживали люди; іпотеко держатель та нотаріус не направили іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення щодо вимог зобов'язання. Також зазначає, що іпотекодержатель не узгодив ціну, самостійно провів оцінку майна суб'єктом оціночної діяльності.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати в частині відмови в задоволенні зустрічного позову та ухвалити нове, яким задовольнити зустрічний позов ОСОБА_5

Позивач за зустрічним позовом, зокрема, посилається на ті обставини, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позову ОСОБА_5, оскільки направлення письмової вимоги про звільнення квартири є не обов'язковою. Зазначає, що представник позивача ОСОБА_12 ще у вересні 2015 року приїхав до спірної квартири з усіма документами, що підтверджують право власності ОСОБА_5 на неї (договором купівлі-продажу квартири від 26 червня 2015 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, відомості куди були внесені 26 червня 2015 року) та вимагав від ОСОБА_2 та інших осіб, які перебували у квартирі, звільнити останню.

В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_5 - ОСОБА_13 апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити, в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 просив відмовити.

Особа, яка подала скаргу, ОСОБА_2 та її представник, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не прибули, подали клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю бути присутніми, однак повідомлені ними причини неявки неповажні, крім того, ОСОБА_2 має двох представників за довіреністю, від третьої особи приватного нотаріуса КМНО Анохіної В.М. надійшло клопотання про розгляд справи за її відсутності, інші особи, які беруть участь у справі, відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не прибули, про причини неявки суд не повідомили, у зв'язку із чим колегія суддів вважала за можливе слухати справу у їх відсутність на підставі ч. 2 ст. 305 ЦПК України.

Перевіривши законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги ОСОБА_5 та відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2, виходячи з наступного.

Під час розгляду справи судом встановлено, що 24.11.2010 року між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_4, від імені якого діяв на підставі нотаріально посвідченої довіреності відповідач ОСОБА_3, було укладено нотаріально посвідчений договір позики грошей, за яким позивачу ОСОБА_2 було передано 215 840,00 грн., що за середнім курсом продажу доларів США складає 26 980,00 доларів США, на строк до 24.11.2011 року. Вказану суму позивач ОСОБА_2 згідно п. 1 договору зобов'язалася повернути на протязі 12 місяців шляхом повернення коштів у сумі 5 320 грн., еквівалентній 665,00 доларів США до 24 числа кожного місяця, починаючи з грудня 2010 року по жовтень 2011 року, а останню суму - 157 320,00 грн., еквівалентну 19 665,00 доларів США, до 24 листопада 2011 року (том І, а. с. 11-13).

В п. 1 договору позики зазначено, що у разі зміни курсу валют сума повернення повинна рівнятися сумі в гривні, еквівалентній 26 980 доларів США, за обмінним курсом комерційними банками але не менше курсу валют на Українському міжбанківському ринку.

З метою забезпечення виконання зобов'язання за вказаним договором позики грошей 24.11.2010 року між цими ж сторонами було укладено та посвідчено нотаріусом і договір іпотеки, відповідно до якого позивач ОСОБА_2 передала в іпотеку однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, що належить їй на праві приватної власності на підставі договору міни від 14.12.2009 року (том І, а. с. 14-17, 82-86).

Укладення договору позики грошей та договору іпотеки квартири, їх підписання, отримання вказаної суми грошових коштів позивач не оспорює.

В суді встановлено та підтверджено наданими до справи розписками, що позивач ОСОБА_2 взяті на себе зобов'язання по поверненню грошових коштів у сумах та строках, визначених договором позики, порушила і порушення почалися з лютого місяця 2011 року.

В загальному згідно розписок позивач ОСОБА_2 повернула за період з 2010 року по даний час 8 330,35 доларів США, а саме: 23.12.2010 року - 665 доларів США, 24.01.2011 року - 665 доларів США, 25.08.2011 року - 1 000 доларів США, 25.11.2011 року - 5 000 доларів США, 15.06.2012 року - 600 доларів США, 20.03.2013 року - 3 200 грн. (що на дату повернення становило 400,35 доларів США).

Судом встановлено, що до встановленого в договорі позики строку повернення грошових коштів - 24.11.2011 року, позивач ОСОБА_2 повернула лише 2 330 доларів США при зобов'язанні повернути до вказаного строку суму 26 980,00 доларів США. Враховуючи повернуті позивачем ОСОБА_2 суми, заборгованість становить 18 946 доларів США.

З матеріалів, наданих приватним нотаріусом Анохіною В.М., якою було посвідчено договір купівлі-продажу квартири (предмету іпотеки) в порядку ст. 38 Закону України «Про іпотеку» 26 червня 2015 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (том І, а. с. 18, 103), слідує, що всі вимоги вказаної статті, договору іпотеки були виконані в повному обсязі.

Так, 14.05.2015 року вказаним нотаріусом на підставі заяви представника іпотекодержателя було складено повідомлення на ім'я позивача, в якому зазначено, що у разі несплати нею заборгованості за договором позики іпотекодержателем буде звернуто стягнення на передане в іпотеку майно шляхом продажу належної їй квартири третій особі (том І, а. с. 124).

Вказане повідомлення було направлено позивачу 15.05.2015 року за адресою АДРЕСА_2, що підтверджено документами пошти (том І, а. с. 125).

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2, суд дійшов висновку про те, що відсутні правові підстави для визнання спірних договорів - договору іпотеки від 24 листопада 2010 року та договору купівлі-продажу квартири від 26 червня 2015 року недійсними.

Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції законними та обґрунтованими з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Положеннями ст. ст. 526, 527 ЦК України закріплений обов'язковий характер зобов'язання.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до змісту ст. ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі, що були передані йому позичальником) у строк та в порядку встановлені договором.

У встановлені договором строки ОСОБА_2 кошти не повернула.

В п. 7 договору позики зазначено, що у разі неповернення позичальником позичених грошей до визначеного в договорі строку або пропущення однієї з виплат, позикодавець має право пред'явити цей договір до стягнення в порядку і в строки, передбачені чинним законодавством України.

Згідно п. 5.3 договору іпотеки квартири у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем зобов'язань за основним договором, сторони домовилися про те, що звернення стягнення на передане в іпотеку майно може бути здійснено будь-яким шляхом, передбаченим Законом України «Про іпотеку», та/або шляхом вчинення виконавчого напису.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку»у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

В п. 5.4.2. зазначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечені іпотекою вимоги шляхом продажу предмета іпотеки будь-якій третій особі - покупцю на підставі договору купівлі-продажу в рахунок виконання зобов'язань. Цим іпотекодавець надає іпотекодержателю повноваження здійснювати від імені іпотекодавця всі без виключення/обмеження дії, що передбаченні чинним законодавством України та необхідні та/або будуть необхідними для цілей продажу предмету іпотеки третім особам, зокрема: право представляти інтереси іпотекодавця, укладати (договори), отримувати та подавати заяви, документи, розписуватися та інше. Сторони встановили, що іпотекодержатель зобов'язаний за 30 календарних днів до укладання такого договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця про свій намір укласти такий договір.

Так, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Укладені договору іпотеки від 24 листопада 2010 року та договір купівлі-продажу квартири від 26 червня 2015 року є двостороннім правочинами і вони укладені на загальних умовах, додержання яких є необхідним для чинності правочину, що відповідає ч. ч. 1- 6 ст. 203 ЦК України.

Судом вірно визначено, що спірний договір іпотеки квартири укладений, погоджений, підписаний сторонами, в тому числі - ОСОБА_2 Умови даного договору не суперечать вимогам законодавства України і жодних підстав для визнання його недійсним не встановлено. Спірний договір купівлі-продажу квартири також складений у відповідності до вимог законодавства України, в тому числі ст. 38 Закону України «Про іпотеку». При укладенні даного договору були дотримані всі умови, вимоги.

Відмовляючи у зустрічного задоволенні позову ОСОБА_5 про виселення, суд дійшов висновку про те, що останнім не вчинено дій, які є необхідними перед зверненням до суду, не надано доказів отримання письмової вимоги про добровільне звільнення житла ОСОБА_2, доказів того, що вона проживає у спірній квартирі, а також проживають сторонні особи.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом з тим, ухвалене у справі судове рішення не відповідає зазначеним вимогам закону.

За правилом ч. 3 ст. 109 ЖК Української РСР, звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Пунктом 4.4. договору іпотеки квартири від 24 листопада 2010 року визначено, що іпотекодавець зобов'язаний у випадку звернення іпотекодержателем стягнення на предмет іпотеки іпотекодавець, на письмову вимогу іпотеко держателя, зобов'язаний забезпечити звільнення предмета іпотеки та зняття з реєстраційного обліку всіма мешканцями протягом 10 (десяти) календарних днів з дня отримання повідомлення (а. с. 83).

Матеріали справи свідчать, що в суді першої інстанції ОСОБА_2 стверджувала, що проживає в спірній квартирі, також про це зазначила в позові.

Як вбачається з протоколу допиту потерпілого від 9 листопада 2015 року ОСОБА_2, остання проживає в спірній квартирі (том ІІ, а. с. 88-91).

Наведене свідчить про те, що у зв'язку з переходом права власності на квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_5, до спірних правовідносин підлягає застосуванню положення ст. 391 ЦК України.

Відповідно до правової позиції, викладена у постанові Верховного Суду України від 27 травня 2015 року у справі № 6-92цс15, передбачений статтею 391 ЦК України спосіб захисту - усунення перешкод у здійсненні власником прав користування та розпорядження своїм майном, підлягає застосуванню у тих випадках, коли між позивачем, який є власником майна, і відповідачем, який користується спірним майном, не існує договірних відносин щодо цього майна і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі договору, укладеного з позивачем.

На викладені обставини суд першої інстанції уваги не звернув, внаслідок чого його висновки в цій частині є необґрунтованими.

У зв'язку з викладеним апеляційний суд вважає, що зустрічний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у праві користування та розпорядження майном шляхом виселення слід задовольнити частково та виселити ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_3 без надання іншого жилого приміщення.

Доказів проживання інших осіб у спірній квартирі ОСОБА_5 не надано.

На підставі ч. 5 ст. 88 ЦПК України, суд апеляційної інстанції вирішує питання про судові витрати, вважаючи стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 судовий збір в розмірі 1158,40 грн. (том ІІ, а. с. 12, 142).

Таким чином, рішення суду назвати законним та обґрунтованим не можна, а тому воно підлягає скасуванню на підставі п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК України з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_5

Доводи ОСОБА_2 з приводу того, що іпотекодержатель не направив їй письмову вимогу щодо невиконання договору позики, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

Так, 14 травня 2015 року приватним нотаріусом КМНО Анохіною В.М. було надіслано засобами поштового зв'язку ОСОБА_2 заяву ОСОБА_4 про необхідність виконати зобов'язання по договору позики грошей від 24 листопада 2010 року. В даній заяві було зазначено, що в разі невиконання ОСОБА_2 обов'язків, передбачених договором позики від 24 листопада 2010 року, ОСОБА_4 скористається своїм правом на звернення стягнення на передане в іпотеку майно.

Відповідно до п. 9 договору позики від 24 листопада 2010 року, позичальник згоден з тим, що будь-яка кореспонденція має надсилатися на її ім'я на адресу її мешкання, вказану в цьому договорі. Така кореспонденція має вважатися отриманою нею в день її надходження на поштове відділення, що обслуговує будинок за цією адресою.

Згідно п. 2.11. глави 2 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Мінюсту України від 22 лютого 2012 року № 296/5, нотаріус має право посвідчити договір купівлі-продажу предмета іпотеки іншій особі за наявності відомостей про те, що інші особи, які мають зареєстровані в установленому законодавством порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, відмовились одержати надіслані на їх адресу повідомлення про намір продати предмет іпотеки. Про цю обставину повинна свідчити зроблена на зворотному повідомленні відмітка органу зв'язку.

Таким чином, позивач ОСОБА_2 була повідомлена належним чином про можливість реалізації предмета іпотеки внаслідок невиконання умов договору позики від 24 листопада 2010 року.

Відхиляючи доводи ОСОБА_2 про не встановлення ціни предмета іпотеки, колегія суддів зазначає, що відповідно до абз. 2 п. 5.4.2 договору іпотеки від 24 листопада 2010 року, ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між сторонами або на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.

24 червня 2010 року ФОП ОСОБА_14 провів оцінку предмета іпотеки, що підтверджується відповідним звітом про оцінку майна. Відповідно до звіту про оцінку майна, вартість предмета іпотеки складає 573 430,00 грн.

Посилання в апеляційній скарзі на порушення нотаріусом та іпотекодержателем приписів ст. ст. 41, 42, 43 Закону України «Про іпотеку», не здійснення виконавчого напису та не проведення прилюдних торгів, є помилковим, з огляду на наступні умови договору іпотеки.

Відповідно до п. 5.4 договору іпотеки від 24 листопада 2010 року, застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання. Сторони встановлюють та вирішують, що звернення стягнення на предмет іпотеки можливе шляхом позасудового врегулювання на підставі цього договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно з цим застереженням про задоволення вимог іпотеко держателя, що міститься в цьому договорі, та не потребує укладення сторонами окремого договору чи будь-якого іншого додаткового підтвердження чи погодження. Визначений згідно положень цього пункту спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені чинним законодавством чи цим договором способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно п. 5.4.2 договору іпотеки від 24 листопада 2010 року, право іпотеко держателя на продаж предмета іпотеки. Іпотекодержатель може також задовольнити забезпечені іпотекою вимоги шляхом продажу предмета іпотеки будь-якій третій особі - покупцю на підставі договору купівлі-продажу в рахунок виконання зобов'язань та/або інших вимог. Іпотекодавець надає іпотекодержателю повноваження здійснювати від імені іпотекодавця всі без виключення/обмеження дії, що передбачені чинним законодавством України та необхідні та/або будуть необхідними для цілей продажу (відчуження) предмету іпотеки третій (ім) особам, зокрема: право представляти інтереси іпотекодавця; укладати договори; отримувати та подавати заяви (передбачені чинним законодавством України), документи, розписуватися та інше.

Згідно п. 2.7. глави 2 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Мінюсту України від 22 лютого 2012 року № 296/5, якщо рішенням суду або договором про задоволення вимог іпотекодержателя передбачено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, посвідчення таких договорів здійснюється за загальними правилами посвідчення договорів відчуження.

Для посвідчення такого договору іпотекодержатель зобов'язаний за тридцять днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані в установленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти такий договір. Іпотекодержатель має документально підтвердити нотаріусу, що він повідомив осіб, які мають зареєстровані в установленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, іпотекодержателем був обраний один із видів реалізації предмета іпотеки, визначений законодавством. Право вибору порядку задоволення вимог по поверненню позики є лише у позикодавця.

Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_2, які зводяться до неналежної оцінки зібраних у справі доказів та необхідності задоволення її позову не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, є безпідставними та такими, що не можуть вплинути на правильність висновків суду по суті спору.

Відтак рішення суду в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_2 залишається без змін.

Керуючись статтями 303, 307, 309, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_2 відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 вересня 2016 року скасувати в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 та ухвалити в цій частині нове рішення.

Зустрічний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у праві користування та розпорядження майном шляхом виселення - задовольнити частково.

Виселити ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_3 без надання іншого жилого приміщення.

В решті рішення залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 судовий збір у розмірі 1158,40 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.М. Вербова

Судді: Л.Д. Поливач

О.В.Шахова