Ухвала суду № 63836055, 23.12.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 463/1176/15 Головуючий у 1 інстанції: Головатий Р.Я.

Провадження № 22-ц/783/5716/16 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Н. Л.

Категорія:27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

Головуючий суддя Шумська Н.Л.

Судді: Цяцяк Р.П.. ОСОБА_2

секретар Симець В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 15 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Укргазпромбанк», Приватного підприємства «Агенство земельних відносин», Баб»як ОСОБА_4, ОСОБА_5. Третя особа: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання договорів недійсними, -

В С Т А Н О В И Л А:

Оскаржуваним рішенням від 15 липня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_3 до ПАТ Укргазпромбанк, ПП Агентство земельних відносин, ОСОБА_7, ОСОБА_5, третя особа: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги між ПАТ Укргазпромбанк та ПП Агентство земельних відносин від 05 березня 2015 року забезпечений іпотекою - нежитловими приміщеннями - адміністративний будинок (літ. А-2) пл.. 502, 9 м. кв.; виробничий корпус (літ. Б-2) пл.. 394 м. кв. гаражний корпус (літ. В-1) пл. 210, 5 м. кв.; прохідна (Г-1) пл.. 14, 6 м. кв., що розташоване за адресою: м. Львів, вул. Шафарика, 11; про визнання недійсним Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень - адміністративний будинок (літ. А-2) пл. 502,9 м. кв.; виробничий корпус (літ. Б-2) пл.394 м. кв. гаражний корпус (літ. В-1) пл.210, 5 м. кв.; прохідна (Г-1) пл. 14, 6 м. кв., що розташоване за адресою: м. Львів, вул. Шафарика, буд. 11, укладеного між Приватним підприємством «Агентство земельних відносин» та ОСОБА_7 та ОСОБА_5, посвідчений ОСОБА_6 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу, відмовлено; Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 11.03.2015р. про накладення арешту на нежитлові приміщенняадміністративний будинок (літ. А-2) пл.502,9 м.кв., виробничий корпусу (літ. Б-2) пл.394 м.кв., гаражний корпус (літ. В-1) пл.210,5 м.кв., прохідна (літ. Г-1) пл.14,6 м.кв., що розташовані за адресою: м.Львів, вул.Шафарика, 11, які належать на праві спільної часткової власності ОСОБА_7 та ОСОБА_5 та на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 1459, виданого 05.03.2015р. приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_6, номери запису про право власності 8962963, 8962964.

Рішення оскаржив позивач ОСОБА_3Уважає його незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права внаслідок неповного зясування обставин, що мають істотне значення для вирішення спору. Скаргу мотивує тим, що укладення договору про відступлення права вимоги за своєю правовою природою для ПАТ «Укргазпромбанк» є задоволенням своїх кредиторських вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, тому має відбуватися в порядку, визначеному Закону України «Про іпотеку», однак не відповідає вимогам ч.ч.3, 5 ст.33, ч.ч.1, 2 ст.35, ч.ч.1, 2 ст.38вказаного закону. Так, апелянта не було повідомлено за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу про намір укласти цей договір, чим позбавлено позивача можливості придбати предмет іпотеки. Також, вважає, що оспорювані договори не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, а тому не відповідають вимогам п.5 ч.1 ст. 203 ЦК України, що у відповідності до ч.1 ст. 215 ЦКє підставою для визнання правочинів недійсними. Стверджує, що фінансова операція при укладенні договору переуступки права вимоги виглядає сумнівною, оскільки ПАТ «Укргазпромбанк» в подальшому збанкрутував, а ПП «Агентство земельних відносин» того ж дня продало предмет іпотеки без повідомлення позивача і вимоги до нього по набутих зобов'язаннях. Крім цього, державна реєстрація відчуження ПП «Агентство земельних відносин» права власності на нерухоме майно фізичним особам відбулася по часу раніше, ніж ПАТ «Укргазпромбанк» припинив обтяження, накладене на це майно при відступленні права вимоги. Просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

У судовому засіданні представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримав, дав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі та просив її задовольнити.

Представник відповідача ПП Агентство земельних відносин, ОСОБА_8, в судовому засіданні заперечив доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у поданих ним запереченнях на апеляційну скаргу та додаткових запереченнях на апеляційну скаргу. Вважає рішення законним, обґрунтованим та винесеним на основі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог та заперечень, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Вказує на те, що заміна особи Іпотекодержателя за іпотечним договором є похідною від основного зобов'язання заміни кредитора у зобов'язання відповідно до ст.512 ЦК України. Звертає увагу, що договори, що були укладені між ПАТ «Укргазпромбанк» та ОСОБА_3 не містять обов'язку кредитора- відповідача-1, отримувати згоду боржника на відступлення свого права вимоги. Укладення договору про відступлення прав вимоги відбулося на підставі п.1 ч.1 ст. 512 ЦК України, згідно з якою кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином, а не на підставі договору факторингу, стороною якого (фактором) може бути лише фінансова установа. Зазначив, що спірний договір про відступлення права вимоги не є договором факторингу, оскільки в ньому відсутні всі суттєві ознаки вказаного договору. При цьому, згідно з ч.1 ст. 516 ЦК Українизаміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом, тому неповідомлення у п'ятиденний строк позивача про відступлення права вимоги не є підставою для визнання договору відступлення права вимоги недійсним. Також зазначає, що Апелянту надсилалася 12 березня 2015 року повідомлення про відступлення права вимоги. Доводи апелянта щодо його неповідомлення про продаж іпотечного майна вважає безпідставними, оскільки 16 жовтня 2014 року Відповідачем 1 на адресу Апелянта надсилалась письмова вимога-повідомлення №1872/14 про намір укласти договір купівлі-продажу предмета іпотеки, а так як на момент відступлення права вимоги у Банку існувало право на звернення стягнення на предмет іпотеки, тому із укладенням Договору про відступлення права вимоги таке право перейшло до нового кредитора, яким останній і скористався. Зазначив, що продаж предмета іпотеки було проведено не за заниженою ціною як вказує апелянт, а за ціною, визначеною іпотечним договором, що відповідає вимогам Закону України «Про іпотеку». Також представник наголосив, що, як слідує із його додаткових пояснень на апеляційну скаргу, в межах господарського процесу ПАТ Монтажбудзв'язок, директором якого є ОСОБА_3, подавалася зустрічна позовна заява про визнання договорів про відступлення права вимоги та про відступлення права вимоги за іпотечними договорами недійсними. Рішеннням Господарського суду Львівської області від 24.05.2016 р. у задоволенні зустрічного позову було відмовлено. Вважає, що в цій частині вказане рішення набрало законної сили, оскільки воно ніким не оскаржувалось.

Представник Відповідача ОСОБА_5, ОСОБА_9 підтримав заперечення представника, ОСОБА_8 Зазначає, що вказаний лист не може братися судом до уваги, оскільки такий не є висновком Нацкомфінпослуг про віднесення операцій до певного виду фінансових послуг та не підписаний неуповноваженою на це особою.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів не знаходить підстав для скасування.

У відповідності до вимог ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаютьсяяк на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам відповідає. Суд першої інстанції провів розгляд та ухвалив рішення відповідно до вимог ст.212-214 ЦПК.

Як встановлено судом першої інстанції 09 січня 2014р. між ПАТ «Укргазпромбанк» та ОСОБА_3 було укладено договір споживчого кредиту №1-Ф-К\14-ЗРВ з наступними змінами та доповненнями на суму 600 000 грн. з строком повернення до 08 січня 2015р.

В якості забезпечення виконання позивачем своїх зобов'язань за вищевказаним договором кредиту, 09.01.2014р. між ПАТ «Укргазпромбанк» та ОСОБА_3, було укладено іпотечний договір (а.с.117-118), згідно з п.3 якого предметом іпотеки є нежитлові приміщення - адміністративний будинок (літ. А-2) пл. 502,9 кв.м; виробничий корпус (літ. Б-2) пл.394 кв.м гаражний корпус (літ. В-1) пл.210, 5 кв.м; прохідна (Г-1) пл. 14, 6 кв.м в будинку №11 по вул.Шафарика у м.Львові. Предмет іпотеки належить Іпотекодавцю на праві приватної власності: 45/100 часток на підставі Договору дарування 45/100 ідеальних частин нежитлових приміщень, посвідченого приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу ОСОБА_10 27.03.2013р.,згідно витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №1700177, виданим державним реєстратором приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_10 27.03.2013р., номер запису про право власності 472195. Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 29325946101;55/100 часток на підставі Договору дарування 55/100 ідеальних частин нежитлових приміщень, посвідченого приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу ОСОБА_10 03.04.2013 р. за реєстровим номером №476, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_10 03.04.2013р.,згідно витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №1944126, виданим державним реєстратором приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_10 03.04.2013р., номер запису про право власності 536590. Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 29325946101.

Відповідно до п.4 Договору іпотеки Предмет іпотеки сторони оцінили в сумі 1200000,00 (один мільйон двісті тисяч) грн.

05.03.2015р. між ПАТ «Укргазпромбанк» та ПП «Агентство земельних відносин» було укладено договір про відступлення права вимоги (т.1 а.с.133-135), згідно з умовами якого первісний кредитор відступив новому кредиторові, а новий кредитор прийняв права вимоги, що належать первісному кредиторові і став кредитором за наступними кредитними договорами (включаючи усі додаткові угоди та додатки до них) в обсязі та на умовах, які існували на момент переходу права вимог, зокрема, за договором споживчого кредиту №1-Ф-К/14-ЗРВ від 09.01.2014 р., укладеним між ПАТ «Укргазпромбанк» та ОСОБА_8 на загальну суму права вимоги 657664,11 грн.

Відповідно до п.1.3. договору про відступлення права вимоги одночасно з відступленням прав вимоги за кредитними договорами до нового кредитора перейшли всі права первісного кредитора за усіма договорами забезпечення, зокрема і за вищевказаним іпотечним договором від 09.01.2014р., укладеним між ПАТ «Укргазпромбанк» та ОСОБА_3Я, що підтверджується додатком 1 до договору про відступлення права вимоги .

Вказаний договір відповідно до п.5.6 укладено в трьох примірниках, по одному для кожної сторони, третійдля нотаріального посвідчення договору про відступлення права вимог за договорами забезпечення (посвідченими нотаріально).

Того ж дня, 05.03.2015р. між ПАТ «Укргазпромбанк» та ПП «Агентство земельних відносин» було укладено договір про відступлення права вимоги за іпотечними договорами, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_6

Відповідно до п.1 ч.1ст. 512 ЦК Україникредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст. 514, ч.1 ст.516 ЦК Українидо нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1ст. 24 Закону України «Про іпотеку»відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.

Разом з тим, ні з договору споживчого кредиту №1-Ф-К/14-ЗРВ, ні з іпотечного договору, укладених 09.01.2014р. між ПАТ «Укргазпромбанк» та ОСОБА_3, не вбачається застереження щодо необхідності згоди боржника на заміну кредитора.

Як вбачається з роз'яснень пленуму Верховного Суду України, наданих у п.8 Постанови від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»відповідно до частини першої ст. 215 ЦКпідставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Відтак, суд першої інстанції обгрунтовано зазначив, що посилання апелянта на неповідомлення його про відступлення права вимоги у п'ятиденний строк як на підставу для визнання недійсним договору про відступлення права вимоги є безпідставними, оскільки такого обов'язку у кредитора на момент вчинення правочину не було.

Виходячи із позовних вимог апелянта та доводів апеляційної скарги , останній посилається також на те, що нотаріус не мала правових підстав для посвідчення оспорюваного договору, оскільки ПП Агентство земельних відносин не є фінансовою установою, а тому не може бути іпотекодержателем за договором іпотеки.

Відповідно до ч.1ст.626 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина 1статті 638 ЦК України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені устаттях 642 - 643 ЦК України.

Згідно з ч.1ст.628 ЦК Українизміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

При цьому,ЦК Українизакріплено свободу договору, яка полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору. Разом з тим свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до ч.3 ст.6та ст.627 ЦК Українипри укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цьогоКодексута інших актів цивільного законодавства.

Вказані положення узгоджуються з нормами ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.

Згідно з ч.1ст.1077 ЦК Україниза договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно дост.1079 ЦК Українисторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Визначення місця договору факторингу в системі цивільно-правових договорів, які регулюють передачу (відступлення) права вимоги має суттєве значення, оскільки відмежування вказаного договору від інших подібних договорів визначає необхідність виконання спеціальних вимог законодавства, зокрема, відносно осіб, які можуть виступати фактором.

Разом з тим, розділ І книгип'ятої ЦК Українирегулює загальні положення про зобов'язання, зокрема положення щодо сторін у зобов'язанні. Так, відповідно до ч.1ст.509 ЦК Українизобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (ч.1ст.510 ЦК України).

Відповідно до п.1 ч.1ст.512 ЦК Україникредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відступлення права вимоги являє собою договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

В той час як договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Вказана послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.

Як вбачається з спірного договору про відступлення права вимоги, такий не містить всіх істотних ознак договору факторингу, оскільки загальна сума прав вимог, що передаються ОСОБА_6 кредиторові становила 1 202 595, 61 грн. і вартість прав вимог, що відступилися за договором становила 1 202 595, 61 грн., тобто фактично оплата за відступлення прав вимог відбулася по їх номінальній вартості, відтак відсутня умова щодо отримання плати за передачу прав вимог.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до обгрунтованого висновку про те, що спірний договір про відступлення права вимоги, укладений 05.03.2015 року між ПАТ «Укргазпромбанк» та ПП «Агентством земельних відносин» за своєю правовою природою є переданням прав за правочином, внаслідок чого відповідно до ч.1ст.512 ЦК Українивідбувається заміна кредитора у зобов'язанні, а недоговором факторингу, який передбачає спеціальний суб'єктний склад.

Також, апеляційним судом встановлено, що 21.06.2016 року директором ПАТ Монтажбуд'язок, ОСОБА_3 було подано до Господарського суду Львівської області (справа №914/535/16) Зустрічну позовну заяву про визнання договорів відступлення права вимоги недійсними, в якій останній просив визнати недійсним Договір про відступлення права вимоги (цесія) від 05.03.2015 року, укладений між ПАТ Укргазпромбанк та ПП Агентство земельних відносин; визнати недійсним Договір про відступлення права вимоги за іпотечними договорами від 05.03.2016 року, укладений між ПАТ Укргазпромбанк та ПП Агентство земельних відносин. Зазначену зустрічну позовну заяву було заявлено із аналогічних підстав, що і у справі яка слухається.

24.05.2016 року рішенням Господарського суду Львівської області у справі №№914/535/16 за позовом Приватного підприємства Агентство земельних відносин до Приватного акціонерного товариства Акціонерна компанія Монтажбуд'язок про звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом Приватного акціонерного товариства Монтажбуд'язок до Приватного підприємства Агентство земельних відносин, Публічного акціонерного товариства Укргазпромбанк про визнання договорів відступлення права вимоги недійсними, первісний позов було задоволено, в задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Як слідує із апеляційної скарги директора ПАТ Монтажбуд'язок ОСОБА_3, він оспорив зазначене рішення тільки в частині задоволення первісного позову ПП Агентство земельних відносин про звернення стягнення на предмет іпотеки. Жодних вимог про скасування рішення Господарського суду Львівської області в частині задоволення зустрічного позову останнім не ставилось. Отже, рішення Господарського суду Львівської області в частині відмови в задоволенні зустрічної позовної заяви вважається таким, що набрало законної сили.

Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відтак, з врахуванням вимог ч.3 ст.61 ЦПК України апеляційний суд враховує висновки зазначені в рішенні Господарського суду Львівської області від 24.05.2016 року в частині дійсності оспорюваного Договору про відступлення права вимоги від 05 березня 2015 року.

05.03.2016р. між Приватним підприємством «Агентство земельних відносин» та ОСОБА_7, ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені у відповідності достатті 38 Закону України «Про іпотеку».

Пунктом 1 вказаного договору ПП «Агентство земельних відносин» передало у власність ОСОБА_7 і ОСОБА_5 нежитлові приміщення - адміністративний будинок (літ. А-2) пл. 502,9 кв.м; виробничий корпус (літ. Б-2) пл.394 кв.м гаражний корпус (літ. В-1) пл.210, 5 кв.м; прохідна (Г-1) пл. 14, 6 кв.м, що розташоване за адресою: м. Львів, вул. Шафарика, буд. 11. Відповідно до п.3 вказаного договору цей продаж вчинено за ціною 1 200 000 грн.

Відповідно до ч.ч.3, 5ст.33 Закону України «Про іпотеку»звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Якщо предметом іпотеки є два або більше об'єкти нерухомого майна, стягнення звертається в обсязі, необхідному для повного задоволення вимог іпотекодержателя. Якщо предметом іпотеки є об'єкти, які належать різним особам, та задоволення отримується за рахунок частини переданого в іпотеку майна, ті іпотекодавці, на майно яких було звернено стягнення, мають право на пропорційне відшкодування від іпотекодавців, на майно яких не зверталось стягнення, і набувають прав іпотекодержателя на частину майна, на яку не було звернено стягнення, для забезпечення такого відшкодування.

Відповідно до ч.1, 2ст.35 Закону України «Про іпотеку»у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч.ч.1, 2ст.38 Закону України «Про іпотеку»якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

Протягом тридцятиденного строку з дня отримання такого повідомлення особа, яка має зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, вправі письмово повідомити іпотекодержателя про свій намір купити предмет іпотеки. З дня отримання іпотекодержателем цього повідомлення вказана особа набуває переважне право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя. Якщо таких повідомлень надійшло декілька, право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя належить особі, яка має вищий пріоритет своїх зареєстрованих прав чи вимог.

Як вбачається з іпотечного договору, укладеного 09.01.2014р. між ПАТ «Укргазпромбанк» та ОСОБА_3, у такому міститься застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання (договір про задоволення вимог іпотекодержателя).

Судом встановлено, що 16.10.2014р. ПАТ «Укргазпромбанк» скеровано на адресу позивача вимогу-повідомлення №1872 , якою останнього повідомлено про порушення ним зобов'язань за договором споживчого кредиту, наявність заборгованості по кредитному договору та необхідність погашення кредиту. Зазначено, що у випадку невиконання вказаної вимоги буде проведено звернення стягнення на предмет іпотеки, зазначений у п.3 Іпотечного договору шляхом його продажу від свого імені будь-якій особі покупцеві на підставі договору купівлі-продажу за ціною, за якою сторони оцінили предмет іпотеки та визначили у п.4 Іпотечного договору, а саме за ціною 1 200000,00 грн., відповідно до вимог, визначених п.п.11.2.11 Іпотечного договору та ст.ст.35,38 Закону України «Про іпотеку». Зазначену вимогу іпотекодавець отримав.

Окрім того, ПАТ «Укргазпромбанк» попередньо також надсилалась письмова вимога №276/14 від 13.08.2014 року, котру апелят проігнорував.

ОСОБА_11 протягом тридцяти днів з моменту отримання вказаного листа не повідомлено ПАТ «Укргазпромбанк» про свій намір придбати предмет іпотеки, то в останнього виникло право звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції дійшов до обгрунтованого висновку, щодо наявності права у ПП Агентство земельних відносин на звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки на момент відступлення прав вимоги у Банку існувало право на звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом його продажу у порядку передбаченому ст.38 ЗУ «Про іпотеку», тому зазначене право із укладенням Договору про відступлення прав вимог перейшло до ОСОБА_6 кредитора, яким він і скориставя уклавши Договір купівлі-продажу предмета іпотеки.

Окрім того чинним законодавством не передбачено обов'язку нового кредитора надсилати додаткові повідомлення-вимоги.

Разом із тим факт додаткового повідомлення чи не повідомлення новим кредитором боржника про продаж іпотечного майна жодним чином не порушує права боржника, враховуючи те, що останній неодноразово отримував аналогічні повідомлення від первісного кредитора, котрі залишилися ним проігнорованими.

Суд першої інстанції дійшов до правильного висновку щодо необгрунтованості посилань апелянта на реалізацію предмета іпотеки за заниженою ціною, оскільки таку проведено за ціною погодженою сторонами.

Пунктом 11.2 Іпотечного договору від 19.01.2014 року передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки може здійснюватись Іпотекодержателем шляхом продажу від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу. При цьому ціна продажу предмета іпотеки встановлюється у розмірі, зазначеному в п.4 цього договору. Згідно із п.4 Іпотечного договору від 19.01.2014 року предмет іпотеки сторони оцінили в сумі 1200000, 00 грн.

Також, сторонами, а саме ПАТ «Укргазпромбанк» та власником майна ОСОБА_3 09 січня 2014р. було підписано акт погодження вартості майна, що передається в забезпечення по кредиту ОСОБА_3, що знаходиться за адресою: м.Львів вул.Шафарика, буд.11 із якого слідує, що сторони погодили заставну вартість майна в розмірі 1200000, 00 грн.

Судом встановлено, що як слідує із вимоги-повідомлення №1872 від 16 жовтня 2014 року, первісним кредитором було повідомлено боржника про реалізацію предмета іпотеки за ціною 1 200 000, 00 грн.

Відповідно до ч.6ст.38 ЗУ Про іпотеку ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Відтак, посилання апелянта на занижену ціну продажу предмета іпотеки є безпідставними, оскільки таку ціну сторони погодили в договорі іпотеки, а також з врахуванням того, що продаж предмета іпотеки за заниженою ціною не може бути підставою для визнання договору недійсним, так як наслідком такого є відповідальність іпотекодержателя перед іншими особами згідно із пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Не є підставою для визнання спірних договорів недійсними і посилання апелянта на неправомірність дій нотаріуса при їх посвідченні, а також на те, що державна реєстрація відчуження ПП «Агентство земельних відносин» права власності на нерухоме майно фізичним особам відбулася по часу раніше, ніж ПАТ «Укргазпромбанк» припинив обтяження, накладене на це майно при відступленні права вимоги, виходячи з наступного.

Відповідно дост.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цьогоЗакону, виникають з моменту такої реєстрації.

Права нотаріуса щодо зняття заборони відчуження нерухомого майна, у разі припинення іпотечного договору передбаченост.74 Закону України «Про нотаріат»та розділом IIПорядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. ОСОБА_11 іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору, нотаріус міг вчинити державну реєстрації речових прав на об'єкт нерухомого майна лише після вчинення ним нотаріальної дії, пов'язаної із переходом таких прав на об'єкт нерухомості, відповідно до п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013р. №868 «Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень», яка була чинною на момент проведення державної реєстрації прав на підставі спірних договорів.

Відповідно до п.5.1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженогонаказом Міністерства юстиції від 22.02.2012 № 296/5, нотаріус знімає заборону відчуження майна при одержанні повідомлення: про припинення договору іпотеки у зв'язку з набуттям іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, після припинення договору іпотеки у зв'язку з відчуженням іпотекодержателем предмета іпотеки.

Згідно з ч.4ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Відповідно до п.п.8-29 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові заяву. Нотаріус приймає заяви в порядку черговості їх надходження шляхом реєстрації у базі даних про реєстрацію заяв і запитів з автоматичним присвоєнням їм реєстраційного номера, фіксацією дати та часу реєстрації. Моментом прийняття заяви вважається дата та час її реєстрації у базі даних про реєстрацію заяв і запитів. Наступна заява розглядається тільки після прийняття державним реєстратором рішення про державну реєстрацію прав або про відмову в такій реєстрації щодо заяви, зареєстрованої в Державному реєстрі прав раніше. Черговість розгляду заяв щодо одного обєкта нерухомого майна застосовується як під час розгляду заяв про державну реєстрацію права власності та інших речових прав, так і під час розгляду заяв про державну реєстрацію обтяжень таких прав.

Як вбачається з матеріалів справи, нотаріусом 05.03.2015р. о 16:43:00 зареєстровано заяву про державну реєстрацію відступлення прав; о 16:50:03 зареєстровано рішення про реєстрацію Договору відступлення права вимоги за іпотечними договорами; далі нотаріусом вносились відомості про реєстрацію іпотеки за новим іпотекодержателем - ПП «Агентство земельних відносин», а саме заяву про реєстрацію прав та їх обтяжень було зареєстровано нотаріусом о 17:07:21. Після реєстрації прав нового Іпотекодержателя нотаріус вчинила нотаріальну дію про перехід права власності на нерухоме майно від ПП «Агентство земельних відносин» до ОСОБА_7 та ОСОБА_5 о 18:15:02 - зареєстровано заяву про реєстрацію права власності та о 18:18:39 зареєстровано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. В подальшому о 18:35:20 нотаріусом зареєстровано заяву та припинено заборону на нерухоме майно, накладену в інтересах обтяжувача ПАТ «Укргазпромбанк». Після цього о 18:42:59 - зареєстровано заяву та припинено іпотеку нерухомого майна в інтересах Іпотекодержателя - ПП «Агентство земельних відносин».

Таким чином дії нотаріуса при посвідченні спірних договорів відповідали вимогам Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, чинному на момент посвідчення договорів, та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Доводи апелянта про недійсніть оспорюваних правочинів із тих підстав, що такі не були спрямовані на реальне настання наслідків, колегія суддів вважає необгрунтованими.

Відповідно до ч.5ст.203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З матеріалів справи слідує, що оспорювані правочини були спрямовані на реальне настання правових наслідків за ними, про що свідчить акт приймання-передачі від 05.03.2015р, витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_7 та ОСОБА_5, що підтверджує спрямованість оспорюваних договорів на реальне настання наслідків.

Відповідно до роз»ясень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на

підставі цих норм вирішувати справи. На стадії апеляційного розгляду позивач не вправі змінювати правові підстави позову про визнання недійсними правочинів. Тому доводи апеляційної скарги а також представника на судовому засіданні щодо інших підстав недійсності правочинів, ніж ті, які заявлено позивачем на стадії розгляду судом першої інстанції апеляційним судом братись не можуть.

Відповідно до ст..303 ЦПК під час розгляду справи в апеляційному порядку суд перевіряє законність та обгрунтовансть рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Тому колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення ухвалено відповідно до вимог ст..212-214 ЦПК і апеляційним судом не встановлено підстав для його скасування чи зміни.

На підставіст.308 ЦПКапеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1.ч.1ст. 307, 308, п.1 ч.1 ст. 314, ст. 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 15 липня 2016 року залишити без змін. Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя

Судді: