Ухвала суду № 63831562, 27.12.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/837/2016(м)

265/2822/16-ц

Головуючий у 1 інстанції Ковтуненко О.В.

Доповідач Лопатіна М.Ю.

Категорія 27

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 грудня 2016 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Лопатіної М.Ю.,

суддів Принцевської В.П., Биліни Т.І.,

при секретарі Зал Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства Банк «Траст» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства Банк «Траст» про визнання кредитного договору недійсним,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 19 вересня 2016 року,

в с т а н о в и в :

У травні 2016 року публічне акціонерне товариство Банк «Траст» (далі: ПАТ Банк «Траст») звернулось до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого зазначало, що між ним та ОСОБА_1 29 березня 2013 року був укладений договір № R101.0024569, шляхом надання відповідачем пропозиції (оферти) про укладення договору і прийняття її (акцепту) банком. За умовами даного договору, відповідачу надано кредит в сумі 17273,00 гривні зі сплатою процентів за користування ним у розмірі 6,99 % річних та 1,47 % щомісячної комісії за обслуговування кредиту строком на 48 місяців. Взяті на себе зобовязання зі сплати кредиту, відсотків та комісії ОСОБА_1 належним чином не виконував, що привело до утворення заборгованості за договором, яка станом на 20 квітня 2016 року становить 23083 гривні 74 копійки, з яких 14353 гривні 75 копійок - заборгованість за кредитом, 1579 гривень 56 копійок - відсотки за фактичне користування кредитом, 7150 гривень 43 копійки - заборгованість по комісії. Позивач просив стягнути з відповідача на його користь вказану заборгованість, а також судовий збір у розмірі 1378,00 гривень.

В свою чергу, в липні 2016 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічною позовної заявою до ПАТ Банк «Траст» про визнання договору № R101.0024569 від 29 березня 2013 року недійсним з тих підстав, що він цей договір не укладав і не підписував, кредитні грошові кошти в сумі 17273,00 гривні не отримував.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 19 вересня 2016 року позовні вимоги ПАТ Банк «Траст» про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ Банк «Траст» заборгованість за договором № R101.0024569 від 29 березня 2013 року станом на 20 квітня 2016 року в сумі 23083 (двадцять три тисячі вісімдесят три) гривні 74 копійки, з яких заборгованість за кредитом складає 14353 гривні 75 копійок, заборгованість по процентам за користування кредитом - 1579 гривень 56 копійок, заборгованість по комісії за супроводження кредиту - 7150 гривень 43 копійки; а також витрати з оплати судового збору в сумі 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) гривень.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ Банк «Траст» про визнання договору № R101.0024569 від 29 березня 2013 року недійсним відмовлено.

З даним рішенням не погодився ОСОБА_1 та подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ПАТ Банк «Траст» до нього відмовити, а його зустрічний позов задовольнити.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив йому у визнанні договору № R101.0024569 від 29 березня 2013 року недійсним, не звернувши уваги на те, що відсутні докази того, що він отримував кредитні кошти та укладав з банком кредитний договір та договір на відкриття поточного рахунку, а заява позичальника про надання кредиту, тарифи, умови надання та обслуговування кредитів та інші, долучені банком документи, не є договорами. Також вважає, що суд, в порушення вимог закону, не застосував до позовних вимог банку строк позовної давності.

Представник відповідача ОСОБА_2, діючий на підставі довіреності, в судовому засідання апеляційного суду підтримав апеляційну скаргу, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішенням, яким в задоволенні позову ПАТ Банк «Траст» відмовити, зустрічний позов задовольнити.

Представник позивача в судове засідання апеляційної інстанції не зявився, згідно заяви, просив справу розглянути за його відсутності, апеляційну скаргу відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга задоволення не підлягає.

Відповідно до ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

У відповідності зі ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом першої інстанції при вирішенні справи встановлено, що 29 березня 2013 року між сторонами був укладений змішаний договір кредиту та банківського рахунку № R101.0024569 шляхом надання відповідачем пропозиції (оферти) укласти договір і прийняття її (акцепту) банком.

З п.2 заяви відповідача про надання кредиту на споживчі цілі вбачається, що вищезазначений договір складається із цієї заяви (а.с.16), тарифів РКО (а.с.19), умов надання та обслуговування кредитів на споживчі цілі (а.с.12-15), графіку платежів (а.с.17).

За умовами даного договору, банк надав ОСОБА_1 кредит на споживчі цілі в сумі 17273,00 гривні строком на 48 місяців зі сплатою процентів за користування ним у розмірі 6,99% річних, щомісячної комісії за супроводження кредиту у розмірі 1,47% ( а.с. 16-19), а відповідач зобов'язався щомісяця, у повному обсязі сплачувати позивачу відсотки за користування кредитом та комісію, повертати кредит частинами у сумах та у терміни, визначені у графіку платежів (Додаток № 1 до договору) (а.с.17). Крім того, даним договором сторони погодили, що банк відкриває на імя відповідача поточний рахунок з використанням платіжної картки для отримання споживчого кредиту (п.2 заяви позичальника: інформація про кредит).

З січня 2014 року ОСОБА_1 кредит не повертав, відсотків за користування ним та комісію не сплачував, в результаті чого в нього утворилась заборгованість, яка станом на 20 квітня 2016 року становить 23083 гривні 74 копійки, з яких 14353 гривні 75 копійок - заборгованість за кредитом, 1579 гривень 56 копійок - прострочені відсотки за фактичне користування кредитом, 7150 гривень 43 копійки прострочена комісія (а.с.5).

Ухвалюючи рішення про задоволення первісного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки ОСОБА_1 свої зобовязання за договором, укладеним між сторонами, належним чином не виконував, що призвело до виникнення заборгованості за цим договором і дає підстави для дострокового стягнення частини позики, що залишилася, сплати процентів та комісії.

Вирішуючи зустрічний позов, місцевий суд виходив з його недоведеності.

Такі висновки суду є правильним і відповідають встановленим у справі обставинам та вимогам закону.

Так, статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк, або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно до ч. 2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Крім того, у п. 29 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику розгляду судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що при вирішенні спорів про дострокове повернення кредиту суд має враховувати положення статей 1050, 1054 ЦК і виходити з того, що якщо договором встановлено обов'язок позичальника повернути кредит частинами (із розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, та сплати процентів, належних йому від суми кредиту.

Виходячи з викладеного, приймаючи до уваги те, що відповідач прострочив повернення чергової частини кредиту та процентів за користування ним, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позов ПАТ Банк «Траст» про дострокове повернення частини позики, що залишилася, сплати процентів, комісії підлягає задоволенню.

Крім того, частиною першою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції, визначившись вірно з характером спірних правовідносин, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, та надавши оцінку наданим сторонами доказам, у їх сукупності, дійшов вірного висновку про недоведеність зазначених відповідачем підстав для визнання договору № R101.0024569 від 29 березня 2013 року недійсним.

Так, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сукупність, погоджених між сторонами умов становить зміст договору ( ст. ст. 626,628 ЦК України)

Згідно ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За ч.ч.1,2 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

У відповідності до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Судом встановлено, що 26 березня 2013 року відповідач звернувся до банку з заявою-анкетою укласти договір кредиту (а.с.9). Памяткою клієнта про основні параметри споживчого кредитування, ПАТ Банк «Траст» 27 березня 2013 року повідомив відповідача про можливі умови кредитування і 29 березня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до позивача за оформленням договору на отримання споживчого кредиту. Отже ознайомившись з умовами кредитування ОСОБА_1 погодився з їх змістом та надав банку власноруч підписану заяву про надання кредиту на споживчі цілі від 29 березня 2013 року (оферту), в якій зазначив на яких умовах бажає отримати кредит ( сума кредиту 17273,00 гривень, строк користування ним 48 місяців, процентна ставка 6,99 % річних, щомісячна комісія за супроводження кредитом - 1,47 %, номер поточного рахунку 26255020456001). Також в своїй заяві відповідач дав згоду на те, що договір буде складатись із заяви позичальника про надання кредиту на споживчі цілі, тарифів РКО, умов надання та обслуговування кредитів на споживчі цілі, графіку платежів. Зі всіма цими складовими договору відповідач ознайомився та особисто підписав.

Оспорюваний договір був укладений сторонами саме на умовах, визначених з заяві позичальника про надання кредиту на споживчі цілі та умовах надання та обслуговування кредитів на споживчі цілі.

Таким чином, суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що між сторонами був укладений договір № R101.0024569 від 29 березня 2013 року, який має форму не одного документу, а складається із декількох, які є його складовими, і ця його форма була погоджена сторонами, а тому посилання ОСОБА_1 на те, що він не укладав договір з позивачем є такими, що не заслуговують на увагу.

Також місцевий суд обґрунтовано виходив з доведеності того факту, що кредитні кошти були отримані позичальника в день укладення договору.

Так, згідно розписки позичальника (а.с.20), 28 березня 2013 року ОСОБА_1 особисто отримав платіжну банківську картку, а з меморіального ордеру loan-28974 від 29 березня 2013 року вбачається, що на поточний рахунок № 2625.5.020456.001, відкритий на імя ОСОБА_1, ПАТ Банк «Траст» перерахував кредитні кошти в сумі 17 273,00 грн.(а.с.21)

Крім того, згідно матеріалів справи до 08 січня 2014 року відповідач виконував взяті на себе договірні зобовязання, сплачував кредит, відсотки за користування ним та комісію.

Доводи апеляційної скарги про безпідставне незастосування судом першої інстанції строку позовної давності до позову банку є також неспроможними,

Так, за ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. (ч.1 ст. 261 ЦК України)

Згідно матеріалів справи, ОСОБА_1 припинив виконувати узяті на себе зобовязання за договором з 08 січня 2014 року (а.с.5, 93-107), а з позовом до суду ПАТ Банк «Траст» звернувся 17 травня 2016 року (а.с.2-4), тобто в межах строку позовної давності.

Посилання відповідача на те, що оскільки положення договору щодо сплати комісії є несправедливою умовою угоди, воно повинно бути визнано судом недійсним на підставі вимог ч.5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», не приймається апеляційним судом до уваги, оскільки таких позовних вимог ОСОБА_1 не заявляв і вони не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду, обґрунтовано викладені в мотивувальній частині оскаржуваного рішення. При вирішенні даної справи судом першої інстанції правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід відхилити і залишити оскаржуване рішення суду першої інстанцій без змін.

Керуючись ст.ст.307, 308, 314-315 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 19 вересня 2016 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави суму судового збору у розмірі 1515,80 грн. за подання апеляційної скарги на розрахунковий рахунок 31212206780015, код класифікації доходів бюджету 22030101 "Судовий збір (Державна судова адміністрація України 050)" (ознака 80), МФО 834016 , Банк отримувача: Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, ЄДРПОУ - 37868870, отримувач - Артемівське УК/м. Артемівськ/22030101 . В розділі «призначення платежу» зазначити - Судовий збір, за позовом (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь) (назва суду, де розглядається справа), код ЄДРПОУ 02891428 (суду, де розглядається справа).

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.

Судді :