Рішення № 63825115, 28.12.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/8448/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Артеменко І. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.12.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Артеменка І.А.,

суддів Драгомерецького М.М.,

ОСОБА_2,

при секретарі Фабіжевській Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 13 жовтня 2016 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

встановила:

У липні 2015 року позивач ОСОБА_6 акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі Банк) звернулося до суду з зазначеним позовом, в якому просило стягнути у солідарному порядку з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 заборгованість за кредитним договором у розмірі 656557,28 грн..

Свої вимоги позивач мотивує тим, що 07.06.2007 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір, відповідно до якого останній отримав кредит у розмірі 8924,37 доларів США строком до 07.06.2012 року.

У забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором 07.06.2007 року між ОСОБА_7, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були укладені договори поруки, відповідно до яких останні взяли на себе зобовязання відповідати перед кредитором за невиконання умов кредитного договору.

Оскільки ОСОБА_3 взяті на себе зобовязання за кредитним договором не виконує, то станом на 21.05.2015 року має заборгованість у розмірі 31546,05 доларів США, що еквівалентно 656557,28 грн., яку позивач просив стягнути солідарно з відповідачів.

Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 13 жовтня 2016 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 656557,28 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 3654 грн..

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 подали до суду апеляційну скаргу, в якій просять рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, який доповів зміст рішення, яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні здійснюватись перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, вислухавши думку учасників процесу, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити, з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 не виконує взяті на себе зобовязання за кредитним договором, не погашає тіло кредиту, не сплачує відсотки та комісію, внаслідок чого станом на 21.05.2015 року утворилася заборгованість у розмірі 31546,05 доларів США, що еквівалентно 656557,28 грн., яка підлягає стягненню у солідарному порядку, як з боржника так і з поручителів.

Однак колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції, оскільки висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, суд неправильно застосував норми матеріального права.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 2 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 13 жовтня 2016 року зазначеним вимогам не відповідає.

Так, апеляційним судом встановлено, підтверджено матеріалами справи та не спростовується сторонами, що 07.06.2007 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір, відповідно до якого останній отримав кредит у розмірі 8924,37 доларів США строком до 07.06.2012 року.

У забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором 07.06.2007 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_4, ОСОБА_7 та ОСОБА_5 були укладені договори поруки, відповідно до яких останні взяли на себе зобовязання відповідати перед кредитором за невиконання умов кредитного договору.

Оскільки ОСОБА_3 взяті на себе зобовязання за кредитним договором не виконує, то станом на 21.05.2015 року має заборгованість у розмірі 31546,05 доларів США, яку Банк просив стягнути солідарно з боржника та поручителів.

Заборгованість складається з:

-заборгованість за кредитом 5916,9 доларів США;

-заборгованість за відсотками за користування кредитом 5738,96 доларів США;

-заборгованість по комісії за користування кредитом 846,94 долара США;

-пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором 19043,25 доларів США.

За правилами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частина 1 ст. 1054 ЦК України встановлює, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець), зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 Глави 71 ЦК України.

Згідно ст.ст. 554, 610-612 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання, при якому настають правові наслідки, встановлені договором або законом, а боржник, який прострочив виконання зобовязання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки.

За положеннями ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Згідно зі ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Частиною 1 ст. 259 ЦК України передбачається, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Статтею 260 ЦК України передбачається, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

За статтею 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Цивільний кодекс України не передбачає заборони пред'явлення окремих вимог у зв'язку з пропущенням позовної давності.

Пункт 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, у системному зв'язку з самою ч. 11 ст. 11 зазначеного Закону, стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямований на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту.

Такий правовий аналіз зазначених норм та обставин відповідає висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року у справі № 6-126цс13. Вказане судове рішення згідно із положеннями ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів, які зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із цим рішенням.

Як вже було зазначено, вищезазначений кредитний договір укладався на строк з 07.06.2007 року по 07.06.2012 року.

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором, що був наданий позивачем до суду першої інстанції, останній платіж ОСОБА_3 зробив 15.12.2010 року у розмірі 31,01 грн. (а.с.4-6), тобто про своє порушене право Банк достовірно знав після 15 грудня 2010 року.

В матеріалах справи є заява ОСОБА_3, зареєстрована в суді 21.06.2016 року, тобто до ухвалення рішення, про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що позивач звернувся до суду 27.07.2015 року, у той час коли строк зобовязання за кредитним договором закінчився 07.06.2012 року, а трирічний строк звернення до суду 07.06.2015 року, що не було прийнято судом першої інстанції до уваги.

Посилання суду першої інстанції на п. 5.1 кредитного договору, у якому нібито визначено, що строк позовної давності рахується з моменту отримання коштів, як на підставу не застосування строку позовної давності, спростовується самим текстом зазначеного пункту, а сам висновок суду суперечить нормам ЦК.

В матеріалах справи відсутні дані про те, що між сторонами існує домовленість про збільшення позовної давності саме за кредитним договором. За наведених обставин при вирішенні даної справи колегія суддів виходить із загального строку позовної давності у три роки, передбаченого ст. 257 ЦК України.

Що стосується вимог ОСОБА_7 до поручителів, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 554 ЦК України при порушенні боржником зобовязання забезпеченого порукою, боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Згідно з п. 1.1., 3.5. договору поруки, у випадку невиконання або неналежного виконання боржником взятих на себе зобов'язань по кредитному договору, відповідачі несуть солідарну відповідальність перед кредитором на всю суму заборгованості, включаючи сплату основного боргу за кредитним договором, нарахованих відсотків за користування кредитом та неустойки, відшкодування збитків.

За правилами ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя.

Таким чином, відповідно до ст. 559 ЦК України вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобовязання за договором повинно бути предявлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашеннячергового платежу за основним зобовязанням (якщо умовами договору передбаченопогашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором длядострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченогочастиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконанняосновного зобовязання(у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором, строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про поверненняотриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашеннязобов'язаннязгідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення та вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Така позиція викладена в п. 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів що виникають із кредитних правовідносин».

Таким чином, не предявлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку основного зобовязання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено є підставою для припинення останнього, а отже і обовязку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобовязанням.

Відповідно до кредитного договору строк виконання основного зобовязання чітко визначений строк повного погашення кредиту 07.06.2012 року.

Таким чином, у ОСОБА_7 виникло право предявити вимогу до поручителя починаючи з 07.06.2012 року і протягом наступних шести місяців.

Як вбачається з матеріалів справи повідомлення поручителям ОСОБА_5 та ОСОБА_4 про погашення простроченої заборгованості за кредитним договором Банк направив лише 09.06.2015 року (а.с.8-9).

А з позовом як до боржника, так і до поручителів ОСОБА_7 звернувся лише у липні 2015 року, тобто зі спливом строку позовної давності до основного зобовязання, а тому є всі передбачені законом підстави для відмови у задоволенні позову ОСОБА_7.

Відповідно до ч. 1. ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається на підставу своїх вимог та заперечень.

Суд першої інстанції на усі зазначені обставини уваги не звернув, що призвело до ухвалення незаконного, необґрунтованого рішення, яке підлягає скасуванню, з ухваленням по справі нового рішення, про відмову Публічному акціонерному товариству Комерційний банк «Приватбанк» у задоволенні позову до ОСОБА_3, у звязку із пропуском строку позовної давності, а до ОСОБА_4, ОСОБА_5 у звязку з припиненням поруки.

Керуючись ст.ст. 88, 303, 307 ч. 1 п. 2, ст. 309 ч. 1 п.п. 3, 4, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 13 жовтня 2016 року скасувати.

Ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 судовий збір по 1339,80 грн., а усього 4019,40 грн., сплачений за подання апеляційної скарги.

Рішення колегії судів набирає законної сили з моменту проголошення.

Рішення колегії суддів може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду Одеської області

ОСОБА_8

ОСОБА_2

ОСОБА_9