Ухвала суду № 63808731, 22.12.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 грудня 2016 року м. Київ К/800/41950/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Олексієнка М.М. (доповідач), Рецебуринського Ю.Й., Штульман І.В.,

здійснивши в порядку письмового провадження касаційний розгляд справи за адміністративним позовом управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у м. Чернігові ради (далі - УПСЗН) до управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області (далі - ДВС) про скасування постанови, якою стягнено виконавчого збору, за касаційною скаргою представника ДВС на рішення Київського апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2015 року,

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2015 року представник УПСЗН звернувся до суду з позовом, в якому просив скасувати постанову державного виконавця від 16 червня 2015 року ВП № 47204547 про стягнення виконавчого збору.

Посилався на незаконність оскаржуваної постанови, тому що рішення суду в частині виплати допомоги не виконується з поважних причин, а саме за відсутності фінансування з державного бюджету.

Постановою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 17 липня 2015 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що держаним виконавцем винесено постанову, яка є предметом оскарження, у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Київський апеляційний адміністративний суд рішенням від 27 серпня 2015 року постанову суду першої інстанції скасував та ухвалив нову постанову про задоволення позову з тих підстав, що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансування, не може вважатися невиконанням рішення без поважних причин.

У касаційній скарзі представник відповідача, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, допущені судом апеляційної інстанції, просить рішення цього суду скасувати і ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. Вказується не те, що наявність чи відсутність поважних причин невиконання судового рішення повністю або частково, не звільняє державного виконавця від обов'язку стягнення виконавчого збору.

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги з урахуванням наступного.

На момент виникнення спірних правовідносин, умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначався Закон України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження (далі - Закон № 606-ХІV). За змістом частини другої статті 25 цього Закону (в редакції від 23.02.2014 р. N 767-VII) державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

У разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом (стаття 28 Закону № 606-ХІV у редакції Закону України від 12.02.2015 р. N 191-VIII).

Згідно фактичних обставин, встановлених судами, постанова про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 751/9843/14, виданого 11.02.2015 р. Новозаводським районним судом м. Чернігова про зобов'язання управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у місті Чернігові ради перерахувати і виплатити на користь ОСОБА_4 суму заборгованості за період з 5 березня по червень 2014 року, винесена 9 квітня 2015 року, де пунктом 2 запропоновано боржнику добровільно виконати вимоги виконавчого документу до 16 квітня 2015 року.

Рішення в частині зобов'язання здійснити перерахунок допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 5 березня 2014 року по 30 червня 2014 року виконано. Причиною невиконання судового рішення щодо сплати коштів стала відсутність належного фінансування з боку держави, про що ВДВС було повідомлено.

Ураховуючи наведені обставини та правову позицію, висловлену Верховним Судом України у постанові від 24 березня 2015 року № 21-66а15, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що рішення апеляційного суду є законним і обґрунтованим, а доводи касаційної скарги - безпідставні.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу представника управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає, проте може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: М.М. Олексієнко

Ю.Й. Рецебуринський

І.В. Штульман