Постанова № 63807273, 28.12.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 грудня 2016 року № 826/23889/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Огурцова О.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 доІнспекції з питань захисту прав споживачів у м. Києві провизнання протиправними та скасування наказу від 28.09.2015 № 53, припису, постанови від 07.10.2015 №000006, визнання протиправними дій,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Інспекції з питань захисту прав споживачів у м. Києві про визнання протиправними та скасування наказу від 28.09.2015 № 53, припису, постанови від 07.10.2015 № 000006, визнання протиправними дій.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказ про призначення перевірки, дії щодо проведення перевірки, припис та постанова про накладення стягнень є протиправними, оскільки виходять за межі повноважень відповідача, так як на позивача протягом 2015-2016 років поширюється мораторій на проведення перевірок, згідно пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VIII та постанови Кабінету Міністрів України «Питання запровадження обмежень на проведення перевірок державними інспекціями та іншими контролюючими органами» від 13 серпня 2014 р. №408. Також, позивач стверджує, що Законом України «Про захист прав споживачів» передбачена відповідальність суб'єкта господарювання за порушення умов договору між споживачем і виконавцем про виконання роботи, надання послуги, в той час, як між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір на постачання товарів.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги.

Представники відповідача у судовому засіданні заперечили проти позовних вимог та просили відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі. Свої заперечення відповідач обґрунтовує тим, що перевірку позивача було проведено після закінчення дії "мораторію" на проведення перевірок, накладеного статтею 31 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік", постановою Кабінету Міністрів України «Питання запровадження обмежень на проведення перевірок державними інспекціями та іншими контролюючими органами» від 13 серпня 2014 р. №408 та пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 № 76-VIII, в той час, як положення пункту 3 Прикінцевих положень Закону України від 28.12.2014 №71-VIII на дані правовідносини не поширюються. Крім того, відповідач наголошує, що ОСОБА_2 згідно договору замовила у позивача виготовлення меблів за індивідуальним ескізом, тобто побутову послугу разом з такими послугами, як доставка та встановлення товару, а тому такий договір за своєю природою є договором побутового підряду, а не договором на постачання товарів.

Відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив продовжити розгляд справи у письмовому провадженні.

Під час судового розгляду справи, суд,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 подала до Інспекції з прав захисту споживачів у м. Києві скаргу (вх. №Х-309 від 16.02.2015), в якому повідомила, що 04.10.2014 замовила меблі для кухні по індивідуальному проекту в офісі компанії, що працює під торговою маркою РОККО (АДРЕСА_1, тел. НОМЕР_1, договір був складений на ФОП ОСОБА_4 (НОМЕР_2)) та просила сприяння щодо повного повернення коштів за неякісно виконані меблі з урахуванням неустойки та моральної шкоди, враховуючи величезну кількість дизайнерських прорахунків, недопоставку окремих деталей меблів, невідповідність ескізного плану з планом монтажу, а також неякісну установку стільниці та, як наслідок її розбухання, і відклеювання по краю, а також пошкодження ДСП плити від попадання вологи на неї (через невстановлену захисну планку).

На вищенаведену скаргу ОСОБА_3 отримала відповідь щодо введення мораторію на проведення перевірок протягом червня - січня 2015 року.

11.09.2015 Інспекція з прав захисту споживачів у м. Києві отримала від ОСОБА_3 лист, в якому остання, враховуючи закінчення терміну дії мораторію на проведення перевірок, просила провести перевірку по факту її скарги.

Державна інспекція України з питань захисту прав споживачів на підставі звернення (листа) ОСОБА_3, листа Держспоживінспекції у м. Києві від 17.09.2015 №07-16-05/569 про порушення суб'єктом господарювання вимог законодавства надала згоду на проведення позапланових заходів зі здійснення державного контролю Інспекції з прав захисту споживачів у м. Києві від 21.09.2015 №02/7-1150-2015, якою надано згоду на проведення позапланової перевірки ФОП ОСОБА_1, АДРЕСА_1 стосовно дотримання вимог законодавства про захист прав споживачів в межах компетенції Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів та її територіальних органів.

Інспекція з прав захисту споживачів у м. Києві, керуючись статтею 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», винесла наказ від 28.09.2015 №53 «Про проведення позапланових перевірок», зокрема, ФОП ОСОБА_1, АДРЕСА_1 щодо дотримання вимог законодавства України про захист прав споживачів, якості продукції, додержання обов'язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг.

На виконання вимог наказу від 28.09.2015 №53 Інспекцією з прав захисту споживачів у м. Києві було оформлено направлення на проведення перевірки від 29.09.2015 №000136, копію якого разом із фотокопією скарги 29.09.2015 було вручено представнику ФОП ОСОБА_1.

В період 29.09.2015-30.09.2015 головним спеціалістом Інспекції з прав захисту споживачів у м. Києві на підставі наказу від 28.09.2015 №53 та направлення від 29.09.2015 №000136, згідно із заявою ОСОБА_3 у присутності ФОП ОСОБА_1 було проведено позапланову перевірку, за результатами якої складено акт перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів від 30.09.2015 №000006.

Під час перевірки були виявлені порушення вимог законодавства, а саме: порушення умов п. 2.1.1 договору на постачання товарів №С-00002325 від 04.10.2014, укладеного між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_3, в частині термінів виконання замовлення за цим договором, чим порушено вимоги статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за, що передбачена відповідальність згідно статті 23 цього Закону та порушення вимог пункту 25 Правил побутового обслуговування населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.1994 №313.

На підставі результатів перевірки та з метою припинення порушень законодавства про захист прав споживачів та керуючись статтею 26 Закону України «Про захист прав споживачів» ФОП ОСОБА_1 наданий припис до акта від 30.09.2015 №000006 (розділ IV акта), яким зобов'язано усунути недоліки, що зазначені в акті перевірки, у тому числі вжити заходів щодо розгляду та вирішення вимог споживача.

На підставі акта перевірки від 30.09.2015 №000006 Інспекцією з прав захисту споживачів у м. Києві було винесено постанову про накладення стягнень передбачених статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів» від 07.10.2015 №000006, якою за порушення умов п. 2.1.1 договору на постачання товарів №С-00002325 від 04.10.2014 застосовано до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 штраф у розмірі 25960,47 грн.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, не погоджуючись з такою позицією відповідача, звернувся до суду з даним позовом.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" державний нагляд (контроль) здійснюється за місцем провадження господарської діяльності суб'єкта господарювання або його відокремлених підрозділів, або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених законом.

Виключно законами встановлюються: органи, уповноважені здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності.

Орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю).

Згідно із статтею 26 Закону України «Про захист прав споживачів» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, здійснює державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів, забезпечує реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і має право: 1) давати суб'єктам господарювання обов'язкові для виконання приписи про припинення порушень прав споживачів; 2) перевіряти додержання суб'єктами господарювання, що провадять діяльність у сфері торгівлі і послуг, вимог нормативно-правових актів щодо безпеки продукції, а також правил торгівлі та надання послуг шляхом безперешкодного відвідування та обстеження відповідно до законодавства будь-яких виробничих, торговельних та складських приміщень таких суб'єктів.

Відповідно до пунктів 1, 7 Положення про Державну інспекцію України з питань захисту прав споживачів, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року N 465/2011, Державна інспекція України з питань захисту прав споживачів (Держспоживінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра економічного розвитку і торгівлі України (далі - Міністр). Держспоживінспекція України входить до системи органів виконавчої влади і реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів. Держспоживінспекція України є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів.

Держспоживінспекція України здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 2011 р. N 775 утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної інспекції з питань захисту прав споживачів за переліком згідно з додатком 1, в якому наявна Держспоживінспекція у м. Києві.

Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" 31.07.2014 № 1622-VII до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" були внесені зміни, зокрема статтею 31 установлено, що перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців контролюючими органами (крім Державної фіскальної служби України) здійснюються протягом серпня - грудня 2014 року виключно з дозволу Кабінету Міністрів України або за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13 серпня 2014 р. N 408 «Питання запровадження обмежень на проведення перевірок державними інспекціями та іншими контролюючими органами» у зв'язку із запровадженням статтею 31 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" обмежень на проведення перевірок державними інспекціями та іншими контролюючими органами Кабінет Міністрів України установлено, що надання дозволу Кабінету Міністрів України на проведення перевірок підприємств, установ, організацій, фізичних осіб - підприємців державними інспекціями та іншими контролюючими органами за переліком згідно з додатком (за винятком перевірок стану підготовки до роботи енергетичних об'єктів суб'єктів електроенергетики та суб'єктів відносин у сфері теплопостачання) здійснюється шляхом прийняття відповідного розпорядження.

Надання дозволу на проведення перевірок підприємств, установ, організацій, фізичних осіб - підприємців не потребується у разі, коли такі перевірки проводяться за рішенням суду, на вимогу службових осіб у випадках, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України.

В той же час, перевірка позивача була проведена в період 29.09.2015-30.09.2015, тобто дія положень статті 31 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" та постанови Кабінету Міністрів України від 13 серпня 2014 р. N 408 вже втратила чинність у зв'язку із закінченням установленого періоду і на спірні правовідносини не поширювалась.

Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014р. №71-VIII направлений на врегулювання відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів та передбачає внесення змін до податкового законодавства.

Отже, за своєю метою та змістом цей Закон покликаний врегулювати саме податкові, а не будь-які інші правовідносини, зокрема і ті, які виникають у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до статті 1 Податкового кодексу України даний кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Вказаним Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності тих контролюючих органів, про які йдеться у пункті 41.1 статті 41 цього Кодексу. Зокрема, контролюючими органами є органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізує державну податкову, державну митну політику, забезпечує формування та реалізацію державної політики з адміністрування єдиного внеску, забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями при застосуванні податкового та митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску (далі - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), його територіальні органи. У складі контролюючих органів діють підрозділи податкової міліції.

Відтак, беручи до уваги завдання Держспоживінспекції у м. Києві щодо реалізації державної політики у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, можна дійти висновку, що відповідач не є контролюючим органом доходів і зборів в розумінні вимог пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України.

Отже, помилковим є посилання позивача на пункт 3 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014р. №71-VIII.

Крім того, суд звертає увагу на те, що законодавцем було прийнято два нормативно-правових акти, якими встановлено мораторії на проведення перевірок суб'єктів господарювання, а саме:

- Закон України "Про внесення змін до Податкового Кодексу України та деяких законодавчих актів щодо податкової реформи" № 71 -VIII (п. 3 Прикінцевих положень), яким мораторій на перевірки за колом суб'єктів поширено на контролюючі органи в розумінні положень пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України;

- Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність деяких законодавчих актів України" № 76-VIII (п. 8 Прикінцевих положень), яким мораторії на перевірки за колом суб'єктів поширено на усі контролюючі органи, крім Державної фіскальної служби України та Державної фінансової інспекції України.

Згідно з пунктом 8 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.1 2.2014 № 76-VІІІ установлено, що перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб-підприємців контролюючими органами (крім Державної фіскальної служби України та Державної фінансової інспекції України) здійснюються протягом січня - червня 2015 року виключно з дозволу Кабінету Міністрів України або за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки.

Вказане засвідчує, що правовідносини, пов'язані з встановленням обмеження на проведення перевірок Держспоживінспекцією у м. Києві регулювались саме пунктом 8 Прикінцевих положень Закону № 76-VIII від 28.12.2014 року, а не Законом № 71-VIII і в часовому вираженні тривали протягом січня-червня 2015 року.

Отже, мораторій встановлений вищезазначеним законом на проведення контролюючими органами перевірок підприємств, установ та організацій, фізичних осіб-підприємців закінчився 01 липня 2015 року.

Натомість оскаржуваний наказ прийнятий Інспекцією з прав захисту споживачів у м. Києві 28.09.2015, а перевірка позивача була проведена в період 29.09.2015-30.09.2015, тобто не порушує обмежень на перевірки, встановлених Законом № 76-VIII від 28.12.2014 року.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 17.11.2016 №К/800/20405/16 (справа №826/26638/15).

Згідно із статтею 6 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" підставами для здійснення позапланових заходів є: обґрунтоване звернення фізичної особи про порушення суб'єктом господарювання її законних прав. Позаплановий захід у цьому разі здійснюється тільки за наявності згоди центрального органу виконавчої влади на його проведення.

Під час проведення позапланового заходу з'ясовуються лише ті питання, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення цього заходу, з обов'язковим зазначенням цих питань у посвідченні (направленні) на проведення державного нагляду (контролю).

Фізичні особи, які подали безпідставне звернення про порушення суб'єктом господарювання вимог законодавства, несуть відповідальність, передбачену законом.

Проведення позапланових заходів з інших підстав, крім передбачених цією статтею, забороняється, якщо інше не передбачається законом або міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Суб'єкт господарювання повинен ознайомитися з підставою проведення позапланового заходу з наданням йому копії відповідного документа.

Строк здійснення позапланового заходу не може перевищувати десяти робочих днів, а щодо суб'єктів малого підприємництва - двох робочих днів, якщо інше не передбачено законом. Продовження строку здійснення позапланового заходу не допускається.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ, який має містити найменування суб'єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки.

На підставі наказу оформляється посвідчення (направлення) на проведення заходу, яке підписується керівником або заступником керівника органу державного нагляду (контролю) (із зазначенням прізвища, ім'я та по батькові) і засвідчується печаткою.

Перед початком здійснення заходу посадові особи органу державного нагляду (контролю) зобов'язані пред'явити керівнику суб'єкта господарювання або уповноваженій ним особі посвідчення (направлення) та службове посвідчення, що засвідчує посадову особу органу державного нагляду (контролю), і надати суб'єкту господарювання копію посвідчення (направлення). Посадова особа органу державного нагляду (контролю) без посвідчення (направлення) на здійснення заходу та службового посвідчення не має права здійснювати державний нагляд (контроль) суб'єкта господарювання. Суб'єкт господарювання має право не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходу, якщо вони не пред'явили документів, передбачених цією статтею.

За результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю), у разі виявлення порушень вимог законодавства, складає акт.

Згідно із частиною другою статті 26 Закону України «Про захист прав споживачів» результати перевірок суб'єктів господарювання службовими особами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, оформлюються відповідними актами.

Отже, з аналізу вищенаведених норм вбачається, що позапланова перевірка суб'єкта господарювання може здійснюватися, зокрема, на підставі обґрунтованого звернення фізичної особи про порушення суб'єктом господарювання її законних прав та за наявності в обов'язковому порядку згоди центрального органу виконавчої влади на її проведення. Крім того, в даному випадку, перед початком перевірки контролюючий орган зобов'язаний пред'явити керівнику суб'єкта господарювання або уповноваженій особі направлення та службове посвідчення, що засвідчує посадову особу органу державного нагляду (контролю), і надати суб'єкту господарювання копію направлення разом із копією звернення фізичної особи про порушення суб'єктом господарювання її законних прав, тобто вручення наказу на перевірку законодавством не передбачено.

Матеріалами справи підтверджується, що наказ від 28.09.2015 №53 про призначення перевірки було прийнято на підставі згоди Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів від 21.09.2015 №02/7-1150-2015 та звернення (листа) ОСОБА_3

Крім того, на виконання вимог наказу від 28.09.2015 №53 Інспекцією з прав захисту споживачів у м. Києві було оформлено направлення на проведення перевірки від 29.09.2015 №000136, копію якого разом із фотокопією скарги 29.09.2015 було вручено представнику ФОП ОСОБА_1 менеджеру ОСОБА_5 (позивачем щодо даних обставин не заявлено заперечень).

Відтак, суд встановив, що відповідачем було призначено та проведено перевірку позивача в межах наданих повноважень із дотриманням вимог законодавства, що свідчить про їх правомірність та безпідставність позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування наказу від 28.09.2015 № 53 та визнання протиправними дій щодо проведення позапланової перевірки.

Крім того, суд звертає увагу, що постановою Деснянського районного суду м. Києві від 21.12.2015 по справі №751/14950/15-а щодо оскарження позивачем протоколу про адміністративне правопорушення від 07.10.2015 №00008, прийнятого за результатами перевірки, оформленої актом від 30.09.2015 №000006, не встановлені істотні для даної справи обставини, а тому таке рішення суду не є обов'язковим для суду.

Як вбачається з акта перевірки від 30.09.2015 №000006 відповідач дійшов висновку про порушення позивачем умов п. 2.1.1 договору на постачання товарів №С-00002325 від 04.10.2014, укладеного між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_3, в частині термінів виконання замовлення за цим договором, чим порушено вимоги статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за, що передбачена відповідальність згідно статті 23 цього Закону та порушення вимог пункту 25 Правил побутового обслуговування населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.1994 №313.

Відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі.

Пунктом 25 Правил побутового обслуговування населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.1994 №313 встановлено, що виконавець зобов'язаний забезпечити: дотримання термінів виконання замовлення.

Згідно із пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб'єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування несуть відповідальність за порушення умов договору між споживачем і виконавцем про виконання роботи, надання послуги - у розмірі ста відсотків вартості виконаної роботи (наданої послуги), а за ті самі дії, вчинені щодо групи споживачів, - у розмірі від одного до десяти відсотків вартості виконаних робіт (наданих послуг) за попередній календарний місяць, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.10.2014 між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) було укладено договір на постачання товарів №С-00002325, згідно якого продавець зобов'язаний продати товар згідно номенклатури, кількості і цінам, які вказані в рахунку - фактурі №С-00002325 від 04.10.2014, який є невід'ємною частиною договору (п. 1.1).

Відповідно до пункту 2.1.1 договору продавець зобов'язується виконати замовлення за договором протягом 25 робочих днів з моменту отримання передоплати та доставити товар покупцю на умовах визначених цим договором.

Згідно із пунктом 2.1.2 продавець зобов'язується у випадку виникнення обставин, що перешкоджають вчасному виконанню замовлення протягом планового періоду, не пізніше 3-х днів до закінчення строку виконання замовлення сповістити покупця і погодити з ним нові строки виконання замовлення.

В день підписання договору покупець вносить передоплату до каси магазину у розмірі 18000,00 грн. від повної вартості замовлення, що складає 25960,47 грн. (п. 4.1).

За невиконання продавцем своїх зобов'язань за договором без додаткового погодження із покупцем, продавець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаних в строк зобов'язань за кожний день прострочення (п. 6.1).

Розділом 3 даного договору встановлені умови доставки та встановлення товарів, а саме: продавець погоджує із покупцем лише дату доставки, конкретний час доставки продавцем не вказується (п. 3.2). Вартість доставки та встановлення товарів включена у рахунок-фактуру окремими позиціями, якщо цих позицій не включено у рахунок-фактуру дані послуги не надаються (п. 3.3). Приймання товарів здійснюється сторонами шляхом підписання видаткової накладної (п. 3.7).

Відтак, враховуючи, що передоплата мала бути сплачена ОСОБА_3 в день підписання договору, тобто 04.10.2014, то ОСОБА_1 зобов'язаний був виконати замовлення за договором до 07.11.2014 (якщо рахувати п'ятиденний робочий тиждень).

В той же час, ОСОБА_1 було виконано зобов'язання за договором лише 15.11.2014, що підтверджується видатковою накладною №С-00001469 від 15.11.2014.

Доказів погодження із покупцем строків виконання зобов'язань за договором від 04.10.2014 №С-00002325 шляхом укладання додаткової угоди суду не надано.

Суд звертає увагу, що лист керівника роздрібної компанії РОКО" від 10.11.2014 не є доказом погодження ФОП ОСОБА_1 із покупцем - ОСОБА_3 термінів продовження виконання продавцем своїх зобов'язань за договором.

Позивач стверджує, що договір від 04.10.2014 №С-00002325 є договором на поставку товару чи купівлі-продажу товару, а не договором надання послуги, як стверджує відповідач.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України (редакція від 02.09.2014, чинна на момент укладання договору від 04.10.2014) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_3 04.10.2014 замовила виготовлення меблі для кухні по індивідуальному проекту в офісі компанії, що працює під торговою маркою РОККО, договір був укладений з ФОП ОСОБА_1

Рахунком - фактурою №С-00002325 від 04.10.2014 крім поставки товарів було передбачено надання послуг, а саме: позиції №№ 32-36 (сборка, врезка, обработка поверхности, монтаж вытяжки, монтаж встраиваемой техники, установка кухонной секции (10 и больше шт.), наведено мовою оригіналу).

Надання вищенаведених послуг також узгоджується відбіркою до видаткової накладної №С-00001469 від 15.11.2014 до рахунку - фактури №С-00002325 від 04.10.2014, а саме: позиції №№ 26-29 та видатковою накладною №С-00001469 від 15.11.2014: позиції №№42-46.

Відповідно до пунктів 22 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника, а послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Отже, договором від 04.10.2014 №С-00002325 було передбачено саме надання виконавцем (позивачем) споживачу (ОСОБА_3.) матеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб, а саме: меблі для кухні по індивідуальному проекту.

Відтак, висновки відповідача про порушення умов п. 2.1.1 договору на постачання товарів №С-00002325 від 04.10.2014, укладеного між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_3, в частині термінів виконання замовлення за цим договором, підтверджується матеріалами справи, оскільки відповідачем не надано належних доказів для їх спростування (додаткова угода про зміну термінів виконання замовлення).

Відповідно до статті 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" на підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та строки, встановлені законом, з відповідним позовом до адміністративного суду. У разі необхідності вжиття інших заходів реагування орган державного нагляду (контролю) протягом п'яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю) складає припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу, а у випадках, передбачених законом, також звертається у порядку та строки, встановлені законом, до адміністративного суду з позовом щодо підтвердження обґрунтованості вжиття до суб'єкта господарювання заходів реагування, передбачених відповідним розпорядчим документом (ч. 7).

Припис - обов'язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб'єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства. Припис не передбачає застосування санкцій щодо суб'єкта господарювання. Припис видається та підписується посадовою особою органу державного нагляду (контролю), яка здійснювала перевірку (ч. 8).

Згідно із статтею 8 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" орган державного нагляду (контролю) в межах повноважень, передбачених законом, під час здійснення державного нагляду (контролю) має право: вимагати від суб'єкта господарювання усунення виявлених порушень вимог законодавства; надавати (надсилати) суб'єктам господарювання обов'язкові для виконання приписи про усунення порушень і недоліків.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про захист прав споживачів» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, здійснює державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів, забезпечує реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і має право: давати суб'єктам господарювання обов'язкові для виконання приписи про припинення порушень прав споживачів.

Відтак, враховуючи, що відповідачем за результатами перевірки позивача встановлені порушення вимог законодавства про захист прав споживачів та враховуючи, що Інспекція з прав захисту споживачів у м. Києві є територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, тобто у Інспекції наявні повноважень на зобов'язання позивача усунути виявлення порушень, то припис до акта від 30.09.2015 №000006 (розділ IV акта), яким зобов'язано усунути недоліки, що зазначені в акті перевірки, у тому числі шляхом вжиття заходів щодо розгляду та вирішення вимог споживача є правомірним та не підлягає скасуванню.

Крім того, суд звертає увагу, що договір на постачання товарів №С-00002325 від 04.10.2014, був укладений стосовно надання виконавцем (позивачем) споживачу (ОСОБА_2.) послуг та робіт по виготовленню, поставці та монтажу меблів для кухні по індивідуальному проекту, тобто весь договір, а не лише його частина щодо монтажу стосується надання послуг (робіт).

Загальна ціна договору №С-00002325 від 04.10.2014 складає 25960,47 грн. (п. 4.1 договору та видаткова накладна №С-00001469 від 15.11.2014).

Відтак, враховуючи, що відповідальність за порушення умов договору між споживачем і виконавцем про виконання роботи, надання послуги встановлена у розмірі 100% вартості виконаної роботи (наданої послуги), то підстави для скасування постанови про накладення стягнень передбачених статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів» від 07.10.2015 №000006, якою за порушення умов п. 2.1.1 договору на постачання товарів №С-00002325 від 04.10.2014 застосовано до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 штраф у розмірі 25960,47 грн. відсутні.

З урахуванням наведеного, керуючись вимогами статей 69-71, 94, 160-165, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову - відмовити повністю.

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі апеляційного оскарження постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.П. Огурцов