Постанова № 63807272, 26.12.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 грудня 2016 року № 826/16435/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Шулежка В.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Алзо»до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києвіпро визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Алзо» (далі - позивач або ТОВ «Алзо») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач або ГУ ДФС у м. Києві) про скасування податкових повідомлень-рішень від 07.10.2016р. №0019201404 та №0019211404.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що висновки податкового органу, які викладені в акті перевірки та стали підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, ґрунтуються на оцінці взаємовідносин позивача з ТОВ «Нью Фінанс-2016», зокрема податковий орган дійшов до висновку про нездійснення спірних операцій та, відповідно, про відсутність підстав для формування податкових вигод. Між тим, як зазначає позивач, операції з виконання робіт по легуванню проведені та документально підтверджені, а тому позивач вважає правомірним формування спірних сум податкових вигод, у зв'язку з чим не вбачає підстав для прийняття оскаржуваних рішень та просить їх скасувати.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали повністю, просили суд їх задовольнити.

Представник відповідача подав до суду письмові заперечення проти позову, у яких зазначив про те, що висновки акту перевірки є законними та обґрунтованими, підстав для скасування спірних рішень не вбачає, а тому у задоволенні позову просить відмовити.

Суд у судовому засіданні 08.12.2016р. на підставі ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, ухвалив про перехід до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про наступне.

ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Алзо» (код ЄДРПОУ 32476518) з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах із ТОВ «Нью Фінанс-2016» (код ЄДРПОУ 40165814) за період - березень 2016 року, про що складено Акт перевірки від 16.09.2016р. №224/26-15-14-04-02/32476518 (далі-Акт перевірки).

В Акті перевірки зазначено, що у період, який перевірявся, ТОВ «Алзо» було зареєстровано платником ПДВ з 24.07.2003р. До основних видів діяльності товариства належить - 28.92 «Виробництво машин і устаткування для добувної промисловості та будівництва». Фактично у періоді, що перевірявся, ТОВ «Алзо» займалось реалізацією легованих виробів (планок, скоб, анкерів) та оптовою реалізацією вугілля.

Встановлено, що взаємовідносин позивача із ТОВ «Нью Фінанс-2016» здійснювались на підставі договору про виконання роботи від 01.03.2016р. №01.03/2016, у відповідності до якого ТОВ «Нью Фінанс-2016» (Виконавець) зобов'язується виконати за завданням ТОВ «Алзо» (Замовника) наступну роботу: Легування планки, легування стрижня анкерів, легування скоби (надалі - «робота») у строк до 31.03.2016 р., а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Виконавець виконує роботу на свій ризик, самостійно організовує виконання роботи на території Замовника. Виконавець без узгодження з Замовником вправі залучити третіх осіб для виконання робіт, передбачених цим Договором. У разі залучення Виконавцем для виконання робіт за цим Договором третіх осіб, Виконавець несе відповідальність перед Замовником за якість і своєчасність зроблених робіт, виконаних залученими третіми особами в рамках цього Договору, як за свої власні. Прийняття роботи здійснюється згідно Акту надання послуг (по результатам виконаних робіт за місяць).

До перевірки надано акти надання послуг, підписані керівником ТОВ «Алзо» ОСОБА_2, та директором ТОВ «Нью Фінанс-2016» ОСОБА_1 Місце складання актів: м. Київ. Загалом акти наданих послуг складені на суму 5230864,03 грн., у т.ч. ПДВ - 871810,67 грн., а також на вказану суму ТОВ «Нью Фінанс-2016» виписані на адресу ТОВ «Алзо» податкові накладні, про що зазначено на сторінці 12 Акту перевірки.

Розрахунки між підприємствами здійснювалися в безготівковій формі.

Надалі відповідач зазначає, що в Актах та в Договорі зазначені наступні реквізити зі сторони ТОВ «Алзо»: код 32476518, адреса: 87526, Донецька область, м. Маріуполь, Орджонікідзевський р-н, вул. 130-ої Таганрозької дивізії, буд. 110; та ТОВ «Нью Фінанс-2016»: код 40165814, адреса: 08132 Київська область, Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Ломоносова, буд.42, а тому, як вважає податковий орган, роботи, у разі їх фактичного здійснення, повинні були проводитися, або за адресою Замовника (м. Маріуполь), або за адресою, де знаходяться орендовані у ТОВ «ВП Промкоплект» приміщення (м. Харків), однак в наданих актах надання послуг місцем складання документів є м. Київ.

З урахуванням зазначеного, як вказує відповідач, встановлено, що надані до перевірки акти у дійсності не фіксують факт надання послуг (його місце надання) та не підтверджують факт здійснення самої господарської операції (факт передачі активу від Виконавця до Замовника), і, як наслідок, надані акти не є первинними документами та не можуть підтверджувати показники бухгалтерського та фінансового обліку.

Окрім того, зазначається, що до Головного управління ДФС у м. Києві від ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області надійшов лист податкової інформації 06.06.2016р. №411/10-13-22-05/40165814, який є результатом опрацювання зібраної податкової інформації по ТОВ «Нью Фінанс-2016», яка підтверджує фактичну неможливість здійснення господарських операцій між ТОВ «Нью Фінанс-2016» та його контрагентами-покупцями, серед яких в т.ч. ТОВ «Алзо», у зв'язку із непідтвердженням наявності основних засобів, трудових ресурсів, залучення сторонніх контрагентів для надання послуг тощо.

Стосовно контрагента позивача - ТОВ «Нью Фінанс-2016», в Акті перевірки зазначається, що відповідно до Форми 1ДФ «Податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку» поданої до органів ДФС за березень 2016 року задекларована кількість працюючих на ТОВ «Нью Фінанс-2016» складає 10 осіб. Середня заробітна плата складає 1400 грн.

Однак, як зазначає відповідач, відповідно до інформаційної бази даних ДФС фізичні особи із кодами РНОКПП, які задекларовані підприємством, відсутні, а отже, враховуючи штучне зазначення кількості співробітників у штаті ТОВ «Нью Фінанс-2016», відсутня можливість підтвердження реального здійснення господарських операцій між ТОВ «Нью Фінанс-2016» та ТОВ «Алзо».

Також вказано, що ТОВ «Нью Фінанс-2016» фінансова звітність та декларація з податку на прибуток (та додаток АМ до неї) до органів ДФС за місцем обліку не подавалися, а тому відсутня можливість встановити у ТОВ «Нью Фінанс-2016» наявність власних основних засобів, які могли б використовуватися в процесі легування. Крім того, відповідно до Єдиного реєстру податкових накладних ТОВ «Нью Фінанс-2016» не орендувало обладнання, прилади, механізми тощо у власних контрагентів-постачальників за період від дати реєстрації по дату взаємовідносин з ТОВ «Алзо».

Додатково встановлено, що ТОВ «Нью Фінанс-2016» оформлено документи із значним переліком контрагентів та значною номенклатурою у березні 2016 року.

До того ж, в Акті перевірки зазначається, що у зв'язку із відсутністю документів, які стосуються подальшої реалізації виробів покупцям-контрагентам, відсутня можливість дослідити необхідність здійснення процесу легування (термодіфузійне насичення поверхонь легірованими елементами з нанесеною на їх поверхність обмазки шляхом нагріву, витримки та охолодження) виробів, як такого, що є обов'язковим при здійсненні реалізації виробів. До перевірки не надавалися технічні документи (технічні умови (ТУ), технічні завдання (ТЗ), в контексті яких передбачалося легування виробів та всі процеси з ним пов'язані (легуючі матеріали, температури, необхідний результат). До перевірки надано сертифікати на вироби (замки арочного кріплення, міжрамні стяжки, сітка затяжка, анкери металеві), у яких відсутня будь-яка інформація та посилання на ДСТУ (ГОСТ) щодо необхідності легування виробів, які в подальшому реалізовувалися контрагентам-покупцям.

З огляду на зазначене вище, перевіркою не встановлено факту здійснення господарської операції. Як вважає відповідач, ТОВ «Нью Фінанс-2016» відображало в документах надання послуг ТОВ «Алзо» без їх фактичного здійснення (ТОВ «Нью Фінанс-2016» складено акти без фактичного здійснення господарської операції). ТОВ «Алзо» на підставі зазначених документів безпідставно завищило значення витрат та занизило об'єкт оподаткування (прибуток) підприємства, а також завищило суму податкового кредиту з ПДВ.

Враховуючи наведене, податковий орган у розділі «Висновок» Акту перевірки вказує на порушення позивачем вимог п.1, п.2 ст.9, п.1 ст.11 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п .44.1, п. 44.2, ст. 44, п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ «Алзо» занижено податок на прибуток всього у сумі 941556 гри., в т.ч за І квартал 2016 року у сумі 941556 грн., а також абз. «б» пп.185.1 ст. 185, пп.186.2.1. п.186.2 ст.186, абз. «б» п.187.1 ст. 187, абз. «а» п. 198.1, п. 198.2, п. 198.5, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету всього у сумі 871811 грн., в тому числі за квітень 2016 року у сумі 871811 грн.

На підставі зазначених висновків Акту перевірки відповідачем прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 07.10.2016р.:

№0019211404, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» на 941556 грн. за основним платежем та на 235389 грн. за штрафними санкціями,

№0019201404, відповідно до якого позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на 871811 грн. за основним платежем та на 217953 грн. за штрафними санкціями.

Вирішуючи спір по суті та проаналізувавши у взаємозв'язку з вищенаведеним положення ПК України (в редакції, чинній у період спірних операцій), а саме:

- п/п. 14.1.36. (щодо визначення терміну «господарська діяльність»), п/п. 14.1.185. (щодо визначення «постачання послуг»), п/п. 14.1.203 (щодо визначення «продаж результатів робіт (послуг),

- (щодо оподаткування прибутку підприємств), а саме: п/п. 134.1.1. (щодо об'єкту оподаткування, яким, крім іншого, є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку)); п.135.1 (щодо бази оподаткування, яка є грошовим вираженням об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу); ст. 137 (щодо порядку обчислення та сплати податку на прибуток підприємств); ст.ст.138-140 (щодо різниць, які виникають при нарахуванні амортизації необоротних активів; при формуванні резервів (забезпечень); при здійсненні фінансових операцій); ст.187 (щодо дати виникнення податкових зобов'язань),

- (щодо ПДВ) п/п. 14.1.178 (щодо визначення «податок на додану вартість»), п/п. 14.1.181 (щодо визначення «податковий кредит»), п. 188.1. (щодо бази оподаткування), п. 185.1. (щодо визначення «об'єкт оподаткування»), п. 198.1. ПК України (щодо визначення операцій, при здійсненні яких сплачені/нараховані суми податку відносяться до податкового кредиту, п. 198.2. (щодо дати віднесення сум податку до податкового кредиту), п. 198.3. (щодо порядку визначення сум податкового кредиту), п. 201.1. (щодо обов'язку видачі податкової накладної на дату виникнення податкових зобов'язань та її реквізитів), п. 201.7. (щодо складення п/н на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг), п. 201.8. (щодо осіб, яким надано право нарахування податку та видачі п/н), п. 201.10 (щодо видачі п/н платником податку, обов'язку її реєстрації в ЄРПН та статусу п/н як підстави нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту); п. 198.5 (щодо обов'язку нарахування грошових зобов'язань за товарами/послугами, у разі якщо такі товари/послуги починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку), п. 198.6. (щодо наслідків не підтвердження сум податку),

а також п/п. 16.1.2., 16.1.3., п. 44.1. ПК України (щодо ведення обліку та підтвердження задекларованих відомостей), п. 44.2 (щодо використання даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування для обрахунку об'єкта оподаткування податком прибуток); положення ч. 2. ст. 3. (щодо обов'язковості ведення бухгалтерського обліку), ч. 1 ст. 9 (щодо первинних документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій), ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»; приписи Положення (стандарту) бухгалтерського обліку, затв. наказом Мінфіна №318 від 31.12.1999р. (щодо складу витрат та їх визнання), суд приходить до наступних висновків.

Так, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, які, для надання їм юридичної значимості (сили), крім іншого, мають бути видані за фактично вчиненою операцією.

У той же час, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця/продавця права на формування сум податкових вигод виникають за наявності сукупності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов'язують можливість формування спірних сум податкових вигод, та які є передумовою їх формування.

Зокрема, такі правові наслідки наступають у разі: (1) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; (2) документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; (3) придбання товарів/послуг з метою їх використання в господарській діяльності; (4) наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій; (5) наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); (6) наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам ст. 201 ПК України та підписана уповноваженою особою.

Водночас, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв'язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкових вигод, зокрема, це: не пов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій/оформлення «безтоварних» операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником ПДВ та, крім того, відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів, зареєстрованих в ЄРПН податкових накладних.

У взаємозв'язку з вищенаведеним суд, вирішуючи спір по суті, також зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд також виходить з того, що суб'єкт владних повноважень не має права, обґрунтовуючи правомірність свого рішення, посилатися на підстави, які не враховувалися ним при ухваленні оспорюваного рішення, тобто оскаржувані рішення оцінюються судом виходячи з доведеності з боку податкового органу тих обставин (фактичних підстав) і норм права (юридичних підстав), які наведені податковим органом в Акті перевірки, що забезпечує дотримання принципу правової визначеності при вирішенні спірних взаємовідносин.

В даному випадку, як приходить до висновку суд, податковий орган в порядку виконання обов'язку, визначеного ч. 2 ст. 71 КАС України, та з урахуванням приписів ч. 1 ст. 138 КАС України (щодо предмету доказування), не довів жодними належними та допустимими доказами наявності обставин, які б свідчили про порушення позивачем податкового законодавства, наявність яких би призводила до невизнання права позивача на формування спірних сум податкових вигод, а відтак не доведено законності та обґрунтованості оскаржуваних рішень.

Доводи, покладені відповідачем в основу висновків Акту перевірки та оскаржуваних рішень, по суті ґрунтуються на припущеннях та недоведених обставинах, з огляду на що висновки Акту перевірки не можуть бути підставою для висновків про порушення позивачем податкового законодавства за відносинами із зазначеним контрагентом та підставою для прийняття спірних рішень.

Між тим, до матеріалів справи позивачем залучено сукупність первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують виконання такого роду операцій, зокрема: договору про виконання робіт від 01 березня 2016р. №01.03/2016; рахунків на оплату; актів надання послуг/робіт №127 від 31.03.2016, №128 від 31.03.2016, №129 від 31.03.2016, №130 від 31.03.2016, №131 від 31.03.2016, №132 від 31.03.2016, №133 від 31.03.2016, №134 від 31.03.2016, №135 від 31.03.2016; податкових накладних, калькуляцій; листів директора ТОВ «Нью Фінанс-2016» щодо забезпечення доступу найманих працівників підприємства на територію виробничого майданчика позивача та приєднання до електричної мережі для приєднання печі термодіфузіонного легування ПТ-4500, забезпечення проведення інструктажу з особливостей техніки безпеки на виробничому майданчику (вих. від 01.03.2016р. №№26 та 25); наказу директора ТОВ «Алзо» про відрядження його в м. Київ до ТОВ «ВП Промкомплект» з метою здійснення господарської діяльності від 29.03.2016р. №12/1 тощо, які у сукупності не дають підстав для сумніву щодо фактичного здійснення спірних операцій, підстав для висновку про нездійснення спірних операцій контрагентом позивача та про відсутність у позивача підстав для формування спірних сум податкових вигод.

Наведені вище документи оформлені належним чином, містять відмітки та підписи уповноважених осіб, відображають суть спірних операцій, а тому вказані документи мають юридичну силу та підтверджують участь контрагента у виконанні обумовлених робіт.

При цьому суд враховує, що зазначення на актах надання послуг/робіт місця їх складання - м. Київ узгоджується з відрядженням керівника позивача саме на підприємство ТОВ «ВП Промкомплект» з 30.03.2016р. по 31.03.2016р., яке зареєстровано у м. Києві по вул. Симона Петлюри, 12-А. Тим більше, що приписами п.1, п.2 ст.9, п.1 ст.11 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», які, на думку відповідача, були порушені позивачем, не встановлено чітко визначеного проміжку часу, який би визначався як безпосередньо після закінчення господарської операції, а, оскільки послуги по Договору надавалися на протязі місяця, то цілком можливо підписання актів надання послуг наприкінці місяця у визначеному сторонами договору місці, яке в даному випадку було м. Київ, що не суперечить вказаним положенням законодавства.

До того ж, суд зазначає, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язки між фактом придбання товару (послуги) і подальшої господарською діяльністю, а навіть у разі допущення формальної помилки у первинних документах (місця їх складання тощо) вона не може свідчити про відсутність факту реального здійснення господарської операції на підставі таких документів. Наведене узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеній у постанові від 11.02.2015р. у справі №К/800/1217/13.

Що ж до зв'язку спірних операцій із господарської діяльністю позивача, слід зазначити, що до видів діяльності позивача за КВЕД належить, зокрема, 28.92 «Виробництво машин і устаткування для добувної промисловості та будівництва», та фактично у періоді, що перевірявся, ТОВ «Алзо» займалось реалізацією легованих виробів (планок, скоб, анкерів) та оптовою реалізацією вугілля, що визнається в Акті перевірки. В контексті наведеного позивач в ході розгляду справи стверджував, що вироби (планки, скоби, анкери), стосовно яких ТОВ «Нью Фінанс-2016» виконувалися роботи по легуванню, реалізовувалися позивачем кінцевим споживачам у складі власної продукції, тобто у господарських прибуткових та оподатковуваних операціях, які були об'єктом оподаткування ПДВ та податком на прибуток. Наведене жодним чином не спростовано відповідачем.

В контексті ж доводів відповідача про ненадання до перевірки доказів подальшої реалізації виробів покупцям-контрагентам та технічних документів на продукцію суд зазначає, що під час розгляду справи з боку податкового органу не надано доказів того, що в ході перевірки витребовувались такі документи, але позивач відмовився їх надати (акту, складеного у відповідності до п.85.6 ст. 85 ПК України). При цьому суд зазначає, що податкове законодавство не ставить право платника на формування податкових вигод у залежність від наявності у платника технічної документації на продукцію, а тому ненадання позивачем таких документів, про що зазначено в Акті перевірки, не може свідчити про вчинення позивачем порушення та позбавляти його права відповідних податкових вигод.

Доводи ж відповідача про те, що відсутність на наданих до перевірки сертифікатах інформації та посилання на ДСТУ (ГОСТ) свідчить про відсутність необхідності у легуванні таких виробів суд вважає безпідставними, оскільки відповідачем не надано суду висновку відповідного спеціаліста з цього питання, який би давав підстави стверджувати про такі обставини. Тобто, фактично доводи відповідача ґрунтуються виключно на суб'єктивній оцінці документів ревізором-інспектором, який проводив перевірку, без надання встановлених законодавством доказів, які б підтверджували такі обставини. Доказів ж наявності у ревізора-інспектора відповідних спеціальних знань з процесів легування суду також не надано.

У взаємозв'язку із наведеним слід зазначити, що в Акті перевірки вказується на наявність у штаті контрагента позивача 10 працюючих осіб, та податковим органом в порядку виконання обов'язку, передбаченого ч. 2 ст. 71 КАС України, та з урахуванням сутності операцій не доведено недостатності такої кількості трудових ресурсів для виконання спірних операцій та не доведено обсягів інших ресурсів, які були необхідні контрагенту для виконання спірних операцій, але були відсутні, не доведено факту не залучення контрагентом до виконання спірних операцій інших осіб, що не заборонено договором із позивачем, тощо. Стосовно ж доводів відповідача про штучне декларування ТОВ «Нью Фінанс-2016» кількості працюючих осіб на підприємстві суд зазначає, що податковим органом не надано суду інформації з бази даних ДФС, на яку він посилається в обґрунтування наведеного, що свідчить про недоведеність таких обставин.

Під час розгляду справи з боку відповідача не надано документального виразу з Єдиного реєстру податкових накладних, на які він посилається в обґрунтування висновків акту перевірки про те, що контрагент не орендував обладнання, прилади та механізми, необхідні для виконання спірних робіт. Натомість суд зазначає про відсутність обов'язку у суб'єкта господарювання здійснювати господарські операції виключно із платниками ПДВ, а тому відсутність у ЄРПН відомостей про певні операції (оренду тощо) не може свідчити про невиконання таких операцій, зокрема із особами, які не є платниками ПДВ.

Також, не надано й листа ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області від 06.06.2016р. №411/10-13-22-05/40165814 про опрацювання зібраної податкової інформації по ТОВ «Нью Фінанс-2016», на який посилається відповідач у Акті перевірки, а тому доводи Акту перевірки про фактичну неможливість здійснення господарських операцій між ТОВ «Нью Фінанс-2016» та його контрагентами-покупцями є такими, що не підтверджені належними та допустимими доказами в розумінні ст.69 КАС України.

Суд також не приймає до уваги доводи відповідача про неможливість надання контрагентом спірних послуг у зв'язку із тим, що, начебто, ТОВ «Нью Фінанс-2016» оформлено документи із значним переліком контрагентів та значною номенклатурою у березні 2016 року, оскільки відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували наведенні обставини (звітності контрагента та його покупців, витягу з ЄРПН тощо). При цьому суд враховує, що такі обставини, за відсутності доказів протиправного характеру діяльності підприємства, не можуть свідчити про порушення саме позивачем податкового законодавства та впливати на його право формувати податкові вигоди, оскільки не пов'язані із даними господарськими операціями позивача і контрагента.

Загалом, в контексті спірних відносин слід зазначити, що акт перевірки не містить як аналізу дотримання податкової дисципліни позивачем та його контрагентом, так і доказів порушення фіскальних інтересів держави внаслідок таких взаємовідносин.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

У матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності підприємств у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди, а відтак правовідносини учасників попередніх поставок не можуть впливати на оцінку реальності операції, вчиненої останнім у ланцюгу постачання платником (позивачем у справі) та його безпосереднім постачальником.

Крім того слід зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування та податкового законодавства, а тому можливі порушення податкового законодавства з боку постачальників позивача, як-то неподання звітності, недекларування податкових зобов'язань, за відсутності доказів протиправної змови учасників операцій з метою отримання позивачем (покупцем) необґрунтованої податкової вигоди, не є підставою для висновку про порушення саме покупцем вимог податкового законодавства та не є підставою для позбавлення покупця сформованих податкових вигод за фактично вчиненою операцією.

Слід також додати, що вищезгадані первинні документи, податкові накладні видані контрагентом позивача за оподатковуваними операціями за ставкою 20% (за звичайними правилами), що відповідає наведеним вище положенням податкового законодавства стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі, наведені в них данні відповідають та кореспондуються з даними первинних документів.

Контрагент позивача на момент вчинення господарських операцій, видачі податкових, накладних був зареєстрований платником ПДВ, що не заперечується та визнається в Акті перевірки, а отже видача ним податкових накладних є правомірною.

Під час розгляду справи відповідачем не надано вироку суду відносно посадових осіб позивача або контрагента позивача за спірними операціями, яким би встановлювались обставини протиправної діяльності цих осіб та підприємств з метою отримання необґрунтованої податкової вигоди за спірними операціями.

Слід також зазначити, що під час розгляду справи не надано рішення суду відносно контрагента позивача, яке б набрало законної сили та яке б було прийнято в порядку ст. 55-1 ГК України («Фіктивна діяльність суб'єкта господарювання»). Не надано рішення суду, прийнятого в порядку ст. 234 ЦК України щодо фіктивності правочинів, тобто щодо вчинення правочинів без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Не надано рішення суду про визнання правочину з контрагентом недійсним з підстав його суперечності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, як-то передбачено приписами ч. 3 ст. 228 ЦК України. Також не надано рішення суду, яке б було прийнято в порядку ст. 207 ГК України щодо визнання недійсними спірних операцій з підстав невідповідності спірних операцій вимогам закону, або вчинення їх з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, тощо.

Судом під час розгляду справи також не встановлено обставин, які б відповідно до конкретних норм ЦК України свідчили про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом.

В Акті перевірки не наведено жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про не пов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Таким чином, відповідачем по суті не надано в порядку виконання обов'язку, передбаченого ч. 2 ст. 71 КАС України, жодних належних та допустимих доказів, не доведено наявності обставин та підстав, які б свідчили про порушення позивачем податкового законодавства та наявність яких би призводила до невизнання права позивача на формування спірних сум податкових вигод та які б відповідно до вищезгаданих положень податкового законодавства та законодавства з питань бухгалтерського обліку унеможливлювали формування позивачем спірних сум податкових вигод за вищезгаданими операціями, які б свідчили про нездійснення спірних операцій та про юридичну дефектність первинних документів за спірними операціям, а відтак відповідач не довів законності та обґрунтованості висновків акту перевірки та оскаржуваних рішень.

Наведені ж відповідачем в Акті перевірки аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень ст.70 КАС України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову шляхом визнання протиправними та скасування спірних рішень.

Відповідно, беручи до уваги положення статті 94 КАС України, на користь позивача підлягає присудженню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача всі здійсненні ним судові витрати.

Керуючись вимогами статей 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Алзо» - задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 07.10.2016р. №0019201404 та №0019211404.

Присудити на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Алзо» за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві сплачений ним судовий збір у розмірі 34 000,64 грн. (тринадцять чотири тисячі шістдесят чотири копійки).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя В.П. Шулежко