Ухвала суду № 63806082, 29.12.2016, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

27 грудня 2016 року Справа №804/6138/16

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Верба І.О.

при секретарі судового засідання Чмоні А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі клопотання представника відповідача про залишення без розгляду адміністративного позову Приватного підприємства «Дніпротрансмаш» до Управління державної казначейської служби України у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Державного казначейства у Дніпропетровській області, Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про стягнення пені за прострочення погашення заборгованості з бюджетного відшкодування податку на додану вартість, -

ВСТАНОВИВ:

20 вересня 2016 року Приватне акціонерне товариство «Дніпротрансмаш» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Управління державної казначейської служби України у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Державного казначейства України у Дніпропетровській області, Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, у якому, з урахуванням збільшених позовних вимог, просить суд стягнути з Державного бюджету України на користь ПрАТ «Дніпротрансмаш» суму пені за прострочення погашення заборгованості з бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 4734863,19 грн., шляхом перерахування коштів на поточний банківський рахунок ПрАТ «Дніпротрансмаш».

27 грудня 2016 року представником Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області надано суду клопотання про залишення адміністративного позову Приватного акціонерного товариства «Дніпротрансмаш» без розгляду, з підстав того, що позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду, оскільки, як зазначає сам позивач, його право на отримання бюджетного відшкодування встановлено ще у лютому 2014 року.

Відповідно до частини першої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

За загальним правилом, встановленим частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Слід зазначити, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Після закінчення цього часу особа не втрачає права звернутися із адміністративним позовом, але до такого позову застосовуються положення статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною першою статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, що дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій.

Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених законодавством певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було подано заяву про бюджетне відшкодування 14 лютого 2014 року, однак, проведеною перевіркою контролюючого не встановлено право позивача на отримання бюджетного відшкодування з ПДВ за поданою заявою.

Під час судового оскарження вказаних дій відповідача, судами відновлене право позивача на отримання бюджетного відшкодування.

Так, згідно з пунктом 200.23 статті 200 Податкового кодексу України, суми податку не відшкодовані платником протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю з бюджету з відшкодування податку на додану вартість.

На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

Відтак, вказане порушення носить триваючий характер, оскільки борг щодо сум невідшкодованого ПДВ у держави перед позивачем існував тривалий час, у період якого позивач в судовому порядку оскаржував дії відповідача щодо такого невідшкодування, то відповідно і суми пені нараховувались весь цей період часу.

Днем погашення боргу є 31.08.2016 року, а з позовом до суду позивач звернувся 20.09.2016 року, тобто з дотриманням шестимісячного строку звернення до суду з дати погашення боргу.

Вирішуючи питання щодо визнання поважними причин пропуску звернення до суду з позовом про стягнення пені, що нараховувалась з лютого 2014 року, суд виходить із принципів адміністративного судочинства та практики Європейського суду з прав людини.

Так, одним із елементів права на суд є право на доступ до суду, який означає, що особа повинна мати можливість подати справу на розгляд, а суд повинен розглянути її без зайвих та неналежних правових чи практичних перешкод. Таке право покладає на державу як негативний обов'язок, - тобто утриматися від створення неналежних процесуальних перешкод для доступу до суду, - так і позитивний, тобто забезпечити практичний та ефективний доступ до суду.

Держави користуються певною свободою розсуду у сфері регулювання права на доступ до суду, яке залежить як від потреб і ресурсів суспільства, так і від конкретних осіб.

Безпосередньо доктрина обмежень на право доступу до суду була сформульована Судом у справі Ashingdane v. United Kingdom (1985), згідно якої такі обмеження, для того, щоб відповідати вимогам частини 1 статті 6 Конвенції мають:

- переслідувати правомірну мету, і

- не порушувати саму сутність права.

Як зазначено у пункті 36 рішення Суду у справі Golder United Kingdom, стаття 6 Конвенції містить право на суд, у якому право на доступ до суду, тобто право розпочати провадження в суді, становить лише один із його аспектів.

У рішенні Комісії за заявою №10475/83 Dyer v. United Kingdom, Decisions and Reports 39, pp. 246-66 at pp. 251-52).

Відповідні принципи Суд виклав таким чином:

а) право на доступ до суду, гарантоване частиною 1 статті 6, не є абсолютним і може бути обмежене. Це дозволяє сама суть цього права, позаяк право на доступ до суду «за своєю природою вимагає регулювання державою - регулювання, що може різнитися залежно від часу та місця і відповідно до потреб і ресурсів суспільства та особи»;

б) при встановленні таких обмежень Договірні держави користуються певною свободою розсуду, однак, остаточне вирішення того, чи було дотримано вимог Конвенції залишається за Судом. Він має впевнитися, що встановлені обмеження не порушують чи зменшують доступ, що залишився особі таким чином, що завдають шкоду самій суті права;

в) більше того, обмеження не буде сумісним із частиною 1 статті 6, якщо воно не має правомірної мети і коли відсутнє пропорційне співвідношення між застосованими засобами та поставленою метою.

Ці принципи визначають процес, що є невід'ємною частиною завдання суду відповідно до Конвенції, визначення справедливої рівноваги між потребами загального інтересу суспільства та вимогами захисту фундаментальних прав особи.

З огляду на викладені обставини у сукупності, враховуючи обов'язок суду забезпечити доступ до правосуддя, як гарантоване Конституцією України право, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання причин пропуску звернення із даним позовом до суду поважними.

З огляду на визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду із даним позовом, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

Керуючись статтями 99, 100, 155, 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання представника Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про залишення адміністративного позову без розгляду – відмовити.

Поновити строк звернення до адміністративного суду у справі №804/6138/16 за позовом Приватного акціонерного товариства «Дніпротрансмаш» до Управління державної казначейської служби України у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області, Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про стягнення пені за період з лютого 2014 року.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та не може бути оскаржена.

Повний текст ухвали складений 29 грудня 2016 року.

Суддя І.О. Верба