Постанова № 63806072, 26.12.2016, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2016 р.Справа №804/8096/16 10 год. 38 хвил. Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіОСОБА_1 при секретарі судового засідання ОСОБА_2 за участю: позивача представника позивача представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

21 листопада 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, в якому позивач просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.06.2015 року №1057-17 стосовно стягнення з ОСОБА_3 податкового зобовязання у розмірі 25000 грн. в якості транспортного податку за 2015 рік.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач не погоджується з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, зазначаючи, що для застосування рішення про встановлення місцевих податків у 2015 році, таке рішення повинно було бути прийнято 15 липня 2014 року, а оскільки рішення 7/60 «Про внесення змін до рішення міської ради від 27.12.2010 року №5/6 «Про місцеві податки та збори на території міста» Дніпропетровської міської ради було прийнято 28.01.2015 року, тому застосування його положень з метою оподаткування, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто, не раніше 2016 року.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні підтримали обрану правову позицію.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти заявлених позовних вимог, наголошуючи на правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню, виходячи із наступного.

З матеріалів справи вбачається та підтверджується сторонами, що за ОСОБА_3 було зареєстровано легковий транспортний засіб легковий автомобіль Toyota Highlander, тип кузова-універсал, обєм двигуна 3456 куб.см., номер двигуна НОМЕР_1, 2011 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2, що підтверджується даними, наданими Центром надання послуг, повязаних з використанням автотранспортних засобів з обслуговування Бабушкінського, Жовтневого та Кіровського районів м. Дніпропетровськ, підпорядкованого УДАІ ГУ МВС України в Дніпропетровській області листом від 27.03.2015 року №14/1203-1048.

16 червня 2016 року державною податковою інспекцією у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області винесене податкове повідомлення-рішення №1057-17, яким ОСОБА_6 визначено до сплати суму транспортного податку з фізичних осіб в сумі 25000 грн.

Як встановлено в судовому засіданні 8 грудня 2016 року з пояснень представника відповідача, обєктом оподаткування за вказаним податковим повідомленням-рішенням є автомобіль НОМЕР_3 з визначенням періоду оподаткування 2015 рік.

Однак, як встановлено судом та підтверджено сторонами в судовому засіданні, вказаний автомобіль НОМЕР_3 було продано позивачем та знято з реєстрації 02.06.2015 року.

Того ж дня, 02.06.2015 року позивачем було придбано та зареєстровано за собою новий транспортний засіб легковий автомобіль Infiniti ОХ80, тип кузова-загальний легковий універсал-В, номер шасі JN1JANZ62U0040050, обєм двигуна 5552, чорного кольору, 2014 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2.

Представником відповідача в судовому засіданні пояснено, що контролюючий орган у день прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення не мав інформації щодо зняття з реєстрації автомобіля НОМЕР_3 за позивачем, однак, оскаржуване рішення прийняте правомірно через наявність за позивачем реєстрації на автомобіль, що також є обєктом оподаткування.

Вирішуючи по суті спір щодо правомірності винесення оскаржуваного податкового повідомлення рішення, зокрема з огляду на доводи позивача про відсутність обєкту оподаткування транспортним податком, та беручи до уваги знаття з реєстрації автомобіля НОМЕР_3, що є обєктом оподаткування за оскаржуваним рішенням, суд використовує норми права, які діяли станом на 01.01.2015 року.

Так, 1 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII (далі Закон №71-VIII), яким шляхом викладення в новій редакції статтю 267 Податкового кодексу України, та введено в Україні новий місцевий податок на майно - транспортний податок.

Рішенням Дніпропетровської міської ради від 28.01.2015 року №7/60 «Про внесення змін до рішення міської ради від 27.12.2010 року №5/6 «Про місцеві податки і збори на території міста» вирішено викласти певні пункти рішення у новій редакції, а саме установити на території міста зокрема транспортній податок, визначивши обєкт оподаткування, платників податку, податковий період та інші обовязкові елементи транспортного податку згідно зі статтями 46-49, 267 Податкового кодексу України.

Податком є обовязковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до Податкового кодексу України.

В Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад обєднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обовязковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно із статтею 10 Податкового кодексу України до місцевих податків належать податок на майно та єдиний податок.

При цьому, пунктами 10.2 та 10.3 статті 10 Податкового кодексу України прямо визначені особливості установлення місцевих податків:

- 10.2. Місцеві ради обовязково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю);

- 10.3. Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Таким чином, пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України законодавець прямо передбачив обовязковість установлення органом місцевого самоврядування, зокрема, транспортного податку та плати за землю, розділивши при цьому різновиди податку на майно в залежності від обєкту оподаткування.

Повноваження Верховної Ради України та міських рад щодо податків та зборів встановлені статтею 12 Податкового кодексу України.

Так, Верховна Рада України встановлює на території України загальнодержавні податки та збори і визначає:

- перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних та міських рад;

- положення, визначені в пунктах 7.1, 7.2 статті 7 цього Кодексу щодо місцевих податків та зборів, а саме такі елементи податку як платники податку; обєкт оподаткування; база оподаткування; ставка податку; порядок обчислення податку; податковий період; строк та порядок сплати податку; строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку; податкові пільги та порядок їх застосування.

Повноваження міських рад щодо прийняття рішень про встановлення місцевих податків та зборів та особливості справляння таких податків визначені пунктом 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, зокрема:

- встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункт 12.3.1);

- при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обовязково визначаються обєкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обовязкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (підпункт 12.3.2);

- копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (підпункт 12.3.3).

Вирішальним для цієї справи уявляється надання оцінки пункту 10.2 статті 10 та підпунктам 12.3.4, 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України у їх системному звязку, а саме, відповідно до:

- підпункту 12.3.4: рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом;

- підпункту 12.3.5: у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації субєктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обовязковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Таким чином, підпункт 12.3.5 пункту 12.3. статті 12 Податкового кодексу України прямо встановлює особливості справляння відповідних місцевих податків, що є обовязковими згідно з нормами цього Кодексу, а саме транспортного податку, обовязковість якого прямо визначена пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України - у разі не прийняття рішення про встановлення транспортного податку такий податок до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок.

Особливістю застосування підпункту 12.3.5 пункту 12.3. статті 12 Податкового кодексу України буде також необхідність додержання при цьому вимог щодо офіційного оприлюднення рішення органу місцевого самоврядування, оскільки офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 пункту 12.3. статті 12 Податкового кодексу України.

Отже, прийняття рішення місцевою радою в такому випадку прямо повязано із його юридичною здатністю набуття статусу нормативно-правового акту та правомірністю бути застосованим у відповідних правовідносинах.

При цьому, суд не вбачає порушення частин 3 статті 27 Бюджетного кодексу України, відповідно до якої закони України або їх окремі положення, які впливають на показники бюджету (зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету) приймаються: не пізніше 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку планового бюджетного періоду; після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Встановлені обмеження застосовуються виключно до таких законів України або їх окремих положень, які зменшують надходження до бюджету та/або збільшують витрати бюджету.

Оскільки, транспортний податок, введений з 01.01.2015 року, є саме новим податком та збільшує надходження до бюджету, наведена норма Бюджетного кодексу України та вищевказані правила щодо прийняття законів, не застосовуються до нових податків, які збільшують надходження бюджету.

Принцип загальності оподаткування полягає у тому, що кожна особа зобовязана сплачувати встановлені цим Кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу.

В розглянутому спорі суд не може застосувати принцип презумпції правомірності рішень платника податку, оскільки проаналізовані норми законів та Податкового кодексу України не припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обовязків платника податків, що надало б можливість прийняти рішення на користь як платника податків, оскільки суд встановив однозначність справляння обовязкових місцевих податків (підпункт 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України).

Визнаючи правомірними доводи контролюючого органу, суд не встановив порушення принципу стабільності, відповідно до якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів (перелік таких елементів наведений в пункті 7.1 статті 7) не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки, а податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Додержання принципу стабільності вбачається в тому, що зміни до діючих елементів податку не вносились, так як податок є новим, при цьому застосування нового податку з 01.01.2015 року з нового бюджетного року, прямо відповідає вказаному принципу, закріпленому підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України.

З системного аналізу наведених норм права, суд дійшов висновку про правомірність нарахування контролюючим органом у 2015 році транспортного податку, який є обовязковим податком, застосовується у мінімальній ставці на підставі норм Податкового кодексу України у 2015 році.

Надаючи оцінку наявності обєкта оподаткування з огляду на зняття з реєстрації транспортного засобу, суд виходить із того, що відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України є обєктами оподаткування.

Обєктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають обєм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Відповідно до статей 34, 37 Закону України «Про дорожній рух» державній реєстрації та обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування транспортні засоби усіх типів. При цьому, забороняється експлуатація незареєстрованих (неперереєстрованих) транспортних засобів.

Особливості визначення дати першої реєстрації автомобілів, що були у користуванні визначені розділом 7 «Інструкції про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них», затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.08.2010 року №379.

У разі, коли на транспортні засоби уповноваженими державними органами, в тому числі іноземними, видані реєстраційні документи, що дають право їх експлуатувати, вони вважаються використовуваними.

Таким чином, датою початку користування (вводу в експлуатацію) транспортних засобів, що були в користуванні, правомірно дату їх першої реєстрації, що визначена в реєстраційних документах, які видано уповноваженими державними органами та дають право експлуатувати ці транспортні засоби на постійній основі.

Згідно із підпунктом 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

При цьому, календарний рік це проміжок часу з 1 січня по 31 грудня, який триває 365 або 366 (у високосному році) календарних днів. Річний обсяг повинен обчислюватись за календарний рік, а не за будь-які 12 місяців за вибором податкового органу.

Вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16.04.2013 року №21-94а13.

Судом встановлено, що автомобіль позивача 2011 року випуску, зареєстровано за позивачем 11.11.2011 року та знято з реєстрації 02.06.2015 року.

Відповідно пункту 267.6.5 статті 267 Податкового кодексу України у разі переходу права власності на обєкт оподаткування від одного власника до іншого протягом звітного року податок обчислюється попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначений обєкт оподаткування, а новим власником - починаючи з місяця, в якому він набув право власності на цей обєкт.

Таким чином, враховуючи, що обєктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувались до 5 років, та факт того, що право власності на автомобіль НОМЕР_3 втрачено позивачем у червні 2015 року, суд дійшов висновку, що з 01.01.2015 року по 31.05.2015 року автомобіль позивача був обєктом оподаткування відповідно до статті 267 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 267.4 статті 267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є обєктом оподаткування.

Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з обєкта/обєктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Таким чином, суд доходить висновку, що відповідачем невірно було розраховано суму транспортного податку з обєктом оподаткування Toyota Highlander АЕ7979СХ без врахування факту втрати за позивачем права власності на вказаний автомобіль у червні 2015 року, а тому податок має розраховуватись лише за період перебування обєкта оподаткування у власності позивача, та має складати 10416,67 грн. (25000 грн. /12 міс.*5 міс.).

Суд не приймає як належний доказ правомірності прийняття вказаного податкового повідомлення-рішення, посилання на зареєстрований позивачем з червня 2015 року автомобіль НОМЕР_4, з огляду на пункт 267.6.2 статті 267 Податкового кодексу України, згідно якої щодо обєктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий обєкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Вказані автомобілі позивача є двома різними обєктами оподаткування, та на час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, у відповідача була відсутня інформація щодо придбання позивачем автомобіля НОМЕР_4, а тому такі дії контролюючого органу порушують права позивача.

Отже, податкове повідомлення-рішення від 16.06.2015 року №1057-17 підлягає скасуванню в частині нарахування до сплати транспортного податку у розмірі 14583,33 грн. за період, починаючи з червня 2015 року.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд присуджує понесені витрати на користь позивача пропорційно задоволених позовних вимог, а саме документально підтверджені позивачем судові витрати судовий збір, сплачений згідно платіжного доручення від 14 листопада 2016 року №0.0.650415244.1 в сумі 321,54 грн.

Керуючись статтями 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16 червня 2015 року №1057-17, винесене Державною податковою інспекцією у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, в частині нарахування до сплати транспортного податку в розмірі 14583,33 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Присудити на користь ОСОБА_3 за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області судовий збір у розмірі 321,54 грн.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 26 грудня 2016 року.

Суддя ОСОБА_1