Постанова № 63804571, 21.12.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" грудня 2016 р. Справа№ 910/12999/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Жук Г.А.

суддів: Дикунської С.Я.

Мальченко А.О.

секретар судового засідання Яценко І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаполісжитлобуд» та апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2016

у справі №910/12999/16 (суддя - Стасюк С.В.)

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаполісжитлобуд»

про визнання умов договору недійсним, розірвання договору та стягнення заборгованості

представники сторін у судове засідання не з'явились

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (позивач у справі) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаполісжитлобуд» (відповідач у справі) про визнання умов договору недійсними, розірвання договору та стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог, Фізична особа підприємець ОСОБА_2 посилається на невідповідність приписам чинного законодавства певних пунктів попереднього договору укладеного 16.09.2015 року, що є підставою для визнання їх недійсними. Також, позивач, посилаючись на порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань, зокрема в частині своєчасного укладення основного договору, просить розірвати попередній договір в судовому порядку та стягнути сплачену суму авансового платежу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.10.2016 позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаполісжитлобуд» на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 423 981,52 грн авансу, 6359,72 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Мегаполісжитлобуд» подав апеляційну скаргу (вх. № 06-29.2/6846 від 24.10.2016) на рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2016, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2016 в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом неповно досліджено обставини справи та умови спірного договору, оскільки, на думку апелянта, згідно умов попереднього договору повернення авансу є можливим виключно, якщо укладення основного договору не відбулось з вини орендодавця - відповідача у справі. При цьому, якщо орендар звертався з такою вимогою до орендодавця після закінчення граничного строку для його укладення, однак існування таких обставин позивачем не доведено, а відтак повернення авансового платежу є безпідставним.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2016 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаполісжитлобуд» прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Жук Г.А., судді - Мальченко А.О., Чорногуз М.Г. та призначено розгляд справи на 01.12.2016.

14.11.2016 Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати частково рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2016 в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсними умов попереднього договору від 16.09.2015 та прийняти в зазначеній частині нове рішення, яким визнати недійсними умови попереднього договору від 16.09.2015.

В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що судом не надано належної оцінки підставам, на які посилалась позивач як на підстави для визнання пунктів попереднього договору недійсними, а тому вважає, що рішення господарського суду підлягає скасуванню в частині відмови в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.11.2016 апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Жук Г.А., судді - Мальченко А.О., Чорногуз М.Г. та призначено розгляд справи на 01.12.2016.

У зв'язку з перебування судді Чорногуза М.Г. у відпустці, протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів справу №910/12999/16 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Жук Г.А., судді - Мальченко А.О., Дикунська С.Я.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2016 апеляційні скарги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаполісжитлобуд» прийняті до провадження визначеним складом колегії суддів, об'єднано в одне апеляційне провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні.

У судовому засіданні 01.12.2016 Київським апеляційним господарським судом відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 21.12.2016.

У судове засідання 21.12.2016 представники сторін не з'явились, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою про перерву від 01.12.2016. Про причини неявки представників, сторони не повідомили, клопотань про відкладення розгляду спору не надали.

Беручи до уваги належне повідомлення сторін про розгляд апеляційної скарги, відсутність заяв та клопотань про відкладення розгляду справи, закінчення, встановлених ст. 102 ГПК України, строків розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін за наявними в ній матеріалами, так як їх нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

Матеріали справи свідчать про те, що сторонами з 2013 року були підписані попередні договори (а.с. 48-53) щодо укладання в майбутньому договору оренди.

16.09.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мегаполісжитлобуд» (орендодавець за договором, відповідач у справі) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (орендар за договором, позивач у справі) було укладено Попередній договір щодо укладання договору оренди (а.с. 18-47), відповідно до п. 2.1 якого сторони зобов'язалися протягом 90 днів після настання Відкладальної обставини, якими є 1) отримання орендодавцем Акту введення в експлуатацію, Сертифікату, Свідоцтва про право власності, інших документів щодо Торгового центру та/або приміщення, які можуть бути необхідні для укладення договору оренди; 2) завершення орендарем робіт відповідно до вимог цього договору та отримання орендодавцем письмового повідомлення орендаря про це; 3) направлення орендодавцем орендареві письмового повідомлення про готовність до укладення договору оренди, на умовах, передбачених в Попередньому договорі, укласти Договір оренди на умовах та в редакції, вказаній в Додатку №1 до договору.

У п. 13.1 Попереднього договору сторони узгодили, що впродовж строку, вказаного в Додатку 2 (пункт 11), орендар зобов'язаний сплатити орендодавцеві на банківський рахунок, вказаний в цьому договорі або банківський рахунок, зазначений у відповідному рахунку орендодавця, платіж у якості попередньої оплати (авансу) в рахунок сплати орендної плати (основної орендної плати, експлуатаційної орендної та маркетингової орендної плати) за договором оренди, сума якого вказана в додатку 2 (пункт 10). Орендар зобов'язаний сплатити авансовий внесок незалежно від виставлення Орендодавцем відповідного рахунку.

З поданих позивачем документів (а.с. 86-87), господарським судом вірно встановлено, що позивачем належним чином виконано зобов'язання зі сплати авансового внеску шляхом перерахування відповідачу грошових коштів у розмірі 423 981,52 грн.

Пунктом 1.19 попереднього договору від 16.09.2015 сторони узгодили, що первинний попередній договір - це попередній договір щодо укладання договору оренди, укладений сторонами 11.09.2014, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Воробйовою К.В., за реєстровим №746. Цей попередній договір укладається на виконання положень первинного попереднього договору. В розумінні первинного попереднього договору цей попередній договір є новим попереднім договором. З підписанням цього попереднього договору втрачає чинність первинний попередній договір, якщо інше прямо не випливає із положень первинного попереднього договору.

Згідно п. 4.1. попереднього договору, якщо протягом встановленого законодавством граничного строку для укладення основного договору на підставі попереднього відкладальна обставина не наступить та/або сторони не зможуть укласти договорі оренди, на вимогу орендодавця сторони зобов'язується укласти попередній договір на наступний граничний строк на умовах, які повинні бути аналогічними положенням цього договору. При цьому, договором сторони передбачили (п. 4.4.), що новий попередній договір укладається лише один раз.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до пункту 5 статті 182 Господарського кодексу України відносини щодо укладення Попередніх договорів регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно частини 1 статті 635 Цивільного кодексу України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.

Статтею 182 Господарського кодексу України визначено, що за попереднім договором суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі (частина 1 статті 635 Цивільного кодексу України).

При цьому, зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення (частина 3 статті 635 Цивільного кодексу України).

Частиною 4 статті 182 Господарського кодексу України визначено, що зобов'язання укласти основний договір, передбачене попереднім договором, припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна із сторін не надішле проект такого договору другій стороні.

Частиною 2 статті 635 Цивільного кодексу України встановлено, що сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено Попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з пунктом 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З урахуванням наведених норм, проаналізувавши зміст Попереднього договору від 16.09.2015 року щодо укладення договору оренди, місцевий господарський суд вірно встановив, що основний договір мав бути укладений між сторонами не пізніше 17.09.2016 року, оскільки у п. 4.1. попереднього договору міститься посилання на встановлений законодавством граничний строк, який відповідно до ч. 1 статті 182 Господарського кодексу України встановлений - «не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору».

Проте, у визначений договором строк основний договір оренди між сторонами не укладено.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає правомірним висновок Господарського суду міста Києва про те, що зобов'язання, встановлені попереднім договором від 16.09.2015 року, в силу норм частини 4 статті 182 Господарського кодексу України та частини 3 статті 635 Цивільного кодексу України, слід вважати припиненими з 17.09.2016 року.

Суд апеляційної інстанції погоджується також з висновком місцевого господарського суду про те, що, оскільки, попередній договір від 16.09.2015 року є припиненим з 17.09.2016, підстави для задоволення позову про його розірвання відсутні, у зв'язку з чим у задоволенні позовної вимоги про розірвання попереднього договору від 17.09.2016 слід відмовити.

Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідача 423 981,52 грн авансового внеску, судова колегія зважає на наступне.

У відповідності до пункту 13.1. попереднього договору, орендар зобов'язаний був сплатити орендодавцеві платіж у якості попередньої оплати (авансу) в рахунок сплати орендної плати (основної орендної плати, експлуатаційної орендної та маркетингової орендної плати) за договором оренди.

Як зазначалося вище, господарським судом встановлено, що позивачем належним чином виконано зобов'язання зі сплати авансового внеску шляхом перерахування відповідачу грошових коштів у розмірі 423 981,52 грн.

Враховуючи, що зобов'язання щодо укладення основного договору оренди між сторонами припинено з 17.09.2016 року, у зв'язку з неукладенням основного договору у річний термін, то платіж, передбачений пунктом 13.1. попереднього договору, виконаний позивачем у якості попередньої оплати (авансу) в рахунок сплати орендної плати за договором оренди, підлягає поверненню орендарю.

Дана обставина узгоджується з умовами пункту 13.5. попереднього договору, яким визначено, що у випадку припинення дії даного договору (розірвання або відмови) з вини орендодавця, авансовий внесок (його залишок) підлягає поверненню орендарю протягом 30 (тридцяти) календарних днів від дати припинення попереднього договору з вини орендодавця та отримання від орендаря письмового повідомлення про повернення авансового внеску. У випадку розірвання даного договору з вини орендаря, авансовий внесок залишається у орендодавця.

В ході розгляду даної справи місцевим господарським судом встановлено, що основний договір не укладено у зв'язку з невиконанням відповідачем покладених на нього Попереднім договором обов'язків, необхідних для укладення основного договору, вимоги позивача про стягнення з відповідача авансового внеску є обґрунтованими та підлягають задоволенню у розмірі 423 981,52 грн.

Заперечуючи проти зазначеного висновку суду першої інстанції, відповідач посилається на те, що аванс може бути повернуто, якщо основний договір не було укладено у зв'язку з порушенням попереднього договору саме зі сторони ТОВ «Мегаполісжитлобуд», однак відповідач стверджує, що він не допускав вчинення зі своєї сторони жодних порушень умов попереднього договору, і зазначає, що у випадку не укладення основного договору, сторони зобов'язались укласти новий попередній договір на тих самих умовах. Однак, від укладення нового попереднього договору ФОП ОСОБА_2 відмовилась, що відповідно до п. 4.6. договору виключає можливість згідно повернення авансового внеску.

Однак, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до п. 4.6 попереднього договору від 16.09.2015 якщо орендар не з'явиться для підписання нового попереднього договору на повторну письмову вимогу орендодавця, направлену з інтервалом не менше 10 (десяти) днів, авансовий внесок залишається у орендодавця та не підлягає поверненню після припинення договору.

Отже, підставою для залишення авансового внеску у орендодавця є неявка орендаря для підписання нового попереднього договору на повторну письмову вимогу орендодавця, направлену з інтервалом не менше 10 (десяти) днів.

Проте, в матеріали справи відповідачем надано докази звернення лише раз до позивача з пропозицією укласти новий Попередній договір, а саме надано лист №156 від 28.07.2016 з доказами його направлення ФОП ОСОБА_2 (а.с. 90-92). Доказів повторного звернення з пропозицією укласти новий договір відповідачем до суду не надано.

Згідно із чч. 1, 3 ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Законом не передбачено, що якщо аванс згідно з умовами попереднього договору був переданий, а зобов'язання не виконано, тобто основний договір у визначений попереднім договором строк не укладений, то аванс залишається у сторони, яка його отримала.

Оскільки попереднім договором визначено сплату саме авансу, то він у випадку неукладення основного договору підлягає поверненню.

Таким чином, враховуючи те, що основний договір укладено не було, доказів укладення нового попереднього договору матеріали справи не містять, то суд апеляційної інстанції вважає, що місцевим господарським судом було правомірно стягнуто з ТОВ «Мегаполісжитлобуд» на користь ФОП ОСОБА_2 сплаченого останньою авансу в сумі 423 981,52 грн.

Крім того, Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звертаючись до суду просила визнати недійсними окремі пукти договору у зв'язку з їх невідповідністю приписам чинного законодавства та встановлення такими пунктами несправедливого розміру відповідальності позивача, в той час як відповідальності відповідача - орендодавця, в аналогічному обсязі умовами договору визначено не було. Також позивач, як на підставу недійсності окремих пунктів договору, посилається на те, що пункти договору, які передбачають зобов'язання ФОП ОСОБА_2 перед генеральним підрядником будівництва - ТОВ «Євро Білд» є нікчемними, враховуючи зміну попереднього генерального підрядника на нового - ТОВ «Столичний Будсоюз» у грудні 2015 року.

Частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно з частинами 1 - 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як вбачається з приписів ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Колегія суддів зазначає, що оскільки особливістю попереднього договору є те, що він є підставою виникнення у сторін особливих обов'язків, а саме обов'язків укласти в майбутньому основний договір на умовах, визначених попереднім договором, то таким договором визначаються не лише права та обов'язки сторін за попереднім договором, але і інші умови, необхідні для укладення основного договору.

Сторони в будь-якому випадку, укладаючи попередній договір повинні визначити його предмет, строк укладення основного договору (що і є метою укладення попереднього договору). Суд звертає увагу, що всі умови попереднього договору повинні узгоджуватись сторонам за загальними принципами цивільного законодавства: згідно із свободою договору, на основі вільного волевиявлення та з метою настання відповідних правових наслідків.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не доведено, що визначені сторонами пункти договору суперечать приписам законодавства України, що такі положення договору були узгоджені без свідомого та вільного її волевиявлення чи з іншими дефектами волі, що перешкоджали встановленню дійсного змісту даних пунктів договору та юридичних наслідків, настання яких обумовлено спірними пунктами договору. Встановлення певного виду відповідальності сторін є їх правом, і нормами цивільного законодавства не встановлено заборони сторонам визначати відповідальність за невиконання положень договору. Позивачем не доведено, що на момент укладання попереднього договору від 16.09.2015 він висловлював заперечення щодо спірних пунктів договору, що визначення змісту таких пунктів договору, було предметом спору у судовому порядку. Враховуючи, що всі умови договору, в тому числі і спірні були самостійно погоджені сторонами на основі свободи договору та вільного волевиявлення, доказів протилежного позивач суду не надав, то суд апеляційної інстанції вважає, що зміст попереднього договору не суперечить вимогам законодавства.

Щодо зміни генерального підрядника будівництва Торгового центру, то колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу, що під час вирішення спору про визнання угод недійсним досліджуються обставини, які існували саме на момент укладення такого договору. Зважаючи на те, що на момент укладення договору - 16.09.2015, генеральним підрядником робіт виступало ТОВ «Євро-Білд», якого було змінено у грудні 2015, отже твердження про нікчемність пунктів договору, які стосуються зобов'язань позивача перед генеральним підрядником судом правомірно визнано необґрунтованими.

Зважаючи на те, що попередній договір укладено в належній формі, уповноваженими представниками сторін, його зміст не суперечить приписам Цивільного кодексу України та іншим нормативно-правовим актам, суд апеляційної інстанції погоджується з Господарським судом міста Києва про відсутність підстав для визнання договору недійсним, але враховуючи умови п. 4.4. договору, що новий попередній договір укладається лише один раз, зазначає, що відсутні підстави для укладення чергового нового попереднього договору, оскільки такий вже переукладався.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з'ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а відтак передбачених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення немає, а тому апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаполісжитлобуд» та апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2016 задоволенню не підлягає.

Враховуючи вимоги ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за перегляд рішення в апеляційній інстанції покладається на апелянтів.

Керуючись ст. 33, 34, 49, 99, 101, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаполісжитлобуд» на рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2016 у справі №910/12999/16 залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2016 у справі №910/12999/16 залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2016 у справі №910/12999/16 залишити без змін.

4. Справу №910/12999/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 107-111 ГПК України.

Головуючий суддя Г.А. Жук

Судді С.Я. Дикунська

А.О. Мальченко