Рішення № 63798659, 23.12.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 347/125/16

Провадження № 22-ц/779/1810/2016

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Крилюк М.І.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого: Максюти І.О.,

суддів: Беркій О.Ю., Пнівчук О.В.,

секретаря: Петріва Д.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Перший Український ОСОБА_2» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційними скаргами Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» та ОСОБА_3 на рішення Косівського районного суду від 16 червня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

В січні 2016 року ПАТ «Перший Український ОСОБА_2» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до укладеного договору №6227006 від 18.04.2008р. ОСОБА_3 отримала у банку кредит у розмірі 42 905,00 доларів США зі сплатою 13,99 річних та зобовязалася використати його за цільовим призначенням, сплатити плату за кредит та повернути його у строк до 18.04.2015р. Відповідачка порушила строки виконання грошового зобовязання по кредитному договору, в звязку з чим станом на 31.03.2015р. її заборгованість становить 46658,34 доларів США, з яких 34203,55 доларів США заборгованість за сумою кредиту, 12454,79 доларів США заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом.

Посилаючись на те, що в добровільному порядку ОСОБА_3 не бажає виконувати зобовязання за кредитним договором, позивач просив стягнути з неї зазначену суму заборгованості. Всі судові витрати, понесені позивачем по цій справі, покласти на відповідача.

Заочним Рішенням Косівського районного суду від 16 червня 2016 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Перший Український ОСОБА_2» заборгованість за кредитним договором №6227006 від 18.04.2008р. в сумі 46658,34 доларів США, що становить 1 095 895 (один мільйон девяносто пять тисяч вісімсот девяносто пять) грн. 93 коп. та 16438 (шістнадцять тисяч чотириста тридцять вісім) грн. 39 коп. оплаченого судового збору.

Ухвалою суду від 18 липня 2016 року заяву відповідача про перегляд зазначеного заочного рішення залишено без задоволення.

На зазначене заочне рішення обидві сторони подали апеляційні скарги.

ПАТ «Перший Український ОСОБА_2» у поданій апеляційній скарзі посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт не погоджується із рішенням в частині переведення заборгованості за кредитним договором з іноземної валюти в українську за курсом, установленим НБУ станом на 31.05.2015 року. Такий висновок суду, на думку апелянта, не узгоджується із вимогами частини другої статті 533 ЦК України. Суд не врахував, що матеріали справи містять ліцензії Банку на здійснення операцій з валютними цінностями, і не врахував висновки Верховного Суду України, що містяться у постанові від 24.09.2014 року по справі №6-145цс14, що призвело до неправильного вирішення справи.

З наведених підстав просить рішення змінити та ухвалити рішення, яким стягнути заборгованість у доларах США без переведення у національну валюту.

ОСОБА_3 у поданій апеляційній скарзі посилається на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права та неповне зясування обставин справи. Зокрема, зазначає, що під час розгляду справи вона подала заяву про застосування позовної давності до позовних вимог банку та просила відмовити в позові за спливом позовної давності. Однак суд строк позовної давності не застосував. Стверджує, що право вимоги у банку до неї зявилося наступного дня після несплати нею чергового платежу згідно графіку погашення заборгованості, а саме: з 2009 року. Саме з цього моменту почався перебіг трирічного строку позовної давності на звернення банку до суду з вимогою про захист порушеного права, проте позивач звернувся до суду тільки у 2016 році, тобто поза межами строку позовної давності.

Також, на думку апелянта, із рішення суду не вбачається доведеність належними доказами факту надання їй позивачем кредитних коштів, а наданий розрахунок заборгованості не надає можливості достовірно зясувати суму заборгованості за кредитним договором, не містить усіх платежів, які були нею зроблені за весь час дії кредитного договору.

З наведених підстав просить рішення скасувати, застосувати строк позовної давності, у звязку з чим відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апелянт ОСОБА_3 у судове засідання жодного разу не з»явилася, про причини неявки у останнє судове засідання суд не повідомила, хоча повідомлялася належним чином про день, місце та час судового розгляду справи.

Представник апелянта Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» у судове засідання не з»явився.

Вважаючи, що неявка осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України, не перешкоджає апеляційному розгляду справи, тому колегія суддів розглянула справу за їх відсутності.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3М є необґрунтованою, а апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Перший Український ОСОБА_2» підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

В силу ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст.10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. За приписами ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того, в силу ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.

Задовольняючи позов, суд виходив з положень 530,612, 1048-1050 ЦК України, встановивши, що відповідачка свої зобовязання щодо повернення грошових коштів за кредитним договором не виконала, у звязку з чим утворилася заборгованість в розмірі 46658,34 доларів США, яку слід стягнути в гривневому еквіваленті.

Такий висновок суду першої інстанції є необґрунтованим і не узгоджується з вимогами частини другої статті 533 ЦК України.

У справі, яка є предметом перегляду, у мотивувальній частині рішення наведені розрахунки заборгованості за кредитним договором із переведенням іноземної валюти в національну валюту за курсом, встановленим НБУ на час виникнення заборгованості.

Судом встановлено, що 18 квітня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «Перший Український ОСОБА_2», правонаступником якого є ПАТ «Перший Український ОСОБА_2», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 42905 доларів США для придбання автомобіля марки «Ssang Yong» на строк до 18 квітня 2015 року зі сплатою 13,99 річних (а.с.10-12).

Згідно п.3.1.2 договору проценти за користування кредитом розраховуються виходячи із щоденного залишку заборгованості за кредитом протягом всього строку користування кредитними коштами, починаючи з дня надання кредиту (включаючи цей день) по день повного погашення заборгованості за кредитом (не враховуючи цей день). Проценти розраховуються виходячи з 360 днів у році та нараховуються щоденно.

Відповідно до п.3.2.1 кредитного договору позичальник зобовязалася здійснювати повернення кредиту частинами в розмірі та в строки, передбачені графіком повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, закріпленим в додатку №1, який підписується сторонами та є невідємною частиною цього договору.

У звязку з порушенням ОСОБА_3 зобовязання 16 січня 2015 року Банком направлено лист-вимогу №КІЕ-61/6 від 13.01.2015 року про дострокове повернення всієї суми кредиту та сплату процентів за користування кредитом . (а.с.17).

Відповідно до п.3.5.8 кредитного договору відповідачка зобовязалась виконати предявлені банком вимоги в повному обсязі в строк не пізніше 30 календарних днів з дня її отримання.

Встановлено, що повернення кредитних коштів по 23 вересня 2009 року погашено повністю в розмірі 8678,40 доларів США, з 23 жовтня 2009 року відповідач погасив значно меншу суму ніж передбачено графіком повернення кредиту та плати процентів за користування кредитом, починаючи з 23 листопада 2009 року жодних коштів для погашення заборгованості позичальником не внесено.

З розрахунку ПАТ «Перший Український ОСОБА_2» заборгованість ОСОБА_3 станом на 31.03.2015р. (включно) становить 46658,34 дол. США, з яких 34203,55 дол. США заборгованість за сумою кредиту, 12454,79 дол. США заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

У відповідності до ст.ст.525,526,530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, і одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 192 ЦК України законним платіжним засобом, обовязковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини другої статті 533 ЦК України, якщо в зобовязанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Грошове зобовязання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобовязаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частини перша та третя статті 533 ЦК України).

Згідно зі статтею 2 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-III "Про банки і банківську діяльність" кошти це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків з розміщення, залучення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Статтею 5 Декрету операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України (далі НБУ). Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.

Крім того, Національним банком України на виконання положень статті 11 Декрету прийнято Положення.

Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).

Відповідно до розяснень, викладених у пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192, частина третя статті 533 ЦК України).

Отже, якщо в кредитному договорі виконання зобовязання визначено у вигляді грошового еквіваленту в іноземній валюті (стаття 533 ЦК України), то за наявності хоча б в однієї зі сторін зобовязання (у банку-отримувача або в ініціатора платежу) індивідуальної або генеральної ліцензії на використання іноземної валюти на території України (стаття 5 Декрету), суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті.

Така правова позиція висловлена Верховним судом України у постанові № 6-1680 цс15 від 10.02.2016 року.

З матеріалів справи вбачається, що кредит відповідачу надавався саме в іноземній валюті - доларах США та що сторонами обумовлено повернення коштів виключно у цій валюті.

На здійснення валютних операцій банком отримано у встановленому порядку генеральну ліцензію та письмовий дозвіл, що підтверджується матеріалами справи (а.с.32-35).

За наведених обставин, з ОСОБА_3 стягненню на користь Публічного акціонерного товариства «Перший Український ОСОБА_2» підлягає заборгованість за кредитним договором №6227006 від 18.04.2008р. в розмірі 46658,34 доларів США (сорок шість тисяч шістсот пятдесят вісім доларів США 34 центи)

На спростування вказаних сум відповідачем будь-яких доказів не представлено.

Що стосується строків позовної давності, то слід виходити з наступного.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу. Тобто протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого цивільного права чи інтересу судом.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Чинне цивільне законодавство передбачає два види позовної давності загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Спеціальна позовна давність встановлена законом для окремих видів вимог. Так, спеціальна позовна давність тривалістю в один рік передбачена, зокрема, для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України.

Нормою частини третьої статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Тлумачення частини третьої статті 267 ЦК України, положення якої сформульовано із застосуванням слова «лише» (аналог «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження про те, що із цього положення випливає безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі, позовна давність судом не застосовується.

Тобто цією нормою встановлені субєктивні межі застосування позовної давності, а саме передбачені випадки, до яких позовна давність не застосовується судом у звязку з відсутністю відповідної заяви сторони у спорі.

Таким чином, позовна давність, як загальна, так і спеціальна є диспозитивною, а не імперативною в застосуванні.

В матеріалах справи відсутня заява ОСОБА_3 про застосування строків позовної давності, яка подана до винесення місцевим судом рішення, згідно вимог частини третьої статті 267 ЦК України.

Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності повязана лише з наявністю про це заяви сторони.

Таким чином, суд першої інстанції за власною ініціативою не мав права застосувати позовну давність.

(Така правова позиція висловлена Верховним судом України у постанові 6-145цс 14 та 6-1680 цс15).

Відповідно до частини першої статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції при розгляді справи здійснює перевірку і оцінку фактичних обставин справи та їх юридичну кваліфікацію в межах доводів апеляційної скарги, які вже були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції.

Оскільки стаття 267 ЦК України є нормою матеріального права, суд апеляційної інстанції не вправі розглядати заяву про застосування строків позовної давності.

Пояснення апелянта про те, що з оскаржуваного рішення не вбачається доведеність належними доказами факту надання їй банком кредитних коштів не заслуговує на увагу, оскільки відповідач підписала кредитний договір, виконувала його умови, сплачуючи чергові платежі до 2009 року, що свідчить про отримання нею кредитних коштів від банку.

Той факт, що сторона не брала участі у розгляді справи у суді першої інстанції може бути підставою для скасування рішення суду лише у тому випадку, якщо призвело до неправильного вирішення справи, а не для вирішення апеляційним судом її заяви про застосування позовної давності.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а рішення суду зміні, оскільки судом неправильно застосована норма матеріального права.

Апеляційним судом ОСОБА_3 відстрочено оплату судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду, тому його розмір слід стягнути при ухваленні рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 307, 309, 313-314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» задовольнити.

Рішення Косівського районного суду від 16 червня 2016 року змінити, скасувавши його в частині стягнення заборгованості за кредитним договором і в цій частині ухвалити нове рішення.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Перший Український ОСОБА_2» заборгованість за кредитним договором №6227006 від 18.04.2008р., яка складається із заборгованості за сумою кредиту у розмірі 34 203, 55 доларів США та заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами у розмірі 12 454,79 доларів США, а всього заборгованість у розмірі 46658,34 доларів США (сорок шість тисяч шістсот пятдесят вісім доларів США 34 центи).

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави 18082,23 грн (вісімнадцять тисяч вісімдесят дві гривні 23 копійки) судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Судді: І.О. Максюта

ОСОБА_4

ОСОБА_5