Постанова № 63790242, 07.12.2016, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

"07" грудня 2016 р. справа № 808/7082/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Коршуна А.О., Ясенової Т.І.,

при секретарі судового засідання Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1, Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Запорізькій області

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 26.05.2016 р. у справі №808/7082/15

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДФС у Запорізькій області (відповідач-1), Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області (відповідач-2), Державної фіскальної служби України (відповідач-3),

про визнання протиправною бездіяльності, -

встановив

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просила:

1. визнати протиправною бездіяльність відповідача-1 в частині невиконання ним обовязків, покладених на нього статтями 4,15,19 Закону України "Про звернення громадян" та пунктами 12,14,16 частини ІІІ Порядку № 271, затвердженого наказом Міністерства Фінансів України 02.03.2015 року, в наслідок чого 19.08.2015 року відповідачем-1 було порушено її право на обєктивний розгляд її скарг від 18.06.2015 року та 01.08.2015 року, перевірку викладених в них фактів, прийняття рішення у відповідності з діючим законодавством та забезпечення його виконання, зазначення у відповіді норм Закону, розяснення порядку оскарження прийнятого рішення;

2. визнати протиправною бездіяльність відповідача-1 в часті невиконання обовязків, покладених на нього пунктом 4 частини 4 ст.22 Закону України "Про доступ до публічної інформації", внаслідок чого 14.08.2015 року відповідачем-1 було порушено її законне право на зазначення відповідачем-1 у відповіді від 14.08.2015 року, яким було відмовлено у задоволенні запиту на інформацію від 13.08.2015 року, порядку оскарження відмови;

3. визнати протиправною бездіяльність відповідача-1 в часті невиконання обовязків, покладених на нього ч.2 ст.2 Закону України "Про доступ до публічної інформації", внаслідок чого 14.08.2015 року відповідачем-1 було порушено її законне право на розгляд запиту на інформацію від 13.08.2015 року у відповідності до Закону України "Про доступ до публічної інформації";

4. визнати протиправною бездіяльність відповідача-1 в часті невиконання обовязків, покладених на нього ч.7 ст.22 Закону України "Про доступ до публічної інформації", внаслідок чого 14.08.2015 року відповідачем-1 було порушено її законне право на зазначення

відповідачем-1 у своїй відповіді від 14.08.2015 року причин, в звязку з якими її запит на інформацію від 13.08.2015 року не може бути задоволений у встановлений Законом строк і зазначення строку, протягом котрого буде задоволено її запит;

5. визнати протиправною бездіяльність відповідача-2 в частині невиконання ним обовязків, покладених на нього ч.4 ст.13 Закону України "Про доступ до публічної інформації", внаслідок чого 17.08.2015 року відповідачем-2 було порушено її законне право на розгляд запиту на інформацію від 12.08.2015 року у відповідності з частиною 4 ст. 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації";

6. визнати протиправною бездіяльність відповідача-2 в частині невиконання ним обовязків, покладених на нього ч.3 ст.22 Закону України "Про доступ до публічної інформації", внаслідок чого 17.08.2015 року відповідачем-2 було порушено її законне право на направлення його запиту на інформацію від 12.08.2015 року належному розпоряднику з одночасним повідомленням позивача про це;

7. визнати протиправною бездіяльність відповідача 3 в частині невиконання ним обовязків, покладених на нього ст.15 Закону України "Про звернення громадян" і п. 14 ч. ІІІ Порядку №271, внаслідок чого 23.09.2015 року відповідачем-3 було порушено її законне право на зазначення у відмові від 23.09.2015 року у задоволені вимог, викладених в її заяві від 18.08.2015 року, розяснення порядку оскарження прийнятого рішення;

8. визнати протиправною бездіяльність відповідача-3 в частині невиконання ним обовязків, покладених на нього ст. 15 Закону України "Про звернення громадян", внаслідок чого було порушено її право на розгляд і вирішення відповідачем її звернення від 16.09.2015 року невідкладно, але не пізніше пятнадцяті днів з дня його отримання.

Суд першої інстанції позов задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС України в Запорізькій області відносно позивача щодо невиконання цим суб'єктом владних повноважень зобов'язань, покладених на нього ч.3 ст.22 Закону України "Про доступ до публічної інформації", і, відповідно, порушення права позивача на направлення її запиту на інформацію від 12.08.2015 року належному розпоряднику з одночасним повідомленням її про це. В решті позову суд відмовив.

Задовольняючи частину позовних вимог, суд виходив з того, що відповідач-2 при розгляді запиту позивача на інформацію від 12.08.2015 року у своїй відповіді від 17.08.2015 року №3871-08-32-11-02-12 відмовив позивачу у розгляді її запиту, посилаючись на неможливість надання позивачу запитуваних нею деяких документів стосовно ОСОБА_2 у зв'язку з відсутністю зазначених документів у відповідача-2, оскільки скарга позивачем від 18.06.2015 року була надіслана на адресу відповідача-1 і всі матеріали перевірки скарги знаходяться у нього. Тому, на думку суду, відповідачем-2 порушено вимоги ч.3 ст.22 Закону "Про доступ до публічної інформації", а тому суд задовольнив позов у цій частині.

В решті позову судом відмовлено із посиланням на те, що порушення прав позивача є суто формальними і не спростовують суті наданих відповідей позивачу.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач та відповідач-2 оскаржили її в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі позивач посилається на неповне зясування судом обставин справи, порушення норм процесуального права. Зазначає, що висновки суду не відповідають обставинам справи, зокрема, зазначення в постанові суду про те, що підрозділом внутрішнього аудиту по контролю ГУ ДФС у Запорізькій області було проведено внутрішню перевірку з питань, зазначених у листі позивача, та було встановлено, що вимога про сплату боргу ОСОБА_2 виставлена працівниками Мелітопольської ОДПІ правомірно, та будь-яких порушень не було встановлено. Це, на думку позивача, суперечить фактичним обставинам справи, оскільки відповідач у своїх додаткових поясненнях визнавав відсутність заборгованості, а тому вимога вважається відкликаною.

На думку позивача, суд безпідставно двічі відмовив їй у задоволенні клопотання про витребування у відповідача-2 рішення про скасування ОСОБА_2 недоїмки по єдиному внеску.

Зазначає, що, звертаючись до відповідачів, вона діяла в своїх інтересах та від свого імені, оскільки вважала, що неправомірні дії відповідача-1 спричинили негативні наслідки саме для неї.

Вважає, що відповідач-1 мав керуватись Законом "Про доступ до публічної інформації", а не нормами податкового законодавства, оскільки єдиний внесок на загальнообовязкове державне соціальне страхування не входить до системи оподаткування.

Також, посилаючись на положення Закону України "Про доступ до публічної інформації", зазначає, що інформація, яка нею запитувалась, не відноситься до конфіденційної інформації про фізичну особу.

Вважає, що відсутність у відповідях розяснення порядку оскарження відмови у наданні інформації не є формальним, як зазначає суд, оскільки підлягає судовому оскарженню у відповідності до ст. 23 Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Зазначає також про ненадання відповідачем-3 відповіді на одне з двох її звернень від 16.09.2015 року, чому судом першої інстанції не було надано оцінки.

Просить скасувати постанову суду та прийняти нову, якою позов задовольнити в повному обсязі та стягнути з відповідачів судові витрати.

В апеляційній скарзі відповідач-2 не погоджується з постановою суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, просить скасувати її та прийняти нову постанову про відмову у задоволення позову в повному обсязі.

Посилається на те, що суд викривив зміст відповіді, яка надавалась позивачу відповідачем-2, що вплинуло на висновки суду, а, крім того, не врахував, що відповідач-2 діяв у відповідності до ст.56 Податкового кодексу України, який є спеціальним нормативним актом та підлягає застосуванню до спірних відносин.

В судовому засіданні позивач пояснила, що відповідачі поставили під сумнів її компетентність, як особи, що надавала бухгалтерські послуги фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2, який через ці події відмовився від співпраці з нею, внаслідок чого їй була заподіяна моральна шкода та матеріальні збитки. Доводи апеляційної скарги підтримала та просила її задовольнити. Апеляційну скаргу відповідача-2 не визнала.

Представник відповідачів ОСОБА_3, який діє на підставі довіреностей, в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги відповідача-2 та просив її задовольнити. Проти задоволення апеляційної скарги позивача заперечував.

Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційних скарг дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає, апеляційна скарга відповідача-2 має бути задоволена з наступних підстав.

Під час розгляду апеляційних скарг судом встановлено, що згідно довіреності від 18.04.2013 року, підприємець ОСОБА_2 уповноважив позивача бути його представником в усіх державних організаціях і службах з усіх питань, пов'язаних з його підприємницькою діяльністю, з терміном дії вказаної довіреності три роки. Довіреність посвідчена приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_4

Позивач звернулася до ГУ ДФС у Запорізькій області - відповідача-1 зі скаргою 18.06.2015р. (вх.№Н/335 від 22.06.2015р.), як представник платника податків ОСОБА_2, (а.с.10 т.1) в якій зазначила, що діє згідно довіреності останнього ВРХ №2446363, копію якої додала до скарги. Предметом оскарження зазначається вимога про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2015 року на суму 1267,98 грн., прийнята Мелітопольською ОДПІ (відповідачем-2) відносно ОСОБА_2, яка, на думку позивача, була складена відповідачем-2 як завідомо неправдивий офіційний документ. Просила провести службову перевірку за вказаним фактом та притягнути до відповідальності посадових осіб відповідача-2, винних у видачі (направленні) її довірителю такої вимоги.

Разом з тим, позивач 26.06.2015 року направила на адресу начальника Мелітопольського ОДПІ ГУ ДФС у Запорізькій області заяву, в якій, посилаючись на ст.ст. 18, 20 Закону України "Про звернення громадян" просила невідкладно розглянути її звернення від 18.06.2015 року як таке, що подано нею особисто, без узгодження з довірителем ОСОБА_2, та не притягувати останнього до участі в розгляді скарги.

На це звернення відповіді позивачу направлено не було, у звязку з тим, що довіритель позивача - ОСОБА_2, в інтересах якого діяла позивач на підставі довіреності, своєю заявою від 30.06.2015 року на адресу ГУ ДФС у Запорізькій області відкликав скаргу позивача від 18.06.2015 року до ГУ ДФС у Запорізькій області і просив не розглядати її по суті.

На вказане звернення відповідач-2 надав відповідь від 08.07.2015 року (а.с.67 т.1), що відповідно до ст. 10 Закону України "Про звернення громадян" №393/96-ВР заборона на розголошення одержаних із звернень відомостей не поширюється на випадки повідомлення інформації, що міститься у зверненні особам, які мають відношення до вирішення справи.

10.07.2015 року позивач звернулась із заявою до відповідача-2, в якій не погоджується з відповіддю, направленою на її адресу 08.07.2015 року, та просить провести перевірку та притягнути до відповідальності заступника начальника Мелітопольської ОДПІ за порушення Закону України "Про звернення громадян" під час розгляду та вирішення її заяви від 26.06.2015 року.

24.07.2015 року відповідач-2 також надав відповідь (а.с.74 т.1) на це звернення та повідомив, що скарга від 18.06.2015 року до ГУ ДФС Запорізької області була відкликана ОСОБА_2 30.06.2015 року, та вказано, що заступника начальника Мелітопольської ОДПІ попереджено, що порушення вимог Закону України "Про звернення громадян" тягне вжиття заходів дисциплінарного впливу; зазначено також про порядок оскарження відповіді.

Заявою від 06.08.2015 року ОСОБА_2 повідомив відповідача-2 про скасування виданої ним на ім'я позивача довіреності від 18.04.2013р. ВРХ № 446363, у зв'язку з чим просив не надавати інформації іншим особам стосовно його діяльності без його згоди.

Своїм листом, адресованим компетентним органам, від 06.08.2015р. №163/01-16 приватний нотаріус ОСОБА_4 повідомила про скасування зазначеної довіреності ОСОБА_2 на ім'я позивача на підставі його заяви від 06.08.2015р.

01.08.2015 року позивач звернулась до відповідача-1 з вимогою провести службову перевірку по факту порушення начальником Мелітопольської ОДПІ Закону України "Про звернення громадян" та "Порядку розгляду звернень та організації особистого прийому громадян в Державній фіскальній службі України і територіальних органах", а також щодо неправомірного складання та направлення ФОП ОСОБА_2 вимоги про сплату боргу зі сплати єдиного соціального внеску (далі - ЄСВ) від 14.05.2015 року №Ф-1630-23 у сумі 1267,98 грн.

На таке звернення позивача 19.08.2015 року відповідачем-1 було направлено відповідь з посиланням на норми пп.17.1.19 п.17.1 ст.17 та п.19.2 ст.19 Податкового кодексу України із зазначенням, що скарга може бути розглянута при належному документальному підтвердженні повноважень, як представника ОСОБА_2 (а.с.94 т.1).

Позивач направила відповідачу-2 запит від 12.08.2015 року, в якому просила у відповідності із Законом України "Про доступ до публічної інформації" N2939-VI надати копію документа або посилання на документ, на підставі якого прийнято рішення про притягнення ОСОБА_2 для розгляду скарги позивача в ГУ ДФС в Запорізькій області від 18.06.2015 року; копію документа, який був направлений ОСОБА_2 про його залучення до розгляду скарги; копію документа, який містить пояснення ОСОБА_2 по скарзі позивача від 18.06.2015 року.

17.08.2015 року відповідач-2 направив відповідь на таке звернення (а.с.72 т.1), в якому відмовив у наданні інформації, посилаючись на те, що скарга від 18.06.2015 року направлена позивачем до відповідача-1; у відповідача-2 немає повноважень щодо розгляду цієї скарги згідно ст.56 ПК України, запитувані документи відсутні. Зазначено про можливість оскарження рішення, дії чи бездіяльності розпорядника інформації згідно ст.23 Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Також, позивач направила відповідачу-1 запит на інформацію, датований 13.08.2015 року (а.с.15), в якому просила надати їй копію звернення ОСОБА_2, яким відкликано її скаргу від 18.06.2015 року, і копію конверта, в якому було направлено скаргу.

Відповідач-1 надав відповідь від 14.08.2015 року, в якій повідомив, що в ході попереднього розгляду листа встановлено, що це є зверненням до державної установи, яке буде розглянуто і надано відповідь у встановлені законодавством строки. Також, листом від 27.08.2015 року позивачу було повідомлено, що у звязку із відсутністю в неї повноважень на представництво інтересів ОСОБА_2 інформація стосовно вказаної особи не може бути надана.

Позивач звернулася до Державної фіскальної служби України відповідача-3 зі зверненням від 18.08.2015 року щодо можливих неправомірних дій службових осіб Мелітопольської ОДПІ ГУ ДФС у Запорізькій області, пов'язаних з формуванням вимоги про сплату боргу зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування ОСОБА_2

На зазначене звернення ДФС України було направлено відповідь від 23.09.2015 року №8890/11/99-99-08-03-01-14 (а.с. 36 т.1), якою повідомлено позивача про відсутність на момент складання відповіді боргу за ОСОБА_2, оскільки вимога від 14.05.2015 року №Ф-1630-23 вважається відкликаною і у останнього претензії до посадових осіб Мелітопольської ОДПІ відсутні.

Крім того, позивач звернулась до відповідача-3 також із заявою від 16.09.2015 року, в якій просила ознайомити її з матеріалами перевірки по її скарзі від 18.08.2015 року, на що їй було надано відповідь по суті звернення 15.10.2015 року (а.с.74 т.2).

Позивач вважає, що відповідачами порушені її права внаслідок бездіяльності, допущеної під час розгляду її звернень в порядку, визначеному Законами України "Про звернення громадян" та "Про доступ до публічної інформації".

Також, позивач посилається на матеріали кримінального провадження №12015080140004655 від 17.09.2015 року за ч. 1 ст. 366 КК України, відкритого за її заявою щодо внесення неправдивих відомостей до офіційних документів працівниками відповідача-2, з якого, на її думку слідує, що ОСОБА_2 внаслідок неправомірних дій відповідачів склав хибну уяву щодо позивача, вважає, що вона діяла не професійно, внаслідок чого їй було заподіяно моральну та матеріальну шкоду.

Вважає, що працівники відповідача-2, діючи не у спосіб та поза межами повноважень, визначених законом, незаконно вплинули на її довірителя ОСОБА_2 та переконали його відмовитись від скарги та претензій щодо правомірності нарахування йому єдиного соціального за І квартал 2015 року, що негативним чином позначилось на її репутації, принижені її честь та гідність, постраждала ділова репутація, вона втратила дохід від бухгалтерських послуг, які надавала.

Суд першої інстанції вважав необґрунтованими вимоги позивача щодо визнання протиправною бездіяльності відповідачів стосовно вимог за пунктами № 1, 2, 3, 4, 5, 7, 8 та зазначив, що допущені відповідачами порушення є суто формальним і не спростовує суті наданих позивачу відповідей.

В частині задоволених позовних вимог за пунктом № 6, суд вказав, що вони ґрунтуються на вимогах ч. 3 ст. 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації", згідно яких "розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником". Відповідач-2 при розгляді запиту на інформацію від 12.08.2015 року у своїй відповіді від 17.08.2015 року № 3871-08-32-11-02-12 відмовив позивачу у розгляді її запиту, посилаючись на неможливість надання позивачу запитуваних нею деяких документів у зв'язку з відсутністю зазначених документів у відповідача-2, оскільки скарга позивачем від 18.06.2015 року була надіслана на адресу відповідача-1 і всі матеріали перевірки скарги знаходяться у нього. Отже, відповідачем-2 порушено вимоги ч.3 ст. 22 зазначеного закону, а тому суд задовольнив позов в цій частині.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково застосував норми матеріального права, які не регулюють спірні відносини, не повно зясував певні обставини справи.

Щодо вимог позивача, викладених у п. 1 уточненої позовної заяви, в якій позивач просила визнати протиправною бездіяльність відповідача-1 в частині невиконання ним обовязків, покладених на нього статтями 4,15,19 Закону України "Про звернення громадян" та пунктами 12,14,16 частини ІІІ Порядку № 271, затвердженого наказом Міністерства Фінансів України 02.03.2015 року, в наслідок чого 19.08.2015 року відповідачем-1 було порушено її право на обєктивний розгляд її скарг від 18.06.2015 року і 01.08.2015 року, перевірку викладених в них фактів, прийняття рішення у відповідності з діючим законодавством та забезпечення його виконання, зазначення у відповіді норм Закону, розяснення порядку оскарження прийнятого рішення, колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивач 18.06.2015 року звернулась до відповідача-1 зі скаргою з посиланням на те, що вона представляє інтереси ОСОБА_5 Отже, її доводи, які вона не одноразово в наступному наводила, що ані скарга, ані звернення не стосуються її довірителя, оскільки подані нею у своїх власних інтересах, не можуть бути враховані, оскільки її повноваження були визначені виданою їй довіреністю, про що вона зазначила у скарзі.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги позивача стосовно того, що єдиний внесок на загальнообовязкове державне соціальне страхування не входить до системи оподаткування, однак, колегія суддів враховує, що у відповідності до ч.4 ст.8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Таким чином, норми Податкового кодексу України, які визначають порядок адміністрування та включені до Розділу ІІ цього кодексу, зокрема і ст. 56 ПК України, мають застосовуватись під час здійснення податкового контролю, оскарженні рішень контролюючих органів, якими є органи Державної фіскальної служби України.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) з цього внеску оскаржується у порядку, передбаченому ст.25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування", а саме: орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату; платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею; у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку; скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску; орган доходів і зборів, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску протягом 30 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника єдиного внеску поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. Якщо протягом цього строку вмотивоване рішення органом доходів і зборів не надсилається платнику єдиного внеску, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника єдиного внеску.

Таким чином, оскарження вимоги про сплату боргу має здійснюватись у встановленому порядку. Та обставина, що позивач вважала за необхідне здійснити перевірку за фактом, як на її думку, внесення завідомо неправдивих відомостей про заборгованість (недоїмку) по єдиному внеску в офіційний документ, не змінює суті її дій - оскарження вимоги.

Розгляд такої скарги здійснюється податковим органом вищого рівня або судом.

Крім того, слід зазначити, що податкові органи не наділені повноваженнями щодо розгляду заяв громадян про вчинення діяння, яке підпадає під ознаки кримінального, передбаченого ст.366 КК України, а саме - складання, видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення офіційних документів, а розглядають лише скаргу щодо вимоги про сплату боргу, в порядку, визначеному ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування" та Податковим кодексом України.

Отже, на думку колегії суддів, норми Закону України "Про звернення громадян" не регулюють відносини, які виникли між позивачем та відповідачем-1 під час розгляду скарги від 18.06.2015 року, оскільки вона підлягала розгляду в порядку, визначеному ст. 56 ПК України, а тому ОСОБА_2 мав повне право відмовитись від такої скарги, поданої його повіреним. При цьому, за відсутності будь-яких претензій з боку ОСОБА_2 стосовно дій податківців, позивач намагається довести у судовому порядку їх протиправність. Але, на думку колегії суддів, їй у такому випадку не належить право вимоги, оскільки її прав та інтересів, захист яких покладено на суди адміністративної юрисдикції, відповідачами не порушено.

Думка позивача щодо неналежного виконання відповідачами обовязків, визначених ст. 4, 15, 19 Закону України "Про звернення громадян", та щодо її права виступати в контексті цих Законів самостійним субєктом звернення, є помилковою, оскільки всі відносини, які між сторонами виникли, мають своїм джерелом саме вимогу про сплату боргу від 14.05.2015 року № Ф-1630-23, яку було направлено довірителю позивача - ОСОБА_2 Правомірність цієї вимоги не є предметом цього спору, проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідачі не заперечують, що вимога була направлена помилково та відповідачем-2 здійснено в червні 2015 року відповідне коригування.

В будь-якому випадку, саме ОСОБА_2 належить право обрати правову позицію щодо такої вимоги та дій податківців: оскаржити або погодитись з ними. Як слідує з пояснень, які надавались ОСОБА_2 в кримінальному провадженні, він добровільно відмовився від оскарження вимоги, претензій до податківців не заявляв. Крім того, останній відкликав довіреність, видану позивачу, таким чином відмовившись від її послуг.

В своїй відповіді від 19.08.2015 року на скаргу позивача від 01.08.2016 року, подану у відповідності до Закону України "Про звернення громадян", відповідач-1 зазначає про відсутність у позивача права вимагати проведення перевірки дій податкового органу, яке не стосується інтересів позивача, посилаючись на ст.17 та ст.19 Податкового кодексу України, норми статей 100, 1004 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись з такою відповіддю та з постановою суду першої інстанції, позивач в своїй апеляційній скарзі зазначає, що законодавством України "Про звернення громадян" не передбачено порядок відкликання звернень довірителями.

Колегія суддів зазначає, що частинами 4, 5 ст.16 Закону України "Про звернення громадян" передбачається, що громадянин може подати скаргу особисто або через уповноважену на це іншу особу. Скарга в інтересах громадянина за його уповноваженням, оформленим у встановленому законом порядку, може бути подана іншою особою, трудовим колективом або організацією, яка здійснює правозахисну діяльність. Згідно пп.17.1.2. п.17.1. ст. 17 ПК України, платник податків має право представляти свої інтереси в контролюючих органах самостійно, через податкового агента або уповноваженого представника.

У відповідності до ст. 19 ПК України, платник податків веде справи, пов'язані зі сплатою податків, особисто або через свого представника. Особиста участь платника податків в податкових відносинах не позбавляє його права мати свого представника, як і участь податкового представника не позбавляє платника податків права на особисту участь у таких відносинах. Представниками платника податків визнаються особи, які можуть здійснювати представництво його законних інтересів та ведення справ, пов'язаних із сплатою податків, на підставі закону або довіреності. Довіреність, видана платником податків - фізичною особою на представництво його інтересів та ведення справ, пов'язаних із сплатою податків, має бути засвідчена відповідно до чинного законодавства. Представник платника податків користується правами, встановленими цим Кодексом для платників податків.

Отже, в частині, що стосується оформлення повноважень особи, слід керуватися положеннями глави 17 Цивільного кодексу України щодо представництва. Із системного аналізу наведених норм вбачається, що особа, яка надала довіреність, не втрачає права власного волевиявлення, а тому не позбавлена права вчиняти одночасно з представником юридично значущі дії. Крім того, слід врахувати, що скарга позивача від 01.08.2015 року ОСОБА_2 не відкликана, та посилання на це відповідь відповідача-1 від 19.08.2015 року не містить. Щодо скарги від 18.06.2015 року, то колегія суддів вже обґрунтувала свою позицію, що така скарга не підлягала розгляду в порядку Закону "Про звернення громадян", в ній також не було посилання на норми цього Закону.

Щодо доводів апеляційної скарги про незаконні дії та вплив відповідача-2 на ОСОБА_2 з приводу відкликання поданої позивачем скарги від 18.05.2015 року, колегія суддів зазначає, що це не є предметом спору, а, крім того, такі доводи не спростовують доказів, наявних в матеріалах справи, зокрема, протоколу допиту свідка ОСОБА_2 в межах кримінального провадження, які підтверджують, що останній, безумовно розумів свої дії щодо відмови від скарги та скасування довіреності та вчинив їх добровільно.

Таким чином, доводи апеляційної скарги позивача не спростовують висновку суду щодо відмови в цій частині позову, проте вони ґрунтуються на помилковому застосуванні норм матеріального права до зазначених правовідносин.

Щодо п.2 позовних вимог, в яких позивач просила визнати протиправною бездіяльність відповідача-1 в часті невиконання обовязків, покладених на нього пунктом 4 частини 4 ст. 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації", внаслідок чого 14.08.2015 року відповідачем-1 було порушено її законне право на зазначення відповідачем-1 у відповіді від 14.08.2015 року, яким було відмовлено у задоволенні запиту на інформацію від 13.08.2015 року, порядок оскарження відмови, колегія суддів зазначає наступне.

В своєму запиті позивач просила надати їй копію звернення ОСОБА_2 з відмовою від скарги позивача від 18.06.2015 року в ГУ ДФС в Запорізькій області та копію конверта, в якому відправлена скарга.

У відповідності до ч.1 ст.1 Закону України "Про доступ до публічної інформації", публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Із системного аналізу такої норми випливає, що однією з особливих ознак публічної інформації є те, що вона не може вважатись публічною, якщо вона створена не субєктом владних повноважень або отримана не від субєкта владних повноважень, а джерелом її походження є інша особа, яка не підпадає під ознаки розпорядників публічної інформації.

Як вбачається з відповіді відповідача-1 на вказаний запит, відповідач-1 наводить норми Закону України "Про доступ до публічної інформації" та доходить висновку, що це не є запитом на публічну інформацію, а є зверненням до державної установи. З такою думкою погоджується і суд апеляційної інстанції, оскільки лист, копію якого вимагала надати позивач, а також поштовий конверт, адресований податковому органу, належали фізичній особі ОСОБА_2, містили конфіденційну, в сенсі ч.2 ст.11 Закону України "Про інформацію" інформацію щодо цієї особи, зокрема її адресу, тому вони не можуть вважатися публічною інформацією.

Згідно ст.16 Закону "Про інформацію", податкова інформація - сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб'єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України. У відповідності до пп.17.1.9. п.17.1 ст.17 ПК України, платник податків має право на нерозголошення контролюючим органом (посадовими особами) відомостей про такого платника без його письмової згоди та відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю та стали відомі під час виконання посадовими особами службових обов'язків, крім випадків, коли це прямо передбачено законами.

Судом встановлено, що на час звернення позивача від 13.08.2015 року, ОСОБА_2 повідомив про скасування виданої ним на ім'я позивача довіреності від 18.04.2013р. ВРХ № 446363, у зв'язку з чим просив не надавати інформації іншим особам стосовно його діяльності без його згоди.

Отже, відповідач-1 надав позивачу обґрунтовану та правомірну відповідь по суті звернення в межах строків, встановлених законом про "Про звернення громадян", а не Законом "Про доступ до публічної інформації", на що він звертав увагу суду першої інстанції в своєму запереченні на позов (а.с. 56 т. 1).

Посилання позивача на порушення її права на зазначення у відповіді порядку оскарження відмови ґрунтується на нормах п.4 ч.4 ст.22 Закону України "Про доступ до публічної інформації", який на дане звернення не поширюється. Крім того, у відповідності до ст. 6 КАС України, захисту підлягає порушене право особи. Згідно ст.23 Закону "Про доступ до публічної інформації" рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити:1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації;5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача. В даному випадку, позивач посилається на формальне порушення положення закону та не наводить обґрунтувань, яким чином це порушує його право (тобто, до яких наслідків це призвело), адже в самому законі зазначено про порядок оскарження, який вона цитує у своїй апеляційній скарзі.

Отже, на думку колегії суддів, суд першої інстанції застосував Закон "Про доступ до публічної інформації" до правовідносин, на які він не поширюється. Разом з тим, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Щодо пункту 3 позовних вимог, колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги стосовно неповного встановлення судом обставин справи та дослідження доказів, оскільки суд першої інстанції виходив безпосередньо з тексту п.3 прохальної частини уточненого позову, в якому позивач посилається на бездіяльність відповідача-1 в частин невиконання вимог ч.2 ст.2 Закону України "Про доступ до публічної інформації", яка встановлює, що цей Закон не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб'єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом.

Крім того, колегія суддів виклала вище свій висновок щодо безпідставності вимог позивача щодо застосування цього Закону до її звернення від 13.08.2015 року.

Це в повній мірі відноситься і до пункту 4 позовних вимог, стосовно не зазначення у відповіді від 14.08.2015 року відповідачем-1 причин, з яких запит на інформацію не може бути задоволений в межах строку, встановленого Законом та не зазначення строку, в який буде задоволено запит.

Щодо пункту 5 позовних вимог стосовно визнання протиправною бездіяльності відповідача-2 в частині невиконання ним обовязків, покладених на нього ч.4 ст.13 Закону України "Про доступ до публічної інформації", внаслідок чого 17.08.2015 року відповідачем-2 було порушено її законне право на розгляд запиту на інформацію від 12.08.2015 року у відповідності з частиною 4 ст.13 Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Суд першої інстанції виходив з того, що позивач не конкретизувала, які саме дії порушують її права за цією нормою Закону. В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що у відповідності до ч.4 ст.13 вказаного Закону, усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом. Також, зазначає, що єдиний внесок на загальнообовязкове державне соціальне страхування не входить до системи оподаткування, тому така інформація не є податковою. Крім того, ця інформація в силу Закону України "Про захист персональних даних" не є конфіденційною. Отже, відповідь мала надаватись у відповідності до Закону "Про доступ до публічної інформації", а не Податкового кодексу України.

Колегія суддів не погоджується з такими доводами апеляційної скарги та зазначає, що у відповідності до ст.74 ПК України, податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів. Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань. Згідно пп.21.1.6 п.21.1 ст.21 ПК України, посадові особи контролюючих органів зобовязані не допускати розголошення інформації з обмеженим доступом, що одержується, використовується, зберігається під час реалізації функцій, покладених на контролюючі органи.

На думку колегії суддів, інформація, яка була витребувана позивачем у відповідача-2 не мала статусу публічної інформації, оскільки є податковою інформацією, тобто інформацією з обмеженим доступом. Як вбачається зі змісту відповіді, позивач був повідомлений, що розгляд його скарги від 18.06.2015 року здійснюється за правилами ст. 56 ПК України. Саме посилання відповідача-2 у відповіді від 17.08.2015 року на норми Закону України "Про доступ до публічної інформації" є помилковими, оскільки така інформація не є публічною. З огляду на це, відповідачем-2 не порушено вимоги ч.3 ст.22 Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Щодо пункту 6 позовних вимог, в частині яких позов було задоволено, колегія суддів зважує на доводи апеляційної скарги відповідача-2, в якій вірно зазначає, що суд перефразував відповідь від 17.08.2015 року, оскільки в ній не було зазначено, де саме знаходяться запитувані позивачем документи, лише заперечується їх знаходження у відповідача-2. З огляду на це, відповідач не зобовязаний був виконувати вимоги ч.2 ст.22 Закону України "Про доступ до публічної інформації", а тому позов в цій частині не підлягає задоволенню. Крім того, ця інформація не є публічною, про що колегією суддів зазначалось раніше.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції в цій частині не повно зясував обставини справи та застосував норму закону, який не регулює спірні відносини, що є підставою для скасування постанови в цій частині.

Щодо пункту 7 позовних вимог, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем-3 на заяву позивача від 18.08.2015 року було надано відповідь по суті звернення у відповідності до вимог Закону України "Про звернення громадян". Вбачається, що перевірку стосовно правомірності нарахування єдиного соціального внеску було проведено. Та обставина, що не знайшов підтвердження факт вчинення кримінального правопорушення, не свідчить про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві, щодо проведення перевірки.

У відповідності до ч.4 ст.15 Закону України "Про звернення громадян", на яку посилається позивач, рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. Оскільки відмови у задоволенні заяви не було, відповідь надана по суті звернення, то вимога щодо зазначення порядку оскарження не ґрунтується на вказаній нормі Закону.

Стосовно доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі стосовно п.8 позовних вимог, колегія суддів зазначає, що погоджується з висновком суду першої інстанції, який зазначив, що відповідь на звернення позивача від 16.09.2015 року була надана після проведення певних дій, необхідних для розгляду звернення, в межах місячного строку, встановленого ст.20 Закону України "Про звернення громадян" - 15.10.2015 року.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач направляла відповідачу-3 два звернення 16.09.2015 року, про що вказувала суду у своїх поясненнях, не конкретизовані, а тому колегією суддів до уваги не приймаються.

Крім того, колегія суддів зазначає наступне. Як слідує з пояснень позивача, наданих в судовому засіданні, та доводів, викладених в доповненні до позовної заяви від 17.05.2016 року, позивач зазнала моральних та матеріальних втрат через неправомірні дії відповідачів, принижені її честь, гідність та ділова репутація в очах її колишнього довірителя ОСОБА_2

Проте, на думку суду, позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, оскільки юрисдикція адміністративних судів не поширюється на правовідносини в сфері приватноправових інтересів.

Більш того, належною сатисфакцією для позивача мало б бути проведене відповідачем-2 коригування зобовязань платника, що доводило правомірність здійснених нею, як бухгалтером, нарахувань.

При цьому, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги позивача, що суд першої інстанції дійшов хибних висновків стосовно правомірності вимоги про сплату боргу.

Разом з тим, посилання позивача на порушення судом першої інстанції вимог процесуального законодавства в частині відмови в задоволенні клопотання про витребування у відповідача-2 рішення про скасування ОСОБА_2 недоїмки по єдиному внеску апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки дослідження зазначеного питання виходить за межі цього спору.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги позивача слід відмовити.

Щодо апеляційної скарги відповідача-2, колегія суддів вважає за необхідне її задовольнити, постанову суду першої інстанції скасувати та в позові відмовити повністю.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи; висновки суду не відповідають цим обставинам, що є підставою для скасування постанови суду з ухваленням нового рішення відповідно до ст. 202 КАС України.

Керуючись ст.ст. 196, 198, 202 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Запорізькій області задовольнити.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 26.05.2016 р. у справі №808/7082/15 скасувати.

В позові відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції в порядку, визначеному ст.212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Панченко

Суддя:А.О. Коршун

Суддя:Т.І. Ясенова