Постанова № 63780732, 16.12.2016, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

Справа №265/7299/16-а

Провадження №2-а/265/251/16

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2016 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі головуючого судді Щербіна А.В., при секретарі судового засідання Себко Г.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі міста Маріуполя Донецької області про визнання дій неправомірними та зобовязання здійснити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

30 листопада 2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя Донецької області із позовом до ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м.Маріуполя (надалі ОСОБА_2 ПФУ) про визнання дій неправомірними та зобовязання здійснити певні дії. В обгрунтування позову зазначив, що рішенням ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м.Маріуполя №5030 від 15.11.2016 року, позивачу було відмовлено в призначенні, нарахуванні та виплаті пенсії за вислугу років, як працівнику прокуратури, що має спеціальний стаж роботи 21 рік 8 місяців та 14 днів, у т. ч. стаж роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури 19 років 3 місяці та 14 днів. Зазначене рішення вважав незаконним, а дії неправомірними з наступних підстав. 15.11.2016 року, він перебуваючи на посаді керівника Маріупольської місцевої прокуратури №2 Донецької області, звернувся до ОСОБА_2 ПФУ із заявою про призначення пенсії за вислугу років у відповідності до Закону України «Про прокуратуру». Рішенням ОСОБА_2 ПФУ йому відмовлено в призначенні пенсії у звязку з тим, що відповідно до п.5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, у разі неприйняття до 01.06.2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, з 01.06.2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до Закону України «Про прокуратуру».

На момент його звернення із заявою про призначення пенсії і на сьогодні діє Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VІІ, відповідно до ст.86 якого прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку.

В той же час, ч.1 ст.86 цього ж Закону передбачене поступове збільшення необхідної для призначення пенсії вислуги років. Зокрема, прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше, зокрема: з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років. Таким чином, за нормами цього Закону кожного року погіршуються умови, за якими прокурор може отримувати пенсію.

Як наслідок, для призначення пенсії за вислугу років відповідно до ч.1 ст.86 Закону від 14.10.2014 №1697-VII йому станом на листопад 2016 року потрібно мати спеціальний стаж роботи 23 роки, у тому числі стаж роботи на посадах прокурорів не менше 13 років.

У той же час, до липня 2011 року діяв Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ, відповідно до статті 50-1 якого (в редакції від 2001 року) право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку мають прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років.

Таким чином, з 2001 року по 2011 рік, коли він працював на посадах в органах прокуратури, для нього діяли гарантії пенсійного забезпечення як для працівника прокуратури, які суттєво відрізняються від положень, передбачених нині діючим Законом.

Вказував, що громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене (правові позиції ОСОБА_3 Суду України в таких рішеннях: від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010, від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010, від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011 (рішення № 10-рп/2011)).

В той же час, законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року значно звужено обсяг його права на соціальний захист як прокурора та слідчого, установлений ОСОБА_4 України та спеціальним законами в частині права на отримання пенсії, яке існувало до 2011 року, що суперечить статті 58 ОСОБА_4 України. Фактично Законом від 14.10.2014 року №1697-VII установлено менш сприятливі умови соціального захисту прокурорів порівняно з тими умовами, що були законодавчо передбачені в період з 2001 по 2011 рік, що означає порушення конституційного принципу рівності всіх перед законом (частина перша статті 24 ОСОБА_4 України).

На момент його звернення до управління Пенсійного фонду, наявний у нього спеціальний стаж роботи, потрібний для призначення пенсії за вислугу років, складав 21 рік 8 місяців та 14 днів, з яких: 2 роки 5 місяців - половина строку навчання у вищому навчальному юридичному закладі (з 01.09.1992 по 30.06.1997), 19 років 3 місяці та 14 днів - робота в органах прокуратури (з 09.07.1997 по 26.09.2016).

Відповідно до довідки прокуратури Донецької області від 28.10.2016 № 18-57-1828 його заробітна плата, враховуючи виплати, які передбачені законодавством становить 17227,63 грн.

Посилаючись, зокрема на ст.ст.22, 46 ОСОБА_4 України, ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ, практику Європейського суду з прав людини у справах «ОСОБА_5 Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» та «Федоренко проти України», просив суд: 1. визнати відмову ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м.Маріуполя у призначенні, нарахуванні та виплаті йому пенсії за вислугу років неправомірною та скасувати рішення №5030 від 15.11.2016 року; 2. визнати достатнім для призначення пенсії за вислугу років ОСОБА_1 спеціальний стаж 21 рік 8 місяців та 14 днів, у тому числі за посадами прокурорів і слідчих прокуратури 19 років 3 місяці та 14 днів; 3. зобовязати ОСОБА_2 пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м.Маріуполя призначити, нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років у розмірі 90% від місячного заробітку без обмеження граничного розміру та з урахуванням середньомісячної суми виплат за 60 календарних місяців роботи перед зверненням за призначенням пенсії, яка становить 17227,63 грн. відповідно до довідки прокуратури Донецької області №18-57-1828 від 28.10.2016 про розмір місячного заробітку, починаючи з 15 листопада 2016 року (з дня звернення за пенсією); 4. стягнути з ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м.Маріуполя на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 551,21 грн.

Відповідач ОСОБА_2 ПФУ подало до суду письмові заперечення проти позову, в яких зазначило, що з позовом не може погодитися у повному обсязі, рішення про відмову вважали обґрунтованим та таким, що відповідає нормам діючого права, з огляду на наступне.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, звернувся до ОСОБА_2 ПФУ із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» 15.11.2016 року.

Відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ, прокурори і слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше, зокрема: з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 12 років 6 місяців. Пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. Закон України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ, з 15.07.2015 року втратив чинність (за виключенням окремих положень) у звязку із набранням чинності Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VІІ.

Згідно п.5 Прикінцевих положень Закону України від 02.03.2015 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону, щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до закону України «Про прокуратуру». До 01 червня 2015 року, відповідний Закон прийнято не було. З огляду на зазначене, на момент виникнення спірних правовідносин інститут спец.пенсій було скасовано.

Вважало, що позивачем передчасно без наявності спору в частині призначення пенсії заявлено позовні вимоги про зобовязання ОСОБА_2 ПФУ призначити, нарахувати, виплатити пенсію за вислугу років відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року з 15.11.2016 року виходячи з розміру 90% від суми місячного заробітку. Відповідачем відмовлено позивачу у призначенні пенсії не у зв'язку з недостатністю стажу роботи, а у звязку із втратою чинності Закону №1789 та відсутністю в Україні станом на день звернення системи спеціальних пенсій. При цьому питання наявності у позивача достатнього стажу для призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 86 Закону № 1697 або ст.50-1 Закону №1789 предметом розгляду органом ПФУ не було, у зв'язку з чим суд не може підмінити собою компетентний орган в питанні обчислення стажу позивача без наявності на даному етапі спору про це, оскільки це є прямим втручанням в діяльність територіального управління Пенсійного фонду України.

Позивач просить провести призначення пенсії відповідно ст. 50-1 ЗУ «Про прокуратуру» №1789 із урахуванням даних про заробітну плату відображених в довідці Прокуратури Донецької області від 28.10.2016 року №18/57-1828. Згідно трудової книжки та довідки прокуратури Донецької області про складові заробітної плати, позивач продовжує працювати на посаді прокурора та його посадовий оклад, надбавки за класний чин, за вислугу років визначені станом на 28.10.2016 року (на час роботи позивача в органах прокуратури). Окрім того, довідка від 28.10.2016 року №18-57-1828 містить розрахунок заробітної плати для призначення пенсії не відповідно до вимог ст. 50-1 ЗУ №1789, а відповідно до ст.86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697.

Щодо вимоги позивача про здійснення виплати пенсії за вислугу років з 15.11.2016 року, то ОСОБА_2 ПФУ зазначило. Законом України «Про внесення змін до деякий законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213 від 02 березня 2015 року внесено зміни до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру», а саме: "Тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року: особам, на яких поширюється дія цього Закону (крім інвалідів І та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії/щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених цим Законом, законами України "Про статус народного депутата України", "Про прокуратуру" від 05.11.1991, "Про судоустрій і статус суддів", пенсії, призначені відповідно до цієї статті, не виплачуються.

Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 24.12.2015 року №911, який набрав чинності з 01.01.2016 року, ч.15 ст.86 Закону України "Про прокуратуру" викладено у новій редакції, зокрема передбачено, що тимчасово, у період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року особам (крім інвалідів І та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України "Про державну службу", «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються. Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється.

Таким чином, законодавець з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року тимчасово обмежив виплату пенсії особам, які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України "Про державну службу", «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів».

Вказані норми Закону є діючими, рішенням Конституційного суду України чи іншим законом скасовані не були, а отже підлягають обов'язковому застосуванню органами Пенсійного фонду України та всіма органами державної влади на території України.

З огляду на зазначене, позивач, як посадова особа органу прокуратури, працює на посаді та умовах, передбачених Законом України "Про прокуратуру" від 14.10.2014, а отже дія Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" в частині встановлення обмеження щодо отримання пенсії особами у період служби в органах прокуратури поширюється на ОСОБА_1 в повному обсязі.

Щодо виплати пенсії без обмеження граничним розміром, то ОСОБА_2 ПФУ зазначило, що 01 квітня 2015 року набрав чинності Закон України від 02.03.2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», яким внесено зміни в статтю 50-1 Закону України «Про прокуратуру», а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Аналогійна правова норма викладена в Законі України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 року № 911-УІІІ, яким внесено зміни до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-УІІ. Наведені положення є імперативними та встановлюють обмеження в розмірі виплачуваної особі пенсії, неконституційними не визнавались та є чинними на день звернення позивача до управління із заявою про призначення пенсії, а тому повинні враховуватись при здійсненні призначення та виплати пенсії.

Щодо стягнення з управління на користь, позивача судового збору у розмірі 551,21 грн., то ОСОБА_2 ПФУ зазначило, що позивач в порушення ст. 94 КАС України не визначає вид коштів за рахунок яких управління повинно сплатити судовий збір («за рахунок бюджетних асигнувань»), Зазначене, у разі задоволення позовних вимог, ставить під загрозу цілісність наявних на рахунку управління коштів юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, направлених для сплати страхових внесків, відшкодування витрат по сплаті пільгових пенсій, тощо.

На підставі вищевикладеного, керуючись Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-УІІІ від 02.03.2015; "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 24.12.2015 року №911, просили суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В судове засідання, позивач ОСОБА_1 не зявився та про причини своєї неявки суд не повідомив, хоча про місце і час судового розгляду справи був повідомлений належним чином. У звязку з цим, суд вважає, що Позивач не зявилася до судового засідання без поважних причин та його неявка не є перешкодою для розгляду справи, оскільки він на власний розсуд розпорядився своїм правом прийняття участі в судовому розгляді.

В судовому засіданні, представник відповідача ОСОБА_6, який діє на підставі довіреності, проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у запереченнях проти позову.

Суд, заслухавши представника відповідача, дослідивши письмові матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступник підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 15 листопада 2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 ПФУ з заявою про призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру».

На момент звернення позивача до ОСОБА_2 ПФУ з заявою про призначення пенсії його загальний стаж роботи в органах прокуратури становив 21 рік 8 місяців 14 днів, у тому числі на посадах прокурорів і слідчих прокуратури 19 років 3 місяці 14 днів.

Рішенням від 15 листопада 2016 року №5030 позивачу було відмовлено в призначенні пенсії, посилаючись на відсутність законних підстав для призначення пенсії на підставі положень Закону України «Про прокуратуру» у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», яким з 01 червня 2015 року скасовано норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії або щомісячне довічне грошове утримання призначається відповідно до спеціальних законів, у т.ч. Закону України «Про прокуратуру» і пенсійне забезпечення таких осіб здійснюється на загальних підставах згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до статті 8 ОСОБА_4 України в Україні діє принцип верховенства права. ОСОБА_4 України має найвищу юридичну силу та пріоритет над іншими нормативно - правовими актами. Закони та підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_4 і повинні відповідати їй. ОСОБА_4 є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_4 України гарантується.

Статтею 46 ОСОБА_4 України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 58 ОСОБА_4 України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з вимогами ст. 64 ОСОБА_4 України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених ОСОБА_4 України.

За приписами ст. 21, 22 ОСОБА_4 України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

ОСОБА_3 Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист і сформулював чітку правову позицію, згідно з якою ОСОБА_4 України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 ОСОБА_4 України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, ОСОБА_2 державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення ОСОБА_3 Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справах щодо права на пільги, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 щодо пільг, компенсацій і гарантій та від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання).

У зазначених рішеннях ОСОБА_3 Суд України вказує на те, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (рішення № 5-рп/2002).

22 травня 2008 року ОСОБА_3 Суд України в рішенні №10-рп/2008 зазначив, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів. Тлумачення словосполучення «звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина», що міститься в частині третій статті 22 ОСОБА_4 України, ОСОБА_3 Суд України дав у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, згідно з яким «…конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод - є їх обмеження. У традиційному розумінні, визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними». ОСОБА_3 Суд України також підкреслив, що загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

Визнання Законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно раніше закріплених в них прав і свобод людини і громадянина ОСОБА_3 Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.

Виходячи з висловленого у рішеннях ОСОБА_3 Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів.

На момент призначення позивача на роботу в органах прокуратури України (01 вересня 1997 року) діяв Закон № 1789-ХІІ.

Статтею 50-1 Закону № 1789-ХІІ (в редакції від 12 липня 2001) було встановлено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Таким чином, позивач набув право виходу на пенсію після набуття ним стажу роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, незалежно від віку.

На теперішній час діє Закон № 1697-VII, частиною першою статті 86 якого встановлено, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше:

- по 30 вересня 2011 року - 20 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років;

- з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року - 20 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років 6 місяців;

- з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року - 21 рік, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років;

- з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року - 21 рік 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років 6 місяців;

- з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року - 22 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років;

- з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 6 місяців;

- з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років;

- з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців;

- з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років;

- з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців;

- з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.

Таким чином, ст.86 Закону № 1697-VII збільшено стаж роботи позивача, що дає йому право на пенсію за вислугу років, у порівнянні зі ст.50-1 Закону № 1789-ХІІ (в редакції від 12 липня 2001 року), з 20 до 22 років 6 місяців, що є звуженням прав позивача в розумінні ОСОБА_4 України.

Частинами 1-3 ст.8 КАС України встановлено, що суд при вирішенні адміністративної справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини; звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_4 України гарантується.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 № 3477-IV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколів до неї та практику Суду як джерело права.

Зокрема, статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції кожній фізичній або юридичні особі гарантовано право мирно володіти своїм майном. При цьому зазначено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В пунктах 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» від 01 червня 2006 року Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S. A. v. Belgium, рішення від 20 листопада 1995 року, серія А, № 332, с. 21, п. 31).

Аналогічна правова позиція щодо права власності особи сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch - United Kingdom, № 44277/98, рішення від 24.04.2003).

Отже, в розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, позивач, перебуваючи на службі в органах прокуратури, мав законні сподівання отримання пенсії за вислугу років за наявності 20 річного стажу, які ґрунтувалися нормах статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ (в редакції від 12 липня 2001 року), і які були звужені ст. 86 Закону №1697-VII.

Таким чином, на підставі встановлених обставин справи та аналізу чинних нормативно-правових актів, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частини зобовязання ОСОБА_2 ПФУ призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років у розмірі 90% від місячного заробітку, починаючи з 15 листопада 2016 року.

В той же час, відповідно до статті 19 ОСОБА_4 України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_4 та законами України.

Згідно з п.6 ст.92 ОСОБА_4 України, виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

У відповідності до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Пенсійне забезпечення громадян України, в тому числі порядок призначення та виплати пенсій, визначення розміру пенсії, регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення", Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та іншими нормативно-правовим актами.

Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 24.12.2015 року №911, який набрав чинності з 01.01.2016 року, ст.47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" викладено у новій редакції, зокрема передбачено, що тимчасово, у період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України "Про державну службу", «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються. Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється.

Таким чином, законодавець з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року тимчасово обмежив виплату пенсії особам, які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів».

Згідно до змін до ст.47 ч.1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" підставою для тимчасової невиплати пенсії є період роботи на посадах та на умовах передбачених серед іншого Законом України "Про державну службу".

Вказані норми Закону є діючими, рішенням Конституційного суду України чи іншим законом скасовані не були, а отже підлягають обов'язковому застосуванню органами Пенсійного фонду України та всіма органами державної влади на території України.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії за вислугу років у розмірі 90% від місячного заробітку без обмеження граничного розміру та з урахуванням середньомісячної суми виплат за 60 календарних місяців роботи перед зверненням за призначенням пенсії, яка становить 17227,63 грн. відповідно до довідки прокуратури Донецької області №18-57-1828 від 28.10.2016 про розмір місячного заробітку, є необгрунтованими та задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 94 ч. 1 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем ОСОБА_1 сплачено судовий збір в розмірі 551,20 гривень, що підтверджується документально квитанцією, тому на його користь підлягають присудженню здійснені ним судові витрати в розмірі 551,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_2 Пенсійного Фонду України в Орджонікідзевському районі міста Маріуполя Донецької області.

Таким чином, керуючись ст.ст. 8-11, 71, 86, 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі міста Маріуполя Донецької області про визнання дій неправомірними та зобовязання здійснити певні дії задовольнити частково.

2. Визнати відмову ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м.Маріуполя Донецької області у призначенні, нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 пенсії за вислугу років неправомірною та скасувати рішення №5030 від 15.11.2016 року.

3. Зобовязати ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м.Маріуполя Донецької області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років у розмірі 90% від місячного заробітку, починаючи з 15 листопада 2016 року.

4. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

5. Стягнути з ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м.Маріуполя Донецької області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 551,21 грн.

6. Ця постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ця постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

7. Ця постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення постанови, а учасниками процесу, що не були присутні при проголошенні, - протягом 10 днів з дня отримання копії цієї постанови. У разі проголошення в судовому засіданні вступної та резолютивної частини цієї постанови, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови складеної у повному обсязі.

Суддя А.В. Щербіна