Рішення № 63762648, 23.12.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/3515/15-ц Провадження № 22-ц/772/3369/2016Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1Категорія 24 Доповідач Оніщук В. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого: Оніщука В.В.

суддів: Копаничук С.Г., Медвецького С.К.,

за участю секретаря: Ліннік Я.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29.09.2016 року у справі за позовом комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за спожиті послуги з централізованого теплопостачання, -

в с т а н о в и л а :

В лютому 2015 року позивач звернувся в суд з вказаним позовом, посилаючись на те, що відповідно до Правил надання послуг населенню з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року №630 та Закону України «Про житлово-комунальні послуги» КП Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» надає послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання у квартирі №81, яка розташована за адресою: просп. Космонавтів, 36-А, м. Вінниці, де проживають відповідачі. У звязку із неналежним виконанням відповідачами свого обовязку по оплаті наданих послуг, станом на 06.02.2015 року виникла заборгованість, що підтверджується оборотною відомістю з особового рахунку. 21.07.2011 року за заявою КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» Ленінським районним судом м. Вінниці видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_4 та ОСОБА_2 заборгованості за спожиті послуги з централізованого теплопостачання в розмірі 8612,83 грн. за період з жовтня 2007 року по квітень 2011 року, проте станом на 02.02.2015 року зазначена заборгованість не погашена. Позивачем зазначено, що внаслідок невиконання відповідачами свого обовязку по оплаті наданих їм послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання, виникла заборгованість, яка відповідачами добровільно не погашена, чим позивачу заподіяно матеріальних збитків, а тому з урахуванням уточнених позовних вимог представник комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» просив стягнути солідарно на користь підприємства з ОСОБА_4 та ОСОБА_2 3 700,34 грн. заборгованості за період з травня 2011 року по лютий 2012 року; стягнути солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на користь підприємства 14 072,21 грн. заборгованості за період з березня 2012 року по січень 2015 року; стягнути солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на користь підприємства 5 277,16 грн. інфляційних втрат та 1 699,21 грн. 3% річних, а також стягнути судові витрати.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29.09.2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3, проживаючих за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» заборгованість у розмірі 19 567,74 грн., з яких: 14 620,38 грн. борг за спожиті послуги з централізованого теплопостачання, 617,00 грн. 3 % річних та 4 330,36 грн. інфляційні втрати.

В решті позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про часткове задоволення позову шляхом стягнення з ОСОБА_4 на користь комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» основної заборгованості за спожиті послуги з централізованого теплопостачання, а в решті позову відмовити.

При цьому зроблено посилання на неповноту з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

В судовому засіданні ОСОБА_2 та її представник апеляційну скаргу підтримали з посиланням на викладені в ній обставини, а також апеляційну скаргу підтримав ОСОБА_4.

Представник КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, вказавши на її безпідставність та законність і обґрунтованість рішення суду.

В судове засідання ОСОБА_3 не зявилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, причин неявки не повідомила, а тому згідно ч.2 ст. 305 ЦПК України її неявка не перешкоджає розгляду справи.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, що зявилися, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміні з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Задовольняючи позов частково, районний суд виходив з того, що відповідачі, як користувачі житлово-комунальних послуг, не виконали взяті на себе зобовязання щодо оплати вказаних послуг, що призвело до виникнення заборгованості, яка підлягає солідарному стягненню на користь позивача, при цьому в задоволенні решти заявлених вимог відмовлено у звязку із пропуском строків позовної давності.

Проте повністю з таким висновком погодитись не можна, так як вони не відповідають обставинам справи. У звязку з цим рішення суду підлягає зміні з ухваленням нового рішення.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 зареєстровані у ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується витягом з реєстру особових рахунків житлового фонду комунального підприємства ОЦ житлово-комунального господарства м. Вінниці від 31.12.2014 року, а також відомостями наданими адресно-довідковим підрозділом ГУДМС УДМС України.

Комунальне підприємство ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» є організацією, що надає населенню послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання.

Так, судом встановлено, що позивач надає відповідачам послуги теплопостачання, що підтверджується реєстром навантажень обєктів (перелік житлових будинків, теплопостачання яких здійснюється від мереж КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» та реєстром будинків згідно звітів енергоаудиту.

З матеріалів справи видно, що користуючись послугами з теплопостачання відповідачі не виконують належним чином свого обовязку зі сплати за надані послуги, у звязку з чим станом на 02.02.2015 року виникла заборгованість, що підтверджується оборотною відомістю з особового рахунку.

Так, із наданого розрахунку заборгованості вбачається, що борг відповідачів за період з травня 2011 року по січень 2015 року становить 24748,92 грн., з яких: заборгованість за спожиті послуги з централізованого теплопостачання 17772,55 грн., 3 % річних 1699,21 грн. та інфляційні втрати 5277,16 грн..

У звязку із неналежним виконанням відповідачами свого обовязку зі сплати за надані послуги за заявою КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» 21.07.2011 року Ленінським районним судом м. Вінниці видано судовий наказ, яким стягнуто з ОСОБА_4 та ОСОБА_2 заборгованість за спожиту теплову енергію, яка станом на 27.05.2011 року становила 10 065 грн..

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 31.10.2013 року у прийнятті заяви КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» про видачу судового наказу про стягнення боргу з ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 відмовлено на підставі п. 2 ч. 3 ст. 100 ЦПК України, у звязку із тим, що вбачався спір про право.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 20.10.2014 року позов КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» до ОСОБА_3,ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надані послуги з теплопостачання, 3% річних та інфляційних втрат було залишено без розгляду на підставі ч. 3 ст. 169, п. 3 ч. 1 ст. 207 ЦПК України, у звязку із повторною неявкою повідомленого належним чином позивача.

Відповідно до вимог ст. 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.

Вимогами ст.ст. 67, 68 ЖК України передбачено, що плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.

Пунктами 18 та 30 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року за №630, визначено, що оплата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим; споживач зобов'язаний оплачувати послуги в установлені договором строки.

Статтею 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому визначено обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відтак, споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, при цьому відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Згідно з ст. 901, 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Вимогами ст. 526 ЦК України передбачено, що зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постанові №6-2023цс15 від 16.12.2015 року, визначено, що закріплена в пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 Цивільного кодексу України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобовязання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утриманими грошовими коштами, що підлягають сплаті кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобовязання.

За відсутності оформлених договірних відносин, але в разі прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати отриманих житлово-комунальних послуг на боржника покладається відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України.

Таким чином, у позивача були підстави для нарахування інфляційних витрат та трьох відсотків річних, при цьому враховано, що відповідачі при розгляді справи не заперечували, що позивачем надаються послуги з теплопостачання.

Судом першої інстанції з урахуванням ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20.04.2016 року вірно встановлено, що станом на 27.05.2011 року за відповідачами рахується заборгованість за спожиті послуги з теплопостачання включно по квітень 2011 року, оскільки споживачі зобовязані сплачувати за отримані послуги з теплопостачання до 20 числа місяця наступного за звітним (розрахунковим).

Станом на 27.05.2011 року розмір спожитих послуг у травні 2011 року ще не визначався позивачем, оскільки кінцевий термін сплати споживачем за послуги теплопостачання отримані у травні спливає лише 20.06.2011 року. До 20 травня споживачі зобовязані сплатити за спожиті послуги з теплопостачання надані у квітні 2011 року, а тому слідує висновок, що заборгованість за травень 2011 року не включена до суми, яка стягнута згідно з судовим наказом Ленінського районного суду м. Вінниці від 21.07.2011 року.

Відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно п. 1 ст. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частиною 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд, при цьому оскільки розрахунковим періодом для оплати послуг теплопостачання є календарний місяць, строк позовної давності щодо сплати зазначених послуг слід обраховувати щодо кожного із місячних платежів, тобто з 21 числа місяця, що настає за розрахунковим (п. 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення).

З матеріалів справи видно, що заборгованість відповідачів в сумі 24748,92 грн., з яких: заборгованість за спожиті послуги з централізованого теплопостачання 17772,55 грн., 3 % річних 1699,21 грн. та інфляційні втрати 5277,16 грн. виникла за період з травня 2011 року по січень 2015 року.

До суду з даним позовом позивач звернувся в лютому 2015 року, тобто вимога про стягнення заборгованості за період з травня 2011 року по січень 2012 року знаходиться за межами трирічного строку позовної давності, з урахуванням положень статті 257 ЦК України.

Таким чином, оскільки термін сплати послуг теплопостачання, наданих у лютому 2012 року спливав 20.03.2012 року, а до суду позивач звернувся в лютому 2015 року, позовні вимоги за період з лютого 2012 року по січень 2015 року заявлені в межах трирічного строку позовної давності.

З розрахунку суми заборгованості за період з травня 2011 року по лютий 2012 року вбачається, що за лютий 2012 року заборгованість за отримані послуги теплопостачання складає 548,17 грн..

З розрахунку суми заборгованості за період з березня 2012 року по січень 2015 року вбачається, що за період з березня 2012 року по січень 2015 року заборгованість за отримані послуги з теплопостачання складає 14 072,21 грн..

Отже, загальна сума заборгованості за період з лютого 2012 року по січень 2015 року становить 14 620,38 грн. (548,17 грн. + 14 072,21 грн.).

Відповідно до частини 3 ст. 267 ЦПК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

З матеріалів справи видно, що відповідачі у запереченнях на позовну заяву та в судових засіданнях неодноразово заявляли про застосування судом строків позовної давності.

Крім того, судом першої інстанції вірно визначено, що строк позовної давності щодо вимог позивача у даній справі був перерваний у звязку з поданням КП «Вінницяміськтеплоенерго» заяви про видачу судового наказу, а не предявленням позову, який ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 20.10.2014 року залишено без розгляду.

Згідно з частиною 2 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Відповідно до частини 3 ст. 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 95 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги.

Ураховуючи, що судовий захист позивача на стягнення грошових коштів може бути реалізовано як у позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, тому подання КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом II ЦПК України, перериває позовну давність.

Разом з тим переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

У правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постанові №6-895цс15 від 02.12.2015 року, визначено, що перебіг позовної давності шляхом пред'явлення позову може перериватися не в разі будь-якого направлення позову поштою, а здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства, зокрема статей 109,119,120 ЦПК України. Якщо судом у прийнятті позовної заяви відмовлено або її повернуто, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подача позову з недодержанням правил підсудності.

На підставі наведеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку щодо обґрунтованості позову та необхідності солідарного стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованості за спожиті послуги теплопостачання, при цьому враховано, що тягар утримання майна несе не лише його власник, а й члени сімї, що проживають разом з ним та фактично користуються житлово-комунальними послугами, а тому користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обовязки, що узгоджується з положеннями Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Житлового кодексу України та Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно визначено загальну суму боргу за спожиті послуги з теплопостачання за період з лютого 2012 року по січень 2015 року, яка становить 14 620,38 грн..

Разом з тим суд першої інстанції, повно і всебічно дослідивши і оцінивши обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначивши правові взаємовідносини сторін і закон, який їх регулює, при проведенні розрахунків інфляційних втрат та 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України допустив помилки та невірно розрахував вказану заборгованість.

Так, судом апеляційної інстанції відповідно до розрахунку заборгованості, наданої КП Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго», а саме із сум нарахованих за послуги централізованого опалення та гарячого водопостачання, обраховано суму інфляційних витрат в межах строків позовної давності за кожен місяць за формулою:

І = D1 * (F2/100) D1, де І сума інфляційних витрат; D1 заборгованість на кінець місяця (за попередній місяць); F2 - індекс інфляції (за поточний місяць).

Таким чином, сума інфляційних втрат в період з лютого 2012 року по січень 2015 року відповідно до розрахунку становить 3103,54 грн. (розрахунок в матеріалах справи).

Крім того, судом апеляційної інстанції перевірено розрахунок 3% річних, при цьому використано формулу:

H = D1 * E2/365 * 3/100, де Н 3% річних; D1 заборгованість на кінець місяця (за попередній місяць); Е2 кількість днів в місяці (за поточний місяць).

Таким чином, сума заборгованості по 3% річних в період з лютого 2012 року по січень 2015 року відповідно до розрахунку становить 610,30 грн. (розрахунок в матеріалах справи).

Викладені в апеляційній скарзі твердження про відсутність підстав для стягнення на користь позивача інфляційних витрат та 3% річних, є безпідставними, оскільки фактично вказана сума є відповідальністю боржника за порушення зобовязання, а також не заслуговує на увагу посилання на безпідставність солідарного стягнення заборгованості, тому як дані посилання спростовуються встановленими у справі обставинами та нормами чинного законодавства.

Щодо посилання на не врахування правової позиції, висловленої у Постанові Верховного Суду України від 30.10.2013 року у справі №6-59цс13, то судова колегія звертає увагу на те, що зазначена правова позиція вказує на те, що правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених в частині другій статті 625 ЦК України, а також безпідставним є посилання на подвійне стягнення заборгованості за травень 2011 року, оскільки судом першої інстанції вірно встановлено, що заборгованість за травень 2011 року не була включена до суми, яка стягнута згідно з судовим наказом Ленінського районного суду м. Вінниці від 21.07.2011 року і до того ж, зазначена заборгованість не стягнута з відповідачів у звязку з пропуском позовної давності.

Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції в частині розрахунку та стягнення інфляційних втрат і 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України підлягає зміні і з відповідачів має бути стягнуто солідарно на користь позивача 610,30 грн. 3 % річних та 3 103,54 грн. інфляційні втрати, в іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін, а також відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України з позивача на користь ОСОБА_2 має бути стягнуто понесені нею і документально підтверджені судові витрати, а саме судовий збір за подачу апеляційної скарги пропорційно до розміру задоволених вимог в сумі 38,20 грн..

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

В и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29.09.2015 року змінити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3, проживаючих за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» заборгованість у розмірі 18 334,22 грн., з яких: 14 620,38 грн. борг за спожиті послуги з централізованого теплопостачання, 610,30 грн. 3 % річних та 3 103,54 грн. інфляційні втрати.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 38.20 грн..

Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: /підпис/ ОСОБА_5

Судді: /підпис/ ОСОБА_6

/підпис/ ОСОБА_7

Згідно з оригіналом: