Ухвала суду № 63762572, 26.12.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/16894/13-ц Провадження № 22-ц/772/3842/2016Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1Категорія Доповідач Якименко М. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючогоОСОБА_2, суддів:ОСОБА_3, ОСОБА_4, при секретаріОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_6 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 14 квітня 2016 року у справі за поданням заступника начальника Староміського відділу Державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції ОСОБА_7 про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_6 до виконання своїх зобов'язань ,-

в с т а н о в и л а :

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 14 квітня 2016 року подання заступника начальника Староміського відділу Державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції ОСОБА_7 про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до виконання своїх зобов'язань було задоволено.

Тимчасово обмежено громадянина України ОСОБА_6 у праві виїзду за межі України.

У апеляційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на незаконність ухвали, в звязку з порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить ухвалу суду скасувати та постановити нову про відмову у задоволенні даного подання.

Заслухавши доповідача, пояснення представника ОСОБА_6, перевіривши додержання вимог закону при постановленні ухвали, її законність і обґрунтованість у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Встановлено, що на виконанні у Староміського відділі Державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції знаходитьсязведене виконавче провадження№47482745 про стягнення з ОСОБА_6 51070,95 доларів США та 354017,39 гривень на користь стягувачів.

Обґрунтовуючи вимоги, держаний виконавець вказував на те, що боржник ОСОБА_6 не виконує судові рішення та вимоги державного виконавця.

Задовольняючи подання ДВС , суд першої інстанції виходив із того, що боржником не вжито заходів, які б підтверджували про намір виконати виконавчі документи, що свідчить про його свідоме невиконання боргових зобов'язань, в зв'язку з чим є підстави для тимчасового обмеження ОСОБА_6 у праві виїзду за межі України.

Колегія суддів вважає, що до такого висновку суд дійшов передчасно, оскільки неповно зясував обставини, що мають значення для справи та порушив порядок, встановлений для розгляду справи, що призвело до неправильного вирішення питання.

Вирішуючи подання про тимчасове обмеженняОСОБА_6 в праві виїздуза межіУкраїни до виконання нимсвоїх зобов'язань, суд, всупереч положенню частини 4 статті 10 ЦПК України, не сприяв всебічному і повному зясуванню обставин справи, які, як це вбачається із суті питання, вирішуються судом, мають значення для правильного його вирішення.

Статтею 6 Закону УкраїниПро порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України передбачено, що громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), - до виконання зобов'язань.

За правилами пункту 18 частини 3 статті 11 Закону України Про виконавче провадження державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобовязань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника юридичної особи за межі України до виконання зобовязань за рішенням.

Відповідно до статті 377-1 ЦПК України питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби.

З аналізу зазначених норм вбачається, що саме по собі невиконання боржником зобов'язань не може свідчити про його ухилення від виконання покладених на нього рішенням зобов'язань.

Подання ДВС , крім посилання на те, що боржник не виконує рішення суду та вимог державного виконавця, не містить будь - яких обґрунтованих доводів з посиланням на докази про те, що ОСОБА_6 саме ухиляється від виконання зобовязань, покладених на нього судовими рішеннями. Надані суду разом із поданням докази також не підтверджують той факт, що боржник ОСОБА_6 ухиляється від виконання рішень по сплаті боргів.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів вважає, що у суду не було правових підстав для задоволення подання за відсутності належних та допустимих доказів. Наведені в оскаржуваній ухвалісуду висновки ґрунтуються на припущеннях, що в силу положень частини 4 статті 60 ЦПК України про доказування, є неприпустимим.

Разом із тим, із матеріалів справи вбачається, що суд вирішуючи це питання порушив порядок, встановлений для його вирішення, не вчинивши всіх процесуальних дій необхідних для зясування всіх обставин справи.

Всупереч положень ст. 377-1 ЦПК України суд розглянув подання без участі державного виконавця.

З метою всебічного і повного зясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обовязків учасників спірних правовідносин, суд має зясувати, чи дійсно боржник свідомо не виконує належні до виконання зобовязання в повному обсязі або частково.

Оскільки тягар доказування покладається на державного виконавця, в силу положення частини 2 статті 10 ЦПК України, а останній не зявився у судове засідання, то при відсутності належних доказів, зокрема про ухилення від виконання зобовязань покладених на боржника рішенням, суд зобовязаний був визнати явку державного виконавця до суду обовязковою для зясування обґрунтованості внесеного подання та витребувати докази, і лише у випадку неявки до суду державного виконавця та неподання до суду витребуваних документів виконавчого провадження, суд може відмовити у задоволенні подання.

Проте, як зазначено вище, суд не сприяв всебічному і повному зясуванню обставин справи, які мають значення для правильного вирішення питання.

Не дав належної правової оцінки тій обставині, що аналогічні подання вже двічі розглядались судом першої інстанції, за наслідком чого ухвалювались відповідні судові рішення.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 312 ЦПК Українирозглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд скасовує і передає питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо останній порушив порядок, встановлений для його вирішення.

За правилами пункту 1 частини 1 цієї статті цього Кодексу ухвала суду першої інстанції може бути залишена без змін апеляційним судом лише у випадку постановлення цієї ухвали судом першої інстанції з додержанням вимог закону.

Отже, оскільки судом першої інстанції крім порушень норм матеріального та процесуального права допущено також порушення порядку, встановленого для вирішення цього питання, що призвело до передчасного та неправильного його вирішення, то відповідно до пункту 3 частини 1 статті 312 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням питання на новий розгляд до того ж суду першої інстанції.

При новому розгляді цього питання слід усунути допущені порушення щодо порядку, встановленого для його вирішення та щодо всебічного і повного зясування обставин, необхідних для правильного вирішення питання.

На підставі викладеного вище, керуючись статтею 303, пунктом 3 частини 1 статті 312, статті 315 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 14 квітня 2016 року скасувати, а питання передати на новий розгляд до того ж суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий

Судді: