Постанова № 63761360, 26.12.2016, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" грудня 2016 р. Справа № 906/584/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Гудак А.В.

судді Василишин А.Р. ,

судді Олексюк Г.Є.

секретар судового засідання Драчук В.М.

за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2, довіреності в справі;

відповідача ОСОБА_3 довіреність в справі. .

Розглянувши апеляційну скаргу - позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЙСІПІ Україна" на рішення господарського суду Житомирської області від "26" вересня 2016 р. та ухвалу господарського суду Житомирської області від 26 вересня 2016 р. у справі № 906/584/16 (суддя Машевська О.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЙСІПІ Україна" (м. Київ)

до Публічного акціонерного товариства "Пиво-безалкогольний комбінат "Радомишль" (м. Радомишль)

про стягнення 2581978,82 грн. (згідно заяви від 05.07.2016 р. про збільшення розміру позовних вимог - 3679331,18 грн.)

В судовому засіданні 08.12.2016 оголошувалась перерва до 26.12.2016 згідно ст.77 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 26.09.2016 у справі № 906/584/16 (суддя Машевська О.П.) позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЙСІПІ Україна" до Публічного акціонерного товариства "Пиво-безалкогольний комбінат "Радомишль" про стягнення 2581978,82 грн. (згідно заяви від 05.07.2016 р. про збільшення розміру позовних вимог - 3679331,18 грн.), задоволено частково. Вирішено стягнути Публічного акціонерного товариства "Пиво-безалкогольний комбінат "Радомишль" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЙСІПІ Україна": - 84448,39 грн. інфляційних втрат; - 29393,70 грн. 3% річних; - 410570,77 грн. пені; - 7866,19грн. судового збору. Провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 2 016 810,19грн. припинено. Відмовлено у стягненні 1054873,88 грн. інфляційних втрат, 64185,69грн.3% річних, 19048,56 грн. пені.

Рішення господарського суду мотивоване тим, що станом на 06.06.2016 предмет спору ( 2 016 810,19 грн. основного боргу) існував та припинив своє існування після порушення провадження у справі 04.07.2016 шляхом його сплати відповідачем (платіжне доручення №13254 від 04.07.2016), провадження у справі в цій частині підлягає припиненню за правилами п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України. Крім того, господарський суд не погодився із доводами відповідача про те, що заявою про збільшення розміру позовних вимог від 05.07.2016 позивач фактично змінив предмет позову, оскільки зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача (абз. 5 п. п. 3.12 Постанови ВГСУ від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова ВГСУ № 18). Позивач не змінив предмет позовних вимог, оскільки наполягав на стягненні інфляційних втрат та 3% річних , насамперед, на підставі ст. 625 ЦК України. Водночас суд не знайшов підстав для задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат на суму 1033166,67 грн. та 3% на суму 64185,69 грн., заявлених до стягнення за прострочення в оплаті товару за період з 05.08.2013 по 03.08.2015. Позивачем на адресу відповідача надсилалися претензія №1 від 18.02.2016 вих. №23 та претензія №4 від 21.04.2016 вих. №82. У їх мотивувальних частинах позивач посилається на те, що відповідач порушує договірні зобов'язання з оплати товару щонайменше починаючи з 31.08.2015 і жодного посилання на наявність обставин порушення свого майнового права до настання цієї дати позивач не вказував. У позові позивач вказує на обставини порушення його майнового права відповідачем щонайменше починаючи з 15.07.2015, і жодного посилання на обставини недобросовісної поведінки останнього у період , що минув до цієї дати не здійснює. Однак позивач збільшив розмір позовних вимог за рахунок періоду, що минув до 15.07.2015 після звернення з цим позовом до суду, та за відсутності досудової претензії на адресу відповідача про наявність між ними спірних відносин щодо прострочення в оплаті товару за минулі поставки товари.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕЙСІПІ Україна" звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 26.09.2016 в частині відмови у стягненні 1054873,88 грн. інфляційних втрат, 64185,69 грн. 3% річних, 19048,56 грн. пені. та прийняти нове рішення, яким позов задоволити повністю.

Крім того, ухвалою господарського суду Житомирської області від 26.09.2016 у справі № 906/584/16 не прийнято до розгляду по суті заяву позивача про уточнення позовних вимог від 19.07.2016 в цілому на загальну суму 1701244,86 грн., з яких: 468343,20 грн. пені, 1139322,27 грн. інфляційних втрат, 93579,39 грн. 3% річних.

Ухвала господарського суду мотивоване тим, що позивач, звертаючись з позовом до суду, визначив розмір позовної вимоги про стягнення пені 429619,33 грн. пені за період прострочення з 15.07.2015 по 21.03.2016 включно, обґрунтовуючи зазначений період як спірний. Отже, не підлягає прийняттю до розгляду по суті заява позивача про уточнення розміру позовних вимог від 19.07.2016 в частині збільшення розміру пені із суми 429619,33 грн. до суми 468343, 20 грн. за рахунок включення до періоду її нарахування часу з 06.06.2016 по 04.07.2016. Відповідно, право позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог ( основного боргу, процентів, пені) зберігається до винесення рішення у справі, однак обґрунтовується таке право виключно обставинами та /або доказами, про які не було зазначено в позовній заяві, однак вони існували до звернення позивача з цим позовом до суду. Відповідно, обставини прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання у період з 07.06.2016р. по 04.07.2016р. на дату звернення з цим позовом до суду - 06.06.16р. ще не існували, а тому не могли бути спірними.

Не погоджуючись із винесеною ухвалою, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕЙСІПІ Україна" звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Житомирської області від 26.09.2016 р. у справі № 906/584/16.

Виходячи з приписів ст.106 ГПК України, дана оскаржувана ухвала господарського суду Житомирської області від 26.09.2016 окремо від рішення місцевого господарського суду оскарженню не підлягає, а тому вимоги щодо її скасування апелянтом зазначено у апеляційній скарзі на рішення господарського суду Житомирської області від 26.09.2016 р. у справі № 906/584/16.

В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що не погоджується з ухваленим рішенням у частині відмови у стягненні 1054873,88 грн. інфляційних втрат, 61185,69 грн. 3% річних, 19048,56 грн. пені, вважає його прийнятим на підставі не повністю досліджених доказів та обставин справи, з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права.

Вважає, що суд першої інстанції керуючись ст.22 ГПК України, а також відсутністю в претензіях №1 від 18.02.2016 та №4 від 21.04.2016 посилань на порушення договірних зобовязань за періоди на які були збільшенні позовні вимоги та відсутності інших досудових претензій безпідставно відмовив в задоволенні вимог, що є грубим порушенням ст.ст. 55,64,124 Конституції України та позбавленням права позивача на судовий захист.

Скаржник в апеляційній скарзі стверджує, що в матеріалах справи наявні всі докази на підтвердження поставок у період з 05.07.2013 по 31.05.2015 та їх несвоєчасну оплату в порушення п.6.4 договору. Натомість господарський суд, керуючись виключно відсутністю доказів досудового врегулювання спору, що є правом, а не обовязком позивача, неправильним застосування ст.22, ст.5 ГПК України та незрозумілими посиланнями на норми Цивільного кодексу України в задоволенні даних вимог відмовив, що свідчить про неповне зясування обставин, що мають значення справи, грубо порушивши норми ст.22 ГПК України, неправильно її застосувавши.

Щодо оскарження ухвали господарського суду Житомирської області 26.09.2016, скаржник зазначає, що судом першої інстанції неправильно застосовано абзац 3 п.7 Постанови Вищого господарського суду України від 23.03.2012 Про судове рішення з посиланням, що право позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог (основного боргу, процентів, пені) зберігається до винесення рішення у справі, однак обґрунтовується таке право виключно обставинами та/або доказами, про які не було зазначено в позовній заяві, однак вони існували до звернення позивача з цим позовом до суду. Вважає, що дане положення постанови ВГСУ стосується виключно права відповідача відкласти розгляд справи у звязку з подання заяви про збільшення вимог, в якій описується обставини або докази про які йому не було відомо раніше. Та не може бути підставою для відмови у прийнятті заяви про уточнення позовних (заяви про збільшення позовних вимог) до розгляду по суті.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи № 906/584/16 у складі: головуючий суддя Гудак А.В., суддя Василишин А.Р., суддя Олексюк Г.Є..

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 16.11.2016 апеляційну скаргу прийнято до провадження у вказаному складі колегії суддів та призначено її розгляд на 08.12.2016 о 10:00 год.

08.12.2016 на адресу суду надійшло від відповідача відзив, в якому просить апеляційну скаргу ТОВ ЕйСіПі Україна на рішення господарського суду Житомирської області від 26.09.2016 та ухвалу господарського суду Житомирської області від 26.09.2016 залишити без задоволення, рішення господарського суду Житомирської області від 26.09.2016 та ухвалу господарського суду Житомирської області від 26.09.2016 залишити без змін.

Представники позивача в судовому засіданні 08.12.2016 підтримали доводи апеляційної скарги та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції. Вважають, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, а тому просять його скасувати, а апеляційну скаргу - задоволити, з мотивів наведених в апеляційній скарзі.

Представник відповідача в судовому засіданні 08.12.2016 апеляційну скаргу заперечив в повному обсязі з підстав викладених у відзиві, вважає рішення господарського суду законним та обґрунтованим, просить рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представники позивача в судовому засіданні 26.12.2016 просять рішення господарського суду скасувати, а апеляційну скаргу - задоволити, з мотивів наведених в апеляційній скарзі.

Представник відповідача в судовому засіданні 26.12.2016 просить рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до статті 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Заслухавши пояснення представників сторін в судовому засіданні 08.12.2016, 26.12.2016 обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, оцінивши висновки суду першої інстанції на відповідність дійсним обставинам справи, судова колегія дійшла висновку, що апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЙСІПІ Україна" задоволити частково, ухвалу господарського суду Житомирської області від 26 вересня 2016 р. у справі № 906/584/16 скасувати, рішення господарського суду Житомирської області від "26" вересня 2016 р. скасувати частково, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.12.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю ЕЙСІПІ Україна (надалі постачальник) та Публічним акціонерним товариством Пиво-безалкогольний комбінат Радомишль (надалі - покупець) було укладено договір №АСР/LV/023/2011 (надалі договір). (а.с. 29-32 т.1)

Згідно п. 1.1 договору постачальник здійснює регулярне постачання покупцеві рідкого двоокису вуглецю (надалі-товар) у партіях, а покупець здійснює його прийом та своєчасну оплату на умовах цього договору.

Пунктом 3.1 передбачено, що загальна кількість товару, який покупець купує у постачальника за цим договором, становить 1500 тон на рік, починаючи з 01 січня 2012 р. Точна кількість товару, розподіл цієї кількості за окремими місяцями визначаються сторонами у специфікації, яка є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до п.6.1 договору, ціна товару складає 1650,00 грн. за 1 тону без ПДВ, який нараховувався постачальником додатково до ціни відповідно до чинної ставки. Еквівалентом ціни товару є сума в USD у розмірі 1650,00 грн., розрахована у відповідності до офіційного обмінного курсу Національного банку України, який складає 7,9845 за 1 USD станом на дату укладання цього договору.

У пункті 6.4 договору зазначено, що покупець здійснює оплату за поставлену партію товару на банківський рахунок постачальника протягом 30 календарних днів після поставки згідно рахунку-фактури.

20.12.2011 сторони договору уклали специфікацію, яка є невід`ємною частиною договору №ACP/LV/023/2011, в якій погодили кількість товару для поставки з січня 2012 по грудень 2012. (а.с. 33 т.1)

Відповідно до п.5.2 договору, супровідними документами, що підтверджують факт поставки товару і мають звітний характер для сторони вважається товарно-транспортна накладна, видаткова накладна та рахунок-фактура постачальника.

Пунктом 7.2 передбачено, що у випадку прострочення терміну оплати за товар покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла протягом періоду існування заборгованості, від суми простроченої оплати за кожен день такого прострочення.

Згідно з п.10.2 договору, цей договір діє впродовж трьох років з дати його укладання. Договір автоматично продовжує свою дію на кожний наступний рік за відсутності заперечень сторін.

На виконання умов договору у період з 15.07.2015 по 06.06.2016 позивачем передано, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 4807932 грн. Зазначене підтверджується видатковими накладними: №261 від 14.06.2015 на суму 93859,13 грн., №265 від 16.06.2015 на суму 101058,49, №277 від 20.06.2015 на суму 65057,06 грн., №283 від 22.06.2015 на суму 101401,15 грн., №295 від 26.06.2015 на суму 103021,37 грн., №299 від 27.06.2015 на суму 100918,88 грн., №306 від 29.06.2015 на суму 100918,88 грн., №344 від 08.07.2015 на суму 99015, 11 грн., №363 від 14.07.2015 на суму 94225,49 грн., №373 від 20.07.2015 на суму 94445,12, №387 від 27.07.2015 на суму 87580,61 грн., №399 від 01.08.2015 на суму 93787,48 грн., №407 від 03.08.2015 на суму 91682,22 грн., №435 від 11.08.2015 на суму 60666,42, №452 від 18.08.2015 на суму 98283,89 грн., №466 від 25.08.2015 р. на суму 105201,56 грн, №485 від 31.08.2015 на суму 98241,65 грн., №508 від 08.09.2015 на суму 105525,78 грн., №523 від 13.09.2015 на суму 102965,12 грн., №545 від 22.09.2015 на суму 106441,33 грн., №563 від 29.09.2015 на суму 105891,76 грн., №583 від 07.10.2015 на суму 101031,67 грн., №596 від 19.10.2015 на суму 95065,06 грн., №609 від 29.10.2015 на суму 97276,15 грн., №616 від 03.11.2015 на суму 109580,32 грн., №633 від 11.11.2015 на суму 103630,15 грн., №641 від 17.11.2015 на суму 101055,62 грн., №645 від 23.11.2015 на суму 114195,91 грн., №646 від 23.11.2015 на суму30600,00 грн., №651 від 29.11.2015 на суму 112936,96 грн., №669 від 07.12.2015 на суму 108373,67 грн., №675 від 10.12.2015 на суму 73526,40 грн., №679 від 14.12.2015 на суму 68331,60 грн., №688 від 20.12.2015 на суму 73126,80 грн., №695 від 25.12.2015 на суму 70729,20 грн., №700 від 28.12.2015 на суму 69290,64 грн., №10 від 09.01.2016 на 73526,40 грн., №12 від 11.01.2016 на суму 79120,80 грн., №27 від 20.01.2016 на суму 68731,20 грн., №34 від 27.01.2016 на суму 70329,60 грн., №37 від 30.01.2016 на суму 67932,00 грн., №40 від 03.02.2016 на суму 69530,40 грн., №58 від 09.02.2016 на суму 70329,60 грн., №66 від 15.02.2016 на суму 74325,60 грн., №70 від 18.02.2016 на суму 41158,80 грн., №74 від 21.02.2016 на суму 70329,60 грн., №77 від 25.02.2016 на суму 70729,20 грн. №85 від 01.03.2016 на суму 67932,00 грн., №106 від 13.03.2016 на суму 39960,00 грн., №110 від 15.03.2016 на суму 52747,20 грн., №118 від 18.03.2016 на суму 39960,00 грн., №123 від 19.03.2016 на суму 39960,00 грн., №139 від 25.03.2016 на суму 77922,00 грн., №147 від 30.03.2016 на суму 39960,00 грн., №153 від 31.03.2016 на суму 78930,00 грн., №166 від 07.04.2016 на суму 30150,00 грн., №175 від 12.04.2016 на суму 84150,00 грн., №208 від 23.04.2016 на суму 77700,00 грн., №225 від 29.04.2016 на суму 83580,00 грн., а також відповідними товаро-транспортними накладними (а.с. 57-233, том 1).

Зобов`язання з оплати за отриманий товар відповідач виконав частково в сумі 2791121,81 грн., що підтверджується банківськими виписками позивача, долученими до матеріалів справи (а.с. 36-56, том 1). Після часткової сплати, заборгованість відповідача перед позивачем становить 2016810,19 грн.

З метою позасудового врегулювання спору позивачем скеровано відповідачу претензії №1 від 18.02.2016 та №4 від 21.04.2016 про оплату вартості поставленого товару за договором, докази скерування долучено до матеріалів справи (а.с. 234-239, том 1).

Відповідачем відповіді на вказані претензії позивачу не направлено, доказів оплати боргу не надано.

13.06.2016 позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 2016810,19 грн. заборгованості по сплаті плати за поставку товару за період з 15.07.2015 по 06.06.2016; 429619,33 грн. пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за період з 15.07.2015 по 06.06.2016; 106155,60 грн. збільшення суми боргу з урахуванням індексу інфляції за період з 15.07.2015 по 06.06.2016 та 29393,70 грн. трьох процентів річних за період з 15.07.2015 по 06.06.2016 (а.с. 3-6 т.1).

Під час розгляду справи в суді першої інстанції, позивач подав заяву про збільшення позовних вимог від 05.07.2016 (а.с. 2-3, том 2), у якій просив стягнути з відповідача 2016810,19 грн. основної заборгованості (за період з 15.07.2015 по 06.06.2016); 429619,33 грн. пені ( за період з 15.07.2016 по 06.06.2016); 1139322,27 грн. інфляційних втрат (за період з 15.07.2015 - 06.06.2016 становить 106155,60 грн. + 10331166,67 грн. за період з 05.07.2013 по 31.05.2015 = 1139322,27 грн.) та 93579,39 грн. трьох процентів річних (за період з з 15.07.2015 - 06.06.2016 становить 29393,70 грн. + 64185,69 грн. за період з 05.07.2013 по 31.05.2015 = 93579,39 грн.). Вказані вимоги за заявою щодо збільшення позовних вимог обґрунтовує наступними видатковими накладними: №509 від 05.07.2013 на суму 36669,60 грн., №510 від 05.07.2013 на суму 36075,60 грн., №518 від 05.07.2013 на суму 19404,00 грн., №527 від 07.07.2013 на суму 21780,00 грн., №531 від 08.07.2013 на суму 37026,00 грн., №532 від 08.07.2013 на суму 12474,00 грн., №541 від 09.07.2013 на суму 33660,00 грн., №545, від 09.07.2013 на суму 37382,40 грн., №547 від 10.07.2013 на суму 35956,80 грн., №551 від 11.07.2013 на суму 35521,20 грн., №556 від 12.07.2013 на суму 38491,20 грн., №565 від 14.07.2013 на суму 34056,00 грн., №569 від 15.07.2013 на суму 35640,00 грн., №570 від 16.07.2013 на суму 37738,80 грн., №577 від 17.07.2013 на суму 36432,00 грн., №585 від 17.07.2013 на суму 36432,00 грн., №587 від 18.07.2013 на суму 34650,00 грн., № 592 від 20.07.2013 на суму 21780,00 грн., №599 від 23.07.2013 на суму 19800,00 грн., №601 від 23.07.2013 на суму 34491,60 грн., №603 від 24.07.2013 на суму 35283,60 грн., №613 від 25.07.2013 на суму 33660,00 грн., №624 від 28.07.2013 на суму 36194,40 грн., №№632 від 29.07.2013 на суму 16869,60 грн., №634 від 30.07.2013 на суму 36828,00 грн., №637 від 31.07.2013 на суму 34848,00 грн., №650 від 02.07.2013 на суму 36036,00 грн., №654 від 04.08.2013 на суму 35996,40 грн., №673 від 07.08.2013 на суму 25640,00 грн., №680 від 09.08.2013 на суму 36828,00 грн., №685 від 11.08.2013 на суму 36234,00 грн., №697 від 13.08.2013 на суму 33660,00 грн., №700 від 15.08.2013 на суму 31680,00 грн., №701 від 16.08.2013 на суму 35917,20 грн., №705 від 17.08.2013 на суму 37303,20 грн., №710 від 19.08.2013 на суму 35640,00 грн., №711 від 20.08.2013 на суму 41580,00 грн., №712 від 20.08.2013 на суму 35442,00 грн., №715 від 21.08.2013 на суму 29700,00 грн., №717 від 22.08.2013 на суму 36630,00 грн., №724 від 24.08.2013 на суму 36630,00 грн., №731 від 27.07.2013 на суму 36115,20 грн., №735 від 28.08.2013 на суму 36234,00 грн., №745 від 31.08.2013 на суму 24750,00 грн., №747 від 01.09.2013 на суму 37501,20 грн., №750 від 03.09.2013 на суму 15840,00 грн., №761 від 05.09.2013 на суму 36630,00 грн., №771 від 07.09.2013 на суму 36432,00 грн., №777 від 10.09.2013 на суму 37144,80 грн., №784 від 13.09.2013 на суму 32274,00 грн., №788 від 17.09.2013 на суму 33858,00 грн., №800 від 20.09.2013 на суму 19800,00 грн., №807 від 23.09.2013 на суму 33660,00 грн., №815 від 26.09.2013 на суму 36630,00 грн., №817 від 27.09.2013 на суму 18909,00 грн., №821 від 29.09.2013 на суму 9900,00 грн., №838 від 04.10.2013 на суму 37422,00, №862 від 12.10.2013 на суму 21780,00 грн., №870 від 17.10.2013 на суму 36709,20 грн., №884 від 24.10.2013 на суму 37501,20 грн., №892 від 29.10.2013 на 36788,40 грн., №895 від 30.10.2013 на суму 36867,60 грн., №899 від 31.10.2013 на суму 36828,00 грн., №910 від 04.11.2013 на суму 36630,00 грн., №921 від 07.11.2013 на суму 35640,00 грн., №928 від 11.11.2013 на суму 19800,00 грн., №989 від 19.12.2013 на суму 17820,00 грн., №3 від 04.01.2014 на суму 34056,00 грн., №103 від 06.03.2014 на суму 38125,80 грн., №107 від 08.03.2014 на суму 40926,00 грн., №114 від 12.03.2014 на суму 28002,00 грн., №127 від 18.03.2014 р. на суму 24124,80 грн., №137 від 23.03.2014 на суму 40710,60 грн., №154 від 31.03.2014 на суму 38772,00 грн., №164 від 03.04.2014 на суму 45666,00 грн., №167 від 05.04.2014 на суму 46311,00 грн., №178 від 10.04.2014 на суму 45150,00 грн., №184 від 12.04.2014 на суму 45150,00 грн., №186 від 14.04.2014 на суму 44634,00 грн., №194 від 18.04.2014 на суму 49690,80 грн., №196 від 20.04.2014 на суму 48968,40 грн., №202 від 23.04.2014 на суму 10320,00 грн., №207 від 25.04.2014 на суму 25800,00 грн., №209 від 26.04.2014 на суму 46956,00 грн., №214 від 29.04.2014 на суму 41280,00 грн., №216 від 29.04.2014 на суму 5160,00 грн., №218 від 01.05.2014 на суму 44352,00 грн., №220 від 03.05.2014 на суму 45319,68 грн., №229 від 06.05.2014 на суму 48384,00 грн., №237 від 08.05.2014 на суму 18009,60 грн., №239 від 08.05.20104 на суму 48007,68 грн., №245 від 13.05.2014 на суму 47846,40 грн., №268 від 23.05.2014 на суму 50534,40 грн., №272 від 25.05.2014 на суму 50534,40, грн., №277 від 27.05.2014 на суму 29030,40 грн., №283 від 28.05.2014 на суму 49324,80 грн., №295 від 03.06.2014 на суму 54547,20 грн., №297 від 03.06.2014 від 28800,00 грн., №300 від 04.06.2014 на суму 51840,00 грн., №307 від 06.06.2014 на суму 35136,00 грн., №309 від 06.06.2014 на суму 56736,00 грн., № 327 від 12.06.2014 на суму 51840,00 грн., №331 від 13.06.2014 на суму 52128,00 грн., №334 від 14.06.2014 на суму 30816,00 грн., №342 від 18.06.2014 на суму 54720,00 грн., №350 від 19.06.2014 на суму 44640,00 грн., №353 від 20.06.2014 на суму 46656,00 грн., №356 від 22.06.2014 на суму 27360,00 грн., №362 від 23.06.2014 на суму 23040,00 грн., №379 від 26.06.2014 на суму 23040,00 грн., №386 від 28.06.2014 на суму 49075,20 грн., №388 від 29.06.2014 на суму 24480,00 грн., №395 від 01.07.2014 на суму 54144,00 грн., №398 від 02.07.2014 на суму 55843,20 грн., №437 від 11.07.2014 на суму 50400,00 грн., №409 від 05.07.2014 на суму 59241,60 грн., №440 від 13.07.2014 на суму 45792,00 грн., №461 від 18.07.2014 на суму 48960,00 грн., №462 від 18.07.2014 на суму 2880,00 грн., №466 від 19.07.2014 на суму 40320,00 грн., №469 від 20.07.2014 на суму 4780,00 грн., №479 від 22.07.2014 на суму 48960,00 грн., №484 від 23.07.2014 на суму 15840,00 грн., №488 від 24.07.2014 на суму 50400,00 грн., №492 від 25.07.2014 на суму 49708,80 грн., №498 від 28.07.2014 на суму 50400,00 грн., №502 від 29.07.2014 на суму 50976,00 грн., №507 від 30.07.2014 на суму 51696,00 грн., №513 від 31.07.2014 на суму 28800,00 грн., №523 від 03.08.2014 на суму 49593,60 грн., №530 від 06.08.2014 на суму 30240,00 грн., №552 від 09.08.2014 на суму 27072,00 грн., №561 від 12.08.2014 на суму 53280,00 грн., № 575 від 15.08.2014 на суму 56367,36 грн., №582 від 18.08.2014 на суму 30542,40 грн., №583 від 18.08.2014 на суму 16329,60 грн., №592 від 20.08.2014 на суму 28425, 60 грн., №607 від 23.08.2014 на суму 51256,80 грн., №608 від 24.08.2014 на суму 55641,60 грн., №611 від 25.08.2014 на суму 50652,00 грн., №618 від 27.08.2014 на суму 23889,60 грн., №620 від 27.08.2014 на суму 33415,20 грн., №622 від 29.08.2014 на суму 55944,00 грн., №627 від 30.08.2014 на суму 55641,60 грн., №630 від 02.09.2014 на суму 55339,20 грн., №634 від 03.09.2014 на суму 25099,20 грн., №636 від 04.09.2014 на суму 57456,00 грн., №640 від 06.09.2014 на суму 58212,00 грн., № 645 від 09.09.2014 на суму 54432,00 грн., №644 від 13.09.2014 на суму 56851,20 грн., №669 від 17.09.2014 на суму 59391,36 грн., №672 від 18.09.2014 на суму 53827,20 грн., №674 від 19.09.2014 на суму 30240,00 грн., №677 від 20.09.2014 на суму 52012,80 грн., №680 від 22.09.2014 на суму 52315,20 грн., №683 від 23.09.2014 на суму 26913,60 грн., №689 від 25.09.2014 на суму 54432,00 грн., №691 від 26.09.2014 на суму 54432,00 грн., №694 від 29.09.2014 на суму 52012,80 грн., №689 від 02.10.2014 на суму 52920,00 грн., №701 від 05.10.2014 на суму 56246,40 грн., №704 від 06.10.2014 на суму 31147,20 грн., №707 від 07.10.2014 на суму 30240,00 грн., №722 від 09.10.2014 на суму 52920,00 грн., №725 від 13.10.2014 на суму 54129,60 грн., №730 від 16.10.2014 на суму 59512,32 грн., №733 від 18.10.2014 на суму 30965,76 грн., №734 від 18.10.2014 на суму 28244,16 грн., №736 від 21.10.2014 на суму 55036,80 грн., №741 від 24.10.2014 на суму 56548,80 грн., №747 від 28.10.2014 на суму 52617,60 грн., №750 від 30.10.2014 на суму 58363,20 грн., №755 від 31.10.2014 на суму 53524,80 грн., №761 від 04.11.2014 на суму 30240,00 грн., №763 від 04.11.2014 на суму 56851,20 грн., №774 від 07.11.2014 на суму 57153,60 грн., №779 від 09.11.2014 на суму 58423,68 грн., №781 від 11.11.2014 на суму 57456,00 грн., №786 від 16.11.2016 на суму 70981,75 грн., №790 від 19.11.2014 на суму 70686,60 грн., №795 від 21.11.2014 на суму 29514,24 грн., №800 від 25.11.2014 на суму 72678,82 грн., №803 від 26.11.2014 на суму 70096,32 грн., №804 від 29.11.2014 на суму 63455,62 грн., №809 від 03.12.2014 на суму 66407,04 грн., №817 від 08.12.2014 на суму 63824,54 грн., №829 від 11.12.2014 на суму 69653,60 грн., №830 від 11.12.2014 на суму 2213,57 грн., №831 від 12.12.2014 на суму 70391,46 грн., №834 від 14.12.2014 на суму 69358,46 грн., №839 від 17.12.2014 на суму 66775,97 грн., №834 від 19.12.2014 на суму 51649,92 грн., №845 від 21.12.2014 на суму 70096,32 грн., №848 від 23.12.2014 на суму 70834,18 грн., №850 від 24.12.2014 на суму 71940, 96 грн., №854 від 27.12.2014 на суму 36892,80 грн., №9 від 12.01.2015 на суму 66407,04 грн., №16 від 14.01.2015 на суму 66407,04 грн., №19 від 15.01.2015 на суму 66407,04 грн., №30 від 29.01.2015 на суму 33203,52 грн., №31 від 30.01.2015 на суму 62275,04 грн., №35 від 06.02.2015 на суму 111850,13 грн., №36 від 10.02.2015 на суму 42503,64 грн., №37 від 10.02.2015 на суму 66527,44 грн., №40 від 13.02.2014 на суму 112348,72 грн., №50 від 19.02.2015 на суму 125779,51 грн., №52 від 21.02.2015 на суму 136094,30 грн., №58 від 26.02.2015 на суму 98450,15 грн., №68 від 07.03.2015 на суму 62640,00 грн., №69 від 08.03.2015 на суму 94481,99 грн., №70 від 10.03.2015 на суму 67320,00 грн., №74 від 14.03.2015 на суму 92626,68 грн., №75 від 15.03.2015 на суму 64080,00 грн., №83 від 18.03.2015 на суму 67680,00 грн., №85 від 20.03.2015 на суму 104421,96 грн., №88 від 21.03.2015 на суму 100063,22 грн., №94 від 24.03.2015 на суму 66960,00 грн., №98 від 27.03.2015 на суму 101867,84 грн., №100 від 30.03.2015 на суму 111708,47 грн., №102 від 30.03.2015 на суму 61200,00 грн., №111 від 06.04.2015 на суму 32367,60 грн., №125 від 10.04.2015 на суму 40759,20 грн., №127 від 11.04.2015 на суму 108791,35 грн., №138 від 17.04.2015 на суму 92003,75 грн., №140 від 19.04.2015 на суму 100406,41 грн., №149 від 23.04.2015 на суму 97489,74 грн., №154 від 25.04.2015 на суму 93307,04 грн., №157 від 28.04.2015 на суму 110047,16 грн., №163 від 30.04.2015 на суму 99164,72 грн., на загальну суму 10840582 грн., (а.с. 89 т.2 225 т.3) а також визначенням нового періоду нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних з 05.07.2013 по 31.05.2015. Вимоги за заявою щодо стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат обґрунтовує тим, що для застосування відповідальності передбаченої ст. 625 ЦК України, встановлений загальний строк позовної давності тривалістю у три роки. Відтак позивач застосувавши зазначені положення, нараховує інфляційні втрати в сумі 1033166,67 грн. та три проценти річних в сумі 64185,69 грн. за неналежне виконання грошових зобовязань за поставками у період з 05.07.2013 р. по 31.05.2015 на загальну суму 10840582 грн.

Ухвалою від 05.07.2016 суд першої інстанції прийняв до розгляду по суті заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог до суми 3679331,18 грн.: 2016810,19 грн., заборгованість по сплаті плати за поставку товару; 429619,33 грн. розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань; 1139322,27 грн. збільшення суми боргу з урахуванням індексу інфляції; 93579,39 грн. збільшення боргу з урахуванням трьох процентів річних від простроченої та розпочав розглядати їх обґрунтованість по суті.

Однак, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що дану заяву про збільшення позовних вимог необхідно було приймати до розгляду, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Позивачем реалізовано зазначене право, та подано до суду 05.07.2016 заяву про збільшення позовних вимог. Колегія суддів розглянувши вказану заяву зазначає, що така заява не є заявою про збільшення позовних вимог, адже спрямована на одночасну зміну і предмета, і підстави позову, що випливає зі змісту заяви.

У постанові Пленуму Вищого Господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції (із змінами) у підпунктах 4, 5 пункту 3.12. зазначено, зокрема, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Отже, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Колегія суддів зазначає, що у поданій заяві від 05.07.2016 про збільшення позовних вимог позивачем одночасно змінено і предмет позову, і підставу позову. Це підтверджується тим, що позивач звертаючись до суду з такою заявою просить стягнути заборгованість з поставки за видатковими накладними з 05.07.2013 по 31.05.2015 з суми 10840582 грн., про стягнення за якою не звертався при поданні позову. Крім того, додатково просить стягнути з відповідача інфляційні втрати та три проценти річних нараховані за неналежне виконання грошових зобовязань у період з 2013 р. по 2015 р. за поставками, які не були предметом цього спору, і за інший період. Відтак, свої вимоги обґрунтовує іншими обставинами, які не стосуються предмету спору, та на яких не ґрунтуються первісні позовні вимоги.

У разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і, приєднавши її до матеріалів справи та зазначивши про цю відмову в описовій частині рішення (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи), розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову. Позивач при цьому не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку. (підпункт 6 пункту 3.12. постанова Пленуму Вищого Господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції).

Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України, до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Однак, судова колегія апеляційної інстанції відзначає, що заява про збільшення позовних вимог від 05.07.2016 подано як вбачається з протоколу судового засідання від 05.07.2016 та ухвали господарського суду Житомирської області від 05.07.2016 після переходу до розгляду справи по суті (а.с. 38-39 т.2).

Окрім того, у вказаній ухвалі суду зазначено, що до початку розгляду справи по суті позивач предмет та підстави позову не змінив, тощо, що не відповідає фактичним обставинам справи та спростовується протоколом судового засідання та ухвалою господарського суду Житомирської області від 05.07.2016 у справі №906/584/16.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів відмовляє в задоволенні такої заяви про збільшення позовних вимог, та приєднавши її до матеріалів справи вважає за необхідне розглядати раніше заявлені позовні вимоги, зазначені у позовній заяві.

Крім того, позивачем 19.07.2016 подано до суду першої інстанції заяву про уточнення позовних вимог, в даній заяві позивач зважаючи на те, що заборгованість по поставках сплачена 04.07.2016 вважає за необхідне уточнити позовні вимоги шляхом перерахунку пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період з 15.07.2015 по 04.07.2016, відповідно розмір якої становить 468343,20 грн. (за період з 15.07.2016 по 06.06.2016 - 429619,33 грн. + 38723,87 грн. за період з 07.06.2016 по 04.07.2016 = 468343,20 грн.). Вказані періоди зазначені в розрахунку нарахування пені, доданих до позовної заяви (а.с.25-26 т.1) та заяви про уточнення позовних вимог від19.07.2016 (а.с.51-60 т.2).

Однак, ухвалою господарського суду Житомирської області від 26.09.2016 не прийнято до розгляду по суті заяву позивача про уточнення позовних вимог від 19.07.2016 в цілому на загальну суму 1701244,86 грн., з яких: 468343,20 грн. пені, 1139322,27 грн. інфляційних втрат, 93579,39 грн. 3% річних, з підстав, що оскільки заяву позивача від 05.07.2016 про збільшення розміру позовних вимог про стягнення 1139322,27 грн. інфляційних втрат та 93579,39 грн. 3% річних судом першої інстанції прийнято до розгляду по суті, підстави уточнювати склад та розмір цих позовних вимог станом на 19.07.2016 були відсутні.

Вказану заяву суд долучив до матеріалів справи, проте до розгляду не прийняв у зв'язку з невиконанням позивачем вимог, передбачених ст.ст. 54-57 ГПК України, дотримання яких необхідне для подачі заяви про збільшення (зменшення) позовних вимог. Суд першої інстанції здійснив розгляд первісно заявлених у позові позовних вимог з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 05.07.2016.

Проте, скаржник в апеляційній скарзі та під час судового розгляду справи в апеляційній інстанції посилається на те, що після отримання повного тексту оскаржуваного рішення та ухвали суду він дізнався про те, що в тексті даних судових рішень міститься висновок суду першої інстанції про те, що ним не прийнято до розгляду заяву позивача, подану 19.07.2016 до винесення рішення, в якій позивач збільшив суму заявлених до стягнення розміру пені просив стягнути 468343,20 грн (за період з 15.07.2016 по 06.06.2016 - 429619,33 грн. + 38723,87 грн. за період з 07.06.2016 по 04.07.2016 = 468343,20 грн.). Скаржник наголошує на тому, що він не погоджується з висновком суду першої інстанції про не прийняття до розгляду заяви позивача від 19.07.2016, оскільки вказана заява відповідає усім вимогам процесуального закону при прийнятті і суд помилково не прийняв її до розгляду.

Щодо вказаного доводу скаржника, колегією суддів встановлено наступне.

Заява позивача від 19.07.2016 про уточнення позовних вимог з урахуванням заяви від 05.07.2016 про збільшення позовних вимог, яка судом апеляційної інстанції не прийнята до розгляду, так як вважає суд, що це заява про зміну предмету та підстав позову, зареєстрована канцелярією господарського суду Житомирської області 19.07.2016, тобто до винесення оскаржуваного рішення, і містить в собі вимоги:

-стягнути суму пені у розмірі 468343,20 грн. за період прострочення з 15.07.2015

по 04.07.2016 включно (429619,33 грн. при поданні позовної заяви + 38723,87 грн. за заявою 19.07.2016 про уточнення позовних вимог);

-стягнути суму інфляційних втрат у розмірі 1139322,27 грн. за період

прострочення з 15.07.2015 по 06.06.2016 та 05.07.2013 по 31.05.2015 тобто 106155 грн. при поданні позовної заяви + 1033166,67 грн. за заявою 05.07.2016 про збільшення позовних вимог, яка судом апеляційної інстанції не прийнята до розгляду, так як вважає суд, що це заява про зміну предмету та підстав позову;

-стягнути суму 3% річних в сумі 93579,39 грн., за період прострочення з

15.07.2015 по 06.06.2016 та 05.07.2013 по 31.05.2015 тобто 29393,70 грн. при поданні позовної заяви + 64185,69 грн. за заявою 05.07.2016 про збільшення позовних вимог, яка судом апеляційної інстанції не прийнята до розгляду, так як вважає суд, що це заява про зміну предмету та підстав позову.

Тобто, за своїм змістом вказана заява в частині збільшення розміру пені відповідає приписам ч. 4 ст. 22 ГПК України, яка визначає, що позивач вправі до прийняття рішення у справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 09.07.2002 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України у справі N 1-2/2002 (справа про досудове врегулювання спорів), зазначено, що з частини другої статті 124 Конституції України (254к/96-ВР) щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб'єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та інші суб'єкти цих правовідносин. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України (254к/96-ВР), не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.

Пунктом 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18 роз'яснено, що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. У разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. При цьому, питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначеному законодавством. Якщо ж до заяви про збільшення розміру позовних вимог не додано доказів сплати суми судового збору у встановленому порядку та розмірі (з урахуванням такого збільшення), то відповідна заява повертається господарським судом на підставі пункту 4 частини першої статті 63 ГПК, а у разі якщо відповідні недоліки виявлено після прийняття господарським судом заяви про збільшення розміру позовних вимог, суд стягує несплачені в установленому порядку та розмірі суми судового збору за результатами розгляду справи на підставі статті 49 ГПК.

Пунктом 3.11 вищезазначеної постанови роз'яснено, що ГПК України, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.

Пунктом 3.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 зазначено, що недодержання вимог статей 54, 56 та пунктів 2 і 3 частини першої статті 57 ГПК щодо форми, змісту і додатків до позовної заяви тягне за собою наслідки, передбачені статтею 63 ГПК. Так, позовна заява підлягає поверненню без розгляду, якщо позивачем не вказано повне найменування сторін та їх поштових адрес, або позовну заяву підписано не уповноваженою належним чином особою чи особою, посадове становище якої не вказано, або прокурор не зазначив орган, уповноважений здійснювати відповідні функції держави у спірних відносинах, або позовна заява не підписана позивачем. Про повернення позовної заяви і доданих до неї документів виноситься ухвала, яку може бути оскаржено.

В свою чергу, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що під час розгляду справи по суті від позивача надійшла заява, у якій останній збільшив розмір інших позовних вимог. Вказану заяву суд долучив до матеріалів справи, проте до розгляду не прийняв у зв'язку з невиконанням позивачем вимог, передбачених ст.ст. 54-57 ГПК України, дотримання яких необхідне для подачі заяви про збільшення (зменшення) позовних вимог. Таким чином, суд першої інстанції здійснив розгляд первісно заявлених у позові позовних вимог.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції було не прийнято до розгляду заяву позивача, коли за приписами процесуального закону (з урахуванням роз'яснень постанови Пленуму Вищого господарського суду "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18) вона повинна була бути повернута позивачу без розгляду у випадку невиконання позивачем вимог статей 54, 56 та пунктів 2 і 3 частини першої статті 57 ГПК щодо форми, змісту і додатків.

При цьому, колегією суддів встановлено, що заява позивача вх. № 8816 від 19.07.2016 підписана представником позивача за довіреністю, позивачем подано розрахунки заявлених у вказаній заяві показників з посиланням на періоди та суми нарахувань.

Крім цього, позивачем при зверненні до суду з відповідним позовом про стягнення з відповідача з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог 05.07.2016 здійснено оплату судового збору загалом в сумі 55189,98 грн., і за межі якого не виходить заявлена позивачем у заяві від 19.07.2016 загальна сума заявлених до стягнення показників, а саме: загалом 603892,50 грн. (з врахуванням відмови апеляційним судом в задоволенні заяви позивача від 05.07.2016), а тому судовий збір за дозаявленими вимогами (38723,87 грн. пені) складає 1378,00 грн., проте, входить в межі справленого позивачем при первісній подачі позову з врахуванням заяви по збільшення позовних вимог від 05.07.2016 із загальною ціною 3679331,18 грн. суми судового збору в розмірі 55189,98 грн.

Таким чином, у суду першої інстанції були відсутні обумовлені процесуальним законом підстави щодо не прийняття до розгляду заяви позивача від 19.07.2016, оскільки остання відповідала приписам ст.ст 54-57 ГПК України.

Абз. 7 п. 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" від 17.05.2011 року № 7 (із змінами) зазначено, якщо у процесі перегляду справи апеляційним господарським судом буде встановлено, що суд першої інстанції, приймаючи процесуальний акт, неправомірно відмовив у задоволенні частини позовних вимог, або припинив провадження чи залишив без розгляду позов у певній частині, або ж не розглянув одну чи кілька заявлених вимог, у тому числі в зв'язку з неправомірною відмовою в прийнятті зустрічної позовної заяви тощо, суд апеляційної інстанції повинен самостійно усунути відповідне порушення. Він не вправі передавати справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

З огляду на викладене, колегія суддів з метою усунення допущеного порушення в частині неприйняття до розгляду заяви позивача від 19.07.2016, в порядку апеляційного перегляду справи, вважає за необхідне розглянути позовні вимоги позивача до відповідача з урахуванням поданої позивачем заяви від 19.07.2016 щодо збільшення розміру пені за період з 07.06.2015 по 04.07.2016 в сумі 38723,87 грн. та заявлена в позовній заяві до стягнення пеня за період з 15.07.2015 по 06.06.2016 в сумі 429619,33 грн., що сумарно становить 468343,20 грн.

Отже, колегія суддів прийшла до висновку, що ухвала господарського суду Житомирської області від 26.09.2016 про не прийняття до розгляду по суті заяву позивача про уточнення позовних вимог від 19.07.16р. в цілому на загальну суму 1701244,86 грн., з яких: 468343,20 грн. пені, 1139322,27 грн. інфляційних втрат, 93579,39 грн 3% річних з урахуванням вищенаведених норм Господарського процесуального кодексу України, дослідженням доказів та обставин справи, підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення передбачено п. 1 ч. 1 статті 193 ГК України: суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до пункту 6.4 договору покупець здійснює оплату за поставлену партію товару на банківський рахунок постачальника протягом 30-ти календарних днів після поставки згідно з рахунком-фактури.

В силу ст.610, ч.1 ст.612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується факт виконання постачальником своїх зобов`язань з поставки товару та прийняття цього товару покупцем. Обов'язок з оплати за поставлений товар згідно вищеперерахованих видаткових накладних покупець виконав частково, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед постачальником в розмірі 2016810,19 грн. (станом на момент звернення позивача із позовною заявою у даній справі). Розмір вказаної заборгованості підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

В процесі розгляду спору судом першої інстанції відповідач, сплатив вартість поставленого товару згідно договору № АСР/LV/023/2011 від 20.12.2011, що підтверджується платіжним дорученням №13254 від 04.07.2016 на суму 2017000,00 грн., яке долучене до матеріалів справи (а.с. 36, том 2).

У зв`язку з тим, що на підставі платіжного доручення №13254 від 04.07.2016 відповідач сплатив вартість поставленого товару за договором №АСР/LV/023/2011 від 20.12.2011 на суму 2017000,00 грн. (яка включає в себе також і спірну заборгованість), місцевий господарський суд на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України припинив провадження у справі в частині стягнення 2016810,19 грн. заборгованості з поставки товару у зв`язку з відсутністю предмета спору. Факт погашення основної заборгованості підтверджується матеріалами справи та визнається позивачем. Зважаючи на наведене, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для припинення провадження у справі.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010).

З матеріалів справи вбачається, що позивач, на підставі ст. 625 ЦК України, нарахував на суму боргу 2016810,19 грн. за період з 15.07.2015 по 06.06.2016 - 106155,60 грн. інфляційних втрат, 29393,70 грн. - 3% річних. Суд вважає, що обґрунтованими є розрахунки позивача в частині нарахування інфляційних втрат в сумі 106155,60 грн. та 3% річних в сумі 29393,70 грн. за період з 15.07.2015 по 06.06.2016, а тому задовольняються вимоги в частині нарахування інфляційних втрат в сумі 106155,60 грн. та 3% річних в сумі 29393,70 грн. за період з 15.07.2015 по 06.06.2016.

Крім цього, позивач просив суд в позовній заяві та з врахуванням заяви від 19.07.2016 про уточнення позовних вимог стягнути з відповідача пеню в сумі 468343,20 грн. (за період з 15.07.2015 по 06.06.2016 в сумі 429619,33 грн. + 38723,87 грн. за період з 07.06.2015 по 04.07.2016 в сумі = 468343,20 грн.)

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 6 ст. 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно ст.. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (із змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (із змінами) передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 7.2 договору у випадку прострочення терміну оплати за товар покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла протягом періоду існування заборгованості від суми простроченої оплати за кожен день такого прострочення.

Позивачем при поданні позовної заяви на суму основного боргу в сумі 2016810,19 грн. нарахована пеня по видаткових накладних за поставку товару за період з 15.07.2015 по 06.06.2016 в сумі 429619,33 грн. та з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 19.07.2016 нараховано пеню в сумі 38723,87 грн. за період з 07.06.2015 по 04.07.2016, що сумарно становить 468343,20 грн., яка підлягає до задоволення.

Стосовно клопотання відповідача про зменшення розміру пені, колегія суддів зазначає наступне:

Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Стаття 83 ГПК України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Пунктом 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 передбачено, що господарський суд, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Обґрунтовуючи підставність свого клопотання про зменшення розміру неустойки скаржник зазначив, що: 1) основне зобов`язання ним повністю виконане; 2) підприємство перебуває у тяжкому фінансовому стані; 3) розмір пені є надмірним порівняно з розміром основного зобов`язання.

Розглянувши вказані доводи скаржника, судова колегія зазначає, що ст.ст. 233 ГК України, 551 ЦК України та 83 ГПК України передбачено право суду на зменшення розміру штрафних санкцій, а тому посилання скаржника на порушення судом норм матеріального права є необґрунтованим. При цьому, судом першої інстанції враховано всі об`єктивні обставини, які мають значення при прийнятті рішення про зменшення розміру пені: 1) недобросовісну поведінку відповідача під час існування договірних відносин між сторонами та непідтвердженість факту, що прострочення відповідача є винятковим випадком, оскільки останній неодноразово допускав прострочення з оплати за отриманий товар згідно з договором; 2) необґрунтованість факту надмірного розміру пені порівняно з збитками кредитора, які на момент звернення до суду перевищували розмір пені більше ніж у два рази; 3) відсутність в клопотанні відповідача жодних обґрунтувань того, чому пеню потрібно зменшити. Крім того, колегія суддів зазначає, що скрутний фінансовий стан відповідача сам по собі не є тією виключною обставиною, яка давала б підстави для зменшення пені, оскільки він є одним з ризиків підприємницької діяльності, а виконання основного зобов`язання це обов`язок контрагента виконати умови договору.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав про зменшення розміру пені в порядку ст.ст. 233 ГК України, 551 ЦК України та 83 ГПК України.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судове рішення прийнято на підставі невідповідних висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, а тому підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно з ст. 49 ГПК України позивачем понесені судові витрати, пов'язані з розглядом справи, зокрема витрати по сплаті судового збору, то зазначені витрати відшкодовуються за рахунок відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, знайшли своє часткове підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, у зв`язку з чим на підставі п. 3 ч. 1 ст. 104 ГПК України рішення господарського суду Житомирської області від 26.09.2016 підлягає скасуванню, з відповідним частковим задоволенням судом апеляційної інстанції позовних вимог за результатами апеляційного перегляду справи в розмірі - 468343,20 грн. пені з урахуванням заяви від 19.07.2016 про уточнення позовних вимог в частині нарахування пені за період з 15.07.2015 по 04.07.2016; - 106155,60 грн. інфляційних втрат за період з 15.07.2015 по 06.06.2016, з перерозподілом судового збору згідно з приписами ст. 49 ГПК України та відмовою в стягненні 3% річних в сумі 64185,69 грн. за період з 05.07.2013 по 31.05.2015 і інфляційних втрат в сумі 1033166,60 грн. за період з 05.07.2013 по 31.05.2015. В решті рішення залишити без змін.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги у відповідності до вимог ст. 49 ГПК України, покладається судом на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст.ст.49,99,101,103,102,104,105,106 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЙСІПІ Україна" задоволити частково.

Ухвалу господарського суду Житомирської області від 26.09.2016 у справі № 906/584/16 скасувати.

Рішення господарського суду Житомирської області від 26.09.2016 у справі № 906/584/16 скасувати частково та прийняти нове: Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЙСІПІ Україна" до Публічного акціонерного товариства "Пиво-безалкогольний комбінат "Радомишль" про стягнення 2581978,82 грн., задоволити частково.

Викласти пункти 2 і 4 резолютивної частини рішення в наступній редакції:

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Пиво-безалкогольний комбінат "Радомишль" (12201, Житомирська область, Радомишльський район, м. Радомишль, вул. Микгород, буд. 71, код ЄДРПОУ 05418365) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЙСІПІ Україна" ( 04213, м.Київ, пр.-т ОСОБА_4АДРЕСА_1, р/р 26009268440800 в АТ "Укрсиббанк", МФО 351005, код ЄДРПОУ 36993740): 468343,20 грн. пені; 106155,60 грн. інфляційних втрат; 29393,70 грн. 3% річних; 9058.39 грн. судового збору.

Відмовити у стягненні 1033166,60 грн. інфляційних втрат, 64185,69 грн.3% річних.

В решті рішення залишити без змін.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Пиво-безалкогольний комбінат "Радомишль" ( 12201, Житомирська область, Радомишльський район, м. Радомишль, вул. Микгород, буд. 71, код ЄДРПОУ 05418365) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЙСІПІ Україна" ( 04213, м.Київ, пр.-т ОСОБА_4АДРЕСА_1, р/р 26009268440800 в АТ "Укрсиббанк", МФО 351005, код ЄДРПОУ 36993740): - 9964.23 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги.

Видачу наказів доручити господарському суді Житомирської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Гудак А.В.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Олексюк Г.Є.