Постанова № 63761053, 20.12.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" грудня 2016 р. Справа№ 910/14814/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іоннікової І.А.

суддів: Тищенко О.В.

Тарасенко К.В.

за участю секретаря судового засідання: Д'якової Ю.Ю.

представників:

від позивача: Чорноморець Я.А. (представник за довіреністю)

від відповідача: не з'явились

від третьої особи: не з'явились

розглянувши апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту

населення Шевченківської районної

в місті Києві державної адміністрації

на рішення господарського суду міста Києва

від 13.09.2016 року

у справі № 910/14814/16 (суддя Якименко М.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком"

до Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації

про стягнення 149 158,37 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.09.2016 року позов задоволено повністю.

Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" 149 158 грн. 37 коп. - компенсації середнього заробітку, виплаченого мобілізованим працівникам, 2 237 грн. 38 коп. - судового збору.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 13.09.2016 у справі №910/14814/16 та припинити провадження у справі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що даний спір не підвідомчий господарському суду та справа підлягає припиненню згідно п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України. На думку скаржника, здійснити компенсацію за 2015 рік в 2016 році, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 105 не має можливості, оскільки усі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду, а відповідач є бюджетною установою та діє в межах бюджетного періоду, встановленого ч. 1 ст. 3 Бюджетним кодексом України тощо.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду (у складі колегії суддів: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді Тарасенко К.В., Тищенко О.В.) від 24.10.2016 апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації було прийнято до провадження, розгляд апеляційної скарги призначено на 29.11.2016.

21.11.2016 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів (канцелярія) позивач подав відзив на апеляційну скаргу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду (у складі колегії суддів: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді Тарасенко К.В., Тищенко О.В.) від 29.11.2016 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державну казначейську службу України, розгляд справи відкладено на 20.12.2016.

12.12.2016 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів (канцелярія) позивач подав додаткові пояснення по справі.

Представник позивача у судовому засіданні 20.12.2016 проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, заперечив, просив залишити рішення господарського суду міста Києва від 13.09.2016 без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про неявку та її причини апеляційний господарський суд не повідомив, 19.12.2016 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів (канцелярія) подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про неявку та її причини апеляційний господарський суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не надіслав.

Згідно із п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судовою колегією встановлено, що неявка представників відповідача та третьої особи не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, відтак вважав за можливе провести розгляд справи за відсутності даних представників.

На підставі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 ГПК України в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши думку представника позивача, розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Положеннями ч. 3 ст. 119 Кодексу законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України) та ч.2 ст.39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» встановлено, що за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації (далі - мобілізовані працівники), зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, де вони працювали на час призову. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №105 від 04.03.2015 «Про затвердження Порядку виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, а також працівникам, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв'язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв'язку з прийняттям на військову службу за контрактом» (далі - Порядок) визначено, що компенсація у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період здійснюється за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті.

Згідно п.4 Порядку для отримання компенсації з бюджету середнього заробітку підприємства, установи та організації подають щомісяця до 15 числа органові соціального захисту населення звіти про фактичні витрати на виплату компенсації з бюджету середнього заробітку працівникам за формою згідно з додатком 1, погоджені районним (міським) військовим комісаріатом або військовою частиною, що здійснювали призов працівників на військову службу, в частині підтвердження призову та проходження військової служби.

Виплата компенсації проводиться підприємствами, установами, організаціями у строки, визначені статтею 115 Кодексу законів про працю України. (п.6 Порядку).

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконує обов'язки, щодо збереження місця роботи, посади, середнього заробітку і виплати його у строки, визначені ст.115 КЗпП України, мобілізованим працівникам та інформує про розмір таких виплат відповідача шляхом подання звітів за встановленою формою.

За листопад та грудень 2015 року позивач виплатив мобілізованим працівникам (ОСОБА_4; ОСОБА_5; ОСОБА_6;ОСОБА_7;ОСОБА_8; ОСОБА_9; ОСОБА_10; ОСОБА_11;ОСОБА_4; ОСОБА_12; ОСОБА_13; ОСОБА_14; ОСОБА_15; ОСОБА_16; ОСОБА_17; ОСОБА_18; ОСОБА_19; ОСОБА_20; ОСОБА_21; ОСОБА_22; ОСОБА_23; ОСОБА_24; ОСОБА_25.) 149 158,37 грн.

Відповідач, в свою чергу, не виконав свого обов'язку щодо компенсації позивачу середнього заробітку, виплаченого мобілізованим працівникам за листопад та грудень 2015 в сумі 149 158,37 грн.

24.05.2016 позивач листом (вих. №11/235) направив відповідачу претензію №26 щодо проведення компенсації середнього заробітку, виплаченого мобілізованим працівникам в сумі 149 158,37 грн.

Відповідач, у відповідь на вказану претензію, листом №02/35-3573 від 02.06.2016 повідомив про відсутність коштів для проведення відповідної компенсації.

Положеннями ч.ч.1, 2 ст.509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно п. 2 статті 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як визначено абзацом 1 п. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 610 ЦК України визначає що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Крім того, ч. 2 ст. 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" встановлено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Відповідно до п.5 Оглядового листа Вищого господарського суду України №01-06/374/2013 від 18.02.2013 відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005 та у справі «Бакалов проти України» від 30.11.2004 зазначено, що відсутність бюджетних коштів передбачених у видатках Державного бюджету України не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Аналогічної правової позиції притримується Верховний Суд України у постанові від 15.05.2012 у справі №11/446.

Відтак, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого суду щодо того, що відповідач зобов'язаний компенсувати ПАТ «Укртелеком» середній заробіток, виплачений мобілізованим працівникам за листопад та грудень 2015 року в сумі 149 158,37 грн.

Згідно ч. 3 ст. 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.

Крім того, в Інформаційному листі Верховного суду України від 26.12.2005 №3.2.-2005 вказано, що у випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції, і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів апеляційної інстанції вважає що суд першої інстанції правомірно не прийняв до уваги посилання відповідача на те, що він, компенсуючи середній заробіток, виплачений мобілізованим працівникам, виконує адміністративні функції, а не здійснює господарську діяльність, оскільки правовідносини між сторонами, які є юридичними особами, виникли не в результаті здійснення відповідачем владних управлінських функцій щодо позивача, у зв'язку з чим місцевий господарський суд дійшов вірного висновку також і про те, що даний спір підвідомчий господарським судам.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно зі ст. ст. 32, 33 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення господарського суду міста Києва від 13.09.2016 у справі № 910/14814/16.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації на рішення господарського суду міста Києва від 13.09.2016 року у справі № 910/14814/16 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 13.09.2016 року у справі № 910/14814/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи у справі № 910/14814/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя І.А. Іоннікова

Судді О.В. Тищенко

К.В. Тарасенко