Рішення № 63760258, 15.12.2016, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" грудня 2016 р. Справа № 911/3437/16

Розглянувши матеріали справи за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

до Комунального підприємства «Софія» Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області

про стягнення 713620,68 грн.

Суддя Карпечкін Т.П.

За участю представників сторін:

Позивача ОСОБА_1 (довіреність № 14-75 від 21.04.2016 року);

Відповідача ОСОБА_2 (наказ № 62/І від 18.08.2004 року).

обставини справи:

В провадженні Господарського суду Київської області перебуває справа за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Комунального підприємства «Софія» Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про стягнення 713620,68 грн.

Провадження у справі № 911/3437/16 порушено ухвалою від 25.10.2016 року та призначено справу до розгляду на 21.11.2016 року.

В судовому засіданні 21.11.2016 року відповідач надав відзив на позов, у звязку з чим, в судовому засіданні 21.11.2016 року оголошувалась перерва до 30.11.2016 року.

В судовому засіданні 30.11.2016 року оголошувалась перерва до 15.12.2016 року.

В судовому засіданні 15.12.2016 року позивач позовні вимоги підтримав, відповідач проти позову заперечував з підстав викладених у відзиві.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши надані ними докази, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з викладених у позові обставин та підтверджується матеріалами справи, 30.12.2013 року між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (позивач, Продавець) та Комунальним підприємством «Софія» Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (відповідач, Покупець) був укладений Договір №1005/14-ТЕ-17 купівлі-продажу природного газу (далі - Договір).

Відповідно до п.1.1 Договору Продавець зобов'язався поставити Покупцеві імпортований природний газ, виключно для вироблення теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями, національними творчими спілками та їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності), а Покупець зобовязався прийняти та оплачувати газ на умовах цього Договору.

На виконання п. 1.1 Договору позивач поставив протягом січня - грудня 2014 року, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 1 308 064,94 грн., що підтверджуються актами приймання-передачі природного газу: від 31.01.14 б/н за січень на суму 288710,03 грн.; від 28.02.14 б/н за лютий на суму 255 338,20 грн.; від 31.03.14 б/н за березень на суму 200452,92 грн.; від 30.04.14 б/н за квітень на суму 72 982,66 грн.; від 31.10.14 б/н за жовтень на суму 45075,76 грн.; від 30.11.14 б/н за листопад на суму 217844,34 грн.; від 31.12.14 б/н за грудень на суму 217 844,34 грн.

Таким чином, позивачем передано відповідачу природний газ на загальну суму 1308064,94 грн.

Пунктом 6.1. Договору встановлено, що оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа наступного за місяцем поставки газу.

Позивач зазначає, що відповідач свої зобовязання з оплати отриманого природного газу своєчасно та в повному обсязі не виконав, хоча на момент подання позову природний газ оплачений відповідачем в повному обсязі, однак відповідні оплати відповідач проводив з простроченнями.розрахунки за природний газ проводив з простроченнями.

Пунктом 7.2 Договору передбачено, що у разі невиконання Покупцем умов пункту 6.1. умов цього Договору він у безспірному порядку зобовязується сплатити Продавцю крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Пунктом 9.3. Договору встановлено, що строк у межах якого Сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у пять років.

Керуючись вищевказаними нормами діючого законодавства та умовами Договору, позивачем було здійснено нарахування пені за порушення грошових зобовязань по Договору № 1005/14-ТЕ-17 від 30.12.2013 року в сумі 190 623,30 грн.

Також, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У звязку з чим, позивач також просить стягнути з відповідача за прострочення виконання грошового зобовязання 493 534,66 грн. інфляційних та 29 462,72 грн. 3% річних.

Всього позивач в позові просить стягнути 190 623,30 грн. пені, 493 534,66 грн. інфляційних та 29 462,72 грн. 3% річних.

Згідно з ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п.1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідач в ході розгляду спору подав відзив, в якому проти позову заперечував, зазначив, що позивачем не надано доказів досудового врегулювання спору.

Також, відповідач зазначив, що оплата за Договором № 1005/14-ТЕ-17 купівлі-продажу природного газу від 30.12.2013 року була здійснена відповідачем в повному обсязі.

При цьому, частина заборгованості погашалась на підставі Договору № 1635/30 від 26.12.2014 року про організацію взаєморозрахунків та Договору №540/375-6 від 18.12.2015 року про організацію взаєморозрахунків, якими змінено строки та порядок платежів.

Також, відповідач зазначає про сплив позовної давності до вимог про стягнення штрафних санкцій.

Дослідивши викладені у відзиві обставини, суд зазначає, що досудове врегулювання спору є обовязковим у випадках, визначених законом чи домовленістю сторін. Однак, у спірних правовідносинах ні чинне законодавство, ні домовленості сторін не передбачають обовязковість досудового врегулювання.

Також, з огляду на п. 9.3. Договору сторони погодили більш тривалий строк давності для вимог про захист прав за цим Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, тривалістю 5 років.

Таким чином, враховуючи, що нарахування проведені з 2014 року, пятирічний строк позовної давності не сплинув.

Щодо посилання відповідача на погашення заборгованості на підставі Договору № 1635/30 від 26.12.2014 року та Договору № 540/375-6 від 18.12.2015 року про організацію взаєморозрахунків, судом встановлено, що відповідні Договори передбачають проведення взаєморозрахунків щодо заборгованості, яка виникла у звязку з невідповідністю фактичної вартості послуг встановленим тарифам, за рахунок субвенцій державного бюджету.

При цьому, наведені Договори про організацію взаєморозрахунків не визначають конкретних договорів постачання природного газу, на погашення заборгованості за якими вони укладені.

Про погашення заборгованості за рахунок субвенцій державного бюджету за Договором № 1005/14-ТЕ-17 купівлі-продажу природного газу від 30.12.2013 року свідчить лише призначення платежу в платіжних дорученнях № 18 від 30.12.2014 року на суму 13400 грн. та № 19 від 23.12.2015 року на суму 109700 грн.

Таким чином, оскільки Договори № 1635/30 від 26.12.2014 року та №540/375-6 від 18.12.2015 року про організацію взаєморозрахунків, не визначають конкретного договору постачання природного газу, заборгованість за яким передбачається погашати шляхом проведення взаєморозрахунків за рахунок бюджетних коштів, зокрема Договору № 1005/14-ТЕ-17 купівлі-продажу природного газу від 30.12.2013 року, відсутні підстави стверджувати, що відповідними Договорами про організацію взаєморозрахунків сторони змінили порядок і строки проведення розрахунків за спожитий природний газ, відповідно до Договору № 1005/14-ТЕ-17 купівлі-продажу природного газу від 30.12.2013 року.

Відповідачем не надано суду жодних доказів щодо домовленостей сторін про зміну строків і порядку виконання Договору № 1005/14-ТЕ-17 купівлі-продажу природного газу від 30.12.2013 року, тому відповідний Договір підлягає виконанню згідно наведених в ньому умов.

Сам лише факт часткового погашення заборгованості шляхом проведення взаєморозрахунків не змінює порядку та строків платежів за Договором № 1005/14-ТЕ-17 купівлі-продажу природного газу від 30.12.2013 року, а лише свідчить про інше джерело сплати заборгованості.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 зазначеного Закону.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не передбачено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Відповідно до п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дослідивши наведений позивачем розрахунок, судом встановлено, що пеня нарахована на фактичні суми заборгованості в періоди її існування в межах шестимісячного строку, що відповідає вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи.

Нарахування 3% річних та інфляційних проведено у відповідності до с. 625 Цивільного кодексу України на фактичні суми заборгованості в періоди її існування, що відповідає вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи.

Таким чином, вимоги про стягнення 190 623,30 грн. пені, 493 534,66 грн. інфляційних та 29 462,72 грн. 3% річних обґрунтовані і правомірні.

Відповідно до ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання.

Відповідно п. 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суд України № 18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам.

Судом встановлено, що на момент подання позову сума вартості отриманого природного газу відповідачем оплачена в повному обсязі в сумі 1308064,94 грн. Відповідні обставини свідчать про значний ступінь виконання зобовязання боржником та відсутність факту завдання кредитору збитків. Однак, за прострочення сплат всього позивачем нараховано 713620,68 грн. пені, 3% річних та інфляційних, що є неспіврозмірним.

З огляду на встановлені в ході розгляду спору обставини господарської діяльності відповідача, враховуючи баланс інтересів сторін, адекватність обсягу і міри відповідальності відповідача за допущене прострочення грошового зобов'язання, суд вважає за можливе зменшити розмір неустойки, у вигляді пені на 50 %.

Таким чином, задоволенню підлягає пеня в сумі 95311,65 грн., можливість зменшення 3% річних та інфляційних чинним законодавством не передбачена.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.

Проаналізувавши вищезазначені норми чинного законодавства України, повно та всебічно розглянувши матеріали справи господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в сумі 95311,65 грн. пені, 493534,66 грн. інфляційних та 29462,72 грн. 3% річних. В решті позов задоволенню не підлягає.

Згідно абз. 3 п. 2.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» від 17.12.2013 року № 14, судовий збір в разі зменшення судом розміру пені покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру.

Таким чином, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідач має відшкодувати позивачу витрати по сплаті судового збору в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Київської області, -

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства «Софія» Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (08131, Київська обл., с. Софіївська Борщагівка, вул Леніна, 53б, код 32611763) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, код 20077720) 95311,65 грн. пені, 493 534,66 грн. інфляційних, 29 462,72 грн. 3% річних та 10704,50 грн. витрат по сплаті судового збору.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

3. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено:26.12.2016 р.

Суддя Т.П. Карпечкін