Рішення № 63759907, 20.12.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.12.2016Справа №910/30408/15

За позовом«Моторного (транспортного) страхового бюро України»доМіністерства оборони України та Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил Українитретя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОСОБА_1простягнення 5742 грн. 29 коп.

Суддя Отрош І.М.

Представники сторін:

від позивача: Гончарук К.І. - представник за довіреністю № 139 від 28.12.2015;

від відповідача 1: Сорока А.В. - представник за довіреністю № 220/27/д від 06.01.2016;

від відповідача 2: Сорока А.В. - представник за довіреністю б/н від 04.10.2016;

від третьої особи: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

01.12.2015 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява «Моторного (транспортного) страхового бюро України» з вимогами до Міністерства оборони України про стягнення 5742 грн. 29 коп. (суму відшкодування у розмірі 5122 грн. 29 коп. та 620 грн. 00 коп. витрат за послуги аварійного комісара).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що «Моторним (транспортним) страховим бюро України» внаслідок настання дорожньо-транспортної пригоди було виплачено відшкодування власнику автомобіля ВАЗ, державний номер НОМЕР_1, у розмірі 5122 грн. 29 коп., а тому позивачем відповідно до положень п. 38.2.1 ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та ст. 1191 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду, в розмірі виплаченого відшкодування.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 620 грн. 00 коп. витрат, понесених за встановлення розміру збитків та збір документів (за послуги аварійного комісара).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.12.2015 (суддя Плотницька Н.Б.) порушено провадження у справі № 910/30408/15.

11.01.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України надійшов відзив на позовну заяву, в якому Міністерство оборони України заперечило проти задоволення позову у зв'язку з пропуском позивачем позовної давності.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.01.2016 у справі № 910/30408/15 (суддя Плотницька Н.Б.), яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2016, позов «Моторного (транспортного) страхового бюро України» задоволено повністю; стягнуто з Міністерства оборони України на користь «Моторного (транспортного) страхового бюро України» грошові кошти у розмірі 5742 грн. 29 коп. та судовий збір у розмірі 1218 грн. 00 коп.

Постановою Вищого господарського суду України від 10.10.2016 постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2016 та рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2016 у справі № 910/30408/15 скасовано; справу № 910/30408/15 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Внаслідок проведеного повторного автоматизованого розподілу судової справи, справу № 910/30408/15 передано на розгляд судді Отрош І.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.10.2016 справу № 910/30408/15 прийнято до провадження суддею Отрош І.М.; залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_1; розгляд справи призначено на 15.11.2016.

У судовому засіданні 15.11.2016 представник Міністерства оборони України подав письмові пояснення по справі, в яких зазначив, що Центр забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України є одним із структурних підрозділів Міністерства оборони України. Відповідач 1 вказав на те, що Міністерство оборони України є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки автомобіль Мітсубіші, державний номер НОМЕР_2, відповідно до Закону України «Про правовий режим майна Збройних Сил України» належав на дату вчинення ДТП (29.01.2010) на праві оперативного управління Центру забезпечення службової діяльності структурних підрозділів Міністерства оборони України, правонаступником якого є Центр забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України, який є юридичною особою та самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Крім того, відповідач 1 зазначив, що на дату вчинення ДТП ОСОБА_1 (винна особа) проходив військову службу саме в Центрі забезпечення службової діяльності структурних підрозділів Міністерства оборони України.

При цьому, відповідач 1 заявив про застосування позовної давності, оскільки позивач звернувся до суду з пропуском позовної давності.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.11.2016, відповідно до ст. 24 Господарського процесуального кодексу України, залучено до участі у справі іншого відповідача (відповідача 2) - Центр забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України; відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 02.12.2016.

У судовому засіданні 02.12.2016 представник відповідача 2 подав письмові пояснення по справі, в яких заявив про пропущену позивачем позовну давність, у зв'язку з чим просив суд відмовити у задоволенні позову «Моторного (транспортного) страхового бюро України».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.12.2016, відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 20.12.2016.

Представник позивача у судовому засіданні 20.12.2016 заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи з метою подання письмових пояснень по справі.

Представник відповідача 1 та відповідача 2 заперечили щодо задоволення клопотання позивача про відкладення розгляду справи.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, беручи до уваги тривалий час розгляду даної справи, протягом якого позивач мав достатньо часу подати суду письмові пояснення по справі, суд відмовив у задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи.

При цьому, суд зазначає, що неодноразово відкладав розгляд даної справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Представник позивача у судовому засіданні 20.12.2016 надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача 1 та відповідача 2 у судовому засіданні 20.12.2016 надав усні пояснення по справі, проти задоволення позову заперечив.

Представник третьої особи у судове засідання 20.12.2016 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується протоколом судового засідання від 02.12.2016 та розпискою про відкладення розгляду справи від 02.12.2016.

У судовому засіданні 20.12.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до Довідки про дорожньо-транспортну пригоду, виданої Відділом ДАІ з обслуговування адміністративної території Дарницького району при УДАІ ГУ МВС України в м. Києві ГУ МВС України, та постанови Дарницького районного суду м. Києва від 17.03.2010 у справі № 3-1378/10, встановлено, що 29.01.2010 ОСОБА_1, керуючи транспортним засобом Міцубіші, державний номер НОМЕР_2, порушив п. 13.1 Правил дорожнього руху України, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем ВАЗ, державний номер НОМЕР_1, що призвело до пошкодження транспортних засобів.

Вказаною постановою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до п. 39.1 ст. 39 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Згідно з п. 39.2.1 ст. 39 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» основними завданнями МТСБУ є: здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст. 41.1. Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» забезпечений транспортний засіб - це наземний транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або, залежно від умов договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, будь-який наземний транспортний засіб, який експлуатується особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, на законних підставах.

Відповідно до п. 41.3 ст. 43 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ не відшкодовує шкоду потерпілим, якщо вони можуть задовольнити вимоги на підставі договорів інших видів страхування. В таких випадках МТСБУ відшкодовується частина шкоди, яка не компенсована за договорами інших видів страхування.

Судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4 (водія транспортного засобу ВАЗ, державний номер НОМЕР_1) станом на дату вчинення ДТП - 29.01.2010 була застрахована відповідно до Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВА/8658301 (копія Полісу № ВА/8658301 долучена позивачем до позовної заяви).

Доказів наявності у потерпілої особи (власника автомобіля ВАЗ, державний номер НОМЕР_1) станом на дату ДТП - 29.01.2010 договору іншого виду страхування сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що потерпіла особа 05.10.2010 звернувся до позивача із заявою про здійснення страхового відшкодування від 05.10.2010 (копія долучена позивачем до позовної заяви) внаслідок ДТП, яка сталась 29.01.2010.

Згідно з наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна від 24.11.2003 № 142/5/2092 (зареєстрований в Мін'юсті України 24.11.2003 за № 1074/8395) «Про затвердження Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів», який є обов'язковим для виконання особами, до компетенції яких входить проведення автотоварознавчих експертиз та досліджень, розмір матеріального збитку визначається шляхом проведення відповідної експертизи. Методику товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів розроблено згідно із Національним стандартом № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» і затверджено наказом Фонду держмайна України від 24.11.2003 р. № 142/5/2092 (зареєстровано в Мін'юсті України 24.11.2003 р. за № 1074/8395, зі змінами та доповненнями).

Відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» проведення оцінки майна є обов'язковим у випадках, зокрема, визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом (стаття 7 Закону), і здійснюється суб'єктами оціночної діяльності.

Відповідно до Звіту № 389-У з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу, від 15.02.2010, складеного суб'єктом оціночної діяльності Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (Сертифікат суб'єкта оціночної діяльності НОМЕР_3 від 21.08.2007), вартість відновлювального ремонту автомобіля ВАЗ, державний номер НОМЕР_1, з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу (Ез = 0,038883) становить 6146 грн. 75 коп.

Статтею 29 Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Судом встановлено, що станом на дату вчинення ДТП цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу Міцубіші, державний номер НОМЕР_2, не була застрахована, про що зазначає позивач у позовній заяві та не заперечувалось відповідачами у відзивах на позовну заяву та у судових засіданнях.

Судом встановлено, що на підставі заяви ОСОБА_4 про здійснення страхового відшкодування від 05.10.2010 (копія долучена позивачем до позовної заяви) внаслідок ДТП, яка сталась 29.01.2010, та наказу Моторного (транспортного) страхового бюро України № 1220 від 07.05.2010 про відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих, позивач 07.05.2010 здійснив регламентну виплату ОСОБА_4 за шкоду, заподіяну власнику автомобіля ВАЗ, державний номер НОМЕР_1, завдану в результаті ДТП, яка сталась 29.01.2010, у розмірі 5122 грн. 29 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 2035 від 07.05.2010 (копія долучена позивачем до позовної заяви).

Відповідно до пункту 38.2.1 статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.

Відповідно до п. 13.1 ст. 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» учасники бойових дій та інваліди війни, що визначені законом, інваліди I групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним інваліду I групи, у його присутності, звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим Законом.

Як встановлено судом, 27.11.2015 «Моторне (транспортне) страхове бюро України» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Міністерства оборони України страхового відшкодування, виплаченого МТСБУ потерпілій особі (ОСОБА_4) внаслідок завдання шкоди в результаті ДТП, яка сталась 29.01.2010 за участю транспортного засобу Міцубіші, державний номер НОМЕР_2, та транспортного засобу ВАЗ, державний номер НОМЕР_1.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що «Моторним (транспортним) страховим бюро України» внаслідок настання дорожньо-транспортної пригоди було виплачено відшкодування власнику автомобіля ВАЗ, державний номер НОМЕР_1, у розмірі 5122 грн. 29 коп., а тому позивачем відповідно до положень п. 38.2.1 ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та ст. 1191 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду, в розмірі виплаченого відшкодування.

Як встановлено судом, рішенням Господарського суду міста Києва від 18.01.2016 у справі № 910/30408/15 (суддя Плотницька Н.Б.), яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2016, позов «Моторного (транспортного) страхового бюро України» задоволено повністю; стягнуто з Міністерства оборони України на користь «Моторного (транспортного) страхового бюро України» грошові кошти у розмірі 5742 грн. 29 коп. та судовий збір у розмірі 1218 грн. 00 коп.

Втім, постановою Вищого господарського суду України від 10.10.2016 постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2016 та рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2016 у справі № 910/30408/15 скасовано; справу № 910/30408/15 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

За змістом ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Скасовуючи рішення попередніх інстанцій та направляючи дану справу на новий розгляд, Вищий господарський суд України у постанові від 10.10.2016 вказав на необхідність дослідження судом першої інстанції тих обставин, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Центрі забезпечення службової діяльності структурних підрозділів Міністерства оборони України та, що транспортний засіб Міцубіші, державний номер НОМЕР_2, станом на дату вчинення ДТП, перебував на праві оперативного управління у Центрі забезпечення службової діяльності структурних підрозділів Міністерства оборони України, правонаступником якого є Центр забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України, який має статус юридичної особи.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Пунктом 1 статті 1172 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Згідно з частиною 2 ст. 1198 Цивільного кодексу України, шкода, заподіяна джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом.

Відповідно до ст. 1191 Цивільного кодексу України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування.

Відповідно до пункту 38.2.1 статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.

Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, з огляду на заявлені предмет і підстави даного позову, враховуючи вказівки, зазначені Вищим господарським судом України у постанові від 10.10.2016 у справі № 910/30408/15, встановленню та доведенню підлягають обставини щодо перебування станом на дату вчинення ДТП (29.01.2010) транспортного засобу Міцубіші, державний номер НОМЕР_2, на праві власності (іншому речовому праві) у Міністерства оборони України чи у Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України, та обставини проходження винуватою у ДТП особою станом на 29.01.2010 (ОСОБА_1) військової служби у підрозділі Збройних Сил України (зокрема, у відповідача-2).

Так, у судовому засіданні 15.11.2016 представник Міністерства оборони України подав письмові пояснення по справі, в яких зазначив, що Центр забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України є одним із структурних підрозділів Міністерства оборони України. При цьому, відповідач 1 вказав на те, що Міністерство оборони України є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки автомобіль Мітсубіші, державний номер НОМЕР_2, відповідно до Закону України «Про правовий режим майна Збройних Сил України» належав на дату вчинення ДТП (29.01.2010) на праві оперативного управління Центру забезпечення службової діяльності структурних підрозділів Міністерства оборони України, правонаступником якого є Центр забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України, який є юридичною особою та самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Крім того, відповідач 1 зазначив, що на дату вчинення ДТП ОСОБА_1 (винна особа) проходив військову службу саме в Центрі забезпечення службової діяльності структурних підрозділів Міністерства оборони України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.11.2016, відповідно до ст. 24 Господарського процесуального кодексу України, залучено до участі у справі іншого відповідача (відповідача 2) - Центр забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України.

Як зазначено у Довідці про дорожньо-транспортну пригоду, виданій Відділом ДАІ з обслуговування адміністративної території Дарницького району при УДАІ ГУ МВС України в м. Києві ГУ МВС України, складеної за обставинами ДТП, яка сталась 29.01.2010 за участю автомобіля Міцубіші, державний номер НОМЕР_2, та автомобіля ВАЗ, державний номер НОМЕР_1, транспортний засіб Міцубіші, державний номер НОМЕР_2, належить Збройним силам України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Збройні сили України» Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про Збройні сили України» організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з'єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій.

Згідно зі ст. 14 Закону України «Про Збройні сили України» земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про правовий режим майна Збройних Сил України» військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 Господарського кодексу України основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.

Відповідно до ст. 137 Господарського кодексу України правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням. Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.

У судовому засіданні 02.12.2016 третя особа (ОСОБА_1) долучив до матеріалів справи довідку Центрального управління військової служби правопорядку (по місту Києву і Київської області) Міністерства оборони України вих. № 1042/514 від 01.12.2016, в якій зазначено, що згідно з обліковими даними відділу військової інспекції безпеки дорожнього руху Центрального управління Військової служби правопорядку (по м. Києву та Київській області) автомобіль Міцубіші, державний номер НОМЕР_2, станом на 29.01.2010 (дата вчинення ДТП) належав 30 автомобільній базі Генерального штабу Збройних Сил України.

У судовому засіданні 02.12.2016 представник відповідача 2 долучив до матеріалів справи копію листа Головного управління оборонного та мобілізаційного планування Генерального штабу Збройних Сил України Міністерства оборони України (вих. № 322/1/5864 від 09.10.2013), в якому зазначено, що відповідно до вимог Директиви Міністра оборони України від 09.07.2012 № Д-322/1/9 Центр забезпечення службової діяльності структурних підрозділів Міністерства оборони України, 30 автомобільна база Генерального штабу Збройних Сил України та Адміністративно-господарче управління Генерального штабу Збройних Сил України переформовані у Центр забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України (ідентифікаційний код: 24978319).

При цьому, у судовому засіданні 15.11.2016 представник відповідача 1 долучив до матеріалів справи копію Виписки з відомчого обліку Міністерства оборони України стосовно включення військових частин, установ (закладів) Збройних Сил України до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) - станом на 10.01.2013, з якого вбачається, що Центр забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України є юридичною особою (ідентифікаційний код: 24978319).

Відповідно до п. 1 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 № 118, Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) - це автоматизована система збирання, накопичення та опрацювання даних про юридичних осіб всіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання, відокремлені підрозділи юридичних осіб, що знаходяться на території України, а також відокремлені підрозділи юридичних осіб України, що знаходяться за її межами.

Суд зазначає, що неодноразово (ухвалами від 15.11.2016 та від 02.12.2016) зобов'язував відповідачів надати суду належним чином засвідчену копію Директиви Міністра оборони України від 09.07.2012 № Д-322/1/9.

Втім, відповідачі вимог ухвал суду не виконали, копію Директиви Міністра оборони України від 09.07.2012 № Д-322/1/9 суду не надали.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, враховуючи надані відповідачами пояснення, лист Головного управління оборонного та мобілізаційного планування Генерального штабу Збройних Сил України Міністерства оборони України (вих. № 322/1/5864 від 09.10.2013) та копію Виписки з відомчого обліку Міністерства оборони України стосовно включення військових частин, установ (закладів) Збройних Сил України до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ), суд дійшов висновку, що правонаступником 30 автомобільної бази Генерального штабу Збройних Сил України, якій належав на праві оперативного управління транспортний засіб Міцубіші, державний номер НОМЕР_2, станом на дату ДТП - 29.01.2010, є Центр забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України (відповідач 2).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

З копії долученого позивачем до матеріалів справи військового квитка (серія НОМЕР_4), виданого ОСОБА_1, вбачається, що він у період з 26.10.2007 по 26.10.2010 проходив військову службу за контрактом у Збройних Силах України, зокрема з 07.10.2008 по 25.06.2010 у Центрі забезпечення службової діяльності структурних підрозділів Міністерства оборони України.

Як встановлено судом, правонаступником Центра забезпечення службової діяльності структурних підрозділів Міністерства оборони України є Центр забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України.

У судовому засіданні 02.12.2016 третя особа (ОСОБА_1) долучив до матеріалів справи довідку проходження служби, видану командиром військової частини А0473 полковником ОСОБА_7, в якій зазначено, що у період з 07.10.2008 по 28.08.2009 ОСОБА_1 займав посаду техніка автомобільної колони Центру забезпечення службової діяльності структурних підрозділів Міністерства оборони України; у період з 28.08.2009 по 02.06.2010 - старшого водія автомобільного взводу автомобільної колони Центру забезпечення службової діяльності структурних підрозділів Міністерства оборони України.

З огляду на викладене, беручи до уваги встановлені судом факти, що станом на дату вчинення ДТП (29.01.2010) транспортний засіб Міцубіші, державний номер НОМЕР_2, належав на праві оперативного управління 30 автомобільній базі Генерального штабу Збройних Сил України, правонаступником якої є Центр забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України (який є юридичною особою), та винна у ДТП особа, водій автомобіля Міцубіші, державний номер НОМЕР_2 - ОСОБА_1) проходив військову службу у Центрі забезпечення службової діяльності структурних підрозділів Міністерства оборони України, правонаступником якого є Центр забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України, суд дійшов висновку, що в силу положень ст.ст. 1172, 1187, 1198 Цивільного кодексу України, обов'язок з відшкодування шкоди, завданої власнику транспортного засобу ВАЗ, державний номер НОМЕР_1, в результаті ДТП, яка сталась 29.01.2010, покладається на Центр забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України - відповідача 2.

При цьому, враховуючи, що позивач («Моторне (транспортне) страхове бюро України») здійснило потерпілій особі (власнику транспортного засобу ВАЗ, державний номер НОМЕР_1) регламенту виплату у розмірі завданої шкоди, на підставі ст. ст. 1191 Цивільного кодексу України та п. 38.2.1 ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», позивач набув право вимоги (регресу) до Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України у розмірі здійсненої регламентної виплати (5122 грн. 29 коп.) як правонаступника юридичної особи (30 автомобільної бази Генерального штабу Збройних Сил України), якій на дату ДТП належав автомобіль Міцубіші, державний номер НОМЕР_2, на праві оперативного управління, та правонаступника юридичної особи (Центра забезпечення службової діяльності структурних підрозділів Міністерства оборони України), де проходив службу винуватець ДТП - ОСОБА_1

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги «Моторного (транспортного) страхового бюро України» до Міністерства оборони України про стягнення 5122 грн. 29 коп. задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не доведено порушення його прав та охоронюваних законом інтересів Міністерством оборони України.

Крім того, позивачем було заявлено до стягнення 620 грн. 00 коп. витрат, понесених у зв'язку з встановленням розміру збитків та збір документів (за послуги аварійних комісарів).

При цьому, позивачем долучено до матеріалів справи копію платіжного доручення № 1641 від 15.04.2010 на суму 620 грн. 00 коп. про сплату вказаної суми грошових коштів ФОП ОСОБА_8 (призначення платежу - за послуги аварійних комісарів згідно з рахунком № 010-М від 06.04.2010).

Однак, суд відмовляє позивачу в задоволенні позовних вимог в частині стягнення грошових коштів у розмірі 620 грн. 00 коп. (витрати за послуги аварійних комісарів), оскільки статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено вичерпний перелік витрат, які відшкодовуються страховою компанією чи МТСБУ у разі пошкодження транспортного засобу. До цього переліку не віднесено витрати страхувальника (МТСБУ), здійснені за послуги аварійного комісара, а, отже, такі витрати, не входять до суми страхового відшкодування, оскільки не є складовою фактичного розміру завданої шкоди, а належать до господарських витрат, які необхідні для визначення розміру завданої шкоди.

Крім того, позивачем не було обґрунтовано необхідність понесення таких витрат, а отже, між завданою шкодою та такими витратами відсутній прямий причинно-наслідковий зв'язок.

Крім того, враховуючи викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено порушення його прав та законних інтересів відповідачем 1 в частині вимог про стягнення 620 грн. 00 коп. витрат, понесених у зв'язку з встановленням розміру збитків та збір документів (за послуги аварійних комісарів).

При цьому, що стосується поданої відповідачем 1 заяви про застосування позовної давності, суд зазначає таке.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 № 10 за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

За таких обставин, оскільки позивачем не доведено суду порушення його прав та охоронюваних законом інтересів відповідачем 1 (Міністерством оборони України), суд не вбачає підстав для застосування заявленої відповідачем 1 позовної давності.

Як встановлено судом, саме на відповідача 2 - Центр забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України покладено обов'язок в силу закону відшкодувати позивачу витрати, понесені у зв'язку із здійсненням регламентної плати власнику транспортного засобу ВАЗ, державний номер НОМЕР_1, в результаті ДТП, яка сталась 29.01.2010 за участю автомобіля Міцубіші, державний номер НОМЕР_2, а отже дана особа є належним відповідачем у справі.

Так, позивачем заявлено до стягнення грошові кошти у розмірі 5122 грн. 29 коп. (розмір здійсненої позивачем регламентної виплати) та грошові кошти у розмірі 620 грн. 00 коп. (витрати за послуги аварійного комісара).

Однак, у судовому засіданні 02.12.2016 представник відповідача 2 подав письмові пояснення по справі, в яких заявив про пропущену позивачем позовну давність, у зв'язку з чим просив суд відмовити у задоволенні позову «Моторного (транспортного) страхового бюро України».

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Так, відповідно до частини першої статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до пункту 38.2.1 статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.

Таким чином, правовідносини, які склались між позивачем та відповідачем 2 є за своєю правовою природою регресними зобов'язаннями.

Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом України у постанові від 23.03.2016 у справі № 6-2598цс15, системний аналіз ст. 1191 ЦК України дає підстави для наступного висновку: 1. Право регресної вимоги до винної особи має третя особа після виконання нею зобов'язання перед потерпілим. 2. Регрес застосовується після припинення зобов'язання з відшкодування шкоди.

Відповідно до ч. 6 ст. 261 Цивільного кодексу України за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.

Як встановлено судом, позивач здійснив регламентну виплату власнику автомобіля ВАЗ, державний номер НОМЕР_1, 07.07.2010 (тобто, позивач виконав основне зобов'язання 07.07.2010).

Суд зазначає, що законом поряд із загальним порядком визначення початку перебігу позовної давності, визначеного у ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України (від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила), передбачено спеціальний порядок для визначення початку перебігу позовної давності за регресними зобов'язаннями. Так, відповідно до ч. 6 ст. 261 Цивільного кодексу України за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.

Таким чином, особа, виконуючи основне зобов'язання замість іншої (винної) особи та набуваючи права регресної вимоги, вже є обізнаною, щодо факту порушення своїх прав з моменту здійснення такого виконання, та будучи зацікавленою повинна вчинити всі заходи щодо виявлення особи, яка у даному випадку була відповідальною за деліктним зобов'язанням.

Крім того, відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі № 6-2469цс-16, зазначено наступне.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме : забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Позивач зазначає, що він лише 04.03.2013 (під час розгляду справи Дарницьким районним судом м. Києва за позовом «Моторного (транспортного) страхового бюро України» до ОСОБА_1) дізнався про порушення його прав відповідачем 1.

Водночас, у Довідці про дорожньо-транспортну пригоду, яка видана Відділом ДАІ з обслуговування адміністративної території Дарницького району при УДАІ ГУ МВС України в м. Києві ГУ МВС України, зазначено, що автомобіль Міцубіші, державний номер НОМЕР_2, належить Збройним Силам України.

Крім того, у постанові Дарницького районного суду м. Києва від 17.03.2010 у справі № 3-1378/10 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 зазначено, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем.

Відповідно до п. 56.1 ст. 56 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції станом на дату ДТП) підрозділи державної влади, органи місцевого самоврядування, юридичні особи та громадяни зобов'язані безоплатно надавати на запит страховиків та МТСБУ інформацію, якою вони володіють (у тому числі і конфіденційну), що пов'язана з страховими випадками з обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності або з подіями, що були підставою для подання потерпілими вимог про відшкодування шкоди МТСБУ. Органи Державтоінспекції МВС України також надають безоплатно страховикам та МТСБУ на їх запити відомості про реєстрацію транспортних засобів, з власниками яких ці страховики укладають договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, дорожньо-транспортні пригоди, що мали місце.

Таким чином, законодавством визначені права МТСБУ подавати відповідні запити, зокрема, до органів Державтоінспекції МВС України, інших органів щодо встановлення фактичних обставин настання ДТП та, в тому числі, щодо з'ясування власника транспортного засобу, водій якого винен у вчиненні ДТП.

Враховуючи викладені обставини позивачем не було доведено суду наявності будь-яких поважних причин пропуску позовної давності.

За таких обставин, враховуючи дату звернення «Моторного (транспортного) страхового бюро України» з даним позовом до Господарського суду міста Києва (27.11.2015 - відповідно до відбитку штампу поштового відділення на поштовому конверті, в якому була надіслана позовна заява) та дату здійснення позивачем регламентної виплати (07.05.2010), суд дійшов висновку, що позивачем було пропущено позовну давність на подання позову про стягнення з відповідача 2 відшкодування у сумі 5122 грн. 29 коп., що, відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, є підставою для відмови у позові.

При цьому, судом встановлено, що «Моторне (транспортне) страхове бюро України» звернулось до Дарницького районного суду м. Києва із позовною заявою про відшкодування ОСОБА_1 шкоди в порядку регресу та ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 04.03.2013 було відкрито провадження у справі № 753/3103/136 (провадження № 2/753/3164/13).

Судом встановлено, що у зв'язку з надходженням від «Моторного (транспортного) страхового бюро України» заяви про закриття провадження у справі у зв'язку з тим, що справа підлягає розгляду у господарському суді, ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 30.01.2014 закрито провадження у цивільній справі за позовною заявою «Моторного (транспортного) страхового бюро України» до ОСОБА_1

Відповідно до ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Суд зазначає, що звернення позивача з позовом до заподіювача ДТП не може свідчити про переривання позовної давності у правовідносинах позивача та відповідача 2, так як боржником в таких правовідносинах (які розглядаються у даній справі) є виключно відповідач 2.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відмову у позові «Моторного (транспортного) страхового бюро України» до Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України про стягнення 5122 грн. 29 коп. у зв'язку з пропуском позовної давності.

Крім того, позивачем було заявлено до стягнення 620 грн. 00 коп. витрат, понесених у зв'язку з встановленням розміру збитків та збір документів (за послуги аварійних комісарів).

При цьому, позивачем долучено до матеріалів справи копію платіжного доручення № 1641 від 15.04.2010 на суму 620 грн. 00 коп. про сплату вказаної суми грошових коштів ФОП ОСОБА_8 (призначення платежу - за послуги аварійних комісарів згідно з рахунком № 010-М від 06.04.2010).

Однак, суд вважає позовних вимог в частині стягнення грошових коштів у розмірі 620 грн. 00 коп. (витрати за послуги аварійних комісарів) необгрунтованими, оскільки статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено вичерпний перелік витрат, які відшкодовуються страховою компанією чи МТСБУ у разі пошкодження транспортного засобу. До цього переліку не віднесено витрати страхувальника (МТСБУ), здійснені за послуги аварійного комісара, а, отже, такі витрати, не входять до суми страхового відшкодування, оскільки не є складовою фактичного розміру завданої шкоди, а належать до господарських витрат, які необхідні для визначення розміру завданої шкоди.

Крім того, позивачем не було обґрунтовано необхідність понесення таких витрат, а отже, між завданою шкодою та такими витратами відсутній прямий причинно-наслідковий зв'язок.

Таким чином, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову до відповідача 2 в частині стягнення грошових коштів у розмірі 620 грн. 00 коп. (витрати за послуги аварійних комісарів) у зв'язку з необґрунтованістю таких вимог.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 1 витрати на правову допомогу у розмірі 1500 грн. 00 коп.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21.02.2013 № 7, витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013.

Однак, позивачем не надано суду будь-яких доказів сплати грошових коштів у розмірі 1500 грн. 00 коп. та жодних доказів, що такі грошові кошти були сплачені (у випадку сплати) саме за послуги адвоката.

До того ж, відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при відмові у позові - на позивача.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові «Моторного (транспортного) страхового бюро України» до Міністерства оборони України та до Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України відмовити.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання повного рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено 27.12.2016

Суддя І.М. Отрош