Рішення № 63759618, 20.12.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.12.2016Справа №910/18550/16

За позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТехНова"

про стягнення грошових коштів

Суддя Дупляк О.М.

Представники сторін:

від позивача: Никеруй Т.М. (представник за довіреністю)

від відповідача: Новик О. Б. (представник за довіреністю)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", 10 жовтня 2016 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою № 14/2-1292в від 31.08.2016 до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "ТехНова", про стягнення заборгованості у розмірі 4 290 899,13 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як покупець, не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором купівлі-продажу природного газу № 3546/15-ТЕ-39 від 31.05.2015, зокрема, у визначені відповідним договором строки не оплатив позивачу, як продавцю, суму переданого природного газу, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за вказаним правочином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.10.2016 порушено провадження у справі № 910/18550/16 та призначено розгляд справи на 25.10.2016.

В судових засіданнях неодноразово оголошувалися перерви у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.12.2016 судом, за клопотанням представників сторін, у відповідності до положень ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк вирішення спору на 15 (п'ятнадцять) днів.

В судовому засіданні 19.12.2016 оголошено перерву до 20.12.2016.

В судове засідання 20.12.2016 представники сторін з'явились. Представник позивача позовні вимоги підтримав та дав пояснення по суті спору. Представник відповідача проти позовних вимог заперечив та дав пояснення по суті спору.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 20 грудня 2016 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як підтверджено матеріалами справи, 31.05.2015 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (надалі - продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТехНова" (надалі - покупець, відповідач) було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 3546/15-ТЕ-39 (належним чином засвідчена копія договору міститься в матеріалах справи, надалі - договір), за умовами якого, продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ (надалі - газ), на умовах цього договору.

Пунктом 2.1. договору сторони визначили, що продавець передає покупцеві з 01 червня 2015 року по 31 грудня 2015 року газ обсягом до 37 000,0 тис. куб. м. (тридцять сім мільйонів куб. м), у тому числі по місяцях кварталів (тис. куб м): в червні 3 000, 00 тис. куб м, в липні 2 900, 00 тис. куб м, в серпні 2 900,00 тис. куб м, в вересні 3 200, 00 тис. куб м, в жовтні 6 000, 00 тис. куб м, в листопаді 8 300, 00 тис. куб м, в грудні 10 700, 00 тис куб м.

За умовами п. 3.1. договору, право власності на газ переходить від продавця до покупця в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ покупець несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ.

Відповідно до п. 3.3. договору, приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

В пункті 3.4. договору встановлено, що не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Ціна за 1000 куб. м природного газу становить 2 495,25 грн з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без урахування податку на додану вартість. До сплати за 1000 куб. м. природного газу - 2 495,25 грн, крім того ПДВ - 20% - 499,05 грн, всього з ПДВ - 2 994,30 грн (п. 5.2. договору).

У відповідності з п. 6.1. договору, оплата за газ здійснюється покупцем або структурним підрозділом покупця Комунальним енергогенеруючим підрозділом "Чернігівська теплоелектроцентраль", код ЄДРПОУ 21680602, з рахунку зі спеціальним режимом використання структурного підрозділу № 26037300974561 в Чернігівському обласному управлінні AT "Ощадбанк", МФО 353553, Свідоцтво 100325840, ІПН 241000626115 виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2015 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (розділ 11 договору).

Додатковою угодою № 2 від 21.10.2015 до договору купівлі-продажу природного газу № 3546/15-ТЕ-39 від 31.05.2015 сторони погодили викласти з 01 жовтня 2015 року пункт 5.2. договору та викладено його в наступній редакції, ціна за 1000 куб. м газу становить 1770,74 грн без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування І розподіл природного газу, крім того: збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%; податок на додану вартість за ставкою - 20%. Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 689,10 грн, крім того ПДВ - 20% - 137,82 грн, всього з ПДВ - 826,92 грн, (вісімсот двадцять шість гривень 92 коп.). В структурі, тарифу на транспортування природного газу розподільними газопроводами, затвердженого постановою НКРЕКП, враховано вартість газу на виробничо-технологічні витрати та власні потреби газорозподільного підприємства. До сплати за 1000 куб. м. природного газу - 2 495,25 грн, крім того ПДВ - 20% - 499,05 грн, всього з ПДВ - 2 994,30 грн (дві тисячі дев'ятсот дев'яносто чотири грн 30 коп.).

Позивач зазначає, що на виконання умов договору купівлі-продажу природного газу № 3546/15-ТЕ-39 від 31.05.2015 передав, а відповідач прийняв природний газ за кодом відповідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00 об'ємом 32006,901 тис. куб.м. на загальну суму 95 838 263,67 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 30.06.2015, 31.07.2015, 31.08.2015, 30.09.2015, 31.10.2015, 30.11.2015, 31.12.2015, втім, відповідач свої зобов'язання за договором в частині своєчасної оплати отриманого газу виконував неналежним чином, що призвело до порушень умов договору та втрат з боку позивача, а відтак, позивачем були нараховані відповідачу 3% річних в розмірі 234 113,66 грн, інфляційні втрати в розмірі 406 605,92 грн та пеня - 3 650 179,55 грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що на виконання вимог постанов Кабінету Міністрів України від 29.01.2014 № 30 та від 11.01.2005 № 20, позивач і відповідач уклали багатосторонні правочини (спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання) за умовами яких сторони змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, спожитий за спірним договором на загальну суму 54 902 410,56 грн. Відповідач звернув увагу на позицію Верховного Суду України, викладену у постановах від 09.09.2014 (справи № 3-101гс14/16/16, № 3-102гс 14/16/16, № 3-105гсІ4/16/16), від 16.09.2014 у справі № 3-111гс14, від 23.09.2014 у справі № 3-119гс 14, від 30.09.2014 у справі № 3-114гс 14, відповідно до якої Верховний Суд України погодився з висновками суду касаційної інстанції про відсутність підстав для стягнення пені, передбаченої договором поставки природного газу та застосування наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України, оскільки уклавши договір про організацію взаєморозрахунків, сторони тим самим змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений відповідно до договору поставки природного газу. Як зазначає відповідач, за умовами договорів про організацію взаєморозрахунків з різниці в тарифах на теплову енергію та спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків оплата заборгованості за поставлений природний газ, яка є підставою нарахування штрафних і фінансових санкцій у цій справі, має відбутися виключно у порядку, на умовах та у строки, передбачені зазначеними протокольними рішеннями та договорами, а отже, підстави для нарахування штрафних санкцій на змінені зобов'язання за спірним договором за вищезазначеними правочинами відсутні.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, як встановлено нормами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України.

Приписами ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами ст. 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вже було встановлено судом, 31.05.2015 між позивачем, як продавцем, та відповідачем, як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 3546/15-ТЕ-39, за умовами якого, продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ (надалі - газ), на умовах цього договору.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов договору купівлі-продажу природного газу № 3546/15-ТЕ-39 від 31.05.2015 передав, а відповідач прийняв природний газ за кодом відповідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00 об'ємом 32006,901 тис. куб.м. на загальну суму 95 838 263,67 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 30.06.2015, 31.07.2015, 31.08.2015, 30.09.2015, 31.10.2015, 30.11.2015, 31.12.2015.

Як стверджує позивач, відповідач свої зобов'язання за договором в частині своєчасної оплати отриманого газу виконував неналежним чином, що призвело до порушень умов договору та втрат з боку позивача, а відтак, позивачем були нараховані відповідачу 3% річних в розмірі 234 113,66 грн, інфляційні втрати в розмірі 406 605,92 грн та пеня - 3 650 179,55 грн.

Відповідач у відзиві на позовну проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що на виконання вимог постанов Кабінету Міністрів України від 29.01.2014 № 30 та від 11.01.2005 № 20, позивач і відповідач уклали багатосторонні правочини (спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання) за умовами яких сторони змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, спожитий за спірним договором на загальну суму 54 902 410,56 грн. Відповідач звернув увагу на позицію Верховного Суду України, викладену у постановах від 09.09.2014 (справи № 3-101гс14/16/16, № 3-102гс 14/16/16, № 3-105гсІ4/16/16), від 16.09.2014 у справі № 3-111гс14, від 23.09.2014 у справі № 3-119гс 14, від 30.09.2014 у справі № 3-114гс 14, відповідно до якої Верховний Суд України погодився з висновками суду касаційної інстанції про відсутність підстав для стягнення пені, передбаченої договором поставки природного газу та застосування наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України, оскільки уклавши договір про організацію взаєморозрахунків сторони тим самим змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений відповідно до договору поставки природного газу. Як зазначає відповідач, за умовами договорів про організацію взаєморозрахунків з різниці в тарифах на теплову енергію та спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків оплата заборгованості за поставлений природний газ, яка є підставою нарахування штрафних і фінансових санкцій у цій справі, має відбутися виключно у порядку, на умовах та у строки, передбачені зазначеними протокольними рішеннями та договорами, а отже, підстави для нарахування штрафних санкцій на змінені зобов'язання за спірним договором за вищезазначеними правочинами відсутні.

Водночас, відповідач зазначає, що у відповідності до контррозрахунку відповідача, з урахуванням договорів про організацію взаєморозрахунків з різниці в тарифах на теплову енергію та спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, заборгованість відповідача перед позивачем по пені становить 260 177,67 грн та по 3 % річних - 16 913,04 грн.

Так, у відповідності до здійсненого відповідачем контррозрахунку, останній має заборгованість перед позивачем поза межами порядку і строків, встановлених правочинами про організацію взаєморозрахунків з різниці в тарифах на теплову енергію, однак прострочені суми значно менші та за інший, ніж вказано позивачем у розрахунку період.

Як вбачається з матеріалів справи, 14.07.2015 між Головним управлінням державної казначейської служби України у Чернігівській області (далі - сторона 1), Департаментом фінансів Чернігівської обласної державної адміністрації (далі - сторона 2), Товариством з обмеженою відповідальністю фірма "ТехНова" (Комунальний енергогенеруючий підрозділ "Чернігівська ТЕЦ") (далі - сторона 3) та Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (далі - сторона остання) було укладено спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання № 1533 за рахунок коштів загального фонду державного бюджету України, відповідно до п. 3 якого з метою реалізації цього Спільного протокольного рішення сторони зобов'язуються перерахувати кошти наступній стороні, а сторона остання - до загального фонду Державного бюджету України не пізніше наступного дня після їх зарахування на рахунок.

Судом установлено, що 14.08.2015 між Головним управлінням державної казначейської служби України у Чернігівській області (далі - сторона 1), Департаментом фінансів Чернігівської обласної державної адміністрації (далі - сторона 2), Товариством з обмеженою відповідальністю фірма "ТехНова" (Комунальний енергогенеруючий підрозділ "Чернігівська ТЕЦ") (далі - сторона 3) та Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (далі - сторона остання) були укладені спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання №№ 1717, 1718 за рахунок коштів загального фонду державного бюджету України, відповідно до п. 3 яких з метою реалізації цього Спільного протокольного рішення сторони зобов'язуються перерахувати кошти наступній стороні, а сторона остання - до загального фонду Державного бюджету України не пізніше наступного дня після їх зарахування на рахунок.

Також, 16.09.2015 між Головним управлінням державної казначейської служби України у Чернігівській області (далі - сторона 1), Департаментом фінансів Чернігівської обласної державної адміністрації (далі - сторона 2), Товариством з обмеженою відповідальністю фірма "ТехНова" (Комунальний енергогенеруючий підрозділ "Чернігівська ТЕЦ") (далі - сторона 3) та Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (далі - сторона остання) були укладені спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання №№ 1897, 1898 за рахунок коштів загального фонду державного бюджету України, відповідно до п. 3 яких з метою реалізації цього Спільного протокольного рішення сторони зобов'язуються перерахувати кошти наступній стороні, а сторона остання - до загального фонду Державного бюджету України не пізніше наступного дня після їх зарахування на рахунок.

Також, 16.10.2015 між Головним управлінням державної казначейської служби України у Чернігівській області (далі - сторона 1), Департаментом фінансів Чернігівської обласної державної адміністрації (далі - сторона 2), Товариством з обмеженою відповідальністю фірма "ТехНова" (Комунальний енергогенеруючий підрозділ "Чернігівська ТЕЦ") (далі - сторона 3) та Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (далі - сторона остання) було укладено спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання № 2112 за рахунок коштів загального фонду державного бюджету України, відповідно до п. 3 якого з метою реалізації цього Спільного протокольного рішення сторони зобов'язуються перерахувати кошти наступній стороні, а сторона остання - до загального фонду Державного бюджету України не пізніше наступного дня після їх зарахування на рахунок.

17.11.2015 між Головним управлінням державної казначейської служби України у Чернігівській області (далі - сторона 1), Департаментом фінансів Чернігівської обласної державної адміністрації (далі - сторона 2), Товариством з обмеженою відповідальністю фірма "ТехНова" (Комунальний енергогенеруючий підрозділ "Чернігівська ТЕЦ") (далі - сторона 3) та Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (далі - сторона остання) були укладені спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання №№ 2345, 2347 за рахунок коштів загального фонду державного бюджету України, відповідно до п. 3 яких з метою реалізації цього Спільного протокольного рішення сторони зобов'язуються перерахувати кошти наступній стороні, а сторона остання - до загального фонду Державного бюджету України не пізніше наступного дня після їх зарахування на рахунок.

Також 21.12.2015 між Головним управлінням державної казначейської служби України у Чернігівській області (далі - сторона 1), Департаментом фінансів Чернігівської обласної державної адміністрації (далі - сторона 2), Товариством з обмеженою відповідальністю фірма "ТехНова" (Комунальний енергогенеруючий підрозділ "Чернігівська ТЕЦ") (далі - сторона 3) та Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (далі - сторона остання) було укладено спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання № 3069 за рахунок коштів загального фонду державного бюджету України, відповідно до п. 3 якого з метою реалізації цього Спільного протокольного рішення сторони зобов'язуються перерахувати кошти наступній стороні, а сторона остання - до загального фонду Державного бюджету України не пізніше наступного дня після їх зарахування на рахунок.

Крім того, 18.01.2016 між Головним управлінням державної казначейської служби України у Чернігівській області (далі - сторона 1), Департаментом фінансів Чернігівської обласної державної адміністрації (далі - сторона 2), Товариством з обмеженою відповідальністю фірма "ТехНова" (Комунальний енергогенеруючий підрозділ "Чернігівська ТЕЦ") (далі - сторона 3) та Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (далі - сторона остання) було укладено спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання № 18 за рахунок коштів загального фонду державного бюджету України, відповідно до п. 3 якого з метою реалізації цього Спільного протокольного рішення сторони зобов'язуються перерахувати кошти наступній стороні, а сторона остання - до загального фонду Державного бюджету України не пізніше наступного дня після їх зарахування на рахунок.

12.02.2016 між Головним управлінням державної казначейської служби України у Чернігівській області (далі - сторона 1), Департаментом фінансів Чернігівської обласної державної адміністрації (далі - сторона 2), Товариством з обмеженою відповідальністю фірма "ТехНова" (Комунальний енергогенеруючий підрозділ "Чернігівська ТЕЦ")(далі - сторона 3) та Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (далі - сторона остання) було укладено спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання № 422 за рахунок коштів загального фонду державного бюджету України, відповідно до п. 3 якого з метою реалізації цього Спільного протокольного рішення сторони зобов'язуються перерахувати кошти наступній стороні, а сторона остання - до загального фонду Державного бюджету України не пізніше наступного дня після їх зарахування на рахунок.

Так, судом встановлено, що доводи відповідача стосовно укладених між позивачем та відповідачем на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 правочини (спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання) повністю аналогічні до договорів про організацію взаєморозрахунків оплати заборгованості за поставлений природний газ. Наслідки укладення правочинів (спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання) були визнані судами аналогічними договорам про організацію взаєморозрахунків оплата заборгованості за поставлений природний газ у судових рішеннях у справі №910/240/15-г та №910/8166/15-г, що набули законної сили.

Оплата вартості природного газу здійснювалася відповідачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014 "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу", яка діє з 01.07.2014, згідно з якими відповідач як теплопостачальне підприємство отримує кошти від споживачів теплової енергії на рахунки зі спеціальним режимом використання, з яких здійснюється безспірне списання коштів на користь Позивача у відсотковому значенні від всіх коштів, що надходять від споживачів як плата за теплову енергію в рахунок оплати вартості газу, спожитого в поточному періоді.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2015 №1086 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 №217" змінено порядок розподілу коштів, що надходять на поточний рахунок із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки. Отже, даними змінами встановлено новий механізм розподілу коштів з урахуванням розрахунку об'єму і вартості газу.

Постановою Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014 затверджено Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для приведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, а саме платіжних доручень, доданих відповідачем до відзиву на позовну заяву (копії містяться в матеріалах справи), оплата вартості природного газу здійснювалася відповідачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014 "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу", яка діє з 01.07.2014, згідно з якими відповідач як теплопостачальне підприємство отримує кошти від споживачів тепловоенергії на рахунки зі спеціальним режимом використання, з яких здійснюється безспірне списання коштів на користь Позивача у відсотковому значенні від всіх коштів, що надходять від споживачів як плата за теплову енергію в рахунок оплати вартості газу, спожитого в поточному періоді.

Положеннями п. 7 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України №217 встановлено, що усі категорії споживачів, яким здійснюється продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води, в тому числі Відповідачем, сплачують їх вартість шляхом перерахування коштів виключно на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними і теплогенеруючими організаціями та їх структурними підрозділами в уповноваженому банку для відповідної категорії споживачів.

Відповідно до п. 8 вищевказаної постанови № 217 уповноважений банк здійснює перерахування коштів, що надходять на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними і теплогенеруючим організаціями, згідно з реєстром нормативів перерахування коштів, що надходять як плата за теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення централізованого постачання гарячої води від усіх категорій споживачів та як плата теплопостачальних організацій за вироблену теплогенеруючими організаціями теплову енергію, що затверджується Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Відповідно до п. 10 зазначеної вище постанови № 217 гарантований постачальник до закінчення строку відкриття спеціальних рахунків, відкритих теплопостачальними теплогенеруючими організаціями, подає до Комісії за встановленими нею формами завірений підписом керівника або іншої уповноваженої особи, скріпленим печаткою, перелік таких організацій та їх структурних підрозділів, які за відповідними договорами купують у гарантованого постачальника природний газ для виробництва теплової енергії. Після закінчення строку відкриття спеціальних рахунків гарантований постачальник протягом двох робочих днів з дати укладення або припинення відповідного договору з теплопостачальною або теплогенеруючою організацією чи їх структурними підрозділами подає також Комісії інформацію про зміни до зазначеного переліку.

Таким чином, банк самостійно, на підставі отриманого від Комісії реєстру, здійснює перерахування з поточного рахунку зі спеціальним режимом використання відповідача на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання позивача грошові кошти в якості оплати за природний газ.

При цьому, як зазначив відповідач, відповідно до умов договору банківського рахунку, він позбавлений можливості самостійно, власними коштами поповнювати рахунок зі спеціальним режимом використання, що відкритий відповідачем або користуватися цим рахунком на власний розсуд шляхом надання банку платіжних доручень.

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем, на виконання вимог зазначеного вище Порядку, було відкрито у Публічному акціонерному товаристві "Державний ощадний банк України" поточний рахунок зі спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожиту теплову енергію від категорії споживачів "бюджетні установи".

Факт відкриття поточного рахунку зі спеціальним режимом використання підтверджується договором банківського рахунку (у національній валюті) № 859 від 24.07.2014 (копія міститься в матеріалах справи).

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач діяв відповідно до норм чинного законодавства, що регулює розрахунки за спожитий природний газ, та вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За змістом приписів статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності) якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, для застосування санкцій, передбачених пунктом 7.2 договору, та наслідків за порушення грошового зобов'язання, визначених частиною 2 статті 625 ЦК України, необхідно, щоб оплата була здійснена поза межами порядку і строків, встановлених договором № 3546/15-ТЕ-39 від 31.05.2015. Однак, як встановлено судом, ТОВ "ТехНова" у строки, встановлені договором про організацію взаєморозрахунків, повністю розрахувалось з ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за поставлений природний газ, що підтверджується платіжними дорученнями наявними в матеріалах справи.

Таким чином, уклавши вказаний договір про організацію взаєморозрахунків, сторони тим самим змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений відповідно до договору купівлі-продажу газу.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України у справі № 3-23гс15 від 25.03.2015 та від 11.11.2015 р.

Відповідно до частини 1 статті 11128 Господарського процесуального кодексу України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Враховуючи вищезазначене, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, 3 % річних у та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, у зв'язку з тим, що позивачем не надано будь-яких належних та допустимих доказів в підтвердження факту порушення відповідачем грошового зобов'язання, оскільки для застосування санкцій, передбачених пунктом 7.3 договору купівлі-продажу природного газу, та наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України, необхідно, щоб оплата була здійснена поза межами порядку і строків, встановлених договором про організацію взаєморозрахунків.

З положень п.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Приписами ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

За приписами ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Нормами ст. 3 Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, розмір пені, що обчислюється від суми простроченого платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

В пункті 7.2. договору сторони погодили, що у разі невиконання покупцем пункту 6.1. цього договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Пунктом 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Дослідивши наданий на вимогу суду відповідачем контррозрахунок пені, виконаний з урахуванням періодів прострочення та укладених багатосторонніх правочинів, спрямованих на зміну строків оплати поставленого газу, суд дійшов висновку про його правильність та арифметичну вірність.

Таким чином, загальна сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача становить 260 177,67 грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку про його необгрунтованість та недоведеність, з огляду на те, що позивачем не надано будь - яких належних та допустимих доказів в підтвердження факту порушення відповідачем грошового зобов'язання, оскільки для застосування санкцій, передбачених п. 7.3 договору купівлі - продажу природного газу, та наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, необхідно, щоб оплата була здійснена поза межами порядку і строків, встановлених договором про організацію взаєморозрахунків. З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат.

Крім того, дослідивши наданий на вимогу суду відповідачем контррозрахунок 3 % річних, виконаний з урахуванням періодів прострочення та укладених багатосторонніх правочинів, спрямованих на зміну строків оплати поставленого газу, суд дійшов висновку про його правильність та арифметичну вірність.

Таким чином, загальна сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача становить 16 913,04 грн, в іншій частині позовних вимог щодо стягнення 3% річних в сумі 217 200,62 грн позивачу належить відмовити.

У відповідності зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Підсумовуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню про стягнення пені у розмірі 260 177,67 грн (двісті шістдесят тисяч сто сімдесят сім гривень 67 копійок) та 3 % річних у розмір 16 913,04 грн (шістнадцять тисяч дев'ятсот тринадцять гривень 04 копійки).

Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 4156,36 грн. відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

При цьому, позивач при зверненні до суду із заявленими позовними вимогами повинен був сплатити судовий збір в розмірі 64 363,48 грн, а сплатив в розмірі 64 363,49 грн про що свідчить наявне в матеріалах справи платіжне доручення № 4006907 від 05.09.2016.

В той же час, приписами ст. 7 Закону України "Про судовий збір" визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема, зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. За таких підстав, позивачу слід повернути зайво сплачений судовий збір, але оскільки позивач не звертався до суду з клопотанням про повернення зайво сплаченого судового збору, зайво сплачений судовий збір не повертається судом.

Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "ТехНова" (ідентифікаційний код 24100060; адреса: 04071, м. Київ, вул. Оболонська, 38, кв. 36) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (ідентифікаційний код 20077720; адреса: 01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6), в порядку визначеному Законом України "Про виконавче провадження", суму пені в розмірі 260 177 (двісті шістдесят тисяч сто сімдесят сім) грн 67 коп., суму 3 % річних в розмірі 16 913 (шістнадцять тисяч дев'ятсот тринадцять) грн 04 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 156(чотири тисячі сто п'ятдесят шість) грн 36 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 27.12.2016.

Суддя О. М. Дупляк