Ухвала суду № 63756677, 28.12.2016, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 640/19457/16-ц

н/п 2/640/4082/16

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.12.2016 року суддя Київського районного суду м. Харкова Якуша Н.В. розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції у м. Харкові про зобовязання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

12.12.2016 року до Київського районного суду м. Харкова звернувся позивач з позовом до відповідача із вимогою про зобовязання вчинити певні дії.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 13 грудня 2016 року позовна заява була залишена без руху, оскільки в порушенні ст. 119, 120 ЦПК України позивач не сплатив судовий збір за розгляд даної справи, а саме не надала до суду квитанцію про сплату судового збору на суму 551 грн. 20 коп., не надала до суду копію позову в екземплярі для відповідача, не обґрунтувала підстави її звернення за підсудністю саме до Київського районного суду м. Харкова та не визначила відповідача відповідно до вимог ч.2 ст. 30 ЦПК України.

Так, Конституцією України закріплено право кожного на судовий захист та передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (статті 55, 124), а статтею 18 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 2453-VI) визначено, що суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Суди мають враховувати, що забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950, далі - Конвенція 1950 року), а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Проте, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції, а також дотримання позивачем вимог, передбачених ст.ст. 119, 120 ЦПК України.

Так, відповідно до п. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» з 01 січня 2016 року мінімальна заробітна плата установлена у місячному розмірі 1378 грн.

Згідно п.2 ч.2ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за позови немайнового характеру, які подані фізичними особами розмір судового збору становить 0,4 розміру мінімальної заробітної плати, що з 01.01.2016 року складає - 551 грн. 20 коп.

З матеріалів справи вбачається, що позивач не сплатив судовий збір у вказаному розмірі, про що свідчить відсутність платіжного документу.

Отже, позивач мав надати квитанцію про сплату судового збору на загальну суму 551 грн. 20 коп.

Крім того, в порушення вимог ч.1 ст.120 ЦПК України щодо надання до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб, позивач не надав для відповідача копію всіх документів, які долучив до матеріалів справи в екземплярі для суду, а саме: копію позову.

Отже, позивачу було розяснено про необхідність надати до суду копію позову в екземплярі для відповідача.

Також, в порушенні п.6 ч. 1 ст. 119 ЦПК України позивач не зазначив доказів, що підтверджують кожну обставину.

Так, відповідно до ч.2 ст. 30 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Відповідно до п. 38 Пленуму ВССУ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ « від 01.03.2013 року №3 територіальна підсудність справи за участю філії або представництва юридичної особи визначається відповідно до вимог частини сьомої статті 110 ЦПК також за їх місцезнаходженням, якщо їм надано право здійснювати повноваження сторони від імені юридичної особи (стаття 95 ЦК). Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (стаття 16 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців").

Оскільки філія або представництво юридичної особи діють у межах наданих їм повноважень, то пред'явлення позову за їх місцезнаходженням можливе лише тоді, коли спір випливає саме з їх діяльності.

У разі відсутності у філії або представництва юридичної особи відповідних повноважень та/або коли спір не пов'язаний з їх діяльністю, позовна заява повертається позивачеві для подання до належного суду (стаття 115 ЦПК) або якщо провадження у справі відкрито - передається судом до належного суду (стаття 116 ЦПК).

У звязку з вищезазначеним, суддя прийшов до висновку, що позивачу необхідно було зазначити з посиланням на докази, що відомості про Департамент патрульної поліції у м. Харкові як філії або представництва, що внесене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, оскільки відповідно до інформації, яка міститься на офіційному сайті Міністерства юстиції України https://usr.minjust.gov.ua у Департамент патрульної поліції (ЄДРПОУ 40108646), яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Народного ополчення, 9, філії або представництва взагалі відсутні.

Тобто позивачу пропонувалось обґрунтувати підстави його звернення за підсудністю саме до Київського районного суду м. Харкова та визначити відповідача відповідно до вимог ч.2 ст. 30 ЦПК України.

У відповідності до норм Цивільно-процесуального кодексу України якщо недоліки позовної заяви у встановлений суддею строк, що не може перевищувати пять днів з дня отримання позивачем ухвали, позивач не усунув, то відповідно до вимог ч. 2 ст. 121 ЦПК України позовна заява визнається неподаною та підлягає поверненню позивачу.

Як вбачається з матеріалів справи позивачу направлялась ухвала про залишення позовної заяви без руху, яку остання отримала 21 грудня 2016 року та мала протягом пяти днів усунути визначені суддею недоліки.

Тобто, у визначений суддею строк, а саме до 26 грудня 2016 року включно, позивач не усунув вказані суддею недоліки, тому відповідно до вимог ч. 2 ст. 121 ЦПК України позовна заява визнається неподаною та підлягає поверненню позивачу, що не перешкоджає повторному зверненню позивача до суду з подібним позовом після того, як перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення позовної заяви.

При цьому суд зазначає, що позивачу надавався достатній час для направлення квитанції про сплату судового збору навіть поштовим відправленням.

Відповідно до п. 21.3 «Інструкції з діловодства в місцевих загальних судах, апеляційних судах областей, апеляційних судах міст Києва та Севастополя, апеляційному суді Автономної Республіки Крим та Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ», яка затверджена наказом Державної судової адміністрації України від 17.12.2013 року № 173, у разі не усунення недоліків у встановлений строк, якщо на ухвалу не надійшла апеляційна скарга, позовна заява/заява з ухвалою про залишення без руху не пізніше трьох днів після закінчення строку для усунення недоліків передається для розгляду судді.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі повернення заяви або скарги.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 121 ЦПК України,

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції у м. Харкові про зобовязання вчинити певні дії- вважати неподаною та повернути позивачу.

Розяснити позивачу про його право на повторне звернення до суду після усунення умов, що були підставою для повернення заяви.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом пяти днів з дня її проголошення. Якщо ухвалу було постановлено у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом пяти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя Н.В. Якуша