Ухвала суду № 63754854, 27.12.2016, Рубіжанський міський суд Луганської області

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.12.2016 1-кп/425/358/16

425/1755/14-к

Рубіжанський міський суд Луганської області в складі:

головуючого судді: Козюменської В.В.,

при секретарі: Рогожкіній І.Ю.,

за участю прокурора: М`якінченко О.В.,

обвинуваченого: ОСОБА_1,

захисника адвоката ОСОБА_2,

потерпілого ОСОБА_3,

розглянувши в відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду м. Рубіжне матеріали кримінального провадження на підставі обвинувального акту відносно ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованого та мешкаючого за адресою: Луганська область, м. Рубіжне, вул. Менделєєва, 2/18,

за звинуваченням у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч.3 ст.357 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

До Рубіжанського міськсуду надійшов обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч.2 ст. 185, ч.2 ст. 186, ч.3 ст. 357 КК України.

У підготовчому судовому засіданні прокурор просив призначити справу до судового розгляду в відкритому судовому засіданні, при цьому зазначив, що обвинувальний акт відповідає вимогам КПК України, захисник, обвинувачений, потерпілий проти думки прокурора не заперечували.

Заслухавши прокурора, захисника, вивчивши обвинувальний акт, суд приходить до висновку, що обвинувальний акт у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_1 за 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч.3 ст.357 КК України, підлягає поверненню прокурору з наступних підстав.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору, якщо вони не відповідають вимогам цього Кодексу.

Згідно до ст. 283 КПК України, однією з форм закінчення досудового розслідування є звернення прокурора до суду з обвинувальним актом або з клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним документом, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, встановленим ст. 291 КПК України.

Згідно до положень КК України особою, яка підлягає кримінальній відповідальності (субєкт злочину) є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК України може наставати кримінальна відповідальність.

З вказаного слідує, що притягнути до кримінальної відповідальності в разі звернення до суду з обвинувальним актом можливо тільки осудну особу, як й обвинувальний акт можливо складати відносно осудної особи.

Відповідно до матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_1 вироком Рубіжанського міськсуду від 22.04.2016 р. визнано винним в скоєнні кримінального правопорушення за ч.2 ст. 185, ч.2 ст. 186, ч.3 ст. 357 КК України, призначено відповідне покарання.

Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 25.10.2016 року зазначений вирок Рубіжанського міського суду скасовано та призначено новий розгляд у суді першої інстанції.

Відповідно до вищевказаної ухвали Апеляційного суду Луганської області однією з підстав скасування вироку є порушення органами досудового розслідування вимог ч.1 п.3 ч.2 ст. 242 КПК України, оскільки не проведено експертизу для встановлення психічного стану ОСОБА_1 при наявності сумнівів щодо його осудності, обмеженої осудності, оскільки вказані обставини мають суттєве значення, а органи досудового розслідування залишили поза увагою інформацію щодо стану психічного здоровя ОСОБА_1

Також, згідно до ухвали, оскільки слідчим під час здійснення досудового розслідування вищевказані вимоги КПК України грубо проігноровані, що потягло за собою порушення права особи на захист, так як п.3 ч.2 ст. 52 КПК України обовязкова участь захисника забезпечується у кримінальному провадженні щодо осіб, які внаслідок психічних чи фізичних вад не здатні повною мірою реалізувати свої права, з моменту встановлення цих вад, які стали відомі органу досудового розслідування з моменту відкриття кримінальних справ.

Згідно до військового квітка обвинуваченого, ОСОБА_1 не придатний до військової служби із записом «ст.. 7 б 1», що розшифровується як «психопатія помірно виражена з нестійкою компенсацією».

Відповідно до довідки Рубіжанської ЦМЛ від 22.07.2016 р. ОСОБА_1 знаходився на диспансерному обліку у лікарня-психіатра з 21.02.1984 р. з діагнозом «сноходіння»; перебував з 09.04.1988 р. по 06.05.1988 р. на стаціонарному лікуванні в психоневрологічному відділенні з діагнозом «психопатія, збудлива форма стадії компенсації»; неодноразово звертався за допомогою до лікарів-психіатрів.

Півнєв щодо свого психічного стану погодився із зазначеним вище.

Також в ухвалі Апеляційного суду від 25.10.2016 р. зазначено, що органами досудового розслідування порушено вимоги ч.1, п.3 ч.2 ст. 242 КПК України, оскільки не проведено експертизу для встановлення психічного стану ОСОБА_1 при наявності сумнівів щодо його осудності, обмеженої осудності, зазначені обставини мають суттєве значення.

Таким чином, за наявності сумнівів осудності обвинуваченого, суд вважає, що предявлення ОСОБА_1 обвинувачення та звернення до суду з обвинувальним актом є передчасним та таким, що суперечить вимогам ст.. 2 КПК України, тобто завданням кримінального провадження, відповідно до якої завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожним, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необгрунтованому процесуальному примусу, і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Незастосування в даному випадку в ході досудового розслідування належної правової процедури приводить до неможливості прийняти судом рішення відповідно до ст. 2 КПК України, тобто відповідно до завдань кримінального провадження, а тому позбавляє можливості прийняти рішення згідно до вимог ст. 370 КПК України, яка встановлює, що судове рішення повинно бути законним, обгрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбаченим КПК України.

Відповідно до ч.1 ст. 509 КПК України слідчий, прокурор зобовязані залучити експерта для проведення психіатричної експертизи у разі якщо під час кримінального провадження будуть встановлені обставини, які дають підстави вважати, що особа під час вчинення суспільно небезпечного діяння була в неосудному стані або обмежено осудному стані або вчинила кримінальне правопорушення в осудному стані, але після його вчинення захворіла на психічну хворобу, яка позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними. Такими обставинами, зокрема є наявність згідно з медичним документом у особи розладу психічної діяльності або психічного захворювання.

Згідно до ч.2 ст. 503 КПК України якщо під час досудового розслідування будуть встановлені підстави для здійснення кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, слідчий, прокурор виносить постанову про зміну порядку досудового розслідування і продовжує його згідно з правилами, передбаченими главою 39 КПК України.

Як вже було зазначено, під час досудового розслідування стаціонарну судово-психіатричну експертизу відносно ОСОБА_1, всупереч вимог КПК України, при наявності підстав щодо її проведення, та про необхідність призначення та проведення якої зазначено в ухвалі апеляційного суду Луганської області від 25.10.2016 р., проведено не було.

На підставі викладеного, з урахуванням необхідності зясування питання щодо осудності особи з метою застосування щодо неї належної правової процедури (притягнення до кримінальної відповідальності чи застосування примусових заходів медичного характеру), враховуючи, що відповідно до ст.. 509 КПК України обовязок провести експертизу покладено перш за все на слідчого та прокурора, з метою відновлення права обвинуваченого на стадії досудового розслідування на захист, суд вважає, що обвинувальний акт, приймаючи до уваги наявність сумнівів щодо осудності особи, оскільки він має складатись щодо осудної особи, не відповідає вимогам КПК України, тому підлягає поверненню прокурору для усунення зазначених недоліків.

Крім того, суд вважає за необхідне продовжити строк тримання під вартою ОСОБА_1 за наступних підстав.

Відповідно до ч.2 ст.177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність відповідних ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України.

Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.

Згідно до п.5 ч.2 ст.183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.

Заслухавши клопотання прокурора, який просив продовжити строк тримання під вартою обвинуваченому, обвинуваченого ОСОБА_1, його захисника, які заперечували проти клопотання, вважає наступне.

Обвинувачений ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, які, відповідно до ст. 12 КК України, відносяться, в тому числі до тяжкого злочину, за яке передбачено призначення покарання понад 5 років.

При вирішенні питання доцільності продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого, суд виходить з необхідності уникнення ризиків, визначених ст. 177 КПК України, а саме, що обвинувачений може переховуватись від суду, вчинити інші кримінальні правопорушення, впливати на учасників кримінального провадження.

Суд вважає, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної поведінки обвинуваченого під час розгляду кримінального провадження, що на даний час жоден із більш мяких запобіжних заходів, не може запобігти ризикам, передбачених ст.. 177 КПК України та не зможуть забезпечити виконання обвинуваченим своїх процесуальних обовязків, враховуючи особу обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий, не працює, не одружений, дітей не має, тобто на думку суду, не має міцних соціальних звязків, а також те, що судове провадження на даний час ще не закінчено, суд приходить до висновку, що обвинуваченому ОСОБА_1 необхідно продовжити строк тримання під вартою на шістдесят днів.

Керуючись ст.ст. . 177,183, 291, 314 КПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Повернути обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч.3 ст.357 КК України прокурору Рубіжанського відділу Сєвєродонецької місцевої прокуратури.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_1 за звинуваченням у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч.3 ст.357 КК України, вважати продовженим строком на 60 днів, тобто по 24.02.2017 р. включно.

Ухвалу може бути оскаржено до Апеляційного суду Луганської області шляхом подачі через Рубіжанський міський суд Луганської області апеляційної скарги протягом семи днів з дня її проголошення.

Суддя В.В. Козюменська