Ухвала суду № 63745213, 20.12.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

провадження № 22-ц/796/13919/2016 Головуючий у 1-й інстанції: Демидовська А.І.

справа №760/256/16-ц Доповідач: Поліщук Н.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2016 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м.Києва в складі:

Головуючого - судді Поліщук Н.В.

суддів Білич І.М., Болотова Є.В.

за участю секретаря Горбачової І.В.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, поданою представником за довіреністю ОСОБА_1, на рішення Солом»янського районного суду м.Києва від 20 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Кредитної спілки «Співдружність», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ІванченкоОлена Леонідівна про визнання правовідношення припиненим,-

УСТАНОВИЛА:

В січні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просить визнати припиненими правовідношення за договором застави транспортного засобу, укладеного 16 квітня 2013 року між ОСОБА_3 та КС «Співдружність», посвідченого приватним нотаріусом Іванченко О.Л.

Вимоги обґрунтовує тим, що 16 квітня 2013 року між ОСОБА_4 та КС «Співдружність» укладено Договір кредитної лінії №130411/С.

З метою забезпечення позичальника за цим договором, 16 квітня 2013 року між кредитором та ОСОБА_3 укладено договір поруки та окремо Договір застави транспортного засобу. Договір поруки припинено в судовому порядку на підставі ч.1 ст.559 ЦК України.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_3 також вважає, що застава підлягає припиненню на підставі ч.1 ст.559 ЦК України, оскільки є майновим поручительством.

РішеннямСолом»янського районного суду м.Києва від 20 вересня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_3 подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Апеляційну скаргу обґрунтовує доводами позовної заяви, посилаючись на неповне з»ясування обставин справи.

В судовому засіданні представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав.

Представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Інші учасники судового процесу в судове засідання не з»явились, про час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Відповідно до ст.305 ЦПК України колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності осіб, що не з»явились в судове засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши справу в межах доводів апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.

Частиною 1 ст.303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

З матеріалів справи убачається та установлено судом першої інстанції, що 16 квітня 2013 року між КС «Співдружність» та ОСОБА_4 укладено Договір кредитної лінії №130411/С, згідно з умовами якого, позичальнику надано кредитну лінію з лімітом у розмірі 145000 грн., строком на 24 місяці.

З метою забезпечення виконання зобов»язань за кредитним договором, 16 квітня 2013 року між КС «Співдружність» та ОСОБА_3 укладено договір поруки, відповідно до умов якого ОСОБА_3 зобов'язувався солідарно та в повному обсязі відповідати перед КС «Співдружність» за виконання ОСОБА_4 кредитних зобов»язань.

Окрім того, 16 квітня 2013 року між КС «Співдружність» та ОСОБА_3 укладено Договір застави транспортного, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іванченко О.Л.

Договором застави передбачено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та нотаріального посвідчення і діє до повного виконання боржником своїх зобов'язань по кредитному договору або при настанні одного із випадків, передбачених ст.ст. 28, 29 Закону України «Про заставу» .

Рішенням Солом'янського районного суду м.Києва від 05 листопада 2014 року у справі за позовом КС «Співдружність» до ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_8 про стягнення заборгованості, за зустрічним позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_8 про припинення зобов»язань за договорами поруки, та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до КС «Співдружність» вимоги КС «Співдружність», вирішено стягнути суму боргу з ОСОБА_4, у задоволенні вимог ОСОБА_4 відмовлено, вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_8 задоволено, визнано зобов»язання ОСОБА_3 за договором поруки №130411/С від 16 квітня 2013 року, укладеним між ним, КС «Співдружність» та ОСОБА_4 припиненими, визнано зобов»язання ОСОБА_8 за договором поруки №130411/С від 16 квітня 2013 року, укладеним між ним, КС «Співдружність» та ОСОБА_4 припиненими.

Задовольняючи позовні вимоги в частині припинення поруки, суд керувався тим, що поручителі не були повідомлені про підвищення процентної ставки за користування кредитними коштами у бік її збільшення, відтак порука підлягає припиненню на підставі ч.1 ст.559 ЦК України.

Рішенням Апеляційного суду м.Києва від 20 травня 2015 року рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог про припинення поруки та визнання кредитного договору недійсним, залишено без змін, рішення в частині стягнення з ОСОБА_4 суми штрафу скасовано та ухвалено нове.

Відмовляючи у задоволенні позову у цій справі, суд першої інстанції виходив з того, що порука і застава є окремими самостійними способами забезпечення зобов»язання, і зміна основного зобов'язання за кредитним договором не припиняє право застави і не може бути підставою для припинення забезпеченого заставою основного зобов»язання на підставі ч.1 ст.559 ЦК України.

З такими висновками колегія суддів погоджується.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно із установленими законом правилами про поруку, зокрема згідно із ст.ст. 553, 554 ЦК України, поручитель - це будь-яка особа, яка на власний розсуд та ризик, оплатно чи безоплатно, виявила бажання поручитися перед кредитором за належне виконання зобов»язання боржником. Боржник і поручитель відповідають перед кредитором у повному обсязі як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя, або її обсяг не визначено в меншому розмірі.

Метою поруки є забезпечення майнових інтересів кредитора за рахунок законного збільшення числа зобов»язаних осіб за зобов»язанням у випадку його порушення боржником.

Стаття 572 ЦК України та ст.1 Закону України «Про заставу» в свою чергу встановлюють, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до ч.1 ст.583 ЦК України заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель).

Відмінність від загального поручительства (ст.553 ЦК України) та майнового поручительства (ст.572 ЦК України) полягає у способі забезпечення вимог та меж відповідальності поручителя і заставодавця (майнового поручителя). Так, поручитель, який надав поруку і виступив солідарним боржником, відповідає в тих межах, в яких відповідав би сам боржник, якщо інший розмір відповідальності не зазначений у договорі. Заставодавець несе відповідальність за зобов»язаннями боржника лише в межах переданого у заставу майна.

Порука та застава структурно виокремленні в різні параграфи глави 49 ЦК України, у кожному з яких установлюються особливі правила регулювання цих видів забезпечення, зокрема і підстави їх припинення.

Так, підставою для припинення поруки згідно із ч.1 ст.559 ЦК України, на що посилається позивач, є зміна зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Відповідно до частин 1 та 2 ст.593 ЦК України право застави припиняється у разі: 1) припинення зобов'язання, забезпеченого заставою; 2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; 3) реалізації предмета застави; 4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.

Стаття 28 Закону України «Про заставу», який визначає основні положення про заставу, містить аналогічні підстави припинення застави.

При цьому під поняттям «іншими випадками припинення застави» (ч.2 ст.593 ЦК України, ст.28 Закону України «Про заставу») слід розглядати ті випадки, які встановлені главою 50 ЦК України. Не може розглядатись припинення застави з підстав ст.559 ЦК України, оскільки ці підстави припинення зобов»язання є спеціальними для регулювання поруки (не майнової).

Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, які доводами апеляційної скарги не спростовуються

Доводи апеляційної скарги з посиланням на те, що у договорі застави вказано, що він діє до повного виконання боржником своїх зобов»язань по кредитному договору, є поза межами підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, оскільки при зверненні до суду, позивач свої вимоги обґрунтовував на підставі аналогії із ч.1 ст.559 ЦК України, а саме збільшення відповідальності без згоди поручителя. Проте будь-яких вимог стосовно строку (терміну) дії договору застави, в залежності від чого, на думку позивача, договір застави підлягає припиненню, не заявлялось та судом першої інстанції таке питання не досліджувалось. Ураховуючи, що суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції, вказані вище доводи відхиляються як такі, що не ґрунтуються на підставах заявлених позовних вимог.

Порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, колегією суддів не установлено.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст.ст. 218, 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, подану представником за довіреністю ОСОБА_1, відхилити.

Рішення Солом»янського районного суду м.Києва від 20 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий - суддя Н.В. Поліщук

Судді І.М. Білич

Є.В. Болотов