Рішення № 63740649, 20.12.2016, Кам’янський районний суд Запорізької області (до 25.04.2025 - Куйбишевський районний суд Запорізької області)

КУЙБИШЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 319/1086/15-ц

Провадження №2/319/516/2016

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2016 року смт.Більмак

Куйбишевський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Горбачова Ю.М.,

при секретарі Поньки Н.А.,

за участі представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Куйбишевського районного суду Запорізької області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 ОСОБА_4 до Куйбишевського районного відділу ГУМВС України в Запорізькій області, Прокуратури Запорізької області, Державної казначейської служби України, про відшкодування моральної шкоди заподіяною незаконними діями (бездіяльністю) органів досудового слідства, прокуратури, -

В С Т А Н О В И В :

14 липня 2015 року до Куйбишевського районного суду Запорізької області звернувся ОСОБА_3 ОСОБА_4 з позовом про відшкодування моральної шкоди, заподіяної в наслідок незаконних дій (бездіяльності) органів, що здійснюють досудове розслідування та прокуратури.

22 липня 2015 року до початку розгляду справи, позивач уточнив свій позов, в якому вказав, що з 29 жовтня 2005 року стосовно нього була порушена кримінальна справа за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України.

15 січня 2014 року ухвалою апеляційного суду Запорізької області кримінальну справу направлено до Куйбишевського міжрайонного прокурора для організації додаткового досудового розслідування.

05 лютого 2014 року посадовою особою Куйбишевського РВ ГУМВС України в Запорізькій області (далі - відповідач1) відповідно до ст.214 КПК України обставини кримінальної справи внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато розслідування за новим кримінальним провадженням без особи, яка підозрюється у вчиненні злочину. В цей час позивач перебував під вартою у Вільнянському слідчому ізоляторі УДПтС в Запорізької області, де знаходився до 28 березня 2014 року, після чого був звільнений та допитаний в якості свідка. Вважає, що він незаконно знаходився під вартою 52 доби (з 05.2014 року по 28.03.2014 рік), оскільки йому не було пред'явлено підозру у вчиненні злочину. Вважає, що в наслідок процесуальної несумлінності відповідача1 і неналежного процесуального керівництва прокуратури Запорізької області (далі - відповідача2) структурним підрозділом якої є Куйбишевська міжрайонна прокуратура Запорізької області, йому завдана моральна шкода, яку він оцінює в 52 000 гривень. На думку позивача, завдана йому моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв'язку з невиправданим триманням під вартою протягом 52 діб, порушенням нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя та порушення стосунків з оточуючими людьми. А також у приниженні його честі та гідності внаслідок неповного та неупередженого дослідження обставин кримінального провадження триманням свідка під вартою, чим грубо порушені загальні засади кримінального провадження. Заподіяну моральну шкоду в сумі 52 000 гривень позивач просить стягнути з Державної казначейської служби на підставі ст. 56 Конституції України, , ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ст. 23 Цивільного КодексуУкраїни (далі- ЦК України).

17 вересня 2015 року рішенням Куйбишевського районного суду Запорізької області позов задоволено частково.

04 листопада 2015 року рішенням апеляційного суду Запорізької області по справі змінено рішення Куйбишевського районного суду Запорізької області від 17 вересня 2015 року в частині визначення розміру моральної шкоди.

15 червня 2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ рішення Куйбишевського районного суду Запорізької області від 17 вересня 2015 року та рішення апеляційного суду Запорізької області від 4 листопада 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

В ході нового судового розгляду в судовому засіданні представник позивача - адвокат ОСОБА_1 у повному обсязі підтримав вимоги, заявлені у позові, пояснив, що позивач перебував під вартою 52 доби без законних на то підстав, а саме з 05 лютого 2014 року до 28 березня 2014 року, оскільки не мав статусу обвинуваченого, що є порушенням ст.156 Кримінально Процесуального Кодексу України (далі-КПК України) (1960 року), ст. 276 КПК України (2012 року) та ст.5 Конвенції.

Бездіяльність відповідачів, на його думку, призвела до порушення права позивача на свободу, гарантовану Конституцією України. Просить суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача прокуратури Запорізької області Прокурор Куйбишевської міжрайонної прокуратури Запорізької області ОСОБА_2, в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову. Пояснив суду, що порушень вимог кримінального процесуального законодавства України не було, запобіжний захід у виді тримання під вартою позивачу продовжено на підставі пункту 9 Перехідних положень КПК України та ст.156 КПК України (в редакції 1960 року). Крім того вважає, що Рішенням Куйбишевського районного суду Запорізької області від 05 листопада 2014 року на користь позивача вже стягувалася моральна шкода за перебування під вартою. Відповідно до ст.ст.1166, 1167, 1176 ЦК України відшкодування шкоди це вид цивільної відповідальності, а у відповідності дост.61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Також вважає, що в матеріалах справи відсутні відомості про наявність виключних підстав для відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, зокрема, відсутній виправдувальний вирок щодо позивача або рішення, яким були встановлені факти незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного застосування заходів кримінального провадження та закриття кримінального провадження або кримінальної справи щодо ОСОБА_3 ОСОБА_4, а тому у задоволенні позову просить відмовити.

Представник відповідача Державної казначейської служби України в судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини своєї неявки суду не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не заявив.

Представник відповідача ОСОБА_5 районного відділу ГУМВС України в Запорізькій області в судове засідання не з'явився, був повідомлений належним чином, причини своєї неявки судові свого представника не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не заявив.

Повторна неявка представників відповідача не перешкоджає розгляду справи, що узгоджується з положеннямистатті 169 Цивільного процесуального кодексу України(далі -ЦПК України).

Суд, вислухавши пояснення осіб, які брали учать у справі, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них докази, вважає, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі, з наступних підстав.

Відповідно до положеньстатті 10 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1ст. 11 ЦПК України встановлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлені наступні факти і відповідні їм правовідносини.

29 жовтня 2005 року за фактом вбивства порушено кримінальну справу №300523 відносно позивача ОСОБА_3 ОСОБА_4 за ч.1 ст. 115 КК України, та йому 08 листопада 2005 року слідчим Куйбишевської міжрайонної прокуратури пред'явлено обвинувачення.

17 травня 2012 року постановою Куйбишевського районного суду Запорізької області позивачу змінений запобіжний захід з підписки про невиїзд на тримання під вартою.

26 червня 2013 року вироком Куйбишевського районного суду Запорізької області ОСОБА_3 ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1ст.115 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 9 років.

15 січня 2014 року ухвалою апеляційного суду Запорізької області вказаний вирок скасовано, а кримінальну справу направлено до Куйбишевської міжрайонної прокуратури для організації додаткового досудового розслідування. Запобіжний захід залишений у виді тримання під вартою.

Відповідно до пункту 12 Перехідних положень КПК України (в редакції 2012 року) розслідування кримінальних справ, у разі повернення таких кримінальних справ судом прокурору для проведення додаткового розслідування проводиться у порядку, передбаченому цим Кодексом.

На підставі вищевикладеного, службовою особою Куйбишевський районний відділ ГУМВС України в Запорізькій області у відповідності до ст. 21 КПК України прийняте рішення про внесення обставин кримінальної справи №300523 до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато розслідування за новим кримінальним провадженням №12014080270000076 за фактом вбивства без особи, яка підозрюється у вчиненні злочину. При цьому, процесуальний статус обвинуваченого ОСОБА_3 ОСОБА_4 в новому кримінальному провадженні не було визначено.

Відповідно до постанови слідчого СК Куйбишевського РВ ГУМВС України в Запорізькій області від 28 березня 2014 року позивача було звільнено з-під варти, у зв'язку з закінченням строку запобіжного заходу.

У позовній заяві ОСОБА_3 ОСОБА_4 посилається на те, що йому завдана моральна шкода в наслідок незаконного тримання під вартою за період з 05 лютого 2014 року по 28 березня 2014 року в ході розслідування кримінального провадження внесеного до ЄРДР 05 лютого 2014 року під №12014080270000076.

Відповідно до пункту 9 Перехідних положень КПК України (в редакції 2012 року), запобіжні заходи, застосовані під час дізнання та досудового слідства до дня набрання чинності КПК України (в редакції 2012 року), продовжують свою дію до моменту їх зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Оскільки запобіжний захід у виді тримання під вартою позивачу було обрано до дня набрання чинності КПК України(в редакції 2012 року), продовження дії зазначеного заходу передбачено положеннями ст.156 КПК України (в редакції 1960 року).

Відповідно до ч. 9 ст.156 КПК України (в редакції 1960 року), при поверненні судом справи прокуророві на додаткове розслідування строк тримання обвинуваченого під вартою обчислюється з моменту надходження справи прокурору і не може перевищувати двох місяців.

Таким чином, запобіжний захід у виді тримання під вартою стосується особи, яка має процесуальний статус обвинуваченого (ст.156 КПК України 1960).

Однак, у кримінальному провадженні розпочатому 05 лютого 2014 року за фактом вбивства, позивач взагалі не мав статусу підозрюваного, продовжуючи перебувати під вартою.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.278 КПК України повідомлення про підозру обов'язково здійснюється в порядку, передбаченому ст.278 цього Кодексу, у випадках обрання до особи одного з передбачених цим Кодексом запобіжних заходів.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що запобіжний захід у виді тримання під вартою можу бути застосований лише до учасника кримінального провадження який має статус підозрюваного або обвинуваченого.

ОСОБА_3 ОСОБА_4 на момент продовження кримінального провадження за фактом вбивства, у вчиненні якого він обвинувачувався раніше, не мав статусу підозрюваного або обвинуваченого, а тому слідчий повинен був звільнити його з під варти, або пред'явити йому підозру, відповідно до вимог ст.278 КПК України.

На підставі викладеного, суд вважає, що позивач незаконно перебував під вартою в період з 05 лютого 2014 року до 28 березня 2014 року, тобто 52 дні.

Згідно зі ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини"суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: b) законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, встановленого законом. Кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним. Кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, має забезпечене правовою санкцією право на відшкодування.

За таких обставин суд приходить до висновку, що у даному випадку відповідачами дійсно були порушені права позивача - право на свободу, яке гарантоване статтею 29 Конституцією України, за якою ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до національного законодавства, відшкодування шкоди провадиться з виключних підстав для відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, зокрема, коли відсутній виправдувальний вирок або рішення, яким були встановлені факти незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного застосування заходів кримінального провадження та закриття кримінального провадження або кримінальної справи.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивач не належить до кола осіб, які мають право на відшкодування шкоди, оскільки право на відшкодування такої шкоди на підставі зазначеного Закону виникає в особи у випадку повної реабілітації.

Постановою пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної(немайнової) шкоди зазначено: Звернути увагу судів на те, що встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб. Тому суди повинні забезпечити своєчасне, у повній відповідності із законом, вирішення справ, пов'язаних з відшкодуванням такої шкоди. Відповідно до ст. 9 Конституції чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_5 України, є частиною національного законодавства України. Зокрема, до них належить ратифікована Верховною ОСОБА_5 України Конвенція про захист прав людини та основних свобод, яка, як і інші міжнародні договори, підлягає застосуванню при розгляді справ судами.».

Відповідно до ст. 19 Закону України Про міжнародні договори України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_5 України, є частиною національного законодавства і застосовується у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Враховуючи, що законодавством України передбачені інші правила відшкодування моральної шкоди ніж правила, що застосовуються міжнародним договором, беручи до уваги практику Європейського Суду з прав людини з цього питання, яка є частиною національного законодавства України, суд вважає, що у кримінальній справі позивач тримався під вартою без наявності законних підстав, отже було порушено статтю 5 Конвенції. Тому позивач має право на відшкодування моральної шкоди.

При визначені наявності заподіяної позивачу моральної шкоди, суд виходить з того, що він об'єктивно зазнав душевних страждань, у зв'язку протиправною поведінкою відповідачів щодо нього самого, отже позивач незаконно утримувався під вартою протягом 52 днів, що призвело до зміни у життєвих та виробничих стосунках позивача, який був обмежений у свободі пересування, свободи працевлаштування та свободи спілкування, а також неможливості продовження активного громадського життя.

Про наявність спільної вини відповідачів, їх протиправної поведінки та причинного зв'язку між протиправною поведінкою та заподіяною позивачу шкодою, свідчить процесуальна несумлінність, процесуальна тяганина вчинена посадовими особами Куйбишевського РВ ГУМВС України в Запорізькій області як органу, що здійснює досудове розслідування та Прокуратури Запорізької області, структурним підрозділом якої є Куйбишевська міжрайонна прокуратура Запорізької області, яка виконувала функцію нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням.

Посилання Державної казначейської служби України на те, що позивач не має право на відшкодування моральної шкоди, оскільки Рішенням Куйбишевського районного суду Запорізької області від 05 листопада 2014 року на користь позивача вже стягувалась моральна шкода за перебування під вартою, а повторне стягнення моральної шкоди є порушенням ст.61 Конституції України, є неспроможним.

Так, 05 листопада 2014 року рішенням Куйбишевського районного суду Запорізької області задоволено позов ОСОБА_3 ОСОБА_4 до Куйбишевського районного відділу ГУМВС України в Запорізькій області, Прокуратури Запорізької області, Державної казначейської служби України, про відшкодування моральної шкоди та з державного бюджету стягнута сума 25 000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями (бездіяльністю) органів досудового слідства, прокуратури. Однак, предметом цього позову було відшкодування шкоди в наслідок порушення розумних строків розгляду кримінальної справи по якій особа знаходиться під вартою, отже направлений на захист прав гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції.

Також суд враховує, що досудове розслідування по кримінальному провадженню за вчинення злочину, передбаченого.1 ст.115 КК України триває з 05 лютого 2014 року по теперішній час. За повідомленням Куйбишевського РВ УМВС України в Запорізькій області позивач має статус свідка, проводяться слідчі дії, підозра у вчиненні злочину позивачу не пред'явлена у зв'язку з відсутністю достатніх доказів.

Суд приходить до висновку, що така не визначена позиція органу досудового розслідування на теперішній час щодо продовження кримінального провадження на невизначений строк за особливо небезпечним злочином, передбаченого ч.1 ст.115 КК Україниі у вчиненні якого раніше обвинувачувався і перебував під вартою ОСОБА_3 ОСОБА_4, позбавляє його права впродовж тривалого часу (майже три роки) на реабілітацію, тобто можливості довести у кримінальному провадженні свою невинуватість у даному злочині та на компенсацію шкоди, відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», що на думку суду є порушенням принципу правової визначеності, який походить із принципу верховенства права. Як зазначає Європейський суд з прав людини, принцип правової визначеності має на меті забезпечити учасників правовідносин можливістю точно спрогнозувати результати своїх дій, бути впевненими в незмінності свого правового статусу, набутих прав і обов'язків. Така невизначеність, на переконання суду, є порушенням прав позивача.

При вирішенні питання щодо розміру моральної шкоди, суд прийшов до наступних висновків.

Статтею. 23 ЦК України, передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом, залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Під моральною шкодою Пленум Верховного Суду України № 4 від 31.03.95 р. розуміє втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, розуміються втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Відповідно до положень ч.3 ст.23 ЦК України, моральна шкода може бути відшкодована (компенсована) будь-яким способом. Найбільш розповсюдженим способом компенсації моральної шкоди є грошова компенсація.

Суд має оцінювати при визначенні розміру моральної шкоди критерії її заподіяння. Оцінюється глибина фізичних та душевних страждань, яка визначається в залежності від особистих властивостей психіки потерпілого та характеру шкоди, яка йому завдана та інші обставини, що мають істотне значення (тривалість страждань, істотність вимушених змін у способі життя потерпілого, можливість усунення негативних наслідків, які виникли в результаті посягання на права особи тощо).

Враховуючи викладене, суд вважає, що незаконне тримання під вартою ОСОБА_3 ОСОБА_4, протягом 52 днів призвело до порушення його прав та зміни у життєвих та виробничих стосунках. Ці немайнові втрати за характером мали тривалий характер і по суті є важким для відновлювання.

Зазначений позивачем розмір відшкодування моральної шкоду в сумі 52 000 гривень, за думкою суду, визначений вірно, ґрунтується на засадах розумності, виваженості і справедливості.

З урахуванням зазначених обставин, визначаючи розмір моральної шкоди, що підлягає компенсації ОСОБА_3 ОСОБА_4 суд виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, зважаючи на необхідність витрачати зусилля та час для відновлення попереднього стану, вважає за необхідне визначити розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 52 000 гривень.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди цілком обґрунтовані. Питання розподілу судових витрат позивачем не порушувалося.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.9, 19, 29, 56 Конституції, ст. 23 ЦК України, ст.5 Конвенції, ст.ст.10, 11, 60, 209, 212-215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_3 ОСОБА_4 до Куйбишевського районного відділу ГУМВС України в Запорізькій області, Прокуратури Запорізької області, Державної казначейської служби України, про відшкодування моральної шкоди задовольнити повністю.

Відшкодувати за рахунок Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з рахунку державного бюджету на користь ОСОБА_3 ОСОБА_4 52 000 (п'ятдесят дві тисячі) гривень моральної шкоди, завданої незаконними діями (бездіяльності) органів досудового слідства, прокуратури.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції - Куйбишевський районний суд Запорізької області шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10-денного строку з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Ю.М.Горбачов