Рішення № 63734472, 13.12.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/7153/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Погорєлова С. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.12.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Сидоренко І.П., Цюри Т.В.

при секретарі Колмакові В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Одеської міської ради на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 березня 2016 року у справі за позовом Приватного підприємства «Таксі «Пантера» до ОСОБА_2 про визнання права власності за набувальною власністю,-

встановила:

Представник Приватного підприємства «Таксі «Пантера» звернувся до суду із позовом до відповідачів про визнання права власності за набувальною власністю на обєкт нерухомості споруду, загальною площею 14,8 кв.м., що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 75 (а. с. 3-6).

В обґрунтування свого позову посилався на те, що 01.01.2003 року між ОСОБА_2 та ПП «Таксі «Пантера» було укладено договір оренди спірного нежитлового приміщення, строком на один рік. Позивач на сьогоднішній день користується цим приміщенням, відповідачка не вимагає повернути це приміщення, тому вважає, що ПП «Таксі «Пантера» має право визнати за собою право власності на це приміщення за набувальною давністю.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 березня 2016 року позов ПП «Таксі «Пантера» задоволено. Визнано за Приватним Підприємством «Таксі «Пантера», право власності в порядку набувальної давності на обєкт нерухомості - споруду, до складу якої входять: приміщення площею - 3,3 кв.м.; коридор прощею - 11,5 кв.м., загальною площею - 14, 8 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 75 (а. с. 47-49).

В апеляційній скарзі апелянт просить рішення скасувати, ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на його необґрунтованість, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права (а. с. 57-61).

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Одеської міської ради підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги ПП «Таксі «Пантера», суд першої інстанції виходив із положень статті 344 ЦК України, указуючи, що визнання права власності на спірний обєкт нерухомості не порушує прав чи інтересів будь-яких інших осіб.

Проте, повністю з таким висновком погодитись не можна.

Судом встановлено, що 01 січня 2003 року між ОСОБА_2 (орендодавець) та ПП «Таксі «Пантера» (орендатор) було укладено договір оренди нежитлового приміщення (а. с. 7-10).

Відповідно до п. 1.1. договору орендодавець передає в тимчасове користування нежитлову споруду з метою розміщення автостанції.

Споруда розташована за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 75. До складу споруди входять: приміщення площею - 3,3 кв.м., та коридор прощею - 11,5 кв.м. Загальна площа нежитлових приміщень складає - 14,8 кв.м. (п. п. 1.2., п. 1.3.).

Відповідно до п. п. 4.1., 4.4. договору строк оренди Споруди складає один рік, з моменту його прийняття орендарем по акту прийому-передачі, тобто до 01.01.2004 року. Якщо у разі жодна зі сторін після спливу дії договору не заявить про його розірвання, то договір не вважається продовженим на тих же умовах на невизначений термін.

Починаючи з дати укладення договору, та по теперішній час ОСОБА_2 не вимагала у позивача виконати умови договору, спорудою не цікавилась, на її утримання грошових коштів або матеріалів не надавала, звязок з позивачем втратила, не зверталась до суду з позовом про розірвання договору, а також про зобовязання позивача звільнити нежитлові приміщення, розташовані у споруді, яка знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 75.

Відповідно до положень ст. 80 ЗК України суб'єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 83 ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної і державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Виходячи зі змісту ст. 12 ЗК України, до повноважень міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема, право розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадянам та юридичним особам, здійснення контролю за використанням і охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства, тощо.

Відповідно до ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Спірне нежитлове приміщення знаходиться на земельній ділянці, яка належить до комунальної власності територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради.

В матеріалах справи відсутні відомості щодо передачі Одеською міською радою земельної ділянки за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 75, у користування чи у власність ПП «Таксі «Пантера» або іншій особі.

Власник земельної ділянки відповідно до ст. 319 ЦК України володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна може вимагати усунення будь-якого обмеження його права власності.

Згідно із приписами ч. 3 ст. 344 ЦК України, якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності.

Вказане кореспондується із п. 10 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» якщо особа, яка заявляє про давність володіння, заволоділа чужим майном на підставі договору з його власником (оренди, зберігання тощо), який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності за відповідними вимогами (частина третя статті 344 ЦК). При цьому строк позовної давності починає обчислюватись з моменту закінчення строку дії договору, якщо інший строк повернення речі не був установлений самим договором.

Згідно із п. 11 вказаної Постанови, враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду (стаття 214 ЦПК).

В матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували право власності ОСОБА_2 на спірну споруду. Крім того, звертає увагу той факт, що строк дії договору оренди, укладеного 01 січня 2003 року між ОСОБА_2 та ПП «Таксі «Пантера» один рік, тобто якщо виходити з того, що відповідачка після закінчення строку договору не пред'явила вимогу про повернення належного їй майна, то питання про визнанняправа власності за набувальною давністю може бути ініційовано не раніше 01.01.2019 року.

Згідно з ч. 3 ст. 344 ЦК України право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

В матеріалах справи відсутні відомості про державну реєстрацію та власника спірного обєкту нерухомості Споруду, загальною площею 14,8 кв.м., що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 75.

Відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв'язку, залізничні колії.

Як вбачається із Паспорту автобусної станції «Таксі «Пантера», свідоцтво № 0411 від 10.10.2011 року, основною будівлею автостанції є тимчасова будівля, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 75, допоміжними спорудами на території автостанції є: громадська вбиральня біотуалет (туалет пересувний автономний) та платформи приміського сполучення (а. с. 18-21).

Таким чином, статус спірної споруди як тимчасової будівлі виключає можливість державної реєстрації права власності на неї та застосування до виниклих між сторонами правовідносин приписів ст. 344 ЦК України.

При указаних обставинах, судова колегія вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, що відповідно, призвело до неправильного вирішення справи, у звязку з чим рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 березня 2016 року підлягає скасуванню з ухваленням нового по суті заявлених позовних вимог.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 307, п. 3, 4 ч. 1 ст. 309, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

вирішила:

Апеляційну скаргу Одеської міської ради задовольнити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 березня 2016 року скасувати.

У задоволенні позову Приватного підприємства «Таксі «Пантера» до ОСОБА_2 про визнання права власності за набувальною власністю відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя: С.О.Погорєлова

Судді: Т.В.Цюра

ОСОБА_3