Рішення № 63734258, 20.12.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/6509/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Колесніков Г. Я.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.12.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Колеснікова Г.Я.,

суддів Ващенко Л.Г., Плавич Н.Д.,

за участю секретаря Ярахмедова Є.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України, треті особи: Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області, управління Державної казначейської служби України в Овідіопольському районі Одеської області, ліквідаційна комісія Головного управління МВС України в Одеській області, ліквідаційна комісія Овідіопольського РВ ГУМВС України в Одеській області, прокуратура Одеської області, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, за апеляційними скаргами прокуратури Одеської області та Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (далі ГУ ДКСУ в Одеській області) на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 13 липня 2016 року,

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства.

Зазначав, що 10 травня 2012 року слідчим СВ Овідіопольського РВ ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_3 відносно нього, як керівника сільського(фермерського) господарства «Тритікум» (далі СФГ «Тритікум»), була порушена кримінальна справа №29201200339 за ознаками злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України на підставі заяви директора державного підприємства «Державний резервний насіннєвий фонд» (далі - ДП «Державний резервний насіннєвий фонд»).

21 травня 2012 року вказаний слідчий затримала його в порядку ст.115 КПК України, хоча їй було відомо про оскарження ним постанови про порушення кримінальної справи до Овідіопольського районного суду Одеської області, який постановою від 23 травня 2012 року зупинив слідчі дії у зазначеній кримінальній справі.

Незважаючи на це, 23 травня 2012 року слідчий притягнула його як обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.191 КК України та звернулася до суду із поданням про обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

20 червня 2012 року Овідіопольський районний суд Одеської області скасував постанову про порушення кримінальної справи, яка набрала законної сили 09 липня 2012 року.

Проте, 10 грудня 2012 року, СВ Овідіопольського РВ ГУМВС України в Одеській області була внесена заява директора ДП «Державний резервний насіннєвий фонд» в ЄРДР за №12012170380000243 з попередньою правовою кваліфікацією правопорушення за ч.5 ст.190 КК України.

05 грудня 2014 року слідчим Капіцею А.А. кримінальне провадження було закрито на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України, яка визнала відсутність складу кримінального правопорушення за яке його було затримано, притягнуто в якості обвинуваченого та намагання арештувати.

Про вказане рішення він офіційно дізнався лише 16 липня 2015 року.

Позивач також зазначав, що, внаслідок незаконних дій СВ Овідіопольського РВ ГУМВС України в Одеській області, він незаконно перебував під слідством більше 30 місяців, чим йому завдано моральну шкоду в розмірі 300000 грн., яка полягає у порушенні нормальних життєвих звязків, погіршенні можливостей реалізації своїх звичок і бажань, погіршенні відносин з оточуючими людьми, очорнило та принизило в очах всіх близьких йому людей, викликало недовіру в родичів, співпрацівників, сусідів, поклало пляму на його репутацію тощо, що призвело до необхідності докладати значних додаткових зусиль для організації свого життя.

Посилаючись на вказані обставини, позивач ОСОБА_2 просив стягнути на його користь з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України моральну шкоду в сумі 300000 грн.(т.1 а.с.2-6).

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 11 лютого 2016 року до участі у справі в якості третьої особи залучено ліквідаційну комісію Овідіопольського РВ ГУМВС України в Одеській області (т.1 а.с.88).

Відповідач ДКС України та треті особи:Управління ДКС в Овідіопольському районі Одеської області, ліквідаційні комісії ГУ МВС України в Одеській області та Овідіопольського РВ ГУ МВС України в Одеській області свого ставлення до позовних вимог не висловили.

Треті особи: прокуратура Одеської області, ГУ ДКСУ в Одеській області та ГУ УМВС України в Одеській області у задоволені позову просили відмовити, при цьому останнє просило застосувати строк позовної давності (т. 1 а.с.47-51, 89-90а).

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 13 липня 2016 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 20 вересня 2016 року про виправлення описки, позов задоволено частково.

Стягнуто з Держави Україна через Державну казначейську службу України за рахунок коштів державного бюджету України 275000 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності на користь ОСОБА_2 (т. 1 а.с.141-145,181).

В апеляційній скарзі прокуратура Одеської області просить рішення суду змінити, зменшивши суму відшкодування, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права (т. 1 а.с.147-150).

В апеляційній скарзі ГУ ДКС України в Одеській області просить рішення суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення про відмову ОСОБА_2 в задоволені позову (т. 1 а.с.157-163).

Заслухавши суддю-доповідача, позивача, його представника, та представників апелянтів, перевіривши доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи та матеріали витребуваного кримінального провадження №12012170380000243, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга прокуратури Одеської області підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ГУ ДКС в Одеській області частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 з 10 травня 2012 року до 05 грудня 2014 року перебував під слідством та при цьому він незаконно був затриманий на протязі 3 діб.

Повністю погодитися з такими висновками суду не можна.

Суд першої інстанції, хоча і правильно керувався ст.56 Конституції України, ст.ст.5,6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, ст.ст.1167, 1176 ЦК України та ст.ст.1-4,11-14 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» (далі-Закон №266/94-ВР від 1 грудня 1994 року, Закон), проте помилково визначив строк, який перебував позивач під слідством, а також не навів обґрунтований розрахунок, з якого він виходив, визначаючи розмір моральної шкоди.

Згідно зі ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, висновків експертів.

Частиною 1 ст.58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно зі ст.60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана майну фізичної чи юридичної особи неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, що її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених ч.2 цієї статті.

При цьому у спорах про відшкодування шкоди діє презумпція заподіювача шкоди, згідно з якою саме відповідач доводить відсутність своєї вини у завданні шкоди.

Апеляційним судом встановлено, що з 1986 року ОСОБА_2 займає посаду директора приватного підприємства «Тепличний».

Засновниками СФГ «Тритікум» є діти ОСОБА_2: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та особи, у яких є родинні звязки з позивачем та його дітьми (т.2 а.с.119-120,125-126, т.3 а.с.71).

Головою СФГ «Тритікум» згідно наказу №4-ок від 03 квітня 2009 року призначена ОСОБА_6, яка з 29 вересня 2010 року по 18 червня 2013 року знаходилась у відпустці по догляду за дитиною.

На період її відсутності її обовязки виконував ОСОБА_2, який згідно наказу №1ок від 04 січня 2006 року був прийнятий на роботу за сумісництвом на посаду заступника голови СФГ «Тритікум» (т.2 а.с.127, т.3 а.с.25).

Встановлено, що протягом 2009-2011р.р. між ДП «Держаний резервний насіннєвий фонд» та СФГ «Тритікум», була укладена низка договорів про надання послуг зі зберігання насіння.

У лютому 2012 року ДП «Держаний резервний насіннєвий фонд» звернувся до господарського суду Одеської області з 4 позовами до СФГ «Тритікум» про стягнення відповідно 765737,22 грн., 495570,96 грн., 191764,80 грн., 77080,50 грн. за порушення зобовязань за договорами про надання послуг зі зберігання насіння (т.2 а.с.136-138,139-141,142-144,145-148).

29 березня 2012 року генеральний директор ДП «Держаний резервний насіннєвий фонд» ОСОБА_7 звернувся до правоохоронних органів Овідіопольського району Одеської області із заявою про перевірку наявності складу злочинів, передбачених ст.ст.191,367 КК України в діях посадових осіб СФГ «Тритікум» (т.2 а.с.113-117).

Постановою слідчого СВ Овідіопольського РВ ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_3 від 10 травня 2012 року порушено кримінальну справу №29201200339 відносно ОСОБА_2 за ознаками злочину, передбаченого ч.5 ст.191 КК України, на підставі зазначеної заяви (т.1 а.с.7-9).

21 травня 2012 року його затримано за підозрою у вчиненні вказаного злочину та 23 травня 2012 року притягнуто в якості обвинуваченого у скоєнні злочину, передбаченого ч.5 ст.191 КК України (привласнення чужого майна шляхом зловживання службовим становищем в особливо великих розмірах) т.1 а.с.10-12,13-14.

24 травня 2012 року, під час допиту в якості обвинуваченого, ОСОБА_2 послався на неможливість давати показання з огляду на ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 23 травня 2012 року, якою були зупинені слідчі дії у кримінальній справі №29201200339 до розгляду скарги ОСОБА_2 на постанову слідчого про порушення кримінальної справи (т.2 а.с. 151).

Ухвалою судді Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 травня 2012 року відмовлено у прийнятті до провадження подання слідчого про обрання позивачу запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (т.2 а.с.159).

У звязку із зазначеним ОСОБА_2 24 травня 2012 року було звільнено з-під варти, про що свідчить отримання ним в цей день особистих речей та паспорту, вилучених у нього при затриманні (т.2 а.с.160).

Постановою Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 червня 2012 року постанова слідчого СВ Овідіопольського РВ ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_3 про порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_2 скасована (т.1 а.с. 16-17).

Постановою апеляційного суду Одеської області від 09 липня 2012 року зазначене судове рішення залишено без змін (т.2 а.с.161-163).

При цьому із змісту постанови убачається, що апеляційна скарга прокурора розглядалась за участю ОСОБА_2, тобто 09 липня 2012 року йому було відомо про результати розгляду справи та про те, що він не перебуває під слідством.

За правилами ч.2 ст.214 КПК України досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР.

27 листопада 2012 року генеральний директор ДП «Держаний резервний насіннєвий фонд» ОСОБА_7 звернувся до прокуратури Овідіопольського району Одеської області із заявою про внесення відомостей про скоєння злочину до ЄРДР та проханням розпочати розслідування за фактом нестачі майна, яке державне підприємство передавало на відповідальне зберігання СФГ «Тритікум» (т.3 а.с. 4-5).

10 грудня 2012 року слідчим СВ Овідіопольського РВ ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_3 внесена заява директора ДП «Державний резервний насіннєвий фонд» до ЄРДР за №12012170380000243 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.190 КК України з наступною фабулою:

- в ході проведення ревізії ДП «Держаний резервний насіннєвий фонд» виявило відсутність майна, переданого на зберігання СФГ «Тритікум», згідно договорів про надання послуг по зберіганню насіння. Таким чином державі в особі ДП «Держаний резервний насіннєвий фонд» завдано значних збитків (т.3 а.с.3).

В рамках цього кримінального провадження ОСОБА_2 24 жовтня 2013 року, 02 грудня 2013 року та 11лютого 2014 року був допитаний в якості свідка (т.3 а.с.23-27, 28-30, 31-33). Статус підозрюваного або обвинуваченого в цьому провадженні він не мав.

За таких обставин, з огляду на правила ч.2 ст.214 КПК України, у період з 09 липня 2012 року до 10 грудня 2012 року позивач не перебував під слідством, як і у період з 10 грудня 2012 року до 05 грудня 2014 року.

Постановою старшого слідчого СВ Овідіопольського РВ ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_3 від 05 грудня 2014 року кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12012170380000243 від 10 грудня 2012 року за ознаками скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК України, закрито на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України у звязку з відсутністю складу кримінального правопорушення.

Про вказане рішення ОСОБА_2 не повідомлявся, оскільки діючим КПК України не передбачено обовязок слідчого повідомляти свідка про рух справи, в тому числі про закриття кримінального провадження.

Позивач довів завдану йому шкоду у період з 10 травня 2012 року по 09 липня 2012 року, протиправність дій відповідача, причинний звязок між ними.

Треті особи, у свою чергу, відповідно до вимог ст.ст.10,60 ЦПК України спростували і довели відсутність своєї вини у період з 9 липня 2012 року до 05 грудня 2014 року.

Колегія суддів, перевіривши надані сторонами докази, вважає, що ОСОБА_2 перебував під слідством два місяці - з 10 травня 2012 року по 09 липня 2012 року, в тому числі під вартою 3 доби, з 21 по 24 травня 2012 року.

Вимоги про відшкодування моральної шкоди заподіяної позивачу у цей період є обґрунтованими.

Сам по собі факт звернення ОСОБА_2 до суду з позовом в серпні 2015 року, тобто після спливу позовної давності, встановленої ч.1 ст.257 ЦК України, не може бути підставою для відмови у позові в цій частині.

Так, незважаючи на заяву ГУ УМВС України в Одеській області в суді першої інстанції про відмову у задоволені позову у звязку з пропуском ОСОБА_2 позовної давності, доводи апеляційних скарг не містять доводів про скасування рішення суду першої інстанції та відмову у задоволенні позову саме з підстав пропуску строку позовної давності.

Матеріали справи та досліджені в суді апеляційної інстанції матеріали кримінального провадження №12012170380000243 не містять обєктивних даних про те, що після 09 липня 2012 року (дати набрання законної сили судового рішення про скасування постанови слідчого СВ Овідіопольського РВ ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_3 про порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_2О.) позивач знаходився під слідством, оскільки у вказаному провадженні він допитувався як свідок та не мав статусу підозрюваного або обвинуваченого.

За змістом ст.1 Закону №266/94-ВР від 1 грудня 1994 року передбачено, що відповідно до положень цьогоЗакону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного притягнення як обвинуваченого, та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У цих випадках, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

Статтею 2 Законупередбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом виникає, зокрема, у випадках закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину; відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи з підстав, зазначених у пункті 2 частини першої цієї статті.

У наведених вст.1 цього Законувипадках громадянинові відшкодовується моральна шкода, відшкодування якої провадиться за рахунок коштів державного бюджету. При цьому, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (ст.ст.3,4 Закону).

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом (ч.3 ст.13 Закону).

Відповідно до ст.8 Закону України « Про державний бюджет України на 2016 рік» розмір мінімальної заробітної плати на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції становить 1600 грн. (т.3 а.с.78).

Таким чином, розмір відшкодування моральної шкоди ОСОБА_2 за два місяця перебування під слідством не може бути меншим 3 200 грн. (1600х2).

З урахуванням обставин справи та особи позивача, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів вважає, що розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню ОСОБА_2, який перебував під слідством 2 місяці, в тому числі був затриманий на 3 доби, має бути у більшому розмір, ніж встановлено ч.3 ст.13 Закону, та становити 10000 грн.

Керуючись ст. ст.303, 304, п.3 ч.1 ст.307, п.1ч. 1 ст.309, ст.ст.313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу прокуратури Одеської області задовольнити.

Апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області задовольнити частково.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 13 липня 2016 року про часткове задоволення позову ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, з урахуванням ухвали цього ж суду від 20 вересня 2016 року про виправлення описки, змінити.

Стягнути з Держави Україна через Державну казначейську службу України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 10 000 (десять тисяч) гривень на відшкодування моральної шкоди.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту набрання чинності.

Головуючий: /підпис/

Судді: /підписи/

З оригіналом згідно,

Суддя апеляційного суду

Одеської області ОСОБА_8