Ухвала суду № 63719995, 22.12.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" грудня 2016 р. м. Київ К/800/11972/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого суддіГоловчук С.В. (суддя-доповідач),суддівЗагороднього А.Ф., Черпака Ю.К.,

секретар судового засідання Ковтонюк С.Д.,

за участю сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 03 березня 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області про визнання неправомірним звільнення, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання протиправним наказу про звільнення від 31 жовтня 2014 року № 178 о/с, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу та відшкодування 1000,00 грн моральної шкоди. В обґрунтування вимог зазначав, що проходив службу в органах внутрішніх справ на посаді командира роти № 1 батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Вінниця» УМВС України у Вінницькій області. Наказом ГУ МВС України у Вінницькій області від 31 жовтня 2014 року № 178 о/с його звільнено із займаної посади за підпунктом «і» пункту 64 (у зв'язку з не проходженням випробування в період іспитового строку) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114). Вважаючи звільнення незаконним, просив суд визнати протиправними дії відповідача та задовольнити позов.

Справа неодноразово переглядалась судами.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 03 березня 2016 року, яку залишено без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 порушує питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалення нового судового рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права. Вказує, що суди не дали належної правової оцінки обставинам справи та наданим доказам, зокрема, його доводам про те, що наказ начальника ГУ МВС України у Вінницькій області від 16 травня 2014 року № 76 о/с про призначення його на посаду міліціонера батальйону патрульної служби особливого призначення «Вінниця» з випробувальним терміном 12 місяців втратив чинність у зв'язку з прийняттям іншого наказу від 24 червня 2014 року № 105 о/с, яким якого призначено на вищу посаду без іспитового строку.

В запереченнях на касаційну скаргу УМВС України у Вінницькій області просить залишити її без задоволення, а судові рішення без змін, посилаючись на те, що оскаржуваний наказ, як і дії відповідача є правомірними, оскільки випробувальний термін встановлюється при прийнятті на службу в органи внутрішніх справ, а не при призначенні на посаду, а тому переведення ОСОБА_4 на іншу посаду не припиняє дію цього строку. Враховуючи те, що позивачем допущено порушення службової дисципліни у зоні антитерористичної операції в м. Попасна, відповідач правильно звільнив його у зв'язку з не проходженням іспитового терміну.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судами встановлено, що згідно з наказом УМВС України у Вінницькій області від 16 травня 2014 року № 76 о/с ОСОБА_4 призначено на посаду міліціонера батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Вінниця» з випробувальним терміном 12 місяців. Цим же наказом позивачу присвоєно спеціальне звання «старшина міліції».

Наказом начальника УМВС України у Вінницькій області від 24 червня 2014 року № 105 о/с старшину міліції ОСОБА_4 призначено на посаду командира роти №1 батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Вінниця» УМВС України у Вінницькій області з 24 червня 2014 року, увільнивши від попередньої посади.

Наказом МВС України від 31 липня 2014 року № 1455 о/с позивачу присвоєно перше та чергове спеціальне звання «майор міліції».

З метою охорони громадського порядку, з 29 вересня 2014 року позивач у складі батальйону відбув у зону проведення антитерористичної операції в місто Попасна Луганської області.

Наказом УМВС України у Вінницькій області від 31 жовтня 2014 року №178 о/с майора міліції ОСОБА_4 звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України за підпунктом «і» пункту 64 (у зв'язку з непроходженням випробування в період іспитового строку) Положення № 114.

Підставою прийняття такого наказу стали клопотання та подання командира батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Вінниця» УМВС України у Вінницькій області Мороза Р.О., згідно з якими під час несення служби ОСОБА_4 систематично порушував посадові обов'язки та накази безпосереднього керівника, що виразилось у недотриманні службової дисципліни та невиконанні розпоряджень командира батальону.

Вирішуючи спір та відмовляючи в позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що випробувальний термін встановлюється при прийняті на службу (а не призначенні на посаду) та стосується безпосередньо проходження служби, а не періоду займання відповідної посади. Враховуючи те, що призначення позивача на іншу посаду відповідно до наказу УМВС України у Вінницькій області від 24 червня 2014 року № 105 о/с є просуванням по службі і жодним чином не скасовує встановлений при прийнятті на службу іспитовий строк в 12 місяців, оскаржуваний наказ є правомірним, оскільки позивач порушив службову дисципліну, що є несумнісним з продовженням несення служби.

Проте такі висновки не відповідають обставинам справи.

Порядок проходження публічної служби в органах внутрішніх справ регулюється Законами України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року № 565-XII (далі - Закон № 565-XII), «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» від 22 лютого 2006 року №3460-IV (далі - Дисциплінарний статут ОВС) та Положенням № 114.

За приписами частини 1 статті 17 Закону № 565-XII на службу до міліції приймаються на контрактній основі громадяни України, які досягли 18-річного віку (крім випадків, встановлених законодавством), мають повну загальну середню освіту, володіють державною мовою, здатні за своїми особистими, діловими і моральними якостями, фізичною підготовкою і станом здоров'я виконувати покладені на міліцію завдання. При прийнятті на службу до міліції може бути встановлено випробування строком до одного року.

Аналогічні умови щодо встановлення іспитового строку тривалістю до одного року передбачені пунктом 3 Положення № 114, в якому також зазначено, що особливості проходження служби в період іспитового строку визначаються МВС.

Непроходження випробування в період іспитового строку є підставою для звільнення зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за підпунктом «і» пункту 64 Положенням № 114.

Отже, із змісту наведених норм видно, що у разі прийняття особи на службу в органи внутрішніх справ, може бути встановлено іспитовий строк, який не повинен перевищувати одного року, про що обов'язково зазначається в наказі про прийняття на службу. При цьому, не проходження випробувального терміну є окремою підставою для звільнення такої особи з органів внутрішніх справ.

Скасовуючи попередні судові рішення та направляючи справу на новий розгляд, Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 14 січня 2016 року зазначив, що при новому розгляді справи суду слід було звернути увагу на зміст наказів ГУ МВС України у Вінницькій області від 16 травня 2014 року № 76 о/с та від 24 червня 2014 року № 105 о/с на предмет встановлення випробувального терміну та перевірити правомірність обраної відповідачем підстави звільнення позивача.

Однак, дійшовши висновку про те, що випробувальний термін встановлюється при прийняті на службу (а не призначенні на посаду) та стосується безпосередньо проходження служби, а не періоду займання відповідної посади, суди не звернули уваги на текст наказу від 16 травня 2014 року № 76 о/с, в якому жодним чином не зазначено, що іспитовий термін встановлюється саме на період проходження позивачем служби в органах внутрішніх справ, а не на посаді міліціонера.

За таких обставин, суди дійшли помилкового висновку, що випробувальний термін встановлений при прийнятті ОСОБА_4 на службу 16 травня 2014 року не припинився його призначенням на іншу посаду в межах проходження служби, згідно з наказом від 24 червня 2014 року № 105 о/с.

При цьому, мотиви суду про те, що позивач повідомлений про можливе звільнення в разі не проходження випробування в період іспитового строку, про що власноруч зазначив в заяві, у якій просив прийняти його на службу в органи внутрішніх справ, не мають правового значення для вирішення цього спору, оскільки в наказі від 16 травня 2014 року № 76 о/с зазначено конкретну посаду, строк перебування на якій обмежувався іспитовим терміном.

Разом з тим, позивачем заявлено вимоги про поновлення на посаді в органах внутрішніх справ та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, а тому під час нового розгляду судам слід врахувати, що 07 листопада 2015 року набрав чинності Закон України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію України», у зв'язку з чим припинена діяльність органів внутрішніх справ, в тому числі і УМВС України у Вінницькій області.

Вказані обставини мають істотне значення для вирішення цього спору.

Відповідно до частини 1 статті 220 КАС України, суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.

Згідно з частиною 2 статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково .

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 03 березня 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя С.В. Головчук Судді А.Ф. Загородній Ю.К. Черпак