Ухвала суду № 63719485, 12.12.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

12 грудня 2016 року м. Київ К/800/34046/16

Суддя Вищого адміністративного суду України Мороз В.Ф., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Московського районного суду м. Харкова від 27 вересня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради Харківської області про скасування рішення суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася суду з позовом у якому, з урахуванням уточнень, просила скасувати та визнати незаконним Розпорядження № 44930 від 12.08.1999 року на приватизацію квартири 19, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; скасувати та визнати незаконним свідоцтво про право власності на житло реєстраційний номер 5-99193825, виданого згідно розпорядження від 12.08.1999, № 44930 на ім'я ОСОБА_2 та ОСОБА_1; видати приватизаційні чеки житлових сертифікатів для подальшої приватизації житла на ім'я ОСОБА_2 та ОСОБА_1; виконати Рішення виконкому Московської райради народних депутатів №190/75 від 04.10.1988 року по відселенню з квартири АДРЕСА_1; перевести квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 43,6 м.кв. до нежитлового фонду для використання в інших цілях згідно Рішення виконкому Московської райради народних депутатів №190/75 від 04.10.1988 року; невідкладно надати ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ОСОБА_3 віталівні, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5, нове житло для проживання за рахунок коштів інвесторів або за рахунок коштів Харківської міської ради в строк 1 місяця з моменту набрання рішення суду чинності.

Постановою Московського районного суду м.Харкова від 27.09.2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Харківського апеляцйного адміністративного суду від 15.11.2016 року, постанову Московського районного суду м. Харкова від 27.09.2016 року скасовано, провадження у справі закрито. Роз'яснено ОСОБА_1, що розгляд вказаної категорії справ віднесено до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, не погоджуючись з даними рішеннями, посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанції, та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням виконкому Московської районної ради народних депутатів від 04.10.1988 року № 190/75 квартири 1-го поверху житлового будинку № 24 по вул. Сомівській в м. Харкові визнані непридатними до проживання по санітарно-технічним нормам та затверджено відповідний акт обстеження стану житлових квартир, згідно висновків якого вищезазначені квартири визнані непридатними до проживання по санітарно-технічним нормам. Після звільнення квартир 1 поверху, визначено передати їх конторі нежитлового фонду.

Квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності позивачу та ОСОБА_4, згідно свідоцтва про право власності на житло від 12.08.1999 року р.№ 5-99-193825, виданого згідно з розпорядженням від 12.08.1999 року № 44930, в порядку приватизації.

З 06.02.2013 року позивач та її сім'я з чотирьох осіб перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов у виконавчому комітеті Харківської міської ради в порядку черговості.

Позивач просить скасувати Розпорядження № 44930 від 12.08.1999 року, свідоцтво про право власності на житло, та видати приватизаційні чеки житлових сертифікатів для подальшої приватизації житла.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завдання адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Частиною другою статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України визначена юрисдикція адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ. Відповідно до пункту 1 частини другої даної статті, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, справа адміністративної юрисдикції це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Пунктом 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено поняття суб'єкту владних повноважень, відповідно до якого це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Таким чином, до юрисдикції адміністративних судів віднесено розгляд тільки тих справ, де предметом спору є порушення прав, свобод чи інтересів конкретної особи з боку суб'єкту владних повноважень саме у сфері публічно-правових відносин. При цьому владні повноваження повинні здійснюватись відповідним суб'єктом саме в сфері публічно-правових відносин і стосуватися безпосередньо конкретної особи. Спори з приводу владних управлінських рішень, дій чи бездіяльності, що вчинені у межах приватних правовідносин до адміністративної юрисдикції не відносяться.

Порядок забезпечення громадян житловими приміщеннями визначений Житловим кодексом Української РСР, а також порядок виключення з житлового фонду житлових будинків та житлових приміщень (ст. 7 цього Кодексу), порядок переведення житлових будинків у нежилі (ст. 8 цього Кодексу).

Отже, обов'язок відповідача по наданню позивачеві житлового приміщення не є обов'язком в сфері публічно-правових відносин, а здійснюється відповідачем як суб'єктом господарювання з приводу реалізації свого права на розпорядження державним житловим фондом.

Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на даний момент право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2, про що свідчить копія свідоцтва про право власності від 12 серпня 1999 року №5 .

Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства України, натомість має бути розглянутий місцевим загальним судом згідно з нормами Цивільного процесуального кодексу України з залученням у справі всіх власників майна, а провадження у справі підлягає закриттю.

Пунктом 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

За змістом цієї норми касаційна скарга повинна містити посилання на помилкове та/або неправильне застосування норм матеріального права при вирішенні справи та/або порушення судами норм процесуального права (у разі оскарження судового рішення по суті -пояснення, яким чином такі порушення вплинули на правильність вирішення справи).

Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, які відповідають усталеній практиці Вищого адміністративного суду України у цій категорії справ, ця касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки заявник не наводить підстав, які б дозволили вважати, що суди неправильно застосували норми матеріального або процесуального права.

Керуючись статтями 211, 213, пунктом 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України,

ухвалив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Московського районного суду м. Харкова від 27 вересня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради Харківської області про скасування рішення суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити певні дії.

Копію ухвали разом з доданими до касаційної скарги матеріалами направити скаржнику.

Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя В.Ф. Мороз