Ухвала суду № 63718223, 22.12.2016, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2016 рокусправа № 808/1859/16 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого суддіЧередниченка В.Є.

суддів: Іванова С.М. Панченко О.М.

за участю секретаря судового засідання:Яковенко О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 3 листопада 2016 року у справі №808/1859/16 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємць ОСОБА_1 9 червня 2016 року звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області, згідно з яким, просить визнати протиправним та скасувати прийняті відповідачем податкове повідомлення-рішення від 25.03.2016 №0005411702 та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09.03.2016 №Ф-0004391702.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказане податкове повідомлення-рішення та вимога повинні бути скасовані, оскільки висновки відповідача, щодо порушення позивачем ведення обліку доходів та витрат, що вплинуло на заниження податкових зобов'язань по податку з доходів фізичних осіб та сум оподатковуваного доходу позивача, отриманого від провадження господарської діяльності та заниження суми єдиного соціального внеску, які підлягають сплаті до бюджету, викладені у акті № 431/0828-1302/НОМЕР_1 від 09.03.2016 року (далі - акт перевірки) на підставі якого було прийнято оскаржене рішення та вимогу є безпідставними та необґрунтованими.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 3 листопада 2016 року адміністративний позов задоволено повністю.

Постанова суду мотивована тим, що відповідачем не доведена правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та вимоги.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

В апеляційній скарзі відтворює зміст акта перевірки та зазначає про непогодження з висновками суду першої інстанції щодо використання позивачем у своїй господарській діяльності паливно-мастильних матеріалів та мобільного телефону.

Згідно з запереченнями на апеляційну скаргу, позивач посилаючись на її необґрунтованість, просить у задоволені скарги відмовити, постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання норм законодавства з питань повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та єдиного соціального внеску за період з 01.01.2013 по 31.12.2015.

За результатами проведеної перевірки складено акт № 431/0828-1302/НОМЕР_1 від 09.03.2016 року, в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог:

- п.п.16.1.2 п.16.1 ст.16, п.138.1, п. 138.2 ст.138, п. «а» п.176.1 ст.176, п.177.1, п.177.2, п. 177.4, п. 177.10 ст.177 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності у загальній сумі 26370,54 грн., т.ч. за 2013 рік у сумі 7403,15 грн., за 2014 рік у сумі 8931,02 грн. та за 2015 рік у сумі 10036,37 грн.; включення до декларацій отримані доходи за 2013 рік, 2014 рік та 2015 рік перекручених даних, неналежне ведення обліку доходів і витрат;

- п.п.1 п.2 ст.6, п. 3, ч.2 п.1, п. 5 ст. 7, п. 2, п.8, п. 12 ст.9 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та на підставі п.п.3.3 розділу III, абзацом другим п.п.2 п.4.5 розділу IV, Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міндоходів України від 09.09.2013 №455, та Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 і зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за №508/26953, у зв'язку із чим ФОП ОСОБА_1 своєчасно не нарахована та не сплачена у строки, зазначені відповідно до абзацу другого п.п.2 п.4.5 розділу IV Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міндоходів України від 09.09.2013 №455, та Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 і зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за №508/26953. Так, сума єдиного внеску за 2013 рік у сумі 17125,90 грн., сума єдиного внеску 2014 рік у сумі 22981,14 грн., та сума єдиного внеску за 2015 рік у сумі 19676,26 грн. Загальна сума своєчасно неврахованого та несплаченого єдиного внеску за 2013-2015 роки складає 59783,30 грн.

- пункту 1 частини 2 статті 6, частини 8 статті 9 Закону № 2464 та пп. 1, пп. 2, п. 5 розділу ІV Наказу № 449 платники, визначені підпунктом 3 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) пункту 1 розділу II цієї Інструкції, здійснюють розрахунок єдиного внеску за календарний рік до 10 лютого наступного року на підставі даних річної податкової декларації в результаті чого не своєчасно сплачено сума єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за 2015 рік у сумі 41665,14 грн. (терміном сплати 09.02.2016), яка фактично була сплачена 10.02.2016 року (т. 1 а.с. 12-24).

Згідно з актом відповідач вважає, що позивачем безпідставно невраховане до складу валових доходів сум, отриманих ним на розрахунковий рахунок, що призвело до заниження сум валового доходу за 2013 рік на суму 25 142,36 грн., за 2014 рік на суму 21 331,30 грн., за 2015 рік на суму 7120 грн. та завищення валових витрат за 2013 рік на суму 24 211,75 грн., яка є вартістю придбання паливно-мастильних матеріалів, за 2014 рік на суму 32 376,23 грн., яка є вартістю придбання паливно-мастильних матеріалів та придбання засобу телефонного зв'язку на суму 5832,50 грн., за 2015 рік на суму 49583,88 грн., яка є вартістю придбання паливно-мастильних матеріалів.

На підставі акта перевірки відповідачем винесено: вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0004391702 від 09.03.2016 зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 59783,30 грн. (т. 1 а.с.28) та прийнято податкове повідомлення - рішення форми «Р» № НОМЕР_2 від 25.03.2016, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на загальну суму 32963,18 грн., у т.ч. за податковими зобов'язаннями 26370,54 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 6592,64 грн. (т. 1 а.с. 29).

За результатами адміністративного оскарження вищевказане податкове повідомлення-рішення та вимогу залишено без змін.

Правомірність та обґрунтованість вказаної вимоги та рішення відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірна вимога та рішення відповідача прийнято не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскарженої постанови, виходить з наступного.

Згідно з підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі ПК України), витрати це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку (п. 138.5 ст. 138 ПК України).

До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом ІІІ Податкового кодексу (пункт 177.4 статті 177 ПК України).

Пунктом 138.1 статті 138 ПК України встановлено, що до витрат операційної діяльності включаються витрати, які визначаються пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 п. 138.10, п. 138.11 цієї статті.

Згідно з пунктом 138.6 статті 138 ПК України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Собівартість виготовлених і реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (пункт 138.8 статті 138 ПК України).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, абзац «в» п.п. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України передбачає, що до складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона).

Пунктом 138.2 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтвердженні відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, за приписами ПК України підставами для віднесення до складу витрат сум витрат, понесених на придбання товарів (робіт, послуг), є сукупність таких умов, як реальне (фактичне) придбання товарів (робіт, послуг), використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності, а також документальне підтвердження понесених витрат.

Згідно з абзацом «а» п. 176.1 ст. 176 ПК України, платники податку зобов'язані вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі якщо такий платник податку зобов'язаний відповідно до цього розділу подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податкову знижку.

Пунктом 177.2 ст. 177 ПК України (в редакції на час виникнення спірних відносин) встановлено, що об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Пунктом 177.4 статті 177 ПК України передбачено, що до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, у перевіряємому періоді позивачем придбавалась сировина - не обрізані та обрізані пиломатеріали хвойних та листвяних порід, метизи, металопрокат. В подальшому оприбуткована сировина передавалась до підприємств пенітенціарної системи Запорізької області для виробництва барабанів кабельних дерев'яних № № 8,10,12,14,16, планки ТНК «Дон», ТНК «Нива», металовиробів.

Факт здійснення транспортування товару підтверджується товарно-транспортними накладними, які підтверджують перевезення товару, які містяться в матеріалах справи (т. 3,4,5,6).

Перевезення великогабаритного вантажу здійснювалось великотоннажним транспортом, з урахуванням технічних можливостей, послуги з перевезення надавали сторонні організації - перевізники, про що складені відповідні договори та акти приймання-передачі виконаних робіт по кожному перевезенню.

Перевезення малогабаритних вантажів здійснювалось автомобілем НОМЕР_3, який є власність позивача, про що зазначено у товарно-транспортних накладних.

Для здійснення перевезення сировини, матеріалів та готової продукції позивачем придбавались паливо - мастильні матеріали, які в подальшому використані позивачем у власній господарській діяльності. Оплата за придбані паливо - мастильні матеріали здійснювалась позивачем готівковими грошовими коштами, що підтверджується фіскальними чеками від підприємств - постачальників (т. 7 а.с. 75).

Таким чином суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що придбані паливно-мастильні матеріали (дизельне пальне та газ) використані позивачем за цільовим призначенням у власній господарській діяльності, а саме для здійснення перевезення придбаної сировини, матеріалів та готової продукції на власних транспортних засобах, які в подальшому були використані в підприємницькій діяльності з отриманням доходу.

При цьому, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо помилковості доводів відповідача про необхідність дотримання позивачем норм витрат палива і мастильних матеріалів встановлених для підприємств, які мають іншу організаційно-правовою форму.

Також, суд першої інстанції, враховуючи поясненнями представника позивача та докази оплати вартості послуг зв'язку ПрАТ «МТС Україна», вірно встановив наявність обставин використання позивачем в своїй господарській діяльності мобільного телефону «Iphone 5 white apple ref» в якості навігатора, який надає можливість визначити найкоротший та найбільш вигідний маршрут перевезення матеріалів та фотокамери, яка дозволяє отримувати чіткі фотографії зразків готової продукції, для подальшого їх продажу (т. 7 а.с. 38-55).

Отже позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат вартість придбаних паливно-мастильних матеріалів, мобільного телефону та доведено використання їх у власній господарській діяльності для отримання доходу.

Враховуючи викладене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про протиправність висновку відповідача про заниження позивачем оподатковуваного доходу за 2013-2015 роки, отриманого від здійснення господарської діяльності, та, відповідно, заниження податкових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб та сум нарахованого єдиного внеску.

Щодо встановленого порушення позивачем вимог пункту 1 частини 2 статті 6, частини 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що платіжне доручення на перерахування єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування було надіслано позивачем до банківської установи АТ «Таскомбанк» 09.02.2016. Проте, кошти в оплату єдиного соціального внеску списані банком з рахунку позивача 10 лютого 2016 року.

Отже, враховуючи положення п. 129.6 ст.129 Податкового кодексу України щодо відповідальності банку порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, суд першої інстанції правильно зазначив, що позивач виконав свій обов'язок зі сплати єдиного внеску за 2015 рік.

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Між тим відповідач зазначеного обовязку не виконав.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області - залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 3 листопада 2016 року у справі №808/1859/16 без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст ухвали виготовлений 23 грудня 2016 року.

Головуючий:В.Є. Чередниченко

Суддя:С.М. Іванов

Суддя:О.М. Панченко