Постанова № 63717715, 27.12.2016, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/5739/16

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2016 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Бойко О.Я.,

за участі:

секретаря судового засідання Белінського Г.В.,

представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2, за довіреністю ,

представників відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 за

довіреністю ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_6 СНД» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одеса Міжрегіонального головного управління ДФС про скасування податкових повідомлень рішень,

СУТЬ СПОРУ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_6 СНД» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одеса Міжрегіонального головного управління ДФС в якому позивач з урахуванням змін до позову просив суд:

1.Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одеса Міжрегіонального головного управління ДФС від 11.05.2016 року № НОМЕР_1, яким зменшено розмір відємного значення суми податку на додану вартість за грудень 2014 року в розмірі 846 500,00 грн.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одеса Міжрегіонального головного управління ДФС від 27.05.2016 року № НОМЕР_2, яким зменшено суму відємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 77 498 072 грн.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одеса Міжрегіонального головного управління ДФС від 27.10.2016 року № НОМЕР_3, яким збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 20 105 749 грн., та нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 10 052 874,50 грн.

4. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одеса Міжрегіонального головного управління ДФС від 26.10.2016 року № НОМЕР_4, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 17 864 113,00 грн., та нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 8 932 056,50 грн.

5. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одеса Міжрегіонального головного управління ДФС від 26.10.2016 року № НОМЕР_5, яким збільшено грошове зобовязання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 4 264 037 грн. та нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1 066 009 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у м. Одеса Міжрегіонального головного управління ДФС провела планову виїзну перевірку ТОВ «ОСОБА_6 СНД» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства в період з 01.01.2012 р. по 31.12.2014 р.

За результатами перевірки відповідач склав акт від 25.04.2016 р. № 77/28-08-14/33268860/2, згідно з висновками якого позивач порушив низку статей ПК України.

На підставі акту перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення рішення від 11.05.2016 року № НОМЕР_6, №0000274100, №0000284100, №0000291400, №0000301400, №0000311400.

Рішення були оскаржені Товариством в адміністративному порядку до Міжрегіонального головного управління ДФС Центрального офісу з обслуговування великих платників.

Рішенням про результати розгляду первинної скарги від 29.07.2016 р. № 16491/10/28-10-104-33 вимоги позивача задоволено частково, а саме скасовано податкове повідомлення рішення від 11.05.2016 р. № НОМЕР_7, інші податкові повідомлення рішення залишено без змін, скарга у відповідній частині без задоволення.

Рішення та Рішення Центрального офісу були оскаржені позивачем в адміністративному порядку до ДФС України у повторній скарзі.

Рішенням про результати розгляду скарги від 17.10.2016 року № 22386/6/99-99-01-02-25 вимоги позивача задоволено частково, а саме скасовано податкові повідомлення рішення №0000264100, №0000274100, №0000284100, №0000291400, №0000301400.

На виконання рішення ДФС відповідач залишив в силі податкове повідомлення рішення № НОМЕР_1 від 11.05.2016 року та видав нові податкові повідомлення рішення від 27.10.2016 року № НОМЕР_2, №0000961400, №0000941400, №0000931400.

Позивач вважає зазначені податкові повідомлення рішення такими, що складені з порушенням чинного законодавства України протиправними, та такими, що належать до скасування.

Представники позивача у судовому засідання позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили задовольнити з підстав викладених у позовній заяві та змінах до неї (т.1 а.с.4-43).

Представники відповідача у судовому засіданні просили у задоволенні позову відмовити з підстав зазначених у запереченні на адміністративний позов (т.57 а.с.74-105) .

Представники відповідача в обґрунтування заперечення зазначили, що оскаржуване податкове повідомлення рішення не належить до скасування оскільки винесені правомірно.

Також представники відповідача зазначили, що при реалізації права на податковий кредит платник повинен довести факт придбання товарів з метою виконання операцій, які є обєктом оподаткування ПДВ та податком на прибуток, а також надати належним чином оформлені первинні облікові документи на купівлю товарів та податкові накладні. Зазначені документи мають відповідати встановленим законодавствам вимогам, містити несуперечливу та достовірну інформацію, підтверджувати реальність виконання платником відповідних господарських операцій.

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Обовязок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту первинними документами покладається на платника - покупця товарів (робіт, послуг), саме він виступає субєктом, який використовує при обчисленні кінцеві суми податку, що належать сплати до бюджету суму податкового кредиту з ПДВ, визначену постачальником.

Однак впродовж перевірки первинних документів щодо взаємовідносин позивача з ТОВ «ВТОРМЕТЕКСПОРТ», ТОВ «ПАРИТЕТ-АГРО», ТОВ «СІДРЕЙЛ», ТОВ «КОМПАНІЯ КВАДРО-К» до перевірки не надано. Тобто не підтверджено придбання постачальником товарів та їх походження, не надання первинних документів, які б містили дану інформацію, щодо виробників та відповідної якості.

Впродовж перевірки інспектори СДПІ з ОВП у м. Одеса МГУ ДФС опрацювали та врахували інформацію згідно з інформаційними даними Податкового блоку щодо ланцюга придбання товарів позивачем у постачальників.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить задовольнити. Свій висновок суд вмотивовує наступним чином. Так, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «ОСОБА_6 СНД» зареєстроване 22.12.2004 року Виконкомом ЮМР свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи від 22.12.2004 року за № 15581020000000039.

ТОВ «ОСОБА_6 СНД» взято на податковий облік в органах ДПС 23.12.2004 року за № 347 перебуває на обліку в СДПІ з обслуговування великих платників у м. Одесі МГУ ДФС.

Основними видами діяльності товариства є виробництво олії та тваринних жирів, виробництво маргарину і подібних харчових жирів, оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, оліями та жирами, тощо.

Спеціалізована ДПІ з обслуговування великих платників у м. Одеса Міжрегіональне головне управління ДФС в період з 24.12.2015 р. по 11.04.2016 р. провела планову виїзну документальну перевірку ТОВ «ОСОБА_6 СНД» з питань дотримання вимог податкового законодавства в період з 01.01.2012 р. по 31.12.2014 р. валютного та іншого законодавства в період з 01.01.2012 р. по 31.12.2014р.

За результатами перевірки відповідач склав акт від 25.04.2016 року № 77/28-08-14/33268860/2 (т.1 а.с.63-206) згідно з висновками якого позивач порушив вимоги ПК України а саме:

-пп.14.1.27, пп.14.136 п.14.1 ст. 14, пп.135.5.15 п.135.5 ст.135, п.137.16 ст. 137, п.138.2 ст.138, п.139.1.9 п.139.1 ст.139 та п.141.1 ст.141 ПК України в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 22 675 261 грн.;

-пп.14.127, пп.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.138.2 ст.138, п.139.1.9, п.139.1 ст.139 та п.141.1 ст.141 ПК України в результаті чого завищено обєкт відємного значення з податку на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 79 408 984 грн.;

-п.46.1 ст.46 пп.49.18.3 п.49.18 ст.49, п.103.9 ст.103 ПК України у звязку з чим із не наданням додатку ПН до рядку 17 податкової декларації з податку на прибуток за 2013 рік нерезиденту ING Bank N.V (Нідерланди);

-пп.186.2, пп.186.3 ст.186, пп.187.1 ст.187, пп.192.1 ст.192 пп.198.3, пп.198.6 ст.198 пп.201.6 пп.201.7 ст.201 ПК України внаслідок чого встановлено завищення суми податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку всього у сумі 30 915 035 грн.;

-пп.186.2, пп.186.3 ст.186, пп.187.1 ст.187, пп.192.1 ст.192 пп.198.3, пп198 пп.201.6 пп.201.7 ст.201 ПК України в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету всього у сумі 20 399 425 та завищення суми податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку всього у сумі 18 907 211 грн. завищення відємного значення різниці поточного звітного (податкового) періоду, що включається до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на суму податку на додану вартість всього у сумі 846 500 грн.;

-п.160.2 ст.160, п.103.3 ст.103 ПК України у звязку із чим не утримано та не сплачено податок на доходи, отримані нерезидентом з джерелом їх походження з України у сумі 2 585 702,40 грн.

На підставі акту перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення рішення від 11.05.2016 року :

-№0000264100 про зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 18 907 211,00 грн. і застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 9 453 607,00 грн.;

-№0000274100 про зменшення розміру відємного значення суми податку на додану вартість за грудень 2014 року в розмірі 846 500,00 грн.;

-№0000284100 про збільшення суми грошового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 20 399 245,00 грн. і застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 10 199 623,00 грн.;

-№0000291400 про зменшення суми відємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 79 408 984,00 грн.;

-№0000301400 про збільшення суми грошового зобовязання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 5172 387,00 грн і застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1 293 097,00 грн.;

-№0000311400 про збільшення суми грошового зобовязання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб в розмірі 2 585 702,44 грн. і застосування штрафних (фінансових ) санкцій в розмірі 646 425,61 грн.

Рішення позивач оскаржив до Міжрегіонального ГУ ДФС Центрального офісу з обслуговування великих платників. Вимоги позивача задоволено частково, а саме скасовано податкове повідомлення рішення від 11.05.2016 року №0000311400.

Податкові повідомлення-рішення та Рішення Центрального офісу з обслуговування великих платників оскаржені позивачем до ДФС України у повторній скарзі.

Рішенням про результати розгляду скарги від 17.10.2016 року № 22386/6/99-99-11-01-02-25 вимоги позивача задоволено частково, а саме скасовано податкові повідомлення рішення від 11.05.2016 року №0000264100, №0000274100, №0000284100,№0000291400, №0000301400 у частині операцій по нарахуванню відсотків за користування кредитними коштами, які були передані, як поворотна фінансова допомога на користь ТОВ «ТД ОСОБА_6 » за період з 23.10.2013 р. по 29.10.2013 р., а також у частині визначення податкового зобовязання з ПДВ та податку на прибуток за рахунок невизнання перевіркою взаємовідносин з ТОВ «ВІДРОДЖЕННЯ», ПП «БЕСАРАБІЯ», ТОВ «ВКФ «ПРОФІ-ІНСТРУМЕНТ», ТОВ «»ХІМЕФЕКТ», ФГ «ЯКОВИНА», ТОВ «ТЕХСИСТЕМА», НВК «СОНАРУС» та у відповідній частині штрафні санкції з вказаних податків та у зазначеній частині рішення офісу великих платників податків ДФС, прийняте в результаті розгляду первинної скарги, а в іншій частині вказані податкові повідомлення рішення, прийняте в результаті розгляду первинної скарги залишено без змін.

На виконання рішення ДФС в порядку передбаченому Порядком надіслання контролюючим органом податкових повідомлень рішень платникам податків (затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.12.2015 р. № 1204, та зареєстрованого у Мінюсті 22.01.2016 р. за № 124/28254), відповідач залишив в силі податкове повідомлення рішення від 11.05.2016 р. № НОМЕР_1, яким зменшено розмір відємного значення суми податку на додану вартість за грудень 2014 р. в розмірі 846 500,00 грн.

Суд встановив, що відповідач прийняв нові податкові повідомлення рішення а саме:

-№0000041400 від 27.10.2016 р., яким зменшено суму відємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 77 498 072 грн. ;

- № НОМЕР_3 від 27.10.2016 р., яким збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 20 105 749 грн. та нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 10 052 874,50 грн.;

-№0000941400 від 26.10.2016 р., яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 17 864 113,00 грн. та нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 8 932 056,50 грн.;

-№0000931400 від 26.10.2016 р., яким збільшено грошове зобовязання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 4 264 037 грн., та нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1 066 099 грн.

З огляду на акт перевірки, підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стали висновки відповідача: про заниження податку на прибуток; завищення об'єкту від'ємного значення з податку на прибуток; про не надання додатку ПН до рядку 17 податкової декларації з податку на прибуток за 2013 рік по нерезиденту ING Bank N.V. (Нідерланди); про завищення суми податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню; про заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету; про завищення від'ємного значення різниці поточного звітного податкового періоду, що включається до складу податкового кредиту наступного звітного податкового періоду.

Порядок формування складу витрат та податкового кредиту визначено Податковим кодексом України від 02.12.2010р. № 2755-VI (надалі по тексту - ПК України).

Так п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України визначено, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до вимог п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

В свою чергу, відповідно до п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з абз.1 п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, згідно з вимогами Податкового кодексу України платник податків не має права включати до складу податкового кредиту суми податку не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. З Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 року № 996-ХІУна даних бухгалтерської звітності базуються фінансова, податкова та інші види звітності.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі установи) врегульовано Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 (далі - Положення).

Відповідно до п. п. 2.1., 2.2 п. 2 Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Таким чином, обов'язковою умовою для визнання та врахування витрат при обчисленні об'єкта оподаткування є здійснення цих витрат в межах провадження господарської діяльності та підтвердження цих витрат відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Так, в акті перевірки відповідач посилається на те, що позивач неправомірно сформував витрати, податковий кредит, визначив суму з відшкодування ПДВ за операціями з придбання соняшникової олії у ТОВ Компанія Квадро-К з огляду на не надання до перевірки: журналу обліку відвідувачів; експлуатаційних дозволів; актів придатності автоцистерн; актів припарки автоцистерн; санітарних паспортів на авто; посвідчень про якість, сертифікатів якості (том1, а.с.85).

Також в акті перевірки відповідач посилався на те, що у СДПІ з ОВП у м. Одесі МГУ ДФС наявна:

- податкова інформація від ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 11.09.2015р. №7652/7/26-50-22-07 за період з 01.01.2012 по 31.07.2015року, в якому виявлені факти, які свідчать про порушення податкового законодавства, а саме: встановлення факту неможливості придбання ТОВ "ОСОБА_7 Квадро-К" товару від ПВП "Квадро" та відвантаження на адресу ТОВ "ОСОБА_6 СНД" (том 1, а.с.157);

- узагальнена податкова інформація від ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 28.08.2015р. №7232/7/26-50-22-07 за період з 01.01.2012 по 31.07.2015року, щодо ПВП "Квадро", де зазначено, що виявлені нереальні господарські операції по причині непідтвердження походження товару по ланцюгу постачання та подальша їх реалізація.

- інформація від Головного управління СБУ м. Києва, щодо штучного створення податкового кредиту з ПДВ, внаслідок удаваних операцій ТОВ "ОСОБА_7 Квадро-К", ПВП "Квадро" з підприємствами з ознаками фіктивності - з ТОВ "Сан Ріо" та ТОВ "Болтон Групп". Вигодонабувачами від удаваних операцій стали підприємства, зареєстровані в різних областях, у томі числі ТОВ "ОСОБА_6 СНД" (том 1, а.с157 );

ОСОБА_8 того, в акті перевірки відповідач посилався на те, що СДПІ з ОВП у м. Одесі звернулось до Управління ветеринарної медицини у Великобурлуцькому районі Харківської області, до Головного управління Держсанепідемслужби у Харківській області та Головного управління Держанепідемслужби у Донецькій області для з'ясування отримання експлуатаційного дозволу на виробництво харчових продуктів ТОВ "ОСОБА_7 Квадро-К" та ПВП "Квадро" (код 24126303). В отриманих відповідях зазначено, що підприємства не звертались за отриманням дозволу та експлуатаційний дозвіл не видавався (том 1а.с.86);

Суд з даними висновками не погоджується, виходячи з наступного.

Впродовж судового розгляду справи суд встановив, що ТОВ «ОСОБА_6 СНД» (Покупець) та ТОВ «Компанія «Квадро-К» уклали договір поставки №1/322 від 28 березня 2012 року. Згідно з умовами даного договору Продавець зобов'язується поставити, а Покупець зобов'язується прийняти та сплатити соняшникову олію у відповідності до окремих специфікацій. До даного договору сторони уклали наступні додаткові угоди: №1 від 19 квітня 2012 року; №2 від 27 грудня 2012 року; №3 від 04 квітня 2013 року; №5 від 19 квітня 2013 року; №6 від 27 грудня 2013 року; №7 від 01 квітня 2014 року; №8 від 26 вересня 2014 року; №9 від 31 жовтня 2014 року; №9/1 від 31 жовтня 2014 року; №10 від 13 листопада 2014 року; №11 від 25 листопада 2014 року; №12 від 22 грудня 2014 року. До даного договору було укладено наступні специфікації: №20 від 17 квітня 2014 року про поставку соняшникової олії нерафінованої першого сорту у кількості 300 Мт на загальну суму на загальну суму 3030000 грн.; №15 від 16 серпня 2013 року про поставку соняшникової олії нерафінованої першого сорту у кількості 500 Мт на загальну суму на загальну суму 3700000 грн.; №14 від 18 червня 2013 про поставку соняшникової олії нерафінованої першого сорту у кількості 300 Мт на загальну суму на загальну суму 2940000 грн.; №13 від 13 травня 2013 року про поставку соняшникової олії нерафінованої першого сорту у кількості 300 Мт на загальну суму на загальну суму 2940000 грн.; №12 від 25 квітня 2013 року про поставку соняшникової олії нерафінованої першого сорту у кількості 300 Мт на загальну суму на загальну суму 2904000 грн.; №11 від 10 квітня 2013 року про поставку соняшникової олії нерафінованої першого сорту у кількості 300 Мт на загальну суму на загальну суму 2910000 грн.; №10 від 04 квітня 2013 року про поставку соняшникової олії нерафінованої першого сорту у кількості 500 Мт на загальну суму на загальну суму 4860000 грн.; №22 від 02 травня 2014 року про поставку соняшникової олії нерафінованої першого сорту у кількості 500 Мт на загальну суму на загальну суму 5125000 грн.; №21 від 01 травня 2014 року про поставку соняшникової олії нерафінованої першого сорту у кількості 300 Мт на загальну суму на загальну суму 3075000 грн.; №19 від 04 квітня 2014 року про поставку соняшникової олії нерафінованої першого сорту у кількості 450 Мт на загальну суму на загальну суму 4320000 грн.; №18 від 28 березня 2014 року про поставку соняшникової олії нерафінованої першого сорту у кількості 300 Мт на загальну суму на загальну суму 2850000 грн.; №17 від 24 березня 2014 року про поставку соняшникової олії нерафінованої першого сорту у кількості 200 Мт на загальну суму на загальну суму 1840000 грн.; №27 від 16 червня 2014 року про поставку соняшникової олії нерафінованої першого сорту у кількості 500 Мт на загальну суму на загальну суму 5250000 грн.; № 26 від 30 травня 2014 року про поставку соняшникової олії нерафінованої першого сорту у кількості 400 Мт на загальну суму на загальну суму 4240000 грн.; №25 від 26 травня 2014 року про поставку соняшникової олії нерафінованої першого сорту у кількості 300 Мт на загальну суму на загальну суму 3180000 грн.; №24 від 15 травня 2014 року про поставку соняшникової олії нерафінованої першого сорту у кількості 300 Мт на загальну суму на загальну суму 3084000 грн.; № 23 від 08 травня 2014 року про поставку соняшникової олії нерафінованої першого сорту у кількості 500 Мт на загальну суму на загальну суму 5125000 грн.; №37 від 22 грудня 2014 року про поставку соняшникової олії нерафінованої першого сорту у кількості 200 Мт на загальну суму на загальну суму 3140000 грн.; №36 від 18 листопада 2014 року про поставку соняшникового жмиху ГОСТ 80-96 у кількості 500 Мт на загальну суму на загальну суму 1600000 грн.; №35 від 31 жовтня 2014 року про поставку соняшникового жмиху ГОСТ 80-96 у кількості 500 Мт на загальну суму на загальну суму 1375000 грн.; №34 від 23 жовтня 2014 року про поставку соняшникової олії нерафінованої першого сорту у кількості 500 Мт на загальну суму на загальну суму 5550000 грн.; №33 від 25 вересня 2014 року про поставку соняшникової олії нерафінованої першого сорту у кількості 1000 Мт на загальну суму на загальну суму 10900000 грн.; №32 від 08 вересня 2014 року про поставку соняшникової олії нерафінованої першого сорту у кількості 1000 Мт на загальну суму на загальну суму 10700000 грн.; №31 від 21 серпня 2014 року про поставку соняшникової олії нерафінованої першого сорту у кількості 500 Мт на загальну суму на загальну суму 5350000 грн.; №30 від 13 серпня 2013 року про поставку соняшникової олії нерафінованої першого сорту у кількості 500 Мт на загальну суму на загальну суму 5350000 грн.; №29 від 18 липня 2014 року про поставку соняшникової олії нерафінованої першого сорту у кількості 500 Мт на загальну суму на загальну суму 5200000 грн.; №28 від 23 червня 2014 року про поставку соняшникової олії нерафінованої першого сорту у кількості 500 Мт на загальну суму на загальну суму 5300000 грн.. Кожною окремою специфікацію також визначалось якість, вартість одиниці товару, строки поставки.

На підтвердження реальності господарських операцій за вищезазначеними договорами позивачем до перевірки та до суду позивач надав наступні первинні документи: договір поставки та додаткові угоди до нього, специфікації до договору поставки, додаткові угоди до специфікацій, видаткові накладні, податкові накладні, акти невідповідності, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення, посвідчення якості, журнал реєстрації ТТН автотранспорту (тома 17-22,50-57).

При цьому, до зазначених первинних документів у акті перевірки відповідач не зазначив жодних зауважень.(том.1, а.с.85-86).

Зазначені документи не містять будь-яких невідповідностей, з цих документів можливо встановити зміст господарських операції та прослідкувати отримання позивачем товару з належними супровідними документами, в'їзд транспортних засобів на територію ТОВ «ОСОБА_6 СНД», тощо.

Відповідно до приписів ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» «1. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. 2. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.».

В той же час, згідно з приписами пп. 20.1.6. п. 20.1. ст. 20 ПКУ Контролюючі органи мають право «запитувати та вивчати під час проведення перевірок первинні документи, що використовуються в бухгалтерському обліку, регістри, фінансову, статистичну та іншу звітність, пов'язану з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, виконанням вимог законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.

Отже, витрати для цілей оподаткування податком на прибутку мають підтверджуватись: первинними документами (договори та специфікації до них, податкові та видаткові накладні, акти виконаних робіт тощо), рахунками, платіжні доручення, банківські ордери, податкові декларації, розрахунки та інші тотожні документи.

Таким чином, суд робить висновок, що господарські операції позивача із зазначеним вище контрагентом підтверджені усіма необхідними первинними документами.

Окремо, суд звертає увагу на те, що вимоги щодо предявлення до перевірки журналів обліку відвідувачів є безпідставними та не стосується предмету перевірки та не може слугувати підтвердженням будь-яких відомостей. що мають значення для бухгалтерського та/або податкового обліку, оскільки вїзд на територію позивача автомобільного транспорту фіксується у журналах вїзду - виїзду транспорту та в журналі реєстрації ТТН (CMR) автотранспорту.

Суд також не приймає до уваги посилання відповідача на податкову інформацію, отриману від ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 11.09.2015р. №7652/7/26-50-22-07 за період з 01.01.2012 по 31.07.2015 року, в якій виявлені факти, які свідчать про порушення податкового законодавства, оскільки чинне законодавство не передбачає обов'язку для суб'єктів господарювання перевіряти умови здійснення господарської діяльності їх контрагентами (наявність матеріальної технічної бази та трудових ресурсів, земельних ділянок, правильність ведення бухгалтерського обліку та сплати податків, подання звітів про обсяги виробленої сільськогосподарської продукції, постійне знаходження за місцем реєстрації) та не передбачає відповідальності платника податків за дії третіх осіб за відсутності вини платника. Зазначена правова позиція викладена в постановах Вищого адміністративного суду України № К/800/14770/15 від 20.05.2015 року, № К/9991/44826/12 від 05.10.2015 року.

ОСОБА_8 того, наявність порушень податкового законодавства зі сторони контрагента позивача не може бути безумовною підставою для визначення податкових зобов'язань позивачу, оскільки позивач не може нести відповідальність за порушення податкового законодавства своїми контрагентами. Жодна норма законодавства не вимагає від платника податків контролювати сплату своїм контрагентом до бюджету податків та ведення ним бухгалтерського та податкового обліку. Контроль за дотриманням платниками податків податкового законодавства та своєчасну сплату ними податків здійснює податкова служба.

При цьому суд враховує положення ст.244-2 КАС України щодо обов'язковості рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, та Постанову Верховного Суду України від 11.01.2011 року по справі ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської ОДПІ, в якому зазначено, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Вимога закону щодо надмірної сплати ПДВ як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платником стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Суд також критично ставиться щодо посилання відповідача на узагальнену податкову інформацію від ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 28.08.2015р. №7232/7/26-50-22-07 за період з 01.01.2012 по 31.07.2015року, щодо ПВП "Квадро", де зазначено, що виявлені нереальні господарські операції по причині не підтвердження походження товару по ланцюгу постачання та подальша їх реалізація, оскільки нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентом порушеннями вимог законодавства. Якщо вказаний контрагент допустив такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, адже законом іншого не передбачено.», та не враховує доводи контролюючих органів щодо вимоги від платника надати певні документи, які не визнано обов'язковими первинним звітними документами, що визначають право платника податків на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту. Зазначена правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 02.03.2016р. по справі №826/16865/14.

Також суд встановив, що факт реальності господарських операцій та факт наявності ресурсів з ТОВ Компанія Квадро-К, ПВП Квадро був встановлений рішеннями адміністративних судів, які набрали законної сили по справам №820/2233/16; №820/11069/15 (том 57).

Відповідно адміністративними судами був встановлений факт реальності правочинів ТОВ Компанія Квадро-К, ПВП Квадро з іншими контрагентами в період укладання та виконання правочинів позивача та ТОВ Компанія Квадро-К.

З огляду на викладене, суд робить висновок, що твердження відповідача про нереальність господарських операцій позивача та ТОВ Компанія Квадро-К, а також неможливість придбання ТОВ «ОСОБА_7 Квадро-К» товару від ПВП «Квадро» та відвантаження на адресу ТОВ «ОСОБА_6 СНД» є недоведеними.

При цьому, суд вважає необґрунтованим перекладання відповідальності на позивача за діяльність юридичних осіб по другому та наступних ланцюгах постачання, з якими позивач взагалі не мав жодних відносин та не міг перевірити їх статус та діяльність.

Підсумовуючи вищевикладене, суд зазначає, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Аналогічна правова позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11.

Також, суд прийшов до висновку про неможливість використання наданої податкової інформації стосовно ТОВ Компанія Квадро-К, ПВП Квадро в якості належного та допустимого доказу, виходячи з наступного.

Статтею 83 ПКУ встановлений перелік матеріалів, які є підставами для висновків під час проведення перевірок, в якому міститься «податкова інформація» (пп.83.1.2 п.83.1 ст.83).

Проте суд вважає, що використання перевіряючими для викладення своїх висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства у якості податкової інформації висновків викладених на підставі аналізу даних ЄРПН інших ДПІ щодо не підтвердження реальності реалізації товару та послуг контрагентами позивача, не відповідає поняттю податкової інформації у розумінні ст.83 ПКУ.

Відповідно до пп.14.1.171 п.14.1 ст.14 ПКУ термін податкова інформація використовується у ПКУ у значенні, визначеному Законом України «Про інформацію».

Статтею 16 Закону України «Про інформацію» визначено, що податкова інформація - сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб'єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому ПКУ. Правовий режим податкової інформації визначається ПКУ та іншими законами.

Порядок отримання та збору податкової інформації визначений ст.72,73 ПКУ. Аналіз вказаних норм свідчить про те, що вказана інформація відображена у відповідних документах, наданих платником податку або іншими особами. Відповідно до пп.72.1.5 п.72.5 ПКУ для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності державної податкової служби використовується інформація, що надійшла за результатами податкового контролю.

Оскільки способами здійснення податкового контролю відповідно до ст.62 ПКУ є у тому числі інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів, то у співвідношенні ст.72,73,62 ПКУ до пп.72.1.5 п.72.5 ПКУ відноситься інформація, що надійшла за результатами податкового контролю, а саме: ведення обліку платників податків; перевірки та звірки відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірки щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Саме податкову інформацію відносно контрагента контрагенту позивача використовувала інша ДПІ та викладала свої висновки про неможливість підтвердження реалізації товарів та послуг, що є підставою для направлення запиту та при інших умовах перевірки саме вказаних платників податків, тобто контрагентів позивача, а не його самого. В даній інформації, яка визначена як податкова інформація, не міститься жодних доказів щодо порушення податкового законодавства саме позивачем, а наявні лише припущення.

При цьому при наявності підстав для перевірки контрагентів позивача висновки цих перевірок відносно самого позивача можливо було б використати тільки за умовою прийняття податкових повідомлень - рішень відносно цих контрагентів за результатами їх перевірок

Пунктом 86.7 ст.86 ПКУ щодо оформлення результатів перевірок визначено, що контролюючим та іншим державним органам забороняється використовувати акт перевірки як підставу для висновків стосовно взаємовідносин платника податків з його контрагентами, якщо за результатами складення акта перевірки податкове повідомлення-рішення не надіслано (не вручено) платнику податків або воно вважається відкликаним відповідно до статті 60 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного.

Згідно з ч.ч.1,4 ст.70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до ч.3 ст.86 КАС України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Пунктом 5 розділу ІІ Порядку №727 визначено, що факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством.

Згідно із п. 4 розділу ІІІ Порядку у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті документальної перевірки фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів (міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування), що порушені платником податків, зазначити період (календарний день, місяць, квартал, півріччя, три квартали, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, при здійсненні якої вчинено це порушення; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів, документів податкового або бухгалтерського обліку, інших документів, що підтверджують факт порушення, або у разі ненадання їх для перевірки - зазначити перелік цих документів.

Акт перевірки від 25.04.2016 № 77/28-08-14/33268860/2 відносно позивача не відповідає вказаним вимогам.

Суд вважає, що посилання відповідача в обґрунтування висновків ОСОБА_3 перевірки про порушення позивачем податкового законодавства на обставини зазначені в інформації, отриманої від інших ДПІ стосовно порушень контрагентами позивача, яка не містить відомостей щодо перевірки цих контрагентів, та прийняття відносно них податкових повідомлень-рішень, не ґрунтується на вимогах законодавства, та відповідно не можуть бути підставою для прийняття контролюючим органом податкових повідомлень-рішень.

Щодо наявності кримінального провадження суд дійшов до висновку, що сам по собі факт наявності відкритого кримінального провадження, може свідчити лише про можливі порушення законодавства контрагентом позивача та іншими особами по ланцюгу поставок, але, в будь-якому випадку, така кримінальна справа не може стосуватися податкових зобов'язань позивача та слугувати доказом безтоварності господарських операцій. Така позиція узгоджується із позицією Верховного суду України, викладеною в постанові від 21.01.2015 року по справі № 6-197цс14.

Враховуючи нормативні приписи ст. 62 Конституції України, можна стверджувати, що сама по собі наявність відкритого кримінального провадження, в якому ведеться досудове розслідування, не може слугувати підставою для визнання господарських операцій фіктивними/нереальними/безтоварними, адже відповідний факт фіктивного підприємництва не був встановлений вироком суду, що набрав законної сили. Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 25.01.2016 року № К/800/54106/13.

ОСОБА_8 того, результати оперативно-розшукових заходів в рамках кримінальної справи є не доказами, а лише відомостями про джерело тих фактів, які можуть стати доказами у податковому спорі після їх закріплення належним процесуальним шляхом. А відтак - отримана у ході досудового слідства про кримінальній справі інформація, на яку посилається ДПІ на обґрунтування своїх доводів про недобросовісність учасників спірних правочинів, не може сама по собі вважатися такою, що підтверджує чи спростовує конкретні факти. Дана позиція була викладена в постанові ВАСУ від 25.09.2014р. по справі № 826/10223/13-а

Посилання відповідача в акті перевірки на відсутність експлуатаційного дозволу у постачальника ТОВ «Квадро-К» не заслуговують на увагу, оскільки відсутність або наявність у субєкта господарювання певного дозвільного документа має оцінюватись у межах спеціальних норм права, та у передбачених Законом випадках породжує правові наслідки саме для такого господарюючого субєкте. Спроба Відповідача покласти на Позивача передбачену податковим законодавством відповідальність з приводу відсутності у «контрагента контрагента» (по ланцюгу постачання) будь якого дозвільного документу суперечить засадам справедливості та порушують приписи ст. 61 Конституції України щодо індивідуалізації юридичної відповідальності.

Так само у своїй постанові від 25.09.2014р. по справі К/800/15845/14 Вищий адміністративній суд України зазначив, що «чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагента, фактичного знаходження його за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останнього. За умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу».

Окрім вищевикладеного, взаємовідносини позивача з вказаним вище контрагентом вже були предметом перевірок СДПІ за результатами, яких порушень не виявлено, про що складено довідки від 25.02.2015 №1/28-08-41/33268860/4; № 36/41-0/33268860/14 від 06.11.13; № 5/41/33268860/7 від 08.01.14; №21/28-08-41/33268860/5 від 26.02.2015 (том 49).

Також суд зазначає про наявність в матеріалах справи витягу з ЄДРПОУ, виписки з ЄДРПОУ, свідоцтва про реєстрацію платника податків на додану вартість та інших документів, що підтверджують правосубєктність та податковий стан контрагента, які позивач отримав від ТОВ Компанія Квадро-К до укладання договору поставки №1/322 від 28 березня 2012 року.

З огляду на викладене, суд робить висновок, що твердження відповідача про нереальність господарських операцій позивача та ТОВ Квадро-К є недоведеними та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

З огляду на акт перевірки, відповідач стверджує, що позивач неправомірно сформував витрати та податковий кредит за операціями з оренди залізничного рухомого складу від ТОВ «Сідрейл». СДПІ обґрунтовує свою позицію виключно з огляду на неможливість проведення зустрічної звірки по взаємовідносинам ТОВ «Сідрейл» з його контрагентом ТОВ «Семікс» (том 1,а.с.102, 147).

Впродовж судового розгляду справи суд встановив, що позивач та ТОВ Сідрейл уклали договір оренди залізничного рухомого складу №01/01-13/12 від 01.01.2013 року, за умовами якого Орендодавець (ТОВ Сідрейл) передає, а Орендатор (ТОВОСОБА_6 СНД) приймає у тимчасове користування залізничний рухомий склад, для перевезення вантажів залізничними дорогами України та СНД у відповідності із діючими нормативно-правовими актами та транспортним законодавством. Найменування, кількість, номера, вартість оренди одиниці рухомого складу, інші характеристики рухомого складу, інформація про власність та його дозвіл на оренду зазначаються в Додатках чи Додаткових угодах до Договору. До даного договору було також укладено: додаткова угода № 1 від 30.04.2013 року, якою вносились зміни до п. 4.2 Договору та встановлювався розмір орендної платні за користування рухомим складом, а саме: орендна плата за одиницю рухомого складу з нумерацією на 5 у розмірі 265 грн. з ПДВ на добу, орендна плата за одиницю рухомого складу з нумерацією на 5 моделей 15-1542, 15-1522 у розмірі 240 грн. з ПДВ на добу, орендна плата за одиницю рухомого складу з нумерацією на 7 у розмірі 310 грн. з ПДВ на добу ; додаткова угода № 2 від 01.05.2013 року, якою вносились зміни до п. 4.2 Договору та встановлювався розмір орендної платні за користування рухомим складом, а саме: орендна плата за одиницю рухомого складу у розмірі 195 грн. з ПДВ на добу; додаткова угода №3 від 01.08.2013 року, якою погоджувались нові інвентарні номери цистерн; додаткова угода №4 від 01.09.2013 року, якою погоджувались нові інвентарні номери цистерн; додаткова угода №5 від 19.12.2013 року, якою вносились зміни до п. 11.9 Договору та змінювався строк дії договору; додаткова угода №6 від 31.12.2013 року, якою вносились зміни до п. 4.2 Договору та встановлювався розмір орендної платні за користування рухомим складом, а саме: орендна плата за одиницю рухомого складу у розмірі 144 грн. з ПДВ на добу. Також до договору оренди залізничного рухомого складу №01/01-13/12 від 01.01.2013 року було укладено додаток №20 від 07.08.2013 року, згідно з яким Орендодавець передавав в оренду Орендатору 3 вагоно-цистерни за ціною 265 грн. з ПДВ на добу; додаток №21 від 11.08.2013 року згідно з яким Орендодавець передавав в оренду Орендатору 3 вагоно-цистерни за ціною 265 грн. з ПДВ на добу, додаток №23 від 16.08.2013 року, згідно з яким Орендодавець передавав в оренду Орендатору 2 вагоно-цистерни за ціною 265 грн. з ПДВ на добу; додаток №24 від 03.09.2013 року, згідно з яким Орендодавець передавав в оренду Орендатору 1 вагоно-цистерни за ціною 265 грн. з ПДВ на добу; додаток № 1 від 01.01.2013 року згідно з яким Орендодавець передавав в оренду Орендатору 26 вагоно-цистерн за ціною 290 грн. з ПДВ на добу.

На підтвердження реальності господарських операцій за вищезазначеними договорами позивачем до перевірки та до суду були надані наступні первинні документи: договір оренди, додаткові угоди, додатки до договору, залізничні накладні, відомості вагонів, платіжні доручення, рахунки на оплату, платіжні доручення, податкові накладні, акти виконаних робіт та послуг (том 51).

При цьому, до зазначених первинних документів у акті перевірки відповідач жодних зауважень не мав.

Зазначені документи не містять будь-яких невідповідностей, з цих документів можливо встановити зміст господарських операцій та прослідкувати використання позивачем орендованого залізничного рухомого складу.

Посилання відповідача на неможливість проведення зустрічної звірки по взаємовідносинам ТОВ «Сідрейл» з його контрагентом ТОВ «Семикс» суд не приймає до уваги, оскільки відповідач не надав жодних доказів, які би свідчили про відсутність ТОВ «Семикс» за місцезнаходженням (витяг з ЄДР на момент здійснення операцій, який би містив інформацію про те, що до реєстру було внесено запис про відсутність вказаного контрагента за місцезнаходженням).

Також відповідач не зазначає на підставі чого ним зроблені висновки про відсутність ТОВ «Семикс» за місцезнаходженням. Так, виходячи з інформації, що міститься в акті перевірки та відсутності посилань на відповідні письмові рапорти, службовцями ДФС не здійснювалися виходи за відповідними податковими адресами з метою перевірки місцезнаходження зазначеного контрагента.

Натомість, суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи наявний витяг з ЄДР, який був залучений позивачем, який свідчить про місцезнаходження ТОВ Семикс на момент здійснення господарських операцій за своєю юридичною адресою (том 57, а.с.2-6).

При цьому, зустрічна звірка не є перевіркою і полягає у зіставленні даних первинних бухгалтерських та інших документів субєкта господарювання, що здійснюється органами ДФС, а тому її результати не можуть беззаепречно свідчити про нереальний характер господарських операцій. ОСОБА_8 того, акт про неможливість проведення зустрічної звірки не створює правових наслідків аналогічних результатам проведення зустрічної звірки, адже первинні документи по взаємовідносинах з контрагентами податковим органом за місцем обліку не досліджувались, а тому такий акт не має статусу податкової інформації і не може вважатися доказом вчинення порушень податкового законодавства. Аналогічної позиції притримується Вищий адміністративний суд України в своїй ухвалі від 07.04.2015 року по справі № К/800/4880/15.

Таким чином, ТОВ Семикс не має жодного відношення до вищевказаних вагонів рухомого залізничного складу.

Окремо від іншого, суд звертає увагу, що акт перевірки не містить доказів, які б взагалі підтверджували право власності чи право користування за ТОВ Семикс на певний рухомий склад вагонів, які орендувались позивачем.

Також суд звертає увагу на наявність в матеріалах справи витягу з ЄДРПОУ, виписки з ЄДРПОУ, свідоцтва про реєстрацію платника податків на додану вартість, що підтверджують правосубєктність та податковий стан зазначеного вище контрагента.

Також суд встановив, що факт реальності господарських операцій та факт наявності ресурсів з ТОВ Сідрейл був встановлений рішеннями адміністративних судів, які набрали законної сили по справі № П/811/4571/14 (том 57, а.с.65-73).

Відповідно адміністративними судами вже був встановлений факт реальності правочинів ТОВ Сідрейл з іншими контрагентами в період укладання та виконання правочинів позивача та ТОВ Сідрейл (том 57).

Окрім вищевикладеного, взаємовідносини позивача з вказаним вище контрагентом вже були предметом перевірки СДПІ за результатами, якої в цій частині порушень не виявлено про що складено акт СДПІ з обслуговування ВП у м Одесі МГУ Міндоходів № 38/28-08-41/33268860/19 від 16.04.14 року (том 49 а.с.154).

Разом з тим, суд не приймає доводи Відповідача, щодо розбіжностей в базі САС ПЗ та ПК між ТОВ "ОСОБА_6 СНД" та ТОВ "Сідрейл" на суму 9504грн (арк. 168 акту перевірки (том 1, а.с.145)), оскільки на сторінці 35 ОСОБА_3 перевірки (том 1, а.с.80) відповідач самостійно спростовує даний висновок та зазначає, що у базі ІС "Податковий блок" за січень 2014 року відхилення між ТОВ "ОСОБА_6 СНД" та ТОВ "Сідрейл" дорівнюють 0.00 грн.

Суд наголошує, що питання до контрагента по ланцюгу не можуть бути підставою для притягнення позивача до відповідальності, враховуючи наявність у останнього всіх необхідних документів, оскільки це суперечить нормам чинного законодавства.

З огляду на викладене, суд робить висновок, що твердження відповідача про нереальність господарських операцій позивача та ТОВ Сідрейл, є недоведеними та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

З огляду на акт перевірки, відповідач збільшив податкові зобовязання позивача з ПДВ по операціях з повернення продукції ТОВ Оіл Транс та ТОВ Катеринопільський агропродукт з огляду на: прострочення строків предявлення претензій по якості товару; відсутність висновку експерта Торгово-промислової палати України про неналежну якість поставленого товару; недоведеність факту реальності зберігання товару, дотримання умов зберігання та причин пошкодження товару; відсутність у Товариства документів, які підтверджують повернення продукції від покупців.

Як встановлено під час перевірки та в судовому засіданні, між позивачем та ТОВ Катеринопільський агропродукт було укладено договір №024-Т-0209 від 26 лютого 2009 року, у відповідності до п. 1.1 якого позивач зобов'язувався здійснити поставку продукції тропічних олій/жирів рослинного походження, а ТОВ Катеринопільський Агропродукт зобов'язувався прийняти та сплатити у встановленому даним договором порядку. Згідно з п. 1.3. зазначеного договору, найменування товару, ціна одиниці товару, кількість, якість, вартість партії товару, строки відвантаження на автомобільний транспорт та умови оплати обумовлюються сторонами окремо в специфікаціях до договору. У відповідності до п. 1.4 вищевказаного договору, якість товару підтверджується в місті відвантаження товару на транспортний засіб сертифікатом якості, виданий виробником чи Торгово-промисловою палатою України (том 23, а.с.8-11).

До даного договору було укладено додаткову угоду №2 від 01 січня 2012 року, якою було внесені зміни до п. 1.8 розділу І Предмет договору та викладено його в наступній редакції 1.8. У випадку виникнення претензій по якості чи кількості товару, Покупець має право предявити претензії по якості товару до закінчення строку придатності Товару після отримання товару із обовязковим наданням оригіналу акту прийому продукції за участю представника Продавця чи висновку експерта торгово-промислової палати України, а також документів, що підтверджують схоронене перевезення товару, що виключають доступ до транспортного засобу чи пошкодження товару в процесі транспортування, копії транспортної накладної та документів про приймання товару. У випадку перевищення строку придатності товару чи ненадання вказаних документів, товар вважається прийнятим по якості і в кількості, згідно з умовами договору, а претензії по якості та кількості не розглядаються по суті (том 23, а.с.12).

Додатковою угодою № 3 від 24 грудня 2012 року, до вищевказаного договору, були внесені зміни, а саме до п. 9.1 договору та змінений загальний строк дії договору та доповнено договір п. 8.3, яким обумовлюється використання персональних даних (том 23, а.с.13).

Додатковою угодою № 4 від 28 травня 2014 року, до вищевказаного договору, було внесено зміни, а саме доповнено договір п. 4.8. щодо порядку розрахунку ціни Товару (том 23, а.с 14).

На підтвердження реальності господарських операцій за вищезазначеним договором позивачем до перевірки та до суду були надані наступні первинні документи: договори поставки (включаючи специфікації до них і додаткові угоди), рахунки-фактури, платіжні доручення, товарно-транспортні накладні (складені на етапі поставки покупцеві і на етапі повернення товарів продавцю), видаткові накладні, податкові накладні, акти повернення постачальнику, акти невідповідності якості, службові записки, розрахунки коригувань кількісних і вартісних показників податкової накладної, сертифікати походження та сертифікати якості товарів (23том) .

ОСОБА_8 того, під час перевірки та в судовому засіданні було встановлено, що між позивачем та ТОВ Оіл Транс було укладено договір № 1/1690 від 04 грудня 2012 року, у відповідності до п. 1.1 якого позивач зобов'язується здійснити поставку продукції тропічних олій/жирів рослинного походження, а ТОВ Оіл Транс зобов'язується провести оплату а також прийняти товар у встановленому даному договорі та додатках до даного договору порядку. У відповідності до п. 1.3. зазначеного договору, зазначеного договору, найменування товару, ціна одиниці товару, кількість, якість, вартість партії товару, строки відвантаження на автомобільний транспорт чи в залізничні вагони та умови оплати обумовлюються сторонами окремо в додатках до договору. У відповідності до п. 1.4 вищевказаного договору, якість товару підтверджується в місті відвантаження товару на транспортний засіб сертифікатом якості, виданий виробником (23 том).

До даного договору була укладена додаткова угода №1 від 04 грудня 2012 року, якою було внесені зміни до п. 1.9 розділу І Предмет договору та викладено його в наступній редакції 1.8. У випадку виникнення претензій по якості чи кількості товару, Покупець має право предявити претензії по якості товару на протязі 5 днів після отримання товару із обовязковим наданням оригіналу акту прийому продукції за участю представника Продавця чи висновку експерта торгово-промислової палати України, а також документів, що підтверджують схоронене перевезення товару, що виключають доступ до транспортного засобу чи пошкодження товару в процесі транспортування, копії транспортної накладної та документів про приймання товару. У випадку перевищення строку придатності товару чи ненадання вказаних документів, товар вважається прийнятим по якості і в кількості, згідно умов договору, а претензії по якості та кількості не розглядаються по суті.

На підтвердження реальності господарських операцій за вищезазначеним договором позивачем до перевірки та до суду були надані наступні первинні документи: договори поставки (включаючи додаткові угоди та додатки до них), рахунки-фактури, видаткові накладні, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, податкові накладні, акта бракування, висновки невідповідності якості, акти повернення постачальнику, розрахунки коригувань кількісних і вартісних показників податкової накладної (том 23).

Пунктом 192.1. ст. 192 ПКУ, яка передбачає, що якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

Суд не приймає до уваги твердження відповідача, відображене в акті перевірки щодо прострочення строків предявлення претензій по якості товару, оскільки Позивачем були укладені з ТОВ «Катеринопільський Агропродукт» додаткові угоди до відповідних договорів поставки, згідно з якими претензії щодо якості або кількості товару могли бути заявлені до закінчення терміну придатності товару після його отримання, тобто протягом усього терміну придатності. Також, позивачем було укладено з ТОВ «Оіл Транс» додаткову угоду до відповідних договорів поставки, згідно з якими претензії щодо якості або кількості могли бути заявлені протягом 5 робочих днів після виявлення невідповідностей товару за якістю або кількістю.

Суд також критично ставиться до посилання відповідача в акті перевірки на відсутність висновку експерта Торгово-промислової палати України про неналежну якість поставленого товару, оскільки чинним законодавством України не передбачено, що висновок експерта торгово-промислової палати України є виключним та єдиним можливим доказом неналежної якості товару.

Суд звертає увагу на те, що з договорів, укладених між позивачем та ТОВ Катеринопільський агропродукт, а також ТОВ Оіл Транс вбачається можливість підтвердження неналежної якості поставленого товару двома способами: взаємною згодою сторін або висновком експерта торгово-промислової палати України.

З огляду на матеріли справи, лабораторія позивача підтверджувала обґрунтованість претензій контрагентів та сторони, керуючись умовами укладених договорів та вимогами чинного законодавства України вибрали на власний розсуд, найбільш прийнятний для них спосіб підтвердження неналежної якості товару.

Отже, факт неналежної якості товару був встановлений у відповідності із умовами договору, а відповідно висновки відповідача є безпідставними.

Суд також робить висновок про те, що твердження відповідача щодо відсутності у позивача документів, які підтверджують повернення товарів Товариству та зберігання товарів є хибними, оскільки в матеріалах справи міститься первинна бухгалтерська документація щодо повернення товарів від ТОВ «Катеринопільський агропродукт», а саме: товарно-транспортні накладні, накладні про повернення товару тощо, а також первинна бухгалтерська документація щодо повернення товарів від ТОВ «Оіл Транс», а саме: накладні про повернення товару, договори зберігання товару (том 23).

Окремо суд звертає увагу, що за договорами з ТОВ «Оіл-Транс» товар передавався на зберігання позивачу за договором зберігання і, відповідно, фізично не переміщався, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме: договір зберігання, акти прийому-передачі матеріальних цінностей на зберігання, рахунок-фактура, акт наданих послуг зберігання та інформаційна відомість зберігання.

Суд вважає, що суми проведених донарахувань відповідача є безпідставними, у звязку з тим, що періоди донарахувань, зокрема: січень 2013 року, жовтень 2013 року, грудень 2013 року, лютий 2014 року раніше вже перевірялися відповідачем, в ході документальних позапланових виїзних перевірок правомірності нарахування позивачем сум бюджетного відшкодування ПДВ, про що складено Довідки (ОСОБА_3), якими підтверджено достовірність нарахування та декларування ПДВ у ці періоди.

Зокрема, це підтверджується наступними доказами, наявними в матеріалах справи: довідка СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі ДПС № 113/23-0/33268860/30 від 12.06.13 року; довідка СДПІ з обслуговування ВП у м. Одесі МГУ Міндоходів № 8/41-0/33268860/4 від 30.07.13 року; довідка СДПІ з обслуговування ВП у м Одесі МГУ Міндоходів № 36/41-0/33268860/14 від 06.11.13 року; довідка СДПІ з обслуговування ВП у м Одесі МГУ Міндоходів № 5/41/33268860/7 від 08.01.14 року; акт СДПІ з обслуговування ВП у м Одесі МГУ Міндоходів № 38/28-08-41/33268860/19 від 16.04.14 року (том 49).

З огляду на викладене, суд вважає, що збільшення податкових зобовязань позивача з ПДВ по операціях з повернення продукції ТОВ «Катеринопільський агропродукт» та ТОВ «Оіл Транс» суперечать обставинам справи та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

З огляду на акт перевірки, відповідач стверджує, що позивач неправомірно сформував податковий кредит за операціями з придбання монтажно-будівельних робіт у ПрАТ «БМУ № 17» та ПАТ ВП «Техмаш». Відповідач обґрунтовує свою позицію виключно на підставі службової записки №51/11/15-32-16-02-12 від 19.04.2016р. відділу перевірок сумнівних операцій управління боротьби з відмиванням доходів, отриманих злочинним шляхом ГУ ДФС в Одеській області та документальної перевірки, без реквізитів. На підставі вищевикладених документів, відповідач зробив висновок щодо нереальності виконання будівельно-монтажних робіт ПрАТ «БМУ № 17» та ПАТ ВП «Техмаш» .

Так, як встановлено під час перевірки та в судовому засіданні, між позивачем та ПАТ ВП «Техмаш» від 22 серпня 2013 року було укладено договір підряду №947/864. У відповідності до п. 1.1., розділу І Договору, замовник доручає, а підрядник зобов'язується виконати власними силами та на власний ризик роботи з монтажу технологічних трубопроводів та запірної арматури, виготовлення та монтажу металоконструкцій, зборці та монтажу обладнання на об'єкті замовника Переробний комплекс олійних культур, розташований за адресою: Одеська область, м. Южне, Одесько-Миколаївське шосе, 28 у відповідності до креслень проекту, наданими визначеною замовн

иком проектною організацією (том 11).

При цьому між Позивачем та ПАТ ВП «Техмаш» було укладено протокол погодження договірної ціни вартості 1 людино-години, що був оформлений в якості додатку №1 до договору підряду №947/864 від 22 серпня 2013 року. Згідно даного протоколу вбачається, що сторони погодили вартість 1 людино-години ІТР у розмірі 100 грн. з ПДВ та вартість 1 людино-години монтажника у розмірі 75 грн. з ПДВ.

На підтвердження реальності господарських операцій за вищезазначеними договорами позивачем до перевірки та до суду були надані наступні первинні документи: договір підряду, додатки до договору, акти приймання виконаних підрядних робіт з заявками та нарядами, податкові накладні, витяги з єдиного реєстру податкових накладних, платіжні доручення, довідки про вартість виконаних робіт, журнали обліку відвідувачів по разовим та тимчасовим перепусткам, журнали обліку відвідувачів по разовим та тимчасовим перепусткам. При цьому, до зазначених первинних документів у акті перевірки відповідач жодних зауважень не мав (томи 11-16).

Разом з тим, як встановлено під час перевірки та в судовому засіданні, між позивачем та ПрАТ БМУ №17 було укладено договір підряду №934/761 від 19 липня 2013 року. У відповідності до п. 1.1., розділу І Договору, замовник доручає, а підрядник зобов'язується виконати власними силами та на власний ризик загально будівельні роботи по влаштуванню кабельної міжцехової естакади внутрішньо площадних кабельних мереж на об'єкті замовника Переробний комплекс олійних культур, розташований за адресою: Одеська область, м. Южне, Одесько-Миколаївське шосе, 28 у відповідності до креслень проекту, наданими визначеною замовником проектною організацією.

При цьому між Позивачем та ПрАТ БМУ №17 було укладено договірну ціну на кабельну міжцехову естакаду внутрішньо площадних кабельних мереж, що був оформлений в якості додатку №1 до договору підряду №934/761 від 19 липня 2013 року. Також, між Позивачем та ПрАТ БМУ №17 було також складено звітну відомість ресурсів.

Окрім цього, 12 лютого 2013 року, між позивачем та ПрАТ БМУ №17 було укладено договір підряду №848/141 у відповідності до п. 1.1., розділу І Договору, замовник доручає, а підрядник зобов'язується виконати власними силами та на власний ризик роботи по виготовленню та монтажу воріт будівлі котельної на пальному лузга соняшника на об'єкті замовника Переробний комплекс олійних культур, розташований за адресою: Одеська область, м. Южне, Одесько-Миколаївське шосе, 28 у відповідності до креслень проекту, наданими визначеною замовником проектною організацією.

Також Позивач та ПрАТ БМУ №17 уклали договірну ціну на виготовлення та монтаж воріт будівлі котельної на пальному лузга соняшника, що був оформлений в якості додатку №1 до договору підряду №848/141 від 12 лютого 2013 року. Також, між Позивачем та ПрАТ БМУ №17 було також складено звітну відомість ресурсів.

07 травня 2013 року, між позивачем та ПрАТ БМУ №17 було укладено договір підряду №883/465 у відповідності до п. 1.1., розділу І Договору, замовник доручає, а підрядник зобов'язується виконати власними силами та на власний ризик роботи по влаштуванню свайних підґрунть та ростверків під перехідну галерею на об'єкті замовника Переробний комплекс олійних культур, розташований за адресою: Одеська область, м. Южне, Одесько-Миколаївське шосе, 28 у відповідності до креслень проекту, наданими визначеною замовником проектною організацією.

При цьому між Позивачем та ПрАТ БМУ №17 було укладено договірну ціну на влаштування свайних підґрунть та ростверків під перехідну галерею, що був оформлений в якості додатку №1 до договору підряду №883/465 від 07 травня 2013 року. Також, між Позивачем та ПрАТ БМУ №17 було також складено звітну відомість ресурсів.

ОСОБА_8 того, 16 жовтня 2013 року, між позивачем та ПрАТ БМУ №17 було укладено договір підряду №1004/1080 у відповідності до п. 1.1., розділу І Договору, замовник доручає, а підрядник зобов'язується виконати власними силами та на власний ризик роботи по влаштуванню монолітної залізобетонної підпорної стінки зливо-наливної естакади цеху екстракції на об'єкті замовника Переробний комплекс олійних культур, розташований за адресою: Одеська область, м. Южне, Одесько-Миколаївське шосе, 28 у відповідності до креслень проекту, наданими визначеною замовником проектною організацією.

При цьому між Позивачем та ПрАТ БМУ №17 було укладено договірну ціну на влаштування монолітної залізобетонної підпорної стінки зливо-наливної естакади цеху екстракції, що був оформлений в якості додатку №1 до договору підряду №1004/1080 від 16 жовтня 2013 року. Також, між Позивачем та ПрАТ БМУ №17 було також складено звітну відомість ресурсів.

ОСОБА_8 того, 07 квітня 2014 року, між позивачем та ПрАТ БМУ №17 було укладено договір підряду №239 у відповідності до п. 1.1., розділу І Договору, замовник доручає, а підрядник зобов'язується виконати власними силами та на власний ризик роботи по влаштуванню бетонного підґрунтя на об'єкті замовника тверде покриття І переробного комплексу олійних культур, розташований за адресою: Одеська область, м. Южне, Одесько-Миколаївське шосе, 28 у відповідності до креслень проекту, наданими визначеною замовником проектною організацією.

При цьому між Позивачем та ПрАТ БМУ №17 було укладено договірну ціну на влаштування бетонного підгрунтя площею 1000 кв.м., що був оформлений в якості додатку №1 до договору підряду №239 від 07 квітня 2014 року. Також, між Позивачем та ПрАТ БМУ №17 було також складено звітну відомість ресурсів.

На підтвердження реальності господарських операцій за вищезазначеними договорами позивачем до перевірки та до суду були надані наступні первинні документи: договір підряду, додатки до договору, акти приймання виконаних підрядних робіт з заявками та нарядами, податкові накладні, витяги з єдиного реєстру податкових накладних, платіжні доручення, довідки про вартість виконаних робіт, журнали обліку відвідувачів по разовим та тимчасовим перепусткам, журнали обліку відвідувачів по разовим та тимчасовим перепусткам.

Всі зазначені вище договори та первинні документи до них знаходяться в матеріалах справи (томи 5-10).

Водночас суд зауважує, що до зазначених первинних документів в акті перевірки відповідач жодних зауважень не мав .

Суд критично ставиться до посилання відповідача на службову записку №51/11/15-32-16-02-12 від 19.04.2016р. відділу перевірок сумнівних операцій управління боротьби з відмиванням доходів, отриманих злочинним шляхом ГУ ДФС в Одеській області та документальної перевірки, без реквізитів та вважає що зазначені документи не є належними та допустимими доказами нереальності виконання будівельно-монтажних робіт ПрАТ «БМУ № 17» та ПАТ ВП «Техмаш», оскільки Позивач, будучи відокремленою юридичною особою, не може нести відповідальність за дії третіх осіб та не може нести відповідальність за відсутності вини.

ОСОБА_8 того, суд звертає увагу на те, що Договорами з ПрАТ «БМУ № 17» та ПАТ ВП «Техмаш» та чинним законодавством України передбачено право залучати для виконання робіт субпідрядників.

Також суд встановив, що безпідставність донарахувань по взаємовідносинам з ПрАТ «БМУ № 17» та ПАТ ВП «Техмаш» підтверджується тим, що відповідні операції вже були предметом перевірок з приводу правомірності нарахування позивачем сум бюджетного відшкодування, про що складено Довідки (ОСОБА_3).

Зокрема, це підтверджується наступними доказами, наявними в матеріалах справи: довідка СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі ДПС № 113/23-0/33268860/30 від 12.06.13 року; довідка СДПІ з обслуговування ВП у м. Одесі МГУ Міндоходів № 8/41-0/33268860/4 від 30.07.13 року; довідка СДПІ з обслуговування ВП у м Одесі МГУ Міндоходів № 36/41-0/33268860/14 від 06.11.13 року; довідка СДПІ з обслуговування ВП у м Одесі МГУ Міндоходів № 5/41/33268860/7 від 08.01.14 року; акт СДПІ з обслуговування ВП у м Одесі МГУ Міндоходів № 38/28-08-41/33268860/19 від 16.04.14 року (том 49).

З огляду на викладене, суд вважає, що висновок відповідача щодо нереальності виконання будівельно-монтажних робіт ПрАТ «БМУ № 17» та ПАТ ВП «Техмаш» суперечать обставинам справи та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

З огляду на акт перевірки, відповідач стверджує, що послуги які надавались позивачем на користь ОСОБА_7 ОСОБА_9 Лімітед, є послугами перевезення, а не транспортно-експедиторськими послугами. Внаслідок чого відповідач нарахував позивачеві 20% ПДВ на вартість таких послуг.

Висновки відповідача ґрунтуються на тому, що предметом договору транспортного експедирування можуть виступати лише послуги, супутні перевезенню, а не саме перевезення (том1, а.с.100). Також відповідач на сторінці 77 ОСОБА_3 перевірки (том 1а.с.101) послався на те, що якщо в угодах на транспортно-експедиторське обслуговування у вартість наданих послуг включено винагороду експедитора та вартість витрат на оплату послуг інших осіб, то дані угоди не відповідають вимогам Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», а отже не є угодами на транспортно-експедиторське обслуговування. ОСОБА_8 того відповідач посилається на не відображення позивачем розміру своєї винагороди за послуги транспортного експедирування в договорах і актах, а отже на думку відповідача це свідчить про те, що Товариство бере на себе зобовязання з перевезення вантажу, а не з надання супутніх послуг, що дає підстави визнавати договори транспортного експедирування удаваними із застосуванням до таких договорів норм законодавства про перевезення вантажів (том 1.а.с.100).

Так, як встановлено під час перевірки та в судовому засіданні, 30 січня 2009 року, позивачем було укладено договір №1 транспортно-експедиційного обслуговування зовнішньо торгівельних вантажів із компанією ОСОБА_9 Лімітед. У відповідності до п.1.1 розділу І зазначеного Договору Клієнт доручає, а експедитор приймає на себе зобов'язання за винагороду надати чи організувати надання, транспортно-експедиційних послуг, пов'язаних з організацією та забезпеченням перевезень експортно-імпортних та транзитних вантажів клієнта, а також надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу. Розділом другим закріплено визначення винагороди експедитора це погоджена сторонами плата за послуги експедитора, в яку (якщо інше не встановлено договором) не входить: вартість робіт (послуг) перевізників, їх агентів, портів, стивідорних, транспортно-експедиційних підприємств, та інших осіб, виконуючих перевезення та тих, що приймають участь в перевезенні та перевалці вантажів; сплата зборів (обов'язкових платежів) та інших витрат, покладених на клієнта та виконаних експедитором, в зв'язку із виконанням доручень клієнта та в його інтересах. Винагорода експедитора включається в комплексну фіксовану ставку, яка враховує як винагороду, так і витрати експедитора на певному етапі перевалки та оформлення вантажу, якщо інше не погоджено сторонами (том 24).

На підтвердження надання послуг саме транспортно-експедиційного обслуговування позивачем до перевірки та до суду було надано також: додаткову угоду №1 від 20 грудня 2009 року, додаткову угоду №2 від 31 грудня 2009 року, додаткову угоду №3 від 01 вересня 2012 року, додаткову угоду №4 від 19 березня 2013 року, додаткову угоду №5 від 17 квітня 2013 року, додаткову угоду №6 від 15 травня 2013 року, додаткову угоду №7 від 31 липня 2014 року, додаткову угоду №8 від 16 вересня 2014 року, додаткову угоду №9 від 22 вересня 2014 року, додаткову угоду №10 від 29 вересня 2014 року, угоду №1 від 30 січня 2009 року, додаткову угоду №3 до угоди №1 від 01 січня 2011 року, додаткову угоду №3/1 до угоди №1 від 31 січня 2011 року, додаткову угоду №4 до угоди №1 від 02 квітня 2012 року, угоду №2 від 30 січня 2009 року, додаткову угоду №5 до угоди №2 від 01 липня 2011 року, додаткову угоду №6 до угоди №2 від 09 березня 2012 року, додаткову угоду №7 до угоди №2 від 01 вересня 2012 року, додаткову угоду №8 до угоди №2 від 01 серпня 2013 року, угоду №3 від 30 січня 2009 року, додаткову угоду №1 до угоди №3 від 01 червня 2012 року, додаткову угоду №2 до угоди №3 від 04 грудня 2012 року, додаткову угоду №3 до угоди №3 від 14 лютого 2013 року, угоду №4 від 30 січня 2009 року, додаткову угоду №4 до угоди №4 від 01 листопада 2011 року, додаткову угоду №5 до угоди №4 від 31 серпня 2012 року, додаткову угоду №6 до угоди №4 від 01 серпня 2013 року, угоду №6 від 05 жовтня 2012 року (том 24) .

Разом із тим, як встановлено під час перевірки та в судовому засіданні, 01 лютого 2010 року, позивачем було укладено договір №01/2010 транспортно-експедиційного обслуговування соняшникової олії із компанією ОСОБА_9 Лімітед. У відповідності до п.1.1 розділу І зазначеного Договору виконавець приймає на себе зобов'язання надання послуг транспортно-експедиційного обслуговування вантажу замовника у розмірі 8000 мт. (+/- 10%) на комплексі переробки та перевалки тропічних олій в м. Южне, на умовах обумовлених цим договором. У відповідності до п. 2.1 розділу ІІ договору, вартість послуг на транспортно-експедиційне обслуговування вантажів за даним договором становить 8,30 доларів США за кожну метричну тонну. У вказану суму включені витрати та винагорода виконавця. До ставки не включено ПДВ. Додатково до вказаної ставки справляється ПДВ за ставкою 20% та/чи 0% та/чи без ПДВ, згідно діючому законодавству України (том 25).

На підтвердження надання послуг саме транспортно-експедиційного обслуговування позивачем до перевірки та до суду було надано також: додаткову угоду №3 від 19 квітня 2010 року, додаткову угоду №4 від 20 квітня 2010 року, додаткову угоду №5 від 01 січня 2011 року, додаткову угоду №6 від 01 листопада 2011 року, додаткову угоду №7 від 01 квітня 2012 року, додаткову угоду №8 від 12 березня 2013 року, додаткову угоду №9 від 19 березня 2013 року, додаткову угоду №10 від 17 квітня 2013 року, додаткову угоду №11 від 31 липня 2014 року, додаткову угоду №12 від 22 вересня 2014 року, додаткову угоду №13 від 29 вересня 2014 року (том 25).

ОСОБА_8 того, як встановлено під час перевірки та в судовому засіданні, 18 червня 2012 року, позивачем було укладено договір №02/2012/792 транспортно-експедиційного обслуговування соєвої олії із компанією ОСОБА_9 Лімітед. У відповідності до п.1.1 розділу І зазначеного Договору виконавець приймає на себе зобов'язання надання послуг транспортно-експедиційного обслуговування вантажу замовника у розмірі 30000 мт. (+/- 10%) на комплексі переробки та перевалки тропічних олій в м. Южне, на умовах обумовлених цим договором. У відповідності до п. 2.1 розділу ІІ договору, вартість послуг на транспортно-експедиційне обслуговування вантажів за даним договором становить 12,00 доларів США за кожну метричну тонну, в тому числі ПДВ у відповідності до чинного законодавства України та складається з наступних ставок: в частині послуг, пов'язаних зі зберіганням та інших аналогічних послуг 4, 50 доларів США плюс ПДВ 20%; в іншій частині послуг ТЕО - 6, 60 доларів США за кожну тонну вантажу без ПДВ. У вказану суму включені витрати та винагорода виконавця (том 25).

На підтвердження надання послуг саме транспортно-експедиційного обслуговування позивачем до перевірки та до суду було надано також: додаткову угоду № 1 від 26 липня 2012 року. додаткову угоду №2 від 12 березня 2013 року, додаткову угоду №3 від 17 квітня 2013 року, додаткову угоду №4 від 31 липня 2014 року, додаткову угоду № 5 від 22 вересня 2014 року, додаткову угоду №6 від 29 вересня 2016 року.

ОСОБА_8 того, до вищевказаних договорів було надано наступну первинну документацію: рахунки, акти прийому виконаних робіт, додатки до актів виконаних робіт, ВМД ІМ-40. ЕК-11, ТР-80, ТР-81, залізничні накладні на відправлення та повернення порожніх цистерн, гарантійні документи, сертифікати кількості, коносаменти, тощо (том 25).

Проаналізувавши зазначені документи у їх сукупності, суд робить висновок, що предмет договорів з компанією ОСОБА_9 Лімітед відповідає предмету договору транспортного експедирування та Закону України Про траспортно-експедиторську діяльність виходячи з наступного.

Згідно з ст. 316 Господарського кодексу України, договір транспортного експедирування передбачає як надання послуг, повязаних з організацією перевезення вантажу, так і обовязок експедитора укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу.

При цьому, стаття 317 Господарського кодексу України визначає поняття договору перевезення, за яким одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату

Разом із тим, суд звертає увагу на те, що предметом договорів транспортного експедирування, що укладені між позивачем та компанією ОСОБА_9 Лімітед є: надання та організація надання транспортно-експедиторських послуг, повязаних з організацією та забезпеченням перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів, а також надання додаткових послуг необхідних для доставки вантажу… експедитор не являється перевізником, але має право заключати договори з перевізником в інтересах і за дорученням клієнта» (Договір №1 транспортно-експедиторського обслуговування зовнішньоторговельних вантажів від 30.09.2009); «комплекс заходів, спрямованих на прийомку від перевізника вантажів замовника, їх розвантаження, розміщення, облік та навантаження» (Договір №01/2010 на транспортно-експедиторське обслуговування соняшникової олії від 01.02.2010 р. та Договір №02/2012/792 на транспортно-експедиторське обслуговування соєвої олії від 18.06.2012).

Суд не приймає доводи відповідача, викладені на арк. 75,77 (том 1 а.с.100,101) ОСОБА_3 перевірки, оскільки включення винагороди експедитора та вартості витрат на оплату послуг інших осіб у вартість транспортно-експедиторських послуг відповідає вимогам чинного законодавства та зокрема Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність».

Статтями 189, 316 Господарського кодексу України встановлено, що договір транспортного експедирування повинен визначати ціну, яка виражена у грошовій формі. Оскільки транспортно-експедиторська послуга є комплексною послугою і потребує залучення експедитором третіх осіб, то ціна договору повинна включати в себе як винагороду (плату) експедитора, так і компенсацію витрат експедитора.

Статтею 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», встановлені поняття «плата експедитору» та «витрати експедитора» за договором транспортного експедирування.

Однак, Закон України Про транспортно-експедиторську діяльність не забороняє поєднувати ці різновиди плат в загальній ціні договору. ОСОБА_8 того, суд наголошує на тому Закон «Про транспортно-експедиторську діяльність» не містить вимоги щодо чіткого розподілу в ціні договору між платою експедитору та його витратами, а натомість вказує, що витрати експедитора визначаються на підставі документів виданих суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

ОСОБА_8 того, ст. 931 Цивільного кодексу України визначено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Суд зазначає, що з огляду на договори транспортного експедирування з компанією ОСОБА_9 Лімітед, які містяться в матеріалах справи, ціна договору це фіксована сума в дол. США за кожну метричну тону. У відповідності до умов зазначених договорів, така сума включає витрати і винагороду (плату) виконавця. При цьому, плата експедитора визначена як «узгоджена сторонами плата за послуги експедитора, в яку не входить: вартість робіт перевізників, їх агентів, портів, стивідорних, транспортно-експедиторських підприємств та інших осіб. Винагорода експедитора включається в комплексну фіксовану ставку, яка враховує як винагороду, так і витрати експедитора на певному етапі перевалки та оформлення вантажу, якщо інше не узгоджене сторонами» (том 25).

Отже, договори, що були укладені між позивачем та компанією ОСОБА_9 Лімітед чітко визначають поняття фіксованої ставки, винагороди експедитора та витрат експедитора, що цілком відповідає вимогам Закону «Про транспортно-експедиторську діяльність».

Винагорода позивача визначається на підставі первинних документів, які підтверджують загальну вартість послуг, наданих позивачем на користь компанії ОСОБА_9 Лімітед, а також документів, що підтверджують витрати позивача на оплату послуг третіх осіб.

Між тим, з договорів про транспортно-експедиційне обслуговування, укладених між позивачем та ОСОБА_7 ОСОБА_9 Лімітед вбачається, що фактичними обовязками позивача є здійснення організації перевезень та надання інших допоміжних послуг, а не безпосереднє перевезення вантажів компанії ОСОБА_9 Лімітед. До того ж позивач не є перевізником та не має у своєму розпорядженні активів, що уможливлювали б безпосереднє надання послуг з перевезення.

До того ж суд звертає увагу, що відповідач, визнавши вищевказані договори удаваними, фактично перевищив надані йому законом повноваження, оскільки згідно вимог діючого законодавства України, право визнавати договори протиправними (удаваними, фіктивними тощо) належить виключно судам.

Враховуючи, що отримувач послуг зареєстрований за межами території України, транспортно-експедиторські послуги, надані Товариством на користь ТОВ ОСОБА_9 Лімітед, не є обєктом оподаткування ПДВ.

Отже, порядок відображення в обліку та оподаткування послуг по транспортному експедируванню, наданому позивачем на користь компанії ОСОБА_9 Лімітед, повністю відповідає пп. «ж» п. 186.3 та пп. «а» п. 186.2.1. ст. 186 Податковому кодексу України та підтверджується висновками узагальнюючої податкової консультації щодо порядку оподаткування податком на додану вартість транспортно-експедиторської діяльності, затвердженої наказом Державної податкової служби України від 6 липня 2012 року N 610.

Аналогічної правової позиції притримується й Вищий адміністративний суд України в своїй ухвалі від 24.02.2016 року по справі № К/9991/64918/11.

Разом з тим, як і в попередніх випадках, суми проведених донарахувань відповідачем є безпідставними, у зв'язку з тим, що періоди донарахувань: січень 2013 -жовтень 2013; грудень 2013- лютий 2014; листопад - грудень 2014 року були предметом документальних позапланових виїзних перевірок правомірності нарахування позивачем сум бюджетного відшкодування ПДВ, про що складено наступні довідки та акти, якими підтверджено достовірність нарахування та декларування ПДВ: довідка СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі ДПС № 113/23-0/33268860/30 від 12.06.13 року; довідка СДПІ з обслуговування ВП у м Одесі МГУ Міндоходів № 8/41-0/33268860/4 від 30.07.13 року; довідка СДПІ з обслуговування ВП у м Одесі МГУ Міндоходів № 36/41-0/33268860/14 від 06.11.13 року; довідка СДПІ з обслуговування ВП у м Одесі МГУ Міндоходів № 5/41/33268860/7 від 08.01.14 року; ОСОБА_3 СДПІ з обслуговування ВП у м Одесі МГУ Міндоходів № 38/28-08-41/33268860/19 від 16.04.14 року (том 49).

З огляду на викладене, суд вважає безпідставним висновок відповідача про заниження суми податкових зобовязань за господарськими операціями з надання послуг на користь компанії ОСОБА_9 Лімітед.

В акті перевірки, відповідач прийшов до висновку про заниження позивачем доходів у звязку із списанням сировини понад норми природного убутку за результатами інвентаризації за 2012 та 2013 роки. Даний висновок відповідача ґрунтується виключно на тому, що позивачем було приховано винуватих осіб.

Так, як встановлено впродовж перевірки та в судовому засіданні, позивач у періоді, що перевірявся, провів інвентаризацію сировини, продукції та товарів. Інвентаризація у зазначений період була проведена відповідно до наказу Міністерства фінансів України «Про Інструкцію по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків» від 11.08.1994 р. № 69.

Так, зокрема, суд встановив, що 18 грудня 2012 року, в.о. генерального директора ТОВ ОСОБА_6 СНД ОСОБА_10 видав наказ №482 «Про річну інвентаризацію сировини, продуктів та товарів», згідно з п. 1 якого, було наказано провести річну інвентаризацію сировини, продуктів та товарів в місцях їх зберігання та на виробництві у присутності аудиторів компанії ТОВ «Бейкер Тіллі Україна» станом на 29.12.2012 року. Пунктом 2 зазначеного наказу, було вирішено створити робочі інвентаризаційні комісії. Матеріали справи також містять службову записку начальника терміналу по перевантаженню тропічних олій ОСОБА_11, з якої вбачається, що під час проведення інвентаризації була виявлена нестача. Окрім цього, 08.01.2013 року був складений протокол засідання робочої інвентаризаційної комісії, створеної згідно наказу №483 від 29.12.2012 року, за яким було встановлено факт нестачі та інвентаризаційна комісія запропонувала в.о. генерального директора ОСОБА_10 прийняти рішення про списання нестачі в кількості 21,544 тон згідно з нормами природного убутку на операційні витрати та відобразити дану операцію в обліку, а також рекомендувала прийняти рішення про списання нестач понад норми природного убутку в кількості 197,391 мт на неопераційні втрати та організувати службове розслідування по встановленню винних осіб, причин виникнення та вжити заходів по недопущенню в майбутньому таких нестач, втрат. 09 січня 2013 року, в.о. генерального директора ОСОБА_10 ТОВ ОСОБА_6 СНД був прийнятий наказ №8/1, згідно з яким було вирішено затвердити результати інвентаризаційних комісій та наказано заступнику генерального директора з безпеки ТОВ ОСОБА_6 СНД ОСОБА_12 провести службове розслідування по встановленню причин та винуватих осіб у нестачі товару та продукції за результатами інвентаризації (том 31, а.с.224-229).

ОСОБА_8 того, суд встановив, що 10 грудня 2013 року, в.о. генерального директора ТОВ ОСОБА_6 СНД ОСОБА_10 видав наказ №490 «Про річну інвентаризацію сировини, продуктів та товарів».

17.01.2014 року був складений протокол засідання робочої інвентаризаційної комісії, створеної згідно з наказом №490 від 10.12.2013 року, за яким було встановлено факт нестачі та інвентаризаційна комісія запропонувала в.о. генерального директора ОСОБА_10 прийняти рішення про списання нестачі в кількості 13,008 тон згідно норм природного убутку на операційні витрати та відобразити дану операцію в обліку, прийняти рішення про списання нестач у кількості 5,315 мт згідно даних актів зачисток резервуарів за 2013 рік на операційні витрати та відобразити це в обліку, а також рекомендувала прийняти рішення про списання нестач понад норми природного убутку в кількості 132,196 мт на неопераційні втрати та організувати службове розслідування по встановленню винних осіб, причин виникнення та вжити заходів по недопущенню в майбутньому таких нестач, втрат (том 39, а.с.236).

17 січня 2014 року, в.о. генерального директора ОСОБА_10 ТОВ ОСОБА_6 СНД був прийнятий наказ №08/1, згідно з яким було вирішено затвердити результати інвентаризаційних комісій (том 31, а.с.239).

Згідно з підпунктом 12.12 Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків №69, у разі, коли вартість цінностей, що виявились у нестачі, більше вартості цінностей, що виявились у надлишку, різниця вартості повинна бути віднесена на винних осіб. Якщо конкретні винуватці не встановлені, то сумові різниці розглядаються як нестачі цінностей понад норми природного убутку з віднесенням їх до складу інших витрат операційної діяльності. За такими сумовими різницями в протоколах інвентаризаційної комісії повинні бути наведені вичерпні пояснення причин, за якими різниці не можуть бути віднесені на винних осіб.

Згідно з п 27. П(С)БО 9 "Запаси" «Суми нестач і втрат від псування цінностей до прийняття рішення про конкретних винуватців відображаються на позабалансових рахунках. Після встановлення осіб, які мають відшкодувати втрати, належна до відшкодування сума зараховується до складу дебіторської заборгованості (або інших активів) і доходу звітного періоду.».

Записи у відповідних протоколах інвентаризаційної комісії, свідчать про те, що позивач вжив всіх можливих заходів для встановлення кола винних осіб, але здійснені заходи не дали результату.

На підставі зазначених протоколів, у відповідності до приписів Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків №69, позивач визнав витрати на суму нестач товарно-матеріальних цінностей з відображенням суми нестач на позабалансовому рахунку 072.

Отже, позивач діяв у повній відповідності із чинним законодавством України та не мав жодних підстав для визнання доходів по нестачах, щодо яких не встановлені винні особи. До того ж, суд звертає увагу, що дії позивача не призвели за заниження оподатковуваного прибутку за зобовязаннями з ПДВ, оскільки Товариство при списанні нестачі понад норми природного убутку не включало їх вартість до податкових витрат та на суму списання в передбаченому порядку нарахувало 20% ПДВ.

Враховуючи зазначені обставини, суд робить висновок, що у позивача відсутні правові підстави для визнання доходів внаслідок нестачі сировини в ході здійснення господарської діяльності, а твердження відповідача про необхідність визнання доходу не заслуговують на увагу та суперечать чинному законодавству України.

З огляду на акт перевірки, відповідач стверджує, що позивач неправомірно врахував частину витрат по відсотках, нарахованих по кредиту, для цілей обчислення податку на прибуток. Відповідач обґрунтовує свою позицію виключно висновками акту перевірки в якому стверджує, що позивач спрямовував отримані кредитні кошти не на господарську діяльність, а на видачу поворотної фінансової допомоги ТОВ «Торговий дім «Дельта Вілмар».

Так, як встановлено впродовж проведення перевірки та в судовому засіданні, між позивачем та ІНГ ОСОБА_13Ві, ПАТ «ІНГ ОСОБА_14 Україна», ПАТ «Укрсоцбанк» 30.10.2013 був укладений моновалютний строковий цільовий кредитний договір на суму 55 000 000 доларів США. Пунктом 3.1. Кредитного договору визначено мету використання коштів, а саме: Мета. ОСОБА_7 зобовязана спрямувати усі запозичені суми на фінансування витрат повязаних з Проектом, придбання та будівництво основних засобів, повязаних з проектом, та погашення заборгованості компанії ОСОБА_9 Лімітед» (том 31, а.с.1-18).

На підтвердження цільового використання кредитних коштів за вищезазначеним договором позивач до перевірки та до суду надав наступні первинні документи: Моновалютний строковий кредитний договір на суму 55 000 000 доларів США між ТОВ «ОСОБА_6 СНД» та ІНГ ОСОБА_13, ПАТ "ІНГ ОСОБА_14 Україна", ПАТ «Укрсоцбанк», банківські виписки ОСОБА_8 ОСОБА_14, банківські виписки Укрсоцбанк, банківські виписки Сітібанк, платіжні доручення в іноземній валюті, свіфт, вхідні валютні перекази, вихідні валютні перекази, платіжні доручення тощо (том 31).

Разом із тим, суд встановив, що 15 жовтня 2014 року позивач та ТОВ «Торговий дім «Дельта Вілмар», уклало договір №15/10/14/6 про поворотну безвідсоткову фінансову допомогу, згідно з п. 1.1 якого, позивач надає ТОВ «Торговий дім «Дельта Вілмар» безвідсоткову поворотню фінансову допомогу у розмірі 20000000,00 гривень, а ТОВ «Торговий дім «Дельта Вілмар» зобовязується повернути суму фінансової допомоги на умовах визначених цим договором. При цьому, 26 листопада 2014 року, між позивачем та ТОВ «Торговий дім «Дельта Вілмар» була укладена додаткова угода №1, якою були внесені зміни до п. 1.1 договору №15/10/14/6 про поворотну безвідсоткову фінансову допомогу та збільшено розмір поворотної допомоги до 400000000,00 гривень (том 31, а.с.189-191).

ОСОБА_8 того, суд встановив, що 23 жовтня 2013 року, між позивачем та ТОВ «Торговий дім «Дельта Вілмар», був укладений договір №1103 про поворотну безвідсоткову фінансову допомогу, згідно п. 1.1 якого, позивач надає ТОВ «Торговий дім «Дельта Вілмар» безвідсоткову поворотню фінансову допомогу у розмірі 10000000,00 гривень, а ТОВ «Торговий дім «Дельта Вілмар» зобовязується повернути суму фінансової допомоги на умовах визначених цим договором. При цьому, 18 лютого 2014 року, між позивачем та ТОВ «Торговий дім «Дельта Вілмар» була укладена додаткова угода №1, якою були внесені зміни до п. 1.1 договору №1103 про поворотну безвідсоткову фінансову допомогу та збільшено розмір поворотної допомоги до 200000000,00 гривень. Також, 18 березня 2014 року, між позивачем та ТОВ «Торговий дім «Дельта Вілмар» була укладена додаткова угода №2, якою були внесені зміни до п. 1.1 договору №1103 про поворотну безвідсоткову фінансову допомогу та збільшено розмір поворотної допомоги до 350000000,00 гривень (том 31, а.с.111).

На підтвердження невикористання кредитних коштів на виконання договорів про поворотну безвідсоткову фінансову допомогу, позивачем до перевірки та до суду були надані наступні первинні документи: договори про безвідсоткову фінансову допомогу, додаткові угоди, платіжні доручення, банківські виписки Сітібанк, банківські виписки ОСОБА_14 тощо (том 31).

Оцінивши зазначені докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку що отримані кредитні кошти були використані виключно у господарській діяльності позивача на погашення заборгованості перед компанією ОСОБА_15 Лімітед по контрактам постачання пальмової олії та їх фракцій (олеїн, стеарин), інших тропічних олій, та по контрактам постачання обладнання; на придбання та будівництво основних засобів; на сплату заробітної плати та податків; на сплату послуг з постачання газу; на придбання сировини та інгредієнтів для виробництва, що підтверджується банківськими виписками. При цьому, надання ж фінансової допомоги здійснювалось із власних коштів позивача, що підтверджується викладеним вище, а також тим, що отримання кредитних коштів та надання фінансової допомоги відбувалося через тривалий проміжок часу, а не в один і той самий момент. При цьому, часткове надання фінансової допомоги відбулося до отримання коштів в рамках кредитного договору.

Згідно із п. 141.1 ст. 141 ПКУ (в редакції, що діяла у періоді перевірки) до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

На підставі викладеного, суд робить висновок, що акт перевірки не містить належних та допустимих доказів використання кредитних коштів не у господарській діяльності позивача. Натомість документи, що містяться в матеріалах справи підтверджують факт того, що зазначені відсотки були нараховані щодо кредитних коштів, що були використані виключно у господарській діяльності саме позивача згідно з метою, передбаченою Кредитним Договором, та у повній відповідності з податковим законодавством.

Окремо суд звертає увагу на податкове повідомлення рішення від 26.10.2016 року №0000941400, яким було застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 50% - в сумі 8 932 056, 5грн.

Відповідно до приписів п.123.1. ст. 123 Податкового кодексу України, у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування. При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування».

Суд звертає увагу, що в матеріалах справи наявні акт СДПІ з обслуговування ВП у м Одесі МГУ Міндоходів № 38/28-08-41/33268860/19 від 16.04.14 року та ОСОБА_12 СДПІ з обслуговування ВП у м Одесі МГУ Міндоходів №5223-0/33268060/1 від 15.06.2012 року (том 49, а.с.154,174).

Так, актом СДПІ з обслуговування ВП у м Одесі МГУ Міндоходів №5223-0/33268060/1 від 15.06.2012р. про результати планової виїзної документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 по 31.12.2011 було встановлено завищення суми податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню на загальну суму 3679079грн., заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за наслідками поточного звітного періоду на загальну суму 3 248 269 грн.

ОСОБА_8 того, актом СДПІ з обслуговування ВП у м Одесі МГУ Міндоходів від 16.04.2014р. №38/28-08-41/33268860/19 про результати документальної позапланової виїзної перевірки правомірності нарахування ТОВ «ОСОБА_6 СНД» відємного значення різниці між сумою податкового зобовязання та сумою податкового кредиту за грудень 2013р., сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за січень, лютий 2014р., яка виникла за рахунок відємного значення з ПДВ, що декларувалась в період з 01.12.2013р. по 31.12.2013року та з 01.01.2014року по 31.01.2014р. було встановлено завищення суми відємного значення податку на додану вартість у розмірі 462 456,00грн. за грудень 2013р.

Таким чином, відповідач раніше визначав суми податкового зобов'язання з цього податку в розрахунку до податкового повідомлення рішення від 26.10.2016 року №0000941400, яким було застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 50% - в сумі 8 932 056, 5грн.

Суд додатково зазначає, що з дати складання акту СДПІ з обслуговування ВП у м Одесі МГУ Міндоходів №5223-0/33268060/1 від 15.06.2012р по дату складання акту № 77/28-08-14/33268860/2 від 25.04.2016 року пройшло 1410днів.

Суд також зазначає, що рішенням МГУ Міндоходів ЦО з ОВП від 27.06.2014р. №12319/10/281010-434, встановлено необґрунтованість висновків акту СДПІ з обслуговування ВП у м Одесі МГУ Міндоходів від 16.04.2014р. №38/28-08-41/33268860/19, скаргу позивача задоволено та скасовано податкові повідомлення рішення, прийняті на підставі зазначеного акту.

Таким чином, накладення на позивача штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування є протиправним, оскільки суперечить п.123.1. ст. 123 Податкового кодексу України.

Окремо суд звертає увагу на податкове повідомлення-рішення від 26.10.2016р. №0000931400, яким допущено невірний арифметичний розрахунок податкових зобовязань.

Податковим повідомленням-рішенням №0000931400 від 26.10.2016р., було збільшено грошове зобовязання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 4264037грн, та нараховане штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1066009 грн. Загальна сума донарахувань за цим податковим повідомленням-рішення складає 5330046 грн.

Суд звертає увагу на рішення Державної фіскальної служби про результати розгляду скарги від 17.10.2016р. №22386/6/99-99-11-01-02-25 (том 49, а.с.62), яким були скасовані податкові повідомлення-рішення від 11.05.2016р. №0000264100, №0000274100, №0000284100, №0000291400, №0000301400 у частині визначення податкового зобовязання з ПДВ та податку на прибуток за рахунок невизнання перевіркою взаємовідносин з ТОВ «Відродження», ПП «Бессарабія-В», ТОВ «ВКФ «Профі-Інструмент», ТОВ «Хімефект», ФГ «Яковина», ТОВ «Техсистема», НВК «Сонарус» та у відповідній частині штрафні санкції з вказаних податків та у зазначеній частині Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників про результати розгляду первинної скарги від 29.07.2016 № 16491/10/28-10-104-33, прийняте в результаті розгляду первинної скарги.

Як зазначено на сторінці 22 ОСОБА_12 перевірки (том 1, а.с.73), на порушення п138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, ТОВ ОСОБА_6 СНД включено до складу рядка 05.1 Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) відповідно до витрат, що враховуються при визначенні обєкта оподаткування податкової декларації з податку на прибуток, суми витрат, які не підтверджені первинними документами на загальну суму 3670931 гривень.

Таким чином, податок на прибуток підприємств дорівнює 697476,89 грн. (3760931 х 0,19), штраф 25% дорівнює 174369,22 грн. (697 476,89 х 0,25), а загалом сума донарахувань дорівнює 871846,11грн.

Як зазначено на сторінці 26 ОСОБА_12 перевірки (том 1, а.с.75), на порушення п138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, ТОВ ОСОБА_6 СНД включено до складу рядка 05.1 Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) відповідно до витрат, що враховуються при визначенні обєкта оподаткування податкової декларації з податку на прибуток, суми витрат, які не підтверджені первинними документами на загальну суму 4206875 гривень.

Таким чином, податок на прибуток підприємств дорівнює 799306,25грн. (4206875 х 0,19), штраф 25% дорівнює 199826,56 грн. (799306,25 х 0,25), а загалом сума донарахувань дорівнює 999132,81 грн.

Отже сума нового податкового повідомлення рішення мала бути зменшена на 1 870 978,92грн. (871 846,11грн + 999 132,81грн.)

Враховуючи те, що раніше складеним податковим повідомленням-рішенням №0000301400 від 11.05.2016 року, загальна сума донарахувань складала 6465484,00грн., то загальна сума донарахувань нового податкового повідомлення-рішення №0000931400 від 26.10.2016 року мала бути зменшена на 1870978,92грн.

Таким чином, сума донарахувань за новим податковим повідомленням-рішенням №0000931400 від 26.10.2016 року мала б дорівнювати: 4594505,08 грн. (6465484 - 1870978,92).

Проте, загальна сума донарахувань за податковим повідомленням-рішення №0000931400 від 26.10.2016 року складає 5330046 грн.

На підставі викладеного, суд робить висновок, що окрім інших підстав, податкове повідомлення-рішення №0000931400 від 26.10.2016 року є протиправним, оскільки містить невірний арифметичний розрахунок податкових зобовязань та по своїй суті суперечить рішенню Державної фіскальної служби про результати розгляду скарги від 17.10.2016р. №22386/6/99-99-11-01-02-25.

Окремо суд робить висновок про протиправність податкового повідомлення-рішення №0000941400 від 26.10.2016р., яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 17864113,00грн., та нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 8932056,50 грн.

Окрім інших підстав, податкове повідомлення-рішення №0000941400 від 26.10.2016р., є протиправним з підстав включення сум, строк ймовірного стягнення яких сплинув у звязку із закінченням строку позовної давності.

Так, враховуючи загальну суму донарахувань, при розрахунку податкового повідомлення-рішення №0000941400 від 26.10.2016р., було використано суми за лютий 2013 р., строк стягнення яких сплинув у звязку із закінченням строку позовної давності.

Даний факт відображений на аркушах 72, 103, 190 акту перевірки (том 1 , а.с.98,114, 157).

Зокрема з аркуша 72 акту перевірки (том 1,а.с.98)вбачається, що відповідач використав суму за лютий 2013 р. у розмірі 280651,65грн, з аркуша 103 акту перевірки (том 1, а.с.114), вбачається що відповідач використав суму за лютий 2013 р. у розмірі 72389,98грн., з аркуша 190 акту перевірки (том 1, , а.с.157), вбачається, що відповідач використав суму за лютий 2013 р. у розмірі 289039,00грн.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення №0000941400 від 26.10.2016 року, є протиправним та підлягає скасуванню, в тому числі із зазначених підстав.

Слід також зазначити, що висновки, викладені в акті перевірки, порушують закріплений в Конституції України принцип персональної відповідальності, відповідно до якого суб'єкт господарювання не може нести відповідальності за дії своїх контрагентів, а може бути притягнений до юридичної відповідальності лише за власні правопорушення.

Так, у разі, якщо контрагенти ТОВ «ОСОБА_6 СНД» не виконали своїх зобов'язань зі сплати ПДВ, настає відповідальність та відповідні негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ та віднесення витрат по взаємовідносинам з таким контрагентом до складу витрат у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту та своїх витрат. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 09.09.2008 року по справі за № 21-500во08.

Проте в цілому, висновки про непідтвердженість реальності здійснення операцій зроблені на підставі податкової інформації щодо контрагентів ТОВ «ОСОБА_6 СНД».

Вищий адміністративний суд України в інформаційному листі № 1112/11/13-10 від 20 липня 2010 року «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» зазначив, що для встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість встановленню та перевірці, зокрема підлягають фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення, приміщень для зберігання товарів тощо; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

При цьому, в листі «Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України» № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. Вищий адміністративний суд України зазначив, що відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Відповідачем в акті перевірки не наведено факти, які б безспірно підтверджували недобросовісність саме ТОВ «ОСОБА_6 СНД», як платника податків та/або свідчили про його обізнаність щодо протиправного характеру діяльності свого контрагента (контрагента контрагента).

При цьому, слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Така правова позиція висловлена Вищим адміністративним судом України у постанові від 10.09.2014 року по справі № 2а-13207/12/2670.

Також варто зазначити, що обставини, встановлені у податковій інформації, а тим більше матеріалах дослідження по кримінальній справі, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи. Такої ж думки дотримується і Вищий адміністративний суд України в своїй ухвалі від 17.02.2015 року (К/800/55977/14).

При цьому суд наголошує, що при вирішення податкових спорів, суд виходить із презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Подання платником податку до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Суд зауважує, що недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, водночас такі докази податковим органом в акті перевірки не наведено та реальність виконання господарських операцій не спростовано, як і не зазначено жодних належних доказів на підтвердження того, що визначені умовами договорів купівлі-продажу та поставки, товари не були фактично поставлені.

Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. ТОВ «ОСОБА_6 СНД» не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме: платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Окрім того, слід відзначити, що відсутність у контрагента трудових ресурсів та виробничих потужностей для самостійного виконання договірних зобов'язань, не свідчить про неможливість виконати відповідні роботи, послуги чи поставку та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих товарів (робіт, послуг), у тому числі й по ПДВ. Адже судовий контроль не призначений перевіряти економічну доцільність рішень, що приймаються суб'єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов'язань тощо).

Податковий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, вказаних в первинних документах, а також не зазначав про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства. В обґрунтування висновків в акті перевірки податковим органом не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій.

ОСОБА_8 цього, слід зазначити, що обставини, встановлені в актах перевірок та звірок контрагентів платника податків, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Податковим органом не надано доказів, які б свідчили про узгодженість дій ТОВ «ОСОБА_6 СНД» з контрагентами з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагентів.

Отже, з огляду на зазначені обставини, а також приймаючи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, правильним є його висновок, що у разі порушення контрагентами платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цих осіб, у зв'язку з чим право платника податків, тобто позивача, на кредит та витрати не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Згідно з ч. 2 ст. З Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 року № 996-ХІУ на даних бухгалтерської звітності базуються фінансова, податкова та інші види звітності.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи) врегульовано Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 (далі - Положення).

Відповідно до п. п. 2.1., 2.2 п. 2 Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи.

Таким чином, обов'язковою умовою для визнання та врахування витрат при обчисленні об'єкта оподаткування є здійснення цих витрат в межах провадження господарської діяльності та підтвердження цих витрат відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Оскільки ТОВ «ОСОБА_6 СНД» надано всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участі контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення платником податків законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод товарів/робіт/послуг для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товарів/робіт/послуг в господарській діяльності, суд приходить до висновку, що ТОВ «ОСОБА_6 СНД» правомірно сформовано витрати та податковий кредит на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з вищезазначеними контрагентами.

ОСОБА_8 того, у постановах від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, від 01.06.2010р. у справі №21-573во10 та від 31.01.2011р. у справі №21-47а10, Верховний Суд України дійшов висновку, що якщо і контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Вказані обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Таку ж думку висловив і Вищий адміністративний суд України в своїй ухвалі від 02.09.2010р. по справі №07/5012а, та, в свою чергу, зазначив, що право платника податку на додану вартість на податковий кредит не ставиться в залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

До того ж, зазначена позиція узгоджується і з практикою Європейського Суду з прав людини.

В рішенні від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України» зазначено, що коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Проте це не може бути підставою для відмови заявнику у відшкодуванні ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань. Так, у справі «ОСОБА_16 проти Болгарії» (заява №3991/03), Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Суд наголошує, що відповідач на підставі лише отриманої від інших ДПІ інформації та матеріалів досудового слідства фактично визнало правочини між ТОВ «ОСОБА_6 СНД» та його контрагентами, такими, що укладені без мети реального настання правових наслідків, жодним чином не обґрунтувавши якою нормою чинного законодавства України він керувався при цьому.

Відсутність такого обґрунтування, є порушенням наказу Міністерства фінансів України від 20.08.2015 року № 727, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 жовтня 2015 р. за № 1300/27745, «Про затвердження Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами», відповідно до якого у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті документальної перевірки фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів (міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування), що порушені платником податків, зазначити період (календарний день, місяць, квартал, півріччя, три квартали, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, при здійсненні якої вчинено це порушення; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення.

Судом встановив, що усі укладені договори ТОВ «ОСОБА_6 СНД» у повній мірі відповідають вимогам ст. 203 Цивільного кодексу України, ст. 180 Господарського кодексу України щодо його змісту, жодне положення договору не суперечить інтересам держави та суспільства, не порушує будь-чиїх прав.

Вищевикладені обставини підтверджують той факт, що ТОВ «ОСОБА_6 СНД» не було допущено порушення вимог Податкового кодексу України під час формування витрат та податкового кредиту за рахунок господарських відносин з іншими контрагентами.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінивши всі наявні докази в даній адміністративній справі, суд дійшов висновку, що відповідач не довів нереальність здійснення господарських операцій між позивачем та вказаними вище контрагентами, відповідно не довів правомірність прийнятих ним рішень.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.

З урахуванням встановлених фактів, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача належать до задоволення шляхом скасування податкового повідомлення-рішення.

Згідно з ч.1 ст.94 КАС України що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного керуючись Конституцією України, ст. ст. 11, 27, 69-71, 86, 94, 159-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1Адміністративний позов задовольнити .

2.Визнати протиправними протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одеса Міжрегіонального головного управління ДФС від 11.05.2016 року № НОМЕР_1, яким зменшено розмір відємного значення суми податку на додану вартість за грудень 2014 року в розмірі 846 500,00 грн.

3. Визнати протиправними протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одеса Міжрегіонального головного управління ДФС від 27.05.2016 року № НОМЕР_2, яким зменшено суму відємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 77 498 072 грн.

4. Визнати протиправними протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одеса Міжрегіонального головного управління ДФС від 27.10.2016 року № НОМЕР_3, яким збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 20 105 749 грн., та нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 10 052 874,50 грн.

5. Визнати протиправними протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одеса Міжрегіонального головного управління ДФС від 26.10.2016 року № НОМЕР_4, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 17 864 113,00 грн., та нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 8 932 056,50 грн.

6. Визнати протиправними протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одеса Міжрегіонального головного управління ДФС від 26.10.2016 року № НОМЕР_5, яким збільшено грошове зобовязання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 4 264 037 грн. та нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1 066 009 грн.

7. Стягнути з Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одеса Міжрегіонального головного управління ДФС за рахунок бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_17 СНД» судовий збір у розмірі 2 109 441 (два мільйони сто девять тисяч чотириста сорок одна), 17 грн.

Порядок і строки оскарження постанови визначаються ст.ст. 185, 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду першої інстанції, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Відповідно до частини першої статті 185, частини першої-другої, четвертої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, сторони які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку дану постанову повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови виготовлений 27 грудня 2016 року.

Строк написання судового рішення пов'язаний зі складністю та значним обсягом матеріалів справи (57 томів).

Суддя О.Я. Бойко

.