Рішення № 63698272, 23.12.2016, Зарічний районний суд м. Суми

Справа № 591/3625/16-ц

Провадження № 2/591/1912/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2016 року Зарічний районний суд м. Суми в складі:

головуючого судді Бурда Б.В.

при секретарі - Гребенькової О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про захист прав споживачів та визнання частково недійсним кредитного договору, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач свої вимоги мотивує тим, що згідно кредитного договору від 13.02.2008 року укладеного між ПАТ КБ «Приватбанк» та нею, вона отримала у тимчасове платне користування на умовах повернення та строковості кредит в розмірі 60000 доларів США з кінцевим строком погашення до 13.02.2018 року зі сплатою 12 % річних за користування кредитом. Відповідно до п.5.1 кредитного договору вона у випадку несвоєчасного погашення заборгованості по кредиту, зобовязана сплатити банку пеню в розмірі, який визначений у п.8.4 договору (0,15% від суми простроченого платежу) за кожен день прострочки. Одночасно відповідно до п.5.3 кредитного договору у випадку порушення нею будь-якого грошового зобовязання за договором понад 30 календарних днів, відповідач має право нарахувати штраф в розмірі 250 грн. плюс 5% від суми позову. Вважає вищезазначені пункти кредитного договору такими, що суперечать вимогам законодавства, оскільки є несправедливими та їх наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду її як споживача послуг банку. Просить визнати недійсними положення договору визначені п. 5.1, 5.3, 8.4.

Позивач та його представник в судовому засіданні позов підтримали.

Відповідач сповіщений про час та місце розгляду справи, але його представник повторно в судове засідання не зявився.

Суд, заслухавши пояснення позивача та його представника, дослідивши подані суду докази, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судом встановлено, що 13.02.2008 року ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір. За умовами договору кредитор надав позичальнику кредит в розмірі 67350 доларів США на наступні цілі: 60000 доларів США на споживчі цілі та 7350 доларів США на сплату страхових платежів. Кінцевий строк виконання зобовязання за вказаним договором визначено сторонами 13.02.2018 року. За користування кредитом встановлена плата в розмірі 1% в місяць на суму залишку заборгованості за кредитом.

За умовами спірного кредитного договору, позичальник (п. 5.1) у випадку несвоєчасного погашення заборгованості по кредиту має сплатити Банку пеню у розмірі, який визначений п.8.4 -0,15 % від суми простроченої заборгованості по кредиту за кожен день прострочи, але не менш ніж 1 гривні. Відповідно до п.5.3 договору при порушенні Позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобовязань, передбачених кредитним договором більш ніж 30 днів, Позичальник зобовязаний сплатити Банку штраф у розмірі 250 грн. +5% від суми позову (а.с.6 на звороті).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно ч.2 ст. 509 ЦК України зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11ЦК України.

Згідно ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 527 ЦК України, боржник зобовязаний виконати свій обовязок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобовязання чи звичаїв ділового обороту.

Ст. 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 627 та відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг (яким відповідно до ст. 4 цього Закону є договір про надання споживчого кредиту) повинен містити розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків.

За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору

В ст. 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність» зазначено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно - правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін та погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладений, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч.1 ст. 638 ЦК України).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст. 1054 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що при укладенні спірного договору сторонами майже у повному обсязі було дотримано усі вимоги закону та погоджені усі істотні умови договору.

Оспорювані положення п.5.3 в частині сплати позичальником штрафу в розмірі 250 грн.+5% від суми позову за порушення ним строків платежів більш, ніж на 30 днів, не суперечать вимогам закону та спрямована на забезпечення належного виконання позичальником умов договору. Позивачем не доведено, що дана умова кредитного договору є несправедливою, а посилання його на ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» в цьому випадку є безпідставними.

В той же час, як встановлено судом договором (п. 5.1 та 8.4) було визначено обовязок позичальника сплатити пеню в розмірі 0,15 % від простроченої заборгованості та визначено( «Сплата пені здійснюється в гривні. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, пеня сплачується в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату сплати».

За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За загальним правилом період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобовязання, не може перевищувати один рік (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань»).

Таким чином, максимальний розмір пені повязаний із розміром облікової ставки Національного банку України; оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України гривні. В той же час, договором визначена лише сплата пені в національній валюті, а обчислення її визначено договором у валюті кредиту (в даному випадку в доларах США)

Крім того, перевіряючи доводи позивача щодо несправедливості умов договору з підстав, на які посилався в позовній заяві, то суд вважає за необхідне зазначити, що визначений кредитним договором розмір пені 0,15 % від суми прострочення платежу вносить дисбаланс у взаємовідносини між банком та позичальником.

Згідно ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» виконавець не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є дисбаланс договірних прав та обов'язків та встановлення жорстких обовязків споживача, коли надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця.

Зі змісту кредитного договору вбачається, що фактично передбачена відповідальність лише однієї сторони позичальника споживача.

Таким чином, умови п. п. 5,1 та 8.4 Договору про визначення пені обмежують права споживача, а тому ці положення договору слід визнати недійсним з моменту укладення договору відповідно до ч. 1, 2, 3, 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та ч. 1 ст. 203 ЦК України, яка передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, яка була висловлена в постанові по справі №6-40цс13, аналізуючи норму ст. 18 цього Закону, можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві. За змістом ч.ч. 5, 6 ст. 18 Закону України від 12 травня 1991 р. № 1023-XII «Про захист прав споживачів» у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір. Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому.

Відповідно до 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року №9 згідно зі статтею 217 ЦК ( 435-15 ) правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини. У цьому разі відповідно до статті 217 ЦК суд може визнати недійсною частину правочину, з'ясувавши думку сторін правочину.

За наведених вище обставин суд приходить до висновку про часткове задоволення заявлених позовних вимог та визнання недійсними пункти 5.1 та 8.4 кредитного договору № SUC4GA0000000002 від 13 грудня 2008 року укладеного між ПАТ Комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_1Б, в частині визначення розміру пені з моменту укладення договору. В задоволенні позову в іншій частині суд вважає за необхідне відмовити за необґрунтованістю вимог.

У звязку з частковим задоволення позову, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір, від сплати якого звільнений позивач, пропорційно задоволеній частині позовних вимог в розмірі 275,60 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 57-60, 88, 212-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсними пункти 5.1 та 8.4 кредитного договору № SUC4GA0000000002 від 13 грудня 2008 року укладеного між ПАТ Комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_1 в частині визначення розміру пені з моменту укладення договору.

В задоволенні позову в іншій частині відмовити за необґрунтованістю вимог.

Стягнути з ПАТ Комерційний банк «Приватбанк» на користь держави 275,60 грн. судового збору.

Рішення суду може бути оскаржено сторонами до Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області через Зарічний районний суд м. Суми, шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення суду (для осіб, що не були присутні при проголошення рішення, в той же строк з часу вручення копії рішення) апеляційної скарги.

Суддя