Рішення № 63692275, 20.12.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний № 314/3030/16 Головуючий у 1 інстанції: Кофанов А.В.

№ провадження 22-ц778/3439/16 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізькій області у складі:

головуючого Подліянової Г.С.,

суддів: Кримської О.М.,

ОСОБА_2,

за участю секретаря Мельник З.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 17 червня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про припинення права власності на частку у спільному майні та визнання права власності, -

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про припинення права власності на частку у спільному майні та визнання права власності.

В обґрунтування позову зазначала, що відповідно до договору дарування від 09 квітня 2015 року їй на праві власності належить 1/3 частка житлового будинку № 5 по вул. Будівельників в с. Купріянівка Вільнянського району Запорізької області, яка складає 37604 грн. Відповідно до договору дарування від 25 листопада 2015 року їйна праві власності належить 1/3 частка житлового будинку № 5 по вул. Будівельників в с. Купріянівка Вільнянського району Запорізької області, яка складає 17752 грн. 33 коп. Отже, вона є власником 2/3 часток вищезазначеного будинку. Відповідачу відповідно до свідоцтва про право на спадщину належить 1/3 частка спірного житлового будинку. Оскільки ця частка є порівняно незначною, вона бажає викупити її у відповідача, але той вимагає за неї надмірну грошову суму. Посилаючись на зазначені обставини просила суд припинити право власності відповідача на 1/3 частину житлового будинку № 5 по вул. Будівельників в с. Купріянівка Вільнянського району Запорізької області, присудити на користь відповідача грошову компенсацію у розмірі 17752 грн. 33 коп. з депозитного рахунку, визнати за нею право власності на 1/3 частину житлового будинку № 5 по вул. Будівельників в с. Купріянівка Вільнянського району Запорізької області, яка належала на праві власності ОСОБА_3

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 17 червня 2016 року позов задоволено.

Припинено право власності ОСОБА_3 на 1/3 частину житлового будинку № 5 по вулиці Будівельників в селі Купріянівка Вільнянського району Запорізької області, визнавши право власності на цю частину за ОСОБА_4.

Зобовязано територіальне управління Державної судової адміністрації в Запорізькій області виплатити ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 17 752 гривні 33 копійки, які були внесені ОСОБА_4 на депозитний рахунок ТУ Державної судової адміністрації в Запорізькій області згідно квитанції Запорізького РУ ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 16.06.2016 року.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 зазначає, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому просить скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Позивач ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_5, будучи належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи у відповідності до вимог ст.ст. 74, 76 ЦПК України, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (судової повістки) ( а.с.132, а.с. 134) до апеляційного суду не зявились, від ОСОБА_5 надійшло клопотання паро розгляд справи за його та ОСОБА_4 відсутності, апеляційну скаргу просять відхилити, а рішення суду залишити без змін (а.с.136) .

Частиною 3 статті 27 ЦПК України передбачено, що особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

За змістом статті 305 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки. Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

У відповідності до ст.ст. 303-1, 305 ЦПК України, судова колегія ухвалила розглядати справи за відсутності ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_5, які не прибули в судове засідання.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Проте судове рішення суду першої інстанції не відповідає наведеним нормам процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із наявності підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, для припинення за ОСОБА_3 права на частку у спільному майні із виплатою йому відповідної грошової компенсації, при цьому взяв до уваги висновок будівельно- технічного дослідження від 10.06.2016 року щодо неможливості виділу в натурі частки відповідача, а також вважав, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї, враховуючи, що ОСОБА_3 має інше житло за адресою м. Запоріжжя, вул. Памірська, буд. 232, де він зареєстрований.

Однак із вказаним висновком погодитися не можна, адже такого суд дійшов із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Аналогічне положення міститься й у ч. 1 ст. 3 ЦПК України.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

ОСОБА_4 відповідно до договору дарування від 09 квітня 2015 року на праві власності належить 1/3 частка жилого будинку № 5 по вул. Будівельників в с. Купріянівка Вільнянського району Запорізької області. Відповідно до договору дарування від 25 листопада 2015 року їйна праві власності належить 1/3 частка цього ж будинку. Отже, ОСОБА_4 є власником 2/3 часток вищезазначеного будинку ( а.с. 6-11)..

Відповідачу ОСОБА_3 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом виданого 06.08.2014 року державним нотаріусом Вільнянської державної нотаріальної контори належить 1/3 частка спірного жилого будинку ( а.с. 144).

Згідно з висновком експертного будівельно-технічного дослідження від 10 червня 2016 року № 28 вбачається, що виділ 1\3 частки жилого будинку № 5 по вулиці Будівельників в с. Купріянівка Вільнянського району, Запорізької області в натурі є неможливим ( а.с. 29-33).

Відповідно до ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 02 липня 2014 року у справі № 6-68цс14, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 365 ЦК України право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, але за умови, що така шкода не буде істотною, і саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

За змістом ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених п. п. 1 і 2 ч. 1 ст. 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Усупереч вищевказаному суд не дослідив у достатньому обсязі питання щодо наявності підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, для припинення за ОСОБА_3 права на частку у спільному майні, та дійшов помилкового висновку про незавдання істотної шкоди його інтересам внаслідок припинення за ним права власності на 1/3 частини спірного нерухомого майна, не перевіривши його доводів щодо відсутності в нього іншого житла.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 зареєстрований за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1.

Натомість, відповідно до довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що жилий будинок за адресою м. Запоріжжя, вул. Памірська, Буд. 232, де зареєстрований відповідач, належить на праві власності ОСОБА_6 ( а.с. 139-140), а не ОСОБА_3, як то зазначає суд першої інстанції.

Відповідно до довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що за відповідачем ОСОБА_3 зареєстровано лише право власності на 1\3 частку спірного жилого будинку ( а.с. 144).

Тобто, єдиною житловою власністю ОСОБА_3 є лише 1\3 частина спірного жилого будинку.

Згідно абзацу 3-4 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», при неможливості виділу частки будинку в натурі або встановлення порядку користування ним, власнику, що виділяється, за його згодою присуджується грошова компенсація. Розмір грошової компенсації визначається за угодою сторін, а при відсутності такої угоди судом по дійсній вартості будинку на час розгляду справи.

Під дійсною вартістю будинку розуміється грошова сума, за яку він може бути проданий в даному населеному пункті чи місцевості.

З матеріалів справи вбачається, що позивач надав відомості про ринкову вартість жилого будинку відповідно до договорів дарування від 09 .04. 2015 року та від 25. 11 2015 року.

Відповідач письмово заперечував проти вартості зазначеної позивачем оцінки 1/3 частки жилого будинку ( а.с. 15-17), що свідчить про недосягнення між сторонами згоди щодо вартості 1\3 частки будинку в розмірі 17 753.33 грн.

Суд першої інстанції не зважаючи на заперечення відповідача щодо незгоди з вартістю 1\3 частки жилого будинку в розмірі 17753.33 грн., за відсутності звіту про оцінку майна на час розгляду справи, в основу судового рішення поклав вартість 1\3 частки жилого будинку саме в розмірі 17753.33 грн. зазначену в договорі дарування від 25 листопада 2015 року, та звіту про оцінку майна від 18 листопада 2015 року, виготовленою фізичною особою підприємцем ОСОБА_7 ( а.с. 9-10) .

Тобто, розмір грошової компенсації був взятий судом по дійсній вартості спірного жилого будинку станом на 18 листопада 2015 року, а не на час розгляду справи.

Крім того, згідно з висновком експертного будівельно-технічного дослідження від 10 червня 2016 року № 28 вбачається, що загальна площа жилого будинку № 5 по вулиці Будівельників в с. Купріянівка Вільнянського району Запорізької області складає 61.9 кв. м, жила площа складає 28.0 кв. м. На 1\3 частину будинку припадає загальної площі 20.6 кв. м., жилої площі 8.4 кв. м.. Жилий будинок складається з трьох житлових кімнат, які є ізольованими та складають площу 8.9 кв, м,, 13.3 кв. м., 5.8 кв. м.

Отже, на долю відповідача в будь якому разі припадає в користування одна окрема кімната, яка може бути обладнана у разі необхідності окремим виходом.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що 1\3 частка жилого будинку, яка належить на праві власності відповідачу є незначною, не заслуговує на увагу.

Доказів, які б свідчили про те, що спільне володіння і користування жилим будинком сторонами є неможливим, матеріали справи також не містять.

Виходячи з наведеного та беручи до уваги усі наявні у справі докази в їх сукупності, надавши їм належну оцінку, колегія суддів приходить до висновку, що позивач не довела наявність обставин, передбачених ст. 365 ЦК України, для припинення права власності та наявність умов за яких таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам відповідача, а тому відсутні підстави для припинення право власності на частку у спільному майні та визнання права власності на частину жилого будинку .

За таких обставин рішення суду не можна вважати законним і обґрунтованим, тому воно підлягає скасуванню з підстав, передбачених ст. 309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Наведені у апеляційній скарзі доводи є виправданими.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 17 червня 2016 року у цій справі скасувати. Ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про припинення права власності на частку у спільному майні та визнання права власності відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте воно може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: