Ухвала суду № 63692189, 20.12.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

ЄУН 336/7584/15ц Головуючий у 1-й інстанції Дацюк О.І.№22-ц/778/3534/16Суддя-доповідач ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі

головуючого судді Гончар М.С.

суддів Кухаря С.В., Кочеткової І.В.

при секретарі Бурима В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 червня 2016 року у справі за позовом ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_3 «ПРИВАТБАНК» (надалі - ОСОБА_3) до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про надання банківських послуг

ВСТАНОВИЛА:

Банк звернувся до суду із вищезазначеним позовом, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № б/н від 29.04.2011 року станом на 31.08.2015 року у сумі 20853,04 грн., яка складається із: 11951,66 грн. - заборгованості за кредитом, 6708,62 грн. - заборгованості по відсоткам за користування кредитом, 723,57 грн. заборгованості за пенею та комісією; 500 грн. штрафу (фіксована частина), 969,19 грн. штрафу (процентна складова), від сплати якої на користь на користь Банку відповідач у добровільному порядку ухиляється, а також судовий збір 1218,00 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 червня 2016 року позов Банку задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Банку 20853,04 грн. в рахунок погашення заборгованості за договором про надання банківських послуг від 02.06.2011 року та судовий збір в сумі 1218,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, відповідач ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі (а.с. 94-95) просив рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, за яким у задоволені позову Банку відмовити у повному обсязі.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області (а.с. 107) апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відповідача відкрито, справу призначено до апеляційного розгляду (а.с.109).

У судовому засіданні 20 жовтня 2016 року було розпочато розгляді цієї справи апеляційним судом по суті, заслухано доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, оголошено перерву в порядку задоволення на виконання вимог ст. 10 ч. 4 ЦПК України клопотання представника Банку для надання додаткових матеріалів у спростування доводів апеляційної скарги відповідача, необхідність надання яких стала зрозумілою у даному судовому засіданні після надання пояснень представниками сторін.

У судове засідання 20 грудня 2016 року відповідач ОСОБА_2 повторно не зявився, був повідомлений апеляційним судом належним чином про час і місце розгляду цієї справи, у тому числі через його представника за довіреністю (а.с.52) ОСОБА_4 (а.с. 123), що узгоджується із вимогами ст. 76 ч. 5 ЦПК України, про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістив, клопотань про відкладення апеляційному суду не подавав.

При вищевикладених обставинах, колегія суддів апеляційного суду визнала неповажною причини неявки у дане судове засідання відповідача ОСОБА_2 та на підставі ст. 305 ч.2 ЦПК України ухвалила розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутністю останнього за присутністю його представника ОСОБА_4 та представника Банку.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, як осіб, які беруть участь у справі, зокрема:

- представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_4, якій у тому числі на запитання колегії суддів зазначав, що ОСОБА_2 дійсно підписував заяву 02.06.2011 року, але грошей у Банку не отримував та нічого не погашав, у 2011 році було активовано картку без участі ОСОБА_2, з цього приводу ОСОБА_2 до правоохоронних органів не звертався, відповідні кримінальні провадження відсутні, він, як представник відповідача, у суді першої інстанції в усній формі у судовому засіданні 29.03.2016 року просив застосувати строк позовної давності у цій справі, факт укладення відповідачем договору реструктуризації із Банком він не оспорює,

- представника Банку, якій у тому числі зазначав, що договір сторін дійсно номеру немає (договір № б/н), довгий номер у довідці Банку це не номер договору, це внутрішня нумерація Банку для архівування документів останнього, у даті договору у позові є помилка, заяву Банку відповідач писав саме 02.06.2011 року, підстави для застосування строків позовної давності відсутні у цій справі, оскільки був укладений відповідачем із Банком договір реструктуризації боргу, яким відповідач борг за договором визнав у повному обсязі,

перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд має право її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до ст. 308 ЦПК апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи позов позивача у цій справі, керувався ст.ст. 57-60, 88, 208, 209, 212-215 ЦПК України та виходив із обґрунтованості позову позивача у цій справі.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки основані на доказах, поданих сторонами, які оцінені судом у відповідності до вимог ст. 212 ЦПК України, до встановлених правовідносин вірно застосовані норми матеріального права, відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи.

Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що 02.06.2011 року ОСОБА_2 звернувся до Банку з анкетою-заявою (копія якої є додатком до позову Банку у цій справі а.с.6) про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг (а.с.7-31), в якій, зазначивши свої паспортні та інші данні, висловив свою згоду на те, що ця заява разом з памяткою клієнта, Правилами надання банківських послуг та тарифами Банку складають договір про надання банківських послуг.

Відповідно до укладеного договору відповідач отримав кредитну картку з встановленим лімітом, якою згодом скористався, зобовязавшись щомісяця сплачувати Банку ануїтетними платежами грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотків за користування кредитом, комісії, а також інших платежів згідно умов договору.

Як вбачається з наданого Банком розрахунку, відповідач ОСОБА_2 належним чином зобов'язання з повернення грошових коштів не виконував, в результаті чого станом на 31.08.2015 року виникла заборгованість в загальній сумі 20853,04 грн., з яких: 11951,66 грн. - заборгованість по кредиту, 6708,62 грн. заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 723,57 грн. - заборгованість по комісії, 1469,19 грн. штраф (а.с.4-5).

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Ст. 60 ч. 1 ЦПК України зобовязує кожну сторону довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

З пояснень ОСОБА_2 у суді першої інстанції 09.03.2016 року та подальших заяв (а.с. 58, 65, 78, 84), направлених до суду першої інстанції, судом першої інстанції було правильно встановлено, що останній не заперечував факт укладення з Банком договору про надання банківських послуг, а вказував на те, що грошових коштів не отримував.

При цьому, відповідач ОСОБА_2 у суді першої інстанції також вказував на те, що з приводу заборгованості, яка виникла за укладеним договором, між ним та Банком укладено угоду про реструктуризацію заборгованості, яку водночас відповідач суду першої інстанції не надав та не зявлявся в подальшому у судові засідання.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно вважав, що відповідач не виконав свого обовязку щодо доведення обставин, на які посилався в якості заперечень проти позову Банку у цій справі.

При цьому позиція відповідача, якій спочатку вказував у суді першої інстанції, що уклав угоду про реструктуризацію заборгованості за договором, а потім заперечував факт отримання коштів, суд першої інстанції правильно вважав непослідовною та такою, яка не спростовує доводів Банку (позивача) щодо укладення договору та виконання обовязку з боку Банку щодо надання коштів.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Можливість укладення договору шляхом фіксування його змісту в кількох документах визначена ст. 207 ЦК України.

Незважаючи на те, що ОСОБА_3, як позивач, у своєму позові у цій справі помилково вказав, що договір був укладений з ОСОБА_2 29.04.2011 року, суд першої інстанції на виконання вимог ст. 10 ч. 4 ЦПК України сприяв повному та всебічному зясуванню обставин цієї справи та правильно виходив з того, що договір був укладений сторонами у цій справі 02.06.2011 року, оскільки саме цією датою підписана анкета заява (а.с.6), яка є частиною договору про надання банківських послуг, а відомості про укладення між сторонами кількох договорів відсутні. Такий висновок суду першої інстанції не суперечить розрахунку заборгованості, наданому Банком суду першої інстанції, з якого вбачається, що заборгованість за договором виникла у жовтні 2012 року (а.с.4).

Ст. 1054 ЦК України вказує, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Як вказує ст. 526, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Статті 546, 549 ЦК України передбачають можливість забезпечення виконання зобов'язання неустойкою (штрафом, пенею).

При вищевикладених обставинах, суд першої інстанції правильно виходив із того, що позов Банку у цій справі є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а лише відображають позицію відповідача, висловлену в його запереченнях на позов позивача у цій справі, яку він та його представник вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою.

В силу вимог ст. 309 ч. 3 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, лише якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення, передбачені ст. 309 ч. 3 ЦПК України, у цій справі відсутні.

Описки Банку у позовних вимогах у цій справі у даті укладеного сторонами договору не могли бути підставою для відмови судом першої інстанції у задоволенні позову Банку у цій справі.

Суд першої інстанції розглянув дану справу в межах позовних вимог Банку та на виконання вимог ст. 10 ч. 4 ЦПК України сприяв повному та всебічному зясуванню обставин цієї справи.

Позов Банку у цій справі подано в межах строків позовної давності, враховуючи визнання відповідачем боргу та укладення договору реструктуризації (а.с.132), підстави для застосування позовної давності у цій справі відсутні.

Із розрахунку заборгованості відповідача перед Банком за вищезазначеним кредитним договором вбачається, що Банком пеня взагалі не нараховувались, а лише комісія (а.с.5), а тому ОСОБА_3 міг просити у своєму позові у цій справі, а суд міг задовільними оскаржуємим рішенням у цій справі також вимоги Банку про стягнення з відповідача у цій справі штрафів, передбачених Умовами та правилами надання банківських послуг.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами (ст. 303 ч. 2 ЦПК України).

Доказами, передбачені ст. 303 ч. 2 ЦПК України, у цій справі є надані Банком апеляційному суду матеріали (а.с.132-135), які можуть бути прийняті та приймаються апеляційним судом до уваги у цій справі на виконання вимог ст. 10 ч. 4 ЦПК України, та якими додатково підтверджується правильність висновків суду першої інстанції у цій справі, якій сприяв повному та всебічному зясуванню обставин цієї справи, та зокрема правильно встановив, що договір був укладений між сторонами у цій справі саме 02.06.2011 року, із за цим договором відповідач ОСОБА_2 свій борг визнав, зокрема шляхом укладення із Банком договору про реструктуризацію останнього (а.с.132), а відповідно, вчинив дії, що перервали перебіг позовної давності, тому підстави для застосування позовної давності, яку у цій справі просив застосувати представник відповідача у судовому засіданні 29.03.2016 року у суді першої інстанції (журнал судового засідання а.с. 53, звукозапис судового засідання), відсутні.

В силу вимог ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно із ст. 58 ч.1 ЦПК України належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст. 59 ч. 2 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (допустимість доказів).

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 60 ч. 4 ЦПК України).

Суд першої інстанції розглянув дану справу повно, всебічно та з додержанням вимог ст. ст. 10-11, 57-61, 212 ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 10 ч. 3 ЦПК України).

Підстави для звільнення відповідача ОСОБА_2 від доказування, передбачені ст. 61 ЦПК України, у цій справі відсутні.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник не надали суду першої інстанції у цій справі належних, допустимих доказів в обґрунтування своїх заперечень проти позову Банку у цій справі, й зокрема у спростування розрахунку розрахованої Банком заборгованості відповідача за вищезазначеним договором.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань (ст. 308 ч. 2 ЦПК України).

В силу вимог ст. 303 ч. 1 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді в першій інстанції.

При вищевикладених обставинах, доводи відповідача ОСОБА_2, як особи, яка подала апеляційну скаргу, не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалено з додержанням вимог ст. ст. 213-214 ЦПК України.

Суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами по справі, дав їм належну правову оцінку, а також дослідив надані сторонами докази і відповідно їх оцінив. Суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права та не допустив порушень процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи. Суд першої інстанції прийняв рішення, яким спір знайшов своє належне вирішення.

Крім того, судом першої інстанції правильно з додержанням вимог ст. 88 ЦПК України вирішено питання про розподіл між сторонами у цій справі понесених судових витрат, повязаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції.

За таких обставин, судова колегія не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції або ж його зміни.

Крім того, у разі відмови відповідачу ОСОБА_2 у задоволенні його апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у повному обсязі у цій справі, останній не має права на компенсацію за рахунок Банку судових витрат у вигляді судового збору (а.с.102), понесених ним при подачі цієї скарги до апеляційного суду.

Відповідно до п. 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402- VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

Керуючись ст.ст. 303, 307-308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 червня 2016 року у цій справі залишити без змін.

Судове рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддяСуддяСуддяОСОБА_1ОСОБА_5ОСОБА_6