Рішення № 6368136, 16.04.2009, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"16" квітня 2009 р.Справа № 6-31-22-15-19/216-05-7142 За позовом: 1) Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи

ОСОБА_1;

2) Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи

ОСОБА_2

До відповідача: Закритого акціонерного товариства Одеське

виробничо-торгівельне суконне обєднання “Лазур”

Про:визнання договору дійсним та визнання права власності

За позовом третьої особи, яка

заявляє самостійні вимоги

на предмет спору: Приватне підприємство “УПТК”

До відповідачів:1) Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи

ОСОБА_1;

2) Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи

ОСОБА_2

3) Закритого акціонерного товариства Одеське

виробничо-торгівельне суконне обєднання “Лазур”

Про: визнання договору недійсним та зобовязання повернути майно

За зустрічним позовом: Закритого акціонерного товариства Одеське

виробничо-торгівельне суконне обєднання “Лазур”

До відповідачів: 1) Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи

ОСОБА_1;

2) Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи

ОСОБА_2

Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги

на предмет спору:Приватне підприємство “УПТК”

Про: визнання договору недійсним та визнання права власності

Господарський суд Одеської області, у складі:

Головуючий суддя Демешин О.А.

Суддя Цісельський О.В.

Суддя Петренко Н.Д.

Представники сторін:

Від позивачів: ОСОБА_3 довіреність

Від відповідача: ОСОБА_4 довіреність

Від третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору: ОСОБА_5 довіреність

Від відповідача 1 та відповідача 2 за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору: ОСОБА_3 довіреність

Від відповідача 3 за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору: ОСОБА_4 довіреність

Від позивача за зустрічним позовом: ОСОБА_4 довіреність

Від відповідача 1 та відповідача 2 за зустрічним позовом: ОСОБА_3 довіреність

Суть спору: Субєкт підприємницької діяльності фізична особа ОСОБА_1 (далі СПД ОСОБА_1), та субєкт підприємницької діяльності фізична особа ОСОБА_2 (далі СПД ОСОБА_2) звернулися до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Закритого акціонерного товариства Одеське виробничо-торгівельне суконне обєднання “Лазур” (далі ЗАТ “Лазур”) про визнання дійсним договору купівлі-продажу від 28 жовтня 2004 року, обєктом якого є нежитлові приміщення загальною площею 170,28 кв. м., допоміжне обладнання та силові кабельні мережі, зазначені в додатках до договору.

21.07.2008 р. позивачі СПД ОСОБА_1 та СПД ОСОБА_2 звернулися із заявою про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просили визнати дійсним договір купівлі-продажу від 28 жовтня 2004 р., та визнати право власності позивачів на майно згідно переліку, яке було передано за вказаним договором.

В обґрунтування вищевикладених вимог позивачі посилаються на досягнення сторонами домовленості щодо усіх істотних умов договору купівлі-продажу від 28.10.2004 р., фактичне виконання сторонами умов даного договору, наявність відповідних письмових доказів про досягнення сторонами домовленості з усіх істотних умов договору і виконання договору, а також на ухилення ЗАТ “Лазур” від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу від 28.10.2004 р., що згідно з ч. 2 ст. 220 ЦК України є підставою для визнання договору дійсним, а згідно з ч. 1 ст. 328 ЦКУ підставою для набуття права власності на майно, яке було передано за договором купівлі-продажу від 28.10.2004 р., згідно з переліком.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 12.12.2005 р. до справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено Приватне підприємство “УПТК” (далі ПП “УПТК”).

13.02.2007 р. ПП “УПТК” звернулося до господарського суду Одеської області з окремим позовом до СПД ОСОБА_1, СПД ОСОБА_2 та ЗАТ “Лазур” про визнання договору купівлі-продажу від 28.102.004 р. недійсним.

Ухвалою від 19.02.2007 р. господарського суду Одеської області позовну заяву ПП “УПТК” було прийнято до сумісного розгляду з первісними позовними вимогами СПД ОСОБА_1, СПД ОСОБА_2

В процесі судового розгляду справи, ПП “УПТК” клопотанням від 18.11.2008 р. уточнило позовні вимоги, відповідно до яких просило господарський суд визнати недійсним договір купівлі-продажу від 28.10.2004 р., зобовязати СПД ОСОБА_1, СПД ОСОБА_2 повернути безпідставно отримане майно (згідно з переліком) ЗАТ “Лазур”.

Позовні вимоги ПП “УПТК” обґрунтовує нікчемністю договору купівлі-продажу від 28.10.2004 р. на підставі ч. 2 ст. 215, ст. 657 та ч. 1 ст. 220 ЦК України, що спричинює відсутність будь-яких юридичних наслідків вчинених сторонами договору купівлі-продажу від 28.10.2004 р. дій.

ЗАТ “Лазур” звернулося до господарського суду Одеської області із зустрічною позовною заявою до СПД ОСОБА_1, СПД ОСОБА_2 Ухвалою господарського суду Одеської області від 27.11.2007 р. зустрічну позовну заяву ЗАТ “Лазур” до СПД ОСОБА_1 та СПД ОСОБА_2 було прийнято до розгляду.

Позивач за зустрічним позовом вимагав визнати договір купівлі-продажу від 28.10.2004 р. недійсним та визнати за ним право власності, посилаючись на нікчемність договору купівлі-продажу від 28.10.2004 р. відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України, зауважуючи при цьому, що недійсний правочин згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, що є підставою для повернення безпідставно набутого СПД ОСОБА_1, СПД ОСОБА_2 майна згідно з переліком та визнання права власності ЗАТ “Лазур” на це майно.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Так, рішенням господарського суду Одеської області від 04.08.2005 р. позовні вимоги СПД ОСОБА_1 та СПД ОСОБА_2 до ЗАТ “Лазур” були задоволені.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.11.2005 р. задоволена касаційна скарга ПП “УПТК”, як третьої особи, яка не приймала участі в спорі при ухваленні рішення в першій інстанції, рішення господарського суду Одеської області від 04.08.2005 р. скасовано, а справу передано на новий розгляд.

При новому розгляді справи, рішенням господарського суду Одеської області від 26.01.2006 р. позов СПД ОСОБА_1 та СПД ОСОБА_2 був задоволений.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06.06.2006 р. рішення господарського суду Одеської області від 26.01.2006 р. скасовано, а в задоволенні позовних вимог СПД ОСОБА_1 та СПД ОСОБА_2 відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 27.09.2006 р. постанову господарського суду апеляційної інстанції скасовано, рішення місцевого господарського суду по даній справі залишено без змін.

Ухвалою від 23.11.2006 р. колегією суддів Верховного Суду України за касаційною скаргою ПП “УПТК” було порушено провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 27.09.2006 р. За результатами перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 27.09.2006 р. по даній справі, касаційну скаргу ПП “УПТК” задоволено частково, рішення господарських судів усіх інстанцій скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду першої інстанції, про що ухвалено постанову Верховного Суду України від 12.12.2006 р.

Ухвалою від 19.02.2007 р. господарським судом Одеської області в новому складі суду по даній справі було прийнято до сумісного розгляду з первісними позовними вимогами СПД ОСОБА_1 та СПД ОСОБА_2 позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, ПП “УПТК” до СПД ОСОБА_1, СПД ОСОБА_2 та ЗАТ “Лазур” про визнання договору купівлі-продажу від 28.10.2004 р. недійсним, а також застосування наслідків недійсності правочину шляхом зобовязання СПД ОСОБА_1 та СПД ОСОБА_2 повернути усе отримане в натурі майно за договором купівлі-продажу від 28.10.2004 р.

Рішенням від 16.04.2007 р. господарського суду Одеської області позовні вимоги СПД ОСОБА_1 та СПД ОСОБА_2 були задоволені в повному обсязі, а саме: визнано дійсним договір купівлі-продажу від 28.10.2004 р. та визнано право власності СПД ОСОБА_1 та СПД ОСОБА_2 на майно згідно з переліком. В задоволенні позову ПП “УПТК” було відмовлено.

Постановою від 26.06.2007 р. Одеського апеляційного господарського суду апеляційна скарга ПП “УПТК” була залишена без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції по даній справі без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.10.2007 р. касаційну скаргу ПП “УПТК” було задоволено, а саме: постанову Одеського апеляційного господарського суду від 26.06.2007 р. та рішення від 16.04.2007 р. господарського суду Одеської області скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 15.11.2007 р. дану справу було прийнято до свого провадження суддею Лєсогоровим В.М.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 23.05.2009 р. головою господарського суду Одеської області справу було передано на колегіальний розгляд у складі суддів Демешина О.А. (головуючий), Літвінова С.В. та Лєсогорова В.М.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 12.06.2008 р. на підставі заяви судді Літвінова С.В. у звязку з завантаженістю здійснено заміну судді Літвінова С.В. на суддю Аленіна О.Ю., внаслідок чого справа призначена до колегіального розгляду у складі суддів: Демешина О.А., Аленіна О.Ю., Лєсогорова В.М.

Розпорядженням голови господарського суду Одеської області від 08.08.2008 р. №242-р здійснено заміну судді Аленіна О.Ю. на суддю Семенюка Г.В.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 11.08.2008 р. справа прийнята до провадження наступним складом суддів: головуючий суддя Демешин О.А., судді Лєсогоров В.М., Семенюк Г.В.

Розпорядженням від 09.09.2008 р. №282-р голова господарського суду Одеської області передав справу на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Демешин О.А., судді Лєсогоров В.М. та Гуріна Н.Д.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 09.09.2008 р. дана справа прийнята до провадження складом суддів: головуючий суддя Демешин О.А., суддя Лєсогоров В.М., суддя Гуріна Н.Д.

Згідно з наказом №171-к від 17.10.2008 р. прізвище судді Гуріна Н.Д. змінено на Петренко Н.Д.

Розпорядженням голови господарського суду Одеської області від 10.12.2008 р. №343-р було здійснено заміну судді Лєсогорова В.М. на суддю Цісельського О.В. у складі колегії при колегіальному розгляді даної справи.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 10.12.2008 р. справу було прийнято до колегіального розгляду колегією суддів у складі: головуючого судді Демешина О.А., суддів Цісельського О.В. та Петренко Н.Д.

Клопотання про відвід складу суду сторонами не заявлено.

Позивачі СПД ОСОБА_1 та СПД ОСОБА_2 позовні вимоги підтримують.

ЗАТ “Лазур” позовні вимоги СПД ОСОБА_1 та СПД ОСОБА_2 визнає, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, відповідно до клопотання від 16.02.2009 р., поданого до господарського суду Одеської області 16 квітня 2009 року.

ЗАТ “Лазур” за зустрічним позовом відмовляється від своїх позовних вимог на підставі ст. 22 ГПК України та просить прийняти відмову від позову відповідно до письмового клопотання від 16.02.2009 р., поданого до господарського суду Одеської області 16.04.2009 р.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 16.04.2009 р. прийнято відмову ЗАТ “Лазур” від заявлених позовних вимог за зустрічним позовом до СПД ОСОБА_1 та СПД ОСОБА_2, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - ПП “УПТК”, про визнання договору недійсним та визнання права власності, по справі №6-31-22-15-19/216-05-7142, внаслідок чого провадження у справі №6-31-22-15-19/216-05-7142 в частині розгляду зустрічного позову ЗАТ “Лазур” до СПД ОСОБА_1 та СПД ОСОБА_2, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - ПП “УПТК”, у звязку з відмовою ЗАТ “Лазур” від позову припинено.

Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, ПП “УПТК” позовні вимоги СПД ОСОБА_1 та СПД ОСОБА_2 визнає, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, відповідно до заявленого письмово представником клопотання від 16.04.2009 року.

Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, ПП “УПТК” відмовляється від своїх позовних вимог по даній справі, просить прийняти відмову від позову відповідно до заявленого письмово представником клопотання від 16.04.2009 р.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 16.04.2009 р. прийнято відмову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, ПП “УПТК” від позовних вимог до СПД ОСОБА_1, СПД ОСОБА_2 та ЗАТ “Лазур”, про визнання договору недійсним та зобовязання повернути майно, по справі №6-31-22-15-19/216-05-7142, внаслідок чого провадження у справі №6-31-22-15-19/216-05-7142 в частині розгляду позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, ПП “УПТК” до СПД ОСОБА_1, СПД ОСОБА_2, та ЗАТ “Лазур”, у звязку з відмовою третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, ПП “УПТК” від позову, припинено.

В С Т А Н О В И В:

Між ЗАТ “Лазур” та СПД ОСОБА_1 та СПД ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу від 28.10.2004 р., відповідно до умов якого ЗАТ “Лазур” зобовязалась передати СПД ОСОБА_1 та СПД ОСОБА_2 майно, визначене в додатках №1 та №2 до договору, а саме: будівлю центральної розподільчої підстанції (ЦРП), інвентарний №35, загальною площею 56,14 кв. м., будівлю трансформаторної підстанції ТП-368, інвентарний №28, загальною площею 92,64 кв. м., будівлю трансформаторної підстанції ТП-3034, загальною площею 21,56 кв. м., допоміжне обладнання та силові кабельні лінії, у тому числі: кабельна лінія від ТЕЦ до ЦРП довжиною 1 387 м; КЛ 6кВ від ПП “Слободка” до ЦРП довжиною 30 м, КЛ-6кВ від ЦРП до ТП-368; КК-6кВ від ЦРП до ТП-3034; допоміжне обладнання в ЦРП згідно додатку №3 схема ЦРП; допоміжне обладнання в ТП-368: трансформатор №1 ТМ-400, ТМ-2 400кВА 6кВ; ТМ-3 320кВА 6кВ; допоміжне обладнання в ТП-3034: трансформатор 1000 кВА 6кВ низьковольтна конденсаторна установка (інв. №3130); розподільчий пункт (інв. №2106); щит (інв. №2749), що належать ЗАТ “Лазурь”.

В свою чергу СПД ОСОБА_1 та СПД ОСОБА_2 зобовязувались прийняти вищезазначене майно та сплатити його вартість в сумі 170 000,00 гривень, у тому числі ПДВ (п. 3 договору купівлі-продажу від 28.10.2004 р.).

На момент підписання договору купівлі-продажу покупцями - СПД ОСОБА_1 та СПД ОСОБА_2 було сплачено 120 000,00 гривень. Решту вартості обєкту договору купівлі-продажу від 28.10.2004 р. СПД ОСОБА_1 та СПД ОСОБА_2 зобовязувались сплатити до 01.12.2004 р.

На виконання умов договору купівлі-продажу від 28.10.2004 р. ЗАТ “Лазур” по акту приймання-передачі від 18.03.2005 р. було передано, а СПД ОСОБА_1 та СПД ОСОБА_2 прийнято майно, вказане в додатках №1 та №2 до договору купівлі-продажу.

Оплата за обєкт договору купівлі-продажу від 28.10.2004 р. була здійснена СПД ОСОБА_1 та СПД ОСОБА_2 шляхом внесення готівкою грошових коштів в касу ЗАТ “Лазур”, про що свідчать квитанції до прибуткових касових ордерів №117 від 07.10.2004 р. на суму 94 000,00 грн.; №125 від 27.10.2004 р. на суму 16 000,00 грн.; №131 від 19.11.2004 р. на суму 20 000,00 грн., №132 від 19.11.2004 р. на суму 20 000,00 грн.; №139 від 30.11.2004 р. на суму 20 000,00 грн. (всього на суму в розмірі 170 000,00 грн.).

Відповідно до п. 8 договору купівлі-продажу від 28.10.2004 р. право власності на майно, визначене в додатках №1 та №2 до договору, переходить з моменту підписання договору купівлі-продажу від 28.10.2004 р.

Приймаючи до уваги той факт, що серед майна, яке зазначено в додатках № 1 та №2 до договору купівлі-продажу від 28.10.2004 р., є обєкти нерухомості, керуючись ст. 657 ЦК України, відповідно до якої договори купівлі-продажу нерухомого майна мають укладатися в письмовій формі і підлягають нотаріальному посвідченню, СПД ОСОБА_1 та СПД ОСОБА_2 листами за вих. №22 від 09.11.2004 р. та за вих. №27 від 14.12.2004 р. звернулися до ЗАТ “Лазур” з пропозицією прибути до нотаріуса з метою вчинення дій з нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу від 28.10.2004 р.

Вищезазначені пропозиції згідно відміток на листах були отримані ЗАТ “Лазур” 11.11.2004 р. і 14.12.2004 р. та зареєстровані під №201 та №209 відповідно, але залишені без відповіді.

Представником ЗАТ “Лазур” під час розгляду справи визнаний факт отримання вказаних повідомлень, а також підтверджено ухилення від нотаріального посвідчення правочину, зокрема у заяві про визнання позовних вимог СПД ОСОБА_1 та СПД ОСОБА_2, яка одержана господарським судом 16.04.2009 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України встановлено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Натомість чинне законодавство містить такий спосіб захисту порушених прав, як визнання договору дійсним згідно з ч. 2 ст. 220 ЦК України.

Так, за ч. 2 ст. 220 ЦК України вбачається: якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Вказана норма є матеріально-правовою підставою звернення до суду з метою захисту порушених прав, що полягає в ухиленні ЗАТ “Лазур” від нотаріального посвідчення правочину та недодержання внаслідок відповідних дій вимоги щодо форми договору купівлі-продажу від 28.10.2004р.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Натомість ч. 2 ст. 220 ЦК України дозволяє визнати дійсним договір, який не був нотаріально посвідчений сторонами, при наявності наступної сукупності факторів (умов):

1.у разі наявності домовленості сторін з усіх істотних умов договору;

2.у разі повного або часткового виконання договору;

3.у разі наявності письмових доказів, які підтверджують домовленість з усіх істотних умов договору, повне або часткове виконання договору;

4.у разі ухилення однієї зі сторін від нотаріального посвідчення договору.

В даній справі домовленість сторін з усіх істотних умов договору підтверджується договором купівлі-продажу від 28.10.2004 р., додатками №1 та №2 до договору купівлі-продажу від 28.10.2004 р., укладеними в письмовій формі.

Згідно з абзацом другим ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 180 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Сторони погодили предмет договору відповідно до пп. 1-2 договору купівлі-продажу від 28.10.2004 р. Так, предметом договору купівлі-продажу від 28.10.2004 р. є обєкти нерухомого майна, допоміжне обладнання та силові кабельні лінії, перелічені в додатку №2 до договору купівлі-продажу від 28.10.2004 р.

Сторонами договору купівлі-продажу від 28.10.2004 р. погоджена ціна майна, яке передається за договором, що відповідно до п. 3 договору купівлі-продажу від 28.10.2004 р. визначена в розмірі 170 000,00 грн.

Згідно з п. 4 договору купівлі-продажу, покупець, тобто СПД ОСОБА_1 та СПД ОСОБА_2, зобовязався сплатити кошти в строк до 01.12.2004 р., а згідно з п. 5 договору купівлі-продажу від 28.10.2004 р., продавець, тобто ЗАТ “Лазур”, передати майно в строк до 02.12.2004 р.

Таким чином, з умов укладеного сторонами договору купівлі-продажу від 28.10.2004 р. вбачається наявність домовленостей сторін щодо усіх істотних умов, які викладені безпосередньо в письмовій формі, як то вимагається згідно з ч. 2 ст. 220 ЦК України.

Письмовими доказами повного виконання сторонами умов договору купівлі-продажу від 28.10.2004 р. є акт приймання-передачі будівель, допоміжного обладнання та силових кабельних ліній від 18.03.2005 р., відповідно до якого ЗАТ “Лазур” передало, а СПД ОСОБА_1 та СПД ОСОБА_2 прийняли майно на виконання договору купівлі-продажу від 28.10.2004 р.

Крім того, письмовими доказами виконання умов договору від 28.10.2004 р. є квитанції до прибуткових касових ордерів №117 від 07.10.2004 р. на суму 94 000,00 грн.; №125 від 27.10.2004 р. на суму 16 000,00 грн.; №131 від 19.11.2004 р. на суму 20 000,00 грн., №132 від 19.11.2004 р. на суму 20 000,00 грн.; №139 від 30.11.2004 р. на суму 20 000,00 грн. (всього на суму в розмірі 170 000,00 грн.), що свідчать про повний розрахунок за договором купівлі-продажу покупців, СПД ОСОБА_1 та СПД ОСОБА_2, з продавцем, ЗАТ “Лазур”.

Фактична передача майна з боку продавця за договором купівлі-продажу від 28.10.2004 р. та сплата коштів в розмірі 170 000,00 грн. з боку покупця на користь продавця за договором купівлі-продажу від 28.10.2004 р., сторонами взаємно не заперечувалось в судовому засіданні.

Факт ухилення ЗАТ “Лазур” від нотаріального посвідчення договору доводиться залишенням без відповіді листів за вих. №22 від 09.11.2004 р. та за вих. №27 від 14.12.2004 р. та СПД ОСОБА_1 та СПД ОСОБА_2, а також поясненнями представника ЗАТ “Лазур” в судовому засіданні, який підтвердив ухилення ЗАТ “Лазур” від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу від 28.10.2004 р.

Виходячи з викладеного, а також з аналізу матеріалів справи в частині укладання та виконання договору купівлі-продажу від 28.10.2004 р., суд доходить висновку про те, що умови договору купівлі-продажу від 28.10.2004 р. викладені у відповідності до вимог законодавства, яке діяло на момент підписання вказаного договору, а між сторонами досягнута в письмовій формі домовленість з усіх істотних умов договору купівлі-продажу від 28.10.2004 р., який виконаний в повному обсязі. Відсутність нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу від 28.10.2004 р. спричинена винними діями ЗАТ “Лазур”, що саме зумовило звернення первісних позивачів СПД ОСОБА_1 та СПД ОСОБА_2 до суду із відповідним позовом про визнання договору дійсним.

В процесі аналізу матеріалів справи, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступні обставини справи. Як вбачається із змісту постанови Верховного Суду України від 12.12.2006 р. по даній справі, недодержання сторонами по справі вимог законодавства України про нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна повязане не з ухиленням ЗАТ “Лазур” від таких дій, а з неможливістю останнім подати нотаріусу необхідні документи.

Приведений вище висновок витікає із змісту положень ст. 55 Закону України “Про нотаріат”, відповідно до якої угоди про відчуження та заставу майна, що підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, що підтверджують право власності на майно, що відчужується або заставляється. У разі застави майбутнього майна або створення забезпечувального обтяження в майбутньому майні нотаріусу надаються документи, що підтверджують наявність прав на набуття такого майна у власність у майбутньому. При посвідченні угод про відчуження або заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна перевіряється відсутність заборони відчуження або арешту майна.

Крім того, п. 38 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 р. №20/5 (в редакції, яка діяла на момент укладання договору купівлі-продажу від 28.10.2004 р.), передбачено, що договори про відчуження та заставу (іпотеку) майна, що підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, які підтверджують право власності на майно, що відчужується або заставляється, та в передбачених законодавством випадках державну реєстрацію прав на це майно. Такі документи нотаріус приймає лише за наявності відмітки (штампу) про реєстрацію відповідних прав та витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно, що є невід'ємною частиною правовстановлюючого документа.

Натомість, на думку суду, факт неможливості подання нотаріусу достатніх для нотаріального посвідчення договору документів може бути встановлений саме нотаріусом в момент вчинення дій з нотаріального посвідчення правочину, а оскільки ч. 2 ст. 220 ЦК України визначає достатньою умовою для визнання договору дійсним лише безпосередньо факт ухилення сторони від нотаріального посвідчення договору, то наявність належних доказів, якими зокрема є листи із вхідними даними та свідчення представників відповідної сторони, є достатнім для додержання вимоги за ч. 2 ст. 220 ЦК України і застосування такого способу захисту прав особи, як визнання нотаріально не посвідченого договору дійсним.

Крім того, виходячи з аналізу матеріалів справи, судом встановлено наявність права власності ЗАТ “Лазур” на майно, яке відчужувалось за договором купівлі-продажу.

Так, 03.09.1993 р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (продавець) та організацією орендарів Одеського орендного виробничо-торгівельного сукняного обєднання “Лазур” (покупець) було укладено договір купівлі-продажу державного майна №17, відповідно до якого продавець продав, а покупець купив державне майно цілісного майнового комплексу Одеського орендного виробничо-торгівельного сукняного обєднання “Лазур”, яке знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Червонослобідська, 1, на земельній ділянці площею 6,3 га, та майно магазину, розташованого в орендованому приміщенні 46 кв. м., за адресою: м. Одеса, Казанський ринок, вул. Богатова, 22. Умовами вказаного договору визначено, що майно підприємства включає в себе всі його активи і пасиви, інвентар, обладнання та інше майно відповідно до акту інвентаризації, котрий додається до договору.

Право власності на майно, що відчужувалося, перейшло до покупця (організації орендарів Одеського орендного виробничо-торгівельного сукняного обєднання “Лазур”) на підставі наказу начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області №238 від 31.08.1993 р. з дня його видання. Передача обєкта приватизації здійснюється продавцем покупцю у 10-ти денний строк після повної оплати ціни продажу обєкта приватизації. Передача обєкта приватизації продавцем і приймання обєкта приватизації покупцем підтверджується актом передачі, котрий підписується сторонами. Цей договір підлягає реєстрації в установленому порядку протягом місяця з дня його нотаріального посвідчення.

В цей же день вказаний договір був посвідчений старшим державним нотаріусом четвертої Одеської нотаріальної контори та зареєстрований у реєстрі за №2-2659, а рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів м. Одеси від 09.09.1993 р. №200/22 здійснена реєстрація вказаного договору.

19.11.1993 р. сторонами даного договору було підписано акт передачі проданого майна згідно з договором від 03.09.1993 р., котрим підтверджено, що продавець продав, а покупець прийняв майно Одеського орендного виробничо-торгівельного обєднання “Лазур”, яке знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Червонослобідська, 1, в складі цілісного майнового комплексу з усіма будівлями і спорудами, розташованими на земельній ділянці в м. Одесі, по вул. Червонослобідській, 1, площею 6,3 га.

Одночасно 19.11.1993 р. Регіональним відділенням Фонду державного майна в Одеській області було видано свідоцтво № 16 про право власності організації орендарів ОВТСО “Лазур” на державне майно ОВТСО “Лазур”.

Згідно з Листом від 13.12.2001 р. за №1/5661 Регіонального відділення Фонду державного майна в Одеській області до складу цілісного майнового комплексу ЗАТ “Лазур” увійшли будівля трансформаторної підстанції, інвентарний номер 28, будівля ЦРП, інвентарний номер 35.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України “Про приватизацію державного майна”, в редакції чинній на момент укладання даного договору, до обєктів державної власності, що підлягають приватизації, належать, зокрема, майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, які є єдиними цілісними майновими комплексами та незавершене будівництво.

Частинами 1 та 4 ст. 27 вказаного Закону передбачено, що при приватизації майна державного підприємства як цілісного майнового комплексу шляхом його викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом між продавцем і покупцем укладається відповідний договір купівлі-продажу, який підлягає нотаріальному посвідченню і право власності на приватизований обєкт переходить до покупця з моменту нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу.

Згідно з положеннями статей 20, 21, 22 Закону України “Про власність”, в редакції чинній на момент укладання вищезгаданого договору, субєктами права колективної власності є, зокрема, колективи орендарів; право колективної власності виникає на підставі, зокрема, викупу колективами трудящих державного майна; обєктами права власності колективу орендарів є вироблена продукція, одержані доходи та інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом.

Таким чином, організація орендарів Одеського орендного виробничо-торгівельного сукняного обєднання “Лазур” набула право власності на майно Одеського орендного виробничо-торгівельного сукняного обєднання “Лазур” у складі цілісного майнового комплексу з усіма будівлями і спорудами, розташованими на земельній ділянці в м. Одесі, по вул. Червонослобідській, 1, площею 6,3 га, і в тому числі на обєкти, які були відчужені згідно з умовами договору купівлі-продажу від 28.10.2004 р.

Відповідно до п. 1 статуту ЗАТ “Лазур”, затвердженого Загальними Зборами акціонерів товариства Одеського виробничо-торгівельного суконного обєднання “Лазур” (протокол №15 від 24 вересня 1998 р.) та зареєстрованого Ленінською райдержадміністрацією м. Одеси 13 жовтня 1998 р. за реєстр. №04056925600010041, ЗАТ “Лазур” є організацією, створеною шляхом перетворення орендного Одеського виробничо-торгівельного суконного обєднання “Лазур”.

Відповідно до ст. 108 ЦК України перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усі права та обовязки попередньої юридичної особи.

Таким чином, ЗАТ “Лазур” є особою, яка набула права власності на майно перетвореного орендного Одеського виробничо-торгівельного суконного обєднання “Лазур”, яке в свою чергу належним чином, оскільки не встановлено іншого, отримало (шляхом вчинення правочину) право власності на увесь цілісний майновий комплекс державного майна Одеського виробничо-торгівельного суконного обєднання “Лазур” за договором купівлі-продажу №17 від 03.09.1993 р.

Наведеним підтверджується теза про наявність в ЗАТ “Лазур” права власності на майно, яке було предметом договору купівлі-продажу від 28.10.2004 р., а тому існують усі підстави вважати можливим та належним відчуження ЗАТ “Лазур” такого майна на користь СПД ОСОБА_1 та СПД ОСОБА_2

До того ж, суд відмічає, що у відповідності до ст. 191 ЦК України підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом.

З вищенаведеної приватизації майна ЗАТ “Лазур” вбачається, що останнє було приватизоване шляхом набуття права власності на цілісний майновий комплекс, а відповідно виходячи з наведеної норми ст. 191 ЦК України ЗАТ “Лазур” є власником майна, що входить до складу єдиного майнового комплексу ЗАТ Лазур як підприємства.

Крім наведеного, судом визнається належним доказом та приймається до уваги Акт №87ПС від 06.02.2003 р. про розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін, складений ЗАТ “Лазур” та Одеським сервісним експлуатаційним підприємством електричних мереж.

Згідно з вказаним актом, сторони встановили взаємну відповідальність за дотримання умов збереження та належної експлуатації електромереж та установок, які належить кожній з цих сторін. Відповідно до п. 1.2. до балансової належності ЗАТ “Лазур” до балансової належності ЗАТ “Лазур” було віднесено, зокрема наступне майно, яке було в наступному було обєктом договору купівлі-продажу від 28.10.2004 р.: ТП-638, КЛ 6кВ; ТП-3034 (1000 кВа), КЛ 6кВ; КЛ-6 кв від ОТЕЦ до ЦРП “Суконна”; КЛ-6 КВ від ЦРП “Суконна” до ПП “Слободка”; КЛ-6 кВ від ЦРП “Суконна” до ТП-368 і до ТП-3034.

Зазначене свідчить на відповідний момент про належні правові підстави користування ЗАТ “Лазур” електромережами та наявність балансової належності відповідних установок та нерухомого майна до цього підприємства.

При цьому вказане спростовує твердження ПП “УПТК”, викладені в клопотанні від 18.11.2008 р. про уточнення позовних вимог про не вчинення ЗАТ “Лазур” дій з розмежування електричних мереж з ВАТ “Одесаобленерго”, що спричинює неможливість здійснення відчуження такого майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 ЦК України. При чому як виняток, ст. 215 ЦК України вказує на те, що правочин може бути недійсним з огляду на інші прямо визначені положення законодавства, зокрема внаслідок дефекту форми.

Таким чином, вирішуючи відповідні спори, господарські суди повинні перевіряти не тільки питання щодо додержання форми правочину, а й умови додержання інших норм чинного законодавства щодо дійсності правочинів.

Так, існуюча судова практика вирішення спорів, повязаних з визнанням угод недійсними, виходить з того, що позовна заява про визнання не посвідченого нотаріально договору дійсним не може бути задоволена тільки у випадку, якщо така угода містить протиправні умови (п. 7 Розяснення ВАСУ від 12.03.1999 р. №02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з визнанням угод недійсними”), тобто у випадку, коли зміст угоди не відповідає законодавству.

При вирішенні спору про визнання договору купівлі-продажу від 28.10.2004 р. дійсною в частині дослідження правоздатності ЗАТ “Лазур” щодо відчуження нерухомого майна обєктів договору, з урахуванням п. 1 Розяснення ВАСУ від 12.03.1999 р. №02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з визнанням угод недійсними”, приймаючи до уваги постанову Верховного Суду України від 12.12.2006 р. та попередні посилання представників сторін про відсутність в ЗАТ “Лазур” реєстрації права власності на спірне майно, а відповідно і права на його відчуження за договором купівлі-продажу від 28.10.2004 р., суд вважає за правомірне зазначити про те, що у випадку якщо стороною угоди, повязаної з переходом права власності, не дотримано вимог нормативних актів стосовно реєстрації майна, наприклад, правил державної реєстрації обєктів нерухомого майна, то сама лише ця обставина не є підставою для визнання відповідної угоди недійсною, оскільки реєстрація майна не є елементом форми угоди (абз. 3 п. 8 Розяснення ВАСУ від 12.03.1999 р. №02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з визнанням угод недійсними”).

Виходячи з аналізу норм статуту ЗАТ “Лазур”, який був чинним на момент укладання договору купівлі-продажу від 28.10.2004 р., до виключної компетенції загальних зборів акціонерів ЗАТ “Лазур” не було віднесено питання затвердження договорів, які б перевищували певну визначену суму.

Натомість відповідно до п. 8.2.3 статуту ЗАТ “Лазур”, до компетенції Ради ЗАТ “Лазур” віднесено питання затвердження угод про відчуження майна, які за ціною договору знаходяться в межах 1/3 статутного капіталу ЗАТ “Лазур”.

Відповідно до п. 3.1. статуту ЗАТ “Лазур”, статутний капітал цього підприємства становить 2.885.103,00 грн. Оскільки сума договору купівлі-продажу від 28.10.2004 р. складає 170 000,00 грн., то вказаний договір має бути затверджений Радою ЗАТ “Лазур”.

Відповідно до п. 8.6. статуту ЗАТ “лазур” голова правління ЗАТ “Лазур” має право діяти без довіреності та укладати договори, розпоряджатися майном товариства.

Згідно протоколу спільної наради Наглядової Ради ЗАТ “Лазур” та СПД ОСОБА_1 та СПД ОСОБА_2 було вирішено передати СПД ОСОБА_1 та СПД ОСОБА_2 перелік майна із умовою про сплату за нього коштів в розмірі 170 000,00 грн.

Відповідно до виписки з протоколу спільного засідання Правління ЗАТ “Лазур” та Наглядової Ради ЗАТ “Лазур” вказані органи вирішили здійснити відчуження усієї системи електромережі на користь СПД ОСОБА_1 та СПД ОСОБА_2 за кошти в сумі 170 000,00 грн. із наданням дозволу генеральному директору вчинити відповідні дії.

Оскільки договір купівлі-продажу підписаний саме генеральним директором ЗАТ “Лазур”, то зважаючи на встановлені факти, суд вважає, що з боку ЗАТ “Лазур” договір був підписаний повноважною особою, що в свою чергу виключає недійсність договору з відповідних підстав.

Зважаючи на вказівки, викладені в постанові Верховного Суду України від 12.12.2006 р., суд вважає за необхідне звернути увагу на обставини справи щодо знаходження всіх активів ЗАТ “Лазур” на момент укладення договору купівлі-продажу від 28.10.2004 р. у податковій заставі, згідно витягу Одеської філії Інформаційного центру Міністерства юстиції України від 20.08.2004 р. №600555 про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.

Так, згідно витягу Одеської філії Інформаційного центру Міністерства юстиції України від 20.08.2004 р. №600555 про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна публічним обтяжувачем всіх активів платника податків ЗАТ “Лазур” на час укладання договору купівлі-продажу від 28.10.2004 р. було ДПІ у Суворовському районі м. Одеси.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 3 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” обтяженням є право обтяжувача на рухоме майно боржника або обмеження права боржника чи обтяжувача на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних і юридичних осіб, з якими закон повязує виникнення прав і обовязків щодо рухомого майна.

Отже виходячи із вищевикладених обставин, положень ст. 3 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”, згідно якої обтяженням є право саме обтяжувача на майно боржника, суд доходить висновку про відсутність порушених прав інших сторін, а відтак про відсутність правових підстав стверджувати про порушення сторонами по справі при вчиненні договору купівлі-продажу від 28.10.2004 р. будь-яких прав у сфері публічно-правових відносин, які існують між боржником та обтяжувачем. До того ж закон не обмежує останню особу в праві на захист своїх прав та інтересів за умови їх порушення боржником.

Більш того, суд звертає увагу на те, що згідно з п. 1.17 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000 р. №2181-ІІІ (з наступними змінами та доповненнями) відповідно до якого податкова застава визначається як спосіб забезпечення саме податкового, а не будь-якого іншого зобовязання платника податків, не погашеного в строк.

З огляду на викладене, дотримання або недотримання ЗАТ “Лазур” умов відчуження майна, яке є обєктом публічного обтяження повязане передусім з реалізацією саме обтяжувачем свого право на задоволення майнових вимог з вартості заставленого майна, але ніяким чином не повязане з порушенням умов вчинення певного правочину.

Зважаючи на зміст постанови Верховного Суду України від 12.12.2006 р. про необхідність вирішення питання щодо порушення прав ПП “УПТК”, суд вважає за доцільне вказати наступне.

Частиною 1 ст. 2 ГПК України встановлено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Таким чином, оскільки чинне законодавство не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, повязаних з визнанням угод недійсними, то окрім контрагентів за договором позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа чи організація, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує ця угода.

ПП “УПТК” не є стороною спірного договору і будь-яких прав чи обовязків внаслідок укладання сторонами договору купівлі-продажу від 28.10.2004 р. в нього не виникло, оскільки відповідне витікає з ст. 509 та ст. 11 ЦК України, так як безпосередньо одночасно правомочними та зобовязальними сторонами за договором від 28.10.2004 р. є ЗАТ “Лазур”, СПД ОСОБА_1, СПД ОСОБА_2

Посилання ПП “УПТК” на те, що ЗАТ “Лазур” є боржником ПП “УПТК” і відповідно ПП “УПТК” має право на частину майна ЗАТ “Лазур”, є безпідставним. З наявної в справі копії постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження за заявою стягувача вбачається, що ПП “УПТК” набуло прав кредитора ЗАТ “Лазур” лише 25.01.2005 р., тобто більш ніж через рік після укладання спірного правочину. Окрім того, за цим виконавчим провадженням на користь ПП “УПТК” з ЗАТ “Лазур” підлягають стягненню грошові кошти, а докази про те, що судом виносилася ухвала про зміну способу виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на майно боржника у справі відсутні.

Таким чином, оспорюваний договір не може вплинути на права та інтереси цієї третьої особи, оскільки його було укладено сторонами задовго до набуття ПП “УПТК” права кредитора ЗАТ “Лазур”.

Також не може бути прийнято посилання ПП “УПТК” щодо обмеження цього підприємства в електропостачанні з боку ЗАТ “Лазур” за відповідним договором між ЗАТ “Лазур” та ПП “УПТК”, оскільки такі відносини між сторонами не впливають на право на свій розсуд реалізовувати права власності особи на майно та не має наслідком недійсність договору купівлі-продажу від 28.10.2004 р. Крім того, у разі порушення ЗАТ “Лазур” умов певного договору з іншою особою, захист прав внаслідок такого порушення має відбуватися на підставі конкретного договору, але не у спосіб визнання недійсним правочину, що укладений з іншою метою.

Отже, ПП “УПТК” не є особою, яка має субєктивне матеріальне право або охоронюваний законом інтерес, на захист якого поданий позов.

З урахуванням приведених вище висновків про наявність правових підстав для застосування до спірних відносин, які виникли між сторонами по справі, положень ч. 2 ст. 220 ЦК України, суд вважає за правомірне позовні вимоги СПД ОСОБА_1 та СПД ОСОБА_2 до ЗАТ “Лазур” про визнання договору купівлі-продажу від 28.10.2004 р. дійсним задовольнити.

Як наслідок, правомірними та обґрунтованими вбачаються позовні вимоги СПД ОСОБА_1 та СПД ОСОБА_2 до ЗАТ “Лазур” про визнання права власності на обєкт договору купівлі-продажу від 28.10.2004 р. з урахуванням наступного.

На момент укладання договору купівлі-продажу від 28.10.2004 р. ЗАТ “Лазур” мало право власності на обєкт договору купівлі-продажу від 28.10.2004 р., що підтверджується встановленими вище обставинами.

Згідно ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 ст. 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України визначено: Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

При цьому відповідно до ч. 1, 2 ст. 4 Закону України “Про власність” від 07.02.1991 р. (в редакції, чинній на момент укладення договору купівлі-продажу від 28.10.2004 р.) власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону.

У відповідності до ст. 21 Закону України Закону України “Про власність” від 07.02.1991 р. (в редакції, чинній на момент укладення договору купівлі-продажу від 28.10.2004 р.), однією з підстав виникнення права власності є укладання цивільно-правих угод.

При цьому згідно з положеннями ст.ст. 328 та 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту права може бути в тому числі визнання права.

Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою ст. 392 ЦК України.

Підсумовуючи викладене, враховуючи те, що визнання за юридичною особою права власності на придбане майно в судовому порядку не суперечить вимогами чинного ГПК України, є способом захисту порушеного права, суд вважає за правомірне позов СПД ОСОБА_1 та СПД ОСОБА_2 до ЗАТ “Лазур” в частині визнання права власності на обєкт договору купівлі-продажу від 28.10.2004 р. задовольнити відповідно до ст. 328, 329 ЦК України.

При цьому відповідно до ч. 1, 2 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників) належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової власності або спільної сумісної власності.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки між первісними позивачами не визначено іншого, суд вважає за правомірне визнати за СПД ОСОБА_1 та СПД ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на обєкт договору купівлі-продажу від 28.10.2004 р.

Судові витрати з подання позову СПД ОСОБА_1 та СПД ОСОБА_2 в розмірі 170 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення, суд вважає за необхідне покласти на ЗАТ “Лазур”, як на особу, винними діями якої було спричинено порушення прав первісних позивачів та звернення з позовом до господарського суду.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 та субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_2 до закритого акціонерного товариства “Одеське виробничо-торгівельне суконне обєднання “Лазур” про визнання дійсним договору та визнання права власності задовольнити в повному обсязі.

2. Визнати дійсним договір купівлі-продажу від 28 жовтня 2004 року, укладений між закритим акціонерним товариством “Одеське виробничо-торгівельне суконне обєднання “Лазур” та субєктом підприємницької діяльності фізичною особою ОСОБА_1 та субєктом підприємницької діяльності фізичною особою ОСОБА_2.

3. Визнати за субєктом підприємницької діяльності фізичною особою ОСОБА_1 (65010, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1), субєктом підприємницької діяльності фізичною особою ОСОБА_2 (65023, АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) право спільної сумісної власності на майно, що знаходиться по вул. Червонослобідська, 1 у м. Одесі, а саме:

-будівля Центральної розподільної підстанції (інвентарний №35), площею 56,14 кв. м., яка розташована за адресою: вул. Червонослобідська, 1 у м. Одесі;

-будівля трансформаторної підстанції 368 (інвентарний №28), площею 92,64 кв. м., яка розташована за адресою: вул. Червонослобідська, 1 у м. Одесі;

-приміщення трансформаторної підстанції 3034, площею 31,9 кв. м., яка розташована за адресою: вул. Червонослобідська, 1 у м. Одесі;;

-кабельна лінія від ТЕЦ до Центральної розподільної підстанції довжиною 1700 м. «АСБ -10 (3*185)»;

-кабельна лінія 6 кВ від ПП «Слободка»до Центральної розподільної підстанції довжиною 30 м. «АСБ -10 (3*185)»;

-кабельна лінія 6 кВ (інв. № 210, 212, 206) від Центральної розподільної підстанції до трансформаторної підстанції 368;

-кабельна лінія 6 кВ від Центральної розподільної підстанції до трансформаторної підстанції 3034;

-допоміжне обладнання Центральної розподільної підстанції;

-ТПЛ 10200/5А, САЗЦУ Н-670 3*100В 3*5А;

-ТПЛ 10150/5А, САЗЦУ Н-670 3*100В 3*5А;

-допоміжне обладнання у трансформаторній підстанції -368 та трансформаторній підстанції 3034;

-трансформатор (ТМ) 400 Ква 2 шт.;

-трансформатор (ТМ) 320 Ква 6 кВ 1 шт.;

-трансформатор 100 кВа 1 шт.;

-низьковольтне конденсаторне устаткування (інвентарний №313) 4;

-розподільний пульт (інвентарний №2106);

-щит (інвентарний №2749).

4. Стягнути з закритого акціонерного товариства “Одеське виробничо-торгівельне суконне обєднання “Лазур” (65006, м. Одеса, вул. Червонослобідська, 1, код ЄДРПОУ 00307000) на користь субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 (65010, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 85 гривень державного мита та 59 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5. Стягнути з закритого акціонерного товариства “Одеське виробничо-торгівельне суконне обєднання “Лазур” (65006, м. Одеса, вул. Червонослобідська, 1, код ЄДРПОУ 00307000) на користь субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_2 (65023, АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) 85 гривень державного мита та 59 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання

Наказ видати після набрання рішення законної сили.

Рішення підписано 21.04.2009р.

Суддя Демешин О.А.

Суддя(підпис)Цісельський О.В.

Суддя(підпис)Петренко Н.Д.