Ухвала суду № 63680967, 22.12.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 359/3821/16-к Головуючий у І інстанції Криворучко І. В.Провадження № 11-кп/780/1592/16 Доповідач у 2 інстанції Гайдай Р. М.Категорія 34 22.12.2016

УХВАЛА

Іменем України

22 грудня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді - Гайдай Р.М.

суддів - Авраменка М.Г., Говорухи В.І.

при секретарі - Ковтуненко О.В.

з участю прокурора - Сагей Л.І.

обвинуваченого - ОСОБА_2

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора на вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 листопада 2016 року, яким

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Юря-2 Юрянського району Кіровської області, РФ, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, мешканця: АДРЕСА_2 раніше судимого

-13.09.2013 року вироком Катеринопільського районного суду Черкаської області за ч. 1 ст. 122 КК України на 1 рік обмеження волі,

засуджено та призначено покарання за ч. 2 ст. 286 КК України - 5 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 роки.

На підставі ст.ст. 75, 76 ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та покладено обов'язки не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання; періодично з'являтися для реєстрації до кримінально-виконавчої інспекції.

Цим же вироком вирішено питання щодо судових витрат та речових доказів.

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 визнаний винним та засуджений за те, що 23 листопада 2015 року, біля 22 години 30 хвилин, не маючи посвідчення водія, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, керуючи технічно справним автомобілем «Опель кадет» д.н.з. НОМЕР_1, рухався зі швидкістю близько 90 км/год., по автодорозі Київ-Рогозів, у напрямку с. Рогозів.

Під час руху ОСОБА_2 порушив п.п. 2.3б, 12.1. ПДР України внаслідок чого не впорався з керуванням та виїхав на ліве узбіччя, де зіткнувся з деревом.

В результаті ДТП пасажир автомобіля ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження.

Згідно висновків експерта № 33Д від 25 квітня 2016 року виявлені тілесні ушкодження у ОСОБА_3 у вигляді саден голови мають ознаки легких тілесних ушкоджень, тілесні ушкодження у вигляді перелому середньої третини правої стегнової кістки із зміщенням уламків, перелому обох ключиць зі зміщенням уламків, за своїм характером відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості, тілесні ушкодження у вигляді відкритого перелому середньої третини (діалізу) великої та малогомілкової кісток правої гомілки, згідно п. 2.1.3М «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», має ознаки тяжких тілесних ушкоджень.

Порушення ОСОБА_2 п.п. 2.1.а, 2.3.б, 12.1., 2.9.а ПДР знаходиться у прямому причинному зв'язку з ДТП та спричиненням потерпілому ОСОБА_3 тяжких тілесних ушкоджень.

В апеляційній скарзі прокурор просить вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 листопада 2016 року в частині призначеного покарання скасувати та увалити новий вирок, яким ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 286 КК України призначити покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_2 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покласти обов'язки, передбачені п.п. 2, 3, 4 ст. 76 КК України, а саме: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, періодично з'являтися для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що в порушення п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» судом не правильно застосовано положення ст. 75 КК України, оскільки передбачено звільнення від відбування покарання з випробуванням тільки тих осіб, які засуджуються до виправних робіт, службового обмеження (для військовослужбовців), обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, тобто лише щодо основного покарання, що має бути належним чином вмотивовано у вироку. Звільнення від відбування призначеного судом додаткового покарання за цією нормою закону не допускається. Крім того, також в порушення даної норми суд першої інстанції не навів належного мотивування свого рішення про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням і не врахував, що обвинувачений вже був позбавлений права керування всіма видами транспортних засобів строком на 1 рік та має обставину, що обтяжує його покарання - вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння.

Крім того, прокурор вказав, що при призначенні додаткового покарання суд не обрав його максимальну міру у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 3 роки і не врахував, що обвинувачений не зробив належних висновків після притягнення до адміністративної відповідальності та на шлях виправлення не став.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, котрий апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі та просив її задоволити, обвинуваченого ОСОБА_2 котрий також підтримав апеляційну скаргу прокурора, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Вина ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке він засуджений, доведена доказами зібраними в ході досудового розслідування та дослідженими в судовому засіданні і не оспорюється в апеляційній скарзі.

Дії ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 286 КК України судом кваліфіковані правильно.

Щодо доводів апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення, особі обвинуваченого через м'якість то вони є безпідставними.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Згідно зі ст. 75 ч. 1 КК України передбачено звільнення від відбування покарання з випробуванням тільки тих осіб, які засуджуються до виправних робіт, службового обмеження (для війсковослужбовців), обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, тобто лише щодо основного покарання, що має бути належним чином вмотивовано у вироку. Звільнення від відбування призначеного судом додаткового покарання за цією нормою закону не допускається.

Окрім того, відповідно до ст. 77 КК України, у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням можуть бути призначені додаткові покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, а тому доводи апеляційної скарги прокурора в цій частині є безпідставними, оскільки суд першої інстанції не звільнив ОСОБА_2 від відбування додаткового покарання.

Щодо доводів апеляційної скарги прокурора про м'якість призначеного покарання обвинуваченому ОСОБА_2, то суд при призначенні покарання йому врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких, дані, які характеризують особу обвинуваченого, котрий раніше судимий, має постійне місце проживання де характеризується позитивно, має на утриманні малолітню дитину, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, вину визнав у повному обсязі, у вчиненому щиро розкаявся, що згідно до вимог ст. 66 КК України є обставинами, які пом'якшують йому покарання, думку потерпілого, котрий просив суворо не карати ОСОБА_2 Обставиною, що згідно до ст. 67 КК України обтяжує покарання обвинуваченому ОСОБА_2 суд визнав вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння.

З урахуванням всіх вказаних обставин в їх сукупності, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про призначення обвинуваченому ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі у межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України з позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 2 роки та на підставі ст.ст. 75, 76 звільнив його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та з покладенням відповідних обов'язків. Свої висновки в цій частині, всупереч вказаному у апеляційній скарзі прокурора, суд достатньо обґрунтував, і з якими колегія суддів погоджується в повному обсязі, вважаючи обране обвинуваченому ОСОБА_2 покарання справедливим та достатнім для його виправлення, а тому підстав для посилення цього покарання колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 листопада 2016 року, стосовно ОСОБА_2 залишити без зміни.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення.

СУДДІ: