Рішення № 63680899, 14.12.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 359/5645/15-ц Головуючий у І інстанції Борець Є. О.Провадження № 22-ц/780/3570/16 Доповідач у 2 інстанції Кулішенко Ю. М.Категорія 47 14.12.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

14 грудня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Кулішенка Ю.М.,

суддів: Сушко Л.П., Фінагєєва В.О.,

за участю секретаря: Волинець Я.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: ОСОБА_4, про визнання житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами об'єктом спільної сумісної власності сторін; про поділ житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, земельної ділянки та автомобіля, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - ОСОБА_4, про поділ квартири, автомобіля та побутової техніки за первісним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про визнання права власності на частку в житловому будинку з надвірними будівлями та спорудами за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про визнання недійсним договору про спільну діяльність,

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2014 року ОСОБА_3 звернулась до суду з вказаним первісним позовом та обґрунтовувала його тим, що 10 квітня 1996 року вона уклала шлюб з ОСОБА_2 Під час шлюбу вони придбали житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_3.

Просила суд визнати цей житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами об'єктом спільної сумісної власності, визнати за позивачем та ОСОБА_2 право власності на 1/2 частки в цьому об'єкті нерухомого майна.

ОСОБА_3 подала заяву про зміну предмета позову: просила визнати житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_3 об'єктом спільної сумісної власності сторін; визнати за позивачем та ОСОБА_2 право власності на 1/2 частки в цьому об'єкті нерухомого майна, на ? частки в земельній ділянці площею 0,06 га по АДРЕСА_3.

ОСОБА_3 просила суд визнати за відповідачем право власності на автомобіль марки «Citroen Jumper», номерний знак НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2, та стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача вартість 1/2 частки в цьому автомобілі в розмірі 60000 гривень.

У травні 2014 року ОСОБА_2 звернувся з зустрічним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що він за особисті грошові кошти придбав житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_3. Цей об'єкт нерухомого майна є його особистою власністю. Під час шлюбу сторони придбали 2/3 частки в квартирі по АДРЕСА_4, автомобіль марки «Citroen Jumper», номерний знак НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2, газовий конвектор «ФЕГ Конвектор», телевізор торгової марки «Sony», телевізор торгової марки «JVC», пилосос торгової марки «Samsung», пилосос торгової марки «Daewoo» та пральну машинку торгової марки «Ariston».

Просив суд визнати за ним право власності на 1/6 частку в квартирі АДРЕСА_1, автомобіль марки «Citroen Jumper», номерний знак НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2, газовий конвектор «ФЕГ Конвектор», пилосос торгової марки «Samsung» та пральну машинку торгової марки «Ariston»; визнати за ОСОБА_3 право власності на 3/6 часток в квартирі АДРЕСА_2, теле-візор торгової марки «Sony», телевізор торгової марки «JVC» та пилосос торгової марки «Daewoo».

У липні 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду з первісним позовом. Свої вимоги мотивувала тим, що 17 квітня 2003 року між нею та ОСОБА_2 було укладено договір про спільну діяльність, за яким ОСОБА_4 зобов'язалась передавати відповідачу грошові кошти, а ОСОБА_2 зобов'язався використовувати їх на здійснення ремонтно-відновлювальних робіт житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_3 та здійснення оздоблювальних робіт на земельній ділянці, на якій розташовуються ці об'єкти нерухомого майна. До укладення цього договору вартість житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами становила 20000 гривень, а після здійснення ремонтно-відновлювальних робіт вона зросла до 389000 гривень.

Просила суд визнати за нею право власності на 95/100 часток в житловому будинку з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_3.

ОСОБА_3 пред'явила зустрічний позов. Свої вимоги мотивувала тим, що відповідно до договору про спільну діяльність після закінчення ремонтно-будівельних робіт ОСОБА_2 та ОСОБА_4 набувають право спільної власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами. ОСОБА_3 не надавала згоду на укладення цього договору.

Просила суд на підставі ч.3 ст.65 СК України визнати договір про спільну діяльність недійсним.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області 18 квітня 2016 року позов ОСОБА_3 та ОСОБА_2 задоволено частково, в задоволені позову ОСОБА_4 відмовлено.

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - ОСОБА_4, про визнання житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами об'єктом спільної сумісної власності сторін; про поділ житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, земельної ділянки та автомобіля задоволено частково.

Визнано житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_3 об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2.

В порядку поділу майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку в житловому будинку з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_3.

В порядку поділу майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, визнано за ОСОБА_2 право власності на іншу 1/2 частку в житловому будинку з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_3.

В порядку поділу майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку в автомобілі марки «Citroen Jumper», номерний знак НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2.

У задоволенні первісного позову в частині інших вимог ОСОБА_5 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - ОСОБА_4, про поділ квартири, автомобіля та побутової техніки задоволено частково.

В порядку поділу майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, визнано за ОСОБА_2 право власності на іншу 1/2 частку в автомобілі марки «Citroen Jumper», номерний знак НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2.

У задоволенні зустрічного позову в частині інших вимог ОСОБА_2 відмовлено.

У задоволенні первісного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про визнання права власності на частку в житловому будинку з надвірними будівлями та спорудами відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про визнання недійсним договору про спільну діяльність задоволено.

Визнано недійсним договір про спільну діяльність, укладений 17 квітня 2003 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись з вказаним рішеннямОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою в якій просить рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким зустрічний позов ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задовольнити в повному обсязі в задоволені позову ОСОБА_3 відмовити, позов ОСОБА_4 задовольнити.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав:

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, що були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що сторони перебували у шлюбі з 10 квітня 1996 року.Під час спільного перебування у шлюбі, 21 жовтня 1998 року ОСОБА_2 придбав житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3.

09 вересня 1998 року ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу продав належний йому на праві особистої власності будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_5.

17 квітня 2013 року між ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір про спільну діяльність, відповідно до якого вони домовились про організацію спільної діяльності щодо благоустрою земельної ділянки площею 0,1378 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3, та здійснення ремонтно- відновлювальних робіт у будинку за цією ж адресою, будівництво та облаштування прибудови (веранди) до житлового будинку. Із договору вбачається, що наслідком належного виконання умов договору про спільну діяльність є набуття ОСОБА_4 права власності на частину домоволодіння за даною адресою.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 суд першої інстанції, виходив з того, що спірний будинок було придбано сторонами у період шлюбу, а тому він є спільною сумісною власністю подружжя.

Разом з тим відповідно до постанови Верховного Суду України від 1 липня 2015 року та ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року (6-31644ск15), 23 грудня 2015 року (6-25963ск15), 27 квітня 2016 року, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

Норми у статтях 57, 60 СК Кодексу України встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Майно, набуте кожним з подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.

Зокрема, відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

У зв'язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя це майно не може вважатися обєктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Як вбачається з матеріалів справи 9 вересня 1998 року ОСОБА_2 продав житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_5 (а.с.80-81 т.1). Грошові кошти, отримані від продажу вказаного об'єкту нерухомого майна, були використані на придбання житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_3.

17 квітня 2013 року між ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір про спільну діяльність, відповідно до якого вони домовились про організацію спільної діяльності щодо благоустрою земельної ділянки площею 0,1378 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3, та здійснення ремонтно- відновлювальних робіт у будинку за цією ж адресою, будівництво та облаштування прибудови (веранди) до житлового будинку. Із договору вбачається, що наслідком належного виконання умов договору про спільну діяльність є можливість набуття ОСОБА_4 права власності на частину домоволодіння за даною адресою.

ОСОБА_4 посилається на те, що на виконання умов вказаного договору у період із 2003 по 2012 рік нею було здійснено добудову до спірного житлового будинку, а також на земельній ділянці збудовано три сараї, літню кухню, веранду гараж, баню, літній душ та альтанку.

Таким чином в результаті проведеної реконструкції спірного житлового будинку повністю змінилась його площа та планування і був фактично створений новий об'єкт.

Разом з тим, визнаючи договір про спільну діяльність укладений 17 квітня 2003 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 недійсним, суд виходив із того, що ОСОБА_3 не надавала письмової згоди на його укладення.

Однак, письмова згода подружжя необхідна лише при укладені договору, який підлягає нотаріальному посвідченню і (або) державної реєстрації, а також договору, на підставі якого здійснюється перехід права на цінне майно.

Чинне законодавство України не передбачає нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації договору про спільну діяльність.

За умовами договору про спільну діяльність, на момент його укладення, право власності на новостворений будинок нікому не переходило.

Позов ОСОБА_4 не підлягав до задоволення з інших підстав:

Згідно із ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до п.15 Постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» №5 від 07 лютого 2014 року до завершення будівництва (створення) майна, а якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, то до моменту прийняття його до експлуатації, або якщо право власності на таке нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, то до моменту державної реєстрації право власності на новостворене майно та об'єкт незавершеного будівництва не виникає (стаття 331 ЦК).

Отже, законом не передбачено можливість визнання права власності на новостворене майно та об'єкт незавершеного будівництва в судовому порядку, якщо право власності на таке майно не було зареєстроване раніше в установленому законодавством порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, право власності на новостворений об'єкт будівництва, який розташований за адресою АДРЕСА_3 не було зареєстроване у встановленому законом порядку, а відтак право власності на нього не виникло.

В іншій частині рішення не оскаржується, тому колегією суддів не переглядається.

Відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 192, 215, 524, 533, 656, 657 ЦК України, ст.ст. 60, 88, 209, 212-215, 303, 307, 309, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 квітня 2016 року в частині задоволення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_4, про визнання житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами об'єктом спільної сумісної власності сторін; про поділ житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, визнання права власності на частку в житловому будинку та зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 в частині визнання права особистої власності а також позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про визнання права власності на частку в житловому будинку з надвірними будівлями та спорудами скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

В задоволені позову ОСОБА_3 про визнання права власності і поділ житлового будинку , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 - відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - ОСОБА_4 в частині визнання права особистої власності задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок по АДРЕСА_3 відповідно до договору купівлі - продажу від 21 жовтня 1998 року.

В задоволені позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про визнання права власності на частку в житловому будинку з надвірними будівлями та спорудами відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: