Постанова № 6367986, 07.04.2009, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 215

ПОСТАНОВА

Іменем України

07.04.2009Справа №2-19/5103-2008А За позовом Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_2, с.Золоте Ленінського району АР Крим

До відповідача Державної податкової інспекції у Ленінському районі, смт.Леніне АР Крим

Третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору Приватне підприємство «Аллона», м.Світловодськ Кіровоградська область.

Про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

Суддя Мокрушин В.І.

Секретар Хлебнікова Н.С.

П Р Е Д С Т А В Н И К И :

Від позивача ОСОБА_3, представник, довіреність № 4527 від 05.12.2007 р.

Від відповідача Тимощук С.В., зав.юр.сектором, довіреність № від 09.01.2008 р.

Від третьої особи не зявився

Суть спору:

Позивач звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим із адміністративним позовом до відповідача та просить визнати недійсними податкові-повідомлення рішення Державної податкової інспекції в Ленінському районі № 0000261701/0 від 10.04.2008 р.; № 0000251701/0 від 10.04.2008 р. Позовні вимоги обґрунтовані тим, контрагентом позивача виступало ПП «Аллона», проте рішенням Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 19.01.2007 року визнано нечинним статут Приватного підприємства «Аллона» з 06.06.2005 р., визнано нечинним свідоцтво про державну реєстрацію приватного підприємства «Аллона» з моменту проведення реєстрації змін до установчих документів з 06.06.2005 р.; скасована державна реєстрація цього підприємства та визнано недійсним свідоцтво платника податків на додану вартість № 15563986 від 13.06.2005 року з моменту його видачі.

Позивач заявою від 17.06.2008 р. уточнив позовні вимоги та просить визнати недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ в Ленінському районі № 0000261701/0 від 10.04.2008 р. та № 0000251701/0 від 10.04.2008 р. про застосування штрафних санкцій на суму 1646242,07 грн., а також просить визнати недійсним акт № 1508-17-1-2051802058 від 31.03.2008 р. ДПІ в Ленінському районі АР Крим про результати невиїзної документальної перевірки субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 щодо взаємовідносин з Приватним підприємством «Аллона» за період з 01.04.2006 р. по 30.06.2007 р.

Відповідач надав відзив на позов, згідно якому позовні вимоги не визнає та просить у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою від 19.06.2008 р. провадження по справі було зупинено та призначено судову-бухгалтерську експертизу документів, після чого провадження по справі було відновлено.

Згідно висновкам експерта № 1836 від 30.01.2009 р. висновки, викладені в акті перевірки ДПІ в Ленінському районі № 1508-17-1-2051802058 від 31.03.2008 р., первісними документами бухгалтерського і податкового обліку СПД ОСОБА_2 не підтверджені. Відповідно до п.4.1 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (№ 889-IV від 22.05.2003 р. із змінами та доповненнями) податкові зобовязання по податку з доходів фізичних осіб від заняття підприємницької діяльності за результатами дослідження визначені в сумі 101698,95 грн. Сума податку з доходів фізичних осіб підлягає донарахуванню у розмірі 101698,95 грн. Відповідно до п.п.4.2.2 «б», «г» п.4.2 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» (від 21.12.00р. № 2181-Ш з наступними змінами та доповненнями) податкові зобовязання з податку на додану вартість визначені у сумі 184873 грн., сума донарахування фінансових санкцій становить 186791,40 грн. або максимальний розмір 50 відсотків 92436,50 грн., що в загальній сумі складає податкове зобовязання з ПДВ 277309,50 грн.

Справа слухалася у відповідності до положень Кодексу адміністративного судочинства України (від 06.07.2005 року № 2747 із змінами та доповненнями).

Сторони відмовилися від послуг перекладача.

Відповідно до ст.41 Кодексу адміністративного судочинства України (від 06.07.2005 року № 2747 із змінами та доповненнями) здійснювалася фіксація судового процесу технічними засобами.

Відповідно до ст.130 Кодексу адміністративного судочинства України (від 06.07.2005 року № 2747) перед початком слухання справи сторонам були розяснені права, передбачені ст.49, 51 Кодексу адміністративного судочинства України (від 06.07.2005 року № 2747) та вручені памятки про права та обовязки сторін.

Розглянув матеріали справи, суд

В С Т А Н О В И В :

31 березня 2008 р. Державною податковою інспекцією у Ленінському районі (далі по тексту ДПІ у Ленінському районі) проведено невиїзну документальну перевірку дотримання вимог податкового законодавства субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_2 (далі по тексту СПД ОСОБА_2) за період з 01.04.2006 р. по 30.06.2007 р. з питання взаємовідносин з ПП «Аллона» (код ЄДРПОУ 33455242) за результатами якої складено акт № 1508-17-1-2051802058 (а.с.6-13).

Перевіркою встановлено порушення п.п.19.1 «а», «в» п.19.1 ст.19, п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (№ 889 від 22.05.2003 р. із змінами та доповненнями), ч.1, 2 ст.13 Декрету Кабінету міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» (№ 13-92 від 26.12.1992 року із змінами та доповненнями) в частині завищення валових витрат, що привело до заниження оподаткованого доходу за 2-4 квартал 2006 р., 1 півріччя 2007 р. і до недоплати податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності в сумі 512390,57 грн., у т.ч. за 2-4 квартал 2006 р. - 354480,62 грн., за 1 півріччя 2007 р. - 157909,95 грн.; п.п.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (від 03.04.1997 р. № 168/97 із змінами та доповненнями) в частині завищення податкового кредиту з податку на додану вартість, що привело до недоплати податку за період, що перевіряється, в сумі 755901,00 грн.

Згідно із ч.2 ст.19 Конституції України (від 28.06.1996 року № 254к/96-ВР) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст.4 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» (від 04.12.1990 року № 509 із змінами та доповненнями) органи податкової служби є органами виконавчої влади.

Таким чином органи податкової служби є органами виконавчої влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі вказаного акту ДПІ у Ленінському районі прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000261701/0 від 10.04.2008 р., яким визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 755901,00 грн. та штрафні санкції у розмірі 377950,50 грн., а також податкове повідомлення-рішення № 0000251701/0 від 10.04.2008 р., яким визначено суму податкового зобовязання з податку з доходів від підприємницької діяльності у розмірі 512390,57 грн. (а.с.14-15).

Згідно із ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України (від 06.07.2005 року № 2747 із змінами та доповненнями) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Відповідно до п.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України (від 06.07.2005 року № 2747 із змінами та доповненнями) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Позивач заявою від 17.06.2008 р. уточнив позовні вимоги та просить визнати недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ в Ленінському районі № 0000261701/0 від 10.04.2008 р. та № 0000251701/0 від 10.04.2008 р. про застосування штрафних санкцій на суму 1646242,07 грн., а також просить визнати недійсним акт № 1508-17-1-2051802058 від 31.03.2008 р. ДПІ в Ленінському районі АР Крим про результати невиїзної документальної перевірки субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 щодо взаємовідносин з Приватним підприємством «Аллона» за період з 01.04.2006 р. по 30.06.2007 р.

17.02.2006 року між позивачем та ПП «Аллона» був укладений договір поставки товару, відповідно до якого ПП «Аллона» - постачальник прийняло на себе зобовязання поставляти товар на користь позивача (а.с.33).

На підставі вказаного договору постачальник постачав товар позивачу, що не заперечувалося сторонами по справі.

Постановою Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 19.01.2007 року по справі № 2А-125/07 визнаний нечинним статут ПП «Аллона» (код ЄДРПОУ 33455242) з 06.06.2005 року, свідоцтво про державну реєстрацію ПП «Аллона» з 06.06.2005 року, свідоцтво платника податку на додану вартість ПП «Аллона» з 13.06.2005 року, скасована державна реєстрація ПП «Аллона» з 06.06.2005 року (а.с.37).

Відповідно до ст.207 Господарського кодексу України (від 16.01.2003 року № 436-IV із змінами та доповненнями) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Таким чином необхідною умовою для визнання договору недійсним відповідно до вказаної статті є невідповідність господарського зобовязання вимогам закону, вчинення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладена учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності) та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків за даною угодою. При цьому під наявністю умислу щодо настання відповідних наслідків за даною угодою слід розуміти, що сторони чи одна із сторін усвідомлювала чи повинна була усвідомлювати протиправність угоди, що укладається, суперечність її інтересам держави і суспільства і прагнула або свідомо допускала настання протиправних наслідків.

На час здійснення оспорюваної угоди Приватне підприємство «Аллона» було зареєстроване в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, мало свідоцтво платника податку на додану вартість, а визнання у судовому порядку недійсними з моменту реєстрації установчих документів підприємства, його свідоцтва платника податку на додану вартість не є підставою для визнання вчинених ним з іншими субєктами господарювання юридично значимих дій недійсними, оскільки його контрагент за договором може нести відповідальність лише за наявності вини.

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України (від 16.01.2003 року № 436-IV із змінами та доповненнями) слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно із ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України (від 16.01.2003 року № 435-IV із змінами та доповненнями) є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» (від 04.12.1990 року № 509 із змінами та доповненнями) можуть на підставі п.11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за право чинами, укладених з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом з тим, за змістом ч.1 ст.208 Господарського кодексу України (від 16.01.2003 року № 436-IV із змінами та доповненнями) застосування цих санкцій можливе лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною.

Санкції, встановлені ч.1 ст.208 Господарського кодексу України (від 16.01.2003 року № 436-IV із змінами та доповненнями), не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обовязкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування санкцій, передбачених ч.1 ст.208 Господарського кодексу України (від 16.01.2003 року № 436-IV із змінами та доповненнями) необхідним є наявність умислу на укладання угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків.

За наведених обставин, із змісту спірного договору не вбачається наявності у контрагентів, або хоча б у одного з них, мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а саме - умов щодо порушення законодавчо встановленого порядку сплати податку на додану вартість, в зв'язку з чим господарський суд дійшов висновку про відсутність у сторін спірних договорів умислу на укладення угод з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Більше того, наявні в матеріалах справи докази виконання спірних договорів щодо поставки продукції та її оплати, спростовують твердження позивача про наявність умислу у сторін на приховування доходів від оподаткування.

Вказана позиція суду корелюється з позицією Вищого адміністративного суду України від 11.03.2008 року по справі № К-31836/06.

Відповідно до частини 3 ст.92 Цивільного кодексу України (від 16.01.2003 року № 435 із змінами та доповненнями) орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Це положення є гарантією стабільності майнового обороту і є також загальноприйнятим стандартом у світовій практиці, зокрема, відповідно до Першої директиви Ради Європейських Співтовариств від 9 березня 1968 р. (68/151/ЄЕС).

Враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, податковою інспекцією недоведене того, що спірні договори укладені з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (від 03.04.1997 року № 168 із змінами та доповненнями) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (від 03.04.1997 року № 168 із змінами та доповненнями) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Ухвалою від 19.06.2008 р. провадження по справі було зупинено та призначено судову-бухгалтерську експертизу документів, після чого провадження по справі було відновлено.

Згідно висновкам експерта № 1836 від 30.01.2009 р. висновки, викладені в акті перевірки ДПІ в Ленінському районі № 1508-17-1-2051802058 від 31.03.2008 р., первісними документами бухгалтерського і податкового обліку СПД ОСОБА_2 не підтверджені.

З єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців ПП «Аллона» (код ЄДРПОУ 33455242) було виключено 11.04.2007 року, що підтверджується довідкою державного реєстратора С.Ю.Сологуб.

Відповідно до акту № 13 Світловодської ОДПІ від 06.03.2007 р. було анульовано реєстрацію ПП «Аллона» платника податку на додану вартість на підставі Постанови Жовтневого районного суду м.Запоріжжя по справ № 2а-125/07 (а.с.29).

Таким чином, анулювання свідоцтва про реєстрацію ПП «Аллона» як платника податку на додану вартість фактично відбулося 06.03.2007 року. З цього моменту було інформація була оприлюднена на відповідному сайті ДПІ в Інтернеті.

Тобто починаючи з 06.03.2007 року позивач повинен був дізнатися про зміни в оподаткуванні своїх операцій у відносинах з ПП «Аллона».

Таким чином господарський суд відмовляє у задоволенні позовної заяви у частині позовних вимог про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ в Ленінському районі № 0000261701/0 від 10.04.2008 р. на суму 277309,50 грн., тобто на суму, яка утворилася після 06.03.2007 року.

З цих самих підстав господарський суд відмовляє у задоволенні позовної заяви у частині позовних вимог про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ в Ленінському районі № 0000251701/0 від 10.04.2008 р. на суму 101698,95 грн., тобто на суму, яка утворилася після 06.03.2007 року.

Відповідно до п.2 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України (від 06.07.2005 року № 2747 із змінами та доповненнями) суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Відповідно до ч.2 п.2 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України (від 06.07.2005 року № 2747 із змінами та доповненнями) перелік постанов, які може прийняти суд, не є виключним, оскільки суд також може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

З урахуванням положень статей 11 та 162 Кодексу адміністративного судочинства України (від 06.07.2005 року № 2747 із змінами та доповненнями) суд вважає можливим для повного захисту прав позивача вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення рішення ДПІ в Ленінському районі № 0000261701/0 від 10.04.2008 р. та № 0000251701/0 від 10.04.2008 р. на відповідні суми: на 856542 грн. та 410691,62 грн. відповідно.

Що стосується позовних вимог про визнання недійсним акту № 1508-17-1-2051802058 від 31.03.2008 р. ДПІ в Ленінському районі АР Крим про результати невиїзної документальної перевірки субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 щодо взаємовідносин з Приватним підприємством «Аллона» за період з 01.04.2006 р. по 30.06.2007 р. суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України (від 06.07.2005 року № 2747 із змінами та доповненнями) компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Юридичною формою рішень цих органів, є, зокрема, офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин. Залежно від компетенції органу який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, рішення поділяються на нормативні акти загальної дії та індивідуальні.

Акт перевірки № 1508-17-1-2051802058 від 31.03.2008 р. ДПІ в Ленінському районі АР Крим не є формою рішення, він не породжує певні правові наслідки, а тому його неможливо визнати недійсним.

З урахуванням викладеного суд у задоволенні адміністративного позову у цій частині відмовляє.

На підставі викладеного та керуючись ст.17, 18, 70, 76, 86, 162 Кодексу адміністративного судочинства України (від 06.07.2005 року № 2747 із змінами та доповненнями), суд

П О С Т А Н О В И В :

·Адміністративний позов задовольнити частково.

·Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення ДПІ у Ленінському районі (98200, АР Крим, Ленінський район, смт.Леніне, вул.Дзержинського, 7) № 0000261701/0 від 10.04.2008 р. на суму 571028 грн. основний платіж, та на суму 285514 грн. фінансові санкції.

·Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення ДПІ у Ленінському районі (98200, АР Крим, Ленінський район, смт.Леніне, вул.Дзержинського, 7) № 0000251701/0 від 10.04.2008 р. на суму 410691,62 грн.

·В іншій частині позовних вимог у задоволенні позову відмовити.

·Повернути з державного бюджету на користь Кримський науково-дослідний інститут судових експертиз (95001, АР Крим, м.Сімферополь, вул.Чехова, 55А, р/р 35224001000218, код ЄДРПОУ 26225794, банк УДК в АР Крим, МФО 824026) витрати по проведенню судової експертизи у розмірі 5630,40 грн.

Постанова може бути оскаржена у апеляційному порядку відповідно до ст.185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова проголошена у судовому засіданні 07.04.2009 року у 10 год. 15 хв.

У судовому засіданні проголошена лише вступна та резолютивна частина рішення.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримМокрушин В.І.