Рішення № 63678378, 20.12.2016, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/10029/14-ц Провадження № 22-ц/773/1709/16 Головуючий у 1 інстанції: Рудська С.М. Категорія: Доповідач: Бовчалюк З. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2016 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Бовчалюк З.А. ,

суддів - Стрільчука В.А., Карпук А.К.,

секретар судових засідань ОСОБА_1,

з участю позивача ОСОБА_2,

з участю представника позивача ОСОБА_3,

відповідача ОСОБА_4,

представника відповідача ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_4 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 січня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

Позивач ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_4 про стягнення боргу. Покликалась на те, що 02 жовтня 2013 року вона домовилась з відповідачем ОСОБА_4 про купівлю-продаж металевого павільйону № 79, площею 35 кв. м., що розташований на торговому ряді між вул. Кравчука та вул. Карпенка-Карого в м. Луцьку Волинської області за ціною 36000 доларів США до 01.02.2014 року, та передала відповідачу завдаток в сумі 15000 доларів США, що підтверджується письмовою розпискою. Зазначала, що 01.11.2013 року нею було передано відповідачу суму в розмірі 5000 доларів США, 01.12.2013 року - 5000 доларів США, 25.02.2014 року - 3000,00 доларів США, 22.04.2014 року - 3000 доларів США та 07.05.2014 року - 2000 доларів США. Всього нею було передано відповідачу грошові кошти на суму 33000 доларів США. Однак, після передачі коштів ОСОБА_4, останній не виготовив та не передав їй документів на вищевказане торгове місце.

У звязку з неналежним виконанням ОСОБА_4 умов договору купівлі-продажу, ОСОБА_2 просила стягнути з відповідача сплачені кошти у розмірі 392040 грн. 32 коп.

У жовтні 2014 року відповідач ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Свої вимоги обґрунтовував тим, що 02.10.2013 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу металевого павільйону 79 площею 35 кв. м., що знаходиться на торговому ряді між вул. Кравчука та вул. Карпенка-Карого в м. Луцьку Волинської області за ціною 36000 доларів США та строком оплати до 01.02.2014 року. Даний правочин був оформлений письмово у вигляді розписки. У звязку з тим, що ОСОБА_2 частково сплатила йому вартість придбаного торгового павільйону у розмірі 33000 доларів США, просив стягнути з ОСОБА_2 заборгованість по договору купівлі-продажу металевого павільйону від 02.10.2013 року в гривневому еквіваленті в сумі - 40117,02 грн.: з яких, основний борг - 3000,00 доларів США, що еквівалентно в національній валюті по курсу НБУ - 38858,65 грн.; 3% річних - 59,67 доларів США, що еквівалентно в національній валюті по курсу НБУ - 772,90 грн.; інфляційні нарахування - 37,48 доларів США, що еквівалентно в національній валюті по курсу НБУ - 485,47 грн.

Справа судами розглядалася неодноразово.

Останнім рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 січня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення боргу задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 746460 грн. основного боргу та понесені нею судові витрати по сплаті судового збору в сумі 6394 грн. 50 коп.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовлено за необґрунтованістю.

Відповідач ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу на зазначене рішення суду. Вважає, що судом першої інстанції не в повному обсязі зясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та порушено норми матеріального і процесуального права. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким в позові ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за розпискою за невиконане зобовязання за договором купівлі-продажу відмовити за безпідставнісю, зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за розпискою стосовно невиконаного зобовязання задовольнити в повному обсязі та покласти на ОСОБА_2 понесені ОСОБА_4 судові витрати, в т. ч. витрати на оплату правової допомоги.

Ухвалою апеляційного суду від 12 квітня 2016 року зазначене рішення залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2016 року ухвалу апеляційного суду Волинської області від 12 квітня 2016 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Задовольняючи первісний позов ОСОБА_2 та відмовляючи у задоволені зустрічного позову ОСОБА_4, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_2 виконала свої зобовязання перед ОСОБА_6, сплативши у передбачені домовленістю строки попередню оплату придбаного майна, а відповідач ОСОБА_4 своїх зобовязань за договором не виконав, не може передати позивачці торговельних павільйонів із конкретно визначеним торговим місцем, оскільки зобовязаний звільнити торгівельну площу відповідно до рішення суду, що набрало законної сили. При цьому, суд зазначив, що належних доказів про передачу майна ОСОБА_4 позивачці не надано, акт приймання-передачі торговельного павільйону сторонами не складався.

Проте, повністю з таким висновками суду погодитись не можна, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що відповідно до розписки від 02 жовтня 2013 року ОСОБА_2 передала ОСОБА_4 15 тис. доларів США, як завдаток за металевий павільйон № 79 площею 35 кв.м., що знаходиться на торговому ряді між вул. Кравчука та вул. Карпенка-Карого у м. Луцьку, Волинської області, який ОСОБА_4 зобовязався продати ОСОБА_2 за ціною 36 тис. доларів США строком до 01 лютого 2014 року ( а.с.49).

Відповідно до графіка платежів 01 листопада 2013 року ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_2, 5 тис доларів США, 01 грудня 21013 року-5 тис. доларів США, 25 лютого 2014 року 3 тис. доларів США, 22 квітня 2014 року 3 тис. доларів США та 07 травня 2014 року-2 тис. доларів США.

Всього ОСОБА_2 передала ОСОБА_4 грошові кошти на суму 33 тис доларів США.

Судом встановлено, що фактично між сторонами було укладено договір купівлі-продажу, який був оформлений у вигляді розписки. Дана обставина сторонами визнавалась та не спростовувалась.

Сторонами не заперечувалось та не спростовувалось, що в жовтні 2013 року ОСОБА_4 передав ключі від торгового павільйону і таким, здійснюючи підприємницьку діяльність, почала користуватись ОСОБА_2. При цьому починаючи з жовтня 2013 року позивач здійснювала оплату за охорону павільйону № 79.

Як в позовній заяві так і в своїх поясненнях в судових засіданнях представник позивача стверджував, що між сторонами фактично було укладено договір купівлі продажу металевого павільйону для здійснення підприємницької діяльності з конкретним місцем розташування та привязкою до земельної ділянки, а саме до торгового місця 79 на торговому ряді між вул. Карпенка-Карого та вул. Кравчука в м. Луцьку. При цьому на підтвердження таких доводів вони покликались на зміст самої розписки та вказували, що ОСОБА_4, вказавши власноручно у розписці про те, що він зобовязується продати павільйон до 01 лютого 2014 року мав виготовити усі необхідні документи щодо земельної ділянки на якій розміщений торговий павільйон. Також вказували, що про придбання не лише металевої конструкції, а й узаконення права користування саме торговим місцем 79 на торговому ряді між вул. Карпенка-Карого та вул. Кравчука в м. Луцьку, яке належало відповідачу, свідчить і обумовлена розпискою ціна договору в розмірі 36000 доларів США.

В свою чергу заперечуючи будь-які домовленості щодо врегулювання питання про право на земельну ділянку, що розміщена під металевим торговим павільйоном, який проданий ОСОБА_2, ОСОБА_4 не зміг обґрунтувати визначену договором купівлі продажу ціну в розмірі 36000 доларів США, при тому що в матеріалах справи наявні договори , що укладені між позивачем та іншими особами щодо купівлі-продажу даного павільйону за ціною значено меншою ніж та за яку такий проданий ОСОБА_2. Також в матеріалах справи, а саме за 10000 гривень. ( а.с. 62, 65, 70) Також в матеріалах справи наявна накладна на відвантаження та фіскальний чек за змістом яких ОСОБА_4 сплатив за придбану металеву конструкцію ( торговий павільйон) 16063 грн.

Заперечуючи про домовленості щодо земельної ділянки, яка необхідна для розміщення металевого павільйону, що проданий ОСОБА_2, відповідач не заперечував, що ним після жовтня 2013 року вчинялись дії щодо можливого укладення договорів оренди земельної ділянки з міською радою , про що свідчать рішення Луцької міської ради №55/23 від 26.02.2014 року за зверненням приватних підприємців власників торгових кіосків, в тому числі саме і ОСОБА_4Я.( а.с. 215-217).

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції ОСОБА_4 пояснюючи свої звернення до міської ради щодо оренди земельної ділянки , вказував, що у випадку укладення та реєстрації відповідного договору оренди землі він би таке право передав ОСОБА_2.

Беручи до уваги наведене, колегія суддів приходить до висновку, що між позивачем та відповідачем було досягнуто домовленості, щодо продажу торгового павільйону з конкретним торговим місцем, а саме № 79 на торгівельному ряді між вул. Кравчука та вул. Карпенка-Карого у м. Луцьку, а відтак передача відповідних правовстановлюючих документів на земельну ділянку була обовязковою обставиною при укладені між сторонами договору купівлі продажу.

Такі висновки суду ґрунтуються на досліджених матеріалах справи, поясненнях сторін. Доводи ОСОБА_4 про продаж ОСОБА_2 лише металевої конструкції контейнеру, спростовуються і самими його діями, оскільки з жовтня 2013 року, відповідач, вважаючи себе користувачем земельної ділянки, не заявив вимог до позивача про усунення перешкод в користуванні цією земельною ділянкою на якій розташований торговий павільйон, що відчужений позивачу.

Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_2 вказувала, що ОСОБА_4 відмовився укладати договір купівлі-продажу та підписувати акт приймання передачі з мотивів відсутності у нього будь-яких документів на торгове місце.

Відповідно до ст. 662 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Звертаючи до суду з позовом та обґрунтовуючи свої вимоги ОСОБА_2 покликалась на те, що ОСОБА_4 не виготовив та не передав їй документ на спірний павільйон, а саме документи щодо права користування земельною ділянкою, а отже не виконав умови договору купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 666 ЦК України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Не передання продавцем покупцеві при належностей товару та відповідних документів також дає покупцеві право на розірвання договору купівлі продажу шляхом односторонньої відмови від договору. Але при цьому встановлюється дещо ускладнений механізм. Спочатку покупець, як передбачається ч. 1 ст. 666 ЦК України, має право встановити продавцеві розумний строк для передання приналежностей та документів. Це - право покупця. Але тільки його реалізація надає покупцеві право на відмову від договору купівлі-продажу, якщо продавець у вставила позов про стягнення коштів.

Відмова продавця передати товар покупцеві дає право покупцеві відмовитись від договору купівлі-продажу. Відмова покупця від договору купівлі-продажу має кваліфікуватись як односторонній правочин, на який поширюється положення ст. 202-236 ЦК України, що присвячені правочинами. Форма такого правочину має відповідати вимогам ст. 654 ЦК України ( він має вчинятись в тій же формі, в якій було вчинено договір купівлі-продажу). Цей правочин з застосуванням за аналогією ч.2 ст.782 ЦК України є вчиненим з моменту отримання продавцем відповідного повідомлення ( заяви про відмову) від покупця. З цього ж моменту договір вважається розірваним, а зобовязання припиненим виконанням продавцем обовязку передати товар до моменту розірвання договору позбавляє покупця права на відмову від договору, хоч би він уже надіслав відповідне повідомлення продавцеві

Наслідком відмови покупця від договору купівлі-продажу ч. 2 ст. 666 ЦК України називає право покупця повернути товар продавцеві. Це право одночасно є і обовязком відповідно до ст. 1212ЦК України, оскільки припинення зобовязання купівлі-продажу привело до втрати правової підстави отримання товару покупцем від продавця. Хоч у ст. 666 ЦК України і не йдеться про право покупця вимагати від продавця повернення грошової суми, сплаченої покупцем за товар, але таке право у покупця виникає на підставі ст. 1212 ЦК України. Частина 4 ст. 653 ЦК України не може бути перешкодою для предявлення покупцем зазначеної вимог до продавця.

В судовому засіданні встановлено, що у передбачений законом порядок ОСОБА_2 не встановлювала ОСОБА_4 розумного строку для передання їй документів щодо права користування земельною ділянкою - торговим місцем № 79 на торгівельному ряді між вул. Кравчука та вул. Карпенка-Карого у м. Луцьку на якій розміщений торговий павільйон що нею придбаний.

Також позивачем не заявлялось у передбачений законом порядок про відмову від договору купівлі - продажу.

Беручи до уваги наведене, звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_2 не правильно обрала спосіб захисту свого порушеного права та передчасно предявила позов про стягнення коштів.

Статтями 1, 2 ЦПК України передбачено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 3 ЦПК України кожна особа має право на захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних цивільних прав, свобод чи інтересів, у тому числі й у судовому порядку.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України ( ст. 4 ЦПК України).

Закріплений у ч. 1 ст. 10 ЦПК України принцип диспозитивності цивільного процесу вказує , що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Беручи до уваги наведене порушене право позивача не можне бути захищене судом в обраний нею спосіб, а відтак у первісному позові слід відмовити.

Зустрічний позовні вимоги ОСОБА_4Я про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за договором купівлі-продажу є взаємовиключними з вимогами ОСОБА_2 Оскільки колегія суддів приходить про наявність правових підстав для відмови ОСОБА_2 від укладено між нею та позивачем договору купівлі продажу, вимоги за зустрічним позовом є безпідставними та не можуть бути задоволені.

Оскільки, судом першої інстанції було допущено порушення норм матеріального та процесуального права, то рішення суду підлягає до скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволені позову.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 січня 2016 року в даній справі скасувати та ухвалити нове рішення.

В первісному позові ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення боргу та в зустрічному позові ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: