Ухвала суду № 63676411, 22.12.2016, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2016 рокусправа № 804/1996/16 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого суддіЧередниченка В.Є.

суддів: Коршуна А.О. Панченко О.М.

за участю секретаря судового засідання:Яковенко О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро адміністративну справу за апеляційною скаргою Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 травня 2016 року у справі №804/1996/16 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги,-

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 07 квітня 2016 року звернувся до суду з позовом до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, згідно з яким, просить визнати протиправним та скасувати вимогу відповідача від 07 вересня 2015 року №Ф-0010521702 про визначення позивачу недоїмки зі сплати єдиного внеску в сумі 24801,85 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказану вимогу повинно бути скасовано, оскільки висновки відповідача, щодо порушення ним п.177.1, 177.2, 177.4 ст.177 ПК України та абз.1 ч. 2 ст. 7 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що призвело до заниження єдиного внеску за 2014 р. на суму 24801,85 грн., викладені у акті №1018/04-07-17-0202.2225712532 від 07.09.2015 року (далі - акт перевірки) на підставі якого було прийнято оскаржену вимогу є протиправними.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 травня 2016 року адміністративний позов задоволено повністю.

Постанова суду мотивована тим, що відповідачем не доведена правомірність оскаржуваної вимоги.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав не зясування судом у повному обсязі обставин по справі. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

В апеляційній скарзі відтворює зміст акта перевірки та зазначає про непогодження з оцінкою наданою судом першої інстанції обставинам справи.

Згідно з запереченнями на апеляційну скаргу, позивач посилаючись на її необґрунтованість, просить у задоволені скарги відмовити, постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача, за наслідками якої складений акт №1018/04-07-17-02.2225712532 від 07.09.2015 року.

Згідно з висновками акта перевірки відповідачем встановлено порушення позивачем:

п.п.16.1.2 ст.16.1, п.44.1 ст. 44, п.177.10 ст. 177 Податкового кодексу України (далі ПК України), у результаті не ведення обліку доходів та витрат за встановленим порядком;

п.п.44.1, 44.3, 44.6 ст.44, п. 85.2 ст. 85 ПК України, у результаті ненадання оригіналів документів чи їх копій за 2014 рік, а саме відомостей про рух коштів на розрахунковому рахунку №26006000080474;

п.46.1 ст.46, п.п.47.1.3 п.47.1 ст.47, п. 51.1 ст.51, п.п. 170.1.2 п. 170.1 ст. 170 ПК України, у результаті не відображення в наданих податкових розрахунках сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, і сум утриманого з них податку (форма №1 ДФ) за І-ІV кв. 2014р. сум доходу нарахованого і виплаченого контрагентам фізичним особам-підприємцям за ознакою 157 (дохід виплачений самозайнятій особі);

п.п. 177.1, 177.2, 177.4 ст. 177 ПК України у результаті чого визначено суму податкових зобовязань з податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за 2014 рік на суму 10721,25грн.;

абз.1 ч.2 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», у результаті чого підлягає донарахуванню єдиний внесок на загальнообовязкове державне соціальне страхування за 2014 рік на суму 24807,85грн.;

- п. 198.1 ст.198, п. 198.3 ст.198 ПК України у результаті чого занижено податок на додану вартість, у періоді, що перевірявся на загальну суму 25583,38 грн.;

- п.184.9 ст. 184, п.200.1 ст.200, п. 200.3 ст.200, п.200.4 ст.200 ПК України та п.4.6.6 п.4.6 розділу 4 «Порядку заповнення та подання податкової звітності з податку на додану вартість», затвердженого Наказом ДПА України від 25.11.11р. №1492, зареєстрованого в Мінюсті України від 20.12.2011р. №1490/20228, у результаті чого завищено податок на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню, в період, що перевірявся, на загальну суму 54306,00 грн., у тому числі за травень 2008р. у сумі 9849,00 грн., червень 2008р. 7956,00 грн., липень 2008р. 18304,00 грн., серпень 2008р. 2196,00 грн., вересень 2008р. 3112,00 грн., жовтень 2008р. 2856,00 грн., листопад 2008р. 3971,00 грн., грудень 2008р. 6062,00 грн.

Фактичною підставою для визначення позивачеві податкових зобов'язань стали висновки відповідача про:

невключения до загального оподатковуваного доходу 900,03 грн., які надійшли на розрахунковий рахунок позивача;

безпідставне включення до документально підтверджених витрат понесених позивачем витрат за 2014 рік у колонці 6 «інші витрати, включаючи вартість виконаних робіт, наданих послуг» витрати, які на думку відповідача, безпосередньо не пов'язані з одержанням доходу в сумі 62909,91 грн. (таблиця 20 на стор. 11 визначені, як витрати пов'язані з орендою);

необґрунтоване включення, на думку податкового органу, до документально підтверджених витрат, пов'язаних з господарською діяльністю згідно додатку 5 до декларації «Розрахунок податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності» за 2014 рік у колонці 6 «інші витрати, включаючи вартість виконаних робіт, наданих послуг» процентів за користування кредитами згідно договорів № 110/4-065 та № 110066144MOVERORAF1, як такі, що не відносяться до витрат операційної діяльності на суму 7665,07 грн. згідно первинних документів, наданих на перевірку.

Всього, Нікопольською ОДПІ, було визначено заниження позивачем чистого оподатковуваного доходу за 2014 рік: 900,03 грн + 62909,91 грн + 7665,07 гри = 71475,01 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені на загальнообовязкове соціальне страхування від 07.09.2015 року №Ф-0010521702 в сумі 24801,85 гривень.

За наслідками розгляду скарг до ГУ ДФС у Дніпропетровській області та Державної фіскальної служби України зазначена вимога була залишена без змін.

Правомірність та обґрунтованість вказаної вимоги відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та задовольняючи позов повністю, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірна вимога відповідачем прийнята не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскарженої постанови, виходить з наступного.

Згідно з підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 ст. 14 ПК України, витрати це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку (п. 138.5 ст. 138 ПК України).

До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом ІІІ Податкового кодексу (пункт 177.4 статті 177 ПК України).

Пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що до витрат операційної діяльності включаються витрати, які визначаються пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 п. 138.10, п. 138.11 цієї статті.

Згідно з пунктом 138.6 статті 138 ПК України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Собівартість виготовлених і реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (пункт 138.8 статті 138 ПК України).

Пунктом 177.2 ст. 177 ПК України (в редакції, на час виникнення спірних відносин) встановлено, що об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Згідно з положеннями ст.1 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування №2464-VI (далі - Закон №2464) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Нормами Закону №2464 передбачено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Положеннями закону №2464 передбачено, що недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, що знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи позивач у своїй господарській діяльності використовує обєкти нерухомості, що належать йому на праві власності, або використовує їх на підставі договору оренди:

- будівля магазину продовольчих товарів з кафетерієм та офісними приміщеннями за адресою: м. Нікополь, вул. В. Усова, 47/1, на підставі свідоцтва від 17.02.12р.;

- будівля павільйону торгівлі за адресою: м. Нікополь, вул. Довголівська, 12/1, на підставі свідоцтва від 27.12.12р.;

- та на умовах оренди, на підставі договору з ТОВ «Торговий дім «Голівуд» від 01.01.2001р. нежитлові приміщення за адресою: м. Нікополь, вул. Електрометалургів, 32а.

В книзі обліку доходів і витрат позивач реєстрував всі отримані ним доходи, без поділу доходів від видів його підприємницької діяльності, та з метою визначення об'єкту оподаткування підраховував «загальний оподатковуваний доход».

При цьому в книзі обліку доходів і витрат позивач реєстрував з метою визначення об'єкту оподаткування та підсумку всі витрати, пов'язані з його господарською діяльністю, які є документально підтвердженими (копії рахунків за спожитий природній газ, електричну енергію, інші комунальні послуги та платіжні доручення наявні в матеріалах справи), в тому числі пов'язані з підприємницькою діяльністю за кодами КВЕД 47.11 та 68.20.

Разом з цим, акт перевірки не містить зазначень, що документально підтверджені витрати «пов'язані з орендою» за 2014 рік в сумі 62909,91 грн. не пов'язані з господарською діяльністю позивача та встановлює факт того, що відповідно до умов всіх договорів оренди та суборенди живлення електричною енергією, водою, користування послугами каналізації та опалення орендарі здійснюють від мереж орендодавця. Вартість спожитої орендарями електроенергії, газу, води, одержуваних послуг опалення, каналізації та вивозу твердих побутових відходів у зв'язку із неможливістю встановлення приладів обліку окремо не оплачується орендарями та враховується сторонами при визначенні орендної плати.

Тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції відносно того що, позивачем правомірно включені до розділу витрат, витрати на утримання нерухомості та ці витрати є такими, що повязані з господарською діяльністю позивача.

Згідно з пунктом 141.1 статті 141 Податкового кодексу України до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно по положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Як вірно встановив суд першої інстанції між позивачем (позичальник) та акціонерно-комерційним банком соціального розвитку УКРСОЦБАНК (кредитор) укладено генеральний договір № 110/4-065 про надання кредитних послуг. За умовами якого кредитор зобовязується надавати позичальнику грошові кошти у гривні, в межах загального ліміту, що встановлюється в базовій валюті в сумі 400000,00 грн. Надання послуг за договором здійснюється протягом періоду з 22.05.2008 року по 21.05.2018 рік.

Крім того, між позивачем (позичальник) та акціонерно-комерційним банком соціального розвитку УКРСОЦБАНК (кредитор) укладено договір про надання овердрафту від 30.09.2013 року № 110066144MOVERDRAF1. За умовами якого кредитор зобовязується надати позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, шляхом сплати з поточного рахунку позичальника №26006000080474, відкритого у кредитора, розрахункових документів на суму, що перевищує фактичний залишок на такому поточному рахунку, а кожна окремо надана сума - транш овердрафту, але в межах суми максимальної заборгованості, яка розрахована за методикою кредитора, що є додатком до цього договору. Підпунктом 1.1.1 визначено, що максимальна заборгованість позичальника за овердрафтом не може перевищувати розмір ліміту в сумі 22500 гривень.

На виконання умов вищезазначеного договору позивач в 2014 році сплачував проценти за користування кредитом та відображав їх в складі валових витрат.

При цьому, встановлено, та не заперечується відповідачем, що отримані позивачем кошти, використовувались у власній господарській діяльності.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо помилковості висновків відповідача про безпідставне віднесення позивачем до складу витрат сплачених відсотків за користування кредитом.

Крім того, судом першої інстанції вірно встановлено, що в книзі ОДІВ № 29 (реєстр, № 9) в складі загального оподатковуваного доходу на аркуші 2 позивачем зазначена 20.01.14р. сума 1080 грн. (з ПДВ) що дорівнює 900,00 грн. без ПДВ, перераховану ПзІІ «Імперіал Тобако Юкрейн» на розрахунковий рахунок позивача за платіжним дорученням від 20.01.2014 р. № 000000577.

Зазначений запис відповідає запису в Реєстрі виданих та отриманих податкових накладних за січень 2014 р. в розділі II отримані податкові накладні від ПзІІ «Імперіал Тобако Юкрейн», №з/п25.

Отже, вищевказані доводи посадової особи відповідача викладені в акті перевірки про не включення позивачем до складу загального оподатковуваного доходу грошових коштів, які надійшли на його розрахунковий рахунок в сумі 900,03 грн. не відповідають дійсності, оскільки спростовуються матеріалами справи.

Крім того, як вірно зазначив позивач в запереченнях на апеляційну скаргу в акті перевірки відповідач вказує на порушення позивачем абз. 1 ч. 2 ст. 7 Закону №2464 яким передбачено , що для осіб, які працюють у сільському господарстві, зайняті на сезонних роботах, виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами, творчих працівників (архітекторів, художників, артистів, музикантів, композиторів, критиків, мистецтвознавців, письменників, кінематографістів), та інших осіб, які отримують заробітну плату (дохід) за виконану роботу (надані послуги), строк виконання яких перевищує календарний місяць, єдиний внесок нараховується на суму, що визначається шляхом ділення заробітної плати (доходу), виплаченої за результатами роботи, на кількість місяців, за які вона нарахована.

Проте, відповідачем в акті перевірки не встановлено, що позивач відноситься до кола осіб перелічених в цій нормі.

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Між тим відповідач зазначеного обовязку не виконав.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області - залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 травня 2016 року у справі №804/1996/16 без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст ухвали виготовлений 23 грудня 2016 року.

Головуючий:В.Є. Чередниченко

Суддя:А.О. Коршун

Суддя:О.М. Панченко