Постанова № 63675343, 20.12.2016, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2016 року Справа № 813/2956/16

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддяГрень Н.М.,

секретар судового засіданняГавірко О.О.,

позивач ОСОБА_1,

представник відповідачаОСОБА_2,

представник третьої особиОСОБА_3,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини В4680, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Військова частину А4150, про визнання протиправними дій, скасування наказу, -

в с т а н о в и в :

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини В4680, в якій просить суд:

- визнати протиправними дії посадових осіб військової частини В4680 щодо складання ОСОБА_4 службового розслідування по факту передчасного виходу з ладу двигуна УТД-20 з БМП 2зав. №И02ЖТ0678 (без зазначення дати) на Наказу командира військової частини В4680 «Про результати проведення службового розслідування по факту виходу з ладу двигуна УТД-20 з БМП 2 зав. №И02ЖТ0678 за №2239 від 18.07.2016 року про притягнення ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності;

- скасувати Наказ командира військової частини В4680 «Про результати проведення службового розслідування по факту виходу з ладу двигуна УТД-20 №Є09ИТ7761 з БМП-2 зав. №И02ЖТ0678 за №2239 від 18.07.2016 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що на даний момент являється військовослужбовцем військової частини А 4150, а до цього часу проходив службу у військовій частині В 4680 на посаді командира взводу. У січні 2015 р. був направлений для несення служби у зону проведення АТО, де проходив службу на посаді командира 2 механізованого взводу 4 механізованої роти 2 механізованого батальйону 24 окремої механізованої бригади. В кінці квітня 2015 року я повернувся із зони проведення АТО і до 29 травня 2016 року проходив службу у військовій частині В 4680 м. Яворів. 29 серпня 2016 року командування в/ч А 4150 ознайомило позивача з матеріалами, які надійшли з в/ч В 4680, в тому числі з оскаржуваними актом та наказом. Оскаржуваний наказ містить висновок, що з вини позивача, внаслідок безвідповідального ставлення по відношенню до виконання посадових обов'язків, що призвело до неправильної експлуатації та подальшого виходу ладу двигуна з БМП-2, державі заподіяна матеріальна шкода. Вважає такі незаконними, оскільки на момент початку бойових дій, розпочатих 12.02.2015 року я перебував на посаді командира 2 механізованого взводу 4 механізованої роти. Командиром 4 механізованої роти станом на 12.02.2015 року був капітан ОСОБА_5 Ні акт розслідування ні наказ не містять жодного доказу на підтвердження того, що позивач під час бою, який проходив 12 лютого 2015 року, прийняв техніку, яка рахувалась за ротою, і мав нести за неї відповідальність.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав аналогічних, викладеним у письмовому запереченні долученому до матеріалів справи, зазначив, що відповідно до Статуту внутрішньої служби Збройних сил України командир взводу в мирний і воєнний час відповідає за бойову готовність взводу та успішне виконання ним бойових завдань, за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан особового складу, за збереження і стан озброєння, боєприпасів, техніки і майна взводу, за підтримання внутрішнього порядку у взводі. 21.06.2013 року в цілях забезпечення зберігання грошових коштів, матеріальних цінностей, військового майна, що належить військовій частині А0998 з ОСОБА_1 укладений договір про повну матеріальну відповідальність №141, відповідно до якого військовослужбовець зобовязується негайно письмово повідомляти адміністрацію військової частини про всі обставини, які загрожують збереженню ввірених йому матеріальних цінностей, а також про виявлену ним нестачу (втрату) цінностей. Таким чином, на позивача був покладений обовязок щодо збереження техніки взводу та негайного повідомлення про виявлену втрату цінностей. Бездіяльність позивача і є підставою для притягнення такого до матеріальної відповідальності. Відтак, просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Третя особа проти позову заперечила зазначила, що згідно п 9.1.1з Наказом №N 300 від 16.07.97 Про затвердження Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України З метою підвищення відповідальності за керівництво військовим (корабельним) господарством і забезпечення збереження державної власності всі посадові особи при призначеннях і переміщеннях зобовязані здавати та приймати справи і посаду.

Для приймання та здавання справ і посади, починаючи з начальника служби військової частини та вище і їм відповідних посадових осіб, наказом старшого командира (начальника) призначається комісія.

У роботі щодо приймання та здавання справ і посади всіма матеріально відповідальними особами військової частини (зєднання) обовязково бере участь внутрішня перевірочна комісія.

У звязку із призначенням старшого лейтенанта ОСОБА_1 командира 2 механізованого взводу 1 механізованої роти 1 механізованого батальйону військової частини-польова пошта В4680 на посаду офіцера інструктора відділення підготовки загальновійськових підрозділів відділу підготовки підрозділів військової частини А4150, мало бути проведено здавання справ і посади що включає в себе в тому числі інвентаризацію матеріальних цінностей ввірених військовослужбовцю .

Згідно витягу із Наказу № 123 від 30.05.2016 року командира військової частини-польова пошта В4680 (по стройовій частині) зазначено що старший лейтинант ОСОБА_1 вважається таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби. А отже до нього ніяких претезій щодо збереження віреного йому майна у відповідача не було.

Також, судом був допитаний в якості свідка ОСОБА_5, командира 4 механізованої роти, який зазначив, що у звязку із його пораненням йому невідомо як розготались події в подальшому однак, зазначив, що про поломку було відомо. Щодо наказу то такий мав бути, якщо не у день його поранення, то у подальшому нічого не заважало його видати.

Також судом був допитаний в якості свідка ОСОБА_6 у судовому засіданні який зазначив що ніякого відношення до техніки немає однак був свідком того як БМП-2 був відвантажений з місця дислокації, точної дати не памятає, десь приблизно за місяць після обстрілу.

Суд, заслухав пояснення сторін та свідків, зясував обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, а також ті, які мають значення для вирішення справи, повно, всебічно та обєктивно дослідив докази у справі, та встановив наступне.

Позивач з 29.05.2016 року є військовослужбовцем військової частини А 4150, до цього часу проходив службу у військовій частині В 4680 на посаді командира взводу.

У січні 2015 р. був направлений для несення служби у зону проведення АТО, де проходив службу на посаді командира 2 механізованого взводу 4 механізованої роти 2 механізованого батальйону 24 окремої механізованої бригади.

В кінці квітня 2015 року повернувся із зони проведення АТО і до 29 травня 2016 року проходив службу у військовій частині В 4680 м. Яворів.

29 серпня 2016 року командування в/ч А 4150 ознайомило позивача з матеріалами, які надійшли з в/ч В 4680, в тому числі з оскаржуваними актом та наказом.

Оскаржуваний наказ містить висновок, що з вини позивача, внаслідок безвідповідального ставлення по відношенню до виконання своїх посадових обов'язків, що призвело до неправильної експлуатації та подальшого виходу ладу двигуна з БМП-2, державі заподіяна матеріальна шкода.

З акту службового розслідування встановлено, що подія мала місце 12 лютого 2015 року під час бойових дій у зоні проведення АТО поблизу села Луганське.

Згідно акту та наказу відповідальним за належне збереження техніки є командир роти. З таких встановлено, що 12.02.2015 року позивач перебував на посаді тимчасово виконуючого обов'язки командира 4 механізованої роти.

Судом зясовано, що на момент початку бойових дій, розпочатих 12.02.2015 року позивач перебував на посаді командира 2 механізованого взводу 4 механізованої роти. Командиром 4 механізованої роти станом на 12.02.2015 року був капітан ОСОБА_5

Оскаржуваним актом встановлено, що колишній т.в.о. командира 4 механізованої роти 2 механізованого батальйону військової частини польова пошта В4680 старший лейтенант ОСОБА_7 вважався таким, що приступив до виконання службових обовязків командира 4 механізованої роти, після отримання поранення 12.02.2015 року колишнім штатним командиром 4 механізованої роти капітаном ОСОБА_5 в зоні проведення антитерористичної операції. Будь яких заяв від колишнього тимчасово виконуючого обовязки командира 4 механізованої роти 2 механізованого батальйону військової частини польова пошта В4680 старшого лейтенанта ОСОБА_7 щодо нестачі майна під час прийому посади, скарг та заперечень в діловодство частини не надходило та зареєстровано не було. До командування військової частини польова пошта В4680 з приводу нестач колишній т.в.о командира 4 мханізованої роти 2 механізоваеного батальйону військової частини польова пошта В4680 старший лейтенант ОСОБА_7 ні письмово, ні усно не звертався.

З акту службового розслідування слідує, що БМП-2, яка рухалась у колонні, 12.02.2015 р. біля 17 год. потрапила під артилерійський обстріл. До початку бойових дій 12.02.2015 р. бойова машина була у справному стані, проїхала понад 40 км, однак під час артилерійського обстрілу водій БМП відчув втрату потужності двигуна, однак зміг вивезти машину з-під обстрілу, після чого було виявлено поломку двигуна.

Службовим розслідування також встановлено, що поломка двигуна БМП-2 сталась під час бойових дій, про що свідчать пояснення водія бойової машини солдата ОСОБА_4 (наказ даних про час поломки двигуна не містить взагалі).

Відповідно до п. 1.2 Інструкції про порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 15.03.2004 року №82, Службове розслідування проводиться у разі:

невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов'язків, що загрожувало життю і здоров'ю особового складу, цивільного населення або заподіяло матеріальну чи моральну шкоду;

невиконання або недбалого ставлення до виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини;

неправомірного застосування військовослужбовцем фізичної сили, зброї або інших засобів ураження до інших військовослужбовців чи цивільного населення;

порушення правил несення вартової (вахтової) або внутрішньої служби, що могло спричинити тяжкі наслідки;

недозволеного розголошення змісту або втрати службових документів.

Рішення про проведення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення.

Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який вирішив притягнути військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. У наказі зазначаються підстави для призначення розслідування, особа (якщо вона встановлена), стосовно якої воно має бути проведено, термін проведення та посадові особи, яким доручено його провадження.

Службове розслідування може бути проведено особисто командиром (начальником) чи доручено іншій посадовій особі.

У разі потреби залучення фахівців до проведення службового розслідування командиром (начальником) призначається комісія у складі групи фахівців на чолі з головою комісії, про що оголошується в наказі.

Службове розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено посадовою особою, якою він призначений, або старшим начальником, але не більше як на один місяць.

Аналогічні норми містяться і в ст. 85 Закону України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України».

Згідно до п.3 Інструкції про порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України:

Розслідуванням повинно бути встановлено:

наявність чи відсутність події, з приводу якої було призначено розслідування, та її обставини (час, місце) і наслідки;

осіб, з вини яких трапилася подія, та осіб, дії чи бездіяльність яких сприяли шкідливим наслідкам або створювали загрозу для їх спричинення;

наявність причинного зв'язку між подією, з приводу якої було призначено службове розслідування, та неправомірними діями військовослужбовця;

конкретні неправомірні дії військовослужбовця, яким вчинено правопорушення;

вимоги чинного законодавства чи інших нормативно-правових актів та керівних документів, які було порушено;

ступінь вини кожної з осіб, причетних до правопорушення;

форму вини (навмисно чи з необережності) та мотиви протиправної поведінки військовослужбовця і його ставлення до скоєного;

умови та причини, що сприяли правопорушенню;

чи вчинено правопорушення під час виконання військовослужбовцем службових обов'язків.

Закон України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 року №548-XIV визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб полку і його підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах (далі - Статут).

Відповідно до статті 11 Статуту, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості, а також завдань визначених міжнародними зобов'язаннями України, покладає на військовослужбовців обов'язок свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок.

Статтями 29, 30 Статуту визначено, що за своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців. Начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов'язаний перевіряти їх виконання.

Відповідно до статті 26 Статуту, військовослужбовці від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Дисциплінарна відповідальність військовослужбовців Збройних Сил України передбачена зокрема, Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24 березня 1999 року №551-XIV (далі-Дисциплінарний статут).

Відповідно до статті 1 Дисциплінарного статуту, військовою дисципліною є бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України.

Обов'язки кожного військовослужбовця визначені статтею 4 Закону України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України», до яких відносяться, зокрема, додержання Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів тощо.

Відповідно до статті 5 Дисциплінарного статуту, інтереси захисту Вітчизни зобов'язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення.

Підставами для притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності визначеними статтею 45 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, є невиконання (неналежне виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку.

Як встановлено з матеріалів службового розслідування, при виконанні бойового завдання, механік водій 1 механізованого відділення 2 механізованого взводу 4 механізованої роти 2 механізованого батальйону військової частини польова пошта В4680 солдат ОСОБА_4 проїхавши відстань біля 40 км відчув падіння потужності та нехарактерний для роботи двигуна сторонній звук. Так як підрозділ попав під артилерійський обстріл, була дана команда на зміну позиції механік-водій 2 механізованого взводу 4 механізованої роти 2 механізованого батальйону військової частини польова пошта В4680 солдат ОСОБА_4 змушений був рухатись далі для збереження особового складу відділення. При прибутті в безпечне місце зупинив машину і заглушив двигун. Після зупинки двигуна доповів про нехарактерний для роботи двигуна звук командиру машини. Внаслідок доповідей було прийнято рішення про евакуацію машини в район зосередження. В подальшому машина була передана на відновлення на ЗППМ сектора «А» (м. Сватово). .

Судом з акту службового розслідування встановлено, що на момент початку бойових дій, розпочатих 12.02.2015 року позивач перебував на посаді командира 2 механізованого взводу 4 механізованої роти позаяк командиром 4 механізованої роти станом на 12.02.2015 року був капітан ОСОБА_5 Також в такому зазначено, що позивач став в.о. командира роти 12.02.2015 року після закінчення бойових дій, внаслідок того, що і командир і інші офіцери отримали поранення у бою.

Однак, відповідно до ст. 35 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв'язку. Актом службового розслідування чітко встановлено, що на момент початку бойових дій 12.02.2015 року, позивач не був командиром або т.в.о. командира роти і міг таким стати тільки після закінчення бою, коли стало відомо про поранення командира. Судом встановлено, що позивачу жодного наказу стосовно виконання обовязків пораненого командира 4 механізованої роти віддано не було, більше того, позивач був необізнаний про поранення командира та інших боєздатних офіцерів на момент бойових дій.

Крім того, ані акт службового розслідування, а ні наказ не містять доказів того, що позивач під час бою 12 лютого 2015 року прийняв техніку,і мав нести за неї відповідальність.

Також під час проведення службового розслідування не досліджено обставин що передбачені п.3 Інструкції про порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, зокрема: не встановлено наявність причинного зв'язку між подією, з приводу якої було призначено службове розслідування,та неправомірними діями військовослужбовця; не встановлено конкретних неправомірних дії військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; не визначено ступінь вини позивача; не з'ясовано форму вини (навмисно чи з необережності) та мотиви протиправної поведінки військовослужбовця і його ставлення до скоєного; не досліджено умови та причини, що сприяли правопорушенню.

Судом встановлено, що БМП-2 з поломаним двигуном була доставлена для відновлювального ремонту у м. Сватово.

Пунктом 1.5 Інструкції про порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України передбачено, що службове розслідування може бути проведено особисто командиром (начальником) чи доручено іншій посадовій особі.

У разі потреби залучення фахівців до проведення службового розслідування командиром (начальником) призначається комісія у складі групи фахівців на чолі з головою комісії, про що оголошується в наказі.

Однак, в акті службового розслідування відсутні відомості про огляд вказаного двигуна, крім того, відсутні відомості того, що двигун доставлений до військової частини А4680, відсутні відомості про вартість ремонту двигуна, відсутні супровідні документи на військову техніку.

Пунктом 19 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі передбачено, розслідуванням повинно бути встановлено:в чому полягає матеріальна шкода та яка її вартісна оцінка;якими конкретно неправомірними діями військовослужбовця або призваного на збори військовозобов'язаного заподіяно шкоду;вимоги яких законів, військових статутів, порадників, інструкцій та інших нормативних актів при цьому було порушено;умисно чи з необережності та з якою метою заподіяно шкоду;чи заподіяно шкоду винною особою під час виконання службових обов'язків;ступінь вини кожного у разі заподіяння шкоди кількома особами;умови та причини, що сприяли заподіянню шкоди, та її наслідки.

Однак, під час службового розслідування не встановлено в чому саме полягає матеріальна шкода та яка її вартісна оцінка, доказів протилежного до матеріалів справи не долучено.

Пунктом 37 -3 Положення передбачено, що матеріальна відповідальність не настає у випадках:коли заподіяна шкода є наслідком дії непереборної сили; не встановлення винної особи; смерті винної особи; коли шкоду заподіяно внаслідок виконання наказу старшого начальника, або виправданого в конкретних умовах службового ризику, або правомірних дій.

За фактом заподіяння шкоди у випадках, передбачених пунктом 37 цього Положення, командир (начальник) військової частини призначає розслідування, що проводиться відповідно до пунктів 17-23 Положення. За результатами розслідування видається наказ про списання суми заподіяної шкоди.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що при застосуванні стягнення у вигляді притягнення до матеріальної відповідальності відповідачем не враховано суть діяння, обставини його скоєння, а тому таке стягнення є протиправним.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, суд, за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що належить задовольнити.

Керуючись ст.ст. 7-14, 17-20, 50, 69-72, 86, 94, 138, 158-163, 167 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії посадових осіб військової частини В4680 щодо складання ОСОБА_4 службового розслідування по факту передчасного виходу з ладу двигуна УТД-20 з БМП 2зав. №И02ЖТ0678 (без зазначення дати) та Наказу командира військової частини В4680 «Про результати проведення службового розслідування по факту виходу з ладу двигуна УТД-20 з БМП 2 зав. №И02ЖТ0678 за №2239 від 18.07.2016 року про притягнення ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності;

3. Визнати протиправним та скасувати Наказ командира військової частини В4680 «Про результати проведення службового розслідування по факту виходу з ладу двигуна УТД-20 №Є09ИТ7761 з БМП-2 зав. №И02ЖТ0678 за №2239 від 18.07.2016 року.

4. Судовий збір стягненню не підлягає.

Постанову може бути оскаржено, згідно зі ст. 186 КАС України, протягом 10 днів з дня її проголошення чи отримання копії постанови, шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили, згідно зі ст. 254 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

СуддяГрень Н.М.

Повний текст постанови складено та підписано 23.12.2016 року.