Постанова № 63675221, 19.12.2016, Одеський окружний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2016 року м. Одеса Справа № 815/6279/16Одеський окружний адміністративний суд в складі колегії

головуючого судді Іванова Е.А.

судді Свида Л.І..

судді Танцюра К.О.

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення та зобовязання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 ОСОБА_2 ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Державної міграційної служби України (далі ДМСУ, відповідач) в якому просить суд визнати неправомірним та скасувати рішення ДМСУ від 05.10.2016 року №510-16, яким позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобовязати ДМСУ прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3, біженцем або особою яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вона є громадянкою ОСОБА_1. В 2015 році позивач звернулася ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в України. 17.11.2016 року позивач отримала повідомленням Головного управління ДМС України в Одеській області №415 від 21.10.2016 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, виданого на підставі рішення ДМС України №510-16 від 05.10.2016 року. Позивач вважає вищевказане рішення ДМС України незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки воно приймалося без врахування та без дослідження всіх обставин, які мають юридичне значення і стосуються справи, з формальних підстав, внаслідок чого порушені його права. Щодо причин звернення за міжнародним захистом позивач зазначає, що виїзд позивачки з країни належності ОСОБА_1 стався через проблеми батьків та не був повязаний із бажанням воззєднатися із гр.ОСОБА_1 ОСОБА_5 ОСОБА_6, шлюб з яким було укладено 17.08.2014р. вже на території України. У звязку з погрозами, які надходили на адресу батька позивача від талібів, вся родина змушена була врятуватися втечею. На сьогоднішній день позивач не може повернутись на батьківщину, оскільки до сих пір зберігається небезпека для неї та її родини.

Позивач в судове засідання не зявився, повідомлявся належним чином про день, час та місце проведення судового засідання, проте надав до суду заяву в якій просив справу слухати в порядку письмового провадження.

Представник відповідача в судому засіданні не заперечував щодо слухання справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи наведене, суд дійшов до висновку про можливість розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту" № 3671-VІ від 08.07.2011 року (надалі - Закон № 3671) біженець особа, яка не є громадянином України і, внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Судом встановлено, що 05.02.2015року громадянка ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 (дівоче ОСОБА_7 ОСОБА_2 ОСОБА_3) ІНФОРМАЦІЯ_1 подала заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, через вагітність та бажання стати на облік до жіночої консультації разом з подальшим переведенням до пологового будинку.

Після неодноразового складення висновків відповідачем, на підставі вивчення матеріалів 16.09.2015року за результатами розгляду особової справи громадянки ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС в Одеській області складений остаточний висновок, яким вважалось за доцільним відмовити ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 у визнанні біженцем або особою яка потребує додаткового захисту, як особі стосовно якої встановлено що умови, передбачені п.1 та 13 частини 1 статті 1 Закону відсутні.

Рішенням Державної міграційної служби України №510-16 від 05.10.2016р. позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою яка потребує додаткового захисту(а.с.31).

Позивач є громадянкою ОСОБА_1, уродженкою ІНФОРМАЦІЯ_2, за національністю таджичка, за віросповіданням мусульманка сунітка.

27.03.2015р. позивач зареєструвала у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану в Приморському районі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції шлюб з гр.ОСОБА_1 ОСОБА_5 ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.162), який визнаний біженцем в Україні на підставі рішення ДМС України від 13.12.2013р. та документований посвідченням біженця. Від цього шлюбу у них є спільна дитина.

Позивач як неповнолітня дитина вибула з ОСОБА_1 до РФ (м. Москва) 08.02.2012р. у супроводі батьків, її брат гр. ОСОБА_7 ОСОБА_8 Асеф ІНФОРМАЦІЯ_4 виїхав до України у 2008 році.

За словами позивача перетнула кордон України 10.02.2012 року нелегально, без документів разом з родиною.

В 2012 році матір позивача гр. ОСОБА_7 ОСОБА_9 ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_5 звернулась із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та була документована довідкою про звернення за захистом, до якої було вписано заявницю, як неповнолітню дитину, та рішенням ДМС України від 19.12.2014р. №727-14 отримала відмову. Брат позивачки ОСОБА_7 ОСОБА_8 Асеф в 2008 та 2012 роках звертався з приводу набуття міжнародного захисту в Україні та двічі отримував відмову у визнанні біженцем або особою яка потребує додаткового захисту, та до цього часу перебуває в Україні.

Батько позивачки також звертався за захистом на території України та в 2013 році помер на території України.

Причину виїзду з ОСОБА_7 позивач під час співбесіди зазначала, що її батько був продавцем дорогоцінних каменів, у звязку з чим родина побоювалась викрадення позивачки (а.с. 174).

Під час співбесіди від 17.02.2015 року позивач пояснювала, що на момент виїзду з ОСОБА_7 вона була неповнолітньою дитиною, а тому причини виїзду з ОСОБА_7 їй не відомі.

Працівники міграційної служби враховуючи дані обставини, перевірили відомості щодо причин виїзду які надавала її матір під час співбесіди з нею, з яких встановили, що в різних за часом інтервю вона зазначала різні обставини, та все це для досягнення мети потрапляння до розвинутих європейських країн, тимчасово легалізуватися в нашій країні, через що стосовно матері позивачки було прийнято Рішення про відмову у визнанні біженцем або особою яка потребує додаткового захисту.

З аналізу наявних матеріалів особової справи відповідач зробив висновок, що ані під час перебування на Батьківщині, ані перебуваючи поза межами своєї громадянської належності заявниця не зазнала і не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Також матеріли справи не містять наявності серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження.

Позивач від шлюбу з ОСОБА_4 ОСОБА_6 народила на території України сина ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_6 про що свідчить копія свідоцтва про народження (а.с.163)

Судом встановлено, що позивач в заяві не посилалась як на підставу для отримання статусу біженця або особою яка потребує додаткового захисту заміжжя на особі який має статус біженця на території України. Про дані обставини стадо відомо відповідачу під час співбесіди 17.02.2015р. та наданих позивачем додаткових документах(а.с.115).

Відповідач під час прийняття оскаржуваного рішення свідомо не брав до уваги той факт, що позивач заміжня з особою якій наданий статус біженця, через те, що виїзд позивачки з країни належності ОСОБА_7 стався через проблеми батьків та не був повязаний із бажанням воззєднатися із гр.ОСОБА_1 ОСОБА_5 ОСОБА_6, шлюб з яким було укладено 17.08.2014р. вже на території України.

Відповідно до ст. 4 Закону України Україна сприяє збереженню єдності сімей біженців та осіб, які потребують додаткового захисту або яким надано тимчасовий захист. Члени сім'ї особи, яку визнано біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту або якій надано тимчасовий захист в Україні, мають право з метою возз'єднання сім'ї в'їхати на територію України і бути визнаними біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, або отримати тимчасовий захист за відсутності умов, передбачених абзацами другим - четвертим частини першої статті 6 та абзацами другим і третім частини першої статті 25 цього Закону.

Пункт 24ст. 1 Закону визначає коло осіб які визнаються членами сімї біженця чи особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту та серед них дружина.

Таким чином відповідач не заперечує право позивачки на визнання біженцем як члена сімї особи яку визнано біженцем, проте тільки за умови її вїзду до країни на цій підставі, а не тоді коли ця обставина виникла вже в країні.

Представником відповідача до суду не надано жодного доказу на підтвердження, що ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; або вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до КК України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; або винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй (абз.2-4 ч.1 ст. 6, абз.2-3 ч.1 ст. 25 Закону). Не міститься підтвердження зазначеним обставинам і в матеріалах справи.

Таким чином, жодної обставини, встановленої Законом України, як підстави для відмови у наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3, судом не було встановлено, у звязку з чим прийняте відповідачем оскаржуване рішення є протиправним.

Суд зазначає, що прийняття рішення має здійснюватися з використанням повноважень та з метою, з якою це повноваження надано, а саме рішення зазначених органів мають бути спрямовані на захист життя та свобод шукачів додаткового захисту.

Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб'єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Одним із головних принципів адміністративного судочинства, відповідно до ст. 7 КАС України є принцип верховенства права. Відповідно до ст. 3 Конституції України та ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права.

В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Системний аналіз наведених правових норм при застосуванні до правовідносин, що є предметом судового дослідження, вказує на те, що відповідач, який є субєктом владних повноважень, при прийнятті оскаржуваного рішення діяв без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), та без дотримання принципу верховенства права.

Відповідно до п.25 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16.03.2012 року №3 суд під час вирішення справи щодо оскарження відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не повноважний визнавати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а може лише визнати рішення відповідного органу протиправним, скасувати його та за наявності достатніх підстав зобов'язати відповідача визнати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а у разі їх відсутності - зобов'язати повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Таким чином, встановивши протиправність оскаржуваного рішення, що полягає у невідповідності висновків декларативним підходам до захисту прав осіб, які звертаються за захистом, суд вважає за необхідне зобовязати відповідача надати статус біженця ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3, а тому позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 122, 158-163 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

ОСОБА_11 ОСОБА_2 ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України задовольнити.

Визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 05 жовтня 2016 року №510-16.

Зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_11 ОСОБА_2 ОСОБА_3 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст.254КАС України.

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана протягом десяти днів після отримання копії постанови. Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Е.А.Іванов

Суддя Л.І. Свида

Суддя К.О. Танцюра