Постанова № 63674365, 19.12.2016, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2016 року Справа № 803/1750/16

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ксензюка А.Я.,

при секретарі судового засідання Шаблій Л.П.,

за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 1141 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та стягнення компенсації,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до військової частини 1141 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати в день виключення із списків особового складу компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно, стягнення компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно в сумі 50 419 грн. 04 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач має право на грошову компенсацію замість неотриманого речового майна, оскільки відповідає вимогам, встановленим пунктами 2 та 3 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 (далі Порядок №178), та подав за місцем військової служби відповідну заяву, передбачену пунктом 4 вказаного Порядку. При цьому, відповідачем видано довідку про вартість речового майна, передбачену пунктом 5 Порядку №178, в якій нараховано грошову компенсацію замість речового майна, що підлягає видачі, проте компенсація позивачу не виплачена. Вважає, що така бездіяльність військової частини 1141 щодо невиплати в день виключення із списків особового складу компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно є протиправною, а тому нарахована, але не виплачена сума грошової компенсації підлягає стягненню.

Відповідач в поданому письмовому запереченні від 14 грудня 2016 року №1/1-1216 предявленні позовні вимоги заперечив, мотивуючи тим, що на позивача не поширюються норми частини другої статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», що регулюють порядок виплати компенсації за неотримане речове майно військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, і не можуть бути застосовані до військовослужбовців, звільнених з військової служби, оскільки зазначені положення Закону не передбачають виплату компенсації за неотримане речове майно військовослужбовцям, які були звільнені зі служби. На підставі наведеного, вважає, що ОСОБА_1 повинен був подати рапорт про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно в період проходження військової служби, а не після звільнення. Просив в задоволенні адміністративного позову відмовити.

В судовому засіданні позивач та представник позивача, кожен зокрема, адміністративний позов підтримали з підстав, викладених у позовній заяві, просили позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовних вимог не визнав з підстав, викладених у письмових запереченнях. Просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивача повністю.

Заслухавши пояснення, доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про необхідність задовольнити позов з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в військовій частині 1141 Національної гвардії України на посаді заступника командира частини по роботі з особовим складом, та має військове звання підполковник.

На підставі наказу командувача Національної гвардії України від 14 червня 2016 року №85 о/с відповідно до підпункту «б» пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обовязок і військову службу» позивача звільнено з військової служби у запас за станом здоровя, 4 липня 2016 року та направлено на військовий облік до Луцького ОМВК Волинської області.

Згідно із пунктом 2 наказу командира військової частини 1141 від 4 липня 2016 року №148 підполковника ОСОБА_1 заступника командира частини по роботі з особовим складом виключено із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.

Одночасно з виключенням із списків особового складу військової частини, з підполковником ОСОБА_1 проведено остаточний розрахунок, що включає премію, одноразову грошову допомогу при звільненні, щомісячну додаткову грошову винагороду, грошову допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу на оздоровлення.

Листом від 12 жовтня 2016 року №1/7-987 командування військової частини 1141 надало розрахунок заборгованості за речове майно підполковника ОСОБА_1 відповідно до якого сума грошової компенсації складає 50 419 грн. 04 коп.

Також, листом від 3 листопада 2016 року за №1/1-1070 командування військової частини 1141 запропонувало позивачу отримати речове майно за наданим розрахунком, відповідно до якого сума грошової компенсації складає 4 472 грн.

Відповідно до статті 9-1 Закону України Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (далі Закон №2011-ХІІ) речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно із вищенаведеною нормою Закону Кабінетом Міністрів України 16 березня 2016 року прийнято постанову №178, якою затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Пунктами 2, 3 Порядку №178 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

При цьому, у відповідності до абзацу першого пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Абзацом третім пункту 242 вищезазначеного Положення встановлено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку, що в даному випадку позивач має право на грошову компенсацію замість неотриманого речового майна, оскільки відповідає вимогам, встановленим пунктами 2 та 3 Порядку №178, та подав за місцем військової служби відповідну заяву, передбачену пунктом 4 вказаного Порядку.

Суд зауважує, що військовою частиною 1141 видано розрахунок заборгованості за речове майно підполковника ОСОБА_1 на одержання грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі, проте компенсація позивачу не виплачена.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 10 березня 2001 року у справі «Сук проти України» (заява №10972/05) зазначено, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Аналогічний підхід Європейського суду з прав людини застосовував під час розгляду справ «Будченко проти України» (заява №38677/06), «Кечко проти України» (заява №63134/00).

Відповідно до частини другої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Як слідує із рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року №6-рп/2007, невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, усі рішення та дії субєкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.

Відповідно до частини першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом також приймається до уваги, що відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як субєкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення.

Таким чином, виходячи із системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є підставні та підлягають до задоволення.

Керуючись частиною третьою статті 160, статтею 163 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини 1141 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 в день виключення із списків особового складу компенсації за недоотримане під час проходження військової служби речове майно.

Стягнути з військової частини 1141 Національної гвардії України (43023, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Карпенка-Карого, будинок 3, код ЄДРПОУ 14323416) на користь ОСОБА_1 (43024, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) грошову компенсацію за недоотримане під час проходження військової служби речове майно в сумі 50 419 (пятдесят тисяч чотириста девятнадцять) грн. 04 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя А.Я. Ксензюк

Постанова в повному обсязі складена 23 грудня 2016 року.