Постанова № 63673549, 22.12.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" грудня 2016 р. Справа № 920/848/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Камишева Л.М., суддя Гетьман Р.А. , суддя Пелипенко Н.М.

при секретарі Пляс Л.Ф.

за участю:

прокурора – Ногіної О.М., службове посвідчення № 032167 від 11 лютого 2015 року;

представника позивача – не з’явився;

представника відповідача – не з’явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх.№3182С/1) на рішення Господарського суду Сумської області від 19 жовтня 2016 року у справі №920/848/16

за позовом Заступника прокурора Сумської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Сумській області, м.Суми

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Горобина", м. Суми

про стягнення 843 832,60 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Господарського суду Сумської області від 19 жовтня 2016 року у справі № 920/848/16 (суддя Заєць С.В.) позов задоволено частково. В частині стягнення суми основного боргу з орендної плати за період з травня по липень 2016 року, що становить 726 343,95 грн. провадження у справі припинено на підставі пункту 1-1 статті 80 ГПК України у зв’язку з відсутністю спору. Стягнуто з ТОВ "Горобина" на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Сумській області пеню у розмірі 117488,65 грн.

Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення господарським судом норм матеріального права при його прийнятті, просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 19 жовтня 2016 року у справі № 920/848/16 в частині стягнення пені у розмірі 117488,65 грн. та прийняти нове, яким зменшити розмір пені до справедливого розміру.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається, зокрема, на те, що приписи ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України передбачають право суду на зменшення розміру неустойки та направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника.

Вважає, що розмір збитків позивача, завданих простроченням відповідача, не співвідноситься з розміром застосованих до боржника майнових санкцій, у зв’язку з чим суд першої інстанції мав усі правові підстави для зменшення розміру пені, що підлягала стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю "Горобина".

У відзиві на апеляційну скаргу (вх. №13048 від 22.12.2016р.) прокуратура Сумської області просить відмовити у задоволені апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Горобина" та залишити рішення Господарського суду Сумської області від 19 жовтня 2016 року у даній справі без змін.

В обґрунтування своєї правової позиції посилається, зокрема, на те, що під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачем не було подано будь-яких клопотань щодо зменшення розміру пені, крім того відповідач у судовому засіданні погодився із розміром нарахованої пені у сумі 117488,65 грн.

Вказує на те, що ТОВ "Горобина" систематично порушує обов’язки щодо своєчасної сплати орендної плати за користування державним майном, а важкий фінансовий стан не є винятковим випадком у розумінні статті 233 ГК України, у зв’язку з чим вважає, що у даному випадку відсутні підстави для зменшення розміру штрафних санкцій.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 05 грудня 2016 року (у складі колегії суддів: головуючий суддя Івакіна В.О., суддя Камишева Л.М., суддя Пелипенко Н.М.) прийнято апеляційну скаргу відповідача до провадження, розгляд справи призначено на 22 грудня 2016 року.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 грудня 2016 року, у зв'язку зі звільненням у відставку судді Івакіної В.О., для розгляду даної справи визначено інший склад колегії суддів: головуючий суддя Камишева Л.М., суддя Гетьман Р.А., суддя Пелипенко Н.М.

У судове засідання у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду представники сторін не з’явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи зворотні повідомлення про вручення поштових відправлень (а.с. 120,121).

Відповідно до пункту 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, зважаючи на належне повідомлення сторін про час та місце проведення судового засідання, колегія суддів дійшла висновку, що учасникам судового процесу створені належні умови для реалізації їх процесуальних прав та вважає за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутності представників сторін.

У призначеному судовому засіданні прокурор проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив рішення Господарського суду Сумської області від 19 жовтня 2016 року у справі № 920/848/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши у судовому засіданні пояснення прокурора, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Заступник прокурора Сумської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Сумській області, посилаючись на приписи ст.ст. 526, 549 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 230 Господарського кодексу України, ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", звернувся до господарського суду Сумської області з позовом про стягнення з відповідача заборгованості зі сплати орендної плати за період з травня по липень 2016 року у розмірі 726343,95 грн. та пеню у розмірі 117488,65 грн. у зв’язку з невиконанням ТОВ "Горобина" взятих на себе зобов’язань за договором оренди щодо своєчасної сплати орендної плати за користування державним майном.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) укладено договір оренди № 28 від 25 грудня 1992 року цілісного майнового комплексу Сумського лікеро-горілчаного заводу (далі – договір оренди) (а.с. 16-17).

Відповідно до акту прийому-передачі майна Сумського лікеро-горілчаного заводу від 25 грудня 1992 року вказане майно прийнято відповідачем (а.с. 20, зворотна частина).

В подальшому до вищезазначеного договору вносилися зміни шляхом укладення додаткових угод, а саме від 13.02.2002р., від 26.12.2003р., від 17.05.2006р., від 27.12.2006р., від 09.11.2011р. (а.с. 21-23).

Рішенням Господарського суду Сумської області від 11 вересня 2012 року у справі № 5021/1192/12 визнано укладеною додаткову угоду від 26 листопада 2011 року до договору оренди від 25.12.1992р. №28 цілісного майнового комплексу Сумського лікеро-горілчаного заводу, якою строк дії договору оренди цілісного майнового комплексу Сумського лікеро-горілчаного заводу продовжено до 25.12.2018р. (а.с. 24-26)

Рішенням Господарського суду Сумської області від 15 квітня 2013 року у справі № 920/420/13, залишено без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.07.2013р. та постановою Вищого господарського суду України від 17.10.2013р., визнано укладеним договір про внесення змін до договору оренди державного майна від 25.12.1992р. № 28 цілісного майнового комплексу Сумського лікеро-горілчаного заводу, що укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Сумській області та Товариством з обмеженою відповідальністю “Горобина” (а.с. 29-32).

Відповідно до пункту 1 договору оренди, позивач передає, а відповідач приймає в строкове платне користування цілісний майновий комплекс державного підприємства Сумського лікеро-горілчаного заводу (надалі Підприємство), вартість якого визначено відповідно до акта оцінки, станом на 31.10.2012р., становить 8509006,00 грн. (вісім мільйонів п'ятсот дев'ять тисяч шість грн. 00 коп.).

Згідно пункту 3.1 договору оренди орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995р. № 786 (зі змінами), і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - березень 2013 року 177093,69 грн.

Орендна плата перераховується до державного бюджету щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним.

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (пункт 3.2 договору).

Відповідно до пункту 3.4 договору оренди орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати. Нарахування пені здійснюється до моменту повної сплати орендарем заборгованості з орендної плати.

Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор вказував на порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань в частині повної та своєчасної сплати орендної плати згідно з умовами договору № 28 від 25 грудня 1992 року.

При прийнятті оскаржуваного рішення, суд першої інстанції, посилаючись на приписи ст.ст. 526, 530, 549, 629, 759, 762 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 230, 232 Господарського кодексу України, виходив з того, що відповідачем під час розгляду справи сплачено 726343,95 грн., у зв’язку з чим припинив провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 726343,95 грн. на підставі пункту 1-1 ст. 80 ГПК України у зв’язку з відсутністю спору. Встановивши факт неналежного виконання відповідачем зобов’язань щодо своєчасної сплати орендних платежів за договором оренди, дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 117488,65грн.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно ст. ст. 11, 629 ЦК України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Укладений між сторонами договір № 28 від 25.12.1992р. (з урахуванням додаткових угод та договору про внесення змін до нього) є договором оренди майна, а отже між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України, Глави 30 Господарського кодексу України та Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Згідно зі частиною 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Положеннями ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Обов'язок своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату встановлені частиною 3 статті 285 Господарського кодексу України

Відповідно до ч.1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частиною 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Відповідно до ч.1, ч.3 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності, строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Як вже було зазначено у цій постанові, відповідно пункту 1.1 договору оренди № 28 від 25.12.1992р. (з урахуванням додаткових угод та договорів про внесення змін до нього) позивач передає, а відповідач приймає в строкове платне користування цілісний майновий комплекс державного підприємства Сумського лікеро-горілчаного заводу.

Згідно пункту 3.1 договору оренди орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995р. № 786 (зі змінами), і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - березень 2013 року 177093,69 грн.

Орендна плата перераховується до державного бюджету щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним.

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (пункт 3.2. договору).

Враховуючи невиконання відповідачем договірних зобов'язань, прокурор звернувся до суду із зазначеним позовом про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за користування державним майном за період з травня 2016 року по липень 2016 року у розмірі 726343,95грн.

Оскільки відповідачем погашена заборгованість в розмірі 726343,95 грн. під час розгляду справи в суді першої інстанції, про що свідчать платіжні доручення № 628 від 15.09.2016р., №733 від 29.09.2016р., 745 від 29.09.2016р., 746 від 29.09.2016р., 1422 від 03.10.2016р., 1423 від 03.10.2016р., 1427 від 05.10.2016р., 803 від 07.10.2016р., 1457 від 07.10.2016р., місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про припинення провадження у справі в частині стягнення вказаної заборгованості зі сплати орендної плати на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України.

Колегія суддів вважає також обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про стягнення з відповідача пені у розмірі 117488,65 грн. за період з 26.03.2016р. по 11.08.2016р. з огляду на наступне.

Відповідно до ст. ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно із статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, визначений ст. 1 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до пункту 3.4 договору оренди орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати. Нарахування пені здійснюється до моменту повної сплати орендарем заборгованості з орендної плати.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок прокурора, погоджується із висновком суду першої інстанції щодо стягнення суми пені за зобов’язаннями за період з 26.03.2016р. по 11.08.2016р. у розмірі 117488,65 грн.

Щодо посилань апелянта про наявність підстав для зменшення пені та неустойки, колегія суддів враховує наступне.

Право суду, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, передбачене пунктом 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, вказана процесуальна норма застосовується виключно у сукупності з нормами права матеріального, які передбачають можливість зменшення розміру пені, а саме частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України.

За приписами статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, береться до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України унормовано, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання господарський суд об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, котрі заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначний період прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, поведінки винної сторони, зокрема вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків тощо (Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Отже, зі змісту зазначеної норми вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені та штрафу є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Обґрунтовуючи необхідність зменшення розміру пені, яка підлягала стягненню з відповідача, апелянт посилається, зокрема, на те, що розмір збитків позивача, завданих простроченням відповідача, не співвідноситься з розміром застосованих до боржника майнових санкцій. Крім того, вказує на те, що ТОВ "Горобина" знаходиться у важкому матеріальному та фінансовому стані. В підтвердження зазначеного відповідач надав до суду апеляційної інстанції копії постанов про відкриття виконавчого провадження від 04.10.2016р. та 23.09.2016р.(а.с. 112-115).

Разом з тим, відповідачем не подано ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції жодних належних та допустимих доказів в підтвердження існування виняткових обставин, які б зумовили необхідність зменшення розміру неустойки.

Посилання апелянта на тяжке фінансове становище також є безпідставними, оскільки постанова про відкриття виконавчого провадження не є первинним документом бухгалтерського обліку та не свідчить про збитковість відповідача.

Крім того, обставини, на які посилається апелянт, є звичайними обставинами при веденні господарської діяльності відповідача або будь-яким суб'єктом господарювання, яку відповідач здійснює на свій ризик. Позивач та відповідач знаходяться в рівних економічних умовах при здійсненні господарської діяльності. Відсутність у боржника необхідних коштів, перебування у тяжкому фінансовому стані не є тими обставинами, які звільняють відповідача від відповідальності за невиконане зобов'язання.

При цьому, колегія суддів враховує, систематичне та значне прострочення відповідачем виконання основного зобов'язання зі сплати орендної плати за Договором та зазначає, що розмір пред'явленої до стягнення пені є наслідком поведінки відповідача щодо порушення ним взятих на себе зобов’язань та засобом розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання.

Враховуючи що сторони перебувають у рівних умовах, а відповідачем не надано доказів наявності виняткових обставин, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для зменшення розміру пені та вважає правомірним та обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про стягнення пені за період з 26.03.2016р. по 11.08.2016р. у повному обсязі.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги у зв'язку з її необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Горобина" не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а рішення Господарського суду Сумської області від 19 жовтня 2016 року у справі № 920/848/16 має бути залишено без змін.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Горобина" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Сумської області від 19 жовтня 2016 року у справі № 920/848/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцятиденного строку.

Повна постанова складена 23 грудня 2016 року.

Головуючий суддя Камишева Л.М.

Суддя Гетьман Р.А.

Суддя Пелипенко Н.М.