Постанова № 63673354, 20.12.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" грудня 2016 р. Справа№ 910/15855/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Шапрана В.В.

Буравльова С.І.

за участю представників:

позивача: не з'явився,

відповідача: Висотюк Є.П., довіреність № 22 від 04.04.2016.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАС ГРУП"

на рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2016

у справі №910/15855/16 (суддя Ковтун С.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване будівельно-монтажне управління"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАС ГРУП"

про стягнення 114490,79 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м. Києва від 17.10.2016 у справі №910/15855/16 позов задоволено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням суду, ТОВ "КОМПАС ГРУП" подало апеляційну скаргу, в якій просило суд рішення Господарського суду м. Києва від 17.10.2016 у справі №910/15855/16 скасувати в частині задоволення позовних вимог на суму 10 050,00 грн з перерахуванням сум інфляційних збитків та відсотків річних.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.11.2016 для розгляду справи №910/15855/16 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАС ГРУП" було сформовано колегію суддів під головуванням судді Андрієнка В.В., суддів Шапран В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.11.2016 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАС ГРУП" було прийнято до провадження у визначеному складі суддів та призначено до розгляду на 20.12.2016.

19.12.2016 до відділу забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів (канцелярія) КАГС від позивача надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив суд рішення Господарського суду м. Києва від 17.10.2016 у справі №910/15855/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Також, 19.12.2016 до відділу забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів (канцелярія) КАГС від представника позивача надійшло письмове клопотання про розгляд вказаної вправи без його участі та врахувати письмовий відзив на апеляційну скаргу.

20.12.2016 в судове засідання не з'явився представник позивача. Враховуючи належне повідомлення всіх учасників судового процесу, також заявлене позивачем клопотання, колегія суддів ухвалила слухати справу без участі позивача. Представник відповідача надав суду усні пояснення стосовно доводів наведених в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні докази у справі, заслухавши пояснення представника відповідача, встановила наступне.

Приписами ст. 99 ГПК України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, 07.12.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване будівельно-монтажне управління" (виконавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Компас груп" (замовник) уклали договір на надання послуг № 7/12-1 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання забезпечити надання послуг по виконанню своїми механізмами, кранами, автомобільною і будівельною технікою будівельно-монтажних, навантажувально-розвантажувальних та інших робіт і послуг на будівельному майданчику, наданому замовником на вул. Миколи Трублаїні, що знаходиться у Святошинському районі м. Києва.

Отже, відповідно до умов Договору, оплата за виконані виконавцем послуги здійснюється замовником щомісячно, до 10 числа поточного місяця за попередній, на підставі довідок про вартість виконаних послуг або актів приймання передачі виконаних послуг, які оформлені виконавцем та підписані замовником (п. 3.1).

Доказом того, що послуги було надано позивачем та прийнято відповідачем по узгодженій між сторонами ціні, є належним чином оформлені та підписані відповідачем наступні документи первинної бухгалтерської звітності, а саме:

1. Акт №1172 приймання виконаних послуг від 31 грудня 2015 року на суму 14 100, 00 грн.

2. Акт №1185 приймання виконаних послуг від 25 січня 2016 року на суму 12 150, 00 грн.

3. Акт №1212 приймання виконаних послуг від 31 січня 2016 року на суму 6 150, 00 грн.

4. Акт №1249 приймання виконаних послуг від 24 лютого 2016 року на суму 72 320, 00 грн.

Однак, як зазначив заявник в апеляційній скарзі, що не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення 10 050,00 грн, оскільки позивач звертаючись з позовом до суду просив стягнути з відповідача борг по Договору, і одним із доказів є акт приймання виконаних послуг №1237 від 22.02.2016 на суму 10 050,00 грн, однак як вказує відповідач даний акт ним не підписаний, також скаржник вказував на те, що даний акт позивачем на адресу відповідача не направлявся.

Однак, факт отримання відповідачем послуг за актом № 137 від 22.02.2016 на суму 10050,00 грн з ПДВ підтверджується віднесенням останнім у зв'язку з отриманням послуги від позивача податку на додану вартість до податкового кредиту, що підтверджується додатком № 5 до податкової декларації з податку на додану вартість відповідача (розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів) за лютий 2016 року.

Відповідно до статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду. Датою виникнення права на податковий кредит визначається як дата списання коштів з банківського рахунку (видачі з каси) платника податку або дата надання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) йому товарів (послуг).

Віднесення вказаних сум до податкового кредиту мало місце на підставі виданих позивачем податкових накладних (копії знаходяться в матеріалах справи).

Статтею 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Підпунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Отже, враховуючи відсутність оплати коштів відповідачем, віднесення сум податків до податкового кредиту мало місце внаслідок надання послуг.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що є доведеним та відповідачем не спростованим факт отримання відповідачем від позивача послуг в період з грудня 2015 року по лютий 2016 року на суму 114770,00 грн.

Відповідно відповідач сплатив за надані послуги 6150,00 грн, за послуги на суму 108620,00 грн не розрахувався. Тому, станом на день розгляду справи 108620,00 грн боргу відповідач не погасив.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як вбачається із ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Таким чином, укладений між позивачем та відповідачем Договір про надання послуг є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно зі ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковими для виконання сторонами.

Цивільним кодексом України врегульовано загальні положення про послуги у главі 63.

Згідно із ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 903 вказаного кодексу передбачений обов'язок відповідача оплатити позивачу вартість наданих останнім послуг. Вказаний обов'язок на відповідача також покладено на нього умовами Договору.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші,надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язані встановлений строк(термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк(термін).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Договір надання послуг є одним з видів зобов'язальних правовідносини, за яким регламентуються загальними нормами зобов'язального права.

Своєчасне внесення плати за надані послуги є одним з основних обов'язків їх замовника, належне виконання якого вимагається законом.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Крім того, відповідно до статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду. Датою виникнення права на податковий кредит визначається як дата списання коштів з банківського рахунку (видачі з каси) платника податку або дата надання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) йому товарів (послуг).

Віднесення вказаних сум до податкового кредиту мало місце на підставі виданих позивачем податкових накладних (копії знаходяться в матеріалах справи).

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 108620,00 грн належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник на вимогу кредитора у випадку прострочення грошового зобов'язання повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та три проценти річних з простроченої суми.

Відповідно до п. 1.12. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо стягнення з відповідача 4254,64 грн інфляційних втрат за період з 11.03.2016 по 01.06.2016

Щодо нарахування позивачем 1616,15 грн - 3% річних за період з 11.03.2016 по 01.09.2016 колегія суддів зазначає наступне.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, за розрахунком позивача, розмір відсотків річних складає 1616,15 грн Відповідно, перевіривши розрахунок наданий позивачем колегія суддів дійшла висновку, що він відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому зазначена вимога підлягає задоволенню.

Беручи до уваги наведене, судова колегія вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 17.10.2016 у справі №910/15855/16 прийнято з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, які мають значення для вирішення даного спору, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАС ГРУП" задоволенню не підлягає.

Судові витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду м. Києва від 17.10.2016 у справі № 910/15855/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАС ГРУП" - без задоволення.

2. Матеріали справи № 910/15855/16 повернути до Господарського суду м. Києва.

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді В.В. Шапран

С.І. Буравльов